Радикальні лесбійки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Радикальні лесбійки
Зображення
Країна  Франція,  Канада і  США
Частина серії
Фемінізм
Портал Проєкт Стиль

Радикальні лесбійки — лесбійський рух, який кидає виклик статус-кво гетеросексуальності та мейнстримному фемінізму. Частково це виникло тому, що мейнстримний фемінізм не охоплював і не боровся за права лесбійок. Рух був започаткований лесбійськими феміністськими групами в США у 1950-1960-х роках. У 1970-х роках з'явився канадський рух, який додав імпульсу.[1] Продовжуючи набирати популярність, радикальне лесбійство поширилося всією Канадою, США і Францією. Французький рух, Front des Lesbiennes Radicales, або FLR, організований у 1981 році під назвою Front des Lesbiennes Radicales.[2] Інші рухи, такі як Radicallesbians, також походять від більшого руху радикального лесбійства. Крім того, що радикальне лесбійство асоціюється з соціальними рухами, воно також пропонує власну ідеологію, подібну до того, як фемінізм функціонує в обох якостях.

Історія[ред. | ред. код]

Радикальне або «сепаратистське» лесбійство та інші подібні рухи являють собою розрив із ширшими феміністичними рухами. Вони пропонують спробу деяких феміністок і лесбійок спробувати примирити те, що вони вважають внутрішніми конфліктами, із заявленими цілями фемінізму. Багато з цих конфліктів і розривів є наслідком проблем, які виникають через ширші та національно специфічні культурні наративи навколо жінок. Деякі з них створені самостійно у відповідь на ці потреби, тоді як інші черпають натхнення з радикальних рухів в інших країнах. Це призводить не до однієї історії радикального лесбійства, а до окремих національних змагань.[3]

На міжнародному рівні радикально налаштовані лесбійки часто користувалися конвергентними міжнародними просторами, щоб створювати власні заходи, щоб підвищити видимість лесбійства. Приклади цього включають лесбійський марш у Нью-Йорку 1994 року на 25-ту річницю Стоунволла. Іншим прикладом стала Всесвітня жіноча конференція 1995 року, що проходила в Пекіні. Третій приклад стався під час Гей-ігор 1997 року в Амстердамі.[4]

Азії[ред. | ред. код]

В Азії радикальне лесбійство відстало на десятиліття від Європи, Латинської Америки та Північної Америки, причому рух розпочався лише у 1980-х. Саме в цей період активістки почали формувати власні групи та створювати власні видання.[5]

Європа[ред. | ред. код]

Європейське радикальне лесбійство розвинулося протягом 1970-х у відповідь на специфічні ситуації в різних європейських країнах. у 1974 році у Франкфурті, Німеччина, був створений Міжнародний лесбійський фронт.[5] У 1977 році в Амстердамі, Нідерланди, була створена ILIS (Міжнародна лесбійська інформаційна система).[5]

Франція[ред. | ред. код]

Слідом за канадським рухом 1970-х у 1981 році почав формуватися радикальний лесбійський рух у Франції. У червні 1981 року як організація був започаткований Front des Lesbiennes Radicales. Подібно до американського та канадійського рухів, радикальні французькі лесбійки прагнули викроїти собі простір у фемінізмі та в політиці загалом. Вони зосереджувалися на репрезентації лесбійок і виключали гетеросексуальних жінок, хоча й відрізнялися від лесбійського сепаратизму.[6]

Вплив Монік Віттіг[ред. | ред. код]

Front des Lesbiennes Radicales був натхненний словами та роботами французької філософині Монік Віттіг[7], і їхні філософські дослідження почалися через паризьку групу, включно з Віттіг і Симоною де Бовуар, які видавали журнал Questions féministes.[8] В есе Віттіг 1981 року «Жінкою не народжуються», названому на честь спостереження Сімони де Бовуар, стверджується, що «лесбійки не є жінками», оскільки «те, що робить жінку жінкою, — це специфічний соціальний зв'язок з чоловіком, зв'язок, який ми раніше називали рабством, зв'язок, який передбачає особисті та фізичні зобов'язання, а також економічні зобов'язання, … зв'язок, якого лесбійки уникають, відмовляючись ставати або залишатися гетеросексуальними».[9] Віттіг також вважала, що «лесбійство є єдиною соціальною формою, в якій (лесбійки) можуть жити вільно».[9]

