Діно Дзофф
 | ||
 | ||
| Особисті дані | ||
|---|---|---|
| Повне ім'я | Діно Дзофф італ. Dino Zoff | |
| Народження | 28 лютого 1942 (82 роки) | |
| Маріано-дель-Фрьюлі, regional decentralization entity of Goriziad, Фріулі-Венеція-Джулія, Італія | ||
| Зріст | 183 см | |
| Вага | 78 кг | |
| Громадянство |  Італія
| |
| Позиція | воротар | |
| Професіональні клуби* | ||
| Роки | Клуб | І (г) |
| 1961—1963 1963—1967 1967—1972 1972—1983 Усього: |
«Удінезе» «Мантова» «Наполі» «Ювентус» |
38 (-54) 131 (-111) 143 (-110) 330 (-228) 642 (-503) |
| Національна збірна | ||
| Роки | Збірна | І (г) |
| 1968—1983 |  Італія
|
112 (-84) |
| Тренерська діяльність** | ||
| Сезони | Команда | Місце |
| 1988—1990 1990—1994 1996—1997 1998—2000 2001 2005 |
«Ювентус» «Лаціо» «Лаціо» Італія «Лаціо» «Фіорентіна»
|
|
| Звання, нагороди | ||
| Нагороди | ||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||
|
** Тільки на посаді головного тренера. | ||
Ді́но Дзофф (італ. Dino Zoff; нар. 28 лютого 1942, Маріано-дель-Фрьюлі, Італія) — колишній італійський футбольний воротар, пізніше — футбольний тренер.
Лауреат Ювілейної нагороди УЄФА як найвидатніший італійський футболіст 50-річчя (1954—2003). Включений до переліку «100 найкращих футболістів світу», складеного у 2004 році на прохання ФІФА легендарним Пеле. Провів 112 офіційних матчів у складі збірної Італії, займаючи таким чином, станом на серпень 2010 року, третє місце серед гравців італійської збірної за кількістю ігор, проведених в її складі. Згідно з опитуванням, проведеним 2000 року Міжнародною федерацією футбольної історії і статистики, зайняв третє місце у списку найкращих воротарів XX сторіччя.
Шестиразовий чемпіон Італії, двічі володар Кубка УЄФА (одного разу як гравець і одного разу як тренер), у складі збірної Італії — чемпіон світу 1982 року та чемпіон Європи 1968 року. Багаторічний капітан національної команди Італії.
Професійну кар'єру розпочав у 19-річному віці виступами за команду Серії A «Удінезе». Втім, в елітній лізі італійської першості в складі цього клубу провів лише 4 гри, оскільки наступного сезону «Удінезе» вибув до Серії B. Після одного повного сезону в Серії B повернувся до вищого дивізіону, перейшовши 1963 року до клубу «Мантова». Відіграв у цьому клубі 4 сезони, у тому числі й сезон 1965—1966, який команда через невдалі виступи у попередньому році також провела у другому за ієрархією національному дивізіоні.
1967 року змінив команду-аутсайдера Серії A на суттєво вищий за класом «Наполі», який на той час був регулярним претендентом на медалі чемпіонату. Провів у неаполітанській команді 5 сезонів, ставши за цей період одним з найнадійніших воротарів італійської першості, свідченням чого був перший виклик до національної збірної в 1968 році.
Перед початком сезону 1972—1973 голкіпер, якому на той час вже виповнилося 30 років, перейшов до «Ювентуса». Однак саме роки виступів в складі туринського клубу стали для Дзоффа періодом справжнього розквіту ігрової кар'єри. За 11 років гри за «Ювентус» гравець не пропустив жодної гри в Серії A — захищав ворота «Ювентуса» в усіх 30 матчах кожного з цих 11 сезонів. В складі команди з Турина Дзофф шість разів виборював чемпіонські титули, двічі ставав володарем Кубка Італії, а також виграв Кубок УЄФА сезону 1976-77.
Завершив активну ігрову кар'єру у віці 42 років, після закінчення сезону 1982—1983. До 2006 року залишався найбільш віковим воротарем в історії італійського футболу, що виступав в Серії A. В сезоні 2005—2006 це досягнення перевершив Марко Баллотта.
