Александр Стубб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Александр Стубб
Alexander Stubb
швед. Alexander Stubb
Александр Стубб Alexander Stubb
Александр Стубб
Alexander Stubb
Президент Фінляндії
Нині на посаді
На посаді з 1 березня 2024
Прем'єр-міністр Петтері Орпо
Попередник Саулі Нійністе
Прем'єр-міністр Фінляндії
24 червня 2014 — 29 травня 2015
Президент Саулі Нійністе
Попередник Юркі Катайнен
Наступник Юха Сіпіля
Міністр фінансів
29 травня 2015 — 22 червня 2016
Прем'єр-міністр Юха Сіпіля
Попередник Антті Рінне
Наступник Петтері Орпо
Лідер Національної коаліції
14 червня 2014 — 11 червня 2016
Попередник Юркі Катайнен
Наступник Петтері Орпо
Міністр з європейських справ і зовнішньої торгівлі
22 червня 2011 — 14 червня 2014
Попередник Астрид Турс (європейські справи)
Пааво Вяюрюнен (торгівля)
Наступник Леніта Тойвакка
Міністр закордонних справ
4 квітня 2008 — 22 червня 2011
Попередник Ілкка Канерва
Наступник Ерккі Туоміоя
Голова Організації з безпеки і співробітництва в Європі
4 квітня 2008 — 31 грудня 2008
Попередник Ілкка Канерва
Наступник Дора Бакоянні
Народився 1 квітня 1968(1968-04-01) (56 років)
Гельсінкі, Фінляндія
Відомий як політик, дипломат, викладач університету, письменник
Місце роботи Коледж Європи і Європейський університетський інститут
Громадянство Фінляндія Фінляндія
Національність фін
Alma mater Лондонська школа економіки та політичних наук, Коледж Європи, Furman Universityd, Університет Париж I Пантеон-Сорбонна, Університет Париж IV і Mainland High Schoold
Політична партія Національна коаліція
Батько Göran Stubbd
Мати Christel Stubbd
У шлюбі з Suzanne Innes-Stubbd[1]
Нагороди
Grand Cross of Royal Norwegian Order of Merit офіцер ордена Почесного легіону орден Хреста землі Марії 1 класу Grand Cross with Collar of the Order of the White Rose of Finland Grand Cross of the Order of the Cross of Liberty Commander of the Order of the White Rose of Finland Grand Cross of the Order of the Lion of Finland Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» Cross of Merit of the War Invalides Knight of the Seraphim
alexstubb.com
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Кай-Йоран Александр Стубб[2][3] (швед. Cai-Göran Alexander Stubb[4]; нар. 1 квітня 1968, Гельсінкі, Фінляндія) — фінський і європейський державний діяч, дипломат. Президент Фінляндії з 1 березня 2024 року, колишній Прем'єр-міністр Фінляндії (2014—2015).

Був міністром з європейських справ і зовнішньої торгівлі в уряді Юркі Катайнена у 2011 — 2014. У 2008 —2011 роках був міністром закордонних справ Фінляндії. У 2008 році обіймав посаду голови Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). У 2004—2008 роках був членом Європарламенту від фінської правоцентристської Національної коаліційної партії. Працював у представництві Фінляндії в Європейському Союзі.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1 квітня 1968 року в місті Гельсінкі. Його батько Йоран Стубб (фін. Goran Stubb; 1935 року народження) — колишній хокеїст і голова хокейної асоціації Фінляндії, з 1984 року очолював європейський офіс Національної хокейної ліги США (NHL)[5][6][7].

У 1986 році Стубб закінчив гімназію Мейнленда (англ. Mainland High School) в місті Дейтона-Біч, штат Флорида, США[8]. Через два роки закінчив шведську гімназію Ларкан в Гельсінкі, склав єдиний державний іспит[5].

