Географія Ірану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Знімок із супутника
Мапа Ірану

Іран (Iran) — країна на південному заході Азії, що межує на півночі з Вірменією, Азербайджаном і Туркменістаном, на сході з Афганістаном і Пакистаном, на заході з Іраком, на північному-заході з Туреччиною, на півночі омивається Каспійським морем, на півдні і південному-сході — Перською затокою.

Рельєф[ред.ред. код]

Гора Демавенд, найвища гора Ірану

Понад 4/5 тер. Ірану займають гори і високі нагір'я. В центрі країни розташоване Іранське нагір'я (вис. 1200 м), по його периферії — Іранські гори, до яких примикає вузька смуга Південно-Каспійської низовини. На тер. І. знаходиться частина Кура-Араксинської низовини та Горганська рівнина.

На заході підносяться гори Загрос, на сході — сильно розчленовані Східно-Іранські гори, на півночі — могутні дуги Ельбурса, на півдні — Макрана. Вздовж побережжя Каспійського моря, Персидської і Оманської заток витяглися вузькі смуги берегових низовин.

  • Загрос — масивне складчасте підняття шириною 150–300 км, що тягнеться на 1600 км від північно-західних кордонів Ірану в південно-східному напрямі. Переважаючі висоти 2000-3000 м, найвища — г. Зердкух, 4548 м. На відстані 800 км, від прикордонного з Іраком району до порту Бушир на побережжі Персидської затоки, паралельно хребтам Загроса вздовж їх західного підніжжя простягається гряда височин висотою 300–600 м і шириною бл. 65 км. Тут на південь від 32о півн.ш. зосереджені найбільші в Ірані запаси нафти.
  • Макран (або Мекран) — система складчастих гір на півдні Ірану шириною понад 200 км, що тягнеться в східному напрямі на 480 км. Середні висоти 600–1500 м, найвища точка — г. Кухран, 2260 м.
  • Східно-Іранські гори тягнуться на 1050 км вздовж східного кордону Ірану, між Ельбурсом і Макраном. Утворюють орографічний бар'єр на шляху з Ірану в Афганістан. Середня висота гір 1500 м, найвища точка — вулкан Тефтан (4042 м).
  • Ельбурс — гірська система на півночі Ірану протяжністю бл. 1400 км, має форму букви S: обрамовуючи півд.-західне і південне узбережжя Каспійського моря, закінчується на кордоні з Афганістаном. Тут знаходиться найвища точка усього Середнього Сходу — погаслий вулкан Демавенд (5604 м).

Клімат[ред.ред. код]

Кліматична мапа Ірану.
   Caspian Mild and Wet
   Caspian Mild
   Mediterranean with Spring Rains
   Mediterranean
   Cold Mountains
   Very Cold Mountains
   Cold Semi-Desert
   Hot Semi-Desert
   Dry Desert
   Hot Dry Desert
   Hot Coastal Dry
   Coastal Dry

Іран має змінний клімат на більшій частині Ірану він субтропічний, континентальний, характеризується різкими коливаннями температур. На узбережжі Персидської і Оманської заток клімат тропічний. Для всієї країни, за винятком каспійського узбережжя та прибережної низовини на півдні, типові суворі зими. Досить опадів отримують тільки високогірні райони Загроса та узбережжя Каспійського моря. На північному заході, холодна зима з сильними снігопадами та заморозками протягом грудня і січня. Весна і осінь відносно помірні, а літо сухе і жарке. На півдні зима м'яка, а на рівнині Хузестан, літня спека супроводжується підвищеною вологістю.

Літо повсюдно спекотне з середніми місячними температурами від +27°С до +32°С. Денні температури нерідко досягають 32-38°С, вночі вони знижуються до 16-21°С. Вище 1500 м над рівнем моря повітря прогрівається значно слабкіше. Найбільш виражені розходження в термічному режимі між північною і південною частинами країни взимку. На півночі, за винятком прикаспійської смуги, зими холодні і сніжні, на півдні вони м'які і теплі. Середні січневі температури становлять в Тегерані 2°С, Тебрізі 8°С, Ахваз 12°С, Ширазі 9°С, Джаске 19°С, Бехарі 19°С. Нічні заморозки відзначені на всій території Ірану на північ від 27° пн.ш. Абсолютний мінімум температури зафіксований в Тебрізі (-28°С). На півдні денні температури взимку змінюються від помірних до теплих, а вночі знижуються на 11-14°С.

