Чорнобильська катастрофа

Чорнобильська катастрофа
Файл:Четвертий реактор ЧАЕС 1986.jpg Зруйнований четвертий енергоблок ЧАЕС
Тип	радіаційна аварія
Причина	Помилка персоналу
Країна	СРСР
Місце	Прип'ять, Київська область, Українська РСР Київська область
Дата	26 квітня 1986 01:23:47 (EEST)
Учасники	Iekaterina Ivanenkod
Загиблих	31
Постраждалих	134
Вікісховище	Чорнобильська катастрофа
Географічні координати	51°23′21″ пн. ш. 30°05′57″ сх. д.
Чорнобильська катастрофа

ЧАЕС на мапі Європи

Ця стаття є частиною серії з теми
Історія земель сучасної України
Козак Мамай — архетип кобзаря, оповідача історій
Хронологія та періоди
Доісторичний період Кам'яна доба:    Палеоліт 1,5 млн — 11 тис.р. до н.е.    Пізній палеоліт 40—11 тис.р. до н.е.    Мезоліт 11—8 тис.р. до н.е.    Неоліт 8—6 тис.р. до н.е. Початок доби металів:    Мідна доба 7—5 тис.р. до н.е.    Бронзова доба 3 тис.р. — XII до н.е.
Стародавня історія    Кімерійський період ІХ — VII до н.е.    Скіфський період VII — ІІ до н.е.    Антична колонізація VII до н.е. — V    Сарматський період ІІ до н.е. — III    Готський період III—IV    Гунська навала IV    Слов'янські союзи V—VII
Середньовіччя Раннє середньовіччя:    Літописні племена VI—X    Хозарський період VII—X    Легендарний період Русі 839—988    Християнізація Русі 988—XII Високе середньовіччя:    Період розквіту Київської Русі 988—1132    Удільний період 1132—1240    Монгольська навала 1223—1241    Монгольський період 1242—1362 Пізнє середньовіччя:    Литовська доба 1320—1569    Утворення Кримського ханства 1441—1584
Нова історія (модерн) Ранній модерн:    Польська доба 1569—1654    Колонізація Степової України XVI—XVIII    Козацька революція 1648—1676    Період «руїни» 1657—1687    Анексія Київської митрополії 1685—1722    Мазепинська доба 1687—1709    Глухівський період 1708—1784    Ліквідація Гетьманщини 1764—1784 Пізній модерн:    Російська імперія XVIII—XX       Колонізація Півдня XVIII—XIX    Габсбургська монархія 1772—1914    Національне відродження 1791—1917    Перша світова війна 1914—1918
Новітня історія Визвольні змагання 1917—1921    Гетьманський переворот 1918—1918    Отаманщина 1918—1921    Радянська окупація 1917—1922 Міжвоєнний період: 1919—1939    Буковина та Бессарабія 1919—1939    Малопольща 1919—1939    Українська СРР 1921—1939    Молдавська АРСР 1924—1940    Кримська АРСР 1921—1945 Радянський період 1919—1991    Анексія Західної України 1939—1940    Друга світова війна 1938—1945    Повоєнний період 1945—1953    Повоєнний період у Криму 1945—1954    Хрущовська відлига 1953—1964    Період застою 1964—1985    Період перебудови 1985—1991    Демократична революція 1990—1991 Сучасність з 1991    Президентство Кравчука 1991—1994    Президентство Кучми 1994—2005    Міжмайдання 2004—2014       Президентство Ющенка 2005—2010       Президентство Януковича 2010—2014    Президентство Турчинова 2014—2014    Президентство Порошенка 2014—2019    Президентство Зеленського з 2019
Інші статті
Теми Військова історія Економічна історія Політична історія Соціальна історія Тематичні статті: Академія наук Залізниця Євреї Історико-культурні заповідники Історичні мапи Місцеве самоврядування Освіта Преса Промисловість Гірнича справа Нафтогазовидобування Захід України Ювелірна справа Спорт Українська література Українська мова
Історія окремих країв Етнокультурні регіони: Бойківщина Буковина Волинь Галичина Дике Поле Донбас Донеччина Закарпаття Крим Кубань Лемківщина Наддніпрянщина Поділля Полісся Придністров'я Сіверщина Слобожанщина Степове Побужжя Адміністративні одиниці: АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська області
Див. також
Історична наука в Україні Список років
Портал «Україна»

Чорно́бильська катастро́фа — техногенна, екологічно-гуманітарна катастрофа, спричинена двома тепловими вибухами і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території Української РСР, в ніч на 26 квітня 1986 року. Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Відбувся радіоактивний викид потужністю в 300 Хіросім. На думку багатьох людей, зокрема тодішньої голови Президії Верховної Ради УРСР Валентини Семенівни Шевченко, ця подія, так само як офіційна реакція на неї, що була продемонстрована у Москві, стала однією з причин розпаду СРСР.

Загальні дані

Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики , як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.

Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 осіб були евакуйовані із зон забруднення.

Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР і світу. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії змінювався з часом і повністю єдиної думки не існує досі.

Спершу керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень з Швеції, де на АЕС Форсмарк були знайдені радіоактивні частинки, принесені з східної частини СРСР, та оцінки масштабів зараження, розпочалася евакуація близько 130 000 мешканців Київської області із забруднених районів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС створена 30-кілометрова зона відчуження.

Характеристика АЕС

Чорнобильська АЕС (51°23′22″ пн. ш. 30°05′59″ сх. д.) розташована в Україні поблизу міста Прип'ять, за 18 кілометрів від міста Чорнобиль, за 16 кілометрів від білоруського кордону і за 110 кілометрів від Києва. До аварії на станції використовувалися чотири реактори РБМК-1000 (реактор великої потужності канального типу) з електричною потужністю 1000 МВт (теплова потужність 3200 МВт) кожен. Ще два аналогічні реактори будувалися. ЧАЕС виробляла приблизно десяту частку електроенергії України.

Аварія

Фотографія території довкола Чорнобильської АЕС зі станції «Мир», 27 квітня 1997

Приблизно о 1:23:50 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталися два теплових вибухи, які повністю зруйнували реактор. Будівля енергоблоку частково обвалилася, при цьому, як вважається, загинула 1 людина — Валерій Ходимчук. На даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони 4-го реактора розплавилися. Суміш з розплавленого металу, піску, бетону і частинок палива розтікалася під реакторними приміщеннями. В результаті аварії стався викид радіоактивних речовин, у тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів), цезію-134 (період напіврозпаду 2 роки), цезію-137 (період напіврозпаду 30 років), стронцію-90 (період напіврозпаду 29 років). Ситуація погіршувалася в зв'язку з тим, що в зруйнованому реакторі продовжувалися неконтрольовані ядерні і хімічні реакції з виділенням тепла (від горіння запасів графіту), з виверженням з розлому протягом багатьох днів продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише в кінці травня 1986 року мобілізацією ресурсів усього СРСР і ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.

Схематична діаграма реактора РБМК

Хронологія подій

На 25 квітня 1986 року була запланована зупинка 4-го енергоблока Чорнобильською АЕС для чергового обслуговування. Було вирішено використовувати цю можливість для проведення ряду випробувань. Мета одного з них полягала в перевірці проектного режиму, що передбачає використання інерції турбіни генератора для живлення систем реактора в разі втрати зовнішнього електроживлення.

Випробування мали проводитися на потужності 700 МВт, але за наказом Анатолія Дятлова при зниженні потужності до 200 МВт, вона впала до 30 МВт. При швидкому зниженні потужності, і подальшій роботі на рівні 30 — 200 МВт почало посилюватися отруєння активної зони реактора ізотопом Ксенону-135. Для того, щоб підняти потужність, з активної зони витягали частину керуючих стержнів.

Після досягнення 200 МВт були включені два додаткові насоси, які мали служити навантаженням для генераторів під час експерименту. Величина потоку води через активну зону на деякий час перевищила допустиме значення. В цей час для підтримки потужності операторам довелося ще більше підняти стержні. При цьому, оперативний запас реактивності виявився нижчим за допустимий, але персонал реактора про це не знав.

О 1:23:04 почався експеримент. У цей момент жодних сигналів про несправності або про нестабільний стан реактора не було. Через зниження обертів насосів, підключених до «вибігаючого» генератора і позитивного парового коефіцієнта реактивності, почалася тенденція до збільшення потужності (вводилася позитивна реактивність), проте система управління успішно цьому протидіяла. О 1:23:40 оператор натиснув кнопку аварійного захисту. Точна причина цієї дії оператора невідома, існує думка, що це було зроблено у відповідь на швидке зростання потужності. Проте Анатолій Дятлов (заступник головного інженера станції з експлуатації, що знаходився у момент аварії в приміщенні пульта управління 4-им енергоблоком) стверджує в своїй книзі, що це було передбачено раніше на інструктажі і зроблено в штатному (а не аварійному) режимі для глушіння реактора разом з початком випробувань з «вибігу» турбіни, після того, як стержні автоматичного регулювальника потужності підійшли до низу активної зони. Системи контролю реактора також не зафіксували зростання потужності аж до включення аварійного захисту.

