Ервін Шредінгер

Ервін Шредінгер
нім. Erwin Schrödinger
Ім'я при народженні	нім. Erwin Rudolf Josef Alexander Schrödinger
Народився	12 серпня 1887(18870812) Відень, Австро-Угорщина
Помер	Шаблон:Дата смерті з віком Відень, Австрія ·туберкульоз
Поховання	Альпбах
Громадянство	Австрія
Місце проживання	Австрія
Діяльність	фізик, фізик-теоретик, науково-педагогічний працівник, професор, письменник-документаліст, математик
Галузь	фізика
Відомий завдяки	рівняння Шредінгера Кіт Шредінгера
Alma mater	Віденський університет
Науковий керівник	Friedrich Hasenöhrld і Франц Екснер
Вчителі	Friedrich Hasenöhrld
Відомі учні	Лайнус Полінг, Фелікс Блох
Знання мов	німецька
Заклад	Університет Вроцлава Цюріхський університет Берлінський університет Оксфордський університет Університет Ґраца Дублінський Інститут передових досліджень
Членство	Лондонське королівське товариство, Академія наук НДР, Баварська академія наук, Академія наук СРСР, Папська академія наук, Австрійська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Прусська академія наук і Національна академія наук Італіїd
Magnum opus	рівняння Шредінгера і кіт Шредінгера
Конфесія	атеїзм
Батько	Рудольф Шредінгер
У шлюбі з	Annemarie Schrödingerd
Діти	Ruth Braunizerd
Автограф
Нагороди	Нобелівська премія з фізики (1933)
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

|портрет= |caption=

Е́рвін Рудольф Йозеф Александер Шре́дінгер (Шрьодінґер, МФА: [ˈɛrviːn ˈʃrøːdɪŋɐ]; нім. Erwin Rudolf Josef Alexander Schrödinger; 12 серпня, 1887 Відень — 4 січня, 1961, там же) — австрійський фізик-теоретик, один із засновників квантової механіки, лауреат Нобелівської премії з фізики (1933).

Бюст Ервіна Шредінгера у Віденському університеті

З 1939 року — директор заснованого ним Інституту передових досліджень (англ. Institute for Advanced Studies) в Дубліні; розробив квантову механіку і хвильову теорію матерії.

Шредінгер записав основне рівняння нерелятивістської квантової механіки, відоме як рівняння Шредінгера.

Біографія

Походження та освіта (1887—1910)

Пам'ятна табличка на будинку Академічної гімназії

Ервін Шредінгер був єдиною дитиною в забезпеченій і культурній віденській родині. Його батько, Рудольф Шредінгер, успішний власник фабрики з виробництва клейонки та лінолеуму, відрізнявся інтересом до науки і тривалий час обіймав посаду віце-президента Віденського ботаніко-зоологічного товариства. Мати Ервіна, Жоржина Емілія Бренда, була донькою хіміка Олександра Бауера, лекції якого Рудольф Шредінгер відвідував під час навчання в цісарсько-королівській Віденській вищій технічній школі (нім. k. k. Technischen Hochschule). Обстановка в сім'ї і спілкування з високоосвіченими батьками сприяли формуванню різноманітних інтересів юного Ервіна. До одинадцяти років він отримував домашню освіту, а в 1898 році поступив в престижну Академічну гімназію (нім. Öffentliches Academisches Gymnasium), де вивчалися в основному гуманітарні предмети. Навчання давалося Шредингеру легко, в кожному класі він ставав кращим учнем. Багато часу присвячував читанню, вивченню іноземних мов. Його бабуся по материнській лінії була англійкою, тому він з раннього дитинства опанував цю мову. Любив відвідувати театр; особливо йому подобалися п'єси Франца Грільпарцера, які ставилися в Бурґтеатрі.

