Очікує на перевірку

Битва за Чорне море (з 2022)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Битва на Чорному морі (з 2022))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва за Чорне море
Російське вторгнення в Україну (з 2022)
Дата: 24 лютого 2022 – дотепер
Місце: Чорне море, Азовське море
Результат: Битва триває. Проміжні результати:
  • На початковому етапі (лютий – липень 2022) Україна запобігла морському десанту та убезпечила свої територіальні води від російського флоту
  • Протягом 2022–2023 років українські сили завдали важких втрат Чорноморському флоту РФ та змусили його полишити Севастопольську морську базу
  • Україна в односторонньому порядку створила морський коридор для власного експорту
Сторони
Росія Росія Україна Україна
Втрати
Список кораблів, пошкоджених під час російсько-української війни

Битва за Чорне море — битва у ході повномасштабної фази російсько-української війни, що почалась 24 лютого 2022 року та охоплює акваторію Чорного моря. Битва ознаменувалась успішним веденням Україною асиметричної війни[1][2] проти Чорноморського флоту ВМФ Росії попри практичну відсутність власних військових кораблів. Це стало можливим завдяки застосуванню інноваційних підходів, зокрема — безпілотних надводних апаратів.

На початковому етапі Україні вдалось запобігти російському морському десанту, вигнати російські кораблі з українських територіальних вод та відбити острів Зміїний. Наступний етап розпочався з виходом Росії з «зернової угоди» та масованими атаками на українську зернову та портову інфраструктуру. Своєю чергою Україна розпочала кампанію ракетних і дронових ударів проти військових об'єктів у Криму та напади на російські військові кораблі безпілотними надводними апаратами. Це підірвало російське панування на морі, в результаті чого Україна змогла в односторонньому порядку проголосити новий морський коридор і відновити експорт морем до довоєнного рівня[3].[4][5][6][7][8][9][10]

За даними CSIS з лютого 2022 до лютого 2024 року Росія втратила близько 40% сумарної водотоннажності військових кораблів, що знаходились на Чорному морі.[5] Для російського флоту становище погіршує той факт, що за конвенцією Монтре Росія не може перекинути до Чорного моря додаткові кораблі.[11][12] У липні 2024 року останній російський сторожовий корабель покинув Крим.[13]

Передумови

[ред. | ред. код]

Чорне море є важливим для економік України та Росії, оскільки воно є шляхом морського експорту. До вторгнення морський експорт складав 60% від усього експорту України. Ще до вторгнення росіяни поступово запроваджували блокаду Азовського моря: після незаконної анексії Криму 2014 року вони піддавали тиску кораблі, що заходили до Азовського моря, а 2018 року захопили кілька українських кораблів і взяли в полон їх команди.[14][15]

Внаслідок анексії Криму Україна втратила також переважну частину власного флоту. Станом на початок вторгнення Чорноморський флот РФ налічував 52 бойові кораблі та 221, а Військово-морські сили України мали 14 бойових і 8 допоміжних.[16] До того ж на 24 лютого флагман ВМСУ фрегат «Гетьман Сагайдачний» перебував на капітальному ремонті й через деякий був самозатоплений.[17][15] Таким чином, на початок вторгнення Україна фактично не мала функціонального флоту[2] та навіть протикорабельних ракетних комплексів.[12]

Початковий етап

[ред. | ред. код]

Незадовго до початку[18] вторгнення 24 лютого 2022 року за допомогою флоту Росія встановила морську блокаду України.[19][14]

Бойові дії на морі розпочались із перших днів війни. Через відсутність берегових ракетних військ російські кораблі мали змогу підходити близько до берега та обстрілювати узбережжя. Зокрема, це дало змогу захопити острів Зміїний 24 лютого.[19] Цей острів мав важливе значення для росіян для забезпечення ізоляції регіону, контролю річкового судноплавства на Дунаї та підходів до українських морських портів. Острів було звільнено у червні 2022 року.[12][14]