Керуючі і аварійні стержні почали рухатися вниз, занурюючись в активну зону реактора, але через декілька секунд теплова потужність реактора стрибком зросла до невідомо великої величини (потужність зашкалювала на всіх вимірювальних приладах). Сталися два вибухи з інтервалом в декілька секунд, в результаті яких реактор був зруйнований. Про точну послідовність процесів, які привели до вибухів, не існує точних даних. Загально визнано, що спочатку стався неконтрольований розгін реактора, в результаті якого було зруйновано декілька ТВЕЛів. Це викликало порушення герметичності технологічних каналів, в яких ці ТВЕЛи знаходилися. Пара з пошкоджених каналів потрапила в міжканальний реакторний простір. В результаті там різко зріс тиск, що викликало відрив і підйом верхньої плити реактора, крізь яку проходять всі технологічні канали. Це призвело до масового руйнування каналів, скипанню одночасно у всьому об'ємі активної зони і викиду пари назовні — це був перший вибух (паровий).

Щодо подальшого протікання аварійного процесу і природи другого вибуху, що повністю зруйнував реактор, немає об'єктивних зареєстрованих даних і можливі лише гіпотези. За однією з них, це вибух хімічної природи, тобто вибух водню, який утворився в реакторі при високій температурі в результаті пароцирконієвої реакції і ряду інших процесів. За іншою гіпотезою, це вибух ядерної природи, тобто тепловий вибух реактора в результаті його розгону на швидких нейтронах, викликаного повним зневодненням активної зони. Великий позитивний паровий коефіцієнт реактивності робить таку версію аварії цілком вірогідною. Нарешті, існує версія, що другий вибух — теж паровий, тобто продовження першого; за цією версією всі руйнування викликав потік пари, викинувши з шахти значну частину графіту і палива. А піротехнічні ефекти у вигляді «феєрверку» вилітаючих, розпечених фрагментів, які спостерігали очевидці, це результат «виникнення пароцирконієвої та інших хімічних екзотермічних реакцій».

Розслідування

Служба безпеки України напередодні річниці аварії на Чорнобильській атомній електростанції розмістила на своєму сайті 121 документ архіву КДБ УРСР з 1971 по 1988 роки, що стосуються роботи ЧАЕС і аварії, що сталася на станції 26 квітня 1986.

Причини аварії

Існує принаймні два різні підходи до пояснення причини чорнобильської аварії, які можна назвати офіційними, а також декілька альтернативних версій різної міри вірогідності.

Спочатку провину за катастрофу покладали виключно, або майже виключно, на персонал. Таку позицію зайняли Державна комісія, сформована в СРСР для розслідування причин катастрофи, суд, а також КДБ СРСР, що проводив власне розслідування. МАГАТЕ у власному звіті 1986 року також в цілому підтримало цю точку зору. Значна частина публікацій у ЗМІ, у тому числі і недавніх, спирається саме на цю версію. На неї ж спираються різні художні і документальні твори.

Грубі порушення правил експлуатації АЕС, скоєні персоналом ЧАЕС, за цією версією, полягали в наступному:

• проведення експерименту будь-якою ціною, незважаючи на зміну стану реактора;
• вивід з роботи справного технологічного захисту, який просто зупинив би реактор ще до того як він потрапив би в небезпечний режим;
• замовчання масштабу аварії в перші дні керівництвом ЧАЕС.

Проте, в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі і в МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) в 1993 році опублікував новий звіт, що приділяв більшу увагу серйозним проблемам в конструкції реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених в 1986 році, визнано помилковими.

У сучасному викладі, причини аварії такі:

• реактор був неправильно спроектований і небезпечний;
• персонал не був проінформований про небезпеки;
• персонал допустив ряд помилок і ненавмисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;
• вимкнення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.

Недосконалий реактор

Реактор РБМК-1000 мав ряд конструктивних недоліків, які, на думку фахівців МАГАТЕ, стали головною причиною аварії. Вважається також, що через неправильну підготовку до експерименту з «вибігу» генератора і помилки операторів, виникли умови, в яких ці недоліки проявилися на максимальному рівні. Наголошується, зокрема, що програма не була належним чином погоджена і в ній не відводилося достатньої уваги питанням ядерної безпеки. Після аварії було вжито заходів для усунення цих недоліків в даних реакторах на інших АЕС.

Проектні помилки

Позитивний паровий коефіцієнт реактивності

Під час роботи реактора через активну зону прокачується вода, яка використовується як теплоносій. Усередині реактора вона кипить, частково перетворюючись на пару. Реактор мав позитивний паровий коефіцієнт реактивності, тобто чим більше пари, тим більше потужність, що виділяється за рахунок ядерних реакцій. На малій потужності, на якій працював енергоблок під час експерименту, дія позитивного парового коефіцієнта не компенсувалася іншими явищами, що впливають на реактивність, і реактор мав позитивний потужнісний коефіцієнт реактивності. Це означає, що існував додатний зворотний зв'язок — зростання потужності викликало такі процеси в активній зоні, які приводили до ще більшого зростання потужності. Це робило реактор нестабільним і небезпечним. Крім того, оператори не були проінформовані про те, що на низьких потужностях може виникнути позитивний зворотній зв'язок.

«Кінцевий ефект»

Ще небезпечнішою була помилка в конструкції керувальних стрижнів. Для керування потужністю ядерної реакції в активну зону вводяться стрижні, що містять речовину, що поглинає нейтрони. Коли стрижень виведений з активної зони, в каналі залишається вода, яка теж поглинає нейтрони. Для того, щоб усунути негативний вплив цієї води, в РБМК під стрижнями знаходилися витискувачі з графіту. Але при повністю піднятому стрижні під витискувачем залишався стовп води висотою 1,5 метра. (Скорочений на 1,5 метрів витискувач використовувався з економічних причин — він робив можливим зменшити висоту підреакторного приміщення.)

При русі стрижня з верхнього положення, у верхню частину зони входить поглинач і вносить негативну реактивність, а в нижній частині каналу графітовий витискувач заміщає воду і вносить позитивну реактивність. У момент аварії нейтронне поле мало провал в середині активної зони і два максимуми — у верхній і нижній її частині. При такому розподілі поля, сумарна реактивність, що вноситься стрижнями, протягом перших трьох секунд руху була позитивною. Це так званий «Кінцевий ефект», унаслідок якого спрацьовування аварійного захисту в перші секунди збільшувало потужність, замість того щоб одразу зупинити реактор.

Помилки операторів

Спочатку стверджувалося, що оператори зробили багато помилок. Зокрема, провиною персоналу вважалося відключення основних систем захисту реактора, продовження роботи після падіння потужності до 30 МВт і те, що реактор не зупинили, хоча знали, що оперативний запас реактивності менший дозволеного. Стверджувалося, що ці дії були порушенням встановлених інструкцій і процедур і стали головною причиною аварії.

У доповіді МАГАТЕ 1993 року ці висновки були переглянуті. Було визнано, що більшість дій операторів, які раніше вважалися порушеннями, насправді відповідали прийнятим у той час правилам або не спричинили жодного впливу на розвиток аварії. Зокрема:

• тривала робота реактора на потужності нижче 700 МВт не була заборонена, як це раніше стверджувалося;
• одночасна робота всіх восьми насосів не була заборонена жодним документом;
• відключення системи аварійного охолоджування реактора (САОР) допускалося, за умови проведення необхідних узгоджень. Система була заблокована відповідно до затвердженої програми випробувань, і необхідний дозвіл від Головного інженера станції був отриманий. Це не вплинуло на розвиток аварії — до того моменту, коли САОР могла б спрацювати, активна зона вже була зруйнована;
• блокування захисту, що зупиняє реактор в разі зупинки двох турбогенераторів, не лише допускалося, але було обов'язковим при роботі на низькій потужності;
• те, що не був включений захист при низькому рівню води в баках-сепараторах, технічно, було порушенням регламенту. Проте це порушення не пов'язане безпосередньо з причинами аварії і, крім того, інший захист (за нижчим рівнем) був включений.

