Перейти до вмісту

2С19 «Мста-С»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
2С19 «Мста-С»
2С19 на параді на честь дня Незалежності України, 2008 рік
2С19 на параді на честь дня Незалежності України, 2008 рік
Типсамохідна гаубиця
ПоходженняСРСР СРСР
Росія Росія
Історія використання
На озброєнні1989 — по т.ч.
ВійниДруга російсько-чеченська
Війна на сході України
Російське вторгнення в Україну (з 2022)
Історія виробництва
РозробникУралтрансмаш
ОКБ-2
Вартість одиниціМста-СМ2: від 3 до 5 млн. $[1][2]
Виготовлення1983 — по т.ч.
Виготовлена
кількість		понад 1100[3]
Характеристики
Вага42 т
Довжина6,04 м
Довжина ствола47 калібрів
Ширина3,38 м
Висота3,35 м
Обслуга5
Калібр152-мм 2А64 нарізна
Підвищення−4…+68°
Траверс360°
Темп вогню2C19: 7–8 пострілів/хв.
2С19М2: 10 пострілів/хв.
Дальність вогню
Ефективна6,5—24,7 км
29 км активно-реактивним снарядом[3]
Приціл1П22, 1П23, ПЗУ-5
Бронястальна, катана, протикульова
Головне
озброєння
гаубиця
боєкомплект: 50
Другорядне
озброєння
1 × 12,7-мм НСВТ
Двигун
Дорожній просвіт450 мм
база: 4 520 мм
колія: 2 800 мм
Швидкістьшосе: 60 км/год
Прохідністьбрід: 1,2 м
2С19 «Мста-С» у Вікісховищі

2С19 «Мста-С» (індекс ГБТУ — об'єкт 316, за класифікацією НАТО — M1990 «Farm») — радянська і російська 152-мм дивізійна самохідна гаубиця. Розроблена на Уральському заводі транспортного машинобудування. Головний конструктор САУ — Ю. В. Томашов, 152-мм гаубиці 2А64 — Г. І. Сергєєв.

САУ 2С19 призначена для знищення тактичних ядерних засобів, артилерійських і мінометних батарей, танків та іншої броньованої техніки, протитанкових засобів, живої сили, засобів ППО і ПРО, пунктів управління, а також для руйнування польових фортифікаційних споруд та перешкоджання маневрам резервів противника в глибині його оборони.

Може вести вогонь по спостережуваних і неспостережуваних цілях із закритих позицій і прямим наведенням, включаючи роботу в гірських умовах.

При стрільбі використовуються як постріли з боєукладки, так і при подачі з ґрунту.

2С19 «Мста-С» була прийнята на озброєння артилерійських полків мотострілецьких і танкових дивізій Радянської армії в 1989 році.

Вперше була представлена широкому загалу на авіасалоні в місті Жуковському в серпні 1992 року.

Історія розробки

[ред. | ред. код]

У 1971 році на озброєння Радянської армії була прийнята 152-мм самохідна гаубиця 2С3 «Акація», яка за своїми характеристиками приблизно відповідала аналогічним системам країн НАТО, на озброєнні яких знаходилися в основному 155-мм самохідні гаубиці M109. У той же час західноєвропейські держави почали розробку нової САУ SP70 з балістикою саморухомої 155-мм гаубиці FH70. Балістичне рішення 155 мм гаубиці дозволяло забезпечити максимальну дальність стрільби ОФС до 24 км, а активно-реактивним снарядом — до 30 км. Подібні характеристики давали істотну перевагу перед радянськими артилерійськими дивізійними системами та дозволяли здійснювати доктрину «боротьби з другим ешелоном» щодо знищення та придушення військ країн-учасниць Варшавського договору ще до їхнього прибуття на передній край бойових дій[4].

Приблизно в один час із країнами НАТО в СРСР також розпочинаються роботи зі створення артилерійського озброєння наступного покоління. Так, за результатами науково-дослідної роботи «Успех-2» було визначено тенденції розвитку артилерійського озброєння західних країн та перелік робіт зі створення нових артилерійських систем для Радянської армії. У ході досліджень було виявлено необхідність скорочення номенклатури калібрів артилерійських систем та необхідність уніфікації з боєприпасів гаубиць та реактивних систем залпового вогню у дивізійній, полковій та армійській ланках. З 1976 року в Центральному конструкторському бюро Уральського заводу транспортного машинобудування під керівництвом Ю. В. Томашова починаються науково-дослідні роботи з визначення вигляду перспективної САУ дивізійної ланки, озброєної гарматою з балістикою буксованої 152-мм гаубиці (пізніше отримала назву 2А65 «Мста-Б»), яка розроблялася у Волгоградському ОКБ-2 заводу «Барикади» під керівництвом Г. І. Сергєєва[5].