Фрідріх Хазенерль справив великий вплив на формування Шредінгера як науковця

Блискуче здавши випускні іспити в школі, Ервін вступив до Віденського університету восени 1906 року, де вибрав для вивчення курси математики і фізики. Великий вплив на формування Шредінгера як вченого справив Франц Екснер, який читав лекції з фізики і надавав особливого значення методологічним і філософським питанням науки. Інтерес до теоретичних проблем фізики виник у Ервіна після знайомства з Фрідріхом Хазенерлем, наступником Людвіга Больцмана на кафедрі теоретичної фізики. Саме від Хазенерля майбутній учений дізнався про актуальні наукові проблеми і труднощі, що виникають в класичній фізиці при спробі їх вирішити. За час навчання в університеті Шредінгер досконало опанував математичні методи фізики, однак його дисертаційна робота була експериментальною. Вона була присвячена вивченню впливу вологості повітря на електричні властивості ряду ізоляційних матеріалів (скло, ебоніт, бурштин) і була виконана під керівництвом Егона Швейдлера в лабораторії Екснера. 20 травня 1910 року, після захисту дисертації та успішної здачі усних іспитів, Шредингеру була присуджена ступінь доктора філософії.

Внесок у квантову механіку

У 1926 Шредінгер опублікував у журналі Annalen der Physik статтю під назвою «Quantisierung als Eigenwertproblem» (Квантування як задача на власні значення), в якій запропонував рівняння, відоме тепер як рівняння Шредінгера. В статті рівняння застосовувалося для розгляду задачі про атом водню, успішно пояснюючи його спектр. Ця стаття вважається однією з найвизначніших у фізиці 20 століття — вона заклала основи хвильової механіки. Через чотири тижні Шредінгер надіслав до журналу другу статтю, в якій розглядалися задачі про гармонічний осцилятор, жорсткий ротатор та двоатомну молекулу, а також пропонувалося нове «доведення» рівняння Шредінгера. У третій роботі Шредінгер показав еквівалентність свого підходу до підходу Гайзенберга і розглянув ефект Штарка. В четвертій роботі Шредінгер продемонстрував, як у рамках, запропонованого ним підходу, розглядати задачі розсіяння. Ці чотири роботи стали вершиною творчості Шредінгера, відразу ж здобули визнання і революціонізували фізику.

У 1927 Шредінгер став наступником Макса Планка в Берлінському університеті Фрідріха Вільгельма. Проте після приходу до влади нацистів у 1933 він залишив Берлін і перебрався до Оксфорда, оскільки з відразою ставився до антисемітизму. В тому ж році він отримав Нобелівську премію разом із Полем Діраком. В Оксфорді Шредінгер не зміг затриматися надовго. У 1934 він читав лекції у Прінстонському університеті, де йому запропонували постійне місце, але він відмовився. У 1936 році Шредінгер прийняв пропозицію професури в Грацькому університеті.

Після інтенсивної переписки з Альбертом Ейнштейном Шредінгер запропонував квантовий парадокс, уявний експеримент, відомий під назвою «кішки Шредінгера».

Пізніші роки життя

Після аншлюсу в 1939 у Шредінгера виникли проблеми через його ставленням до антисемітизму. Він змушений був публічно оголосити, що жалкує про свою позицію. Потім він особисто вибачався перед Ейнштейном. Проте це не допомогло. Він був звільнений з університету через неблагонадійність, йому було заборонено виїздити за межі країни. Однак він утік до Італії, а звідти далі, приймаючи запрошення візиту до Оксфорда й Гента. В 1940 на запрошення уряду Ірландії Шредінгер перебрався до Дубліна, щоб допомогти організувати Інститут передових досліджень, в якому він став директором Школи теоретичної фізики. Там Шредінгер працював 17 років, отримав ірландське громадянство й написав понад 50 наукових праць, присвячених здебільшого об'єднаній теорії поля.

У 1944 Шредінгер написав книгу «Що таке життя?», в якій розглядалися біологічні проблеми й дискутувалася проблема складної органічної молекули з генетичним кодом. Ця книга мала великий вплив на біологів, що займалися проблемами генетики, зокрема на першовідкривачів структури ДНК Джеймса Вотсона й Френсіса Кріка.