Тепер при аналізі дій персоналу основна увага приділяється не конкретним порушенням, а низькій «культурі безпеки». Слід зазначити, що саме це поняття фахівці з ядерної безпеки почали використовувати лише після Чорнобильської аварії. Звинувачення відноситься не лише до операторів, але і до проектувальників реактора, керівництву АЕС і тому подібне. Експерти вказують на такі приклади недостатньої уваги до питань безпеки:

• після відключення системи аварійного охолоджування реактора (САОР) 25 квітня від диспетчера «Київенерго» було отримано вказівку відкласти зупинку енергоблоку, і реактор декілька годин працював з відключеною САОР. Персонал не мав можливості знов увімкнути САОР (для цього потрібно було вручну відкрити декілька клапанів, а це зайняло б кілька годин), проте з точки зору безпеки, реактор слід було зупинити, не зважаючи на вимогу «Київенерго».
• 25 квітня протягом декількох годин оперативний запас реактивності (ОЗР), за вимірами, був менший дозволеного (у цих вимірах, можливо, була помилка, про яку персонал знав; реальне значення було в дозволених межах.) 26 квітня, безпосередньо перед аварією, ОЗР також (на короткий час) був меншим дозволеного. Останнє стало однією з головних причин аварії. Експерти МАГАТЕ відзначають, що оператори реактора не знали про важливість цього параметра. До аварії вважалося, що обмеження, встановлені в регламенті експлуатації, пов'язані з необхідністю підтримки рівномірного енерговиділення у всій активній зоні. Хоча розробникам реактора було відомо (з аналізу даних, отриманих на Ігналінській АЕС), що при малому запасі реактивності, спрацьовування захисту може приводити до зростання потужності, відповідні зміни так і не були внесені до інструкцій. Крім того, не було засобів для оперативного контролю цього параметра. Значення, що порушують регламент, були набуті з розрахунків, зроблених вже після аварії на підставі параметрів, записаних реєструвальною апаратурою;
• після падіння потужності персонал відхилився від ухваленої програми і на свій розсуд вирішив не піднімати потужність до наказаних 700 Мвт. За словами А. С. Дятлова це було зроблено за пропозицією начальника зміни блоку Акімова. Дятлов, як керівник випробувань, погодився з пропозицією, оскільки в регламенті, що діяв у той час, не було заборони на роботу на такій потужності, а для випробувань велика потужність була не потрібна. Експерти МАГАТЕ вважають, що будь-яке відхилення від заздалегідь складеної програми випробувань, навіть в рамках регламенту, неприпустиме.

Не зважаючи на те, що в новій доповіді акценти були зміщені і основними причинами аварії названі недоліки реактора, експерти МАГАТЕ вважають, що недостатня кваліфікація персоналу, недостатні знання про особливості реактора, що впливають на безпеку, і необачні дії також були важливими чинниками, що призвели до аварії.

Роль оперативного запасу реактивності

Глибини занурення керуючих стержнів (в сантиметрах) о 1:22

Для підтримки постійної потужності реактора (тобто нульової реактивності) при малому оперативному запасі реактивності необхідно майже повністю витягати з активної зони керуючі стрижні. Така конфігурація (з витягнутими стрижнями) на реакторах РБМК була небезпечна з кількох причин:

• важкого забезпечення однорідності енерговиділення в активній зоні;
• збільшувався паровий коефіцієнт реактивності;
• створювалися умови для збільшення потужності в перші секунди після спрацьовування аварійного захисту, завдяки «кінцевому ефекту» стрижнів.

Персонал станції, мабуть, знав лише про першу з них; ні про небезпечне збільшення парового коефіцієнта, ні про кінцевий ефект в документах, що діяли у той час, нічого не вказувалося. Слід зазначити, що немає прямого зв'язку між проявом кінцевого ефекту і оперативним запасом реактивності. Загроза цього ефекту виникає, коли велика кількість керуючих стрижнів, знаходиться в крайніх верхніх положеннях. Це можливо лише коли ОЗР малий, проте, при одному і тому ж ОЗР можна розташувати стрижні по-різному — отже різна кількість стрижнів опиниться в небезпечному положенні. У регламенті були відсутні обмеження на максимальне число повністю витягнутих стрижнів.

Таким чином, персоналу не було відомо про дійсні небезпеки, пов'язані з роботою при низькому запасі реактивності. Крім того, проектом не були передбачені адекватні засоби для виміру ОЗР. Не зважаючи на величезну важливість цього параметра на пульті не було індикатора, який би безперервно його показував. Зазвичай оператор отримував останнє значення лише при роздруківці, яку йому приносили двічі в годину; була, також, можливість дати завдання ЕОМ на розрахунок поточного значення, цей розрахунок тривав декілька хвилин.

Перед аварією велика кількість керуючих стрижнів, опинилася у верхніх положеннях, а ОЗР був менше дозволеного регламентом значення. Оператори не знали поточного значення ОЗР і, відповідно, не знали, що порушують регламент. Проте, експерти МАГАТЕ вважають, що оператори діяли необачно і поставили стрижні в таке положення, яке було б небезпечним, навіть якщо б не було кінцевого ефекту.

Альтернативні версії

В різний час висувалися різні версії для пояснення причин чорнобильської аварії. Фахівці пропонували різні гіпотези про те, що призвело до стрибка потужності. Серед причин називалися: так званий «зрив» циркуляційних насосів (порушення їх роботи в результаті кавітації), викликаний перевищенням допустимої витрати води, розрив трубопроводів великого перетину та інші. Розглядалися також різні сценарії того, як конкретно розвивалися процеси, що привели до руйнування реактора після стрибка потужності, і що відбувалося з паливом після цього. Деякі з версій були спростовані дослідженнями, проведеними в подальші роки, інші залишаються актуальними досі. Хоча серед фахівців існує консенсус з питання про головні причини аварії, деякі деталі до нашого часу залишаються неясними. Були також версії, причинами вибуху в яких є локальний землетрус, диверсія тощо.

Наслідки аварії

Безпосередні наслідки

З двох наявних приладів для вимірювання радіації на 1000 рентген на годину один вийшов з ладу, а інший був недоступний через завали. Тому в перші години аварії ніхто точно не знав реальних рівнів радіації в приміщеннях блоку і довкола нього. Неясним був і стан реактору.

У перші години після аварії багато хто, мабуть, не усвідомлював, наскільки сильно зруйнований реактор, тому було прийнято помилкове рішення забезпечити подачу води в активну зону реактора для її охолоджування. Ці зусилля були даремними, оскільки і трубопроводи і сама активна зона були зруйновані, але вони вимагали ведення робіт в зонах з високою радіацією, які персонал виконував без захисного одягу. Інші дії персоналу станції, такі як гасіння локальних пожеж в приміщеннях станції, заходи, направлені на запобігання можливого вибуху водню, та інше, навпаки, були необхідними. Можливо, вони запобігли ще серйознішим наслідкам.

Майже одразу до місця аварії, прибули пожежники. Першими до ЧАЕС приїхала бригада під командуванням лейтенанта Володимира Правика, який помер 11 травня від гострої променевої хвороби, отриманої перш за все внаслідок попадання радіоактивних речовин в дихальні шляхи, бо пожежники тоді працювали без ізолюючих протигазів. Їх не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що ця аварія є чимось більшим, ніж звичайна пожежа. Ми не знали, що це реактор. Ніхто не сказав нам.

Григорій Хмель, водій однієї з пожежних машин пізніше описав те, що трапилося:

Ми прибули туди близько 01:45… Ми бачили розкиданий графіт. Михайло спитав: Що таке графіт? Я вдарив ногою шматок графіту. Але один з пожежників на іншій вантажівці підняв його. Воно гаряче, говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти… Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правік та інші… Вони піднялися вгору сходами… і я вже їх ніколи не побачив знову.

Пріоритетним завданням було гасіння вогню на даху станції і території довкола будівлі, що містила енергоблок № 4 для того, щоб захистити енергоблок № 3 і тримати його основні охолоджувальні системи в робочому стані.

Вогонь гасили до 5 години ранку. У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.

Поширення радіації

Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але й і Східну Фракію, Югославію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литовську РСР, Естонську РСР, Латвійську РСР, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехословаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Велику Британію та острів Мен.

Інформація про радіацію прийшла не з СРСР, як мало б бути, а з Форсмаркської АЕС) (1100 км від місця аварії) в Швеції, коли на одязі співробітників 27 квітня було знайдено радіоактивні частинки. Після пошуків витоку радіації на самій АЕС, стало зрозуміло, що в західній частині СРСР існує серйозна ядерна проблема. Підвищення рівня радіації також було зафіксовано у Фінляндії, але страйк державної цивільної служби затримав відповідь і публікацію.

Забруднення території після аварії на ЧАЕС залежало від погодних умов. Повідомлення радянських і західних учених вказують на те, що Білорусь отримала близько 60 % радіоактивного забруднення від загальної кількості на СРСР. Проте згідно з даними (англ. The Other Report on Chernobyl (TORCH report)), які були оприлюднені 2006 року, половина летких часток приземлилася за межами України, Білорусі і Росії.

