Українсько-німецькі відносини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Україно-німецькі відносини
Німеччина і Україна
Німеччина
Німеччина
Україна
Україна

Україно-німецькі відносини — сукупність міжнародних двосторонніх відносин між Україною та Німеччиною, а також співпраці обох країн у міжнародних організаціях та інших міжнародних інституціях.

Федеративна Республіка Німеччина представлена в Україні через Посольство в Києві (Україна), Генеральне консульство в Донецьку, яке у січні 2015 р. відкрило тимчасовий офіс у Дніпрі. Інтереси Федеративної Республіки Німеччина також представляють: з березня 2000 р. Почесний консул у Львові, з липня 2008 р. - Почесний консул в Одесі,  з вересня 2012 р. Почесний консул у Харкові[1].

Україна представлена в ФРН через посольство в Берліні (ФРН), генеральні консульства у Гамбурзі, Мюнхені та Франкфурті-на-Майні.

Історія відносин[ред.ред. код]

Німеччина та Україна вже багато років поспіль тісно пов'язані між собою не надто інтенсивними двосторонніми стосунками. Попри це всередині Європейського Союзу Німеччина — це важливий і надійний партнер України. Федеративна Республіка Німеччина є як одним із найбільших інвесторів, так і одним з найважливіших торговельних партнерів України. Німецькі політичні фонди здійснюють інтенсивну проектну роботу в Україні з українськими партнерами. Зокрема через Німецький Фонд міжнародного правового співробітництва Німеччина надає сприяння численним проектам у сфері правового консультування.

Визнання Німеччиною державної незалежності України[ред.ред. код]

У 1989 році Німеччина була першою західною державою, що відкрила своє генеральне консульство у Києві. Після проголошення незалежності України першим серед зарубіжних посадовців, які відвідали нашу державу, став тогочасний віце–канцлер, міністр закордонних справ ФРН Г.–Д.Ґеншер (жовтень 1991 р.). Німеччина однією з перших країн "Великої сімки" визнала незалежність України 26 грудня 1991 р. Вже 17 січня 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини. Першим західним посольством в Україні також було посольство Німеччини [2].

Політичний діалог[ред.ред. код]

Німецько–українські взаємини не розвивалися інтенсивно. Певний час Німеччина разом з іншими країнами Заходу розглядала вирішення європейських проблем, а також формування відносин з СНД, в тому числі й з Україною, виключно у контексті взаємин з Російською Федерацією. Наприкінці 1992 – на початку 1993 рр. урядові кола ФРН остаточно визначилися щодо помилковості орієнтації на Росію і необхідності розглядати відносини з Україною як самостійний і окремий напрямок німецької зовнішньої політики‚ оскільки без суверенної України неможливо зберегти той статус–кво, який склався в Європі після об’єднання Німеччини, розвалу ОВД, а потім – й СРСР [2].

Врахування об’єктивного стану перехідного періоду і нових геополітичних реалій спонукало урядові кола обох держав до формування політико–правових засад двосторонніх відносин. У цей період розпочалося підписання широкого кола міждержавних угод. Зусилля обох сторін увінчалися офіційним візитом до Києва канцлера Г.Коля на чолі представницької делегації у червні 1993 року.

У ході візиту канцлера було підписано Спільну Декларацію про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччиною та Договір про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки . Вони створили політико–правову базу співробітництва обох країн.

У Спільній Декларації обидві сторони підкреслювали, що вони впевнені у необхідності будівництва нової, об’єднаної на основі спільних цінностей Європи і перетворення її на континент миру, безпеки і співробітництва. Дві країни виступили з твердими намірами будувати взаємовідносини на обов’язковій міжнародно–правовій основі, керуючись при цьому принципами рівності, недискримінації та взаємної вигоди.

У Договорі про розвиток широкомасштабного співробітництва вказувалося, що договірні сторони сприятимуть торгівлі та співробітництву між підприємствами й організаціями обох держав шляхом належних заходів на основі національних законодавств і згідно з міжнародними зобов’язаннями. Сторони зобов’язалися надавати гарантії для експортних кредитів на максимально сприятливих умовах, дотримуючись засад національного і міжнародного права.

Оцінюючи ці два документи, необхідно зазначити, що й дотепер ці дві угоди продовжують залишатися найважливішими договірно–правовими засадами німецько–українського співробітництва[2].

