Фундаменталізм
Фундаменталізм (лат. Fundamentum — основа) — переконання, що існує певна тверда основа, на якій має ґрунтуватися розуміння реальності, істини, добра, Бога. Відповідно, можна говорити про різновиди фундаменталізму — метафізичний, епістемологічний (пізнавальний), етичний, культурний (цивілізаційний, національний), релігійний.[1] Фундаменталізм часто є реакцією на процеси глобалізації і секуляризації, які відбуваються в сучасному суспільстві.
Термін «фундаменталізм» вперше був вжитий у християнському світі для позначення консервативного руху в євангелічній церкві США. Надалі це позначення поширилося на будь-які релігійні течії такого роду і деякі позарелігійні концепції. Але зазвичай під цим словом мається на увазі саме релігійний фундаменталізм.
В залежності від контексту, ярлик «фундаменталізм» частіше буває принизливою, аніж нейтральною характеристикою.
Термін історично використовувався для позначення вузьких релігійних переконань, які розвинулися в протестантському русі в США на початку XX століття, і мають свої витоки в фундаменталістських-модерністських протиріччях, широко відомих в той період. Він був пов'язаний з публікацією серії творів під заголовком «The Fundamentals. A Testimony to the Truth». До 1950-х рр. термін фундаменталізм не був внесений до Оксфордського словника англійської мови. Термін широко використовується як пейоративний, негативно характеризує визначення, особливо часто поєднуючись з іншими епітетами (напр., Часто вживані вирази «ісламський фундаменталізм», «праворадикальний / ліворадикальний фундаменталізм»).
Найбільш активно фундаменталістські протягом проявляються в ісламі, християнстві, юдаїзмі та індуїзмі проте, напрямки, що мають ознаки фундаменталістських, виявляються фахівцями в інших релігіях і поза релігією.
Релігійний фундаменталізм - тенденція, що виражає негативну реакцію консервативних релігійних кіл (XIX-XX ст.) на секуляризацію, тобто емансипацію науки, культури і суспільного життя від релігії, що стало причиною маргіналізації останньої. Протилежна тенденція релігійному і філософському модернізму.
Буддистський фундаменталізм спрямований на інші релігійні та етнічні групи і спостерігається в країнах з буддизмом як домінуюча релігія, як наприклад М'янма та Шрі-Ланка. В М'янмі спостерігається напруженість між мусульманськими меншинами та буддистською більшістю, особливо під час антимусульманських заворушень 2013 року. Подібне ситуація і на Шрі-Ланці, де відбулися антимусульманські заворушення у 2014 року та 2018 роках. Зазвичай за подібними подіями стоять певні фундаменталістичні групи, такі як Рух 969 у М'янмі та Bodu Bala Sena на Шрі-Ланці
Існують історичні та сучасні приклади буддистського фундаменталізму в кожній з трьох основних гілок буддизму: Тгераваді, Махаяні та Ваджраяні.
В Індії діє кілька впливових і численних фундаменталістських організацій, заснованих на індуїзмі. Зокрема «Раштрія сваямсевак санґх» ( «Союз добровільних служителів нації» - РСС) налічує близько 4 млн членів. РСС має свої воєнізовані підрозділи і профспілки. Крім РСС відома також така радикальна індуїстська організація як «Шив сена» («Армія Шиви») і радикальна молодіжна організація «Баджранг Дав» (Загін сильних).
Хоча початково релігійний фундаменталізм був течією у християнстві, після Іранської революції цей термін стали вживати також щодо радикальних течій в ісламі. До таких течій належить, зокрема, ваххабізм — офіційна ідеологія Саудівської Аравії. Ісламський фундаменталізм має яскраво виражений антизахідний, антиамериканський характер. На відміну від християнського фундаменталізму представники ісламського фундаменталізму свою ідеологію так не називають.
Ісламський фундаменталізм характеризується поверненням до первинної «чистоти» ісламу, очищенням від нашарувань, що увібрав у себе іслам протягом історії (саме це відрізняє фундаменталістів від традиціоналістів, адже останні притримуються захисту багатьох пізніших звичаїв), і проголошує відновлення конкретних соціальних і політичних інститутів і норм, що мали місце за часів пророка Мухаммада і перших чотирьох пророків.
Ісламський фундаменталізм є однією з течій, поряд з ісламським традиціоналізмом і ісламським модернізмом. Ідеї ісламського фундаменталізму лежать в основі ісламського радикалізму та ісламізму.