Більша частина території Ірану відчуває недостатнє зволоження, як правило, влітку дощі не випадають протягом 2-3 місяців, а в окремі роки — і протягом 7 місяців поспіль. Виняток становлять високогірні райони Північного Загроса, навітряні схили Ельбурса і гір Іранського Азербайджану та узбережжя Каспійського моря, які отримують 650–1650 мм опадів у рік, причому їх сума різко скорочується на підвітряних схилах і в південно-східному напрямку. Річна норма опадів в Тегерані 250 мм, Мешхеді 280 мм, Ісфахані 130 мм, Джаске 130 мм, Захедане 100 мм, вони припадають переважно на холодний сезон — з листопада по березень. Взимку на півночі Ірану й у високогір'ях на півдні опади випадають переважно у вигляді снігу. У підніжжях Ельбурса і Загроса на висоті вище 1200 м над рівнем моря сніг лежить протягом 4-5 місяців, а в найбільш захищених місцях зберігається до червня. У Тегерані потужність снігового покриву, який тримається протягом 2-3 тижнів, становить близько 0,5 м. Сніг грає важливу роль в економічному житті країни, його повільне танення дозволяє поповнювати запаси води, необхідні для зрошення. У південній частині Ірану випадають головним чином рідкі опади, як правило у вигляді сильних злив, протягом 6-30 днів і також в зимовий період.

Геологія й корисні копалини країни[ред.ред. код]

Територія Ірану розташована в межах Середземноморського складчастого пояса. В центральній частині виділяється серединний епібайкальський масив з довендською складчастою основою і венд-фанерозойським осадовим чохлом. Район Ірану високосейсмічний, тільки у ХХ столітті під час 22 найсильніших землетрусах (9 балів і вище) тут загинули 73 000 осіб, у грудні 2003 року під час руйнівного землетрусу загинуло понад 70 000 осіб.

У накладених на епібайкальський масив западинах, розвинені червоноколірні лагунно-континентальні уламкові і соленосні товщі олігоцен-міоценового віку. На півночі розташовані Ельбурс-Біналудська, Копетдагська і Ельбурська системи мезозойсько-ранньопалеогенових геосинклінальних прогинів. Вздовж кордонів Афганістану і Пакистану розташована Східно-Іранська складчаста система — евгеосинклінальний прогин, заповнений офіолітовими і флішевими утвореннями крейди — еоцену.

На півдні та заході — складчасті системи Загроса і Сенендедж-Сирджанська. Перша являє собою міогеосинклінальний прогин венду-палеогену, де в пізній крейді та міоцені розвинулась складчастість і орогенез. Друга — геосинклінальний прогин, виконаний карбонатно-теригенними і вулканогенними серіями юри-крейди.

Корисні копалини

Запаси

Вміст корисного компоненту в рудах,

 %

Частка у світі, %

Підтверджені

Загальні

Боксити, млн т

22

80

41 (Al2O3)

0,1

Барит, тис. т

1500

2700

до 70 (BaSO4)

0,4

Залізні руди, млн т

1950

3600

56

1,1

Золото, т

15

95

3,2 г/т

 

Марганцеві руди, млн т

4

87

40 (Mn)

0,1

Мідь, тис. т

10150

15100

1,1

1,5

Молібден, тис. т

120

360

0,03

1,3

Нафта, млн т

12288

 

 

8,9

Плавиковий шпат, млн т

0,3

0,5

45 (CaF2)

0,2

Природний горючий газ, млрд м3

22986

 

 

15,7

Свинець, тис. т

1362

6322

6

1,1

Срібло, т

6500

14600

300 г/т

1,2

Вугілля, млн т

413

1209

 

 

Фосфорити, млн т

2

8

17 (Р2О5)

0,04

Хромові руди, млн т

2,2

 

49 (Cr2O3)

0,05

Цинк, тис. т

5625

9425

14

2

Надра Ірану багаті на нафту, природний газ, вугілля, відомі також родовища руд заліза, хрому, міді, свинцю, цинку, золота, марганцю, сірки, гіпсу, кам'яної солі, бариту, целестину, флюориту, бірюзи, нерудних будівельних матеріалів (таблиця — основних корисних копалини Ірану станом на 1998–1999 років).

Гідрологія країни[ред.ред. код]

Запаси поверхневих і підземних вод Ірану залежать від кількості атмосферних опадів і тому зосереджені перш за все у північній частині Загроса, в горах Ельбурса і Іранського Азербайджану. Для внутрішніх плоскогір'їв, південної частини Загроса, Макрана і Східно-Іранських гір типові нечисленні тимчасові водотоки. У напрямку до півдня країни підземні води стають солонуватими і непридатними для використання.