2С19 «Мста-С» української армії під час параду в День Незалежності в Києві в 2008 році.

У 1983 році був виготовлений перший макетний зразок, а в листопаді цього ж року було завершено виготовлення дослідного зразка, який протягом 1984 року на Ржевському полігоні проходив випробування. Спочатку САУ 2С19 розроблялася на базі танка Т-72, проте в ході випробувань були виявлені серйозні недоліки, серед яких було велике розгойдування при стрільбі. Для усунення зауважень було прийнято рішення від бази танка Т-72 залишити геометрію корпусу, двигун, трансмісію і приводи керування. При цьому торсіони і котки ходової частини САУ були замінені на нові, розроблені на базі танку Т-80[6]. Після усунення зауважень до 1986 року були виготовлені 6 самохідних гаубиць 2С19 початкової партії. Виготовлені САУ були відправлені на державні, а потім на військові випробування. Після завершення військових випробувань і доробок виявлених недоліків у 1989 році самохідна гаубиця 2С19 «Мста-С» була прийнята на озброєння Радянської армії[4].

До початку 2008 року самохідні гаубиці 2С19М1 були прийняті на озброєння та почали надходити до російської армії. Відповідно був розроблений і експортний варіант з неофіційним найменуванням 2С19М1-155[7]. У грудні 2012 року стало відомо про нову модернізовану САУ 2С19М2, перша партія у кількості більше 35 одиниць була поставлена у 2013 році[7].

Конструкція

[ред. | ред. код]

Броньовий корпус і башта

[ред. | ред. код]
Лоток для подачі боєприпасів з ґрунту

2С19 «Мста-С» виконана за баштовою схемою. Корпус машини за геометрією подібний до корпусу танка Т-72, зварений зі сталевих броньових катаних листів і розділений на три відділення: відділення управління, бойове та силове (моторно-трансмісійне). У передній частині посередині корпусу розташоване місце механіка-водія з органами управління шасі. У середній частині знаходиться бойове відділення. На даху корпусу на кульковий погон діаметром 2444 мм встановлена зварна башта. Маса башти без боєкомплекту складає 13,5 тонн. У ній встановлено гармату 2А64, а також місця екіпажу. По правому борту у передній частині башти розміщується сидіння командира, по лівому борту у передній частині встановлено сидіння навідника та прицільні пристрої. За навідником та командиром розміщено два місця для заряджаючих. У кормовій частині башти встановлено два механізовані конвеєри із зарядами та снарядами. Під баштою на дні корпусу розташована платформа підлоги, що обертається, закріплена до погону чотирма трубами. Подача в укладку може здійснюватися з ґрунту через спеціальний механізований лоток, що подає боєприпаси, розташований зовні на кормі башти. Додаткові конвеєри подачі боєприпасів із ґрунту дозволяють вести стрільбу без витрати внутрішнього боєприпасу. У похідному положенні один з них розміщується на башті, інший забирається всередину. У кормовій частині корпусу САУ знаходиться моторно-трансмісійне відділення, аналогічне такому ж на танку Т-72. Бронювання САУ 2С19 забезпечує протикульовий та протиосколковий захист екіпажу. Товщина листів корпусу та башти складає 15 мм[8].

САУ оснащена автономним агрегатом електроживлення з газотурбінним двигуном АП-18Д (забезпечує САУ постійним струмом, потужність 16 кВт, час безперервної роботи 8 годин), протипожежною системою ЗЕЦ11-2, двома фільтровентиляціонними установками, вбудованим бульдозерним обладнанням для самоокопування, двома танковими дегазаційними приладами ВДШ, термодимовою апаратурою, системою запуску димових гранат 902Б[9].