Дебютував в складі національної збірної Італії 20 квітня 1968 року у грі відбіркового турніру до чемпіонату Європи проти збірної Болгарії. У червні того ж року відстояв у воротах національної команди в усіх 3 матчах італійців у фінальному турнірі тогорічної континентальної першості (півфінал, фінал та повторний фінальний матч), за результатами якої збірна Італії уперше в історії стала чемпіоном Європи.
Протягом наступних років тренерський штаб збірної використовував Дзоффа паралельно з іншим воротарем, Енріко Альбертозі. А вже починаючи з 1972 року Діно Дзофф став беззаперечним першим номером італійської команди. Був основним голкіпером збірної протягом наступних 11 років. Брав участь у фінальних турнірах чемпіонатів світу 1970, 1974 та 1978 років, а також чемпіонату Європи 1980 року.
Останнім великим турніром гравця, якому вже виповнилося 40 років, став чемпіонат світу 1982 року в Іспанії, під час фінальної частини якого Дзофф відстояв у воротах команди в усіх 7 іграх турніру, пропустивши 6 м'ячів. У фінальному матчі турніру італійці переграли збірну ФРН та втретє в історії стали найсильнішою командою світу.
Протягом тривалого періоду Дзофф був рекордсменом збірної Італії як за загальною кількістю офіційних матчів, проведених у її складі (112), так й за кількістю таких матчів, проведених як капітан команди (59). Наразі, станом на серпень 2010 року займає третє місце за першим показником та четверте — за другим.
Протягом 1972—1994 років Дзофф також встановив світовий рекорд з тривалості «сухої серії» в офіційних матчах національної збірної — за цей період суперники 1142 хвилини не могли забити гол у ворота, які він захищав.
По завершенні ігрової кар'єри перебував на тренерській роботі, спочатку входив до тренерського штабу свого останнього клубу, «Ювентуса». 1988 року очолив цю команду, в сезоні 1989—90 привів її до перемог у розіграшах Кубка Італії та Кубка УЄФА. Попри ці досягнення у 1990 році був звільнений з посади в «Ювентусі» та приєднався до римського «Лаціо». Протягом 1990—1994 був головним тренером команди, згодом президентом клубу, з 1996 — знову головним тренером.
Протягом 1998—2000 років очолював тренерський штаб національної збірної Італії, готував команду до участі у чемпіонаті Європи 2000 року. Під час фінальної частини цієї континентальної першості італійці дійшли до фіналу, де у драматичному матчі поступилися збірній Франції. По завершенні турніру Дзофф подав у відставку з посади у збірній.
Повернувся до «Лаціо», звідки також невдовзі пішов після невдалого старту сезону 2001–02. 2005 року протягом нетривалого періоду очолював «Фіорентіну», якій допоміг зберегти місце в Серії A.
| Сезон | Клуб | Чемпіонат | ||
|---|---|---|---|---|
| Ліга | Ігор | Голів | ||
| 1961-62 | «Удінезе»
|
A | 4 | -9 |
| 1962-63 | B | 34 | -45 | |
| 1963-64 | «Мантова»
|
A | 27 | -25 |
| 1964-65 | A | 32 | -37 | |
| 1965-66 | B | 38 | -26 | |
| 1966-67 | A | 34 | -23 | |
| 1967-68 | «Наполі»
|
A | 30 | -24 |
| 1968-69 | A | 30 | -25 | |
| 1969-70 | A | 30 | -21 | |
| 1970-71 | A | 30 | -17 | |
| 1971-72 | A | 23 | -23 | |
| 1972-73 | «Ювентус»
|
A | 30 | -22 |
| 1973-74 | A | 30 | -26 | |
| 1974-75 | A | 30 | – | |
| 1975-76 | A | 30 | -24 | |
| 1976-77 | A | 30 | – | |
| 1977-78 | A | 30 | -17 | |
| 1978-79 | A | 30 | – | |
| 1979-80 | A | 30 | -25 | |
| 1980-81 | A | 30 | -15 | |
| 1981-82 | A | 30 | -14 | |
| 1982-83 | A | 30 | -26 | |
| Усього в Серії A | 570 | -432 | ||
Італія
- Чемпіон Італії (6): 1972-73, 1974-75, 1976-77, 1977-78, 1980-81, 1981-82
- Володар Кубка Італії (2): 1978-79, 1982-83
- Володар Кубка УЄФА: 1976-77
- Чемпіон світу: 1982
- Віце-чемпіон світу: 1970
- Чемпіон Європи: 1968
- Переможець Середземноморських ігор: 1963
- Володар Кубка Італії: 1989-90
- Володар Кубка УЄФА: 1989-90
- Срібний призер чемпіонату Європи: 2000
- Найвидатніший італійський футболіст 50-річчя (1954—2003)
- Внесений до переліку ФІФА 100 (125 найкращих гравців світу за версією Пеле)
- Третє місце у списку найкращих воротарів XX сторіччя за версією IFFHS.
