Географія Мексики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Географія Мексики.

Північна Америка. Світлина з космосу.
Топографічна карта Мексики.
Pico de Orizaba is the third highest peak in North America and highest in Mexico.
Iztaccíhuatl mountain near Mexico City.
Copper Canyon in the state of Chihuahua.

Розташування[ред.ред. код]

Мексика — країна в Північній Америці, яка межує на півночі зі Сполученими Штатами Америки, на півдні з Ґватемалою, Белізом. Мексика також омивається на заході Тихим океаном, на південному сході Карибським морем та на сході Мексиканською затокою. Мексика п'ята найбільша країна на американському континенті та 14-та найбільша у світі. Площа країни 1972,55 тис. км².

Рельєф[ред.ред. код]

Більша частина М. – Мексиканське нагір'я з хр. Сх. Сьєрра-Мадре (4054 м), Зах. Сьєрра-Мадре (3150 м) і Поперечна Вулканічна Сьєрра (діючі вулканиОрісаба, 5700 м, Попокатепетль, 5452 м і інш.). На півн.-заході розташований гористий п-ів Каліфорнія, на півдні – гірські області Чьяпас і Півд. Сьєрра-Мадре, на півн.-сході – низовинний п-ів Юкатан. Клімат тропічний, на півночі субтропічний. Найбільша ріка – Ріо-Браво-дель-НортеСША вона носить назву Ріо-Гранде).

Мексиканське нагір'я переходить на півночі у високі рівнини і плато Техасу і Нью-Мексіко; зі сходу, заходу і півдня воно оточене глибоко розчленованими гірськими хребтами. Центральна частина цього нагір'я складається з великих западин - больсонів - з пологими схилами; блокові хребти, що їх розділяють, часто увінчані вулканами. Поверхня плоскогір'я поступово підвищується на південь і утворює клин приблизно на 19 20о п.ш. у вулканічній зоні, де в широтному напрямі протягається хребет Поперечна Вулканічна Сьєрра. Північна частина плоскогір'я, Північна Меса, утворена больсонами, западинами з солончаками або солоними озерами в центрі; найбільші з них - Больсон-де-Мапімі, днище якого знаходиться на висоті 900 м над р.м., і Больсон-де-Майран (1100 м). Над загальним рівнем плато різко підіймаються на висоту до 900 м блокові гори. Далі на південь поверхня нагір'я підвищується; численні міжгірські западини розташовані тут на відмітках 1800 2400 м над р.м. і розділені посушливим плато, над яким на декілька сотень метрів підіймаються блокові хребти.

На крайньому півдні нагір'я знаходиться так званий Центральний район, що є осереддям політичного і економічного життя країни, де розташована столиця і зосереджена велика частина населення. У рельєфі цього району виразно виражені улоговини, днища яких знаходяться на рівні 1500-2600 м; всі вони, за винятком долини Мехіко, де знаходиться столиця, дренуються ріками, що належать до басейнів Тихого і Атлантичного океанів. Улоговини розділені горбистими грядами м'яких контурів, прорізаними глибокими і вузькими долинами рік. Над поверхнею плато різко підіймається Поперечна Вулканічна Сьєрра, утворена конусами вулканів, що майже злилися. Тут знаходяться найвищі піки: Орісаба (Сітлальтепетль), 5610 м; Попокатепетль, 5452 м; Істаксіуатль, 5286 м; Невадо-де-Толука, 4392 м; Малінче, 4461 м, і Невадо-де-Коліма, 4265 м. У Долині Мехіко довжиною 80 км і шириною бл. 50 км колись знаходилося п'ять мілководних озер із заболоченими берегами; найбільшим з них було озеро Тескоко, в центрі якого, на острові, розташовувалася столиця ацтеків Теночтітлан. Згодом озеро було осушене і на його місці знаходиться сучасна столиця, місто Мехіко. Найбільша ріка Центрального району - р.Лерма - протікає через западини Толука, Гуанахуато і Халіско і впадає в озеро Чапала, що має стік в Тихий океан через р. Ріо-Гранде-де-Сантьяго. Інші западини - Агуаскальєнтес і Пуебла також дренуються ріками басейну Тихого океану.

