Теребовля

Теребовля
Герб Теребовлі Хоругва Теребовлі
Панорама Теребовлі з Замкової гори
Основні дані
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Теребовлянський район
Код КОАТУУ:	6125010100
Засноване	1097
Магдебурзьке право	1389
Населення	13769 (01.01.2011)
Площа	11 км²
Поштові індекси	48100
Телефонний код	+380-3551
Координати	49°18′02″ пн. ш. 25°41′58″ сх. д.
Водойма	р. Гнізна
День міста	7 липня
Відстань
Найближча залізнична станція	Трембовля
До обл./респ. центру
- фізична	30 км
- залізницею	36 км
- автошляхами	32 км
До Києва
- фізична	367 км
- залізницею	556 км
- автошляхами	420 км
Міська влада
Адреса	48100, Тернопільська обл., Теребовлянський район, м. Теребовля, вул. Шевченка, 8
Міський голова	Поперечний Сергій Іванович
Теребовля у Вікісховищі Карта Теребовля

Теребо́вля (літописна назва Теребо́вль, пол. Trembowla, Трембовля) — місто на галицькому Поділлі над рікою Гнізною, районний центр Теребовлянського району в Тернопільській області. У місті знаходиться залізнична станція Трембовля Львівської залізниці.

Перша згадка про місто датується 1097 роком (у «Повісті минулих літ»), що робить його одним з найстарших міст в Україні. Теребовля - давня столиця Теребовлянського князівства, королівське місто та один з повітових центрів Галичини.

Площа міста з передмістям Сади на 1 квітня 2005 — 1068 га. Населення — 13769 тисяч осіб (2011).

Географія

Розташування

Теребовля знаходиться в центрі Тернопільської області, в центрі Теребовлянського району, на відстані 32 км від обласного центру. Місто розташоване у глибокому яру річки Гнізни (лівої притоки Серету, басейну Дністра) і на навколишніх пагорбах. Річка Гнізна впадає у Серет 3 км від міста, біля села Зеленче. Все місто знаходиться в басейні Серету. Гнізна розділяє Теребовлю на 2 частини — західну і східну (Старе місто і Нове), між якими встановлені кілька мостів. Деякі з них починають свою історію ще в австрійські часи: при в'їзді у місто з Тернополя, в центрі міста між Старим і Новим містом та залізничний. Біля мосту в Центрі збудований також пішохідний міст. Нижче за течією Гнізни 1978 року був збудований новий міст, який замінив старий дерев'яний.

Теребовлянщина знаходиться на заході Подільської височини, в основі якої лежить Волино-Подільська плита. Рельєф міста дуже неоднорідний. Перепад висот сягає 90 метрів. Центральна частина в долині Гнізни рівнинна, з незначними перепадами відносних висот. Проте більшу частину міста займають навколишні пагорби, які порізані численними ярами, поглибленими в т.ч. кількома потічками. Саме на пагорбах знаходиться і передмістя Сади, яке не менше, ніж центральна частина міста.

Також місто розташоване в лісостеповій природній зоні. На захід і північ від міста тягнеться масив Теребовлянського лісу.

Площа міста — 11 км².

Площа зелених насаджень - 336 га.

Знак при вїзді у місто (зі сторони Застіноче)

Сусідні міста
Бережани	Тернопіль	Підволочиськ
Підгайці	Теребовля	Сатанів
Бучач	Чортків	Гусятин

Сусідні села
Струсів	Кровинка	Лошнів
Застіноче	Теребовля	Боричівка
Острівець	Семенів	Плебанівка

Корисні копалини

В околицях Теребовлі переважно будівельні корисні копалини. Насамперед, це відомий теребовлянський пісковик. Застіноцький кар'єр згадується у теребовлянських міських актах ще 1430 року.Поклади пісковика залягають на схилах Серету та Гнізни. Сіро-зе­ле­ний, сіро-рожевий або червоно-бурий теребовлянський дрібнозернистий камінь-пісковик близько семисот років видобувають і використовують як будівельний матеріал для фундаментів чи для спорудження приватних будинків, храмів, оборонних споруд, мостів, доріг, для виготовлення тротуарних плит і бордюрів, парапетів, сходів і карнизів, пам'ятників, чеканів для печей тощо. Також багато покладів піску та глини. Зокрема у Теребовлянському лісі, на північ від міста, знаходяться піщаний і глиняний кар'єри (насамперед гончарні і вогнетривкі глини). Вони були хорошою ресурсною базою для цегельних заводів, яких в радянські часи було досить багато. Безпосередньо біля самого кар'єру знаходиться Теребовлянський цегляний завод.

Клімат

Територія Теребовлянського району має помірно континентальний клімат із не спекотним літом, м'якою зимою і достатньою кількістю опадів. Середньорічна температура тут становить +7ºС. Середня температура січня сягає −5,4ºС, а липня — +18,1ºС. Близько 25 % літнього сезону має середньодобову температуру вище +25ºС. 155 днів на рік - температура вище 10ºС. Район знаходиться в зоні значного зволоження. Середня кількість опадів складає 620 мм. Особливо дощовими є три літніх місяці. У літній період часто бувають зливи, нерідко — грози, а іноді — град. Влітку випадає найбільша кількістю опадів.

Грунти

Оскільки Теребовлянщина знаходиться в зоні лісостепу, то найбільш поширеними є лісові опідзолені ґрунти. Переважають сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені, чорноземи типові малогумусні.

Історія

Пам'ятник князеві Васильку в Теребовлі

Походження назви

За версією більшості вчених, назва міста походить від староукраїнського дієслова «теребити», перші поселенці «витеребили», викорчували ліс і розселилися. Це або видозмінене значення слова залишилося і в різних слов'янських мовах: українське «теребити» — «чистити»; болгарське «церебіць» — корчувати, очищати; польське trzebić — «корчувати», та ін. Також існують інші населені пункти зі схожою назвою. Наприклад, у Білорусі: села Теребейно, Теребель, Теребень, Тереблічі, Теребов.

Вперше слово «теребити» згадується у Іпатіївському літописі під 1014 роком, де розповідається про підготовку князя Володимира проти свого сина Ярослава, який відмовився сплачувати данину. Володимир наказав «теребити» (розчищати) шлях та споруджувати мости. Під 1277 в цьому ж літописі оповідається про заснування іншого міста, для чого було наказано «теребити» («розчищати») місце над берегом річки.

Також існують інші версії. Наприклад, на думку професора Я. Рудницького, назву слід виводити від імені Теребослав, а за твердженням філолога М. Худаша — від імені Теребовіт, що побутувало в давньоруські часи. Проте не існує джерельних підтверджень існування таких князів. Також існує легенда про те, що нібито на горі Покрівка колись стояло три хрести. Під ними були могили теребовлянського князя і його двох синів, котрі загинули під час навали монголів. Ці три хрести означали «три болі», а від цього вже пішла назва «Теребовля». Проте навала монголів була на 144 роки пізніше від першої згадки про місто.

Руський період

Перша згадка в «Повісті минулих літ» під 1097 роком, де розповідається про Любецький зїзд князів і історію осліплення теребовльського князя Василька Ростиславича.

