Кімерійці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Кіммерійці)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кімерійці
Kimerian.jpg
Нимрудський рельєф із зображенням кімерійських воїнів
Ареал Північне Причорномор'я, Південна Україна, Північний Кавказ, Кубань

Кімері́йці (грец. Κιμμέριοι, Kimmérioi; лат. Cimmerii) — стародавній кочовий народ, який жив на території Північного Причорномор'я (півдня України)[1][2] в IX — VII століттях до н. е. Більша частина в VII столітті до н. е. помандрувала через Кавказ до Малої Азії через нашестя скіфів[1]. Менша частина осіла в Північному Причорномор'ї, змінивши кочовий образ життя[3][4], і стала відомою як таври[1], що були причетні до закладання греками колонії Кімерик як південно-західного прикордонного форпосту Боспорського царства (50 км на південь від Керчі)[1]. Остаточно кімерійці асимілювалися з місцевими племенами Кримського півострову[4][3]. Разом з гетами в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру[5].

Назва[ред. | ред. код]

0900 Ukraine Iron1.png
Thraco-Cimmerian.png

Назва племені кімерійці не є їхньою самоназвою, оскільки ця назва була дана ассирійцями стосовно всіх племен Північного Причорномор'я[4][3]. Уривок з ассирійських джерел, де Асархаддон говорить про «воїнів ґімірра», дав підставу ототожнювати їх із кімерійцями[6]. Також — кіммерійці або кімери, кі́ммери.

Походження[ред. | ред. код]

Інформація про походження кіммерійців знаходиться в стародавніх Ведах та Іранських клинописах, вважається, що вони були індоєвропейцями. Історики вважають, що мова кімерійців належала до іранської мовної групи. Тарас Марусик, професор Київського національного університету імени Тараса Шевченка, вважає що до іранських мовних запозичень в українській мові належать такі слова, як пан, терези, джура, шаровари. Це пізні запозичення. А Костянтин Тищенко, професор кафедри Близького Сходу при Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, зазначає, що є і прадавні запозичення. Наприклад: «дбати — дбайливий», «бачити — обачний», «тривати — тривалий», «жвавий — жвавішати», «почвара — потвора», «кат — катувати» — ось такі запозичення в давні часи, які спільні з білоруською і польською мовою передусім.

Деякі литовські дослідники висловлюються про кіммерійців, як балтів. Татарські дослідники висловлюються про давньотатарське походження, а саме про походження булгар від них. Це підтверджується записами в античній «Історії ченця Спиридона» й в «Історії Зографа» (Зографський монастир).

В археології дуже мало відомо про кімерійців північного узбережжя Чорного моря. Їх пов'язують зі зрубною культурою, що витіснила ранішу катакомбну культуру (3000 до н. е.-2200 до н. е.).

Декілька кам'яних стел, знайдених в Україні і Північному Кавказі, були віднесені до кімерійців. Їхній стиль явно відмінний як від пізніших скіфських стел, так і раніших стел ямної культури й Кемі-Обської культури.

На території сучасного Миколаєва близько 1250—925 років до н. е. існувало так зване місто людей кімерійських — стародавнє місто-порт кімерійців (білозерської культури). Це найстаріше місто на території України, що згадується в писемних джерелах.

Місто Кімерія розташоване в історичному центрі сучасного міста Миколаєва, біля місця злиття річок Південний Буг та Інгул. Місто побудоване у формі овалу, витягнутого по осі Пд-С–Пн-З. Площа городища 6—7 га. Приміщення розташовані вздовж річки Інгул в три-чотири ряди, що практично примикають одне до одного, створюючи таким чином єдиний архітектурний комплекс, який розкинувся у формі дуги.

В місті знаходились споруди різного призначення: господарські сховища, ремісничі майстерні (гончарні, металургійні, косторізні), ритуальні будівлі та системи укріплень, також в центральній частині міста існувала незабудована площа для народних зібрань. Споруди міста були побудовані з кам'яних плит, кам'яної кладки, вапняку та глини.

Структурно місто складалося з трьох частин: «цитаделі», «передмістя» та «посаду», розташованого за зовнішнім ровом. Оборонна стіна цитаделі міста мала 2-2,5 м у висоту і 3 м завширшки. Населення міста складало близько однієї тисячі мешканців.

На території «цитаделі» жила еліта. Про це свідчать залишки потужних кам'яних фундаментів і невелика кількість господарських ям. Еліта не «засмічувала» свої будинки сховищами для продуктів і кухнями — їжу готували в «передмісті» й приносили в будинки знаті. У той же час у передмісті господарських ям набагато більше, а кам'яних кладок тут нема. Звідси висновок — тут жили бідніші люди.