Райони Європи, забруднені Цезієм-137

Країна	37–185 kBq/m2		185–555 kBq/m2		555–1480 kBq/m2		>1480 kBq/m2
	km2	% країни	km2	% країни	km2	% країни	km2	% країни
Білорусь	29,900	14.4	10,200	4.9	4200	2.0	2200	1.1
Україна	37,200	6.2	3200	0,53	900	0,15	600	0,1
Росія	49,800	0,29	5,700	0,03	2,100	0,01	300	0,002
Швеція	12 000	2.7	-	-	-	-	-	-
Фінляндія	11 500	3.4	-	-	-	-	-	-
Австрія	8,600	10.3	-	-	-	-	-	-
Норвегія	5,200	1.3	-	-	-	-	-	-
Болгарія	4800	4.3	-	-	-	-	-	-
Швейцарія	1,300	3.1	-	-	-	-	-	-
Греція	1200	0,91	-	-	-	-	-	-
Словенія	300	1.5	-	-	-	-	-	-
Італія	300	0,1	-	-	-	-	-	-
Молдова	60	0,2	-	-	-	-	-	-
Totals	162,160 km2		19,100 km-2		7,200 km2		3,100 km2

Евакуація населення

Покинутий будинок в 30-кілометровій зоні

Група ліквідаторів у захисних костюмах

Перепустка в Чорнобильську зону Івана Плюща, начальника Цивільної оборони Київської області

Після оцінки масштабів радіоактивного забруднення стало зрозуміло, що необхідна евакуація міста Прип'ять. Евакуація була запланована на 26 квітня, але її затримали за рішенням уряду СРСР та ЦК КПРС і почали лише 27 квітня 1986 року в 14:00. Це стало явною помилкою, оскільки в цей день вітер дув у напрямку міста, яке знаходилося за 4 кілометри від ЧАЕС. Сосновий бір, який знаходився між містом і ЧАЕС під дією радіації перетворився на «Рудий ліс». Сосна гине при дозі в 10 Гр, 50 % летальність в людини наступає при дозі в 4 Гр. Для зменшення обсяг багажу, жителям сказали, що евакуація тимчасова (близько трьох днів). В результаті чого в 30 кілометровій зоні і досі є особисті речі місцевих мешканців. Станом на 28 квітня евакуація Прип'яті була майже повністю завершена. Евакуйовано більше 44,5 тисяч осіб в Іванківський та Поліський райони, близько 1000 виїхало до родичів та знайомих в інші області. У місті залишилося близько 5000 осіб, для проведення невідкладних робіт. Рівень радіації коливався від 30 до 2600 мкР/сек.

Попри це, ні 26, ні 27 квітня населення не попередили про небезпеку і не надали жодних рекомендацій про те, як слід поводитися, щоб зменшити вплив радіоактивного випромінювання. Перше офіційне повідомлення було зроблене на телебаченні лише 28 квітня під тиском обставин та міжнародної спільноти (в зв'язку з повідомленнями зі Швеції), але і воно містило дуже мало інформації про те, що сталося і створювалося враження, що будь-яка загроза локалізована, хоча це було не так.

На Чорнобильській атомній станції сталася аварія, пошкоджено один з атомних реакторів. Здійснюються заходи з ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створена урядова комісія.

В той час, коли всі іноземні засоби масової інформації говорили про загрозу для життя людей, а на екранах телевізорів демонструвалася карта повітряних потоків в Центральній і Східній Європі, в Києві і інших містах України та Білорусі проводилися демонстрації і гуляння, які були присвячені Дню міжнародної солідарності трудящих. Особи, відповідальні за приховування інформації, пояснювали згодом своє рішення необхідністю запобігти паніці серед населення. Хоча рівень радіації, наприклад в Києві, згідно з даними розсекречених документів СБУ перевищував допустимий в декілька десятків разів. В перші дні травня вітер дув в напрямку Києва. 1 травня в 11:00 гаммафон АН УРСР зафіксував значення близько 2500 мкР/год, можливо саме в цей час на Хрещатику відбувався парад. Протягом дня значення коливалися від 400 до 2500 мкР/год при середньому фоновому значенні в місті — 15 мкР/год.

Станом на 3 травня було евакуйовано населення 10-кілометрової зони. До 6 травня було евакуйовано населення інших населених пунктів 30-кілометрової зони. Шляхи руху колон евакуйованого населення намагалися зробити якомога безпечнішими, але вони були не завжди оптимальні. Мешканці Прип'яті під час евакуації отримали дози в 11-19 мЗв, це близько 52±19 % від загального опромінення, яке вони отримали. Евакуація Прип'яті проводилася в Поліський район, згідно з планом цивільної оборони, якби маршрут пролягав в напрямку села Біла Сорока, що в Білорусі, то внесок в загальну дозу від евакуації становив би лише 6 %.

У перші хвилини та години аварії думалося, що лиха вдасться уникнути і все закінчиться тільки пожежею. І, хоч партійні та державні органи були проінформовані одразу ж, термінових заходів вони не вжили. Свідчить Людмила Харитонова, інженер ЧАЕС: «У суботу, 26 квітня вже готувалися до свята Першотравня. Весна. Квітнуть сади. Я зранку попрала і розвісила на балконі білизну. Діти пішли до школи, малюки грали на вулиці в пісочниці, каталися на велосипедах…. Після обіду почали мити місто. Діти повернулися зі школи. Там їх попередили, щоб не виходили на вулицю, а вдома робили вологе прибирання. Тоді до свідомості дійшло, що це серйозно».

Уже в першій половині дня 26 квітня була сформована урядова комісія з розслідування причин аварії на чолі із заступником Голови Ради Міністрів СРСР Б. Щербиною. Окрім з'ясування причин вибуху, комісія мала визначити масштаб катастрофи, виробити та реалізувати заходи щодо локалізації та ліквідації її наслідків, щодо охорони здоров'я і надання всебічної допомоги населенню. Висновки, оцінки вчених та фахівців свідчили про надзвичайний характер аварії та серйозні медичні й екологічні її наслідки.

Із записок академіка В.Легасова: «Коли ми під'їжджали до станції, вразило небо. Вже за 8-10 км до неї виднілась малинова заграва. До приїзду урядової комісії 26 квітня о 8 годині вечора, осмисленого плану не було. Все це довелося робити комісії. Фізики передчували, що динаміка подій погіршуватиметься, і наполягали на обов'язковій евакуації. Медики підтримали фізиків і о годині 10-й вечора Борис Щербина, повіривши нашим прогнозам, прийняв рішення про евакуацію. Вона мала відбутися наступного дня. Об 11-й годині ранку оголошено офіційно, що все місто підлягає евакуації. До 14-ї години повністю зібраний весь необхідний транспорт, визначені маршрути прямування. Евакуація проходила швидко і точно, але були деякі помилки. Наприклад, велика група громадян звернулися з проханням евакуюватись на власних автомобілях. Такий дозвіл був даний, хоч всі автомобілі були забруднені, а дозиметричні пости, які визначали рівень радіації, були організовані трохи пізніше.»

О 20.00 26 квітня урядова комісія схвалила пропозиції щодо евакуації населення з Прип'яті та її проведення у строки. Місто розділили на 5 секторів. У кожному були призначені старші за евакуацію населення. У ніч з 26 на 27 квітня в районі аварії було направлено багато автобусів і вантажних автомобілів з Києва та області.

О 13.10 по місцевому радіо передали повідомлення про евакуацію. До цього працівники штабу почали поквартирний обхід пояснюючи населенню ситуацію та порядок евакуації. Було рекомендовано зачинити вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності та документи. О 13.50 жителі були зосереджені біля під'їздів будинків, а з 14 години почали прибувати автобуси. Почалася евакуація. Зі спогадів Галини Помінчук:

«Суворо перевірялися списки пасажирів. Мені доручили евакуювати учнів СПТу №8. Ми їх вивозили до станції Янів, але там довго не було потяга, а діти не хотіли чекати в приміщенні вокзалу - стояла нестерпна спека. І ті дві години, негативно вплинули на їх здоров’я.»

Зі спогадів Людмили Харитоновної:

«Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами, собаками. Кицьки, витягнувши хвости, заглядали в очі людям, нявчали, собаки вили, прориваючись до автобусів. Але братися тварин категорично заборонялося. В них була дуже радіоактивна шерсть.»

Близько 16.30 евакуація населення з міста була закінчена.

Ліквідація наслідків аварії

Значок ліквідатора

Встановлення знаку Заборонена зона

Для ліквідації наслідків аварії була створена урядова комісія, головою якої було призначено заступника голови Ради міністрів СРСР Бориса Євдокимовича Щербину. Для координації робіт були також створені республіканські комісії в Білоруській, Українській РСР і в РРФСР, різні відомчі комісії і штаби. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС стали прибувати фахівці, які відправлялися для проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини, як регулярні, так і складені з терміново зібраних резервістів. Їх всіх пізніше стали називати «ліквідаторами» (слід зазначити, що певна частина, досить велика, військових-призовників не змогла отримати цей статус через «втрату» документів про місце служби). Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Основна частина робіт була виконана в 1986—87 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 осіб. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 600 000 осіб.

У перші дні основні зусилля були направлені на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще серйознішим наслідкам. Наприклад, існували побоювання, що через залишкове тепловиділення в паливі, що залишається в реакторі, станеться розплавлення активної зони. Розплавлена речовина могла б проникнути в затоплене приміщення під реактором і викликати ще один вибух з великим викидом радіоактивності. Вода з цих приміщень була відкачана. Також були прийняті заходи для того, щоб запобігти проникненню розплавленої речовини в ґрунт під реактором.