Шредінгер пішов на пенсію в 1955. В 1956 він повернувся до Відня. Перед смертю він відмовився підтримувати ідею корпускулярно-хвильового дуалізму, пропагуючи тільки хвильовий підхід. Помер Шредінгер від туберкульозу, яким хворів усе життя.

Наукова діяльність

Ранні та експериментальні роботи

На початку своєї наукової кар'єри Шредінгер багато займався теоретичними і експериментальними дослідженнями, які перебували в руслі інтересів його вчителя Франца Екснера, — електротехнікою, атмосферною електрикою і радіоактивністю, вивченням властивостей діелектриків. Одночасно молодий вчений активно вивчав чисто теоретичні питання класичної механіки, теорії коливань, теорії броунівського руху, математичної статистики.

У 1912 році на прохання укладачів «Довідника з електрики і магнетизму» (Handbuch der Elektrizität und des Magnetismus) він написав велику оглядову статтю «Діелектрики», що було свідченням визнання його робіт у науковому світі. У тому ж році Шредінгер дав теоретичну оцінку ймовірного висотного розподілу радіоактивних речовин, потрібних для пояснення спостережуваної радіоактивності атмосфери, а в серпні 1913 року в Зеєхамі провів відповідні експериментальні вимірювання, підтвердивши деякі висновки Віктора Франца Гесса про недостатню величину концентрації продуктів розпаду для пояснення виміряної іонізації атмосфери. За цю роботу Шредінгер був нагороджений в 1920 році премією Хайтінгера (Haitinger-Preis) Австрійської академії наук.

Іншими експериментальними дослідженнями, проведеними молодим ученим в 1914 році, були перевірка формули для капілярного тиску в газових бульбашках і вивчення властивостей м'якого бета-випромінювання, що з'являється при падінні гамма-променів на поверхню металу. Останню роботу він виконував спільно зі своїм другом експериментатором Фріцем Кольраушем (нім. Karl Wilhelm Friedrich Kohlrausch). У 1919 році Шредінгер виконав свій останній фізичний експеримент (вивчення когерентності променів, що випускаються під великим кутом один до одного) і надалі зосередився на теоретичних дослідженнях.

Вчення про колір

Особливу увагу в лабораторії Екснера приділяли вченню про колір, продовженню і розвитку робіт Томаса Юнга, Джеймса Клерка Максвелла і Германа Гельмгольца в цій галузі. Шредінгер займався теоретичною стороною питання, зробивши важливий вклад в колориметрію. Результати проведеної роботи були викладені в великій статті, опублікованій в журналі Annalen der Physik в 1920 році. За основу вчений взяв не плоский колірний трикутник, а тривимірний колірний простір, базисними векторами якого є три основних кольори. Чисті спектральні кольори розташовуються на поверхні деякої фігури (колірного конуса), тоді як її об'єм займають змішані кольори (наприклад, білий). Кожному конкретному кольору відповідає свій радіус-вектор в цьому колірному просторі.

Наступним кроком в напрямку так званої вищої колориметрії було строге визначення ряду кількісних характеристик (таких, як яскравість), щоб мати можливість об'єктивно порівнювати їх відносні величини для різних кольорів. Для цього Шредінгер, слідуючи ідеї Гельмгольца, ввів в тривимірний колірний простір закони риманової геометрії, причому найкоротша відстань між двома даними точками такого простору (по геодезичній лінії) повинна служити кількісною величиною відмінності двох кольорів. Далі він запропонував конкретну метрику колірного простору, яка дозволяла обчислювати яскравість кольорів в узгодженні з законом Вебера — Фехнера.

У наступні роки Шредінгер присвятив кілька робіт фізіологічним особливостям зору (зокрема кольорам зірок, що спостережувані вночі), а також написав великий огляд по зоровому сприйняттю для чергового видання популярного підручника Мюллера — Пулье (Müller-Pouillet Lehrbuch der Physik). В іншій статті він розглянув еволюцію кольорового зору, спробувавши пов'язати чутливість ока до світла різної довжини хвилі зі спектральним складом сонячного випромінювання. При цьому він вважав, що нечутливі до кольорів палички (рецептори сітківки, відповідальні за сутінковий зір) виникли на набагато більш ранніх стадіях еволюції (можливо, ще у древніх істот, які вели підводний спосіб життя), ніж колбочки. Ці еволюційні зміни, за його твердженням, можна простежити в будові ока. Завдяки своїм роботам до середини 1920-х років Шредінгер придбав репутацію одного з провідних фахівців з теорії кольору, однак, починаючи з цього часу, його увага була повністю поглинена зовсім іншими проблемами, і в наступні роки він більше не повертався до цієї тематики.

