Неври

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Неври
Orbis Herodoti.jpg
Неври на карті «Світ Геродота» XIX ст.
Раса європеоїди
Релігія язичництво

Неври (грец. Νευροί, лат. Neuri) — стародавній народ, що мешкав після (тобто, вище) скіфів-орачів на північ від Тирасу (Дністер)[1] вздовж Гипанису (Південного Бугу) на захід від Бористену (Дніпро)[2].

Античні свідоцтва[ред.ред. код]

Основним письмовим джерелом є свідчення Геродота[3]: неври жили між річкою Вепром, горами Карпатами, Поліссям і Ушицею[3].

Згідно з Геродотом землі неврів на заході межували з агафірсами, на півдні — зі скитами, на сході — з андрофагами, на північ від неврів Геродот поміщав безлюдну пустелю[4]. Є його згадка і про те, що цар (царі) неврів поряд з іншими царями Великої Скитії брали участь у славнозвісній Раді царів Скитії 512 (514) р. до Р. Х.:

"Думки учасників (Ради) розділилися: царі гелонів, будинів і савроматів прийшли до згоди і обіцяли допомогти скитам. Царі ж агафірсів, неврів, андрофагів, а також меланхленів й таврів (кримчан) дали скитам таку відповідь: «Якби ви раніше не завдали образи персам і не почали війни з ними, тоді ми вважали б ваше прохання правильним і охоче допомогли б вам. Але ви без нашої допомоги вторглися в землю персів і володіли нею, доки Божество допускало це. Тепер це ж Божество на їхньому боці, і перси хочуть відплатити вам тим же. Ми ж і тоді нічим не образили тих людей і тепер першими зовсім не будемо ворогувати з ними. Якщо ж перси вступлять і в нашу країну і нападуть на нас, то ми не допустимо цього. Але поки ми цього не бачимо, то залишимося у нашій країні. Нам здається, що перси прийшли не проти нас, а проти своїх кривдників».[5].

У кінцевому підсумку, скіфи, вимотуючи персів, пройшли по царствах Північної Скіфії, відступивши в землю неврів, які тікали на північ у пустелю[6].

Дослідження[ред.ред. код]

Більшість археологів вважає неврів праслов'янським народом (численним племенем) й відносять неврів до висоцької археологічної культури[3], мілаградської археологічної культури.

Починаючи з XIX століття історики робили спроби ототожнити неврів з тим чи іншим народом Європи. Археологічні дослідження дозволяють ототожнювати їх з носіями різних археологічних культур, передусім милоградської культури (VII—II ст. до Р. Х.)[7]. На думку Б. М. Гракова, неврам належать пам'ятки на правому березі середнього Дніпра й аж до лісостепових вод Південного Бугу та Дністра[8], тобто в першу чергу комплекси сточищ Тясмину та Росі.

Про неврів, що переселилися свого часу в землю будинів (тобто у дніпровське Лівобережжя)[9], нагадують пов'язані своїм походженням з культурою Правобережжя пам'ятки сточища Ворскли[10].

Існують версії, що ототожнюють неврів із предками слов'ян (П. Й. Шафарик, Л. Нідерле)[11] і кельтами.

Геродот також повідомляє, що неври за одне покоління до походу Дарія I (тобто в середині VI століття до Р. Х.) змушені були переселитися зі своєї батьківщини в землю будинів через «змій» (тобто, ворогів).

Геродот також згадує про диких білих коней (тарпанів), що пасуться навколо великого озера у землі неврів.

Геродот наводить також скитську байку про неврів, яка займала уми багатьох дослідників: «Ці люди, очевидно, чаклуни. Скити й елліни, що живуть серед них, стверджують, що кожен невр щороку на кілька днів перевертається на вовка, а потім знову набуває людського вигляду».[9] Це повідомлення дозволило простежити слов'янські уявлення про перевертнів углиб історії. Пізніше, провівши аналогії з тотемними культами індіанців (особливо племені квакіютль — у сучасній Канаді), вчені дійшли висновку про наявність серед неврів культу вовка.

Культ змії та розповіді про перевертнів популярні у литовських племен: Про культ змії у литовців в середні сторіччя згадує Ієронім Празький. Один німецький мандрівник кінця XVI століття, розповідаючи про литовське плем'я жмудь, повідомляє, що жителі «обожнюють тварин та інших чудовиськ, як-от змій, і володіють чаклунством перевертатися у вовків і ведмедів» (Фрідріх Аделунг. Критико-літературний огляд мандрівників по Росії до 1700 р., ч. 1. — М., 1864, с. 274).[12]

Сьогоднішний Нарев географічно є близький до сточища горішнього Дністра, Буга й Прип'яті. Нарев литовською звучить як Наура, що з перехідними звуками у-в також звучить як Навра. У часи Геродоту сточище Наври населяли західні балти.

У Естонії існує давнє місто Нарва, а у Польщі місто Нур на лівобережжі Західного Бугу є близьким до Біловезької Пущі, де локалізують озеро з білими конями Геродота.

В Борщівському районі Тернопільській області є село Нивра (стара назва — Нівра).

Див. також[ред.ред. код]

  • Нарев — річка в Польщі та Білорусі

Примітки[ред.ред. код]

  1. Геродот. Історія, IV, 51
  2. Геродот. Історія, IV, 17
  3. а б в стор. 1747, том 5, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6832-0
  4. Геродот. Історія, IV, 17, 100
  5. Геродот. Історія, IV, 102, 119
  6. Геродот. Історія, IV, 125
  7. Расадзін М. Я., Неўры // Енциклапедия археалогіі і нумізматикі Беларусі. — Менск, 1993 г. — С.462 (біл.)
  8. Граков Б. М., Скифы. — М., 1971. С. 120 сл. (рос.)
  9. а б Геродот. Історія. IV, 105
  10. Граков Б. М., Скифы. — М., 1971. С. 161. (рос.)
  11. Золин П. М., Неревский конец Великого Новгорода (рос.)
  12. Кобычев В. П., В поисках прародины славян (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]