Ернест Гемінґвей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ернест Гемінґвей
Ernest Miller Hemingway
Ернест Гемінґвей в Кенії, 1953 рік
Ім'я при народженні Ернест Міллер Гемінґвей
Прізвисько Papa
Народився 21 липня 1899(1899-07-21)
Оук-Парк, Іллінойс, США
Помер 2 липня 1961(1961-07-02) (61 рік)
Кетчум, Айдахо, США
·вогнепальне поранення
Поховання Кетчум[1]
Громадянство США США
Місце проживання Кі-Вест
Париж[2]
Кетчум
Діяльність Письменник та журналіст
Сфера роботи Роман із ключем
Alma mater Oak Park and River Forest High Schoold і James F. Byrnes High Schoold
Мова творів англійська
Роки активності 19171961
Жанр проза, публіцистика і мемуари
Magnum opus По кому подзвін
Батько Кларенс Гемінґвейd
Мати Ґрейс Голл Гемінґвейd
Брати, сестри Лестер Гемінґвейd, Марсклінн Гемінґвей Сенфордd[3], Madelaine Hemingway Millerd, Carol Hemingwayd і Ursula Hemingwayd
У шлюбі з Гедлі Річардсонd, Полін Пфайфферd, Марта Ґеллгорн і Мері Велш Гемінґвей
Діти Джек Гемінґвейd, Патрік Гемінґвейd і Ґреґорі Гемінґвейd
Автограф
Нагороди
Бронзова Зірка (США)
Бронзова Зірка (США)
Кавалер срібної медалі «За військову доблесть» (Італія)
Кавалер срібної медалі «За військову доблесть» (Італія)
Пам'ятна медаль Італо-австрійської війни 1915—1918
Пам'ятна медаль Італо-австрійської війни 1915—1918
Премії Пулітцерівська премія 1953 року
Нобелівська премія з літератури (1954)

CMNS: Ернест Гемінґвей у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ерне́ст Ге́мінґвей[7][8][9], також Хемінгуе́й (англ. Ernest Miller Hemingway, МФА[ˈɜrnɪst ˈmɪɫəʳ ˈhɛmɪŋweɪ]; 21 липня 1899 — 2 липня 1961) — американський письменник і журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року, лауреат Пулітцерівської премії 1953 року. Здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний і насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття. У 1993 році на його честь названо малу планету 3656 Гемінґвей[10]. За своє життя написав та опублікував 7 романів, 6 збірників оповідань та 2 документальні роботи. Додаткові роботи, до яких належать 3 романи, 4 збірки оповідань, 3 документальні праці, опубліковано посмертно. Багато з його праць вважаються класикою американської літератури.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство[ред. | ред. код]

Ернест в дитинстві

Ернест Гемінґвей народився 21 липня 1899 в Оук-Парку, що у передмісті Чикаго, штат Іллінойс, США. Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій родині, і батьки, кожен по-своєму, намагалися спрямувати його інтереси. Його батько, Кларенс Гемінґвей[de] працював дерматологом, а його мати, Грейс Голл[en] — оперною співачкою, вчителькою музики і художницею. Ернест був другою дитиною в сім'ї (першою була донька Марселіна, яка народилася 1898 року). Його назвали на честь діда Ернеста, маминого батька. Проте, власне ім'я Гемінґвею не подобалося, і він пов'язував його з наївним, навіть дурнуватим, героєм комедійної п'єси Оскара Вайлда «Як важливо бути серйозним».

Мати Гемінґвея часто давала концерти у містечку Оук-Парк та навколишніх селах. Майбутнє сина вона теж пов'язувала з музикою і тому змушувала його співати у церковному хорі та грати на віолончелі. Малий Ернест зовсім не хотів музикувати чи співати, але його супротив було придушено, і він щодня мусив відвідувати уроки музики. Вже дорослим Гемінґвей часто стверджував, що ненавидить свою матір, хоча біограф Майкл Рейнольдс відзначав, що Гемінґвей з матір'ю були дуже схожими характером. Пізніше Гемінґвей відзначав, що уроки музики були корисними для його творчості.

Сім'я Гемінґвеїв, крім зимового будинку в Оук-Парку, мала ще й котедж «Віндемер» на озері Валлун. Кожного літа Ернест з батьками, братами й сестрами вирушав у ці тихі місця. Для хлопчика поїздки у «Віндемер» означали повну свободу. Його ніхто не змушував грати на віолончелі, і він міг робити улюблені речі — сидіти на березі з вудкою, блукати лісом, гратися з дітьми з індіанського селища. У 1911 році, коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Гемінґвей подарував йому однозарядну рушницю 20-го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда і онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді дідуся і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Ернест Гемінґвей, 1918 рік
Будинок Гемінґвеїв в Оук-Парку
Ернест Гемінґвей після поранення
Сім'я та Гемінґвей у 1905 році

Коли Гемінґвею виповнилось 18 років, США вже вступили у Першу світову війну[11], і він вирішив піти добровольцем до війська. Проте йому довгий час відмовляли через поганий зір. Проте він все-таки зумів потрапити на Італійський фронт Першої світової війни, записавшись шофером-добровольцем Червоного Хреста. У перший же день його перебування в Мілані Ернеста Гемінґвея та інших новобранців прямо з поїзда послали розчищати територію підірваного заводу боєприпасів. Через кілька років він описав свої враження від першого зіткнення з війною у своїй книзі «Прощавай, зброє!». Наступного дня молодого Гемінґвея відправили як водія санітарної машини на фронт у загін, який дислокувався в містечку Скіо. Однак майже весь час тут проходив у розвагах: відвідування салунів, грі в карти та бейсбол.

