Географія Мексики
Географія Мексики.
Зміст |
Розташування [ред.]
Мексика — країна в Північній Америці, яка межує на півночі зі Сполученими Штатами Америки, на півдні з Ґватемалою, Белізом. Мексика також омивається на заході Тихим океаном, на південному сході Карибським морем та на сході Мексиканською затокою. Мексика п'ята найбільша країна на американському континенті та 14-та найбільша у світі. Площа країни 1972,55 тис. км².
Рельєф [ред.]
Більша частина М. – Мексиканське нагір'я з хр. Сх. Сьєрра-Мадре (4054 м), Зах. Сьєрра-Мадре (3150 м) і Поперечна Вулканічна Сьєрра (діючі вулкани – Орісаба, 5700 м, Попокатепетль, 5452 м і інш.). На півн.-заході розташований гористий п-ів Каліфорнія, на півдні – гірські області Чьяпас і Півд. Сьєрра-Мадре, на півн.-сході – низовинний п-ів Юкатан. Клімат тропічний, на півночі субтропічний. Найбільша ріка – Ріо-Браво-дель-Норте (в США вона носить назву Ріо-Гранде).
Мексиканське нагір'я переходить на півночі у високі рівнини і плато Техасу і Нью-Мексіко; зі сходу, заходу і півдня воно оточене глибоко розчленованими гірськими хребтами. Центральна частина цього нагір'я складається з великих западин - больсонів - з пологими схилами; блокові хребти, що їх розділяють, часто увінчані вулканами. Поверхня плоскогір'я поступово підвищується на південь і утворює клин приблизно на 19 20о п.ш. у вулканічній зоні, де в широтному напрямі протягається хребет Поперечна Вулканічна Сьєрра. Північна частина плоскогір'я, Північна Меса, утворена больсонами, западинами з солончаками або солоними озерами в центрі; найбільші з них - Больсон-де-Мапімі, днище якого знаходиться на висоті 900 м над р.м., і Больсон-де-Майран (1100 м). Над загальним рівнем плато різко підіймаються на висоту до 900 м блокові гори. Далі на південь поверхня нагір'я підвищується; численні міжгірські западини розташовані тут на відмітках 1800 2400 м над р.м. і розділені посушливим плато, над яким на декілька сотень метрів підіймаються блокові хребти.
На крайньому півдні нагір'я знаходиться так званий Центральний район, що є осереддям політичного і економічного життя країни, де розташована столиця і зосереджена велика частина населення. У рельєфі цього району виразно виражені улоговини, днища яких знаходяться на рівні 1500-2600 м; всі вони, за винятком долини Мехіко, де знаходиться столиця, дренуються ріками, що належать до басейнів Тихого і Атлантичного океанів. Улоговини розділені горбистими грядами м'яких контурів, прорізаними глибокими і вузькими долинами рік. Над поверхнею плато різко підіймається Поперечна Вулканічна Сьєрра, утворена конусами вулканів, що майже злилися. Тут знаходяться найвищі піки: Орісаба (Сітлальтепетль), 5610 м; Попокатепетль, 5452 м; Істаксіуатль, 5286 м; Невадо-де-Толука, 4392 м; Малінче, 4461 м, і Невадо-де-Коліма, 4265 м. У Долині Мехіко довжиною 80 км і шириною бл. 50 км колись знаходилося п'ять мілководних озер із заболоченими берегами; найбільшим з них було озеро Тескоко, в центрі якого, на острові, розташовувалася столиця ацтеків Теночтітлан. Згодом озеро було осушене і на його місці знаходиться сучасна столиця, місто Мехіко. Найбільша ріка Центрального району - р.Лерма - протікає через западини Толука, Гуанахуато і Халіско і впадає в озеро Чапала, що має стік в Тихий океан через р. Ріо-Гранде-де-Сантьяго. Інші западини - Агуаскальєнтес і Пуебла також дренуються ріками басейну Тихого океану.
