Велика Україна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Велика Україна (історія))
Перейти до: навігація, пошук
Мапа розселення українців у Європі з листівки, виданої 1919 року. Є одним з варіантів території «Великої України»

Вели́ка Украї́на — іредентична політична концепція в українському націоналістичному середовищі. Історичне уявлення про Україну, Україну-Русь (наприклад, за М. Грушевським та іншими істориками) в її територіально більших і політично вагоміших реалізаціях, ніж сучасна, сформована на основі Української РСР, яка повинна охоплювати всі українські етнічні території.

Історія[ред.ред. код]

Адміністративно-територіальний поділ Української Держави. Зелена пунктирна лінія — територіальні претензії за переважаючим українським населенням.

Підйом національної свідомості[ред.ред. код]

Десять заповідей УНП Української Народної Партії (1902—1907) були сформульовані її лідером Миколою Міхновським в 1904 році.

Ці заповіді були свого роду кодексом партії. Вони закликали до однієї, єдиної, неподільної, від Карпат аж до Кавказу самостійної, вільної, демократичної України — республіки робочих людей.[1]

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Межі України, яки були заявлені делегацією УНР на Паризькій мирній конференції в 1919—1920

В міжвоєнний період одним з ідеологів українського іредентизму — утворення «Української імперії» був Михайло Колодзінський. Основні положення він виклав у своїй праці «Українська воєнна доктрина» (1935—1937). Відомий його вислів: «Не будувати Україну тільки над Дністром чи Дніпром, але Україну в таких розмірах, які їй вимірив самий Творець, коли надавав землі нинішній географічний вигляд. Схід Европи мусить бути наш, бо такий заповіт зіставили нам наші прадіди»[2]. Михайло Колодзінський детально окреслив кордони майбутньої української держави, до складу якої мали би входити крім усієї сучасної України, Молдова, значні частини Румунії, Польщі, Білорусі, Росії (аж до середньої Волги і Каспійського моря), Північний Кавказ, Баку і Апшеронський півострів з нафтовими родовищами[3].

Сучасність[ред.ред. код]

У сучасній Україні в деяких громадських і політичних організацій — проект утворення самодостатньої (без орієнтації ані на Схід, ані на Захід) української національної держави в етнічних межах. У 1991—2004 роках проект проголошувався метою діяльності правої Соціал-національної партії України (пізніше партія перетворилась на ліберальніше за поглядами ВО «Свобода»). Зараз реалізація цього проекту є метою кількох громадських організацій: «Патріот України», «Українська Альтернатива», Національна дія «Рід» та організації української молоді «Спадщина».

Спірні регіони[ред.ред. код]

Східний кордон України з етнографічним (О. Бойдуник), геополітичним (Ю. Липа), імперіалістичним (М. Колодзінський) та «націоналістично-послідовним» (С. Бандера) принципами.

Від часу проголошення ідеї Міхновського про «Українську Самостійну Соборну Державу» були основним національним гаслом, проте багато суперечок викликає уявлення про те, що «соборність» українських земель в 1939–45 роках була забезпечена лише частково.

Сьогодні теоретичний Український іредентизм в основному спрямований на схід, на території, які входять до складу Росія Російської Федерації:

На захід, територіальні претензії включають:

Можливість висунення серйозних територіальних претензій України до своїх сусідів вкрай мала (іредентиські рухи превалють в середині самої країни, й підтримують об'єднання російськомовних регіонів з Російською Федерацією, див. Проросійські виступи в Україні 2014). Тим не менш, більш радикальні українські націоналісти цілком можуть спробувати скористатися російськими труднощами в проблемних регіонах, таких як Північний Кавказ, і, можливо, навіть далі, особливо, якщо між Росією та Україною станеться серйозний конфлікт.[4]

Кубань[ред.ред. код]

Українці на Кубані, відповідно перепису 1926 року
   90-75%
   75-50%
   50-25%
   25-10%
   10-5%
   5-2%

Перші українські поселення на Кубані датовані 1792 та до середини XX століття більшість населення ідентифікувала себе, як Малороси або Українці. Завдяки агресивній політиці русифікації, як основи власної національної політики, які провадили Російська імперія, Радянський Союз, а зараз продовжує Росія, включаючи Голодомор, більшість населення прийняло російську самоідентифікацію, а в середині 2000-х років з подання місцевого губернатора, Кубанська балачка офіційно стала діалектом російської мови, відсоток тих хто продовжує вважати себе українцями знизився з офіційних 55 % (1926) до 0.9 % (2002).

Основні риси[ред.ред. код]

Серед головних рис проекту «Великої України», як сильної національної держави:

  • соборність (включення у свої кордони всіх українських етнічних земель);
  • автаркія (самодостатня економіка);
  • імперіалізм (орієнтація на зовнішню експансію та домінування). Право на життя на власній етнічній території та здорова боротьба з іншими народами є одною з ключових ідей всього націоналізму, зокрема, у творах Дмитра Донцова[5];
  • ініціація (визначення пріоритетів), утворення Центральноєвропейського військово-політичного блоку (напр. Серединна Європа). Глобалізм піддають гострій критиці з точки зору націоналістично-культурних інтересів[6], тому оптимальним має бути союз держав-сусідів для забезпечення незалежності кожної з цих держав.;
  • націократія (альтернативний демократії державно-політичний режим).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мирчук П. Відродження національної ідеї. — Київ: Українська видавнича спілка, 1999
  2. Колодзінський М. Українська воєнна доктрина. Ч. 1. [- Б. м., б. д.] — С. 21.
  3. Михайло Колодзінський. Воєнна доктрина українських націоналістів. // Україна модерна
  4. Wilson, Andrew (1997). Ukrainian nationalism in the 1990s: a minority faith. Cambridge University Press. с. 183. ISBN 0-521-48285-2. 
  5. Підстави Українського Імперіалізму
  6. Філософські погляди Дмитра Донцова

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]