Див. також: Битва при П'яве

Гемінґвеєві набридло таке життя, і він домігся переведення на річку П'яве, де став займатися обслуговуванням армійських крамниць. А незабаром він опинився на передовій, зголосившись підвозити продукти солдатам просто в окопи.

У ніч на 9 липня 1918 року Гемінґвей, рятуючи пораненого італійського снайпера, потрапив під вогонь австрійських кулеметів і мінометів, був тяжко поранений під Фоссальта-ді-П'яве. Незважаючи на свої ушкодження, він залишився допомагати пораненим солдатам. Ось що 18-річний[11] Гемінґвей сказав про цей інцидент:

«Коли ти йдеш на війну хлопчаком, маєш величезну ілюзію безсмертя. Вбивають інших; не тебе… Але потім, коли тебе серйозно ранять уперше, ти втрачаєш цю ілюзію і знаєш, що це може статися і з тобою.»

У шпиталі з нього витягли 28 осколків, при цьому на тілі Ернеста було більше двохсот ран. Незабаром його перевезли до Мілана, де прострілений колінний суглоб лікарі замінили алюмінієвим протезом. У військовому шпиталі Ернест закохався у медсестру Агнес фон Куровські, яка не відповіла йому взаємністю. Біограф Джефрі Мейерс у своїй книжці «Гемінґвей: Біографія» (англ. Hemingway: A Biography) стверджував, що ця відмова сильно вплинула на нього, і в подальших стосунках він кидав жінок, перш ніж вони кидали його. Цих найяскравіших спогадів юності Гемінґвей ніколи не забував.

21 січня 1919 року Гемінґвей повернувся у США. Про нього писали всі центральні газети як про першого американця, пораненого на італійському фронті. Король Італії нагородив Гемінґвея срібною медаллю «За військову доблесть» і «Військовим хрестом».

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Літературне покликання Гемінґвея виявилося ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до університету, а переїхав до Канзасу, де влаштувався працювати у місцевій газеті «Star».

Після війни Ернест почав працювати журналістом у Чикаго й повернувся до своїх літературних експериментів. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився.

У Парижі, куди його відрядила газета Toronto Star, Гемінґвей познайомився з такими літературними корифеями як Ф. С. Фітцджеральд, Гертруда Стайн і Езра Паунд, що оцінили праці юнака. У Парижі в 20-ті роки Ернест Гемінґвей бачився з Джойсом. Гемінґвей описав ці події в своїх мемуарах «Свято, яке завжди з тобою» (англ. A Moveable Feast).

Вже у 1925 році опублікували книгу Гемінґвея — «У наші часи» («англ. In Our Times»). Перший по-справжньому письменницький успіх прийшов до Гемінґвея у 1926 році після виходу в світ «І сонце сходить»[12] або «Фієста» («англ. The Sun Also Rises»), песимістичного, але водночас блискучого роману про «втрачене покоління» французьких та іспанських репатріантів 1920-х років. Післявоєнні роки Гемінґвей повністю присвятив літературі.

Ернест Гемінґвей працює, 1939 рік

Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, бо захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибальством. 1927 року вийшов збірник оповідань «Чоловіки без жінок» («англ. Men Without Women»), а 1933 року — «Переможцю не дістається нічого» («англ. Winner Takes Nothing»), які остаточно затвердили Гемінґвея в очах читачів як виняткового автора коротких оповідань. До найвідоміших з них належать «Вбивці», «Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера» і «Сніги Кіліманджаро». Йому ж приписують і авторство чи ненайкоротшого оповідання («For sale: baby shoes, never worn»), що започаткувало собою такий різновид короткого прозового твору, як шестислівне оповідання (англ. six-word story)[13]. А також введення до літератури поняття «принцип айсберга». І все ж більшість читачів запам'ятала Гемінґвея за його роман «Прощавай, зброє!» («англ. A Farewell To Arms»), 1929 — оповідь про історію нещасливого кохання, що розвивалося на тлі баталій Першої світової війни.