Західний кордон нагір'я утворює гірська система Західна Сьєрра-Мадре, що досягає 160 км завширшки і місцями підіймається вище 3000 м. Це один з найбільш могутніх гірських бар'єрів Західної півкулі. Тільки в 1961 була побудована залізнична лінія від Чіуауа до побережжя - перша залізниця, прокладена через гори Західна Сьєрра-Мадре; в тому ж році була завершена автомобільна дорога з твердим покриттям, що з'єднала Дуранго і порт Масатлан. Гірська система на сході нагір'я, Східна Сьерра-Мадре, відносно легше прохідна. Самі зручні шляхи через неї проходять через Монтеррей на півночі і через Веракрус на південному сході. Панамериканське шосе, що починається від міста Нуево-Ларедо на кордоні США і Мексики, слідує вздовж східного підніжжя гір приблизно до широти міста Тампіко і потім різко підіймається в гори і перетинає центральний гірський хребет. На півдні зона глибоко розчленованого гірського рельєфу набагато ширше, ніж на заході і на сході нагір'я. Поперечна Вулканічна Сьєрра крутим уступом обривається до тектонічної западини річки Бальсас, що глибоко вдається в гірську область. Південніше долини Бальсас знаходиться область розчленованого плато Герреро і Оахака, відома під загальною назвою Південної Сьєрра-Мадре; ерозійна діяльність водостоків створила тут складну мережу глибоких долин і крутих гребенів, майже не залишивши рівних ділянок. Ця південна гірська область, яка, як прийнято вважати, утворює південне закінчення геологічних структур Північної Америки, закінчується крутими уступами, зверненими до Тихого океану і до низовинного перешийка Теуантепек.
Основні фізико-географічні області [ред.]
Три основні фізико-географічні області за межами описаної гірської області - це північна частина Тихоокеанського побережжя, включаючи п-ів Каліфорнію, або Нижню Каліфорнію; Примексиканська низовина і п-ів Юкатан; і гірська система Чьяпас, розташована між перешийком Теуантепек і кордоном Ґватемали. Б.ч. території в північній частині Тихоокеанського побережжя відділена від іншої частини країни важкодоступними горами Східної Сьєрра-Мадре і являє собою пустелю. Основні елементи поверхні - пустеля Сонора, депресія, розташована на північному продовженні Каліфорнійського затоки і місцями опущена нижче р.м., блокові гори п-ова Каліфорнія, які продовжуються в США. Примексиканська низовина затоки ширша усього на півночі, де вона змикається з прибережними рівнинами Техасу. Далі на південь від Тампіко, до північної околиці перешийка Теуантепек, вона являє собою вузьку заболочену прибережну смугу, а ще далі розширяється і зливається з низовинною вапняковою рівниною п-ова Юкатан. На перешийку Теуантепек відстань між Мексиканською затокою і Тихим океаном становить всього 210 км, а найбільша висота - 240 м. Гірська область Чьяпас в структурному відношенні належить вже до Центральної Америки. У цій області всі основні форми рельєфу видовжені паралельно берегу Тихого океану: вузька прибережна низовина; крутий хребет, що підіймається над нею Сьєрра-Мадре-де-Чьяпас висотою до 2400 м; рифтова долина Чьяпас, днище якої знаходиться на 450-900 м над р.м., дренується притоками р.Гріхальва; нарешті, є ряд блокових глибоко розчленованих гірських хребтів висотою місцями понад 3000 м.
Клімат країни [ред.]
Клімат більшої частини Мексики тропічний, на півночі - субтропічний, дуже мінливий залежно від характера рельєфу. Зі сходу та заходу на територію Мексики проникають вологі тропічні повітряні маси, що рясно зрошують навітряні схили гір. Північно-західна територія країни незахищена від вітрів, що дмуть з центральних частин Північної Америки, і має сухий континентальний клімат. Середня температура січня коливається від 10 °C на північному заході до 25 °C на півдні. У зв'язку з проникненням холодного повітря на півночі Мексиканського нагір'я трапляються морози до -20 °C. Середня температура липня від 15 °C у піднесених рівнинних частинах нагір'я до 30 °C на березі Каліфорнійської затоки. Річна кількість опадів коливається від 100-200 мм на півночі і на надвітряних схилах гір півдня до 2000-3000 мм на південних схилах.
Гідрографія [ред.]
Річкова мережа на південному сході густа, на північному заході дуже рідка. У деяких внутрішніх частинах посушливого Мексиканського нагір'я, а також на складеному вапняками півострові Юкатан поверхневий стік відсутній. На південному сході ріки короткі, швидкоплинні, значно насичені водою, особливо влітку, і мають великі запаси енергії. Річки північного заходу більш довгі, але маловодні, більшість з них внаслідок сухості клімату втрачають кількість води у нижній течії і використовується для зрошення. Їхній режим залежить від нерегулярного випадання опадів. Найбільші річки: прикордонна зі США Ріо-Гранде (Ріо-Браво-дель-Норте) з притоками Кончос і Лерма, у нижній течії (після виходу з озера Чапала) називається Ріо-Гранде-де-Сантьяго, Бальсас, річкова система Гріхальва - Усумасінта. Найбільше озеро - Чапала.
Див. також [ред.]
Джерела [ред.]
Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. — 752 с. ISBN 966-7804-78-X