- Командор Ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (1982)[1]
- Великий офіцер Ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (2000)[2]
- Кавалер Ордена ФІФА «За заслуги» (1995);
- ↑ Офіційний сайт Президента Італії [Архівовано 3 квітня 2015 у Wayback Machine.] (італ.)
- ↑ Офіційний сайт Президента Італії [Архівовано 4 квітня 2015 у Wayback Machine.] (італ.)
- Розгорнута біографія [Архівовано 4 лютого 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- Статистика виступів за збірну [Архівовано 9 березня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
- Миф [Архівовано 25 березня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
 | |
|---|---|
| Генеалогія та некрополістика | |
| Спорт | |
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль | FAST: 22927 · Freebase: /m/028h_ · GND: 1173300473 · GTAA: 169143 · ICCU: RAVV073106 · ISNI: 0000000032395087 · LCCN: n78017116 · MAK: 9810671229705606 · VIAF: 6187322 |
Лауреати Ювілейних нагород УЄФА — найкращі футболісти 50-річчя (1954—2003) | |
|---|---|
 Прохазка |  Банішевський |  Пано |  Мур |  Кольдо |  Алейніков | .svg){kind=small} ван Гімст |  Стоїчков |  Сушич |  Оганесян |  Хадзіпанагіс |  Хурцилава |  Лаудруп |  Поом |  Шпіглер |  Джайлс |  Сігурвінссон |  Ді Стефано | Дзофф |  Квочкін |  Каяфас |  Старковс |  Нарбековас |  Гаслер |  Піло |  Панчев |  Бусуттіл |  Чебану |  Кройф |  Вальтер |  Братсет | .svg){kind=small} Дженнінгс |  Любанський |  Еусебіу |  Яшин |  Хаджі |  Боніні | .svg){kind=small} Джаїч |  Поплугар |  Облак |  Шюкюр |  Пушкаш |  Чарлз |  Блохін |  Локін |  Літманен |  Фонтен |  Шукер |  Масопуст | .svg){kind=small} Шапюїза |  Ларссон |  Лоу |
| Воротар команди зірок чемпіонату | |
|---|---|
| Нагорода Яшина | |
| Золоті рукавички | |
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
- Народились 28 лютого
- Народились 1942
- Уродженці Фріулі-Венеція-Джулії
- Великі офіцери ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
- Командори ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
- ФІФА 100
- Тренери ФК «Лаціо»
- Тренери ФК «Фіорентина»
- Тренери ФК «Ювентус»
- Гравці чемпіонату Європи з футболу 1968
- Чемпіони Європи з футболу
- Гравці чемпіонату світу з футболу 1970
- Гравці чемпіонату світу з футболу 1974
- Гравці збірної Італії з футболу
- Гравці чемпіонату світу з футболу 1978
- Гравці чемпіонату Європи з футболу 1980
- Чемпіони світу з футболу
- Гравці чемпіонату світу з футболу 1982
- Італійські футболісти
- Кавалери ордена ФІФА «За заслуги»
- Футбольні воротарі
- Футболісти «Удінезе»
- Футболісти «Наполі»
- Футболісти «Ювентуса»
- Футболісти «Мантови»
- Італійські футбольні тренери
- Тренери збірної Італії з футболу
- Капітани команд-чемпіонів світу з футболу
- Футболісти, які зіграли 100 і більше матчів за збірну
- Учасники Середземноморських ігор 1963