Поділ

Подíл Київ
Подíл Контрактова площа на Подолі
Загальна інформація
50°28′01″ пн. ш. 30°30′49″ сх. д.
Країна	Україна
Район	Подільський район
Адмінодиниця	Подільський район Київ
Водойма	Дніпро, Десенка (Чорторий)
Засновано	1921
Площа	34,04 квадратний кілометр
Транспорт
Метрополітен	«Контрактова площа»  «Поштова площа».  «Тараса Шевченка»
Карта
Подíл Подíл (Київ)
Поділ у Вікісховищі

Житлово-господарський комплекс Х століття. Київ. Поділ. Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Реконструкція.

Герб Подільського району на Володимирському узвозі

Подíл — історична місцевість Києва, низинна частина історичного центра міста, стародавній район ремісників і річковиків. Простягається вздовж правого берега Дніпра і Київської гавані, попід горами Старокиївською, Замковою, Щекавицею і Юрковицею між Пішохідним мостом через Дніпро і Заводською вулицею.

Головні вулиці на Подолі — Сагайдачного, Костянтинівська, Хорива, Верхній і Нижній Вал, Набережно-Хрещатицька, Набережно-Лугова, площі — Контрактова, Житньоторзька і Поштова.

Історія

Назва місцевості походить від старослов'янського «подол» — низина, низинна місцевість. Разом із Верхнім містом (Старим Києвом) і Печерськом Поділ складає найдавнішу частину міста. Перші поселення — з часів кам'яної доби (25 — 15 тисяч років тому, в тому числі Кирилівська стоянка, розкопана на сучасній Кирилівській вулиці № 59 — 61). На території Подолу були давні історичні місцевості Біскупщина, Боричів, Гончарі, Дегтярі, Кожум'яки, Плоське. Через Поділ протікала річка Почайна.

Кандидат історичних наук Наталія Білоус пише: «У 1571 році населення Києва становило 6500 чоловік, згідно зі складеним тоді податковим реєстром. Міське життя було зосереджено на Подолі, тут стояла дерев'яна ратуша, у якій засідав магістрат — орган міського самоврядування, як належало за Магдебурзьким правом. Кияни жили в дерев'яних будинках, мали коло них садки й городи, кам'яниць, як у західноєвропейських місцях, ще не зводили»[1]. Район неодноразово зазнавав затоплень, руйнацій і пожеж. Велика пожежа сталась 9 липня 1811 року. Вогонь знищив більшість з 2068 подільських будинків, тобто понад половину забудови Києва: на той час у місті нараховувалось 3672 житлових споруди.

Планів перебудови Подолу було два. Перший, зроблений Андрієм Меленським і датований 17 вересня 1811 року. У ньому передбачалося максимально зберегти містобудівну базу, систему вулиць, розподіл на квартали, що складався на Подолі сторіччями; природні умови і рельєф було пов'язано з історико-архітектурним середовищем. Планувалося зберегти вцілілі кам'яні будівлі: мережа вулиць прокладалася так, щоб ці споруди потрапляли на «червону лінію». Проте план відбудови Андрія Меленського не був затверджений у Петербурзі. Післяпожежне перепланування Подолу доручили петербурзькому архітектору Вільяму Гесте, на той час адміністратору Будівничого комітету при Міністерстві внутрішніх справ Російської імперії. Він, подякувавши Меленському за надані матеріали і розробки, апріорно наклав на існуючу планову підоснову сітку прямокутних кварталів. Не було враховано рельєф, існуючу систему комунікацій, водостоків, давню базово-планувальну структуру забудови, київські архітектурні традиції. 3 березня 1812 року цей план було затверджено. До речі, оригінал плану Вільяма Гесте досі не знайдено, збереглися окремі його фрагменти.

Отже, Меленському як головному архітектору довелося втілювати в життя не свої, а чужі задуми. Поділ майже повністю переплановано, укрупнено квартали, замість звивистих, вузьких завулків прокладено прямі вулиці — лінії (давню конфігурацію зберегли тільки декілька вулиць — Боричів Тік, Покровська, Притисько-Микільська). Ця конфігурація вулиць Подолу збереглася до сьогодні.

Поділ дав назви Подільським району, узвозу, провулку. У 20-ті —30-ті роки XX століття Поділ отримав назву Петрівка (Петрівський район) — від прізвища голови ВУЦВК Григорія Петровського.

На Подолі збереглися пам'ятки архітектури XII, XVI—XIX ст.

До Подолу з Верхнього міста ведуть декілька узвозів. Найпопулярніший — Андріївський. Центр Подолу — велика Контрактова площа, де кожний будинок — пам'ятник. Старий корпус Києво-Могилянської академії — центру православного просвітництва слов'янських народів (заснована у 1632 р.). На Подолі також знаходяться будинок Петра І, де за переказами він зупинявся; пам'ятник українському філософу Г. С. Сковороді (1976, І. П. Кавалерідзе). На Покровській вулиці — Покровська церква (1766) у стилі українського бароко архітектора І. Г. Григоровича-Барського, будинок золотих справ майстра Стрельбицького, дзвіниця церкви Миколи Доброго. На Контрактовій площі з 1798 р. щорічно проводилися Всеросійські ярмарки, для чого в центрі площі було збудовано Гостинний двір із 50 магазинами. Нині його відреставровано. Також відновлено церкву Богородиці Пирогощі (1136).

Жіночий Покровський монастир, Флорівський монастир, відомий з 15 ст., відновлений після пожежі архітектором А. І. Меленським у 1822—1824 рр.; Іллінська церква (1692), церква Миколи Притиска (1631), Набережно-Микольська церква (1772, І. Г. Григорович-Барський). Вулиця, що має дві назви — з одного боку Верхній вал, з другого — Нижній; Житній ринок, Річковий вокзал, Фунікулер. Все це — Поділ.

Втрачені пам'ятки архітектури Подолу

• Будинок Київського магістрату
• Богоявленський собор Братського монастиря
• Церква Миколи Доброго
• Воскресенська церква
• Борисоглібська церква
• Церква Петра і Павла
• Костянтино-Єленинська церква
• Катерининська грецька церква

Зображення

• 
  Загальний вигляд Подолу, 1888 рік
• 
  Вигляд Подолу від Вознесенського монастиря, початок ХХ ст.
• 
  Вигляд на Хрещатицьку набережну, 1888 рік
• 
  Вигляд Подолу в середині XVII ст.
• 
  Вигляд на Поділ з Андріївської церкви, 1888 рік
• 
  Вигляд Подолу в середині XIX ст.
• 
  Вигляд на Поділ з Андріївської гори, початок 1910-х років
• 
  Поділ на початку ХХ ст.
• 
  Вулиця Сагайдачного
• 
  Будинки на Подолі
• 
  Літо. Поділ.
• 
  Церква Богородиці Пирогощі, Поділ, XII ст., відбудована 1997.

Джерела та література

• Г. Ю. Івакін, Д. Я. Вортман. Поділ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 295. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.

• Білоус Н. Людина вмирала на третій день // Країна. — 2012. — № 34 (137). — С. 54–57.

• Веб-енциклопедія Києва.