Цибуля ведмежа
| Цибуля ведмежа | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
| Allium ursinum L. |
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
|
Цибу́ля ведме́жа (Allium ursinum), інші назви левурда, леверда, дикий часник, черемша — багаторічна трав'яниста рослина підродини Цибулевих з довгастою цибулиною.
Зміст |
Опис [ред.]
Стебло
Стебло {квіткова стрілка) прямостояче, негіллясте, безлисте, тригранне або циліндричне, зверху кутасте, 15-40 см заввишки, за довжиною перевищує листя, рідше однакової з ним довжини, в підземній частині обгорнуте піхвами листків.
Листки
Листки (їх 2, рідко 1 або 3) прикореневі, плоскі, цілокраї, довгасті, еліптично-ланцетні, на верхівці загострені, при основі раптово звужені в черешок, який дорівнює пластинці або довший за неї. Довгасто-ланцетна пластинка листка, шириною в 3—5 сантиметрів, поступово звужується в черешок. Ця ознака відрізняє ведмежу цибулю від цибулі звичайної з дудчастим листям — пір'ям. Листки своєю верхньою блідішою поверхнею обернені до грунту і мають між поздовжніми жилками численні косо спрямовані сполучені жилки. Черешки листків за довжиною майже дорівнюють листковим пластинкам.
Квітки
Квітки в небагатоквіткових, зверху плоских зонтиках, а опадним покривалом з двох-трьох листочків, що за довжиною дорівнюють зонтику. Квітки правильні, оцвітина проста, шестичленна, роздільнопелюсткова, листочки оцвітини білі (9—12 мм завдовжки). Тичинок шість, маточка одна з верхньою зав'яззю.
Плід
Плід — коробочка з трьома глибокими рівчачками. однорічних
Цибулина
Цибулина довгаста, 2—5 см завдовжки, обгорнута прозорими білуватими оболонками.
Вся рослина має часниковий запах.
Розмноження
Ведмежа цибуля цікаво розмножується. Перед дозріванням насінин стебло виростає в довжину і потім падає на землю. Випавші з плодів насінини розносяться мурахами[1].
Поширення [ред.]
Росте в листяних і мішаних лісах. Поширена на Поліссі, в Лісостепу, північно-східній частині Степу, в Карпатах. Тіньолюбна рослина.
Заготівля і зберігання [ред.]
Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Івано-Франківській, Закарпатській і Львівській областях. Запаси сировини незначні, потребує дбайливого використання і охорони.
Траву (стебла і листя) збирають у травні, а цибулини — після дозрівання насіння.
Охоронний статус [ред.]
Занесено до Червоної книги Української РСР (1980) — II категорія. Причини зміни чисельності — збирання рослин як лікарської та харчової сировини, вирубування лісів.[2]
Хімічний склад [ред.]
Усі частини рослини містять ефірну олію (до 0,07%), аскорбінову кислоту (у листі 750 мг% , у цибулині — до 100 мг%), лізоцим. До складу ефірної олії входять алілсульфіди, алілполісульфіди, пінеколінова кислота, аліїн.
Практичне використання [ред.]
| Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! |
Лікарська, харчова, фітонцидна, медоносна рослина.
В харчуванні
Молоді листки містять вітамін С і вживаються в їжу навесні як овоч чи приправа до різних страв, або як салат.
Цибулю заготовлять і про запас, заквашуючи розрубаною на дрібні шматочки в банках і діжках, як капусту, рідше засушують[1]. Для засушування листя ріжуть на шматочки в 1 сантиметр довжиною, а цибулини - на чотири частини або на кружечки[1].
Черемша в Сибіру є важливим продуктом харчування: з черемші варять щі, печуть пироги з черемшовою начинкою; її заготовлюють на зиму в квашеному вигляді[1].
Черемшу з тайги вивозять возами на базари[1]. З 1 гектара черемшових заростей можна зібрати до 12 тонн зеленої цибулі[1].
Як і всі види цибулі, ведмежа цибуля має фітонцидні властивості; пари розтертої цибулі вбивають хвороботворні бактерії і навіть туберкульозну паличку.
Всі види цибулі добре поїдаються тваринами, але ефірна олія з часниковим запахом, що міститься в рослинах, надає молочним продуктам неприємного присмаку, часникового запаху й червонуватого забарвлення.
Цибуля ведмежа — добрий медонос, бджоли інтенсивно відвідують її квітки, збирають нектар.
В медицині
У науковій медицині використовують цибулини (Bulbus Allii ursini), які містять ефірні олії, глікозиди. Цибулини використовують для лікування жіночих хвороб, гнійних ран, трофічних виразок і пролежнів.
Цибуля ведмежа стимулює виділення шлункового соку і жовчі, посилює перистальтику кишок, знищує анормальну і сприяє розвитку нормальної кишкової флори, згубно діє на гостриків, розширює кровоносні судини, знижує кров'яний тиск, збільшує амплітуду і сповільнює ритм серцевих скорочень, сприяє розрідженню густих мокрот при бронхітах, виявляє фітонцидну активність.
У народній медицині ведмежу цибулю використовують при порушенні травлення, проносі, відсутності апетиту, при катарах шлунку і кишечнику (особливо інфекційного походження), при гіпертонії, артеріосклерозі. При грипі діє як профілактичний засіб від цинги, грипу, дизентерії й тифу; має антицинготну і глистогінну дію. Зовнішньо застосовують для натирання болючих місць при ревматизмі. Як «кровоочисний» засіб її вживають при фурункулах і висипах на шкірі. При зовнішньому застосуванні рослини спостерігається протистоцидний, бактерицидний, фунгіцидний, болетамувальний, протисверблячий, протисеборейний, кератолітичний і депігментуючий ефект.
Розтерті на кашку цибулини використовують для лікування гнійних ран, мікозів, трихомонадних кольпітів, корости і гніздової плішивості, для стимулювання росту волосся, для інгаляцій з метою профілактики грипу та для виганяння гостриків (вводять з водою в клізмах).[3]
Здатність підвищувати апетит і збуджувати діяльність шлунково-кишкового тракту має і маринована цибуля.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО—листя або цибулини в салатах по 5—10 г на день; настій (1 чайну ложку подрібненої на кашку цибулини настоюють 1 годину на 400 мл холодної кип'яченої води) по півсклянки 3 рази на день до їди; 10 потовчених цибулин змішують з 500 мл кислого молока і приймають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день після їди.[3]
ЗОВНІШНЬО — аплікації на ділянки ураження; інгаляції (кашку з цибулин вводять у ніздрі з ватним тампоном); клізми (1 потовчену цибулину заливають склянкою окропу, настоюють до охолодження, проціджують); тампони (потовчену цибулину загортають у марлю розміром 10Х 10 см, зав'язують і вводять у піхву на 4—6 годин щодня зранку і ввечері).[3]
Галерея [ред.]
Примітки [ред.]
- ↑ а б в г д е (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
- ↑ ЦИБУЛЯ ВЕДМЕЖА, черемша
- ↑ а б в Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7
Джерела [ред.]
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — Київ: «Урожай», 1979.
- Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7
Див. також [ред.]
| ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Allium ursinum |
