Витвицький Степан

Степан Порфирович Витвицький
2-й Президент УНР в екзилі
Час на посаді:
17 січня 1954 — 9 жовтня 1965
Попередник	Лівицький Андрій Миколайович
Наступник	Лівицький Микола Андрійович
Народився	13 березня 1884(1884-03-13) с. Угорники (Станіславщина)
Помер	9 жовтня 1965(1965-10-09) (81 рік) Нью-Йорк
Громадянство	УНР,США
Національність	українець
Релігія	УАПЦ

Степан Порфирович Витвицький (* 13 березня 1884(18840313), с. Угорники, біля Станіслава — † 9 жовтня 1965, Нью-Йорк) — політичний діяч, юрист, журналіст, член УНДП, 2-й Президент УНР в екзилі.

Біографія

Народився в селі Угорники на Станіславщині (нині село Івано-Франківської міськради) в сім'ї управителя школи. Навчався в Львівському і Віденському університетах. Під час навчання, крім юриспруденції, отримав всебічну освіту, був активним у культурному житті українського студентства: відвідував лекції К. Студинського, М. Грушевського і О. Колесси; співав у студентському хорі «Академічної громади», виступав у аматорському театрі, режисером якого був Володимир Винниченко. На знак протесту проти антиукраїнської політики адміністрації університету, С. Витвицький, разом з іншими українськими студентами, у 1904 р. залишає Львівський університет і переводиться до Віденського університету. Голова «Академічної громади» у Львові та товариствава «Січ» у Відні. Докторат права захистив 1910 року. Згодом брав участь у культурному житті на Дрогобиччині, вступив у ряди Українського січового союзу. Власну адвокатську канцелярію відкрив у Дрогобичі 1914 року, проводив активну українську громадсько-культурну діяльність на Дрогобиччині.

З початком Першої світової війни вступив до легіону Українських січових стрільців, відбуваючи службу в інформаційному відділі УСС — Пресовій Квартирі. В 1915–1918 роках — член редакції газет «Діло» і «Свобода» у Львові, з 1918 року — член політичного комітету, що підготував акт 1 листопада 1918 року.

У 1918 році — член Національної Ради ЗУНР. Був одним з організаторів возз'єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року. Згодом — державний секретар закордонних справ, голова місії ЗУНР в Парижі і Лондоні.

У квітні 1922 був у складі дипломатичної делегації ЗУНР на Міжнародній конференції в Генуї, на якій обговорювався статус Східної Галичини. Восени 1924 повернувся з еміграції до Дрогобича, відновив адвокатську діяльність; спочатку спільно з В. Темницьким, пізніше у власній канцелярії; вів активну громадсько-політичну та культурно-просвітницьку діяльність — голова товариства «Просвіта» у Дрогобичі.

У 1925–1939 роках — діяч УНДО. В 1926–1939 роках очолював філії українських товариств та установ «Сільського господаря», «Маслосоюзу», «Рідної школи». В 1935–1939 — посол (депутат) до польського Сейму, з 1938 року — заступник голови УНДО та Української парламентської репрезентації. У 1935-39 роках був віце-бурмістром Дрогобича. Як адвокат, виступав захисником українського населення від переслідування з боку польського режиму: захищав 16 мешканців села Добрівляни, яких незаконно арештувала в 1929 році польська поліція під час зборів читальні «Просвіта», мешканців села Брониця, жорстоко побитих польською поліцією в 1938 під час посвячення читальні «Просвіта».

На еміграції з 1945 року. Брав участь в організації Центрального представництва української еміграції в Німеччині (заступник голови) і створенні Української національної ради; від 1949 року — заступник голови виконавчого органу Української національної ради і керівник відділу закордонних справ, од 1951 року — представник виконавчого органу Українсько національної ради у США. З 1954-го по 1965 рік — 2-й Президент УНР в екзилі.

Помер 1965 року у Нью-Йорку, похований на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі).

Література

• Біляїв Володимир. «На неокраянім крилі…» — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с.
• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
• Волинець С. Передвісники і творці листопадового зриву. Вінніпег, 1965.
• Час і події

Попередник Андрій Лівицький

2-й Президент УНР 1954-1965

Наступник Микола Лівицький