Потім почалися роботи з очищення території і поховання зруйнованого реактора. Довкола 4-го блоку був побудований бетонний «саркофаг» (об'єкт «Укриття»). Оскільки було вирішено запустити 1-й, 2-й і 3-й блок станції, радіоактивні уламки, розкидані територією АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. У приміщеннях перших трьох енергоблоків проводилася дезактивація. Будівництво саркофага було завершене наприкінці листопада 1986 року.

Забруднення довкілля

Карта радіоактивного забруднення ізотопом цезію-137:

   Закриті зони (більше 40 Кі/км²)

   Зони постійного контролю 15-40 Кі/км²

   Зони періодичного контролю 5-15 Кі/км²

   Неназвані зони 1-15 Кі/км²

Процентне співвідношення забруднення, що створюється різними ізотопами через деякий час після аварії

Інтенсивність зовнішнього гама-випромінювання поблизу ЧАЕС

В результаті аварії з сільськогосподарського користування виведено близько 5 млн га земель, довкола АЕС створено 30-кілометрову зону відчуження, знищені і поховані (закопані важкою технікою) сотні дрібних населених пунктів.

Перед аварією в реакторі четвертого блоку знаходилося 180—190 тонн ядерного палива (діоксиду урану). За оцінками, які в наш час^[коли?] вважаються найбільш достовірними, в навколишнє середовище було викинуто від 5 до 30 % від цієї кількості. Деякі дослідники ставлять під сумнів ці дані, посилаючись на наявні фотографії і спостереження очевидців, які показують, що реактор практично порожній. Слід, проте, враховувати, що об'єм 180 тонн діоксиду урану становить лише незначну частину від об'єму реактора. Реактор в основному був заповнений графітом; вважається, що він згорів в перші дні після аварії. Крім того, частина вмісту реактора розплавилася і перемістилася через розломи внизу корпусу реактора за його межі.

Окрім палива, в активній зоні у момент аварії містилися продукти ділення і трансуранові елементи — різні радіоактивні ізотопи, що накопичилися під час роботи реактора. Саме вони становлять найбільшу радіаційну небезпеку. Велика їх частина залишилася усередині реактора, але найбільш леткі речовини були викинуті назовні, у тому числі:

• всі інертні гази, що містилися в реакторі;
• приблизно 55 % йоду у вигляді суміші пари і твердих часток, а також у складі органічних сполук;
• цезій і телур у вигляді аерозолів.

Сумарна активність речовин, викинутих в навколишнє середовище, склала, за різними оцінками, до 14*10¹⁸Бк (14 ЕБк), у тому числі:

• 1,8 ЕБк йоду-131
• 0,085 ЕБк цезію-137
• 0,01 ЕБк стронцію-90
• 0,003 ЕБк ізотопів плутонію;
• частка інертних газів близько половини від сумарної активності.

Забрудненню піддалося понад 200 000 км², приблизно 70 % — на території Білорусі, Росії і України. Радіоактивні речовини поширювалися у вигляді аерозолів, які поступово осідали на поверхню землі.

Інертні гази розсіялися в атмосфері і не вносили вкладу до забруднення прилеглих до станції регіонів. Забруднення було дуже нерівномірним, воно залежало від напряму вітру в перші дні після аварії. Найсильніше постраждали області, в яких в цей час пройшов дощ. Велика частина стронцію і плутонію випала в межах 100 кілометрів від станції, оскільки вони містилися в основному в більших частках. Йод і цезій поширилися на ширшу територію.

З точки зору дії на населення в перші тижні після аварії найбільшу небезпеку становив радіоактивний йод, що має порівняно малий період напіврозпаду (вісім днів) і телур. В наш час^[коли?] (і в найближчі десятиліття) найбільшу небезпеку становлять ізотопи стронцію і цезію з періодом напіврозпаду близько 30 років. Найбільші концентрації цезію-137 виявлені в поверхневому шарі ґрунту, звідки він потрапляє в рослини і гриби. Зараженню також піддаються комахи і тварини, які ними харчуються. Радіоактивні ізотопи плутонію і америцію збережуться в ґрунті протягом сотень, а можливо і тисяч років, проте їх кількість не становить загрози.

У містах основна частина небезпечних речовин накопичувалася на рівних ділянках поверхні: на лугах, дорогах, дахах. Під впливом вітру і дощів, а також в результаті діяльності людей, ступінь забруднення сильно знизився і зараз рівні радіації в більшості місць повернулися до фонових значень. У сільськогосподарських районах в перші місяці радіоактивні речовини осідали на листі рослин і на траві, тому зараженню піддавалися травоїдні тварини. Потім радіонукліди разом з дощем або опалим листям потрапили в ґрунт, і зараз вони потрапляють в сільськогосподарські рослини, в основному, через коріння. Рівні забруднення в сільськогосподарських районах значно знизилися, проте в деяких регіонах кількість цезію в молоці, ще може перевищувати допустимі значення. Це стосується, наприклад, Гомельської і Могильовської областей в Білорусі, Брянської області в Росії, Житомирської і Рівненської областей в Україні.

Значному забрудненню піддалися ліси. Через те, що в лісовій екосистемі цезій постійно циркулює, а не виводиться з неї, рівні забруднення лісових продуктів, таких як гриби, ягоди і дичина, залишаються небезпечними. Рівень забруднення річок і більшості озер в наш час^[коли?] низький. Проте в деяких озерах, в яких немає стоку, концентрація цезію у воді і рибі ще протягом десятиліть може становити небезпеку.

Забруднення не обмежилося 30-кілометровою зоною. Було відмічено підвищений вміст цезію-137 в лишайнику і м'ясі оленів в арктичних областях Росії, Норвегії, Фінляндії і Швеції.

У 1988 році на території, що піддалася забрудненню, створено радіаційно-екологічний заповідник. Спостереження показали, що кількість мутацій в рослин і тварин хоча і зросла, але не набагато, і природа успішно справляється з їх наслідками. З іншого боку, зняття антропогенної дії позитивно позначилося на екосистемі заповідника і вплив цього чинника значно перевищив негативні наслідки радіації.

В результаті природа почала відновлюватися швидкими темпами, зросли популяції тварин, збільшилося різноманіття видів рослинності.

Водночас деякі науковці фіксують випадки генетичної деформації природи Чорнобиля.

Вплив аварії на здоров'я людей

Ґрінпіс і міжнародна організація «Лікарі проти ядерної війни» стверджують, що в результаті аварії лише серед ліквідаторів померли десятки тисяч осіб, в Європі зафіксовано 10 000 випадків вроджених патологій в новонароджених, 10 000 випадків раку щитоподібної залози і очікується ще 50 тисяч. За даними організації Союз «Чорнобиль», з 600 000 ліквідаторів 10 % померло і 165 000 стало інвалідами.

Число постраждалих від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Окрім загиблих працівників АЕС і пожежників, до них слід віднести хворих військовослужбовців і цивільних осіб, що брали участь в ліквідації наслідків аварії, і мешканців районів, що піддалися радіоактивному забрудненню. Визначення того, яка частина захворювань з'явилася наслідком аварії — вельми складне завдання для медицини і статистики. Вважається, що більша частина смертельних випадків, пов'язаних з дією радіації, була або буде викликана онкологічними захворюваннями.

Чорнобильський форум — організація, що діє під егідою ООН, у тому числі таких її організацій, як МАГАТЕ і ВООЗ — у 2005 році опублікувала доповідь, в якій проаналізовані численні наукові дослідження впливу чинників, пов'язаних з аварією, на здоров'ї ліквідаторів і населення.

Висновки, що містяться в цій доповіді, а також в менш докладному огляді «Наслідки Чорнобиля», опублікованому цією ж організацією, значно відрізняються від приведених вище оцінок. Кількість можливих жертв дотепер і в найближчі десятиліття оцінюється в декілька тисяч осіб. При цьому підкреслюється, що це лише оцінка за порядком величини, оскільки через малі дози опромінення, отримані більшістю населення, ефект від дії радіації дуже важко виділити на тлі випадкових коливань захворюваності і смертності від інших чинників, не пов'язаних безпосередньо з радіацією. Наприклад, збільшення смертності і скорочення тривалості життя в трьох країнах, що найбільш постраждали від аварії, а також зміна вікового складу населення в деяких сильно забруднених районах (частина молодого населення виїхала).

Також наголошується, що підвищений рівень захворюваності серед людей, що не брали участь безпосередньо в ліквідації аварії, а переселених із зони відчуження в інші місця, не пов'язаний безпосередньо з опроміненням (у цих категоріях відмічається дещо підвищена захворюваність серцево-судинної системи, порушення обміну речовин, нервові хвороби і інші захворювання, що не викликаються опроміненням), а викликаний стресами, пов'язаними з самим фактом переселення, втратою майна, соціальними негараздами, страхом перед радіацією.