У 1988—1989 роках пройшов службу в фінських збройних силах, єгерем в батальйоні Уусімаа[5]. У 1989 році за успіхи в гольфі Стубб здобув спортивну стипендію для вступу до Фурманського університету в Південній Кароліні (США). Спочатку він вибрав підприємницьку спеціальність, а потім перевівся на політологічний факультет. У вільний від навчання час Стубб підробляв хокейним тренером, продавцем в крамниці спорядження для гольфу та стажистом на фабриці з виробництва паперу в Німеччині[8]. Крім того, він представляв команду Фінляндії на міжнародних турнірах з гольфу[5][6].

У 1993 році Александр закінчив факультет політології Фурманського університету з відзнакою, ступень бакалавра (BA)[5][8][9].

У 1994 році закінчив історичний факультет Паризького університету Сорбонна, захистив диплом з історії цивілізації французькою мовою (фр. Dîplome de Langue et Civilisation Française)[5][6][8].

У 1995 році закінчив Коледж Європи в Брюгге, здобув ступінь магістра (MA) з питань європейських справ, з 2000 року професор коледжу[4][8].

У 1995—1997 роках Стубб працював радником у міністерстві закордонних справ Фінляндії.

У 1997—1998 роках займався дослідженнями в Фінській академії наук[8]. У 1999 році Стубб здобув ступінь доктора філософії (PhD) в Лондонській школі економіки[4][8].

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

З 1999 по 2001 рік — спеціальний дослідник представництва Фінляндії в ЄС в Брюсселі, член фінської урядової делегації на міжурядових переговорах стосовно Ніццького договору[5][8]. З 2001 року Стубб обіймав посаду радника президента Європейської комісії Романо Проді та був членом спеціальної комісії з розробки Європейської конвенції[6][8][10].

У 2003 повернувся до представництва Фінляндії при Європейському Союзі як спеціальний експерт і учасник міжурядових переговорів щодо європейської конституції[4][8].

У 2004 році обраний до Європейського парламенту від правоцентристської Національної коаліційної партії[5][8]. Александр Стубб входив до європарламентської фракції Європейської народної партії — Європейських демократів (EPP-ED). Входив до комітету з бюджетного контролю, був віцепрезидентом комітету із захисту споживачів та внутрішнього ринку, брав участь у роботі конституційного комітету, вимагав збільшення витрат на перекладацьку службу Європарламенту[4][6][11].

Александр Стубб і держсекретар США Гілларі Клінтон на зустрічі міністрів закордонних справ НАТО в Таллінні 2010 року.

1 квітня 2008 року, Александр Стубб одноголосно призначений міністром закордонних справ Фінляндії після того, як його попередник Ілкка Канерва (фін. Ilkka Kanerva) пішов у відставку через скандальний зв'язок зі стриптизеркою[12]. Стубб обійняв посаду 4 квітня, здобувши від Канерви посаду голови Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), бо у 2008 році в організації головувала Фінляндія[13]. На посаді міністра закордонних справ Стубб був прихильником входження Фінляндії до НАТО[10].

Під час війни в Південній Осетії в серпні 2008 року Стубб разом з французьким колегою Бернаром Кушнером і президентом Франції Ніколя Саркозі був одним з авторів плану мирного врегулювання[13][14][15]. Александр Стубб, як голова ОБСЄ, засудив визнання Росією 26 серпня 2008 року незалежності Південної Осетії і Абхазії. Стубб назвав це рішення таким, що суперечить принципам організації, членом якої є Росія[16]. Однак, він був проти введення санкцій проти Росії[17] і вже 7 вересня оголосив про те, що задоволений співпрацею Москви з місією ОБСЄ в Південній Осетії[18].

Александр Стубб під час зустрічі з урядом України висловив підтримку євроінтеграційним прагненням України, і зазначив, що для досягнення цих цілей Україна має провести реформи, а також адаптувати своє законодавство до вимог ЄС[19]. Також, виступаючи з лекцією в Інституті світової політики в Києві, Александр Стубб висловив сподівання, що Євросоюз і Україна підпишуть договір про зону вільної торгівлі вже 2011 року[20].

У 2011 році Стубб був обраний до парламенту Фінляндії від Національної коаліційної партії (англ. National Coalition Party, NCP)[21]. У новому уряді, який було сформовано в червні 2011 року, Стубб обійняв посаду міністра з європейських справ і зовнішньої торгівлі[22][23].