На основі знахідок останніх десятьох років учені зробили ще один цікавий висновок: елітою в городищі були не військові вожді, а майстри, які володіли ремісничими навичками і знаннями. Про це свідчать розкопані на території цитаделі майстерні: косторізна, гончарна, ливарна.

Давньогрецький поет Гомер у поемі «Одіссея» писав, що країна і місто кімерійців знаходиться біля входу до потойбічного світу.

«Зайшло сонце, і вкрила темінь усі шляхи, а корабель наш досягнув меж океану. Там народ і місто людей кіммерійських».

Геродот засвідчив, що: «…Країна, де тепер живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кіммерійською… Ще й тепер у Скіфії існують кіммерійські фортеці, кіммерійські переправи, є також і країна, що називається Кіммерією, є й так званий Кіммерійський Боспор».

Реальність цього народу підтверджують і ассирійські клинописні джерела. В 722—715 p. до н. е. вони зафіксували перемогу кімерійців над урартським царем Руссою.

В часи свого розквіту місто, як зазначає Горбенко К. В., місто Кімерія існувало як важливий і найпівнічніший чорноморський порт, що поєднував торгові зв'язки кімерійців з греками та ассирійцями. В місто водними шляхами стікалися люди і товари зі всієї Кімерії та інших північних племен.

Історичні згадки[ред. | ред. код]

Грецькі[ред. | ред. код]

За грецькими джерелами, вона виглядає трохи інакше. Уже їхня «Одіссея» називає народ, що жив на північних берегах Чорного моря, кімрами. Геродот і Страбон пишуть про велику Кімрійську державу на північних берегах Чорного моря та на обох берегах Керченської протоки із столицею Кімерикон[7]. За Геродотом, племена кімерійців очолювали царі. Однак царських поховань в Українському Причорномор'ї не виявлено. Відомо кілька сотень ваз т. зв. «Керченського» стилю, на яких зображені амазонки, що б'ються з греками. Ці вази походять з VII ст. до н. е. Геродот каже, що в VII столітті до н. е. кіммерійців витіснили і частково асимілювали скіфи.

Матеріальна культура, господарство і побут кімерійців відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, кімерійці не залишили довготривалих поселень. Над своїми похованнями часто ставили кам'яні стели. Відомі пам'ятки пізнього періоду зрубної культури, що датуються X — початком VIII століття до н. е. Кімерійці займалися скотарством, певною мірою і землеробством. Панівне становище серед кімерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотом. Саме воїнів деякі дослідники вважали кімерійцями часів походів до Малої і Передньої Азії.

Давньогрецький історик Геродот наводить розповідь про те, як кімерійці зустріли нашестя скіфів. Кімерійські царі пропонували битися, проте народ вирішив без бою віддати свою країну скіфам. Тоді царі розділилися й почали битися один з одним, щоб померти на батьківщині й спочити у рідній землі. Така легенда свідчить, що скіфи без особливих зусиль взяли гору над кімерійцями, при цьому частина кімерійців скорилася завойовникам й увійшла до складу скіфського союзу. Решта кіммерійців вирушили походом на південь, до країн Закавказзя та Передньої Азії. У кінці VIII сторіччя до Р. Х. кімерійці вже влаштувалися на території нинішньої Західної Грузії, звідки вони здійснювали набіги на царство Урарту.[8] Також Геродот згадує приблизне розташування кімерійців і розповідає про їхні міграції.

Ассирійські[ред. | ред. код]