Враховуючи велику кількість людей, що живуть в областях, постраждалих від радіоактивних забруднень, навіть невелика різниця в оцінці ризику захворювання можуть привести до великої різниці в оцінці очікуваної кількості хворих. Ґрінпіс і ряд інших громадських організацій наполягають на необхідності враховувати вплив аварії на здоров'ї населення і в інших країнах. Ще нижчі дози опромінення ускладнюють здобуття статистично достовірних результатів і роблять такі оцінки неточними.

Дози опромінення

Рівень радіації в деяких місцях після аварії був близько 5.6 Р/сек, тобто 20 000 Р/год. Смертельною вважається доза, яка дорівнює 500 Рентген за 5 годин. Тобто, в деяких місцях незахищені працівники могли отримати смертельну дозу радіації за декілька хвилин.

На момент аварії на ЧАЕС було 2 дозиметра, кожен на 1000 Рентген. Але внаслідок аварії один був зруйнований, а інший після ввімкнення виявився не робочим. Всі інші дозиметри мали ліміт в 0.001 Р/сек. Тому працівники могли визначити максимальний рівень радіації в 3.6 Р/год, справжні ж рівні радіації в окремих місцях перевищували даний в 5600 разів.

Найбільші дози отримали приблизно 1000 осіб, що знаходилися поряд з реактором у момент вибуху і що брали участь в аварійних роботах в перші дні після нього. Точних даних про розмір доз немає з відомих причин, але в будь-якому випадку вони виявилися найбільшими серед усіх осіб, які брали участь в ліквідації або постраждали внаслідок аварії. Число ліквідаторів, які отримали дози більше лімітованих є незначною. Ліміт у 1986 році був 250 мЗв і в наступні роки на рівні 100 та 50 мЗв. Вимірювання отриманих доз для ліквідаторів виконували різні служби і достовірність отриманих даних є різною. Показовою є фальсифікація даних про опромінення серед військовослужбовців для приведення у відповідність до діючих лімітів у 250, 100 та 50 мЗв.

Багато місцевих жителів в перші тижні після аварії споживали продукти, забруднені радіоактивним йодом-131. Йод накопичувався в щитоподібній залозі, і це призвело до великих доз опромінення на цей орган, окрім дози на все тіло, отриманої за рахунок зовнішнього випромінювання і випромінювання інших радіонуклідів, що потрапили всередину організму. Для жителів Прип'яті ці дози були менші завдяки вживанню препаратів, в складі яких є йод, в інших районах така профілактика не проводилася. Слід зазначити, що для населення сіл 30 кілометрової зони, які були евакуйовані пізніше, рівень внутрішнього опромінення був до 4 разів вищий від зовнішнього.

Згідно з моделюванням за даними щодо зовнішнього опромінення населення 30 кілометрової зони можна зробити висновок:

• Середня ефективна доза населення міста Прип'ять до евакуації становить 10.1 мЗв, Дози 4 % серед обстежених дані яких використовувалися в моделюванні перевищили рівень у 25 мЗв і лише 18 осіб отримали дози більше 50 мЗв.
• Середня ефективна доза населення 30 кілометрової зони становить 15.9 мЗв, 9 % отримали дозу більше 50 мЗв, 0,85 % отримали дози більше 100 мЗв і лише для однієї особи доза була вища за 200 мЗв.

В моделюванні використовувалися дані 25 % населення Прип'яті та 35 % населення 30 км зони і згідно з отриманими результатами можна зробити висновки, щодо отриманих доз всього населення зони.

Для порівняння, жителі деяких регіонів Землі з підвищеним природним фоном (наприклад, в Бразилії, Індії, Ірану та Китаю) отримують дози опромінення, рівні приблизно 100—200 мЗв за 20 років.

Гостра променева хвороба

Було зареєстровано 134 випадки гострої променевої хвороби серед людей, що виконували аварійні роботи на четвертому енергоблоці. У багатьох випадках променева хвороба ускладнювалася променевими опіками шкіри, викликаними β-випромінюванням. Протягом 1986 року від променевої хвороби померло 28 осіб. Ще дві людини загинули під час аварії з причин, не пов'язаних з радіацією, і один помер, ймовірно, від коронарного тромбозу. Протягом 1987–2004 року померло ще 19 осіб, проте їх смерть не обов'язково викликана перенесеною променевою хворобою.

Онкологічні захворювання

Рак щитоподібної залози

Щитоподібна залоза — один з органів, найбільш схильних до ризику виникнення раку в результаті радіоактивного забруднення, оскільки вона накопичує йод-131; особливо високий ризик для дітей. За даними UNSCEAR, протягом1990-2005 років зареєстровано більше 6000 випадків раку щитоподібної залози серед дітей та підлітків, які отримали опромінення під час аварії на ЧАЕС. Враховуючи низьку вірогідність спорадичних випадків раку щитоподібної залози серед дітей та підлітків, частину з цих випадків вважають прямим наслідком радіації. Експерти Чорнобильського форуму ООН вважають, що при своєчасній діагностиці і правильному лікуванні ця хвороба характеризується сприятливим прогнозом, проте є повідомлення про 15 випадків смерті від даного злоякісного новоутворення. Експерти вважають, що захворюваність на рак щитоподібної залози буде зростати ще протягом багатьох років.

Лейкемія

Деякі дослідження вказують на збільшення числа випадків лейкемії і інших видів раку (окрім лейкемії і раку щитоподібної залози) як у ліквідаторів, так і у жителів забруднених районів. Ці результати суперечливі і часто статистично малодостовірними, переконливих доказів збільшення ризику цих захворювань, пов'язаного безпосередньо з аварією, не виявлено. Проте спостереження за великою групою ліквідаторів, проведене в Росії, виявило збільшення смертності на декілька відсотків.

З досвіду, отриманого раніше, наприклад, при спостереженнях за постраждалими при ядерних бомбардуваннях Хіросіми (див. Ядерне бомбардування Хіросіми) і Нагасакі, відомо, що ризик захворювання лейкемією знижується після декількох десятків років після опромінення, інших видів раку — навпаки. Протягом перших 10-15 років ризик захворіти невеликий, а потім збільшується. Проте не зрозуміло наскільки можна застосовувати цей досвід, оскільки більшість постраждалих в результаті чорнобильської аварії отримали значно менші дози.

Спадкові хвороби

Різні громадські організації повідомляють про дуже високий рівень вроджених патологій і високої дитячої смертності в забруднених районах. Згідно з доповіддю Чорнобильського форуму, опубліковані статистичні дослідження не містять переконливих доказів цього.

Було виявлено збільшення числа вроджених патологій в різних районах Білорусі між 1986 і 1994 роками, проте воно було приблизно однаковим як в забруднених, так і в чистих районах. У січні 1987 року зареєстровано незвично велике число випадків синдрому Дауна, проте подальшої тенденції до збільшення захворюваності не спостерігалося.

Дитяча смертність дуже висока у всіх трьох країнах, які найбільше постраждали від чорнобильської аварії. Після 1986 року смертність знижувалася як в забруднених районах, так і в чистих. Хоча в забруднених районах зниження в середньому було повільнішим, зміна значень, що спостерігався в різні роки і в різних районах, не дозволяє говорити про чітку тенденцію. Крім того, в деяких забруднених районах дитяча смертність до аварії була істотно нижча середньої. У деяких найбільш забруднених районах відмічено збільшення смертності. Незрозуміло чи пов'язано це з радіацією або з іншими причинами — наприклад, з низьким рівнем життя в цих районах або низькою якістю медичної допомоги.

В Україні, Білорусі та Росії проводяться додаткові дослідження, результати яких ще не були відомі до моменту публікації доповіді Чорнобильського форуму.

Експонат музею «Чорнобиль». Мутації у людей та тварин могли почастішати у результаті катастрофи.. В той же час ВОЗ заявляє, що «діти народженні від батьків, що були опромінені, не показали статистично значимих змін у частоті мутацій.»

Морфогенетичні зміни ялини звичайної. Дозове навантаження 200 Кі/км². Проявлення гігантизму, патологічного розвитку хвої. Національний музей «Чорнобиль»

Інші хвороби

За результатами деяких досліджень, ліквідатори і жителі забруднених районів схильні до підвищеного ризику різних захворювань, таких як катаракта, серцево-судинні захворювання, зниження імунітету. Експерти Чорнобильського форуму прийшли до висновку, що існує зв'язок між можливістю захворіти катарактою з опроміненням після аварії встановлена досить достовірно. Встановлено, що опромінення малими дозами радіації спричиняє підвищення рівня тривожності, агресивності, погіршує атенційно-мнемічні процеси, впливає на психічний розвиток дитини. Відносно інших хвороб потрібні додаткові дослідження з ретельною оцінкою впливу різних чинників.

