Корнійчук Олександр Євдокимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Корнійчук Олександр)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Євдокимович Корнійчук
Олександр Корнійчук, 1940 р.
Ім'я при народженніКорнійчук Олександр Євдокимович
Народився12 (25) травня 1905
Христинівка, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер14 травня 1972(1972-05-14)[1] (66 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
Країна Російська імперія
 Українська РСР
 СРСР
Діяльністьгромадський діяч, драматург, публіцист
Сфера роботилітература[2], драма[2], журналістика[2] і політика[2]
Alma materНаціональний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Мова творівукраїнська
Роки активностіз 1928
Напрямоксоціалістичний реалізм
Жанрп'єса
ЧленствоСП СРСР, НАНУ, Академія наук СРСР, ЦК КПРС і Національна спілка письменників України
ПартіяКПРС
Конфесіяатеїзм
У шлюбі зВасилевська Ванда Львівна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1967
Орден Леніна — 1939Орден Леніна — 1948Орден Леніна — 1955Орден Леніна — 1960
Орден Леніна — 1965Орден Леніна — 1967Орден Жовтневої Революції — 1971Орден Червоного Прапора  — 1943
Орден Червоної Зірки  — 1944
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965
Премії
Ленінська премія — 1950Сталінська премія — 1941Сталінська премія — 1942Сталінська премія — 1943Сталінська премія — 1949Сталінська премія — 1951Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1971
CMNS: Корнійчук Олександр Євдокимович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Корнійчук.

Корнійчу́к Олекса́ндр Євдоки́мович (12 (25) травня 1905, Христинівка, Київська губернія — 14 травня 1972(1972-05-14), Київ) — радянський український компартійний письменник, драматург, публіцист, державний і громадський діяч; член Президії ЦК Компартії України у червні 1953 — червні 1954 року[3]. Голова Верховної Ради Української РСР, нарком закордонних справ Української РСР[4], голова Урядового комітету з присудження премій ім. Т. Шевченка; академік АН Української РСР за відділенням літератури та мови (1939), академік АН СРСР за відділенням літератури та мови (27.09.1943), доктор філологічних наук (27.10.1943), віцепрезидент Всесвітньої Ради миру, Герой Соціалістичної Праці (23.02.1967), п'ятикратний лауреат Сталінської премії (1941, 1942, 1943, 1949, 1951). Голова Спілки письменників Української РСР у 1938—1941 та в 1946—1953 роках. Член ЦК КПУ в 1949—1972 роках. Член ЦК КПРС в 1952—1972 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 1—8-го скликань. Депутат Верховної Ради Української РСР 1—8-го скликань. Голова Верховної Ради Української РСР 2—3-го і 5—8-го скликань (у 1947—1953 і 1959—1972 роках).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 12 [25] травня 1905(19050525) року на станції Христинівка, тепер районний центр Христинівського району Черкаської області, Україна. Син робітника—слюсаря залізничного депо станції Христинівки Євдокима Митрофановича Корнійчука та домогосподарки Меланії Тодорівни (Федосіївни) Стецюк.

Навчався у двокласній церковнопарафіяльній школі села Дзендзелівки, а з 1913 року — у Христинівській залізничній школі, яку закінчив у 1917 році. З 1917 по 1919 рік навчався в Уманському міському двокласному училищі, навчання не завершив через смерть батька.

З 1919 року працював ремонтним шляховим робітником на залізниці в Христинівці. Був керівником українського драматичного гуртка при залізничному клубі станції Христинівки. У 1923 році вступив до комсомолу.

Освіту здобув на робітничому факультеті (1923—1925) та на мовно-літературному факультеті Київського інституту народної освіти (1925—1929). У 1929—1930 роках працював сценаристом Київської кінофабрики, викладав на сценарних курсах у Києві. У 1930—1934 роках — сценарист Харківської кінофабрики, художній керівник Одеської комсомольської кінофабрики, редактор-сценарист тресту «Українфільм».