Любов Гемінґвея до Іспанії та кориди відбилася у романі «Смерть після полудня» («англ. Death In The Afternoon»), 1932, а враження письменника від Танганьїки зафіксовано в оповіданні «Зелені пагорби Африки» («англ. The Green Hills Of Africa»), 1935. Роки Великої депресії описано в романі «Маєш і не маєш» («англ. To Have And Have Not», 1937). Гемінґвей дуже переймався Громадянською війною в Іспанії середини 1930-х років. Він навіть організував збір пожертв на користь республіканців, що воювали проти генерала Франко. Враження від війни знайшли відбиток в іншому відомому романі — «По кому подзвін» («англ. For Whom The Bell Tolls»), 1940. Цей роман багато критиків уважають за найкращу роботу письменника. Річ у тім, що військова тема була однією з найулюбленіших у творчості Гемінґвея. З початком Другої світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Гемінґвей завжди опинявся в найгарячіших точках та був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність.

Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і 1953 року десь в Африці потрапив у серйозну авіакатастрофу. Того ж року Ернест Гемінґвей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» («The Old Man and The Sea», 1952). Цей твір вплинув також на присудження Гемінґвею Нобелівської премії з літератури за 1954 рік.

1959 року Фідель Кастро прийшов до влади на Кубі. 1960 року письменник повернувся до США, Айдахо. Останні роки життя Гемінґвей страждав на тяжку депресію і розлади психіки на тлі цирозу печінки. У 1960 році він лікувався в клініці Майо в Рочестері (штат Міннесота) з діагнозом депресії і серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Гемінґвей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці, яку подарував йому його дідусь. Це відбулося 2 липня 1961 року у його власному будинку в Кетчумі, штат Айдахо, США.

Родина[ред. | ред. код]

Гемінґвей з сином «Бамбі», 1926 рік
  • Перша дружина — Елізабет Гедлі Річардсон (1891—1979)[14][15].
    • Син — Джон Гедлі Никанор Гемінґвей («Бамбі») (1923—2000).
      • Онучки:
        • Марго (1954—1996)
        • Маріель (нар. 1961)[16]
  • Друга дружина — Паулина Пфайфер (1895—1951).
    • Сини:
      • Патрік (нар. 1928),
      • Грегорі (1931—2001).
        • Онук:
          • Шон Гемінґвей (нар. 1967).
  • Третя дружина — Марта Ґеллгорн (1908—1998).
  • Четверта дружина — Мері Велш (1908—1986).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Вулиця Ернеста Гемінгвея існує у містах Бостон, Париж, Піттсбург, Мадрид

Вибрані твори[ред. | ред. код]

Видання творів українською мовою[ред. | ред. код]

На початку 2017 року після переговорів, що тривали понад рік[21], правовласники творів Ернеста Гемінґвея — Hemingway Foreign Rights Trust — погодилися надати право публікувати їх «Видавництву Старого Лева» і воно, вперше з часів Незалежності України, видасть їх у перекладах провідних сучасних українських перекладачів[22].

Про Гемінґвея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www.forbes.com/sites/jimclash/2016/09/02/homage-visit-to-ernest-hemingways-idaho-grave-unsettles/
  2. http://www.lostgeneration.com/paris.htm
  3. OPAC SBN
  4. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. а б BeWeB
  6. а б datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  7. TAG: Ернест Гемінґвей [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.] Друг читача
  8. Ернест Гемінґвей. «Старий і море» [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.] Буквоїд
  9. Ернест Гемінґвей: українське перезавантаження [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.] Видавництво Старого Лева
  10. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
  11. а б /США офіційно вступили до Першої світової війни 6 квітня 1917, до того, як 30 липня 1917 року Гемінґвєю виповнилося 18 років. 9 липня 1918 року йому ще було 18 років.
  12. «І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.», Екл. 1:5
  13. Graham (8 березня 2013). Flash fiction - all you ever wanted to know, but were afraid to ask.... The Bridport Prize. Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 19 лютого 2019. 
  14. Паризька дружина Ернеста. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 23 серпня 2020. 
  15. Недільні читання. «Паризька дружина» [Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.]. «Куфер» 28 липня 2019
  16. За романом Гемінґвея знімуть серіал. Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 23 серпня 2020. 
  17. Номер 68 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік [Архівовано 6 січня 2015 у Wayback Machine.] (англ.))
  18. Номер 59 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік [Архівовано 6 січня 2015 у Wayback Machine.] (англ.))
  19. Назва роману надихнута уривком з нього: «In Africa a thing is true at first light and a lie by noon and you have no more respect for it than for the lovely, perfect weed-fringed lake you see across the sun-baked plain. You have walked across that plain in the morning and you know that no such lake is there. But now it is there, absolutely true, beautiful and believable», де дійсно йдеться про марево, але уривок дає підставу і для іншої назви роману українською мовою — «Те, що правдиве на світанку».
  20. Зміст за 2004 рік [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.] Всесвіт
  21. Вперше Гемінґвей українською у сучасній Україні! [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.] Видавництво Старого Лева 27.10.2016
  22. Ернест Гемінґвей: українське перезавантаження. Видавництво Старого Лева. Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017. 

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]