Координати: 42°41′51.5″ пн. ш. 23°19′20.1″ сх. д. / 42.69764° пн. ш. 23.32225° сх. д. / 42.69764; 23.32225

Софія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Софія
болг. София[1]
англ. Sofia[1]
Герб Прапор
Герб Софії Прапор Софії
Софія
Софія
Основні дані
42°41′51.5″ пн. ш. 23°19′20.1″ сх. д. / 42.69764° пн. ш. 23.32225° сх. д. / 42.69764; 23.32225
Країна Болгарія Болгарія
Адмінодиниця Столична громадаd[1]
Столиця для Болгарія
Поділ
  • Krasna Polyana Districtd, Mladost Districtd, Lyulin Districtd
    • Площа 492 км²
    Населення 1 362 617 (на 1 січня 2018)
    · густота 2 496 осіб/км²
    Агломерація 1 316 557
    Висота НРМ 500—800  м
    Водойма Владайськаd, Іскир, Какачd, Боянськаd, Горнобанськаd, Перловськаd, Суходольськаd
    Назва мешканців болг. Софиянец, есп. Sofiano, фр. Sofiote[2], болг. Софиянци і угор. szófiai
    Міста-побратими Алжир, Анкара, Берлін, Братислава, Брюссельський столичний регіон, Бухарест, Бурса, Гаосюн, Гельсінкі, Карловац, Київ, Лондон, Мадрид, Мілан, Москва, Піттсбург, Ільяву, Прага, Сідней, Санкт-Петербург, Салала, Тель-Авів-Яфо, Тирана, Варшава, Ташкент, Відень, Сідон, Єреван, Афіни, Амман і Скоп'є
    Телефонний код (+359) 2
    Часовий пояс UTC+2, влітку UTC+3
    Номери автомобілів C, CA і CB
    Код LAU (NUTS) BG68134
    GeoNames 727011
    OSM r4283101  ·R
    Поштові індекси 1000
    Міська влада
    Мер міста Йорданка Фандикова
    Вебсайт sofia.bg
    Мапа
    Мапа
    Софія. Карта розташування: Болгарія
    Софія
    Софія
    Софія (Болгарія)
    CMNS: Софія у Вікісховищі
    У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Софія (значення).
    Вид на частину середмістя Софії. На передньому плані — Орлів міст.

    Софі́я (болг. Со́фия) — столиця, найбільше місто і головний культурний та економічний центр країни Болгарії. Воно є 15-им найбільшим містом в Європейському союзі, з населенням 1 291 591 осіб (перепис 2011), що становить 17,5 % населення країни. Софія лежить в центральній частині Західної Болгарії, в Софійській котловині, на південь від неї височіє гора Вітоша, на захід — гора Люлін, на північ — Стара Планина. Загальна площа 492 км², висота над рівнем моря від 500 до 639 м[3] . Софія четверта за висотою столиця Європи. Місто простяглося на чотири тераси між річкою Іскир та її притоками — Перловска і Валадайска. У центрі міста, разом з кварталами Овча купел, Княжево, Горна баня, Панчарево струмують мінеральні джерела. В Софії вологий континентальний клімат.

    Софія є основним адміністративним, індустріальним, транспортним, культурним і університетським центром країни, в ній зосереджено 1/6 всієї промисловості країни. Також в місті розташовані Болгарська академія наук, багато університетів, театрів, кінотеатрів, Національна галерея, археологічні, історичні, природознавчі і інші музеї. У центрі міста є чимало зареєстрованих історичних пам'яток, ще з римських часів. Наявний міжнародний аеропорт.