Фундаменталізм як рух виник у Сполучених Штатах Америки в колах консервативних пресвітеріанських теологів у Принстонській теологічній семінарії в кінці 19 століття[2][3]. У 1910 — 1920-их до нього приєдналися консервативні баптисти та представники інших деномінацій[2][3]. Рух ставив перед собою мету відновити старі вірування протестантського християнства і самовіддано захищати їх від ліберальної теології, дарвінізму та інших рухів, які, на думку фундаменталістів, були шкідливими для християнства[2][3].
Сам термін фундаменталізм з'явився на Ніагарській біблійній конференції (1878—1897), яка дала визначення тому, що є «фундаментальним» для християнської віри. Термін пов'язаний також із дванадцятитомним виданням під назвою «Основи», опублікованим у 1910 на кошти Мілтона та Лаймана Стюартів[2][3]. Ця серія теологічних статей з'явилася в період гострої боротьби між консервативною і модерністською течіями пресвітеріанства в Сполучених Штатах, яка розпочалася в кінці 19 ст. і тривала впродовж 1920-их. У 1910 Генеральна асамблея пресвітеріанських церков виділила так звані «п'ять основ»[4]:
- Богонатхнення Біблії святим духом, наслідком якого є безпомилковість Святого Письма.
- Непорочне зачаття Христа.
- Віра в те, що смерть Христа була відкупленням гріха.
- Тілесне воскресіння Христа.
- Історична реальність Христових чудес.
На кінець 1910х теологів консерваторів, які відстоювали п'ять основ, стали називати фундаменталістами. Практично, найбільше дискусій викликало перше з п'яти положень.
Євангелістські групи, що погоджуються з теологічними положеннями п'яти основ, можна поділити на помірковані та войовничі. Помірковані євангелісти не відмовляються брати участь у спільних заходах із релігійними групами, що не дотримуються п'яти основ, тоді як войовничі фундаменталісти відмовляються брати участь у таких заходах[5].
Християнські фундаменталісти вважають Біблію в повному об'ємі, як Новий заповіт так і Старий заповіт, непомильною і історично точною. Серед них вирізняється група «буквалістів», які наполягають на буквальному прочитанні навіть тих місць у Святому Письмі, які інші сприймають як поетичну й метафоричну мову. Особливо це стосується Книги откровення.
З часом термін фундаменталізм став пов'язуватися з тими течіями євангелістського протестантизму, для яких особливо властиве сепаратистське ставлення до сучасності та до тих проявів культури, що є, на їхню думку, типовими для сучасного світу, а також до тих християн, які не вважають за необхідне віддалитися від цих проявів.
Термін фундаменталізм важко застосовувати до релігійних груп за межами США, погляди яких зазвичай менш догматичні.
Вельми впливові в християнському світі католицькі фундаменталісти. До них відносять, зокрема, «Священицьке братство святого Пія Х», засноване в 1970 році архієпископом Марселем Лефевром. Конфлікт Лефевра з офіційним Ватиканом привів до відлучення архієпископа від церкви. Не менш відома організація «Opus Dei» («Божа справа»), заснована іспанцем Ескріва де Балагером в 1928 році, що зробила великий вплив на ряд правих політичних режимів XX століття в Європі і Латинській Америці. Відомі також «Militas Dei» («Воїни Божі») або «Ліга католицької контр-реформації» (Франція).
Католицькі фундаменталісти виступають проти модернізму, екуменізму і реформованого богослужіння, прийнятого II Ватиканським собором.
Зародження православного фундаменталізму в Росії відносять до початку XX століття. На громадському рівні його проявом стали єврейські погроми (1881, 1903), а на політичному - створенням «Союзу російського народу»
Другою хвилею зростання фундаменталістських настроїв в Росії відзначені 1980-1990-ті роки. У політичному полі воно ознаменувалося появою національно-патріотичних об'єднань з православною риторикою (першим з них було Товариство «Пам'ять»). Якщо на ранніх етапах значну роль для таких об'єднань грали антисемітизм і монархічні настрої, то пізніше основну роль став грати самостійний релігійний фактор. У Росії почали діяльність ряд релігійно-суспільних організацій фундаменталістського характеру, таких як «Братство», «Православ'я або смерть».
Релігієзнавець Ю. Чорноморець в 2011 році висловив думку, що патріарх Кирило (Гундяєв) «багато в чому через прагнення зберегти Україну в РПЦ, перейшов на позиції крайнього фундаменталізму».
