Географія Туреччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Туреччина і Європа, світлина з космосу

Туре́ччина (тур. Türkiye) — країна в Азії, на півострові Мала Азія (Анатолія) і, частково, в Європі.

Назва[ред.ред. код]

Назва країни Туреччина (тур. Türkiye) походить від етноніма турки — земля турків. Назва поширилася на колишні візантійські землі, завойовані турками-сельджуками. Уперше термін тюрк застосували в 177 році до н. е. китайці щодо народів, які жили на південь від Алтаю та у Середній Азії. Запис терміну тюрк або турук, як екзонім зафіксований в давньотюркській рунічній писемності (орхоно-єнісейска писемність) у добу Тюркського каганату в Центральній Азії (близько VIII століття). Суфікс iye може бути лат. -ia, араб. -iyye‎ або турецького -iye походження. Він визначає приналежність до чого-небудь, до кого-небудь.

Розташування[ред.ред. код]

Туреччина розташована між Чорним і Середземним морями, межує на сході з Вірменією, Грузією й Іраном, на південному сході з Іраком і Сирією, на заході з Грецією й Егейським морем, на північному заході з Болгарією.

Крайні пункти[ред.ред. код]

Геологія[ред.ред. код]

Тектонічні розломи та землетруси

Корисні копалини[ред.ред. код]

Рельєф[ред.ред. код]

Топографічна карта Туреччини
Панорама Понтійських гір
Докладніше: Рельєф Туреччини

Більша частина території Туреччини розташована в межах Анатолійського плоскогір'я (на заході) і Вірменського нагір'я (на сході). Переважають висоти від 800 м на заході до 2000 м на сході. На півночі розташовані Понтійські гори (до 3937 м), на півдні — хребти системи Тавра (до 3726 м). Найвища вершина Туреччини — згаслий вулкан Великий Арарат (5165 м) на Вірменському нагір'ї. Інші вулкани: Сюпхан, Немрут, Ерджіяс.

Орографічно територію Туречинни можна розділити на 5 областей:

  • Причорномор'я (Понтійські гори). Гірська система на півночі Туреччини. Включає в себе Західно-Понтійські гори, гори Джанік та Східно-Понтійські гори. Понтійські гори простягнулися паралельно берегу Чорного моря більш ніж на 1000 км. На сході вони доходять до кордону з Грузією, на заході — до рівнини в низов'ях річки Сакарья. Середня ширина гірського хребта становить 130 км.
  • Узбережжя Егейського і Мармурового морів (Егейська Анатолія). Цій області властиві значно менші висоти, ніж Причорномор'ю. Її прибережна смуга сильно порізана, ускладнена численними затоками і кам'янистими півостровами і включає безліч островів, глибокі бухти. Узбережжя перетинають гірські кряжі, відкриті в бік Егейського моря, між якими лежать низькі плоскі алювіальні долини. Загалом гірські гряди нижче на заході області (300–450 м). На сході вони підіймаються в середньому до 1500–1850 м, окремі вершини досягають 3050 м. Міжгірні западини зайняті широкими плоскими долинами рік (Гедіз і Великий Мендерес). Ґрунти низовин дуже родючі.
  • Середземноморські берегові рівнини і гори Тавр. Ландшафти, що тягнуться від порту Фетхіє на заході до околиць міста Малатья на сході. У рельєфі цієї території панують хребти Західний і Центральний Тавр (вершини якого досягають 3700 м). Безпосередньо до узбережжя примикають рівнини. На сході області здіймаються ланцюги Антитавр (до 3000 м). Поблизу північно-східного краю Середземного моря розташована алювіальна Аданська рівнина (Чукурова), утворена річками Сейхан і Джейхан, що стікають з гір Тавр і Антитавр. Це один з провідних сільськогосподарських районів Туреччини.
  • Анатолійське плоскогір'я займає внутрішні райони центральної частини країни. Плоскогір'я, підняте в середньому на 900–1500 м, оточене горами, які підносяться над ним, крім його західної периферії, на 600–1200 м. Безстічне озеро Туз лежить на висоті 900 м. На півночі плоскогір'я — скидові гори і долини річок, що течуть до Чорного моря. Рельєф різноманітять вулканічні конуси із застиглими лавовими потоками. Зі зростанням середніх висот в східному напрямі на 300 м Анатолійське плоскогір'я поступово переходить у Вірменське нагір'я, яке починається поблизу міста Сівас.
  • Плоскогір'я і гірські системи сходу (Вірменське нагір'я) відрізняються особливо складним орографічним малюнком. Хребти сполучаються на крайньому сході країни з гірськими ланцюгами Загроса і Азербайджану. Вінчає дане скупчення гір вулканічний конус Великого Арарату (5137 м). Плоскогір'я займає вузьку смугу території, велика частина поверхні якої похована під товстим шаром лави, і включає декілька улоговин тектонічного походження з відносно пологим рельєфом. В одній з них, на висоті 1720 м, розташоване солоне озеро Ван. У східній частині Туреччини, де підносяться декілька гірських піків, що досягають 3700-4300 м, беруть свій початок такі ріки, як Тигр, Євфрат і Аракс.

Низовини Туреччини:

Узбережжя[ред.ред. код]

Узбережжя поблизу Фетхіє

Клімат[ред.ред. код]

Докладніше: Клімат Туреччини

Клімат Туреччини надзвичайно різноманітний. Центральна Туреччина — це континентальний клімат з холодною сніжною зимою і спекою влітку. На західному і південному побережжі країни майже весь час тепло — субтропічний середземноморський клімат. Купальний сезон на узбережжі Егейського і Середземного морів починається в квітні і закінчується в листопаді. На північному узбережжі країни морський клімат вологий і помірний. У західній половині випадає понад 1000 мм опадів на рік, в східній половині в середньому 2500 мм опадів на рік.

Гідрографія[ред.ред. код]

Річки[ред.ред. код]

Докладніше: Річки Туреччини

У горах Вірменського нагір'я беруть початок великі річки Тигр, Євфрат, Кура, Аракс. Основні річки Анатолійського плоскогір'я — Кизил-Ірмак, Сакар'я.

Озера[ред.ред. код]

Докладніше: Озера Туреччини

На внутрішніх плоскогір'ях Туреччини лежать великі безстічні солоні озера Ван і Туз.

Ґрунтові води[ред.ред. код]

Ґрунти[ред.ред. код]

Докладніше: Ґрунти Туреччини

Рослинність[ред.ред. код]

Пляж і море в Кемері поблизу Анталії — турецька рив'єра
Докладніше: Флора Туреччини

Переважають степи і напівпустелі.

Тваринний світ[ред.ред. код]

Докладніше: Фауна Туреччини

Стихійні лиха та екологічні проблеми[ред.ред. код]

Охорона природи[ред.ред. код]

Фізико-географічне районування[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]