Підляська мікромова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Підліська/Підляська мікромова
Своя мова
Поширена в: Білорусь, Польща, Україна
Регіон: Північно-західне Полісся
Носії: ≈40 тисяч [1]
Писемність: латинська абетка і кирилиця
Класифікація: Індоєвропейська
Офіційний статус
Офіційна: -
Коди мови
ISO 639-1
ISO 639-2
SIL -
Ця стаття містить символи МФА. Якщо у Вас не встановлений відповідний шрифт, то замість юнікодівських символів Ви можете побачити знаки питання, квадратики або інші знаки.
Туристичні знаки підляською та польською мовами

«Своя мова» («проста мова», пудляська мова, pudlaśka mova) — три розмовні діалекти білорусів-підляшів Північного Підляшшя у Польщі, які належать до підляського діалекту західнополіського говору північного наріччя української мови[Джерело?]. На означення місцевої говірки у Польщі найчастіше вживаються назви «підляська мова» (пол. język podlaski), «проста мова» (пол. język prosty), «тутешня / тутейша мова» (пол. język tutejszy).

Опис[ред.ред. код]

Відповідно до перепису населення Польщі 2002 р. у Підляському воєводстві Польщі (Північне Підляшшя) мешкає 46.400 осіб, які самовизначилися як «білоруси», з них 37.000 належить до групи «підляшів» (біл. «падляшы»), чия мова є одним з діалектів української мови. «Підляші» не ідентифікують себе як «українці» (у цій місцевості українцями записалися 1.400 осіб незважаючи на понад 20-річну роботу «Союзу українців Підляшшя» направлену на пробудження української самосвідомості місцевого населення). Населенним пунктом, де проживає найбільше «підляшів» є с. Чижи Підляського воєводства Польщі (82% населення).

Самі «підляші» ідентифікують свою мову як «білоруську» (бл. 30.000 осіб), однак насправді вона є суттєво відмінною від літературної білоруської, що сприймається як «не зовсім своя мова».

Населення Південного Підляшшя говорить схожими діалектами, але ідентифікує себе як «українці» (українців було виселено з Південного Підляшшя в рамках операції «Вісла», частина населення повернулася у 1956 р.). У Польщі діалекти Південного Підляшшя іноді називають «хахлацька мова» (пол. język chachłacki, без образливого значення).

«Своєю мовою» у 70-х р.р. XX ст. в білоруськомовній газеті «Ніва» публікувалася Зося Сачко (під егідою „Беларускага літаратурнага аб'яднаньня «Белавежа»“ вийшли три її поетичні збірки: «Пошукі» у 1982 р., «Над днём похіляна» у 1991 р., «Шчэ одна вэсна» у 1995 р.), у 1981 р. «Ніва» опублікувала поему Іри Боровик «Час, которы ўмірае», у 2002 р. «Белавежа» видало поетичний томик Віктора Стахвюка «Багровы цень».

Білоруси-підляшуки писали також літературною білоруською мовою, зокрема письменники Надзея Артымовіч, Ян Чыквін та Віктар Швед. До 50% співпрацівників білоруськомовних ЗМІ у Польщі (газет «Ніва», «Часопіс», «Правінцыя» та білоруськомовної програми польського радіо та телебачення у Білостоку) є «підляшами».

Також у Більську Дорофієм Фійоником (біл. Дарафей Фіёнік) видається краєзнавчо-культурний часопис «Бельскі гостінэць», який друкує етнографічні матеріали та записи говірок Підляшшя польською, білоруською мовами та «своєю мовою».

Пропозицію кодифікувати мову «підляшів» висловив Ян Максимюк (пол. Jan Maksimjuk), один з редакторів білоруськомовного польського часопису «Правінцыя» 30 липня 2004 р. на «Беларускім трыялёгу 2004» у Лапичах, Кринківська гміна, Польща. «Своя мова» записується латинкою на основі польської абетки або кирилицею на основі білоруської абетки з додаванням літер ґ — орґанізатор, ê — чоловіêк, j — короваj, ô — Пудляшукі і Полішукі — як одін рôд.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]