Західний кордон нагір'я утворює гірська система Західна Сьєрра-Мадре, що досягає 160 км завширшки і місцями підіймається вище 3000 м. Це один з найбільш могутніх гірських бар'єрів Західної півкулі. Тільки в 1961 була побудована залізнична лінія від Чіуауа до побережжя - перша залізниця, прокладена через гори Західна Сьєрра-Мадре; в тому ж році була завершена автомобільна дорога з твердим покриттям, що з'єднала Дуранго і порт Масатлан. Гірська система на сході нагір'я, Східна Сьерра-Мадре, відносно легше прохідна. Самі зручні шляхи через неї проходять через Монтеррей на півночі і через Веракрус на південному сході. Панамериканське шосе, що починається від міста Нуево-Ларедо на кордоні США і Мексики, слідує вздовж східного підніжжя гір приблизно до широти міста Тампіко і потім різко підіймається в гори і перетинає центральний гірський хребет. На півдні зона глибоко розчленованого гірського рельєфу набагато ширше, ніж на заході і на сході нагір'я. Поперечна Вулканічна Сьєрра крутим уступом обривається до тектонічної западини річки Бальсас, що глибоко вдається в гірську область. Південніше долини Бальсас знаходиться область розчленованого плато Герреро і Оахака, відома під загальною назвою Південної Сьєрра-Мадре; ерозійна діяльність водостоків створила тут складну мережу глибоких долин і крутих гребенів, майже не залишивши рівних ділянок. Ця південна гірська область, яка, як прийнято вважати, утворює південне закінчення геологічних структур Північної Америки, закінчується крутими уступами, зверненими до Тихого океану і до низовинного перешийка Теуантепек.

Основні фізико-географічні області[ред.ред. код]

Три основні фізико-географічні області за межами описаної гірської області - це північна частина Тихоокеанського побережжя, включаючи п-ів Каліфорнію, або Нижню Каліфорнію; Примексиканська низовина і п-ів Юкатан; і гірська система Чьяпас, розташована між перешийком Теуантепек і кордоном Ґватемали. Б.ч. території в північній частині Тихоокеанського побережжя відділена від іншої частини країни важкодоступними горами Східної Сьєрра-Мадре і являє собою пустелю. Основні елементи поверхні - пустеля Сонора, депресія, розташована на північному продовженні Каліфорнійського затоки і місцями опущена нижче р.м., блокові гори п-ова Каліфорнія, які продовжуються в США. Примексиканська низовина затоки ширша усього на півночі, де вона змикається з прибережними рівнинами Техасу. Далі на південь від Тампіко, до північної околиці перешийка Теуантепек, вона являє собою вузьку заболочену прибережну смугу, а ще далі розширяється і зливається з низовинною вапняковою рівниною п-ова Юкатан. На перешийку Теуантепек відстань між Мексиканською затокою і Тихим океаном становить всього 210 км, а найбільша висота - 240 м. Гірська область Чьяпас в структурному відношенні належить вже до Центральної Америки. У цій області всі основні форми рельєфу видовжені паралельно берегу Тихого океану: вузька прибережна низовина; крутий хребет, що підіймається над нею Сьєрра-Мадре-де-Чьяпас висотою до 2400 м; рифтова долина Чьяпас, днище якої знаходиться на 450-900 м над р.м., дренується притоками р.Гріхальва; нарешті, є ряд блокових глибоко розчленованих гірських хребтів висотою місцями понад 3000 м.

Клімат країни[ред.ред. код]

Клімат більшої частини Мексики тропічний, на півночі - субтропічний, дуже мінливий залежно від характера рельєфу. Зі сходу та заходу на територію Мексики проникають вологі тропічні повітряні маси, що рясно зрошують навітряні схили гір. Північно-західна територія країни незахищена від вітрів, що дмуть з центральних частин Північної Америки, і має сухий континентальний клімат. Середня температура січня коливається від 10 °C на північному заході до 25 °C на півдні. У зв'язку з проникненням холодного повітря на півночі Мексиканського нагір'я трапляються морози до -20 °C. Середня температура липня від 15 °C у піднесених рівнинних частинах нагір'я до 30 °C на березі Каліфорнійської затоки. Річна кількість опадів коливається від 100-200 мм на півночі і на надвітряних схилах гір півдня до 2000-3000 мм на південних схилах.

Гідрографія[ред.ред. код]

Річкова мережа на південному сході густа, на північному заході дуже рідка. У деяких внутрішніх частинах посушливого Мексиканського нагір'я, а також на складеному вапняками півострові Юкатан поверхневий стік відсутній. На південному сході ріки короткі, швидкоплинні, значно насичені водою, особливо влітку, і мають великі запаси енергії. Річки північного заходу більш довгі, але маловодні, більшість з них внаслідок сухості клімату втрачають кількість води у нижній течії і використовується для зрошення. Їхній режим залежить від нерегулярного випадання опадів. Найбільші річки: прикордонна зі США Ріо-Гранде (Ріо-Браво-дель-Норте) з притоками Кончос і Лерма, у нижній течії (після виходу з озера Чапала) називається Ріо-Гранде-де-Сантьяго, Бальсас, річкова система Гріхальва - Усумасінта. Найбільше озеро - Чапала.

Див. також[ред.ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. — 752 с. ISBN 966-7804-78-X