Александр Стубб під час забігу в Франкфурті-на-Майні, Німеччина, 2009 рік.

У квітні 2014 року оголосив про свій намір боротися за посаду голови партії Національна коаліція і відповідно за крісло прем'єр-міністра в уряді. У разі своєї перемоги оголосив про намір активізувати роботу з приєднання Фінляндії до військового блоку НАТО. За опитуваннями громадської думки, був лідером серед трьох кандидатів (37 % опитаних віком від 30 до 44 років хотіли б бачити його майбутнім прем'єр-міністром).

14 червня 2014 був обраний прем'єр-міністром Фінляндії[24]. 16 червня прем'єр-міністр Юркі Катайнен подав заяву про відставку з посади прем'єр-міністра, яка була схвалена президентом Фінляндії Саулі Нійністе, після чого Стубба було призначено головою урядових переговорів щодо формування нового уряду.

Після програшу Національної коаліції на парламентських виборах 2015 року, Стубб склав повноваження прем'єр-міністра країни. Новим прем'єром був обраний Юга Сіпіля, в кабінеті якого обійняв посаду міністра фінансів.

11 червня 2016 року на черговому партійному з'їзді Стубб склав свої повноваження голови Коаліційної партії; новим головою було обрано міністра внутрішніх справ Петтері Орпо, він же обійняв посаду міністра фінансів. Орпо запропонував Стуббу обійняти посаду міністра зовнішньої торгівлі та розвитку, проте Стубб вважав за краще покинути уряд і зосередитися на роботі в парламенті.

У серпні 2017 року Стубб був призначений заступником генерального директора Європейського інвестиційного банку. У сферу його діяльності на цій посаді входять, зокрема, банківські операції в галузі кредитування, а також загальне керівництво проектами банку в країнах Північної Європи[25].

Як Президент Фінляндії[ред. | ред. код]

11 лютого 2024 року обраний президентом Фінляндії.[26][27]. Вступив на посаду 1 березня 2024 року.

Персональні дані[ред. | ред. код]

Володіє фінською, шведською, англійською, німецькою та французькою мовами. Захоплюється спортом (марафон, гольф, телемарк), літературою, веде власний блог[8].

Наукова та громадська діяльність[ред. | ред. код]

З 1997 року Александр Стубб друкувався (понад 100 публікацій) в Ekonomi och Teknik-magazine, Ilta-Sanomat, Financial Times, Blue Wings, Apu, Suomen Lehtiyhtyma Nykypaiva і Hufvudstadsbladet[8]. Був автором 10 книг та 30 статей з історії Європейського Союзу[4][5]. На своєму офіційному сайті веде персональний блог, де розповідав про свою роботу в Європейському парламенті та міністерстві закордонних справ Фінляндії[5][8].

Родина[ред. | ред. код]