Археологічні дослідження вказують на давніше походження поселення. За часів князя Василька Ростиславича місто розташовувалося під Замковою горою. Від 1199 Теребовля належало до Галицько-Волинської держави. У ХІІ ст.. Теребовля була значним політичним та культурним осередком. Коли Теребовлянським князем став Володимирко Володаревич, він об'єднав Перемишлянське, Звенигородське, Галицьке і Теребовлянське князівства і зробив столицею Галич. Після смерті у 1205 р. видатного князя Романа Мстиславовича розпалася Галицько-Волинська держава, й Теребовлянське князівство знов відокремилося. 1241 року Теребовлю спустошили війська хана Батия, зруйнували замок.

Польський період

1340 року Галичина була приєднана до Польського королівства. Місто зберегло свій високий статус і стало одним з центрів королівської влади. 1366 — Казимир III Великий перебудував і відновив замок на горі. Теребовля була тоді містом яке було на кордоні між Червоною Руссю та Поділлям, яке тоді належало татарам. 1389 король Яґайло надав маґдебурзьке право.

1415 король Яґайло дозволив теребовлянському шляхтичу Бартошу Головацькому за військові заслуги у Грюнвальдській битві заснувати на лівому березі річки Гнізни Нове місто. 1434 року Теребовля стала центром староства Галицької землі, яка належала до Руського воєводства; тут засідали земський суд та сеймики. [1498]] року Теребовля і замок майже повністю були знищені ватагами молдавського господаря Стефана III Великого, тому польський король Ян Ольбрахт звільнив місто на 8 років від податків. Через своє прикордонне розташування Теребовля зазнавала нападів ледь не кожного року. Для його підтримки король звільняв місто від сплати податків, наприклад, 1518, 1530. 1550 король Сиґізмунд II надав Теребовлі привілей відбувати щосуботи ярмарки, а з 1555 — право брати мита з мостів і доріг.

Битва під Теребовлею

1594 укріплене місто і замок здобув Северин Наливайко, захопив великі запаси зброї, пороху, продовольства, одягу і 150 коней. Мешканців міста обкладали непосильними податками і численними повинностями, що викликало опір і повстання. 1616 королівські загони придушили бунтівників. Керівників — К. Шуцького і Д. Малиша стратили.

1629 староста Балабан відновив замок. Саме руїни цієї будівлі збереглися до сьогодні. У середині 17 століття Теребовля обнесли валом і частоколом із брамами: Кам'янецька, Галицька та Львівська. За люстрацією 1664року замок мав муровані будинки всередині і також деревяний, мурованy криницю. Замок мав три вежі : шляхецьку, наріжну і брамну (біля брами).Замок був обнесений муром. При замку було 20 гайдуків і пушкар німець. На підзамчу 12 мешканців, які не платять податків і завжди готові до послуг замкові.

11 червня 1675 Битва під Теребовлею — місто було кілька днів в облозі 10 тисячною армією зятя Мехмеда IV Ібрагіма Паші. Місто мужньо захищалося тільки з 80 жовнірами, невеликою кількостю шляхти і 200 мешканцями. Захистником замку був — Ян Храновський, тоді і мужністю відзначилася його дружина Анна, якій за це мешканцями міста неподалік замку був встановлений памятник. За цей подвиг мешканців було на 10 років звільнено від податків. Напади татар 1687 зруйнували замок, який більше не відновлювали.

Австрійські казарми для драгунів у Теребовлі

За переписом 1694 у Теребовля − 24 житлових будинків, 1765 — 246 господарств християн і 89 господарств жидів, є костел, монастир кармелітів,2 церкви, за містом на горі — монастир базилянів.

Австрійський період

Від 1772 Теребовля належала до Австрійської імперії з перервою 1810—1815, коли відійшла до Росії за умовами Шенбрунського мирного договору. Місто залишалося повітовим центром з відповідними державними установами: повітовий суд, староство та ні.

1907 в місті відкрито державну гімназію з польською мовою навчання (див. Теребовлянська гімназія). Діяли «Просвіта», «Рідна школа», «Українська бурса», «Сокіл», «Січ», «Луг», «Пласт», «Союз українок», «Захоронка», товариства допомоги українським інвалідам, охорони військових могил та ін.

25 листопада 1896 року завершилося будівництво ділянки залізничної колії Тернопіль — Копичинці, що була частиною Галицької залізниці Львів—Чернівці. Було збудовано залізничний вокзал, який виконує свої функції до сьогодні.

З 1898 року в Теребовлі розміщувався 2-ий полк драгунів австро-угорської армії. 1914 року у Теребовлі базувався вже лише ІІ-ий дивізіон цього полку. Також у місті впродовж двох десятків років базувалися полки фельдєгерів.

Перша світова війна і Українська революція

Під час 1-ї світової війни Теребовля — в зоні російської окупації. Восени 1918 теребовлянці активно підтримали Листопадовий зрив: усі установи міста були в руках ЗУНР. Від грудня 1918 в Теребовлі проходило вишкіл українське військо. У червні 1919 місто захопили підрозділи польської Армії Ґаллера, 12 червня у результаті Чортківської офензиви УГА Теребовлю звільнили від поляків. Унаслідок радянсько-польської війни польські війська увійшли до Теребовлі.

Міжвоєнний період

Теребовлянська ратуша

У складі Другої Речі Посполитої Теребовля була теж повітовим містом. У економічному та культурному плані це було дуже відстале містечко. Тут діяли дрібні кустарні майстерні, каменоломня, цегельний завод, де разом працювало 354 робітники; швидко розвивалися кооперативний рух, торгівля. Було збудовано 3-поверхові будинки, де розмістилися близько 10 крамниць, у тому числі чеської фірми взуття «Батя». 1933 року відкрито стадіон, згодом - музей (1933) і басейн відкритого типу (1938).

До вересня 1939 року в Теребовлі дислокувався 9-ий полк Малопольських уланів, який був розбитий після нападу Третього рейху на Другу Річ Посполиту у вересні 1939 року. Командиром полку був Таудеш Коморовський, майбутній керівник польської Армії Крайової.

Друга світова війна

Під час 2-ї світової війни місто зазнало бомбових ударів німецької авіації, зокрема 7 вересня 1939 — по залізничному вокзалу й мосту біля села Плебанівка. 17 вересня 1939 в Теребовлю вступили радянські війська; місто стало центром Теребовлянського району Тернопільської області УРСР. Закрито українську гімназію, українські політичні й культурно-освітні організації та установи Теребовлі; репресовано діячів українського національно-визвольного руху, гімназистів. 22 червня 1941 почалася німецько-радянська війна, тоді ж німецька авіація знову бомбила аеродром неподалік Теребовлі, де базувався 86-й бомбардувальний авіаполк; льотчик Т. Малієнко здійснив один із перших повітряних таранів. 6 липня 1941 німецькі війська вступили у Теребовлю. 3а час окупації понад 1000 жителів міста вивезено на примусові роботи до Німеччини.

В місті було організовано гетто для євреїв Теребовлі та навколишніх містечок (Струсів, Буданів). На початку червня 1943 на околиці Теребовлі нацисти розстріляли 3 тис. євреїв.

23 березня 1944 частина 60-ї армії під командування І Черняховського звільнили Теребовлю від гітлерівців.

Радянський період

Від 1944 відновлювалося господарство міста: цегельня, маслозавод, дві промислові артілі, МТС, згодом — промкомбінат, електростанція, взуттєва фабрика, заклади охорони здоров'я, кінотеатр, технікум політосвіти (див. Теребовлянське вище училище культури).