Статистична фізика

Шредінгер, який здобув освіту у Віденському університеті, відчув великий вплив з боку свого знаменитого співвітчизника Людвіга Больцмана, його робіт і методів. Уже в одній зі своїх перших статей (1912) він застосував методи кінетичної теорії для опису діамагнітних властивостей металів. Хоча ці результати мали лише обмежений успіх і в цілому не могли бути вірними за відсутності правильної квантової статистики для електронів, незабаром Шредінгер вирішив застосувати больцманівський підхід до більш складної задачі — до побудови кінетичної теорії твердого тіла і, зокрема, для опису процесів кристалізації і плавлення. Відштовхуючись від останніх результатів Петера Дебая, австрійський фізик узагальнив рівняння стану для рідини і інтерпретував наявний в ньому параметр (критичну температуру) як температуру плавлення.

Після відкриття в 1912 році дифракції рентгенівських променів виникла проблема теоретичного опису цього явища і, зокрема, врахування впливу теплового руху атомів на структуру спостережуваних інтерференційних картин. У статті, що вийшла в 1914 році, Шредінгер (незалежно від Дебая) розглянув цю задачу в рамках моделі динамічних граток Борна — фон Кармана і отримав температурну залежність для розподілу інтенсивності рентгенівських променів по кутах. Ця залежність була незабаром підтверджена експериментально. Ці та інші ранні роботи Шредінгера представляли для нього інтерес також з точки зору утвердження атомістичної будови речовини та подальшого розвитку кінетичної теорії, яка, на його думку, повинна була в майбутньому остаточно витіснити моделі безперервних середовищ.

Під час військової служби Шредінгер вивчив проблему термодинамічних флуктуацій і пов'язаних з ними явищ, приділивши особливу увагу роботам Маріана Смолуховского. Після закінчення війни статистична фізика стає однією з основних тем у творчості Шредінгера, їй присвячено найбільшу кількість робіт, написаних ним в першій половині 1920-х років. Так, в 1921 році він висловив аргументи на користь відмінності ізотопів одного і того ж елементу з термодинамічної точки зору (так званий парадокс Гіббса), хоча вони можуть бути практично невиразні хімічно.

У ряді статей Шредінгер уточнював або прояснював конкретні результати, отримані його колегами з різних питань статистичної фізики (питома теплоємність твердих тіл, теплова рівновага між світлом і звуковими хвилями і так далі). В деяких з цих робіт використовувалися міркування квантового характеру, наприклад, у статті про питому теплоємність молекулярного водню або в публікаціях з квантової теорії ідеального (виродженого) газу. Ці роботи передували появі влітку 1924 року робіт Шатьендраната Бозе і Альберта Ейнштейна, що заклали основи нової квантової статистики (статистики Бозе — Ейнштейна) і застосували її до розвитку квантової теорії ідеального одноатомного газу.

Шредінгер підключився до вивчення деталей цієї нової теорії, обговоривши в її світлі питання про визначення ентропії газу. Восени 1925 року, користуючись новим визначенням ентропії Макса Планка, він вивів вирази для квантованих рівнів енергії газу як цілого, а не окремих його молекул. Робота над цією тематикою, спілкування з Планком і Ейнштейном, а також знайомство з новою ідеєю Луї де Бройля про хвильові властивості речовини стали передумовами подальших досліджень, що призвели до створення хвильової механіки. У передуючій цьому роботі «До ейнштейнівської теорії газу» Шредінгер показав важливість концепції де Бройля для розуміння статистики Бозе — Ейнштейна.