Повідомлення ТАРС: суворі уроки Чорнобиля

Серйозним уроком, суворим застереженням проти халатності, недисциплінованості, безвідповідального ставлення до виконання службових обов'язків прозвучав вирок винуватцям аварії на Чорнобильській АЕС. 29 липня судова колегія у кримінальних справах Верховного суду Союзу РСР під головуванням члена Верховного суду СРСР Р. К. Брізе за участі державного обвинувача — старшого помічника Генерального прокурора СРСР Ю. М. Шадріна завершили в Чорнобилі розгляд кримінальної справи колишніх керівників станції.

Судовий розгляд тривав більше трьох тижнів. Було заслухано десятки свідків і потерпілих, проаналізовано слідчі матеріали, результати роботи урядової комісії, висновки експертів і спеціалістів. Усе це дало змогу ще раз переконатись у справжніх причинах аварії, відтворити справжню картину того, що сталось, неспростовно довести вину підсудних.

Одним з основних винуватців аварії визнано колишнього директора станції В. Брюханова. Будучи керівником складного в технологічному відношенні підприємства, він не забезпечив його надійної, безпечної експлуатації, неухильного виконання персоналом встановлених правил. Безконтрольність, низька виробнича і трудова дисципліна на станції, випадки порушення технологічних інструкцій мали місце і раніше. З його відома вони нерідко приховувались, а причини, що їх породжували, не усувались. Відсутність взаємної вимогливості, безпринципність призвели до того, що серед керівництва АЕС і частини спеціалістів склалась атмосфера вседозволеності, благодушності та безтурботності. Все це сприяло виникненню і розвитку аварійної ситуації, зумовило невмілі, нерішучі дії персоналу в екстремальних умовах.

Виявивши розгубленість і боягузтво, Брюханов не вжив заходів до обмеження масштабів аварії, не ввів у дію план захисту персоналу і населення від радіоактивного випромінювання, у поданій інформації навмисне занизив дані про рівні радіації, що перешкодило своєчасній евакуації людей з небезпечної зони.

На суді було виявлено факти грубого нехтування службовими обов'язками колишніми головним інженером АЕС М. Фоміним і його заступником А. Дятловим. Будучи відповідальними за підготовку експлуатаційних кадрів, вони не організували належним чином цю роботу, не забезпечили дотримання технологічної дисципліни персоналом електростанції, більше того, самі систематично порушували службові інструкції, ігнорували вказівки органів нагляду. Прийнявши рішення про проведення випробувань на четвертому енергоблоці перед його виведенням у плановий ремонт, В. Брюханов, М. Фомін, А. Дятлов, а також колишній начальник реакторного цеху О. Коваленко не погодили його у встановленому порядку, не проаналізували всіх особливостей наступного експерименту, не вжили необхідних додаткових заходів щодо гарантування безпеки. Непідготовленим до дій в аварійній ситуації виявився черговий персонал зміни блоку. Колишній начальник зміни Б. Рогожкін самоусунувся від керівництва випробуваннями і контролю за роботою реакторної установки. Одержавши повідомлення про аварію, він не ввів у дію систему сповіщення персоналу.

По-злочинному халатно поставився до виконання службового обов'язку колишній державний інспектор Держатоменергонагляду СРСР Ю. Лаушкін, який не виявив принциповості і наполегливості в реалізації вимог правил безпеки АЕС.

Судова колегія засудила В. Брюханова, М. Фоміна, А. Дятлова до максимальної міри покарання, передбаченої за ці злочини Кримінальним кодексом,— десяти років позбавлення волі, Б. Рогожкіна — до п'яти, О. Коваленка — до трьох, Ю. Лаушкіна — до двох років позбавлення волі. З кримінальної справи в окреме судочинство виділено матеріали по факту несвоєчасного вживання заходів щодо вдосконалення конструкції реакторних установок цього типу для проведення додаткового розслідування. Винесено окремі ухвали на адресу Мінатом-енерго СРСР і Держатоменергонагляду СРСР. Завершений судовий процес, як і весь хід ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, ще раз показали, що надійна та безпечна експлуатація складної сучасної техніки може бути гарантована лише при високому рівні дисципліни, організованості, компетентності і відповідальності кадрів.

Подальша доля АЕС

Після аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну обстановку. Проте вже в жовтні 1986 року, після масштабних робіт з дезактивації території і споруди «саркофага», перший та другий енергоблоки були знов уведені в дію, у грудні 1987 року відновлено роботу третього.

У 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа, і в жовтні цього ж року реактор повністю виведений з експлуатації. У грудні 1995 року підписано меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і урядами країн «великої сімки» і Комісією Європейського Союзу, згідно з яким почалася розробка програми повного закриття станції до 2000 року. 15 грудня 2000 року назавжди зупинений реактор останнього, третього, енергоблока.

Саркофаг, побудований над четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнується. Небезпека, в разі його обвалення, в основному визначається тим, як багато радіоактивних речовин знаходиться усередині. За офіційними даними, ця цифра досягає 95 % від тієї кількості, яка була на момент аварії. Якщо ця оцінка вірна, то руйнування укриття може привести до дуже великих викидів. У березні 2004 року Європейський банк реконструкції та розвитку оголосив тендер на проектування, будівництво і введення в експлуатацію нового саркофага для ЧАЕС. Переможцем тендеру в серпні 2007 року була визнана компанія NOVARKA, спільне підприємство французьких компаній Vinci Construction Grands Projets і BOUYGUES.. Планується збудувати так звану «Арку», яка накриє сучасний об'єкт «Укриття». Фінансування проекту, яке забезпечують міжнародні донори, переважно ЄБРР, Європейська комісія та США, після його завершення, яке заплановане на листопад 2016 року, міжнародна участь не передбачається, Україна буде змушена самостійно розробити національну стратегію управління ядерним відходами на наступні десятиліття.

Зараз особливої популярності набувають екскурсійні поїздки в 30 кілометрову зону.

Вшанування пам'яті

Пам'ятники

На честь пам'яті про чорнобильську трагедію моторвагонне депо Люботин Харківської дирекції Південної залізниці обладнано пам'ятний електропоїзд «Чорнобилець».

• 
  Знаки з перекресленими назвами міст і сіл, населення яких було відселено, музей Чорнобиля, Київ
• 
  Пам'ятник жертвам чорнобильської катастрофи та інших аварій, пов'язаних з ядерною енергією, Тернопіль
• 
  Пам'ятник з нагоди 10-річчя Чорнобильської катастрофи у Вінниці
• 
  Пам'ятник жертвам аварії на ЧАЕС, Ковель
• 
  Пам'ятник Героям Чорнобиля, Бровари
• 
  Пам'ятний знак феодосійцям-ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС, Феодосія
• 
  Пам'ятна монета НБУ до 10-річчя аварії на станції
• 
  Пам'ятник жертвам Чорнобиля, Вараш
• 
  Патологія ялини 1991
• 
  Пам'ятник героям-ліквідаторам від Луганської області
• 
  Заготовка для пам'ятника жертвам Чорнобиля, Харків
• 
  Пам'ятник жертвам Чорнобиля, Хорол
• 
  Пам'ятний знак відселенцям із Прип'яті, Київ

Білоруська опозиція щороку 26 квітня проводить ходу «Чорнобильський шлях», у Білорусі проведенню часто перешкоджає білоруська влада.

Зараз у Києві діє національний музей «Чорнобиль», в якому можна дізнатися про подробиці аварії, переглянути особисті речі ліквідаторів, історичні фото, документальні фільми про Чорнобиль. Музей розташований поблизу метро Контрактова площа за адресою провулок Хоревий, 1.

У Києві також є пам'ятник Жертвам Чорнобильської аварії з написом: «І мертвим, і Живим та Ненародженим.» На алеї героїв у Чернігові, до 10 річниці аварії відкрито пам'ятний знак «Пам'ять Чорнобиля», за участю президента Леоніда Кучми. 26 квітня, до 10 річниці аварії, з ініціативи пожежної частини № 4 з Чорнобиля, біля в'їзду до міста було відкрито пам'ятника пожежникам, які ціною власного життя гасили пожежу після аварії. На пам'ятнику можна прочитати короткий напис: «Тим, хто врятував світ».

Слід зауважити, що пам'ятники ліквідаторам і жертвам Чорнобильської аварії є в багатьох містах України, Росії та Білорусі.

Топоніми

• Вулиця Героїв Чорнобиля існує у багатьох містах України.
• В місті Івано-Франківськ існує Сквер Героїв Чорнобиля.

Фонди

Для допомоги жертвам Чорнобильської катастрофи організовано велику кількість як українських, так і міжнародних організацій. Зокрема в Японії діє Фонд дітей Чорнобиля, який організує кампанії збору пожертв та благодійні концерти. Наприклад, в таких концертах часто бере участь японська бандуристка та співачка українського походження Наталія Гудзій.