Також російські кораблі запускали крилаті ракети по Україні, зокрема, ракети родини «Калібр».[19][12][1][2]

На початку вторгнення однією з ключових цілей для росіян було захоплення Одеси та позбавлення України виходу до моря. З перших днів мешканці Одеси активно готували узбережжя в місті до відбиття потенційного морського десанту. Сухопутний наступ на Одесу було зупинено в ході битви за Миколаїв.[20][14] За словами командувача ВМСУ Олексія Неїжпапи, здійснення десантної операції зірвалось через відсутність сухопутного підходу.[12]

Також 24 березня українськими ракетами «Точка-У» було знищено в порту Бердянська великий десантний корабель «Саратов» і пошкоджено два інші кораблі цього проєкту,[8] що також вплинуло на десантні спроможності.[16]

14 квітня поблизу Зміїного українські протикорабельні ракети уразили флагман Чорноморського флоту РФ ракетний крейсер «Москва».[19] Знищення цього корабля зафіксувало за північчю Чорного моря статус «сірої зони», у якій не могли діяти російські кораблі, але через перевагу в повітрі Росії українські морські сили також не могли вільно діяти в межах цієї зони. Таким чином, результатом першого етапу битви стало унеможливлення висадки з моря й відкидання російського флоту на понад 150 кілометрів від берега.[12][14][16][20][8]

Чорноморська зернова ініціатива

[ред. | ред. код]
Докладніше: Чорноморська зернова ініціатива

В липні 2022 року для забезпечення продовольчої безпеки у світі за посередництва ООН і Туреччини вдалось домовитись щодо зернової ініціативи, яка дозволила Україні експортувати зерно крізь російську блокаду.[19] Угода призупинила активні бойові дії на морі. Однак, з лютого 2023 року Росія почала саботувати угоду, атакувати портову інфраструктуру попри домовленість, погрожувати виходом із цієї угоди, що зрештою і зробила влітку 2023 року.[20][14]

Ескалація 2023 року

[ред. | ред. код]

Протягом 2022—2023 року українські сили наростили спроможності завдавати ударів по російських кораблях у морі та військових об'єктах в окупованому Криму. Це стало можливим завдяки масовому виробництву безпілотних надводних апаратів (БНА) і постачанню західних крилатих ракет.[14][20][21][22]

Інноваційна тактика з застосуванням безпілотних брандерів дозволила уражати російські кораблі на значній віддалі від берега, аж до Новоросійська.[14][20][21][22][23] Влітку 2023 року навіть було створено перший у світі спеціальний підрозділ для БНА — 385-ту бригаду морських безпілотних комплексів.[24][25]

17 липня 2023 року розпочалась ескалація бойових дій. 17 липня Кримський міст було атаковано вдруге, використавши морські надводні дрони.[джерело?] Росія остаточно вийшла з чорноморської зернової ініціативи, оголосила про відновлення блокади українських портів та почала завдавати масованих ударів по портовій інфраструктурі Одеси та Ізмаїла з використанням ракет та безпілотників.[22] Того самого дня українські БНА пошкодили Кримський міст. У липні українське військове та політичне керівництва поставили мету надати Росії якнайжорсткішу військову відповідь та зробити все Чорне море небезпечним для російських військових кораблів.[14]

4 серпня Україна опублікувала прибережне повідомлення, яким оголосила акваторії шести російських портів у Чорному морі такими, що перебувають під воєнною загрозою. Про це йдеться у прибережному повідомленні № 118, що опубліковане на сайті Держгідрографії. У повідомленні зазначається, що йдеться про акваторії внутрішнього та зовнішнього рейдів портів Анапа, Новоросійськ, Геленджик, Туапсе, Сочі та Тамань. Підставою оголошення вказаний наказ № 5 Військово-морських сил України від 04 серпня 2023 року.[26]