Радянська влада здійснювала репресії проти діячів національного підпілля, зокрема в жовтні 1947 — масові вивезення до Сибіру теребовлянців, запідозрених у зв'язках із ОУН і УПА.

У післявоєнні роки побудований завод сухого знежиреного молока, нові корпуси взуттєвої і фабрики ялинкових прикрас, універмаг, гастроном, критий плавальний басейн, приміщення райсанепідемстанції і побуткомбінату, 2 30Ш, школу-інтернат (нині гімназія-інтернат), новий навчальний корпус школи для глухонімих дітей, 3 дитсадки, понад 20 багатоквартирних житлових будинків, завершена газифікацію міста.

1961 р. — Теребовлянській міській раді підпорядковано село Боричівка, а 1965 — село Сади.

Період незалежної України

Від 1990 діють «Просвіта», «Союз українок», Спілка краєзнавців, виникли Спілка політв'язнів і репресованих, Братство ОУН-УПА, Всеукраїнське об'єднання ветеранів.

1997 — урочистості до 900-річчя Теребовлі. З нагоди урочистостей місто відвідав другий президент України Леонід Кучма. Тоді ж було урочисто відкрито пам'ятник князю Васильку Ростиславичу.

2002 року в Теребовлі було закрито військову частину, в якій дислокувався 223-й Теребовлянський ордена Олександра Невського зенітно-ракетний полк. Його було переведено у гарнізон міста Стрий. До 1990х років підрозділ носив стару радянську назву "223 зенітна ракетна Ордена Олександра Невського бригада". Указом президента України №195/98 від 16 березня 1998 року полку було присвоєне почесне найменування "Теребовлянська" - "Теребовлянська ордена Олександра Невського 223 зенітна ракетна бригада". 2000 року бригада стала полком, який після передислокації отримав ще одне найменування - "Стрийський". Проте досі залишається почесна назва "Теребовлянська".

12 березня 2009 року Синод Української Православної Церкви Київського Патріархату постановив поставити єпископа для м. Теребовлі. Архиєрейська хіротонія єпископа Теребовлянського, яку очолив Святійший Патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет, відбулася 29 березня 2009 року. Першим єпископом Теребовлянським став іромонах Павло Кравчук (титул: єпископ Тернопільський і Теребовлянський).

Населення

Дані переписів різних часів

Люстрація 1572 - у місті 248 домів, 2 священники, 10 євреїв, 10 різників.

Люстрація 1616 - 246 домів, в т.ч. 45 порожніх, 8 єврейських господарств, 4 коморники, 6 крамарів, 2 пекарі, 4 різники.

Люстрація 1664 - після спустошливих років, в т.ч. походи Хмельницького та період Руїни, місто зазнало значних руйнувань. Значно впала кількість населення. В Новому місті залишилося лише 17 заселених будинків, а Старому - лише 7. Від єврейської громади залишилося лише 6 осіб. З численних ремісників та торговців залишилися лише 2 різники.

Люстрація 1776 - 246 будинків християн, 89 єврейських господарств.

Перший загальний перепис населення Польської республіки 1921

Згідно з цим переписом у Теребовлі було 1222 будинки, в яких проживали 7015 жителів.

• Статевий розподіл населення: 3338 чоловіків та 3677 жінок.
• Релігійна приналежність: 2890 римо-католиків, 2632 греко-католиків, 1486 прихильників юдаїзму. Також 7 осіб інших віровизнання (зокраще євангелістського).
• Національність: 3737 поляків, 2196 русинів, 1077 євреїв, 1 німець та 4 інших.

Всеукраїнський перепис населення 2001

Згідно всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Теребовлі постійно населення було 13455 осіб. З них:

• чоловіки — 6301 осіб — 46,8 %
• жінки — 7154 осіб — 53,2 %.

Єврейська громада

1572 роком датується одна з міських люстрацій, в якій можна знайти найдавніше підтвердження того, що у місті вже у XVI столітті існувала єврейська громада. У люстрації вказано, що у місті було 248 домів, 2 священники та 10 євреїв. Згідно з люстрацією 1616 року у місті було 8 єврейський господарства. Люстрація 1664 року вказує, що у місті проживали 6 єврейських родин. Також відомо, що в XVII ст. у місті була дерев'яна синагога, котра стояла на сучасній вул.Івана Франка, тобто на Підзамчу. Вже через сто років (1765 року) єврейська громада була набагато більшою - 89 господарств. В ХІХ ст. у місті існувало як мінімум 2 синагоги, в т.ч. одна стара дерев'яна. Єврейська громада переважно жила в Старому місті, поблизу сучасних площі Т.Шевченка (давніше площа Ринок, потім Пілсудського) та вулиці Січових Стрільців (до 1945 - Яна Собеського). Також у місті було окреме єврейське кладовище, яке знаходилося на місці сучасної житлової забудови по вул.Чайковського. Під час Першої світової єврейський квартал згорів, оскільки було багато дерев'яних будівель. Частина єврейських сімей у якості біженців виїхала з міста перед наступом російської армії. 1941 року в Теребовлі проживали приблизно 1700 євреїв. 1942 року під час німецької окупації єврейський квартал був перетворений на теребовлянське гетто. Тоді ж частину євреїв було відправлено у винищувальний табір у Белжеці або розстріляно на місці. Решту було розстріляно наступного року у яру біля села Плебанівка.

Поширені прізвища

Андерст, Блягітка, Боднар, Борачок, Боцяновський, Бродяк, Вирозумський, Висп'янський, Вітушинський, Вовчук, Воробій, Гарматій, Голяк, Гончарик, Гринів, Губіцький, Гудзь, Дацко, Дейницький, Дзюбак, Добровольський, Дурбак, Забара, Завадовський, Залуцький, Заплітний, Кісь, Кобильняк, Козак, Коляска, Конотопський, Констанкевич, Косовський, Косцєльняк, Краснопера, Круковський, Куліковський, Леськів, Лещишак, Малевич, Мандзюк, Менденко, Медзінський, Миколаєнко, Морозович, Мохнацький, Нич, Паламар, Панас, Пасіка, Погорілий, Приступа, Пророк, Рейовський, Романишин, Сайко, Самолук, Сененький, Сенетеля, Сенюта, Синьковський, Сташків, Стецула, Стрілецький, Сулима, Трендовацький, Турула, Турчиняк, Фенц, Фриз, Цегельський, Целевич, Чайківський, Шестопаль, Шмігельський, Штогрин, Щепанський, Щуцький, Яремчук, Ястрембський, Яськевич.

Освіта

Історія державної системи освіти в Теребовлі розпочинається у австрійському періоді. У 1776-1783 роках проводилася шкільна реформа в Габсбурзькій монархії. Згідно з нею у березні 1777 року у всіх містах засновувалися три типи народних шкіл: нормальні, головні і привіальні. До 1 липня 1888 року Теребовлянський повіт у справах освіти підпорядковувався Тернопільському шкільному інспекторові та Тернопільській шкільній раді. Проте після цієї дати було створену Теребовлянський шкільний округ з власним інспектором та шкільною радою.