У наступні роки в своїх працях Шредінгер регулярно повертався до питань статистичної механіки і термодинаміки. В дублінський період свого життя він написав кілька робіт з основ теорії ймовірностей, булевої алгебри, застосування статистичних методів до аналізу відліків детекторів космічних променів. У книзі «Статистична термодинаміка» (1946), написаній на основі прочитаного ним курсу лекцій, учений детально розглянув деякі фундаментальні проблеми, яким найчастіше приділялося недостатньо уваги в звичайних підручниках (труднощі визначення ентропії, бозе-конденсація і виродження, енергія нульових коливань в кристалах і електромагнітне випромінювання тощо). Кілька статей Шредінгер присвятив природі другого закону термодинаміки, зворотності фізичних законів у часі, напрям якого він пов'язував із зростанням ентропії (у своїх філософських творах він вказував, що, можливо, відчуття часу обумовлено самим фактом існування людської свідомості).

Вшанування пам'яті

• Ім'я Шредінгера носить один з кратерів на Місяці, місячна долина (Vallis Schrödinger) і астероїд (13092 Schrödinger).
• У фізиці його ім'я носить квантовий парадокс кіт Шредінгера.
• У 1983 році в Австрії були випущені банкноти вартістю в 1000 шилінгів з портретом Шредінгера. Вони перебували в обігу до переходу країни на євро.
• Ім'я Шредінгера носять одна з віденських площ (Schrödingerplatz), будівля центральної природничо бібліотеки Берлінського університету (Erwin-Schrödinger-Zentrum), заснований в 1993 році віденський Інститут математичної фізики (Erwin-Schrödinger-Institut für Mathematische Physik).
• У 1956 році Австрійська академія наук започаткувала премію імені Ервіна Шредінгера (Erwin Schrödinger-Preis), першим лауреатом якої став він сам. Всесвітня асоціація теоретичної та обчислювальної хімії (World Association of Theoretical and Computational Chemists) вручає медаль Шредінгера «видатному хіміку-обчислювача, який раніше не удостоювався цієї нагороди».

Особисте життя

Шредінгер любив жінок і більшість життя мав дружину, коханку та інші зв'язки. Його дружина знала про невірність чоловіка й сама мала коханця — математика Германа Вейля. Нетрадиційне ставлення до родини, мабуть, було причиною того, що Шредінгеру не вдавалося надовго затриматися в Оксфорді й Прінстоні — в ті часи на таке дивилися косо. Не вгамувався він і в Дубліні — мав зв'язки зі студентками, позашлюбних дітей.

На честь Шредінгера названо кратер Шредінгера на зворотньому боці Місяця. У 1993 у Відні було організовано Міжнародний інститут математичної фізики імені Ервіна Шредінгера. Проте пам'ять про фізика найкраще зберігається в термінах: рівняння Шредінгера, кішка Шредінгера.

Праці

Книги

• E. Schrödinger. Abhandlungen zur Wellenmechanik. — Leipzig, 1927.
• E. Schrödinger. Vier Vorlesungen über Wellenmechanik. — Berlin, 1928. Російський переклад: Э. Шрёдингер. Четыре лекции по квантовой механике. — Харьков — Киев, 1936.
• E. Schrödinger. Über Indeterminismus in der Physik. Zwei Vorträge zur Kritik der naturwissenschaftlichen Erkenntnis. — Leipzig, 1932.
• E. Schrödinger. What is Life? The Physical Aspect of the Living Cell. — Cambridge : University Press, 1944. Російський переклад: Э. Шрёдингер. Что такое жизнь? Физический аспект живой клетки. — Ижевск : РХД, 2002.
• E. Schrödinger. Statistical Thermodynamics. — Cambridge : University Press, 1946. Російський переклад: Э. Шрёдингер. Статистическая термодинамика. — Ижевск : РХД, 1999.
• E. Schrödinger. Gedichte. — Bonn, 1949. — томик поэзии Шрёдингера
• E. Schrödinger. Space-Time Structure. — Cambridge : University Press, 1950. Російський переклад: Э. Шрёдингер. Пространственно-временная структура Вселенной. — М. : Наука, 1986.
• E. Schrödinger. Science and Humanism. — Cambridge : University Press, 1952. Російський переклад: Э. Шрёдингер. Наука и гуманизм. — Ижевск : РХД, 2001.
• E. Schrödinger. Nature and the Greeks. — Cambridge : University Press, 1954. Російський переклад: Э. Шрёдингер. Природа и греки. — Ижевск : РХД, 2001.
• E. Schrödinger. Expanding Universes. — Cambridge : University Press, 1956. Російський переклад: Э. Шрёдингер. Пространственно-временная структура Вселенной. — М. : Наука, 1986.
• E. Schrödinger. Mind and Matter. — Cambridge : University Press, 1958. Російський переклад: Э. Шрёдингер. Разум и материя. — Ижевск : РХД, 2000.
• E. Schrödinger. Meine Weltansicht. — Wien, 1961. Російський переклад: Э. Шрёдингер. Мой взгляд на мир. — М. : Либроком, 2009.