Походи кімерійців на Колхіду і Урарту

Ассирійські документи: пророцтва, писання, хроніки — належать до часів Саргона II, Сенахеріба, Езаргадона та Ашурбаніпала до другої половини VIII ст. та до VII ст. до н. е. Вони говорять нам про бурхливий період в історії двох великих держав у сточищі Євфрату: Урарту та Ассирії. Індоєвропейські племена, що наступали зі сходу та півночі на ті царства, ті джерела називають Gimirrai (кімри) та Ashguzai (скіфи). Кімерійці з'явилися на кордонах Урарту при кінці VIII ст. до н. е. і окупували царство десь по 714 році до н. е. На початку VII ст. до н. е. кімери разом з царем Урарту Русою II (680—645 до н. е.) та іншими індоєвропейськими племенами почали наступати на Ассирію. Відомо про перебування кімерійців в Урарту, про їхні війни проти Ассирії, завоювання більшої частини Лідії, вторгнення до Каппадокії, Фригії, Пафлагонії. Цей натиск, мабуть, був спричинений натиском скіфів, які посувалися на схід до Урарту. Ассирійський цар Езаргадон (Асархаддон) та скіфський Бартатуа створили союз проти кімрів та халкедонців. Внаслідок цього в 679678 роках до н. е. кімерійці були розгромлені, і витиснуті до Малої Азії. Там кімри перше зустріли опір царя Лідії, але вже в 652 році до н. е. вони завоювали Лідію і пограбували цілу Малу Азію. Та в 637 році до н. е. ассирійці зі скіфами знищили силу кімрів, зменшуючи їх до частини в Каппадокії, яка залишилася надалі кімерійською. Місце кіммрів у Малій Азії зайняли скіфи, які втрималися там аж до 606 року до н. е., за винятком двох областей у Вірменії: Сакасена та Скитена, що залишилися скіфськими назавжди.

М. Ростовцев каже, що кімри посувалися в південному та західному напрямі задовго ще до навали скіфів. Ґрунтуючись на ассирійських джерелах, М. Ростовцев схиляється до думки, що кімри з'явилися в Малій Азії десь у VIII ст. до н. е., отже, до приходу туди скіфів. Та і Страбон також свідчить, що кімри зайшли до Малої Азії через Дакію і Дарданелли.

М. Ростовцев, боронячи теорію, за якою скіфи витиснули кімрів з України, все ж визнає, що не витиснули їх з Кубані. Він знайшов сотні доказів у кубанських могилах, що кімри жили на Кубані до приходу скіфів і після їхнього приходу, іншими словами, кімри були ніхто інший, як споконвічне автохтонне населення України — нащадки трипільців.

Зрештою, М. Ростовцев сам напів-визнає це. У своїй книзі «Iranians and Greeks in South Russia» він пише: «Нема ніяких свідоцтв ані про час, коли кімри вперше з'явилися в Україні, ані про час, коли її покинули, ані про їхню національність, ані про те, чи вони були автохтонами України чи зайдами». Він все ж визнає кімрів індоєвропейським народом — фракійцями на підставі того факту, що в Босфорській державі царі мали фракійські імена, а так само багато людей з фракійськими іменами були серед населення Танаїсу за римських часів.

Згодом кімерійці змішалися з місцевим населенням. Можливо, частина з них залишилася в гірській частині Криму і стала предками таврів.

Писемні джерела[ред. | ред. код]

Конверт першого дня України (2019), присвячений кімерійцям, з поштовим блоком
  • Геродот у V ст. до РХ, називає кімерійців «Дивними козодоями» та мовить про могили кімерійських царів на Дністрі.
  • Діонісій Перієгет[en], «Periegesis» (Дионисий Периегет. написано у 124 р.)(Dion., с. 652—710): « …у Савроматії ж, як сусіди, живуть сінди, кімерійці, керкетії, торети…» Дионисий. Описание населенной земли/ Пер. И. П. Цветкова // ВДИ. 1948. № 1.

А також автори початку першого тисячоліття н. е.:

  • Прісциан Цезарійський, Priscianus Caesariensis «Опис Землі»(с. 644—721) (переклад трактата Діонісія): «…вони савромати живуть поблизу сарматської річки Танаїс, з ними межують також сінди й кімерійці» ; Присциан. Землеописание / Пер. И. П. Цветкова / / ВДИ. 1949. № 4.
  • Руфій Фест Авіен «Опис земного кола» (Avienus, Ruf(i)us Festus. Descriptio orbis), переклад трактата Діонісія (с. 852—891): «найближчі до Танаїсу місцевості займають кіммерійці й сінди» ; Руфий Фест Авиен. Описание земного круга / Пер. В. В. Латышева // ВДИ, 1949. № 4.
  • Також існують вавилонські, урартські, юдейські, перські писемні джерела про кіммерійців.

Археологія[ред. | ред. код]

На певних етапах існування кімерійці відповідають археологічній Кизил-кобинській культурі. Щодо відповідності у степах Надчорномор'я то точаться дискусії щодо відповідності Катакомбній або Зрубній культурі.[9]
Археологічні дослідження в степовій частині південної України виявили тут численні пам'ятки генетично пов'язаних між собою сабатинівської культури (15–13 ст. до н. е.), білозерської культури (12 — 10 ст. до н. е.) та поховань пізніх кімерійців (9–7 ст. до н. е.). На думку українських археологів, результати цих досліджень засвідчують, що територія Кімерії поступово розширювалась, а її ядром була степова частина України від пониззя Дунаю до Приазов'я, включаючи Крим[10].

