Львівська ґвара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Льві́вська ґва́ра, також льві́вський го́вір (пол. gwara lwowska) — міська говірка, урбаністичний лінгвофеномен, що сформувалася у Львові в результаті змішання південно-західних говорів української мови та польської мови, зі значними домішками німецької та єврейської лексики за часів австрійського та польського панування.

Була популярною у батярів. На думку деяких польських дослідників — «культурна» складова південнокреського діалекту польської мови[1] на відміну від «плебейської» складової — «балаку».

Львівську ґвару інколи поділяють на три види: на українській основі, польській та єврейській — відповідно до переважання запозичень з певної мови.

Історія[ред.ред. код]

Карикатура на Тонька і Щепка

Львівська ґвара виникла за часів Австро-Угорщини, проте найбільшого розквіту набула в першій половині ХХ століття, за часів приналежності Львова до Польської республіки. Завдяки розвитку радіо і газет вона була популяризована на всю країну. У 1920-х1930-х роках вона використовувалася, зокрема, Вітольдом Шольгінею (пол. Witold Szolginia, автор книг про Львів, сценарист Львівського польського радіо), Мар'яном Гемаром (поетом, сатириком, піснярем), Адамом Голянеком (письменником-фантастом, публіцистом). Ґварою з 1933 до 1939 року виходила до загальнопольського ефіру регулярна популярна передача львівського радіо «На веселій львівській хвилі» (пол. Wesoła lwowska fala), яку вели її автори — польські актори Генрик Фоґельфанґер (пол. Henryk Fogelfanger, Тонько) та Казімеж Вайда (пол. Kazimierz Wajda, Щепцьо). Ними ж була складена відома пісенька «Тильку ві Львові».

Після Другої світової війни, коли більшість населення міста була винищена, депортована чи переселена, ґвара поступово виходила з ужитку у Львові, де вона сьогодні зустрічається лише фрагментарно, витісняючись літературною українською мовою[2]. Разом з цим, говірка використовувалася репатріантами зі Львова в західних районах Польщі, куди їх масово переселяли[3], а також у текстах вихідців з Галичини, прикладом чого може служити «дрогобицька дилогія» Анджея Хцюка: «Атлантида» та «Місяцева земля».

У 2000-х стали помітними заходи зі збереження та відродження ґвари у Львові. Так, 2002 року вийшла збірка «Тильку ві Львові» Віктора Морозова та Батяр-бенду «Галичина», до якого ввійшли переспівані пісні львівських батярів, виконані говіркою.

Дослідження[ред.ред. код]

Часопис «Ї» у № 34 за 2004 опублікував словник львівської говірки. Це був перший словник львівської ґвари з перекладом українською мовою.

2009 року колективом авторок була видана книжка «Лексикон львівський: поважно і на жарт», в якій опубліковані дослідження не тільки львівської ґвари, а й повсякденної мови львів'ян ХХ століття. Також подано словник. Книжка стала володарем гран-прі «Найкраща книга 16 Форуму видавців».

У «Видавництві Старого Лева» у 2013 році була видана «Ґвара. Автентична львівська абетка» з ілюстраціями Гриці Ерде.

Приклади[ред.ред. код]

Приклад тексту з використанням львівської ґвари на українській основі:

« ... Старий мій ни роби, вчорай був в магістраті за роботую. Казали му метрику на польске принести, ту дадут паньствову пусаду: вулиці замітати. «А наразє руботи для кабанув німа!»

А нидучикані ваши! Ней вас Памбіх скари! Абисьти нугами пунатєгали! Жибисьти скапали, як свічка! Жибисьти го призидентум зрубили, то метрикі на ваши ни пиринисе! Я сі ни хвалю, Павлова, али я ни з тих, жиби за пару шустук цапуви душу занесла. Я ни Юуцька, жи за пуліцая вийшла! А то ферняк на ґвінт, вибалуши сліпакі, накрути куркоцьонґів, шнуруї як ґрабіна. І мисли, жи Бога за ноги злапала — пані пустирункова. Морда на глянц, шпануї на теби з вінкля і — «Пу хамску до мні ні балакаць!»

 »
Ярослав Рудницький. Міхалова зи Знисінє. — 1943

Приклади використання львівської ґвари в сучасних текстах:

« ... Але пан Зеньо вже не слухав свого кумпля і зовсім не тому, же му було неінтересно, так направду дуже любив він родину пана Стефця, і бахорів і малжонку, певно навіть більше за самого пана Стефця. Та шо там повідати, пані Ганю Зеньо взагалі вважав святою кубітою, бо хто би то ше міг терпіти отого бельбаса? І мушу вас запевнити же в жадній другій ситуації пан Зеник би си не позволив отак нахабно пускати повз вуха, шо повів синек пану Стефку. Але тут була особлива оказія. До кнайпи впевненою ходою з гордо піднятою головою і випнутими цицьками зайшла пані Стася.  »
« ... — Моє шанування, пане Зеню, — відповів високий, з прилизаним волоссям, добрими очима і кайзерівськими вусами, кельнер, — та Ви знаєте як то є, як йно тілько на дворі холодає, то в нас в кнайпі натихмісць Ташкєнт ся зачинає. Але для Вас то зопевні же столик ся знайде! А як нє, то зараз шмаркачів тотих коло стіни розрахую, бо їм і так, я виджу, ше зо́ три кєлішка то́му вже до́ста було. Мусите хвильку хіба коло бару зачекати. Можу Вам за той час запропонувати якого пива?

— Нє, Ромцю, то ше заскоро на пиво, тре перше ся зігріти. Дай мені тего твого ромашкового чаю, — відповів пан Зеник і підморгнув, — але вляй там добряче рому, аби пальці на ногах відійшли троха від морозу.

 »
Юрко і Славцьо. Усе про український футбол або як пан Стефцьо і пан Зеник пиво пили.[4]. — 2010–2012

Примітки[ред.ред. код]

  1. (пол.) Zofia Kurzowa (2006). У Szpiczakowska Monika, Skarżyński Mirosław. Polszczyzna Lwowa i kresów południowo-wschodnich do 1939. Kraków: UNIVERSITAS. с. 439. ISBN 83-242-0656-6. 
  2. Львів — місто легенд. Влад Якушев // Львівська газета. — 2007. — 15 жовт.
  3. Opowieść o przedmieściu (пол.)
  4. Юрко і Славцьо. Усе про український футбол або як пан Стефцьо і пан Зеник пиво пили. 2010–2012

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]