Основні наукові статті

• E. Schrödinger. Studien über Kinetik der Dielektrika, den Schmelzpunkt, Pyround Piezoelektrizität // Sitzungsberichte der Akademie der Wissenschaften der Wien. — 1912. — Vol. 121. — P. 1937—1973.
• E. Schrödinger. Über die Schärfe der mit Röntgenstrahlen erzeugten Interferenzbilder // Physikalische Zeitschrift. — 1914. — Vol. 15. — P. 79—86.
• E. Schrödinger. Grundlinien einer Theorie der Farbenmetrik im Tagessehen (Erste Mitteilung) // Annalen der Physik. — 1920. — Vol. 368 (63). — P. 397—426.
• E. Schrödinger. Grundlinien einer Theorie der Farbenmetrik im Tagessehen (Zweite Mitteilung) // Annalen der Physik. — 1920. — Vol. 368 (63). — P. 427—456.
• E. Schrödinger. Grundlinien einer Theorie der Farbenmetrik im Tagessehen (Dritte Mitteilung) // Annalen der Physik. — 1920. — Vol. 368 (63). — P. 481—520.
• E. Schrödinger. Über eine bemerkenswerte Eigenschaft der Quantenbahnen eines einzelnen Elektrons // Zeitschrift für Physik. — 1922. — Vol. 12. — P. 13—23.
• E. Schrödinger. Quantisierung als Eigenwertproblem (Erste Mitteilung) // Annalen der Physik. — 1926. — Vol. 384 (79). — P. 361—376. Русский перевод: Э. Шрёдингер. Квантование как задача о собственных значениях (первое сообщение) // УФН. — 1977. — Т. 122. — С. 621—632.
• E. Schrödinger. Quantisierung als Eigenwertproblem (Zweite Mitteilung) // Annalen der Physik. — 1926. — Vol. 384 (79). — P. 489—527.
• E. Schrödinger. Über das Verhältnis der Heisenberg-Born-Jordanschen Quantenmechanik zu der meinem // Annalen der Physik. — 1926. — Vol. 384 (79). — P. 734—756.
• E. Schrödinger. Quantisierung als Eigenwertproblem (Dritte Mitteilung) // Annalen der Physik. — 1926. — Vol. 385 (80). — P. 437—490.
• E. Schrödinger. Quantisierung als Eigenwertproblem (Vierte Mitteilung) // Annalen der Physik. — 1926. — Vol. 386 (81). — P. 109—139.
• E. Schrödinger. Über die Kraftfreie Bewegung in der relativistischen Quantenmechanik // Sitzungsberichte der Preussischen Akademie der Wissenschaften. — 1930. — P. 418—428.
• E. Schrödinger. Die gegenwärtige Situation in der Quantenmechanik // Naturwissenschaften. — 1935. — Vol. 23. — P. 807—812, 823—828, 844—849.
• E. Schrödinger. The proper vibrations of the expanding Universe // Physica. — 1939. — Vol. 6. — P. 899—912.
• E. Schrödinger. The final affine field laws // Proceedings of the Royal Irish Academy A. — 1947. — Vol. 51. — P. 163—179.