    Ще 3-го квітня 1879 року місто було оголошене столицею, Установчими зборами за пропозицією професора Марина Дринова, як віддалене від турецького кордону місто і розташоване в центрі болгарських земель, за тодішнім розумінням.[4]

    Девіз міста «Росте, та не старішає».[5]

    Географія

    Місцезнаходження

    Борисів сад

    Історичний центр Софії знаходиться на південь від центру Софійської котловини, однієї з підбалканських долин, що лежать між Балканським хребтом на північному сході і горами Люлін, Вітоша і Лозенска на півдні. Сучасне місто займає значну частину Софійської котловини і розтяглося переважно на південний схід і північний захід від історичного центру, сягаючи підніжжя гори Вітоша, а північно східні райони міста Сеславці і Кремиковці розміщені на схилах гори Стара Паланина[6].

    Територія Софії має площу 492 км²[7], міська територія охоплює сусідні сільськогосподарські і лісові землі, включаючи значну частину гори Вітоша. Софія межує з територією трьох міст (Банкя, Бухово и Новий Іскир) і з територією 25 сіл (Бистриця, Бусманці, Владая, Волуяк, Герман, Горішній Богров, Долішній Богров, Долішній Пасарел, Іваняне, Казичене, Клісура, Кокаляне, Кривина, Кубратово, Лозен,Локорско, Мало-Бучино, Мировяне, Мрамор, Мирчаєво, Негован, Огоя, Панчарево, Чепинці і Яна) із Столичної общини, 5 сіл (Големо-Бучино, Дивотино,Кладниця, Люлин, Чуйпетлово) із Перницької общини, 2 села (Гурмазово, Пожарево) общини Божуриште і одне село (Ябланица) з общини Своге.[8]

    До міста ведуть п'ять гірських перевалів: Іскарський, Владайський, Драгоманський, Петроханський і Витинський. Через них проходять давні дороги, які з'єднують Адріатичне море і Центральну Європу з Чорним та Егейським морями і Близьким сходом. Завдяки своєму розташуванню, Софія в минулому була великим комерційним, туристичним і культурним центром на Балканському півострові. Через місто протікає кілька дрібних річок, найбільші з яких Владайська і Перловська. Через східні квартали тече річка Іскор, але там вона дуже мілка. Софія здавна відома своїми мінеральними водами (15 джерел з загальною ємністю в 130л/с). За останні 60 років побудовано штучні озера й водосховища.

    Софія знаходиться на 150 км від Пловдива, на 360 км від Бургаса і на 430 км від Варни автомобільними шляхами.

    Клімат

    В Софії вологий континентальний клімат, з середньою річною температурою від 10.6 °C.

    Зима холодна й сніжна. В дуже сніжні зими температура може падати до -15 °C, або й ще нижче, особливо в січні. Туман є типовим явищем на початку зими. Взимку в середньому 58 днів земля вкрита сніжним покровом.[9]

    Літо в Софії тепле і сонячне. В столиці зазвичай прохолодніше ніж загалом по країні, проте і тут температура піднімається до 35 °C, особливо в липні і серпні.

    Осінь і весна в Софії порівняно короткі і швидкоплинні.

    Середньорічна кількість опадів становить 581,8 мм, досягаючи свого максимуму в кінці весни і початку літа, коли досить часті грози.


    Клімат Софії
    Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
    Абсолютний максимум, °C 19 23 27,5 31 34 38 41 39,4 36,1 33,9 25,5 23 41
    Середній максимум, °C 3,5 5,6 10,6 16,2 21,1 24,7 27,3 27,5 22,9 17,1 9,7 4,3 15,9
    Середня температура, °C −0,5 1,1 5,4 10,6 15,4 18,9 21,2 21 16,5 11,3 5,1 0,7 10,6
    Середній мінімум, °C −3,9 −2,9 0,8 5,4 9,8 13,2 15,1 14,9 11 6,6 1,4 −2,4 5,8
    Абсолютний мінімум, °C −28,3 −25 −16,1 −6 −2,2 1,4 2 3,5 −2 −6 −15,3 −21,1 −28,3
    Норма опадів, мм 33.2 31.5 38.1 50.7 67 75.4 52.6 57.6 45.7 45 43.3 41.7 581.8
    Джерело: Клімат Софії. stringmeteo.com.
    Вид на гору Вітоша і центр міста

