Турово-Пінське князівство

Турово-Пінське князівство (у новішій історіографії Турівське князівство) — князівство у 10 — 13 ст., розміщене в центральній частині правобережного Полісся; північна, більша частина лежала на території, заселеній дреговичами, менша, південо-східна — деревлянами.

Праліси і багна забезпечували мешанців Турово-Пінського князівства від наїздів південих кочовиків. Основою прожитку було хліборобство, полювання, рибальство та бджільництво; через Турово-Пінське князівство проходили важливі торгові шляхи: водний і сухопутний з Києва до Польщі та сухопутний з Києва на Литву і до балтійських країн, що сприяло економічному і політичному піднесенню Турово-Пінського князівства (зокрема у стосунках з Польщею і Литвою).

На півдні й заході Турівське князівство межувало з Волинською, на сході - з Київською, а на півночі - з Полоцькою землями.

Найдавніші, згадувані літописцем міста: Турів, який був політичним центром князівства (980) та Пінськ (1097 і 1166).

За Володимира Святославича Турово-Пінське князівство увійшло до складу Київської держави (вже з кінця 9 ст. було під її впливом).

У 980 першим київським намісником князівства став син Володимира Святополк.

За правління другого сина Володимира Ярослава у Турові посів його син Ізяслав. Коли у 1078 Ізяслава було вбито Турівське князівство перейшло до молодшого сина Ізяслава Ярославовича, Ярополка, а згодом у 1088 році до другого сина Святополка, де княжів до 1093 року. На Любецькому з'їзді 1097 Турівську землю було закріплено за нащадками Ізяслава.

В 1157 Юрій Ярославич, внук Святополка, зайняв Турів і відокремив т. ч. Т.-П. к. від Києва. Після смерті Юрія (1166), за його синів дійшло до поділу Турово-Пінського князівства на уділи з головним містом у Турові (Святополк), Дубровиці (Гліб) та Пінську (Ярополк). У пізніші часи дроблення території Турівського князівства продовжувалося.

У другій чверті 13 ст., за Данила Романовича, ці князівства підпали під вплив Галицько-Волинської держави, який тривав частково і після нападу татар на Україну в 1240 році, коли вони попали під владу Золотої Орди.

Користуючися з незгод у Золотій Орді та вигасання Галицько-Волинської династії Романовичів у 1330 роках землі Турівського князівства опанувало Велике князівство Литовське й повністю потрапили під владу представників литовської династії Гедиміновичів.

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
• М. Грушевський ТУРОВО-ПИНСЬКА ЗЕМЛЯ (з "Історія України-Руси". Том II. Розділ IV.)