В австрійський період у Теребовлі діяли кілька шкіл. 1907 року була відкрита польська гімназія. Знаходилася вона у перероблених приміщеннях кавалерійських казарм на тодішній вул.Валовій. Тепер там знаходиться школа-інтернат для глухих дітей. У гімназії станом на 1914 рік навчалося 600 учнів, здебільшого поляків. Тому багато українських дітей навчалися в українській гімназії у Тернополі. Впродовж Першої світової війни Теребовлянська гімназії припинила свою навчальну роботу, проте була відновлена 1919 року. Також у міжвоєнний період у місті діяло кілька інших шкіл. Насамперед це школи для хлопчиків та дівчаток, розміщені у сусідніх будинках на вул.Яна Собеського (Січових Стрільців). Також була початкова школа для хлопчиків на першому поверсі міської ратуші. У передмісті Сади також діяла ще одна початкова школа. 1939 року нова радянська влада закрила гімназію і на її базі відкрила 2 середні школи - українську і польську. З приходом німців освітня ситуація знову змінилася. Функціонували лише дві семикласні народні школи і одна в Садах. Німці не дозволили відновити гімназію (у Галичині було дозволено лише 8), проте відкрили торговельну школу з двома відділами: торговельним і б'юровим. Вона припинила своє існування одразу після визволення радянськими військами. Саме з післявоєнного періоду розпочинається історія більшості навчальних закладів Теребовлі. Вже 1945 року у місті працювали дві школи, в яких навчалися 630 учнів.

Професійна та вища освіта:

Теребовлянське вище училище культури

• Вище училище культури - навчальний заклад І-ІІ рівнів акредитиції. З 2004 року в училищі діє Навчально-консультаційний пункт Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, через який можна заочно навчатися в самій Академії. Історія навчального закладу розпочинається з бібліотечної школи 1940 року, яка згодом стала технікумом політосвіти, а потім перейменована на культурно-освітнє училище. 1994 року навчальний заклад отримав сучасну назву.

Загальноосвітні навчальні заклади міста:

• Теребовлянська гімназія
• Теребовлянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 -
• Теребовлянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 - заснована 1946 року. Спочатку розміщувалася в будівлі ще польської школи для дівчаток (зараз це частина районної лікарні). 1952 року переведена в 3-поверхову будівлі на сучасній вул.Князя Василька. Після будівництва нових будівель для школи №1 була переведена на її місце в будинок колишньої польської школи для хлопчиків на вул.Червоноармійській (тепер Січових Стрільців). В школі навчалися переважно діти військовослужбовців Теребовлянської військової частини, мова викладання була російською. Тому в народні школу досі часто називають російською.
• Теребовлянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 3 - школа в передмісті Сади. Будівництво сучасної будівлі розпочалося літом 1989 року. 1 вересня 1991 відбувся перший шкільний дзвоник. Раніше існувала лише стара одноповерхова будівля школи. Тому більшість дітей відвідували міські школи.
• Теребовлянська обласна комунальна спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для глухих дітей - спеціалізований навчальний заклад для глухо-німих дітей. Історія інтернату розпочинається у 1945-1946 роках, коли в приміщенні колишньої теребовлянської захоронки були розміщені 6 глухо-німих дітей зі східних областей України, за котрими опікувалися двоє вчителів-вихователів. Сьогодні інтернат займається вихованням дітей від 3 до 19 років.
• Музична школа - заснована 1964 року як філіал Тернопільської музичної школи. З 1965 року діє вже самостійно. Станом на сьогодні в школі навчається більше 200 учнів.
• Спортивна школа - Детальніше у розділі "Спорт"

Спорт

Серед спортивної інфраструктури міста насамперед виділяється стадіон "Колос", розміщений на вулиці 22 Січня. До Другої світової війни на його місці вже існував польський стадіон (тоді це була вулиця Ридзи-Сміглого), збудований 1930 року на так званих Плянтах - незабудованій території, яка використовувалася в т.ч. як пасовисько.

Одразу після війни у місті було створено районний спортивний комітет на чолі з Юрієм Яремчуком. 1950 утворено Добровільне спортивне товариство "Колгоспник" на чолі з Володимиром Хвалибогою. Міський стадіон отримав свою нову назву - "Колгоспник". На межі 1940-50х років у місті існувала футбольна команда "Локомотив". Через кілька років її перейменували на "Кооператор". 1982 року розпочалася реконструкція міського стадіону, а тому команду перевели в село Лошнів і перейменували на "Нива". Після реконструкції команда повернулася на стадіон з новою назвою "Колос".

До 20-річчя Незалежності України стадіон "Колос" був реконструйований. Станом на сьогодні до його комплексу входять футбольне поле з біговими доріжками, мале футбольне поле, волейбольний майданчик та спортивний зал.

1966 року у місті була заснована Теребовлянська дитячо-юнацька спортивна школа з секціями футболу, плавання, волейболу, боксу, вільної боротьби. До сьогодні вона знаходиться в колишній будівлі польського гімнастиного товариства "Сокіл". Також ще до кінця 1990х у спортивної школи був невеликий критий басейн на вул. Івана Франка. Станом на сьогодні залишився лише відкритий літній басейн на Зазамчу. Його, як і стадіон, започаткували ще у міжвоєнний період - 1938 року.

Медицина

1939 року після приєднання Західної України до СРСР було створений Теребовлянський райздороввідділ. Тоді ж була відкрита лікарня на 50 ліжок. Також в Теребовлі запрацювала амбулаторія. З усіх навколишніх лікарень лише в Теребовлянській проводили хірургічні операції. 1944 року після звільнення міста було відновлено лікарню на 35 ліжок. 1950 року було створено Теребовлянське медичне училище, яке функціонувало лише до 1959 року, а потім було переведене до Чорткова і приєднане до Чортківського медичного училища. 1958 року були ліквідовані райздороввідділи, а їхні функції взяли на себе районні лікарні. Це процес відбувся майже синхронно з ліквідацією і приєднанням до Теребовлянського району Золотниківського, Микулинецького, Струсівського та Буданівського районів (1959-1962 рр.). Теребовлянська районна лікарня стала центральною. Станом на сьогодні у місті діє кілька медичних закладів:

• Теребовлянська центральна районна комунальна лікарня - в будинку колишньої польської школи для дівчаток та прибудованій до неї будівлі, на вул.Січових Стрільців. Окремий корпус інфекційного відділення знаходиться поблизу дитячої поліклініки.
• Теребовлянська районна поліклініка - триповерхова будівля на вул.Мазепи,2.
• Теребовлянська районна дитяча поліклініка - одноповерхова будівля на вул.Січових Стрільців.
• Дитяче відділення Теребовлянської районної дитячої лікарні - колись знаходилася в будівлі центральної районної лікарні, потім перенесена в колишню будівлю повітового уряду біля парку Шевченка, де був окремий корпус відділення травматології.
• Пологовий будинок та медична лабораторія знаходяться в одній будівлі, яка ще у міжвоєнний період використовувалася за медичним призначенням. На перехресті вулиць Січових Стрільців та 22 Січня.
• Санітарно-епідеміологічна станція - комплекс будівель на вул.Застіноцькій.
• Станція переливання крові - триповерховий корпус, збудований на початку 1980их років на вул. Навроцького.