У вересні 1996 року Г.Коль вдруге відвідав Україну. Під час цього візиту між двома країнами було підписано Угоду про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні, а також низку інших двосторонніх документів щодо проектів співпраці в економічній галузі. Візит пройшов під знаком примирення та розбудови взаєморозуміння обох народів. Згідно з двосторонньою домовленістю було відкрито солдатський цвинтар під Києвом, де перепоховані останки німецьких громадян, які загинули в Україні під час Другої світової війни.

У лютому 1998 року Україну з першим державним візитом відвідав федеральний президент ФРН Р.Герцог. Візит федерального президента, який відіграє представницьку роль у політичній системі ФРН, мав важливе символічне значення. Він продемонстрував, що Україна входить до кола тих партнерів ФРН ‚ з якими підтримуються стабільні зв’язки[2].

Німеччина найсуттєвішим чином підтримує співробітництво України з європейськими й атлантичними структурами. Вона брала активну участь у підготовці і підписанні Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС 1994 року та Хартії про особливе партнерство із НАТО 1997 року. З травня 1998 р. відбуваються регулярні українсько–німецькі міжурядові консультації, які стали форумом для обміну думками з питань двосторонніх відносин і вирішення найважливіших проблем двостороннього співробітництва.

Головування Німеччини у першому півріччі 1999 року в ЄС, ЗЄС та "Великій сімці" створило нові можливості для поглиблення співробітництва, особливо з урахуванням динаміки європейських інтеграційних процесів. На початку липня 1999 року у Києві пройшли другі українсько–німецькі міжурядові консультації на найвищому рівні під головуванням Президента України Л.Кучми та Федерального канцлера Німеччини Ґ.Шрьодера. Хоча цей візит й не приніс підписання нових суттєвих угод між обома країнами і виявив розбіжності у поглядах обох урядів на проблему закриття Чорнобильської АЕС, він засвідчив єдність підходів обох сторін до проблеми співробітництва і безпеки в Європі та прагнення до подальшої розбудови відносин[2].

У липні 2000 року в Німеччині відбулися треті українсько–німецькі міжурядові консультації на найвищому рівні. Вони продемонстрували життєздатність і ефективний характер цієї форми міждержавного співробітництва[2].

Завдяки наполегливій праці урядів та дипломатій обох країн впродовж першого десятиріччя була закладена політико–правова база міждержавних відносин, яка налічує понад два десятки двосторонніх договорів та угод. Проте необхідно підкреслити, що до цих пір не укладено договору про основи двосторонніх відносин, як це було, наприклад, зроблено у відносинах ФРН із Польщею чи Росією. Українсько–німецькі відносини спираються на згадану нами Декларацію досить загального характеру [2].

Попри це можна констатувати‚ що відносини з Україною відіграють важливу роль у пріоритетах Німеччини на Сході. Як свідчить аналіз заяв німецьких державних діячів, німецькі урядові кола вважають, що необхідно, виходячи із зазначених вище стратегічних підходів, допомогти Україні у визначенні і зміцненні її геополітичного становища на двох рівнях‚ себто‚ через сприяння зближенню з ЄС і НАТО та через субрегіональне співробітництво‚ насамперед з центральноєвропейськими країнами. Програми типу Ініціатива "Карпатський Єврорегіон" розглядаються як важливі з точки зору можливості нового перерозподілу сил у Європі після розширення НАТО. З їхньою допомогою Україна швидше наближатиметься до ЄС і НАТО через міжрегіональну кооперацію[2]

Економічні відносини[ред.ред. код]

У 2007 році Німеччина за обсягами торгівлі — 7, 42 млрд євро — була для України другим за важливісттю торговельним партнером після Росії (зростання на 18,9% проти 2006 року). У сфері прямих інвестицій Федеративна Республіка Німеччина посідає друге місце (загальні обсяги інвестування у 2007 році: 5,92 млрд дол. США).

Наразі в Україні представлені понад 1000 німецьких фірм. Їхні інтереси окрім Посольства представляє також Бюро Делегата німецької економіки.

Фінансове та технічне співробітництво[ред.ред. код]

Німеччина надала підтримку процесу реформ в економіці України у рамках своєї програми «Трансформ» (1993 — 2004 рр.: 115 млн євро). У березні 2008 року відбулося підписання Угоди про фінансове співробітництво на основі асигнувань 2006 року (обсяги фінансування: 185 млн євро)

Співпраця у сфері культури[ред.ред. код]

Невдовзі після підписання німецько-української угоди про культурний обмін (1993 рік) у Києві було відкрито Ґете-Інститут, який став центром сприяння вивчення німецької мови та культури в Україні. Зацікавлені особи можуть підвищити рівень своєї освіченості в 11 інших центрах вивчення німецької мови та 4 читальних залах Ґете-Інституту в Україні.