Озброєння

[ред. | ред. код]
Казенна частина 152-мм гармати 2А64

Основним озброєнням САУ 2С19 є 152-мм гаубиця 2А64 з довжино ствола 47 калібрів. Скорострільність становить 7–8 пострілів/хв. Гармата повністю уніфікована за балістичними характеристиками та використовуваними боєприпасами з 152-мм буксованою гаубицею 2А65. Максимальна дальність стрільби осколково-фугасним снарядом становить 24,7 км, активно-реактивним снарядом — 29 км. Основними вузлами гармати 2А64 є ствол, затвор, електрообладнання, досилач, противідкатні пристрої, люлька, огородження, механізми врівноважування та підйому. Ствол гармати складається з моноблочної труби, з'єднаної з казенником; у передній частині ствола розташований ежектор, на дульному зрізі труби закріплено дульне гальмо. У казеннику знаходиться вертикально-клиновий затвор із напівавтоматикою копірного типу. Постріл із гармати може виконуватися як вручну, так і за допомогою електроспуску. Копірна напівавтоматика затвора призначена для відкривання затвора під час відкоту після пострілу гармати. Люлька зварна, обійменого типу; у ній закріплено сектор підйомного механізму. У задній частині люльки болтовим з’єднанням закріплене огородження. На огородженні розташовані елементи ударно-спускового механізму, досилач, лінійка для вимірювання довжини відкоту, а також механізм блокування спуску. Електромеханічний досилач снаряда і заряду, а також механізм видалення стріляної гільзи, призначені для полегшення роботи заряджаючого. Противідкатні пристрої складаються з веретенно-модераторного гальма відкоту, циліндр якого закріплений у казеннику гармати, і з пневматичного накатника, заповненого азотом. Підйомний механізм секторного типу забезпечує наведення гармати в діапазоні кутів від −4 до +68° по вертикалі. Підйом гармати може здійснюватися як вручну маховиком, так і за допомогою електродвигуна. Пневматичний врівноважувальний механізм служить для компенсації моменту неврівноваженості коливної частини гармати[10]. Возимий боєкомплект САУ 2С19 становить 50 штатних пострілів, однак залежно від кількості керованих снарядів «Краснополь» можливі такі варіанти: 42 штатних постріли і 4 снаряди 3ОФ39, 47 штатних і 3 снаряди 3ОФ39, 39 штатних пострілів і 7 снарядів 3ОФ39[11]. Об’єм зарядної камори становить 16 літрів.

В якості додаткового озброєння на даху башти встановлена зенітно-кулеметна установка ПЗУ-5 з 12,7-мм кулеметом НСВТ, яка має дистанційне керування[12]. Швидкострільність 700-800 постр/хв., дальність до 2000 м. Кути вертикального наведення становлять від -3° до +70°, а горизонтального — від 9° вліво до 255° вправо. Для особистої зброї розрахунку гаубиці передбачено п'ять кріплень під автомати АКС-74, а також кріплення сигнального пістолета. У боєкомплект додаткового озброєння входять 5 стрічок по 60 набоїв для кулемету, 900 набоїв для автоматів, 18 ракет до сигнального пістолета і 20 ручних гранат Ф-1[11].

Боєкомплект

[ред. | ред. код]

В основний боєкомплект 2C19 входять осколково-фугасні снаряди 3ОФ45 із максимальною дальністю стрільби в 24,7 км, снаряди 3ОФ64 с покращеною ефективністю, осколково-фугасні снаряди 3ОФ61 з газогенератором, а також нові касетні снаряди 3-О-23. Крім того, 2С19 може використовувати всі боєприпаси для гаубиці Д-20 і САУ 2С3 «Акація». Штатний боєкомплект САУ 2С19 складають 20 осколково-фугасних і 30 активно-реактивних снарядів[13].

Номенклатура снарядів

[ред. | ред. код]
Індекс пострілу Індекс снаряда Індекс заряда Маса снаряда, кг Маса ВР, кг Марка детонатора Початкова швидкість снаряда, м/с Максимальна дальність стрільби, км
Касетні
3ВО13 3-О-13 54-ЖН-546 57,9 8×0,23 ДТМ-75 14,5
3ВО14 3-О-13 54-Ж-546У 57,9 8×0,23 ДТМ-75 11
3ВО28 3-О-23 54-Ж-546У 42,8 40×0,042 21
Осколково-фугасні
3ВОФ72 3ОФ45 Ж61 43,56 7,65 РГМ-2М,

РГМ-2

 670 24,7
3ВОФ58 3ОФ45 ЖН-546(-1) 43,56 7,65 РГМ-2М,

РГМ-2

 570 19,4
3ВОФ32 3ОФ25 ЖН-546(-1) 43,56 6,88 РГМ-2,

РГМ-2М, В-90, АР-5

 655 17,4
3ВОФ33 3ОФ25 Ж-546У(-1), 43,56 6,88 РГМ-2,

РГМ-2М, В-90, АР-5

 509 13,4
53-ВОФ-546 ОФ-540 54-Ж-546У 43,56 5,86 РГМ-2, В-90, Д-1-У, АР-5 651 17
53-ВОФ-546У ОФ-540 54-ЖН-546/4Ж38 43,56 5,86 РГМ-2,