Засоби масової інформації

Засоби масової інформації в Теребовлі представлені районною газетою "Воля" ("Газета Теребовлянської районної ради і районної державної адміністрації") та програмами Теребовлянського радіо в мережі Українського радіо. Газета "Воля" заснована 1992 року. Співзасновниками газети є кілька органів місцевої влади та громадських організацій: районна рада, райдержадміністрація, районна рада товариства "Просвіта" та сам колектив. "Воля" друкується щотижня в п'ятницю. Тираж газети незначний - близько 3 тисяч. За радянський часів районна газета виходила під назвою "Трудова слава". Засновниками газети були Теребовлянська районна Рада народних депутатів та районна партійна організація Компартії України. У зв'язку з політичними змінами 1991 року газета була переєстрована і її засновником вважалася лише районна рада. 1990 року Теребовлянський осередок Демократичної партії України зареєстрував газету "Воля". Згодом її випуск було зупинено, а 1992 року на основі "Трудової слави" створено газету з назвою "Воля". В період незалежності в Теребовлі була також інша газета - "Теребовлянські вісті", співзаснована райрадою та осередком Народного Руху. Газета з такою ж назвою друкувалася під час німецької окупації.

Програми Теребовлянського радіо транслюються під час ефірного вікна для Тернопільського обласного радіо. Над випусками програм працює Редакція районного радіомовлення.

Культура

Теребовлянський краєзнавчий музей

1885 року у місті було створено першу бібліотеку при товаристві "Читальня", бібліотекарем якої був Семко Дроздик. 1892 року було засновано товариство "Руська бібліотека", до якого переважно входила місцева інтелігенція. В товариства була власна бібліотека. Згодом мешканці Теребовлі отримали дозвіл на відкриття філії товариства "Простіта". 1903 року відбувся установчий збір теребовлянської філії. А вже 1906 року в окремому будинку була відкрита читальня "Просвіти", яка стала центральною у повіті. Бібліотека товариства займала три кімнати. Під час Першої світової війни читальню було закрито російською окупаційною владою, а після - польською. Проте згодом її відновили і вона діяла до приходу радянських військ 1939 року. В той же період в Садах існувало 2 філії центральної читальні. Також у міжвоєнний період у місті діяла велика польська бібліотека, в розвитку якої брала активну участь дружина командира 9-го полку уланів Тадеуша Коморовського. Під час німецької окупації польськомовні книжки цієї бібліотеки були знищені одним з вчителів української школи на прізвище Фиґас. Вже за радянської влади у місті запрацювали дві бібліотеки, котрі діють до сьогодні: центральна районна і дитяча. Центральна бібліотека була створена 1945 року у при маленькому приміщенні біля Покрівки. 1952 року її перенесено в сучасну будівлю у центрі міста. Тоді ж отримала нове приміщення дитяча бібліотека.

У післявоєнний період у будівлі парафіяльного костелу було відкрито районний будинок культури. В 1970х також побудовано кінотеатр ім.Шевченка. Проте вже наприкінці 2000х років костел було повернуто польській громаді, а будинок культури до сьогодні діє в новому приміщенні- у міському кінотеатрі. За радянських часів було розпочато будівництво нового будинку культури, а саме на вільній території між міським ринком та стадіоном. Проте через розпад Радянського Союзу та невдале місце (близько до поверхні підземні води, які затоплюють підвали) будівництво було припинено на високому рівні готовності проекту. Також у місті діє Будинок дитячої творчості. У літній час багато культурних заходів проводяться на свіжому повітрі - літній сцені під стінами Теребовлянського замку.

Значним науковим, культурним і видавничим осередком міста й району є Теребовлянський краєзнавчий музей, що розпочав свою роботу 1999 року. Від часу його заснування директором закладу є Ігор Зінчишин. Ще до Другої світової війни у місті вже був "Музей Теребовлянський" ("пол. Muzeum Trembowelskie"), органіваний в одній з будівель гімназії.

Промисловість

• ВАК «Теребовлянська взуттєва фабрика» - організована 1946 року як швейно-взуттє фрабрика, підпорядкована Тернопільскому обллегпрому. З 1949 року - державна взуттєва фабрика №37. З 1961 року фабрика була філіалом Львівського виробничого об'єднання «Прогрес». В 2000х роках на фабрику прийшов італійський інвестор.
• Фабрика ялинкових прикрас - виникла 1964 року на основі одного з цехів районного промкомбінату. Була однією з небагатьох фабрик такої спеціалізації у СРСР. Впродовж багатьох років фабрика отримувала нагороди на різних всесоюзних та республіканських виставках. Станом на сьогодні працює один цех.
• ТОВ "Фероплас" - знаходиться в передмісті Сади. Спеціалізується на виробництві промислового пінопласту.
• Цегляний завод "Домобудівник" - працює на сировині глиняного карєру в Теребовлянському лісі. 1944 року був відновлений від руйнувань завданих війною.
• Теребовлянський консервний завод

За радянських часів існували ще кілька підприємств, які не збереглися до нашого часу. Серед них філіал Тернопільської фабрики "Індтрикотаж" та комбінат хлібопродуктів.

Транспорт

Залізничний вокзал

Через центральні вулиці Теребовлі проходить автомагістраль міжнародного значення М 19, яка є частиною європейського шляху Е85. Також існує незавершений проект будівництва об'їзної дороги, яка б могла розвантажити вулиці міста і пришвидшити рух автотранспорту. Частину інфраструктура, а саме деякі мостові переходи, вже збудовані, але давно покинуті. Планується завершення цього проекту. З допомогою траси М 19 Теребовля має зручний міжміський транспортний зв'язок з обласним центром Тернопілем, деякими районними центрами та Чернівцями, які лежать на дорозі цього шляху. В центрі Теребовлі розташована автостанція. Раніше автостанція знаходилася на іншій вулиці, яка є теж частиною автошляху М 19, проте була перенесена в нову будівлю. Також біля траси в центрі міста знаходяться дві автомобільні заправки.

Окрім автошляхів Теребовлю з обласним центром та столицею України сполучають також залізничні шляхи. У місті знаходиться залізниця станція Трембовля. Історія станції та теребовлянської залізниці розпочинає свою історію 1896 року.

В міжвоєнний період та під час німецької окупації у Теребовлянському лісі проходила лінія вузькоколійної залізниці, яка з'єднувала каменоломню в селі Застіноче і станцію, яка знаходилася поблизу цегляного заводу. На ній відбувалося перезавантаження каміння з вузькоколійки на звичайну залізницю.

Міський транспорт представлений двома службами таксі. Також використовується приміський автотранспорт (автобусні рейси до сіл району) для пересування між віддаленими частинами міста, наприклад, передмістям Сади і центром міста.