Науково-технічне співробітництво[ред.ред. код]

Науково-технологічне співробітництво між Україною і Німеччиною здійснюєть­ся на основі Спільної Заяви Державного комітету України з питань науки і тех­нологій та Федерального міністерства наукових досліджень і технологій Німеччини про нау­ково-технічні відносини від 10 червня 1993 року, яка має статус міжві­домчої угоди. В рамках цієї Заяви на першому спільному засіданні, яке відбулось в 1997 році в Бонні, була створена українсько-німецька Робоча група з науково-технічного співробітництва. В ході спільних засідань, що відбуваються раз на 2 роки почергово в Україні і Німеччині, обговорюються питання щодо стану та шляхів розвитку двостороннього співробітництва. Починаючи з 1997 року відбулось деcять засідань Робочої групи. За цей період за підтримки української та німецької сторони  здійснювалось біля 160 українсько-німецьких на­уково-дослідних проектів. За результатами останнього конкурсу було реалізовано 12 спільних проектів[3].

У 1998 році в Києві було відкрито офіс Німецької служби академічних обмінів (DAAD) та укладено угоду про співробітництво між вищими навчальними закладами. Нині в німецьких університетах навчаються приблизно 4000 українців, а в українських університетах працюють 13 викладачів з Німеччини.

Культурно-гуманітарне співробітництво[ред.ред. код]

Основу договірно-правової бази співробітництва у сфері культури складає міжурядова Угода про співробітництво у галузі культури від 15 лютого 1993 р.

У сфері молодіжної політики та освіти діють такі угоди: Угода про співробітництво у сфері молодіжної політики від 26 серпня 1993 р. між Міністерством України у справах сім’ї та молоді та Федеральним міністерством у справах сім’ї, жінок та дітей Федеративної Республіки Німеччина , а також міжурядова Угода про направлення німецьких викладачів у навчальні заклади України 1997 р.[4].

Для сприяння вивченню німецької мови в Україні згідно з останньою угодою вчителі-мовники з Німеччини активно залучаються для викладання німецької мови в українських школах, за 20 років дії угоди понад 1000 учнів отримали Німецький мовний диплом.

Широкомасштабними проектами у галузі культури стали Дні культури України в ФРН у 2000р., Німеччини в Україні у 2003 р. та у 2008 рр., а також Тиждень української культури в Баварії (м.Мюнхен) у червні 2008 р., та Тиждень української культури в Європа-парку (м.Руст. Баден-Вюртемберг) у жовтні 2008 р., Фестиваль українського кіно у землі Північний Рейн-Вестфалія, березень 2009, Фестиваль українського кіно в Баварії (вересень 2009 р.), Вечори української поезії у Берліні, червень 2009 р., перший український фестиваль у Берліні «Українале 2009» (липень 2009 р.) 10-й Берлінський Міжнародний літературний фестиваль з акцентом на Україну (вересень 2010 р.), 15-й «Українікум» на базі Університету Грайфсвальд та Наукового коледжу Крупп (серпень 2010)[4].

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Посольство Федеративної Республіки Німеччина в Україні. http://www.kiew.diplo.de (укр.). Посольство Федеративної Республіки Німеччина.Київ. Процитовано 12.04.2017. 
  2. а б в г д е ж и Кривонос Р.А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський ун-т”, 2004. – С. 73-75.
  3. Науково-технічне співробітництво між Україною та Німеччиною. http://germany.mfa.gov.ua (укр.). Посольство України у Федеративній Республіці Німеччина. Процитовано 12.04.2017. 
  4. а б Культурно-гуманітарне співробітництво між Україною та Німеччиною. http://germany.mfa.gov.ua (укр.). Посольство України у Федеративній Республіці Німеччина. Процитовано 12.04.2017. 
  5. Україна в полі зору німецьких інтересів. Кінець 19-го століття до 1917/18

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Кривонос Р.А. Українсько-німецькі відносини: політичні аспекти (1989 – 2004 рр.) // Вісник Київського славістичного університету / Редкол.: Ю.М.Алексєєв (голов. ред.) та ін. – К.: КСУ, 2005. – № 23. – С. 56 – 73.
  • Кривонос Р.А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський ун-т”, 2004. – 166 с.