РГМ-2М, В-90, АР-5

 509 13
3ВОФ91 (з донним газогенератором) 3ОФ61 Ж61 43,56 7,8 В-429 680 29
Керовані снаряди
Краснополь (керований снаряд) 3ВОФ64М 3ОФ39М 54-ЖН-546 43 9 (тротиловий еквівалент) 20
Краснополь (керований снаряд) 3ВОФ64 3ОФ39 54-Ж-546 50 6,6 20
«Сантиметр-М» 3ОФ75 48 10 (тротиловий еквівалент) 18

Двигун і трансмісія

[ред. | ред. код]

В 2С19 встановлено V-подібний 12-циліндровий двигун потужністю 780 к.с. Крім дизельного палива, двигун має можливість роботи на гасі марок ТС-1, Т-1 і Т-2.

Трансмісія механічна коробка передач, з бортовими планетарними коробками передач (БКП). Має сім передніх та одну задню передачу. Максимальна швидкість руху на сьомій передній передачі становить 60 км/год.

Ходова частина

[ред. | ред. код]

Ходова частина 2С19 максимально уніфікована з танком Т-80 і складається з шести пар обгумованих опорних та п'яти пар підтримуючих котків. У задній частині машини знаходяться ведучі колеса, в передній — напрямні. Підвіска 2С19 — індивідуальна торсіонна. На першому, другому та шостому опорних котках встановлені телескопічні гідроамортизатори.

Варіанти та модифікації

[ред. | ред. код]
  • Росія 2С19М1 — встановлена супутникова навігація, нова система керування вогнем «УСПЕХ-С»[14][15].
  • Росія 2С19М2 — встановлена нова автоматизована система управління вогнем, також є можливість застосування цифрових електронних карт, знижена помітність в радіолокаційному, тепловому і оптичному діапазонах, встановлений кондиціонер, збільшена прицільна скорострільність до 10 пострілів в хвилину, поліпшена точність наведення[16].

Машини на базі 2С19

[ред. | ред. код]
  • Україна «Танк-Франкенштейн» — взимку 2026 року у мережі з'явилася інформація про Український гібрид самохідки Мста-С та танка T-72. На корпус самохідної установки було приварено башту танка Т-72Б, а також повністю демонтовано гармату. На кормовій частині корпусу прикріплені буксирувальні гаки для можливості транспортування ушкодженої бронетехніки. Додатково на лобову частину корпусу приварений 15мм лист броні, крім того вся площа машини захищена антидроновою сіткою. Машина отримала неофіційну назву «Танк-Франкенштейн»[17].

Бойове застосування

[ред. | ред. код]

Російсько-чеченські війни

[ред. | ред. код]

Бойове хрещення самохідна гаубиця 2С19 прийняла під час Першої російсько-чеченської війни[18]. Незважаючи на те, що під час бойових дій «Мста-С» зарекомендувала себе як маневрена самохідна артилерійська установка з високою точністю стрільби, що відповідає сучасним на той момент вимогам, були виявлені і її недоліки, що полягали насамперед у застарілій системі управління наведенням гармати. Повторне застосування САУ 2С19 відбулося під час Другої російсько-чеченської війни[19]. За результатами бойового застосування та з урахуванням виявлених недоліків було розроблено модифіковану версію — 2С19М.

Російсько-українська війна

[ред. | ред. код]
Російські «Мста-С» на марші, 2022 рік
Знищена російська САУ 2С19 «Мста-С» під час боїв за Тростянець

Російські САУ «Мста-С» були неодноразово помічені та зафіксовані у серпні-вересні 2014 року на Маріупольському напрямку. Були ідентифіковані фото у Новоазовську[20][21].

Меморандум від 20 вересня до Мінського протоколу передбачав відведення гаубиць калібром 152-мм: 2С5 «Гіацинт-С», 2С3 «Акація», 2С19 «Мста-С», 2А65 «Мста-Б» на 33 км від лінії зіткнення[22][23]. А «Комплекс заходів» на виконання Мінських угод від 12 лютого 2015 передбачав створення зони безпеки завширшки 50 км для артилерійських систем калібру 100 мм і більше[24].