Мікротопоніми та урбаноніми

У алфавітному порядку

• Волиця — знаходиться в південно-східній частині міста, межує з селом Плебанівка. Ще в австрійські часи це було окреме село з населенням близько 300 осіб.
• Вишнева гора — розташована серед полів в напрямку хутора Піддубина біля села Боричівка. За легендою отримала свою назву від того, що земля колись стала вишневою від якоїсь кровопролитної битви.
• Грабина — назва походить від маленької ділянки грабового лісу, яку називають Стінка.
• Дзюбачина -
• Дзвинюха
• під Дубиною — біля Дубової гори, яка розташована поблизу села Боричівка. Ще до Другої світової гора була вкрита старими дубами. Проте згодом ліс був вирізаний німцями та вивезений. Проте згадка про Дубову гору збереглася у назві хутора Піддубина.
• за Замком — частина міста, розташована по іншу сторону замку, ніж решта Старого місто. Дала назву вулиці Зазамче.
• від Зеленча — частина міста зі сторони села Зеленче.
• Загаї — новобудована частина Садів, «за гаями» на межі поселення.
• за Касарнями — частина міста за казармами (касарнями), які були розташовані за Плянтами в напрямку Зеленча.
• Каменоломи — кам'яний кар'єр в селі Застіноче.
• від Кровінки — частина міста при дорозі на Тернопіль, в напрямку села Кровинка.
• Ксенжа/Княжа гора — пагорб між Замковою горою та Покрівкою. Саме на ньому розпочинаються Садики, або Княжі Садки.
• Княжа долина — долина серед полів за Садами, поблизу траси до Сатанова.
• Королюха — була частиною королівських земель. Простягається від Теребовлянського кладовища до Садівської школи (Теребовлянська загальноосвітня школа № 3).
• Косцьолек
• на Лузі
• Лошнівська гора — гора на лівому березі Гнізни, на північ від міста. Знаходиться в напрямку Лошнова, який розташований якраз за нею. Через це і отримала свою назву.
• На Монастирі — на погорбі біля Підгірянського монастиря.
• Нове місто — частина міста на лівому березі Гнізни, яка була розбудована за королівським привілеєм Бартошу з Теребовлі, котрий брав у часть у Грюнвальдській битві.
• за Палацами,
• Песючки,
• Підгора — під Монастирем, тобто пагорбом, на якому знаходився Підгорянський монастир.
• Підзамче — частина Старого міста під замковою горою. Дала назву вулиці Підзамче.
• Плянти — частина міста на правому березі Гнізки, трохи південніше забудови Старого міста. До радянських часів пустувала і використовувалася в тому числі як пасовисько. Тепер на території Плянт знаходиться міський ринок та кілька вулиць.
• Покрівка — пагорб навпроти Замкової гори, праворуч від Княжої.
• Попівщина, або Зап'ятнички — узгіря на Зазамчу, між Замковою і Княжою горами. На тому місті колись знаходилася церква св. Параскеви-Пятниці, що підтверджено і археологічними розкопками. Також ймовірно, що там був монастир. Назва церкви і використанні території створили обидва мікротопоніми.
• Потоки — розташовані в нижній частині Садів, порізані ярами, в яких течуть потічки, притоки потоку Королюха (притока Гнізни).
• коло Райшулі,
• Раковиця — колись передмістя Теребовлі. Знаходиться на лівому березі річки Гнізна на тій ділянці, де вона повертає з півночі на захід.
• Реплюха
• Великі Сади — займають майже половину площі Теребовлі. Вся місцевість покрита фруктовими cадками, що й дало їй назву.
• Садики — колись теж передмістя Теребовлі, менший варіант Садів, на пагорбах протилежного берегу Гнізни. У "Географічному словнику Королівства Польськоговказана назва Сади Князя (пол. Sady Księże). Частково знаходяться на Княжій горі.
• При Скалацкі дорозі — центральна вулиця Садів колись називалася Скалатською (дорога на Скалат). Звідси назва частини міста при цій вулиці (дорозі)
• Стависька (Ставки, За Ставками) — на північ від Теребовлі, поблизу Кровінки, в давніші часи загачували річку Гнізна, утворюючи великі ставки, які мали як господарське, так і захисне значення. Саме з ними пов'язані вказані мікротопоніми.
• Старе місто — найстаріша частина міста, розташована біля Замкової гори, на правому березі річки Гнізни.
• Стінка — див. Грабина
• Торговиця — місце торгу, яке знаходилося за мостом в напрямку Тернополя.
• коло Цегольні — місцевість біля цегельного заводу, на краю Теребовлянського лісу, північна частина міста.
• Чернече поле

Вулиці Теребовлі

Основні вулиці Теребовлі, назви яких змінювалися впродовж своєї історії

№	Радянська назва	Теперішня назва	Довоєнна назва
1	вул. Байдукова	вул. М.Грушевського
2	вул. Будьонного	вул. С.Наливайка	вул. Красінського
3	вул. Василька	провул. Князя Василька
4	вул. Ворошилова	вул. Зазамче	вул. Зазамче+вул. Головацького
5	вул. Галана	вул. Ф. Маковського
6	вул. Залізнична	вул. Залізнична	вул. Валова
7	вул. Горького	вул. Стрімка	вул. Стрімка
8	вул. Дзержинського	вул. М.Бойчука
9	вул. Жовтнева	вул. Й.Гірняка
10	вул. Калініна	вул. М. Крушельницького
11	вул. Комарова	вул. П. Орлика
12	вул. Комсомольська	вул. Ю. Миколаєнко
13	парк «Комсомольський»	парк «Молодіжний»
14	вул. Котовського	вул. Г. Коссака
15	вул. Миру	вул. Миру	вул. Зелена
16	вул. Леніна	вул. Князя Василька	вул. С.Хшановської та Тернопільська.
17	пл. Леніна	пл. Т. Шевченка	пл. Пілсудського
18	вул. Ломоносова	вул. В. Щурата
19	вул. Островського	вул. В. Гжицького	разом з вул. Родини Юрчаків утворювала вул. Головацького.
20	вул. 1 Травня	вул. І. Мазепи	вул. 3 Травня+Широка
21	вул. Піонерська	вул. М. Паращука
22	вул. Підзамче	вул. Підзамче	вул. Підзамче
23	вул. Радянська	вул. Покрівка	вул. Під Покрівкою
24	вул. Сакко	вул. Родини Юрчаків	вул. Легіонів
25	вул. 17 Вересня	вул. 22 Січня	вул. Ридза Шміґли
26	вул. Суворова	вул. Е. Мандичевського
27	вул. Тухачевського	вул. В. Навроцького
28	вул. Чапаєва	вул. Г. Хоткевича
29	вул. Червоноармійська	вул. Січових Стрільців	вул. Яна Собеського
30	вул. 60-річчя Жовтня	вул. М. Зарицького
31	вул. Щорса	вул. О. Довбуша	вул. Глуха
32	вул. Шевченка	вул. Шевченка	вул. Шеченка разом з Скалатською та площею Міцкевича
33	вул. Привокзальна	вул. Привокзальна	вул. Залізнична

Архітектура і міська скульптура

Пам'ятки архітектури та історія забудови міста

Руїни замку

Центральне місце в архітектурно-історичному комплексі Теребовлі займає Теребовлянський замок. Знаходиться він на Замковій горі на місці кількох давніших оборонних споруд, в т.ч. ще княжих часів. 2011 року на цьому пагорбі проводилися археологічні розкопки. Було знайдено добре збережене житло слов'ян початку Х століття, що свідчить про те, що заселення міської території відбувалося набагато раніше, ніж перша літописна згадка під 1097 роком. Впродовж останніх десятиліть археологам вдалося встановити літописну локалізацію Теребовлі. Дитинець міста знаходився саме на Замковій горі. Зокрема з тих часів збереглися 2 захисних вали, які кілька разів були зміцнені впродовж своєї столітньої історії. До них прилягали культові споруди Х ст., виявлені нещодавно археологами. Міський торгово-ремісничий посад та пристань знаходились нижче течії Гнізни, там де вона впадає в річку Серет, поблизу сучасних сіл Семенів та Зеленче.

Історія Нового міста документально датується 1415 роком, коли привілей на його розбудову отримав Бартош Головацький, учасник Грюнвальдської битви. Проте археологічні дослідження останніх 10 років вказують на те, що в ХІІ-XIV ст. на лівому березні Гнізни вже існувало невелике село.