Кімерійську культуру історично засвідчених кімерійців пов'язують з пізнім етапом білозерської культури. Микола Чмихов виділяє чорногорівський (від Чорногорівського бронзового скарбу у могилі біля хутора Чорногорівського у межах сучасного смт Ямпіль на півночі Донецької області[11]) й новочеркаський (від скарбу бронзових виробів виявлений у Новочеркаську на Донщині) ступені кіммерійської культури.[12]

Вплив на генезу інших народів[ред. | ред. код]

Вчені говорять про походження булгар від кімерійців (кімерії). На це вказують записи в античній «Історії монаха Спиридона» й в «Історії Зографа» (Зографський монастир), кімерійський цар Колед, мав двох синів: Брема та Болга. Після війни зі скіфами, частина кімерів переселилася на захід, де Брем захопив західноєвропейські землі. Кельти та бритони стали наступниками Брема. Це підтверджується самоназвою кельтського народу валлійці Британії — кимри. Інша частина кімрів на чолі з Болгом, за свідченням цих джерел, переселилися на південь й оселилися на Балканах. Археологічні розкопки виявили столицю Болга Казанлак у центральній Болгарії.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г стор. 1036, том 3, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-4052-3
  2. Енциклопедія історії України: Т. 4 (Ка-Ком) / Редкол.: В. А. Смолій та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: вид. «Наукова думка», 2007 р.
  3. а б в К. К. Когонашвили. «Краткий словарь истории Крыма». Справочное издание. — г. Симферополь, изд. «Бизнес-Информ», 1995 г. (рос.)
  4. а б в Таврический Национальный Университет им. Вернадского, Краткий толковый словарь по этнографии Крыма: «Киммерийцы» (рос.)
  5. стор. 66-67, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
  6. Гаврилюк, 2004, Т. 2, С. 106-107.
  7. Гомер, Одіссея, 11.
  8. М. М. Блиев, Р. С. Бзаров, История Осетии с древнейших времен до конца XIX века, Владикавказ: Ир, 2000. — 354 с. — ISBN 5-7534-0671-8
  9. Скифский рассказ Геродота в отечественной историографии — А. А. Нейхардт — Рипол Классик, 1982—238 стор.
  10. Черняков, 2007, С. 326.
  11. Родословная. Донецкий: авторский сайт Е. Ясенова (ru-RU). 2012-08-29. Процитовано 2019-03-14. 
  12. Дігтяр, П.А. Історія української культури. Київська політехніка. Процитовано 2019-03-14. 

Бібліографія[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Монографії. Статті[ред. | ред. код]

  • Алексеев А.Ю., Качалова Н.К, Тохтасьев С.Р. Киммерийцы: этнокультурная принадлежность. Санкт-Петербург, 1993.
  • Горбенко, К. В. Археологічні дослідження на території городища Дикий сад у 2011—2012; 2013—2014 рр. Миколаїв.
  • Гребенников, Ю. С. Киммерийцы и скифы Степного Побужья (ІХ-ІІІ вв. до н.э.). НАН України, Ін-т археології. Николаев, 2008.
  • Коваленко Н. А. Кіммерійська ономастика. Київ, 1998.
  • Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. Выпуск II. Симферополь, 1991.
  • Махортых, С. В. Киммерийцы на Северном Кавказе. Киев, 1994.
  • Махортых, С. В. Культурные контакты населения Северного Причерноморья и центральной Европы в киммерийскую эпоху. Киев, 2003.
  • Тереножкин, А. И. Киммерийцы. Киев, 1976.
  • Boardman, John; Edwards, I. E. S. The Cambridge Ancient History. Volume 3. Part 2. Cambridge University Press, 1991.
  • Diakonoff I.M. The Cimmerians // Acta Iranica, 1981, № 21.
  • Ivanchik A.I. Cimmerians and Scythians. 2001.
  • Krzewińska, Maja та ін. (October 3, 2018). Ancient genomes suggest the eastern Pontic-Caspian steppe as the source of western Iron Age nomads. Science Advances (American Association for the Advancement of Science) 4 (10): eaat4457. Bibcode:2018SciA....4.4457K. PMC 6223350. PMID 30417088. doi:10.1126/sciadv.aat4457. 

Довідники[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кімерійці