Колони САУ, зокрема новітньої російської модифікації 2С19М1, було зафіксовано під час боїв за Дебальцеве у лютому 2015 року. 2С19М1 були ідентифіковані під м. Перевальськ[14], смт Селезнівка[25], смт Михайлівка неподалік Алчевська[26].

Під с. Байрачки щонайменше одна установка була знищена українським контрбатарейним вогнем[27].

Повномасштабне російське вторгнення 2022 року

[ред. | ред. код]

Використовуються обома сторонами під час вторгнення Росії в Україну.

27 березня 2022 року Збройні сили України здобули в бою із окупантами на Миколаївщині черговий трофей — самохідну артилерійську установку «Мста-С». Її транспортували до однієї з військових частин[28].

Наприкінці серпня 2022 року спільними зусиллями українських захисників була знищена російська 2С19 «Мста-С» всього за 350 метрів від державного кордону в Харківській області (поблизу пункту пропуску «Гоптівка»)[29].

В результаті наступу на початку вересня 2022 року в районі Ізюма на Харківщині, українська армія поповнилася сотнями одиниць трофейної російської техніки. Зокрема великою кількістю 152-мм самохідних артустановок «Мста-С», у тому числі модернізованих[30].

Згідно інформації, яку надають редактори OSINT-спільноти Oryx, безповоротні втрати САУ 2С19 «Мста-С» з обох сторін виглядають наступним чином (станом на 28 березня 2026 року):

Втрачені ЗС РФ САУ родини 2С19[31]
2С19 2С19М2 Всього
Знищено 207 35 242
Захоплено 34 18 52
Всього 241 53 294
Втрачені ЗСУ САУ родини 2С19[32]
2С19
Знищено 2
Захоплено 0
Всього 2