Інформації про міську забудову до XVI ст. дуже мало, адже не збереглося ні згадок, ні самих пам'яток, адже більшість будівель княжі часи (які здебільшого були дерев'яними). Вже у XVI ст. доступні короткі згадки і описи Теребовлянського замку. Зокрема, 1534 року теребовлянський староста Анджей Тенчинський відбудував замок. 1551 року була проведена люстрація, яка залишила детальний опис твердині. Саме у цій люстрації вказано, що кам'яний мур замку "залишався ще з Казимирового часу". На Підзамчу тоді ж розміщувався фільварок з пивоварнею. Також з вказаного періоду розпочинається історія багатьох кам'яних пам'яток, які збереглися до нашого часу.

1631 року було завершено будівництво нового замку під керівництвом теребовлянського старости Олександра Балабана. Наступного року була проведена люстрація, яка подає нам інформацію про не лише про зовнішній вигляд замку, але й про внутрішню забудову, яка до наших часів не збереглася. Замок був потужною кам'яною оборонною спорудою: найбільша ширина - 38 м, найбільша довжина 107 м, товщина стін в середньому 4 м. Також було три вежі - головна кругла, та менші шестибічна і чотирикутна. В середині замку був двоповерховий палац, 7 підвалів для зберігання припасів. Також у дворі замку була дуже глибока криниця, яка збереглася до сьогодні.

Церква Св.Миколи разом з дзвіницею

Оборонна церква Cв. Миколи

В XVI розпочинає свою історію і "Оборонна церква Cв. Миколи", яка в наш час належить одній з греко-католицьких парафій міста. Церква Cв. Миколи буда збудована в кінці XVI століття, трьохнефна в плані і носила оборонний характер. У 1735 році відбулася перебудова на кошти Теребовлянського пароха Антонія Римбали та за згодою митрополита Анастасія Шептицького. Було розібрано старий церковний портал і збудовано новий великий квадратної форми. Від початкового храму залишилась лише східна частина — пресвітерія з великим вівтарем. На південному фасаді зберігся замурований, строгих ренесансних форм портал. Церква після побудови не мала бань і була пристосована до оборони. Над апсидою розміщено спеціальний закритий бойовий ярус з бійницями. Тоді ж було побудовано нову дзвіницю на сім дзвонів з скарбницею.

Поряд з церквою св.Миколая було збудовано лікарню, на місці якої згодом з'явилася двоповерхова кам'яниця, яку використовували як руську читальню, приватне житло, єврейську крамницю. В радянські часи в цій будівлі був горілчаний магазин. 1988 року кам'яницю було знесено через аварійність.

Монастир кармелітів

В церкві св. Миколая зберігається копія Теребовлянської Чудотворної Ікони Божої Матері. Оригінал знаходиться у соборі Святого Юра у місті Львів.

Костел і монастир кармелітів

Також в ХVII столітті розпочалася історія іншої помітної міської памятки - Монастиря і костелу кармелітів. 1617 року теребовлянський староста Пьотр Ожга запросив до міста кармелітів і 1620 року подарував їм землю для будівництва костелу. З 1635 до 1640 років відбувалося будівництво мурованих будівель костелу і монастиря. Масштабний проект був підтриманий фінансовою допомогою місцевих магнатів. Зокрема 1624 року шляхтич Микола Осинський подарував монастирю броварню, крамницю та житловий будинок поблизу Гнізни. 1635 року власник села Лошнів Адам Комарівський дав монахам 6 тисяч золотих. Приблизно тоді ж монастир отримав у своє володіння землі села Боричівка, якими користувався аж до приходу радянської влади.

Монастир є комплексом споруд оборонного типу. Складається з Костелу Успiння Діви Марії і двоповерхового комплексу келій. Територію монастиря оточують масивні стіни з чотирма наріжними, п‘ятикутними в плані, оборонними баштами. Дві башти знаходяться над річкою Гнізна. У зовнішніх стінах та в баштах розміщуються бійниці для стрільби з рушниць та мушкетів та гармат. Головний вхід на територію влаштовано в центральній частині південної стіни у вигляді проїзної арки. В ХІХ ст. над нею була добудована надбрамна триарочна дзвіниця. Костелу Успiння Діви Марії в плані трьохнефний з прямокутною західною частиною. Зовнішнє оздоблення костелу доволі просте, без особливого декору. З південної та північної сторони знаходяться по два контрфорси. З північної сторони костелу збудовані келії.
У підземелля монастиря проводились захоронення духовенства й міської знаті. У першій половині ХХ ст. проводилась реставрація. В післявоєнні часи в монастирі була влаштована фабрика ялинкових прикрас. В 1987 в костьолі сталася велика пожежа. Зараз ця споруда передана Українській автокефальній православній церкві. Після ремонту були встановлені два куполи на фасад храму.

• Теребовлянська ратуша — Двоповерхова будівля по вул. Шевченка. Збудована в XIX ст. у класичному стилі. Вхідну групу завершує портик. Будівлю вінчає башта з механічним годинником-курантами, котрі відбивають кожну годину, а також кожні 15 хвилин.
• Будинок «Рідної школи». Триповерхова будівля по вул. Князя Василька,99 знаходиться в центральній частині міста. Збудована у 1907 р. на кошти каси «Поміч». Керував будівництвом Яків Козак. Будова цього закладу — головна заслуга директора української комунальної каси Т. Томашевського.
• Будинок гімнастичного товариства "Сокіл" - за радянської влади (в 1950-их роках) тут знаходився кінотеатр, згодом будівля почала використовуватися як приміщення для спортивної школи.

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Теребовлі

• Василіанський (Підгорянський) монастир На південь від Теребовлі в с. Підгора (у гирлі Гнізни до Серета) — оборонна церква й монастир з кінця XVI століття. Спочатку комплекс був дерев'яним, обнесеним частоколом та земляними валами. У 17 ст. було збудовано новий Василіанський монастир, який зберігся до сьогоднішніх днів. Територію монастиря, трапецієвидної у плані, оточували оборонні мури. Кути завершувались круглими двоярусними баштами з циліндричними склепіннями. У 1716 році було зведено головну вежу з в'їзною брамою. По лівій стороні від брами розташований комплекс келій. За ними знаходиться церква Івана Хрестителя, повернута олтарем до сходу. План храму походить з дерев'яної архітектури — тридільної (триверхової) церкви. Відбудована в 1992 році.

Пам'ятники

У Теребовлі встановлено близько півтори десятка зразків міської скульптури — пам'ятників, погрудь та пам'ятних знаків. Теребовлянські пам'ятники відносяться (за часом їх встановлення) переважно до періоду незалежності України (від 1991 року). Також налічується близько десятка пам'ятників, які були демонтовані в різні часи через зміну політичної ситуації.

Найбільш примітні пам'ятники: Теребовлянському князеві Васильку, Тарасу Шевченку. Також встановлені погруддя Степану Бандері, Іванові Франку. Також існує група пам'ятників, які присвячені визвольній боротьбі та жертвам репресій: меморіал Воїнів УПА-ОУН, пам'ятний хрест Воїнам УГА, пам'ятник Закатованим студентам Теребовлянської гімназії, меморіальна таблиця Закатованим в Теребовлянському НКВД та ін.