В енциклопедії «Хто є хто в лесбійській та гей-літературі» редакторка Габріеле Ґріффін називає роботу Віттіг «частиною більшої дискусії про те, як можна протистояти гетеропатріархату та гнобленню жінок у ньому».[9]

Латинська Америка[ред. | ред. код]

Латиноамериканське радикальне лесбійство розвинулося в 1970-х роках і, як і інші частини руху, стало результатом специфічних національних умов. Радикальне лесбійство почало розвиватися в Мексиці в 1977 році на чолі з групою Mujeres guerreras que abren caminos y esparcen flores (Oikabeth). Радикальне лесбійство виникло в Чилі в 1984 році у відповідь на національні умови, спричинені диктатурою. Коста-Рика розвинула рух радикального лесбійства в 1986 році.[5]

У 1980-х і 1990-х роках життя лесбійок у Латинській Америці було важким через лесбофобні репресії по всьому регіону. Таким чином, громади в Мексиці, Коста-Риці, Пуерто-Рико, Аргентині та Бразилії почали більш тісно співпрацювати над спільними цілями.[4]

Північна Америка[ред. | ред. код]

Канада[ред. | ред. код]

Після того, як радикальне лесбійство набрало обертів у США, у 1970-х роках воно потрапило до Канади. Квебек і Торонто були переважаючими містами, в яких відбувався канадський рух.[1] Лесбійські організації в Канаді зосереджувалися на розбудові лесбійської культури та забезпеченні послуг для канадської лесбійської спільноти.[1] Наприклад, Лесбійська організація Торонто заснувала організацію «Аметист», яка надавала послуги лесбійкам, які боролися із залежністю.[1]

США[ред. | ред. код]

Фемінізм другої хвилі вплинув на розвиток радикального лесбійства, і кількість радикальних лесбійських організацій у США зросла з 1960-х до початку 1980-х років. Крім того, створення радикального лесбійства було безпосередньо пов'язане з іншими лівими соціальними рухами, такими як «Нові ліві», антивоєнний рух часів В'єтнаму та американський рух за громадянські права.[10]

Ідеологія[ред. | ред. код]

Радикальні та ліберальні рухи[ред. | ред. код]

Хоча як радикальні, так і ліберальні течії у фемінізмі прагнуть соціальних змін, між ними є різниця. Радикальні рухи, такі як радикальне лесбійство, прагнуть демонтувати статус-кво, тоді як ліберальні рухи прагнуть його реформувати. Крім того, радикальні рухи пов'язані з «визволенням», тоді як ліберальні рухи більше зосереджуються на рівності. Радикальне лесбійство спеціально прагнуло кинути виклик чоловічому домінуванню та чоловічо-орієнтованим визначенням статі та сексуальності.[10]

Лесбійський сепаратизм[ред. | ред. код]

Принципи радикального лесбійства подібні до принципів лесбійського сепаратизму; однак є деякі важливі відмінності.[7][11] У своїй передмові до книги Монік Віттіг «Чистий розум та інші есеї» квебекська радикальна лесбійка Луїза Туркотт пояснює свої погляди так: «Радикальні лесбійки досягли основного консенсусу, який розглядає гетеросексуальність як політичний режим, який має бути повалений».[7] Туркотт зазначає, що лесбійські сепаратистки «створюють нову категорію» (тобто повне відділення не лише від чоловіків, але й від гетеросексуальних жінок)[7] і що радикальний лесбійський рух спрямований на «руйнування існуючих рамок гетеросексуальності як політичного режиму».[7] Теркотт продовжує обговорювати знаковий нарис Едріенн Річ «Примусова гетеросексуальність та лесбійське існування», зазначаючи, що Річ описує гетеросексуальність як насильницький політичний інститут, який потрібно «нав'язувати, керувати, організовувати, пропагувати та утримувати силою»[12] Річ розглядає лесбійське існування як акт опору цьому інституту, а також як індивідуальний вибір, тоді як принципи радикального лесбійства вважають лесбійство необхідним і вважають його існування поза гетеросексуальною політичною сферою впливу.[7]

Фемінізм[ред. | ред. код]