У 1925 дебютував оповіданням «Він був великий», присвяченим Леніну. Також був автором оповідань «Веселеньке», «Студентське», «Добре серце», «В'юн», «Заплутана проблема» та детективної повісті «Через кордон».

Писав в основному п'єси на політичні теми завжди згідно з «лінією партії» (політичними й ідеологічним настановами ЦК ВКПб/КПРС). Дебютні Корнійчукові драматичні твори «На грані» (1928), «Кам'яний острів» (1929), «Штурм» (1930) були спрямовані проти «українських буржуазних націоналістів й інших ворогів народу». Комедія «Фіолетова щука» (1930) стала основою сценарію для фільму «Приємного апетиту».

Найвідоміші п'єси довоєнного періоду: «Загибель ескадри» (1933), «Платон Кречет» (1934). Причому в останній Корнійчук, за словами парткритики, «створив образ вирощеного партією передового радянського інтелігента». У 1935 році разом з Андрієм Іркутовим був співавтором масової п'єси «Ідуть будьонівці» (пісня-поема).

У червні 1935 року взяв участь у прорадянському Міжнародному конгресі письменників на захист культури в Парижі (Франція).

У 1936 році написав побутову драму «Банкір», а у 1937 році — п'єсу «Правда», в якій Ленін уперше став персонажем української драматургії. У 1938 році створив історичну драму «Богдан Хмельницький», в 1940 році — комедію «В степах України».

Член ВКП(б) з 1940 року.

Під час німецько-радянської війни служив в армії: політпрацівник політичного управління Південно-Західного фронту, кореспондент центральних газет і партизанських видань. Серед творів воєнних років найвідоміша його п'єса «Фронт» (1942), що її написано за особистою вказівкою і з правкою Сталіна, де критиковано старих генералів — героїв Громадянської війни, що не вміли воювати в нових умовах. Цікаво, що п'єсу, в дещо відредагованій версії, виконувано й на окупованих під німцями територіях під назвою «Ось так вони воюють» (So wie sie kämpfen). Також під час війни Корнійчук написав комедії «Партизани в степах України» (1941), «Місія містера Перкінса в країну більшовиків» (1944).

23 травня 1943 — 2 лютого 1944 року — заступник народного комісара закордонних справ СРСР (у справах слов'янських країн).

З 5 лютого по 12 липня 1944 року — народний комісар закордонних справ Української РСР. З 12 липня 1944 по 24 січня 1946 року — голова Управління (Комітету) у справах мистецтв при РНК Української РСР. У 1947—1953 роках — голова Верховної Ради Української РСР.

У післявоєнний період написав п'єси «Приїздіть у Дзвонкове» (1945), «Мрія» (1946), «Макар Діброва» (1948), «Калиновий гай» (1950).

У 1951 р. разом із дружиною Вандою Василевською написав лібрето опери «Богдан Хмельницький», яке зненацька зазнало нищівної критики в партійній пресі. До 1953 р. зробив новий варіант, що вже повністю задовольнив ЦК. Після смерті Сталіна зберіг великий вплив у літературних і партійних колах.

З 30 травня 1953 по 6 липня 1954 року працював першим заступником голови Ради міністрів Української РСР. З 1959 по 1972 рік — голова Верховної Ради Української РСР. Найвідоміші п'єси цього періоду: «Крила» (1954), «Чому посміхалися зорі» (1957), «Над Дніпром» (1960), «Сторінка щоденника» (1964), «Розплата» (1966), «Мої друзі» (1967), «Пам'ять серця» (1969).

У листопаді 1961 року Рада міністрів Української РСР затвердила Урядовий республіканський комітет із присудження премій імені Тараса Шевченка, його головою став письменник Корнійчук.

Був тричі одружений. Перша дружина (в 1928—1942 роках) — театральний режисер Шарлотта Мойсеївна Варшавер. Найтриваліший шлюб — з польською письменницею Вандою Василевською.