Оператори

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ MSTA-SV. Deagel.com. Процитовано 17 жовтня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  2. ↑ «Парад» знищеної російської техніки відвідали тисячі українців та висвітлили світові медіа. Скільки вона може коштувати? Оцінка Forbes. Forbes. Процитовано 17 жовтня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. 1 2 2S19 Msta. WeaponSystems.net. Процитовано 1 липня 2023.
  4. 1 2 Белогруд В., Желтоножко О. Мста по-уральски. Борьба за самоходную артиллерию // Арсенал. Военно-промышленное обозрение. — М.: Издательский дом А4, 2010. — Вып. 20, № 2. — С. 86—99.
  5. ↑ Панов, 2007, с. 28-29.
  6. ↑ Карпенко, 2009, с. 49-50.
  7. 1 2 САУ Мста-С 2С19 — 152-мм самоходная гаубица. Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 9 квітня 2022.
  8. ↑ 2С19 ТО. Изделие 2С19. Техническое описание и инструкция по эксплуатации для расчёта. Глава 6. Устройство и работа составных частей изделия 2С19 / Под ред. Савиловой Л. А.. — Уфа, 1990. — С. 16—21. — 200 экз.
  9. ↑ 2С19 “Мста-С” 152-мм САУ. Мілітарний (укр.). Процитовано 17 жовтня 2024.
  10. ↑ 2С19 ТО. Изделие 2С19. Техническое описание и инструкция по эксплуатации для расчёта. Глава 6.2 Гаубица 2А64 / Под ред. Савиловой Л. А.. — Уфа, 1990. — С. 27—31
  11. 1 2 2С19 ТО. Изделие 2С19. Техническое описание и инструкция по эксплуатации для расчёта / Под ред. Савиловой Л. А.. — Уфа, 1990. — С. 4—13
  12. ↑ Карпенко, 2009, с. 50.
  13. ↑ Карпенко, 2009, с. 49-53.
  14. 1 2 Askai [@askai707] (5:59 AM – 15 Лют 2018). На двух российских Мста-С колонны в Перевальске (февраль 2015) видны антенны спутниковой навигации - модернизированные САУ 2С19М1: https://youtu.be/uzhkbVUUVbA pic.twitter.com/Vwk2uETWtL (Твіт) (рос.). Процитовано 6 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  15. ↑ АВТОМАТИЗИРОВАННАЯ СИСТЕМА УПРАВЛЕНИЯ НАВЕДЕНИЕМ И ОГНЕМ САМОХОДНОЙ АРТИЛЛЕРИИ (АСУНО) «УСПЕХ-С» - описание и технические характеристики. armsdata.net. Архів оригіналу за 6 березня 2018. Процитовано 6 березня 2018.
  16. ↑ Армія РФ отримала партію модернізованих САУ 2С19М2 (укр.). Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 9 квітня 2022.
  17. ↑ Навіщо ЗСУ зробили "танк-франкенштейн" на базі корпусу САУ "Мста-С" та танка Т-72Б. Defense Express. Процитовано 28 березня 2026.
  18. ↑ Карпенко, 2009, с. 53.
  19. ↑ Pashin, Alexander (2002). Russian Army Operations and Weaponry During Second Military Campaign in Chechnya. Moscow Defense Brief. № 3. Архів оригіналу за 29 січня 2009. Процитовано 1 липня 2023. [Архівовано 2014-05-01 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Askai [@askai707] (26 вересня 2017). Российская САУ "Мста-С" 17-й ОМСБр в Новоазовске (47.126667, 38.085915), сентябрь 2014-го. Источник фото - статья https://fraza.ua/analytics/262740-hroniki-vtorzhenija-kogda-realno-russkaja-armija-voshla-na-donbass …pic.twitter.com/GvrdBAAhdF (Твіт) (рос.). Процитовано 6 березня 2018 — через Твіттер.
  21. ↑ Askai [@askai707] (5:21 AM – 14 Лют 2018). Ещё одно фото с того же места.pic.twitter.com/58Orr7eYaG (Твіт) (рос.). Процитовано 6 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  22. ↑ ОБСЄ оприлюднила текст мінського Меморандуму. Голос Америки. 20 вересня 2014. Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 28 травня 2015.
  23. ↑ У Мінську домовились про буферну зону на сході – Кучма. Громадське телебачення. 20 вересня 2014. Архів оригіналу за 24 вересень 2015. Процитовано 28 травень 2015. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 24 вересня 2015? (довідка)
  24. ↑ Комплекс мер по выполнению Минских соглашений. Президент России. 12 лютого 2015. Архів оригіналу за 27 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015.
  25. ↑ Askai [@askai707] (5:01 AM – 7 Лют 2018). Российская самоходная установка Мста-С недалеко от Дебальцево (посёлок Селезнёвка, 48.398413, 38.789783). 20 февраля 2015-го года. Источник: http://visualrian.ru/media/2576683.html …pic.twitter.com/8dVQFMLEH2 (Твіт) (рос.). Процитовано 6 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  26. ↑ Askai [@askai707] (3:53 AM – 8 Лют 2018). Российские арт. установки Мста-С под Алчевском (посёлок Михайловка, 48.491698, 38.893365). Вероятно, 20 февраля 2015-го года. Видео 1: https://youtu.be/OaBzbheTMwg Видео 2: https://youtu.be/s1lR-BXEqis?t=7m38s …pic.twitter.com/6x5w7iMV3d (Твіт) (рос.). Процитовано 6 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  27. ↑ Askai [@askai707] (6:42 AM – 23 Лют 2017). Видео "под Байрачками накрыли укры нашу сау": https://youtu.be/XZvzxOdqdr4 Возможно, одна из российских САУ "Мста-С", воевавших под Дебальцево.pic.twitter.com/EcBhVeVpFx (Твіт) (рос.). Процитовано 6 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  28. ↑ ЗСУ в бою з російськими окупантами захопили артилерійську установку «Мста-С». Фото [Архівовано 27 березня 2022 у Wayback Machine.]. news.obozrevatel.com. 27 березня 2022.
  29. ↑ Не проїхала і пару км по Україні: рашиську САУ "Мста-С" знищили у 350 метрах від кордону з РФ (відео). Defense Express. 29 серпня 2022.
  30. ↑ Які російські трофеї захопили ЗСУ: танкова рота, "Зоопарк" і ключ до "Орланів". www.bbc.com. 13 вересня 2022.
  31. ↑ Oryx. Attack On Europe: Documenting Russian Equipment Losses During The Russian Invasion Of Ukraine. Oryx. Процитовано 28 березня 2026.
  32. ↑ Oryx. Attack On Europe: Documenting Ukrainian Equipment Losses During The Russian Invasion Of Ukraine. Oryx. Процитовано 28 березня 2026.
  33. ↑ IISS, 2024, p. 180.
  34. ↑ IISS, 2024, p. 454.
  35. ↑ IISS, 2024, p. 185.
  36. ↑ IISS, 2024, p. 491.
  37. ↑ IISS, 2024, p. 193.
  38. ↑ IISS, 2024, p. 199.
  39. ↑ IISS, 2024, p. 211.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=2С19_«Мста-С»&oldid=47950143