Юдейський фундаменталізм проявляється в діяльності організацій і політичних партій Ізраїлю, які виступають за організацію всього життя в державі відповідно до релігійних законами юдаїзму. Деякі групи ортодоксальних юдеїв (так званих харедім) часто конфліктують з представниками світського населення Ізраїлю в зв'язку з недотриманням останніми строгих релігійних обмежень. Ці групи часто вступають в прямі зіткнення з поліцією.
Існує також ультрарадикальна юдейська організація «Нетурей карта», що зовсім не визнає Ізраїль як державу в зв'язку з тим, що держава створена до приходу Месії.
В історії було багато випадків екстремістських атеїстів. Під час Французької революції ебертисти були тими, хто найбільш відкрито виступав за дехристиянізацію Франції під час революції.
Наприкінці 19-го і на початку 20-го століть ці ідеї пожвавилися в анархістських, соціалістичних і комуністичних колах. У 20 столітті політик Енвер Ходжа проголосив свою країну «першою атеїстичною державою в світі»[6], і в 1976 році це було додано до конституції.[7] Крайнім випадком була Камбоджа, де червоні кхмери заборонили всі релігійні культи в країні та вбили сотні віруючих, зруйнували храми тощо. Коли в'єтнамська армія увійшла в країну, майже всі монахи та релігійні інтелектуали були вбиті або вивезені на заслання, а майже всі храми, буддистські храми та бібліотеки були зруйновані.
У ХХІ столітті войовничий атеїзм виявився насамперед у русі Новий атеїзм, найбільших представників якого звинувачували в «антирелігійних фундаменталістах» і, на думку Аміра Акцеля, в « атеїстична релігія»[8][9].
Фундаменталізм досить поширений серед германських неоязичників. Питання про взаємозв’язок між германським неоязичництвом та неонацистським рухом є суперечливим серед німецьких неоязичників.
Вчені виділяють низку ідеологій нерелігійного фундаменталізму, наприклад державно-політичний, економічний, націоналістичний, ґендерний, феміністський, екологічний, ринковий фундаменталізм тощо. Фандументалізм виникає як відповідна реакція з боку спільноти, чиє спокійне, комфортне, розмірене існування було розхитане радикальними соціальними трансформаціями. В основі фундаменталізму прагнення повернути втрачену стабільність, відновити систему координат, з цим пов'язана безкомпромісність, любов до простих рішень, пошук твердих, непохитних основ тощо
Фундаменталістським часто називають будь-який підхід, що абсолютизує ті чи інші погляди на істину.
- ↑ В. Лісовий. Фундаменталізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 693. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- ↑ а б в г Matthews, Terry L. Fundamentalism. Lectures for Religion 166: Religious Life in the United States. Wake Forest University. Архів оригіналу за 6 жовтня 2009. Процитовано 27 липня 2008.
- ↑ а б в г Noll, Mark A. (1992). A History of Christianity in the United States and Canada. Grand Rapids, Mich: W.B. Eerdmans. ISBN 0-8028-0651-1. OCLC 25203267 45748646 49546624 59988987 60882886 61482661.
{{cite book}}: Перевірте значення|oclc=(довідка). - ↑ Походження «п'яти основ», задокументоване на пресвітеріанській конференції 1910 року. Архів оригіналу за 18 лютий 2006. Процитовано 3 лютий 2011.
- ↑ Carpenter, Revive us Again (1997) p 200
- ↑ Albania - Hoxha's Antireligious Campaign. www.country-data.com. Процитовано 22 липня 2022.
- ↑ Draft–Constitution of the People’s Socialist Republic of Albania. revolutionarydemocracy.org. Процитовано 22 липня 2022.
- ↑ 'Why Science Does Not Disprove God' Excerpt. Science Friday (амер.). Процитовано 22 липня 2022.
- ↑ Peter Higgs criticises Richard Dawkins over anti-religious 'fundamentalism' | Peter Higgs | The Guardian. amp.theguardian.com. Процитовано 22 липня 2022.
- Ф. Кирилюк. Фундаменталізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.756 ISBN 978-966-611-818-2
- В. Лісовий. Фундаменталізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 693. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Андрій Юраш: Релігійний фундаменталізм у сучасному світі
- А. Єдаменко: Ісламський фундаменталізмяк політична доктрина
- Людмила Филипович: ФУНДАМЕНТАЛІЗАЦІЯ ХРИСТИЯНСТВА ЯК ТЕНДЕНЦІЯ СУЧАСНОГО РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ
- Культурний фундаменталізм
 | |
|---|---|
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