Надані західними союзниками далекобійні крилаті ракети (Storm Shadow), а також безпілотники й ракети власного виробництва («Нептун») дозволили українським силам завдавати ударів по військових об'єктах в окупованому Криму, в тому числі по засобах протиповітряної оборони. Зокрема, 13 вересня 2023 було уражено великий десантний корабель і підводний човен під час удару по Севморзаводу, 22 вересня 2023 ракета влучила у штаб Чорноморського флоту.[20][6]

Українські спецпризначенці також здійснили низку операцій у Чорному морі: 24 серпня провели висадку в Криму, а у вересні повернули під український контроль «вишки Бойка».[22][23]

Успішні дії протягом другої половини 2023 року підірвали російське панування в Чорному морі та суттєво обмежили бойові можливості ЧФ РФ.[22] Супутникові знімки показали, що в жовтні 2023 року росіяни відвели значну частину флоту з Севастопольської бази до безпечніших портів на сході Чорного моря, як Новоросійськ.[20][5] Також росіяни запланували розбудувати військово-морську базу в місті Очамчире в окупованій Абхазії,[18][27] однак ця база є маленькою та не може розглядатись як заміна севастопольській.[2]

У червні 2024 року Росія вивела два ракетні кораблі з Криму, а в липні останній сторожовий корабель залишив Крим. Речник ВМСУ Дмитро Плетенчук сказав про це: «Останній сторожовий корабель ЧФ РФ просто зараз звалює з нашого Криму. Запам’ятайте цей день».[13]

Новий торговельний коридор

[ред. | ред. код]
Докладніше: Тимчасовий чорноморський коридор

У відповідь на вихід Росії з угоди Україна в односторонньому порядку проголосила створення нового гуманітарного морського коридора 10 серпня 2023, що стало можливим саме завдяки успіхам на чорноморському театрі воєнних дій і послабленню російського тиску внаслідок цього.[4][28][10] Станом на початок грудня 2023 року ним скористались понад 200 кораблів, перевізши мільйони тонн зерна, металів та іншого вантажу.[20] Станом на січень 2024 року, за словами прем'єр-міністр України Дениса Шмигаля, морський експорт уже відповідав довоєнному рівню, новим коридором пройшли понад 660 кораблів, що перевезли до 32 країн світу близько 20 мільйонів тонн вантажів, з яких 70% складала аграрна продукція.[3]

Тіньовий флот Росії

[ред. | ред. код]

За оцінкою ICBSS[en], переміщення переважної частини середземноморського угруповання кораблів ЧФ РФ назад у Чорне море перед початком вторгнення в Україну спричинило проблеми для підтримки російських військових баз у Сирії, позаяк кораблі були основним способом перевезення вантажів. Причиною цього є дотримання Туреччиною конвенції Монтре, яка забороняє проходження Босфорської протоки військовим кораблям.[29] Втім, росіяни продовжили використовувати свій «тіньовий флот»[a] для транспортування військових вантажів між Сирією та Росією.[30][31][32]

Деякі з цих кораблів, а саме танкер SIG та суховантаж Sparta IV також стали мішенями для українських надводних безпілотників.[33]