У кінематографі

Документальні фільми

• «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів» (1986), кадри якого знімали в Прип'яті влітку 1986 року.
• «Чорний вітер, біла земля» (1993) — ірландський документальний фільм. Режисер Джеррі Гобан.
• «Серце Чорнобиля» (2003) — американський документальний фільм, що виграв премію «Оскар» за найкращий документальний короткометражний фільм 2004 року.
• Епізод «Чорнобиль» телесеріалу «За хвилину до катастрофи» каналу National Geographic (2005), у якому реконструйовано перебіг катастрофи і розгорнуто вказані її причини.
• «Безіменна зона» (2006) — іспанський документальний фільм. Режисер Карлос Родрігес.
• «Білий кінь» (2008) — американський документальний фільм. Режисери Маріанн ДеЛео та Крістоф Біссон.
• «Чорнобиль.3828» (2011) — українська стрічка. Режисер Сергій Заболотний.

Художні фільми

• «Розпад» (1990) — американсько-радянська стрічка, один з перших художніх фільмів про Чорнобильську трагедію. Присвячена впливу катастрофи на особисте життя людей на фоні замовчування її масштабів владою, розпаду через неї людських відносин. Режисер Михайло Беліков. В головній ролі Сергій Шакуров.
• «Чорнобиль. Останнє попередження» («Chernobyl: The Final Warning») (1991) — американсько-британсько-радянська стрічка про групу лікарів, які рятують постраждалих від радіації. Режисер Ентоні Пейдж.
• «Аврора» (2006) — українська стрічка, присвячена долям пересічних людей під час і після аварії, зокрема дівчинці Аврорі, яка втрачає можливість втілити свою мрію. Режисер Оксана Байрак.
• «Прорвемось (друга версія)» (2006) — українська стрічка. Описує життя двох братів-фізиків, які користуються наслідками катастрофи для власної вигоди, та чим це для них обертається. Режисер Іван Кравчишин.
• «У суботу» (2011) — російсько-німецько-українська стрічка про перший день аварії. Описує спробу працівника комсомолу, одного з небагатьох, який знає про масштаби трагедії, врятувати дорогу йому людину та перепони на шляху до цього. Режисер Олександр Міндадзе.
• «Земля забуття» (2011) — франко-українська стрічка про наслідки катастрофи для кількох родин і осіб, дім яких опинився в зоні відчуження. Режисер Міхаль Боганім. В головній ролі Ольга Куриленко.
• «Трансформери 3» (2011) — голлівудський науково-фантастичний фільм 2011 року. Події частково відбуваються в Прип'яті, причиною катастрофи вказано експерименти з інопланетними технологіями.
• «Заборонена зона» (2012) — голлівудський фільм жахів про групу туристів, які стикаються в сучасній Прип'яті з хижими мутантами і військами, що прагнуть знищити свідків.
• «Міцний горішок 5» (2013) — голлівудський бойовик. Події частково відбуваються в Прип'яті, де терористи переховують зброю.
• Міні-серіал «Метелики»(2013) — українська чотирисерійна стрічка режисера Віталія Воробйова. Присвячена життю кількох дітей на фоні катастрофи та евакуації.

У літературі

• Поема Івана Драча «Чорнобильська мадонна».
• Роман Володимира Яворівського «Марія з полином у кінці століття».
• Книга Марії Мицьо «Полиновий ліс. Хроніки Чорнобиля».
• «Повернення до Прип'яти» — драма квебекського драматурга Філаппа Ландрі, яка отримала високу оцінку канадських театралів.

У музиці

• Симфонія для органу «Чорнобиль» Мікаела Тарівердієва, 1988 рік.
• Пісня Тараса Петриненка «Чорнобильська зона».
• Пісня гурту «Брати Гадюкіни» — «Мамуню, рехтуйте весіллє».
• Пісні Тризубого Стаса «Чорнобильський метелик» та «Атомне кохання».
• Пісня гурту «Скрябін» — «Чорнобиль форева».
• Пісня Адріано Челентано «Sognando Chernobyl» («Мені сниться Чорнобиль»), 2008 рік, альбом «L'animale». До пісні знято 10-хвилинний відеокліп, який, за словами критиків, «дуже впливає на відчуття, розповідаючи про наслідки Чорнобильської катастрофи для здоров'я людей».
• Ораторія «Гірка зоря» Данила Перцова (2016).
• Пісня гурту «Pink Floyd» — «Marooned». 2014 року, до двадцятиріччя музичного альбому «The Division Bell» випущено офіційний відеокліп. Зйомки проводилися в зоні відчуження. Відеоряд починається з 2:29.
• Пісня гурту «Тінь Сонця» — «Пісня Чугайстра» (кавер на пісню «Twilight Sun» білоруського гурту «Gods Tower» з власним українським текстом)

У відеоіграх

• Серія відеоігор S.T.A.L.K.E.R. — події відбуваються в зоні відчуження після непоясненої другої катастрофи.
• Cold War (2005) — причиною аварії на ЧАЕС описано диверсію задля зміни ролі СРСР у світовій політиці.
• Call of Duty 4: Modern Warfare — Чорнобильська АЕС згадується як об'єкт інтересу терористів, Прип'ять доступна як карта для змагань.

Інше

• Комп'ютерний вірус «Чорнобиль».

Цікаві факти

• Батько Володимира та Віталія Кличків, Кличко Володимир Родіонович, брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Панорами зони катастрофи

Панорама нинішньої зони катастрофи

Панорама спорудження нового накриття над 4-м блоком

Панорама АЕС після катастрофи

Див. також

• Аварія на Першій Фукусімській АЕС
• Новий чорнобильський саркофаг
• Укриття
• Чорнобильська програма відродження та розвитку
• Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник
• Чорнобильський форум
• Chornobyl360

Джерела та література

• Н. П. Барановська. Чорнобильська катастрофа // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 563. — ISBN 978-966-00-1359-9.

Посилання

Зовнішні відеофайли
	Віртуальна реальність Чорнобиля: до зони, не виходячи з дому
	Аварія на ЧАЕС: спогади ліквідатора
	«Нема дозиметра — нема радіації»: подорожі чорнобильского сталкера
	Колишня жителька Чорнобильщини провідала рідну хату
	Історія баби Гані з-під Чорнобиля
	Зона очима сталкерів

• Чорнобильська трагедія в документах та матеріалах // Офіційний веб-сайт СБУ («З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ» № 1(16), 2001)
• Документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України стосовно аварії на ЧАЕС, з яких знято гриф таємності у 2006 році
• Документи виставки до 25 річниці Чорнобильської трагедії, Державного архіву Житомирської області
• Документальні фільми про Чорнобильську катастрофу
• 30 км зона з позначками основних місць // Google Maps (англ.)
• Центр міста Прип'ять з позначками основних місць // Google Maps (англ.)
• Чорнобиль: 20 років потому. Збірка публікацій // BBC News (англ.)
• Стаття «Чорнобильська аварія зблизька» (англ.)
• Галерея фотографій з могильника техніки (англ.)
• Галерея фотографій з покинутих сіл 30 кілометрової зони (англ.)
• Галерея фотографій з покинутого міста Прип'ять (англ.)
• Репортажі з Чорнобильської зони відчуження. Фото важкодоступних місць
• Дятлов А. С. Чернобыль. Как это было (рос.)
• Легасов В. А. Об аварии на Чернобыльской АЭС (рос.)
• Михайлик Андрій. Барліг для ядерного звіра
• The International Chernobyl Research and Information Network (англ.)
• Czarnobyl (пол.)
• Сайт міста Прип'ять (рос.)
• Національна доповідь «20 років Чорнобильської катастрофи: погляд в майбутнє» // Сайт МНС
• Дзвони Чорнобиля
• Радіоекологія, Чорнобильська катастрофа
• Медведев Г. У. Чернобыльская тетрадь (рос.)
• Чорнобиль як жива рана // Україна молода. — 2011. — 22 квіт.
• «Коли під'їздили до реактора, хлопцям давали стакан горілки» // Країна. — 2011. — 22 квіт.
• Валентина Шевченко: Провести демонстрацію 1 травня 1986-го наказали з Москви
• Чорнобиль  — історія і сучасність. Згадки в історичних працях, Чорнобиль на древніх і сучасних картах. Фоторепортажі. (рос.)
• Чорнобиль увійшов у десятку найзабрудненіших місць на планеті
• Порушення етичного моменту. Чорнобильська тема у кіно
• Спогади чорнобильця.
• ЧАЕС — нагадування чи спогади? /Кореспондент/
• У вівторок виповнюється 30 років від Чорнобильської катастрофи
• Чорнобиль — 30 років по тому Матеріали до річниці Чорнобильської катастрофи. (Спецпроект 2016 року)
• Чорнобиль у кіно: трагедія та екшн
• Як радіація з Чорнобиля поширювалася Європою. ІНФОГРАФІКА + ДАЙДЖЕСТ
• Дмитро Литвиненко (8 листопада 2017). Безпечний конфаймент: історія об’єкту «Укриття». https://petrimazepa.com/. Петро та Мазепа. Процитовано 9 листопада 2017.