    Екологія

    Проблема забруднення повітря в Софії викликана її розташуванням в долині, яка з усіх сторін оточена горами, що впливає на здатність до самоочищення атмосфери. Повітря в столиці забруднюється в основному твердими частинками і оксидами азоту. Після зупинки роботи «Креміковці» забруднення йде, в першу чергу, від автомобільного транспорту, опалення твердим та рідким паливом, брудних доріг і деяких ТЕС. Такі столичні райони, як Дружба, Надія і Павлово мають найбільш забруднене повітря, за винятком автомобільного транспорту, основним забруднювачем в них є ТЕС.[10]

    Софія займає тридцять третю позицію в 2015 році, за забрудненням повітря серед 157 міст Європи.[11]

    Історія

    Фракійська Сердика

    Залишки від фортеці Сердики

    Софія є однією з найстаріших європейських столиць. Її історію можна простежити до часів неоліту. Сліди неолітичних поселень були виявлені на її території (близько сьогоднішнього палацу, і в сучасному кварталі Слатіна), починаючи з 5000 до н. е.

    У VII столітті до н. е. на північ від теплого мінерального джерела, біля річки Владайки виникає фракійське місто, яке стало відоме як Сердонополіс або Сердика за назвою місцевого фракійського племені. В IV столітті до н. е. місто потрапило під владу Філіпа II, а потім його сина Олександра Македонського.

    Антична Сердика — Ротонда святого Георгія (Софія) і руїни резиденції імператора Костянтина I Великого

    Римський період

    Місто потрапило під римське пануванням в 29 році нашої ери при римському імператорі Марку Ульпію Траяні (98-117). Сердика, яка знаходиться на римській дорозі Віа Мілітаріс, процвітала і стала центром адміністративного району. Місто виросло під час правління Марка Аврелія (161—180) і імператора Коммода (176—192 н. е.), між 176 і 180 було укріплене муром, сторожові вежі. В 2 сторіччі були відкриті гарячі джерела і побудовані міські лазні, адміністративні та інші будівлі.

    З другої половини III століття важливість міста різко зросла. Хоча воно і піддалося, вторгненню готів в 271, воно було обране столицею великої римської провінції Дакії Авреліани, утвореної з Верхньої Мезії імператором Авреліаном, випередивши місто Ніш. Під час адміністративних реформ Діоклетіана в 285, Сердика стала столицею новоствореної провінції Внутрішня Дакія. При поділі єпархії Мезії, воно стає столицею північної єпархії — Дакія, яка складалась з провінцій Внутрішня Дакія, Прибережна Дакія, Дарданія, Гірська Мезія, Превалітанія. Між 275—299 був побудований критий амфітеатр і Ради округу — булевтеріона.

    Цілком можливо, в Сердиці народився імператор Авреліан, хоча його родовід напевне не встановлено. Під його керівництвом Сердика отримала новий північний мур. В місті 250 року народився імператор Галерій, який помер і був похований в Сердиці.

    Сердика була місцем проживання християнського єпископа і в 343, в місті було проведено Сардикійський собор, скликаний західним імператором Константом і східним імператором Констанцій II. На нього прибуло 341 єпископ християнської церкви, в тому числі Афанасій Великий, святий Осій з Кордови і відомий сердицький єпископ Протоген. На соборі встановили правила внутрішньої церковної структури і взаємин церкви з світською владою. Йдучи на собор Афанасій заснував Знатноліваденський монастир, розташований недалеко від сучасного села Златна Лівада, який працює і по сьогодні.