У грудні 1964 року одружився із 43-річною актрисою театру ім. Івана Франка Мариною Федотівною Захаренко, матір'ю відомого режисера Володимира Бортка.

У 1934—1938 роках мешкав у будинку письменників Роліт. Пізніше переїхав на вулицю Шовковичну, 20. Протягом 1944—1945 років мешкав у садибі Барбана[5] У 1949—1957 роках разом із дружиною Вандою Василевською мешкав у будинку, збудованому для родини генерала Ватутіна на місці зруйнованих Вознесенської церкви та кладовища при ній (нині вул. Січових стрільців), 46)[6].

Помер 14 травня 1972 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 2; надгробний пам'ятник — мармур, граніт; скульптор О. П. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко; встановлений у 1973 році)[7].

Зв'язок із кінематографом

[ред. | ред. код]

Був редактором на Київській, Одеській і Харківській кіностудіях (1929—1934).

Автор сценаріїв фільмів: «Чорні дні» (1930, у співавт. з П. Долиною), «Два промфінплани» (1930), «Приємного апетиту» (1932, у співавт. з Х. Шмаїном), «Станція „Пупки“ або Свині завжди свині» (у співавт. з Х. Шмаїном), «Останній порт» (1934, у співавт. з А. Кордюмом), «Богдан Хмельницький» (1941), «Партизани в степах України» (1942), «Фронт» (1943), «В степах України» (1952), «300 років тому…» (1956), «Загибель ескадри» (1965), «А тепер суди...» (1966), «Чому посміхалися зорі» (1966, т/ф).

Здійснив сценарну доробку кінокартини «Тарас Шевченко» (1951) після смерті її режисера І. Савченка.

За п'єсами О. Корнійчука зафільмовано стрічки: «В степах України» (1952) Г. Юри, «Калиновий гай» (1953) Т. Левчука, «Правда» (1957) В. Добровольського, І.Шмарука (1957), «Платон Кречет» (1972, т/ф).

Збереглися документальні кадри, де показано О. Корнійчука в його робочому кабінеті (див.: «Кіножурнал», 1929, № 33/128), фрагмент постановки його п'єси «Правда» у Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка (див.: «Радянська Україна», 1938, лютий, № 6), О. Корнійчук як член урядової комісії приймає в Ленінграді скульптуру М. Манізера Т. Шевченка для Києва (див.: «Радянська Україна», 1939, 10 січня, № 4), виступає в Харкові на вечорі, який присвячено 125-річчю від дня народження Т. Шевченка (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 лютого, № 13), присутній у залі на ювілеї Шолом-Алейхема (див.: «Радянська Україна», У 1939 р., 30 квітня, № 33), під час прогулянки по Дніпру з акторами МХАТу (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 липня, № 53), покладає квіти на могилу І. Франка у Львові, бере участь у роботі сесії Верховної Ради Української РСР (див.: фільм «Звільнення українських і білоруських земель від гніту польських панів і возз'єднання народів-братів у єдину сім'ю», 1940).

Про нього зняті науково-популярні стрічки «Олександр Корнійчук» (1970) та «Солдат миру» (1975).

Пам'ять

[ред. | ред. код]
Меморіальна дошка Олександру Корнійчуку на вулиці Шовковичній 10 в Києві
Ювілейна монета «Олександр Корнійчук» номіналом 2 гривні (2005)

Маловідомі факти

[ред. | ред. код]
  • За свідченням кінооператора Юрія Тамарського, сюжет п'єси «Загибель ескадри» Корнійчук украв у режисера Арнольда Кордюма і прозаїка Вадима Охременка. Адже досі залишається дивним те, як міг початківець у свої 28 років написати таку епічну драму про моряків, виявивши неабияку обізнаність із флотськими звичаями, побутом, мовою тощо. П'єса дала чудову нагоду пробитися — Корнійчук надіслав її як власний твір на Всеукраїнський конкурс найкращої радянської п'єси, який оголошено в лютому 1933 р. Крім того, у просуванні наступних п'єс Корнійчукові неодноразово допомагав пролетарський письменник «червоний граф» Олексій Миколайович Толстой. Корнійчука з молодих літ було втаємничено в чекістські та кремлівські справи, він виконував делікатні справи далеко не літературного змісту. Нині Корнійчука вважають за типовий зразок залаштункових механізмів піднесення політичних пристосуванців до рангу літературних класиків.