В Ірані не має багато великих річок, здебільшого це малі річки і струмки, частина яких пересихає в літню пору року, або доволі сильно міліє. Єдина велика ріка — Карун, довжиною 830 км, яка є судноплавною (на ділянці в 180 кілометрів), правда, лише для малотоннажних-мілких човнів, якими можна доправитися з Хорремшехра в Ахваз. Інші дві великі річки; Хакех (Kharkeh), довжиною в 700 кілометрів, яка впадає в ріку Тигр, та річка Заяндег (Zayandeh), яка має довжину 300 км. Кілька інших постійних річок і потоків також впадають в Перську затоку, не менша кількість малих річок стікають з північно-західного Загросу та гір Ельбурса і впадають в Каспійське море. На Центральному плато, не так багато річок та струмків, більшість з яких в сухі місяці міліють, хоча протягом більшої частини року вони живляться від осінньо-зимових опадів та танення снігу в горах весною і деякі з них мають постійний водотік через поєднання з каналами від повноводніших річок, але в кінцевому підсумку, зливаються й попадають в соляні озера, які також, як вміст розсолу занадто високий для підтримки життєвих функцій організмів та риб. Також є кілька характерних солоних озер вздовж ірано-афганського кордону у провінції Систан і Белуджистан.

Флора і фауна країни[ред.ред. код]

В аридних умовах Ірану розподіл рослинного покриву залежить від ступеня зволоження території та господарської діяльності людини, особливо, землеробства і випасу худоби. Північні, найбільш зволожені, схили Ельбурса до висоти 2500 м вкриті густими широколистяними лісами з перевагою дуба, граба, клена, бука, залізного дерева, в'яза, платана, ясена, волоського горіха, сливи. На узбережжі Каспійського моря місцями зустрічаються перевиті ліанами непрохідні субтропічні ліси.

Карта біотопів Ірану:
   Forest steppe
   Forests and woodlands
   Semi-desert
   Desert lowlands
   Steppe
   Salted alluvial marshes

Загалом, покрито лісами більше однієї десятої частини території країни. На плато здебільшого зустрічаються чагарникові райони, а дубові порослі з'являються на краще обводнених гірських схилах. В цій місцевості місцеві жителі плекають свої сади і вирощуючи чинари, тополі, верби, горіха, бука, клена і шовковицю. Диких рослин і чагарники виростають з безплідної землі навесні і створюючи таким чином на короткий час умовні пасовища, але літнє сонце спалює їх. За даними ФАО доповідей (FAO reports)[1], основні типи лісів, які існують в Ірані і їх відповідна класифікація:

  • Каспійські ліса і змішані ліса Гирньян (Hyrcanian) на півночі країни — 19000 км².
  • Вапнякові гірські лісові масиви в північно-східних районах (Ялівцевий ліс — 13000 км².
  • Фісташкові ліси в східних, південних та південно-східних районах — 26000 км².
  • Дубові ліси в центральних і західних районах — 35000 км².
  • Кущі й чагарники в Кевір пустелі та у центральній і північно-східній частині країни — 10000 км².
  • Субтропічні ліси південного узбережжя, як ліси Гара — 5000 км².

Північні і центральні райони Загроса, у недалекому минулому були зайняті дубовими лісами, в даний час в значній мірі знищені в ході інтенсивних безладних рубок і через непомірного випасу овець та кіз. Їх змінили рідколистяні чагарники зі значною участю дуба, роль якого поступово скорочується у міру просування на південь, де випадає менше опадів, тутешньою особливістю стають ксерофільні рідколісся з фісташки, аличі, мигдалю, а також степова і напівпустельна рослинність. По долинах річок на південному заході країни поширені тугайна і болотна рослинність а на узбережжі Перської затоки місцями зустрічаються мангрові зарослі. Степова і пустельна рослинність характерна для багатьох невисоких гір, у степах переважають багаторічні та однорічні злаки, полину, астрагали. Нерідко степи чергуються з ділянками чагарникових зарослів. У пустелях домінують саксаул, верблюжа колючка, солянки, аристида. Великі райони внутрішніх плоскогір'їв Ірану внаслідок нестачі вологи і ґрунтового засолення практично позбавлені рослинного покриву, безплідні також ділянки сипучих пісків.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]