Александр Стубб одружений з Сюзанною Іннес-Стубб (англ. Suzanne Innes-Stubb), вона англійка за походженням, працює юристом в бельгійській компанії й займається питаннями антимонопольного законодавства та захисту особистих відомостей[28]. Вони виховують двоє дітей: доньку Емілію 2001 року народження і сина Олівера-Йохана 2004 року народження[4]. Мешкає в Еспоо та Гельсінкі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://www.mtv.fi/viihde/muut/artikkeli/ulkoministeri-stubb-muuttaa-brysselista-espooseen/2977232
  2. ↑ У Команді Фінляндія кипить робота [Архівовано 10 грудня 2015 у Wayback Machine.] — повідомлення посольства Фінляндії в Україні, 11 вересня 2012 року.
  3. ↑ Фінляндія: прем'єр Стубб зазнав поразки на виборах [Архівовано 1 травня 2015 у Wayback Machine.] — повідомлення ВВС від 20 квітня 2015 року.
  4. ↑ а б в г д е ж (англ.) (фін.) Персональна інформація про Александра Стубба. [Архівовано 18 травня 2005 у Wayback Machine.] — на сайті Міністерства закордонних справ Фінляндії.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л (англ.) Martin Banks. The Smile. — European Voice від 14 липня 2005 року.
  6. ↑ а б в г д (англ.) Anna Karismo. Finland's No.1 eurocrat. — стаття в Helsingin Sanomat від 24 лютого 2002 року.
  7. ↑ (англ.) Alan Adams. Ovechkin the jewel of 2004 Draft. — пост на сайті NHL.com, від 6 квітня 2004 року.
  8. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р (фін.) (англ.) (рос.) Офіційна інформація про Александра Стубба. [Архівовано 24 грудня 2012 у Wayback Machine.] — на офіційному сайті політика.
  9. ↑ (англ.) Vince Moore. Riley Institute's EU Conference Continues Today; Stubb to Present Closing Address [Архівовано 17 березня 2022 у Wayback Machine.]. — Furman University, 29.03.2007.
  10. ↑ а б (англ.) MEP Alexander Stubb to replace Ilkka Kanerva as Foreign Minister. — повідомлення в Helsingin Sanomat, від 1 квітня 2008 року.
  11. ↑ (англ.) More awareness on translation costs. Alexander Stubb MEP[недоступне посилання]. — EPP-ED Group, 10.07.2007
  12. ↑ (англ.) Finnish FM loses job over texts. — повідомлення BBC News від 1 квітня 2008 року.
  13. ↑ а б (англ.) (фін.) Stubb and Kouchner in Talks with Moscow. [Архівовано 7 квітня 2011 у Wayback Machine.] — повідомлення Yleisradio Oy від 12 серпня 2008 року.
  14. ↑ (англ.) Sarkozy plans Moscow peace mission. — повідомлення CNN News від 11 серпня 2008 року.
  15. ↑ (англ.) Ceasefire bid amid Georgia crisis. — повідомлення BBC News від 11 серпня 2008 року.
  16. ↑ (англ.) Russia Recognises Georgia's Rebel Regions; Stubb Cries Foul. — повідомлення Yleisradio Oy від 26 серпня 2008 року.
  17. ↑ (англ.) Derek Scally. Finland rejects sanctions against Russia ahead of key EU summit. — The Irish Times, 1.09.2008
  18. ↑ (англ.) (рос.) Oleg Shchedrov, Aidar Buribayev. Russia accuses West of provocation in Georgia. — повідомлення Reuters від 6 вересня 2008 року.
  19. ↑ Фінляндія підтверджує підтримку євроінтеграції України. [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — фоторепортаж Степана Смишляєва на Українських новинах від 8 липня 2010 року.
  20. ↑ Міністр закордонних справ Фінляндії Александр Стубб сподівається, що Україна і Європейський Союз підпишуть угоду про зону вільної торгівлі в 2011 році. [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — повідомлення Українського радіо від 8 липня 2010 року.
  21. ↑ (англ.) Top 10 individual vote-winners. — стаття в Helsingin Sanomat, від 18 квітня 2011 року.
  22. ↑ (англ.) New six-party Finnish government takes shape. — Monsters and Critics, 18 червня 2011 року.
  23. ↑ (англ.) Joonas Laitinen. Stubbin nimitykset narastavat ministeriossa. — повідомлення Helsingin Sanomat, від 9 липня 2011 року.
  24. ↑ Фінляндія обрала нового прем'єра[недоступне посилання з липня 2019]
  25. ↑ Александер Стубб назначен в руководство Европейского инвестиционного банка. Новости (рос.). 1 серпня 2017. Процитовано 12 лютого 2024.
  26. ↑ Elena, Onischenko (12 лютого 2024). У Фінляндії на виборах переміг Александер Стубб: він підтвердив свою підтримку України. Рубрика. Процитовано 12 лютого 2024.
  27. ↑ У Фінляндії завершилися вибори президента: хто переміг. Слово і Діло (укр.). 12 лютого 2024. Процитовано 12 лютого 2024.
  28. ↑ (англ.) Suzanne Innes-Stubb. — White & Case LLP [Архівовано 14 березня 2022 у Wayback Machine.], 20 серпня 2008.