Деякі роботи у російському перекладі

• Э. Шрёдингер. Волновая теория механики атомов и молекул // УФН. — 1927. — Т. 7. — С. 176—201.
• Э. Шрёдингер. Основная идея волновой механики // Современная квантовая механика. Три нобелевских доклада / В. Гейзенберг, П. Дирак, Э. Шрёдингер.. — Л.—М. : ГТТИ, 1934. — С. 37—60.
• Э. Шрёдингер. {{{Заголовок}}}.
• Э. Шрёдингер. {{{Заголовок}}}.
• Э. Шрёдингер. Компоненты энергии гравитационного поля // Эйнштейновский сборник 1980—1981. — М. : Наука, 1985. — С. 204—210.

Література

Книги

• W. T. Scott. Erwin Schrödinger: an introduction to his writings. — Amherst : University of Massachusetts Press, 1967.
• M. Jammer. The philosophy of quantum mechanics. — John Wiley & Sons, 1974.
• М. Джеммер. Эволюция понятий квантовой механики. — М. : Наука, 1985.
• Д. Хоффман. Эрвин Шрёдингер. — М. : Мир, 1987.
• Schrödinger: Centenary Celebration of a Polymath / ed. C. W. Kilmister. — Cambridge : University Press, 1989.
• W. J. Moore. Schrödinger: Life and Thought. — Cambridge : University Press, 1989.
• Erwin Schrödinger: Phylosophy and the Birth of Quantum Mechanics / ed. M. Bitbol, O. Darrigol. — Editions Frontiers, 1992.
• Erwin Schrödinger's world view: the dynamics of knowledge and reality / ed. J. Götschl. — Dordrecht : Kluwer Academic Publishers, 1992.
• W. J. Moore. A Life of Erwin Schrödinger. — Cambridge : University Press, 1994.
• M. Bitbol. Schrödinger's philosophy of quantum mechanics. — Dordrecht : Kluwer Academic Publishers, 1996.

Статті

• W. Heitler. Erwin Schrödinger // Biographical Memoirs of the Fellows of the Royal Society. — 1961. — Vol. 7. — P. 221—228.
• Л. С. Полак. Эрвин Шредингер и возникновение квантовой механики // Избранные труды по квантовой механике / Э. Шрёдингер.. — М. : Наука, 1976. — С. 347—392.
• Эрвин Шрёдингер // Физики: Биографический справочник / Ю. А. Храмов.. — М. : Наука, 1983. — С. 302.
• P. K. Hoch, E. J. Yoxen. Schrdinger at Oxford: A hypothetical national cultural synthesis which failed // Annals of Science. — 1987. — Vol. 44. — P. 593—616.
• Эрвин Шрёдингер // Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. — М. : Прогресс, 1992.
• D. B. McLay. Lise Meitner and Erwin Schrödinger: Biographies of Two Austrian Physicists of Nobel Stature // Minerva. — 1999. — Vol. 37. — P. 75—94.
• J. Mehra. Erwin Schrödinger and the Rise of Wave Mechanics (in three parts) // The Golden Age of Theoretical Physics / J. Mehra.. — Singapore : World Scientific, 2001. — P. 706—871.
• J. Mehra. The Einstein — Bohr debate on the completion of quantum mechanics and its description of reality // The Golden Age of Theoretical Physics / J. Mehra.. — Singapore : World Scientific, 2001. — P. 1274—1318.
• A. T. Domondon. Bringing physics to bear on the phenomenon of life: the divergent positions of Bohr, Delbrück, and Schrödinger // Studies in History and Philosophy of Science Part C. — 2006. — Vol. 37. — P. 433—458.

Посилання

• Erwin Schrödinger. Інформація на офіційному сайті Нобелівського комітету (англ.). Nobelprize.org. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 25 березня 2011.
• J. J. O'Connor, E. F. Robertson. Erwin Schrödinger. MacTutor History of Mathematics archive (англ.). University of St Andrews. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 25 березня 2011.