Прижиттєві анекдоти

[ред. | ред. код]

— Скажіть, Корній Чуковський та Корнійчук — це один письменник чи два різні?
 — Це один і той же письменник, але підписується різними псевдонімами. Коли він пише щось що варте, то підписується повним ім'ям та прізвищем — «Корній Чуковський». А коли пише якусь халтуру, то підписує стисло — «Корнійчук».

Видання зібрань творів

[ред. | ред. код]
  • Корнійчук О. Драматичні твори: В 2 т. — Київ: Мистецтво, 1955 (наклад 15 тис. прим.).
  • Корнейчук А. Сочинения: В 3 т. — Москва: Сов. писатель, 1956 (наклад 30 тис. прим.).
  • Корнійчук О. Твори: У 5 т. — Київ: Рад. письменник, 1966—1968 (наклад 20 тис. прим.).
  • Корнейчук А. Собрание сочинений: В 4 т. — Москва: Сов. писатель, 1976—1977 (наклад 25 тис. прим.).
  • Корнійчук О. Зібрання творів: У 5 т. — Київ: Наук. думка, 1986—1988 (наклад 25,5 тис. прим.).

Звання і ранги

[ред. | ред. код]

Нагороди та премії

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ Сергій. Хрущов. Никита Хрущов реформатор. Трилогія про батька.
  4. ↑ Віднянський С. [[https://web.archive.org/web/20160917081151/http://history.org.ua/LiberUA/journal_2015_5/journal_2015_5.pdf Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.] Чому та як українська РСР стала однією з країнзасновниць ООН? [Text]: (до 70річчя Організації Об'єднаних Націй і членства в ній України) // Український історичний журнал. — 2015. — № 5 (524). — С. 182—183.
  5. ↑ Під загрозою знесення ще одна історична будівля в Києві. Це 130-річний особняк на Обсерваторній. The Village Україна. 2 травня 2021. Архів оригіналу за 20 серпня 2021. Процитовано 24 серпня 2021.
  6. ↑ ул. Сечевых стрельцов (б. Артема, Львовская, Троцкого, Старожитомирская). Киев. Ностальгия. Прогулка по старому городу. В 1949-57гг. в этом доме проживали Александр Евдокимович Корнейчук (1905-72) - писатель, драматург, киносценарист, государственный и общественный деятель, академик АН УССР (с 1939) и АН СССР (с 1943), Герой социалистического Труда (1967) и его жена Ванда Львовна Василевская (1905-64) -писательница, общественный деятель. До переезда в этот дом проживали на ул. Обсерваторной, 6.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  7. ↑ Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  8. ↑ Проект «Вулиці Львова»: вулиця Корнійчука О. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 2 квітня 2022.
  9. ↑ Журнал перець 1975 10. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 2 квітня 2021.
  10. ↑ Журнал перець 1985 10. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 21 квітня 2021.
  11. ↑ War and Peace in the Nuclear Age; at the Brink; Interview with Norman Cousins, 1986 [1]. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 29 березня 2022.
  12. ↑ Александрович, Московский Михаил (2012). Дартмутский диалог: первые шаги неформальной советско-американской дипломатии. Вестник Российского университета дружбы народов. Серия: Международные отношения. № 3. с. 33—47. ISSN 2313-0660. Архів оригіналу за 29 березня 2022. Процитовано 29 березня 2022.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Корнійчук_Олександр_Євдокимович&oldid=43379036