Оцінки

[ред. | ред. код]
  • На думку експерта Центру оборонних стратегій Віктора Кевлюка, ВМСУ поставили росіян в такі умови, що заявлені ними атаки на цивільні кораблі, що прямують до українських портів зробили би їх ініціаторами необмеженої морської війни, в якій Росія б також зазнала великих збитків.[28]
  • Журналісти та фахівці відзначали, що успіхи в битві на Чорному морі, удари по російських об'єктах у Криму та ведення війни на виснаження демонструють можливість України знаходити способи ефективної протидії ворогу попри безуспішну сухопутну кампанію.[5][7][34]
  • Станом на грудень 2023 року низка експертів і журналістів назвали битву за Чорне море найвагомішим здобутком Збройних сил України протягом останніх місяців 2023 року. Колишній капітан фрегата ВМС Великої Британії та оглядач The Telegraph Том Шарп заявив, що «Україна виграла велику морську битву, не маючи власного флоту».[6] Журналіст і співробітник Атлантичної ради Пітер Дікінсон пригадав історію захисників острова Зміїного та їх зухвалу відповідь російському кораблю і сказав, що ця непокора задала тон усій війні на морі.[34]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ В цьому випадку йдеться про кораблі, що йдуть під цивільними прапорами, але нелегально провозять військові вантажі.
  1. ↑ а б Асиметричний тазик. LB.ua. 31 серпня 2023. Архів оригіналу за 27 січня 2024. Процитовано 28 січня 2024.
  2. ↑ а б в г Delanoë, Igor. Russia's Black Sea Fleet in the "Special Military Operation" in Ukraine - Foreign Policy Research Institute. www.fpri.org (амер.). Архів оригіналу за 10 лютого 2024. Процитовано 8 лютого 2024.
  3. ↑ а б У січні Україна вийшла на довоєнні обсяги експорту морем. babel.ua (укр.). 6 лютого 2024. Архів оригіналу за 7 лютого 2024. Процитовано 7 лютого 2024.
  4. ↑ а б Водні дрони, Ілон Маск та високоточні ракети: як Україна відвоювала Чорне море. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 19 січня 2024. Процитовано 9 лютого 2024.
  5. ↑ а б в г Cancian, Mark (8 лютого 2024). Ukraine’s Victory at Sea. Foreign Affairs (амер.). ISSN 0015-7120. Архів оригіналу за 8 лютого 2024. Процитовано 8 лютого 2024.
  6. ↑ а б в Sharpe, Tom (21 вересня 2023). Ukraine has won a massive naval victory without having a navy. The Telegraph (брит.). ISSN 0307-1235. Архів оригіналу за 4 грудня 2023. Процитовано 10 лютого 2024.
  7. ↑ а б Stephen Blank, opinion contributor (28 вересня 2023). Ukraine’s naval victories show a winning strategy is underway. The Hill (амер.). Архів оригіналу за 26 грудня 2023. Процитовано 10 лютого 2024.
  8. ↑ а б в Російсько-українська битва за Чорне море. espreso.tv (укр.). Архів оригіналу за 19 січня 2024. Процитовано 8 лютого 2024.
  9. ↑ Російський флот відступає: Україна виграє битву за Чорне море, – Atlantic Council. texty.org.ua (укр.). 2023. Архів оригіналу за 4 грудня 2023. Процитовано 8 лютого 2024.
  10. ↑ а б Russia is losing the battle for the Black Sea. The Economist. ISSN 0013-0613. Архів оригіналу за 8 лютого 2024. Процитовано 8 лютого 2024.
  11. ↑ Україна обрала вірну тактику контрнаступу: огляд аналітики. Повернись живим. 29 вересня 2023. Архів оригіналу за 14 жовтня 2023.
  12. ↑ а б в г д е Командувач ВМС Неїжпапа: Дрони – це ще один спосіб мочити русню, але не єдиний. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 8 лютого 2024. Процитовано 9 лютого 2024.
  13. ↑ а б Плетенчук: Росія вивела з Криму останній сторожовий корабель. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 17 липня 2024. Процитовано 1 серпня 2024.
  14. ↑ а б в г д е ж и к Водні дрони, Ілон Маск та високоточні ракети: як Україна відвоювала Чорне море. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 19 січня 2024. Процитовано 9 лютого 2024.