Посилання[ред. | ред. код]

Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Наука
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
 
Пер Евінд Свінгувуд (1917—1918) • Юго Паасиківі (1918) • Лаурі Інґман (1918—1919) • Каарло Кастрен (1919) • Юго Веннола (1919—1920) • Еріх Рафаель (1920—1921) • Юго Веннола (1922—1922) • Кюесті Калліо (1922—1924) • Лаурі Інґман (1924—1925) • Вяйньо Таннер (1926—1927) • Юхо Суніла (1927—1928) • Кюесті Калліо (1929—1930) • Тойво Ківімякі (1932—1936) • Рісто Рюті (1939—1940) • Пер Евінд Свінгувуд (1930—1931) • Йоган Ранґелл (1941—1943) • Юго Паасіківі (1944—1946) • Лаурі Інґман • Карл-Август Фагергольм (1948—1950) • Урго Кекконен (1950—1953) • Сакарі Туоміоя (1953—1954) • Ральф Торнгрен (1954) • Урго Кекконен (1954—1956) • Йоганнес Віролайнен (1964—1966) • Мауно Койвісто • Калеві Сорса (1972—1975) • Калеві Сорса (1975—1979) • Мауно Койвісто (1979—1981) • Калеві Сорса (1982—1987) • Гаррі Голкері (1987—1991) • Еско Аго (1991—1995) • Пааво Ліппонен (1995—2003) • Аннелі Яаттеенмякі (2003) • Матті Ванганен (2003—2010) • Марі Ківініемі (2010—2011) • Юркі Катайнен (2011—2014) • Олександр Стубб (2014—2015) • Юга Сіпіля (2015—2019) • Антті Рінне (2019) • Санна Марін (2019—2023) • Петтері Орпо (з 2023)
Голови
країн
Голови
урядів
Отто Стенрот (1918) • Карл Йохан Енкель (1918) • Ейно Рудольф Голсті (1919) • Карл Йохан Енкель (1922) • Юго Веннола (1922) • Карл Йохан Енкель (1924) • Йохан Прокопе (1924—1925) • Карл Густав Ідман (1925) • Еміль Нестор Сетяля (1926) • Каарле Вяйньо Войонмаа (1926) • Йохан Прокопе (1927) • Аарно Юрьйо-Коскінен (1931=1932) • Антті Гакцелль (1932) • Ейно Рудольф Голсті (1936) • Каарле Вяйньо Войонмаа (1937) • Юго Еліас Еркко (1938) • Вяйньо Таннер (1939) • Рольф Юган Віттінґ (1940) • Карл Генрік Вольтер Рамсай (1943) • Карл Йохан Енкель (1944) • Оке Генрік Ґарц (1950) • Сакарі Туоміоя (1951) • Урго Кекконен (1952) • Ральф Торнгрен (1953) • Урго Кекконен (1954) • Йоганнес Віролайнен (1954—1956) • Ральф Торнгрен (1956) • Йоганнес Віролайнен (1957) • Пааво Йоганнес Гюннінен (1957—1958) • Йоганнес Віролайнен (1958) • Карл-Август Фаґергольм (1958) • Ральф Торнгрен (1959) • Вієно Сукселяйнен (1961) • Агті Кар'ялайнен (1962) • Велі Мерікоскі (1962) • Яакко Галлама (1963) • Агті Кар'ялайнен (1964) • Вяйньо Лескінен (1970) • Олаві Йоганнес Маттіла (1971) • Калеві Сорса (1972) • Агті Кар'ялайнен (1973) • Олаві Йоганнес Маттіла (1975) • Калеві Сорса (1975) • Кеійо Коргонен (1976) • Пааво Вяюрюнен (1977) • Пер Стенбек (1982) • Пааво Вяюрюнен (1983) • Калеві Сорса (1987) • Пертті Паасіо (1989) • Пааво Вяюрюнен (1991) • Гейккі Гаавісто (1993—1995) • Пааво Рантанен (1995) • Тар'я Галонен (1995) • Ерккі Туоміоя (2000) • Ілкка Канерва (2007) • Александр Стубб (2008) • Ерккі Туоміоя (2011—2015) • Тімо Сойні (2015—2019) • Пекка Гаавісто (2019—2023) • Еліна Валтонен (з 2023)