Пам'ятки природи

На Замковій горі — пам'ятка природи — 80-річний бір чорної сосни.

Персоналії

У місті народилися:

• Андрейко Юрій — лікар, громадський діяч;
• Миколаєнко Юлія — театральна актриса;
• Віктор Павлік — український співак, заслужений артист України;
• Ганна Юрчакова — українська драматична акторка;
• художниці А. Дідух, Я. Ляхович;
• письменники, журналісти — В. Гдаль, І. Валь, О. Снітовський;
• скульптор Я. Бохенек;
• композитори, диригенти, естрадні співаки, музичні виконавці — Д. Губ'як, В. Дунець, Ю. Кіцила, О. Кульчицький, В. Малієвич, П. Оленчик;
• актори і театральні діячі — Ю. Малієвич-Шустакевич;
• вчені — Й. Дрінь, І. Жуков, М. Кргоун, З. Стефанкевич, І. Яцків.

Уродженці колишньої польської громади:

• Йоанна Єндрика (1 січня 1940 —) — польська актора кіно та театру;
• Єжи Леслав Вирозумський (7 березня 1930 -) — польський історик епохи Середньовіччя, професор (колись Яґеллонського університету), секретар Польської академії знань, член Центральної комісії у справах ступенів і титулів;
• Ян Пулавський (1924—2003) — генерал Війська Польського;
• Юліуш Клеєберг (1890—1970) — ротмістр кавалерії Австро-Угорщини, генерал Війська Польського, військовий аташе у Парижі (1939—1940), шеф військової делегації Польської республіки при штабі союзницьких військ. Брат відомого польського генерала, героя Вересневої кампанії, Францішка Клеєберга;
• Єжи Бєскі (нар.1930 -) — польський художник.

Уродженці колишньої єврейської громади міста:

• художниця Софія Кальскі. Народилася в Теребовлі у 1933 році у єврейській сім'ї. Вдалося врятуватися від загибелі у Теребовлянському гетто. Серед робіт є картини присвячені Голокосту, зокрема у Теребовлі;
• Мінна Лакс (1907—1993) — австрійська письменниця, педагог та германіст.

У Теребовлі перебували письменники Степан Будний, Олена Кисілевська, Роман Лубківський, Петро Осадчук, Дмитро Павличко та інші.

У Теребовлі в різний час працювали майстри декоративного мистецтва М. і С. Борачки, М. Брездень, П. Ткачук, краєзнавець Г. Кушнерик та інші.

Почесні громадяни міста

• Ярослав Борковський — відповідальний секретар координаційної ради Спілки політвязнів і репресованих;
• Богдан Легенький — уродженець міста, учень Теребовлянської торговельної школи, згодом бізнесмен в еміграції (Канада). Місцевий меценат;
• Степан Мохнацький Мохнацький — декан Теребовлянського деканату УГКЦ;
• Остап Пасіка — народний майстер, різьбяр по дереву. У Теребовлянському краєзнавчому музеї діє постійна експозиція дереворитів майста (117 робіт).

Література

А. М'ястківський:

Кажуть люди: «На здоров’я Серце пісні одчини...» Теребовля, Теребовля — Цвіт ясний Галичини.

Завдяки тривалій і багатій історії Теребовля була об'єктом як майстрів художнього слова, так і істориків, краєзнавців.

Художні твори

• «Василько Ростиславич» (1923) — роман Володимира Бірчака, літературознавця та письменника, автора кількох історичних романів та повістей. У романі «Василько Ростиславич» розповідається про теребовлянського князя Василька, його осліплення на Любецькому зїзді та інші події 1097—1098 років. Теребовля є одним з основних місць оповіді.
• «Теребовля» (пол. Trembowla) — історична повість відомої польської письменниці Софії Коссак-Щуцької. У цьому творі розповідається про оборону Теребовлі 1675 року та героїню тих подій — Софію Хшановську.
• «Марево духу» (2005) та «Аристократи духу» (2008) — дві книги української письменниці Наталки Михно. Перша книга описує давню історію Теребовлі. Друга — частково автобіографічна (авторка довго працювала в Теребовлі). Також зачіпає тему історії Теребовлі, її легенд.
• «Скарби твого міста» — книга з серії «Мандрівка Україною» авторства Наталки Михно. У художньому стилі описано легенди міста стосовно різних подій та персонажів його історії.

Краєзнавчі та наукові публікації

• Монографія Ігоря Ґерети «Теребовля»
• «Теребовлянський замок» — книжка українського краєзнавця Миколи Ковальчука.
• «Історія міст і сіл Теребовлянщини» (1997) — колективна праця істориків-краєзнавців Теребовлянщини
• «Теребовлянщина: Краєзнавчий альманах-календар» (2001) — альманах-календар, присвячений 900-літтю Теребовлі (1997 рік), але виданий лише 2001 року.
• «Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині» (1998) — історичний нарис-путівник, написаний місцевими краєзнавцями Л. Городиським та І. Зінчишином.
• «Теребовлянщина в спогадах емігрантів» — збірник спогадів теребовлянських мігрантів про рідне місто.
• «Шлях до волі» — нариси національно-визвольної боротьби на Теребовлянщині, автор Василь Буртник. У книзі зібрано значну кількість ілюстративного матеріалу та спогадів учасників підпілля.
• Історичними ослідженнями Теребовлі також займалися: Л. Чачковський (1940-ві), І. Свєшніков (1956), П. Раппопорт (1960-ті), Б. Тимощук (1984, 1986), М. Ягодинська (1984, 1986-1988, 2002), Р. Миська (2004—2005) та ін.

Фотогалерея

• 
  Погруддя Степана Бандери в Теребовлі
• 
  Панорама Теребовлі з Замкової гори
• 
  Підгорянський монастир
• 
  Старий польський особняк на вул.Родини Юрчаків
• 
  Теребовля, Замок
• 
  Теребовля, Замок

Джерела

• Trembowla // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 459. (пол.)
• Terebovlia Shtetlinks Jewish Site(англ.)
• Городиський Л., Ковальчук М. Теребовля // Шаблон:ТЕС3
• Густенко О. Катедра стоїть на фундаменті давньоруської церкви [Текст] : [про Теребовлянський костел] //Номер один. — 2010. — 3 берез. — С. 5.
• Ґерета І. Теребовля: Шлях через віки: Іст.-краєзнавчий. нарис. — Л.: Каменяр, 1997. — 127 с.
• Історія міст і сіл Теребовлянщини / Ред.колегія: Мирослав Смалига, Григорій Кушнерик, Микола Ковальчук, Дмитро Михайлюк. - Тернопіль:Збруч, 1997. - 542 с.
• Карта вулиць Теребовля / м.Теребовля, Теребовлянський район. Телефонно-інформаційний довідник. - Тернопіль:Sam Studio, 2001. - C.166-167
• Смалига Мирослав «Тут оживає минуле», Тернопіль, Терно-граф, 2008 р., 196 с.
• Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). - Тернопіль:Збруч, 2001. - 488 с.

Зовнішні посилання

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Вірші про Теребовлю і села району, вірші-присвяти відомим теребовлянцям, легенди Теребовлянського краю: «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля»
• Теребовля на vlasenko.net
• Теребовля. Замки та храми України
• Private Terebovlia Site(англ.)
• The Old City of Terebovlya(англ.)

Шаблон:Теребовлянська міська рада