Чебрець повзучий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Чебрець звичайний)
Перейти до: навігація, пошук
Чебрець повзучий
5036-Thymus serpyllum-Hradč. stěny-7.06.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Порядок: Губоцвіті (Lamiales)
Родина: Глухокропивові (Lamiaceae)
Рід: Чебрець (Thymus)
Вид: Чебрець повзучий
Біноміальна назва
Thymus serpyllum
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Thymus serpyllum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Thymus serpyllum
EOL logo.svg EOL: 1278298
IPNI: 461649-1
ITIS logo.svg ITIS: 32822
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 204219

Чебрець повзучий[1][2], або чебрець плазкий[3], або чебрець звичайний[4] (Thymus serpyllum L.) — вид напівчагарничків з родини Глухокропивові (Lamiaceae). Місцеві назви — чепчик, чабрець, тим'ян тощо.

Ботанічний опис[ред.ред. код]

Невеличкий (5–15 см заввишки) кореневищний напівчагарничок з численними повзучими дерев'яніючими стеблами. Квітконосні стебла висхідні, безквіткові — повзучі. листки черешкові, супротивні, дрібні, овальні, цілокраї, по краю до половини листка війчасті. Квітки дрібні, неправильні, зібрані у головчасті щільні верхівкові суцвіття. Оцвітина подвійна. Чашечка чітко двогуба, з короткою волосистою трубочкою та нерівновеликими зубцями, які по краях укриті війками. Верхні зубці чашечки більш-менш однакові, трикутні або ланцетні. Нижні два зубці лінійно-ланцетні, більші за верхні. Віночок (6–8 мм завдовжки) зрослопелюстковий, нечіткодвогубий з виїмчастою верхньою і трилопатевою нижньою губою, звичайно рожево-фіолетовий, рідко білий. Тичинок чотири, які розходяться і виступають з віночка. Маточка одна з чотирилопатевою верхньою зав'яззю, коротким стовпчиком, дволопатевою приймочкою. Плід — розпадний горішок. Горішки овальні, дрібні, буро-коричневі.

Близькі види[ред.ред. код]

За морфологічними ознаками до чебрецю повзучого близький чебрець Маршаллів (T. marschallianus Willd.) Цей вид відрізняється від чебрецю звичайного довгастими або довгасто-еліптичними сидячими листками, при основі трохи війчастими. Суцвіття циліндричне, у нижній частині переривчасте з волохатою квітконосною віссю. Стебла порівняно високі, нечисленні, не утворюють густих дернинок. Віночок частіше блідо-рожевий. Росте в тих же умовах, що і чебрець звичайний.

Поширення[ред.ред. код]

Вид поширений у Європі крім південних країн, Ісландії й Ірландії. Також культивується[5][6].

В Україні зростає на пісках, рідше на гранітах — у Поліссі й Волинському Лісостепу[2]. Росте у хвойних і мішаних лісах, на узліссях, галявинах, по чагарниках. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні — липні. Райони заготівель: Сумська, Чернігівська, Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська, Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська області. Запаси сировини значні.

Практичне використання[ред.ред. код]

Лікарська, ефіроолійна, харчова, медоносна, танідоносна, декоративна, фітомеліоративна рослина. Використовують квітучі гілочки з листками (траву) — Herba Serpilli.

Лікарська рослина[ред.ред. код]

У науковій медицині використовують як антисептичний, відхаркувальний (при бронхітах, коклюші, катарах дихальних шляхів) і глистогінний засіб. Входить до складу препарату «пертусин». Чебрець має високу бактерицидну активність щодо патогенних коків і грибів, широко застосовується як антисептичний і дезинфікуючий засіб. Застосовують його також як болезаспокійливий засіб при радикулітах, невритах, ревматизмі, для ароматичних ванн.

У народній медицині чебрецем здавна користуються при шигельозі, болях у животі, спазмах і судомах, жіночих хворобах, маткових кровотечах, безсонні, простудних хворобах, виразках шлунка, хворобах серця і нервових хворобах, як сечогінний засіб при набряках, хворобах печінки, недокрів'ї, порушенні обміну речовин, туберкульозі легень, зовнішньо — для примочок, загоювання ран і опіків.

Чебрець містить ефірні олії (0,8-1,2 %), основним компонентом яких є тимол. Його широко застосовують у парфумерії, косметиці та миловарінні.

Як харчова рослина[ред.ред. код]

Листки чебрецю використовують у харчовій промисловості для ароматизації ковбас, сиру, соусів, оцту, кондитерських виробів, для приготування лікерів, при маринуванні овочів, як приправу до салатів, м'ясних і рибних страв. Молоді пагони містять вітамін С (54,5 мг%), кислоти, мінеральні солі, білкові речовини.

Медонос[ред.ред. код]

Чебреці — добрі літні медоноси, їх квітки протягом усього дня виділяють нектар, кожна бджолина сім'я збирає за сприятливих умов до 15-20 кг меду за сезон. Мед ароматний, приємний на смак. Нектаропродуктивність чебрецю в культурі (Полтавська область) становить 140 кг цукру з 1 га при густоті 8300 рослин на гектарі.

Інші використання[ред.ред. код]

Чебреці містять таніди. Їх використовують як домішку до інших дубителів для пом'якшення шкур.

Чебреці — дуже декоративні рослина, придатні для декорування сухих сонячних місць, а також для закріплення поверхні крутосхилів.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Збирають квітучі пагони у період цвітіння, тільки зрізаючи їх гострим ножем, ножицями або секатором. Зривати пагони не можна, бо при цьому рослина виривається з коренем.

Чебрець переважно розмножується насінням, тому дуже важливо наслідувати заповіт знавця лікарських рослин Носаля — збираючи сировину, залишати найкращі рослини для відновлення (і не менш, як кожну десяту).

Зібрану траву сушать у затінку, під наметами, на горищах під залізним дахом, розстилаючи тонким шаром на тканині чи папері. Просушену сировину пропускають крізь решета і сортують. Суху траву пакують у тюки по 50-75 кг або мішки по 20-25 кг і зберігають окремо у сухому, добре провітрюваному приміщенні.

Чебрець можна розмножувати штучно як насінням, так і вегетативно.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Thymus serpyllum // Ю. Кобів. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин (Серія «Словники України»). — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — ISBN 966-00-0355-2.
  2. а б Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н., и др. Определитель высших растений Украины. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 311. (рос.)(укр.)
  3. Алєксєєв О.І., Гвоздецький П.І., Сушко Л.П., Філь В. М. Фітотерапія карпатського краю. — Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, 2010. — С. 378.
  4. Іванова, В. Д., Каряка, Н. С. Дослідження антиоксидантних властивостей екстрактів з нетрадиційної рослинної сировини // Наукові праці НУХТ. — 2011. — № 37. — С. 89–95.
  5. Euro+Med Plantbase (англ.)
  6. Germplasm Resources Information Network (GRIN) (англ.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]