Радикальне лесбійство відокремлюється від інших феміністичних рухів, тому що воно існує в опозиції до виключення лесбійок з мейнстримного фемінізму. Наприклад, Лавандова загроза утворилася у відповідь на заяву Бетті Фрідан про те, що лесбійки не повинні брати участь у феміністичному русі.[10]

Внутрішні проблеми[ред. | ред. код]

Радикальна лесбійська спільнота в Торонто виключила бісексуалок та тих, хто ідентифікували себе як трансжінки.[1]:80

Створення культури[ред. | ред. код]

Кінцевою метою багатьох радикальних лесбійських груп було створення нової лесбійської культури поза межами гетеросексуальності. Одним із способів зробити це було письмове слово. У 1980-х і 1990-х роках у Квебеку, Канада, з'явилася низка франкомовних лесбійських періодичних видань, зокрема Amazones D'Hier: Lesbiennes d'Aujourd'hui, Treize та L'Evidante Lesbienne.[13] Це також був період сили для франкомовних лесбійських видань, таких як Editions nbj і Oblique Editrices, і лесбійських книгарень, таких як L'Essentielle у Монреалі.[13]

Радикальні рухи прагнуть кинути виклик статус-кво, виробляючи матеріальні блага, такі як мистецтво, музика та інші предмети споживання, що веде до відчутних репрезентацій ідентичності. Лесбійські активістки також почали культивувати власну матеріальну економіку.[14]

Організації[ред. | ред. код]

Персоналії[ред. | ред. код]

Публікації[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Ross, Becki (Summer 1990). The House That Jill Built: Lesbian Feminist Organizing in Toronto, 1976-1980. Feminist Review (35): 75—91. doi:10.2307/1395402. JSTOR 1395402. OCLC 60772339.
  2. ↑ Martel, Frederic. The Pink and the Black: Homosexuals in France Since 1968, Stanford University Press, 2000, ISBN 0-8047-3274-4, p119
  3. ↑ Falquet, Jules (2004). Breve reseña de Algunas teorías lésbicas [Brief review of Some lesbian theories] (ісп.). Mexico: fem-e-libros. с. 30.
  4. ↑ а б Falquet, Jules (2004). Breve reseña de ALGUNAS TEORÍAS LÉSBICAS [Brief review of some lesbian theories] (ісп.). Mexico. с. 39.
  5. ↑ а б в г Falquet, Jules (2004). Breve reseña de ALGUNAS TEORÍAS LÉSBICAS [Brief review of some lesbian theories] (ісп.). Mexico. с. 32—33.
  6. ↑ La Scission Du "Front des Lesbiennes Radicales". Nouvelles Questions Féministes. 1 (2): 124—126. June 1981.
  7. ↑ а б в г д е Turcotte, Louise. (foreword) The Straight Mind and Other Essays, Monique Wittig, Beacon Press, 1992, ISBN 0-8070-7917-0, p ix-x
  8. ↑ Duchen, Claire. Feminism in France: From May '68 to Mitterrand, Routledge, 1986, ISBN 0-7102-0455-8, p24
  9. ↑ а б в Wittig, Monique (1992). The Straight Mind and Other Essays. Beacon Press. с. 32. ISBN 978-0-8070-7917-1. OCLC 748998545.
  10. ↑ а б в Poirot, Kristan (2009). Domesticating the Liberated Woman: Containment Rhetorics of Second Wave Radical/Lesbian Feminism. Women's Studies in Communication. 32 (3): 263—292. doi:10.1080/07491409.2009.10162391.
  11. ↑ Kramarae & Spender. Routledge International Encyclopedia of Women: Global Women's Issues, Routledge, 2000, ISBN 0-415-92089-2, p785
  12. ↑ Rich, Adrienne. Compulsory Heterosexuality and Lesbian Existence, Signs 5, no.4, Summer 1980
  13. ↑ а б Gammon, Carolyn. Lesbian Studies in Francophone Institutions and Organizations, in Gay and Lesbian Studies Henry L. Minton, Ed., Haworth Press, 1992, ISBN 1-56023-021-5, p155
  14. ↑ Murray, Heather (2007). Free for All Lesbians: Lesbian Cultural Production and Consumption in the United States during the 1970s. Journal of the History of Sexuality. 16 (2): 251—275. doi:10.1353/sex.2007.0046. PMID 19244670.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Радикальні_лесбійки&oldid=41812446