  15. ↑ а б Cancian, Mark (8 лютого 2024). Ukraine’s Victory at Sea. Foreign Affairs (амер.). ISSN 0015-7120. Архів оригіналу за 8 лютого 2024. Процитовано 8 лютого 2024.
  16. ↑ а б в Кевлюк, Віктор (31 серпня 2023). Асиметричний тазик. LB.ua. Архів оригіналу за 28 січня 2024. Процитовано 9 лютого 2024.
  17. ↑ Фрегат “Гетьман Сагайдачний” затопили, щоб не дістався ворогу. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 18 січня 2024. Процитовано 9 лютого 2024.
  18. ↑ а б Успішна комбінація. Як Україна виграє битву за Чорне море. nv.ua (укр.). Архів оригіналу за 20 листопада 2023. Процитовано 9 лютого 2024.
  19. ↑ а б в г д Bigg, Matthew Mpoke (14 березня 2023). The Black Sea is a crucial theater in the war between Russia and Ukraine. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 9 травня 2023. Процитовано 8 лютого 2024.
  20. ↑ а б в г д е ж и Dickinson, Peter (5 грудня 2023). 2023 review: Ukraine scores key victories in the Battle of the Black Sea. Atlantic Council (амер.). Архів оригіналу за 8 лютого 2024. Процитовано 28 січня 2024.
  21. ↑ а б Cancian, Mark (8 лютого 2024). Ukraine’s Victory at Sea. Foreign Affairs (амер.). ISSN 0015-7120. Архів оригіналу за 8 лютого 2024. Процитовано 8 лютого 2024.
  22. ↑ а б в г д Україна обрала вірну тактику контрнаступу: огляд аналітики. Повернись живим. 29 вересня 2023. Архів оригіналу за 14 жовтня 2023.
  23. ↑ а б Ukraine darkens Russia’s naval prospects in the Black Sea. IISS (англ.). Архів оригіналу за 4 лютого 2024. Процитовано 9 лютого 2024.
  24. ↑ У ВМС України створили бригаду морських дронів. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 28 серпня 2023. Процитовано 1 вересня 2023.
  25. ↑ Sutton, H. I. (31 серпня 2023). World's First Specialized Explosive Naval Drone Unit Formed In Ukraine. Naval News (амер.). Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 1 вересня 2023.
  26. ↑ Україна оголосила акваторії чорноморських портів РФ зоною воєнної загрози // Економічна правда. — 2023. — 5 серпня.
  27. ↑ Чи мають право ЗСУ атакувати кораблі ЧФ РФ на базі в Абхазії?. Крым.Реалии (укр.). 10 жовтня 2023. Архів оригіналу за 11 жовтня 2023. Процитовано 9 лютого 2024.
  28. ↑ а б Асиметричний тазик. LB.ua. 31 серпня 2023. Архів оригіналу за 27 січня 2024. Процитовано 28 січня 2024.
  29. ↑ BlackSeaNews | Deployment of Russian Warships in the Mediterranean as of November 1, 2023. BlackSeaNews (англ.). Архів оригіналу за 15 грудня 2023. Процитовано 10 лютого 2024.
  30. ↑ Tahir, Tariq (31 жовтня 2023). Russian 'ghost ships' linked to Syrian arm shipments dodge Ukrainian attacks. The National (англ.). Архів оригіналу за 30 листопада 2023. Процитовано 10 лютого 2024.
  31. ↑ Security, Ellie Cook; Reporter, Defense (19 жовтня 2023). Russia's "ghost fleet" is going undetected. Newsweek (англ.). Архів оригіналу за 5 лютого 2024. Процитовано 10 лютого 2024.
  32. ↑ Sutton, H. I. (5 березня 2023). Russian Ship Loaded With Military Equipment Enters Black Sea. Naval News (амер.). Архів оригіналу за 17 січня 2024. Процитовано 10 лютого 2024.
  33. ↑ Свобода, Радіо (9 серпня 2023). Розвідка Британії: Україна знайшла «слабку ланку» Росії у Чорному морі. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 24 вересня 2023. Процитовано 10 лютого 2024.
  34. ↑ а б Морська перемога як найвагоміший здобуток ЗСУ останніх місяців – оцінки експертів. Voice of America (укр.). 3 грудня 2023. Архів оригіналу за 22 грудня 2023. Процитовано 9 лютого 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Битва_за_Чорне_море_(з_2022)&oldid=43399709