Керівники ОБСЄ
Генеральні секретарі
Виконавчі голови
Німеччина Ганс-Дітріх Геншер (1991) • Чехословаччина Іржі Дінстбір (01.01.1992-02.07.1992) • Чехословаччина Йозеф Моравчик (03.07.1992-31.12.1992) • Швеція Маргарета Угглас (1993) • Італія Беньяміно Андреатта (01.01.1994-11.05.1994) • Італія Антоніо Мартіно (12.05.1994-31.12.1994) • Угорщина Ласло Ковач (1995) • Швейцарія Флавіо Котті (1996) • Данія Нільс Хельвег Петерсен (1997) • Польща Броніслав Геремек (1998) • Норвегія Кнут Воллебек (1999) • Австрія Вольфганг Шюссель (01.01.2000-04.02.2000) • Австрія Беніта Ферреро-Вальднер (05.02.2000-31.12.2000) • Румунія Мірче Дан Джоане (2001) • Португалія Жайме Гама (01.01.2002-06.04.2002) • Португалія Антоніо Мартінс да Круз (07.04.2002-31.12.2002) • Нідерланди Яап де Гооп Схеффер (01.01.2003-03.12.2003) • Нідерланди Бен Бот (04.12.2003-31.12.2003) • Болгарія Соломон Пасі (2004) • Словенія Димитрій Рупель (2005) • Бельгія Карел де Гюхт (2006) • Іспанія Мігель Анхель Моратінос (2007) • Фінляндія Ілкка Канерва (01.01.2008-04.04.2008) • Фінляндія Олександр Стубб (05.04.2008-31.12.2008) • Греція Дора Бакоянні (01.01.2009-05.10.2009) • Греція Йоргос Папандреу (06.10.2009-31.12.2009) • Казахстан Канат Саудабаєв (2010) • Литва Аудронюс Ажубаліс (2011) • Ірландія Еймон Гілмор (2012) • Україна Леонід Кожара (2013) • Швейцарія Дідьє Буркгальтер (2014) • Сербія Івіца Дачич (2015) • Німеччина Франк-Вальтер Штайнмаєр (2016) • Австрія Себастьян Курц (2017) • Італія Анджеліно Альфано (2018) • Словенія Мирослав Лайчак (2019) • Албанія Еді Рама (2020) • Швеція Анн Лінде (2021) • Польща Збіґнєв Рау (2022) • Чорногорія Буяр Османі (2023)
Президенти Парламентської асамблеї ОБСЄ
Фінляндія Ілкка Суомінен (1992—1994) • Бельгія Френк Свелен (1994—1996) • Іспанія Хав'єр Руперес (1996—1998) • Данія Гелле Дайн (1998—2000) • Румунія Адріан Северин (2000—2002) • Велика Британія Брюс Джордж (2002—2004) • США Елсі Гастінґс (2004—2006) • Швеція Ґоран Ленмаркер (2006—2008) • Португалія Жоао Соареш (2008—2010) • Греція Петрос Ефтіміу (2010—2012) • Італія Рикардо Мільйорі (2012—2013) • Австрія Вольфґанґ Ґроссрук (в.о., 2013) • Чорногорія Ранко Кривокапич (2013—2014) • Фінляндія Іллка Канерва (2014—2016) • Австрія Крістін Муттонен (2016—2017) • Грузія Гігі Церетелі (2017—2020) • Велика Британія Пітер Лорд Бовнесс (2020—2021) • Швеція Марґарета Седерфелт (з 2021)
Представники ОБСЄ
з питань свободи ЗМІ
Німеччина Фраймут Дуве (1998—2004) • Угорщина Міклош Гарасті (2004—2010) • Боснія і Герцеговина Дуня Міятович (2010—2017) • Франція Арлем Дезір (2017—2020) • Португалія Тереза Рібейру (з 2020)
Верховні комісари ОБСЄ
у справах національних меншин
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Александр_Стубб&oldid=42250430