Цибуля ведмежа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Цибуля ведмежа
Illustration Allium ursinum1.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Амарилісові (Amaryllidaceae)
Підродина: Цибулеві (Alliaceae)
Рід: Цибуля (Allium)
Вид: Цибуля ведмежа
Біноміальна назва
Allium ursinum L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Allium ursinum
ITIS logo.jpg ITIS: 36329
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 99027
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Allium ursinum

Цибу́ля ведме́жа (Allium ursinum), інші назви левурда, леверда, дикий часник, черемша — багаторічна трав'яниста рослина підродини Цибулевих з довгастою цибулиною.

Опис[ред.ред. код]

Квітки цибулі ведмежої

Стебло (квіткова стрілка) висхідне, нерозгалужене, безлисте, тригранне або циліндричне, зверху кутасте, 15-40 см заввишки, за довжиною перевищує листя, рідше однакової з ним довжини, в підземній частині обгорнуте піхвами листків.

Листки (їх 2, рідко 1 або 3) прикореневі, пласкі, цілокраї, довгасті, еліптично-ланцетні, на верхівці загострені, при основі раптово звужені в черешок, який дорівнює пластинці або довший за неї. Довгасто-ланцетна пластинка листка, шириною в 3—5 сантиметрів, поступово звужується в черешок. Ця ознака відрізняє ведмежу цибулю від цибулі звичайної з дудчастим листям — пір'ям. Листки своєю верхньою блідішою поверхнею обернені до грунту і мають між поздовжніми жилками численні косо спрямовані сполучені жилки. Черешки листків за довжиною майже дорівнюють листковим пластинкам.

Квітки зібрані в небагатоквіткові, зверху пласкі зонтики, з опадним покривалом з двох-трьох листочків, що за довжиною дорівнюють зонтику. Квітки правильні, оцвітина проста, шестичленна, роздільнопелюсткова, листочки оцвітини білі (9-12 мм завдовжки). Тичинок шість, маточка одна з верхньою зав'яззю.

Плід — коробочка з трьома глибокими рівчачками. Однорічна рослина.

Цибулина довгаста, 2-5 см завдовжки, обгорнута прозорими білуватими оболонками.

Вся рослина має часниковий запах.

Розмноження

Ведмежа цибуля цікаво розмножується. Перед дозріванням насінин стебло виростає в довжину і потім падає на землю. Насінини, що випали з плодів, розносять мурахи[1].

Поширення[ред.ред. код]

Росте в листяних і мішаних лісах. Поширена на Поліссі, в Лісостепу, північно-східній частині Степу, в Карпатах. Тіньолюбна рослина.

Заготівля і зберігання[ред.ред. код]

Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Івано-Франківській, Закарпатській і Львівській областях. Запаси сировини незначні, потребує дбайливого використання і охорони.

Черемша в снігу (Шотландія)

Траву (стебла і листя) збирають у травні, а цибулини — після дозрівання насіння.

Охоронний статус[ред.ред. код]

Занесено до Червоної книги України. Причини зміни чисельності: збирання рослин як лікарської та харчової сировини, осушувальна меліорація, вирубування лісів.[2]

Хімічний склад[ред.ред. код]

Усі частини рослини містять ефірну олію (до 0,07%), аскорбінову кислоту (у листі 750 мг%, у цибулині — до 100 мг%), лізоцим. До складу ефірної олії входять алілсульфіди, алілполісульфіди, пінеколінова кислота, аліїн.

Практичне використання[ред.ред. код]

Лікарська, харчова, фітонцидна, медоносна рослина.

В харчуванні

Молоді листки містять вітамін С, їх вживають в їжу навесні як овоч чи приправа до різних страв, салатів тощо.

Цибулю заготовляють, заквашуючи розрубаною на дрібні шматочки в банках і діжках, як капусту, рідше засушують[1]. Для засушування листя ріжуть на шматочки в 1 см довжиною, а цибулини — на чотири частини або кружальцями[1].

Черемша в Сибіру є важливим продуктом харчування: з неї варять щі, печуть пироги з цибульною начинкою; заквашують на зиму[1].

Черемшу з тайги вивозять возами на базари[1]. З 1 гектара черемшових заростей можна зібрати до 12 тонн ведмежої цибулі[1].

Як і всі види цибулі, черемша має фітонцидні властивості; пари розтертої цибулі вбивають хвороботворні бактерії і навіть туберкульозну паличку.

Всі види цибулі добре поїдаються тваринами, але ефірна олія з часниковим запахом, що міститься в рослинах, надає молочним продуктам неприємного присмаку, часникового запаху й червонуватого забарвлення.

Цибуля ведмежа — добрий медонос, бджоли інтенсивно відвідують її квітки, збирають нектар.

В медицині

У науковій медицині використовують цибулини (Bulbus Allii ursini), які містять ефірні олії, глікозиди. Цибулини використовують для лікування жіночих хвороб, гнійних ран, трофічних виразок і пролежнів.

Цибуля ведмежа стимулює виділення шлункового соку і жовчі, посилює перистальтику кишок, знищує анормальну і сприяє розвитку нормальної кишкової флори, згубно діє на гостриків, розширює кровоносні судини, знижує кров'яний тиск, збільшує амплітуду і сповільнює ритм серцевих скорочень, сприяє розрідженню густих мокрот при бронхітах, виявляє фітонцидну активність.

У народній медицині ведмежу цибулю використовують при порушенні травлення, проносі, відсутності апетиту, при катарах шлунку і кишечнику (особливо інфекційного походження), при гіпертонії, артеріосклерозі. При грипі діє як профілактичний засіб від цинги, грипу, дизентерії й тифу; має антицинготну і глистогінну дію. Зовнішньо застосовують для натирання болючих місць при ревматизмі. Як «кровоочисний» засіб її вживають при фурункулах і висипах на шкірі. При зовнішньому застосуванні рослини спостерігається протистоцидний, бактерицидний, фунгіцидний, болетамувальний, протисверблячий, протисеборейний, кератолітичний і депігментуючий ефект.

Розтерті на кашку цибулини використовують для лікування гнійних ран, мікозів, трихомонадних кольпітів, корости і гніздової плішивості, для стимулювання росту волосся, для інгаляцій з метою профілактики грипу та для виганяння гостриків (вводять з водою в клізмах).[3]

Здатність підвищувати апетит і збуджувати діяльність шлунково-кишкового тракту має і маринована цибуля.

Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО — листя або цибулини в салатах по 5-10 г на день; настій (1 чайну ложку подрібненої на кашку цибулини настоюють 1 годину на 400 мл холодної кип'яченої води) по півсклянки 3 рази на день до їди; 10 потовчених цибулин змішують з 500 мл кислого молока і приймають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день після їжі.[3]

ЗОВНІШНЬО — аплікації на ділянки ураження; інгаляції (кашку з цибулин вводять у ніздрі з ватним тампоном); клізми (1 потовчену цибулину заливають склянкою окропу, настоюють до охолодження, проціджують); тампони (потовчену цибулину загортають у марлю розміром 10х10 см, зав'язують і вводять у піхву на 4-6 годин щодня зранку і ввечері).[3]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576 с.
  2. ЦИБУЛЯ ВЕДМЕЖА, черемша
  3. а б в Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7

Джерела[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]