    Сердика була улюбленим містом імператора Костянтина Великого (народився в Ніші), який навіть мав намір перенести туди столицю. Стародавні автори говорять, що він часто говорив, «Сердика це мій Рим».[12]. Імператор часто жив в Сердиці, де видано багато з його указів, що збереглися в Corpus iuris civilis. Імператор довгий час жив і керував імперією з своєї резиденції в місті, яка називалась «Міська резиденція». У четвертому столітті, резиденція вже займала цілий район міста, відомого як «Константинов район», розташований в основному між сучасними вулицями «Калоян», «Позітано», «Леге» і на південь від президентської резиденції. Пізніше, в 13-му сторіччі, комплекс перетворюється в палац болгарського Калояна[13][14][15] Тут була міська резиденція севастократорів, а заміська була біля Боянській церкві. У 357 р н. е., римський історик Амміан Марцеллін визначає місто як велике і відоме. У V—VI століттях під час великого переселення народів місто переживає нашестя гунів, готів і інших варварських племен. В середині VI століття, під час правління імператора Юстиніана I (527—565), Сердика відроджується як важливий адміністративний центр Візантійської імперії під ім'ям Триадиця. Тільки у релігійному відношенні місто було підпорядковане архієпископству, центром в місті Охриді, де народився сам імператор Юстиніан.

    Собор Святої Софії (VI ст.)

    Середньовіччя

    На початку ІХ століття, 9 квітня 809 — на Великдень хан Крум приєднався фортецю Сердику і місто навколо неї до болгарської держави під назвою Средець (від лат. Serdica ст.-слов. Срѣдьць)[16] Після першого завоювання Преслава і Друстура Іоанном Цимісхієм в 971, Средец став місцем розташування болгарського патріарха. Під час воєн з братами комітопулами, імператор Василь II робить безуспішні спроби штурмувати місто між 986 і 1016. Зазнавши рішучої поразки, цар Самуїл і 17 серпня в 986 при Тарянових вратах, цар, тікаючи, залишивши свою армію і скарби. В 1018 році, після смерті Івана Владислава 35 замків, в тому числі Средець, добровільно перейшли під владу візантійського імператора.

    Після відновлення болгарської держави в 1185 єпископ Средеця зводиться в сан митрополита. З кінця XIV століття по 1870-ті роки місто, як і вся країна, перебувало під османською владою. Ще в XII—XIII вв. місто в спілкуванні називали Софією, за іменем головного храму — кафедральною св. Софії. (Заснована в першій половині IV ст., сучасна будівля сходить до кінця того ж століття, добудовувалося кілька разів). Проте в офіційних документах під цією назвою місто з'являється лише наприкінці XIV століття.

    Османське панування

    Під час османського владицтва місто стає важливим центром імперії. Тут міститься резиденція бейлербея Румелії, що править європейською територією Османської імперії і, таким чином, місто стало найважливішим, після Константинополя, османським містом в Європі. Разом з тим в Софії розвивалася культурна діяльність болгар — Софійська літературна школа XVI ст; «Мала свята гора» — навколо міста було кільце із понад 50 монастирів, з яких понад 20 існують досі. Важливий центр визвольного руху.

    У 1873, після судового процесу, що пройшов тут же, в околицях Софії був страчений болгарський національний герой Васил Левський.

    Після звільнення від турецької влади і відродження болгарської держави Софія стає столицею (1879). Першочергова заслуга в цьому належить професорові Харківського університету болгарському історикові Марину Дринову, що брав діяльну участь в створенні нової держави (представники Австро-Угорщини виступали за те, щоб зробити столицею Велико Тирново). В результаті цього кількість жителів Софії росте дуже швидко в порівнянні з іншими болгарськими містами, в основному внаслідок внутрішньої міграції.

    Населення

    Рік Населення
    1870 19 000 [3]
    1880 20 501 [4]
    1887 30 456 [5]
    1892 46 628 [6]
    1900 67 953 [7]
    1905 82 621 [8]
    1910 102 812 [9]
    1920 154 025 [10]
    1926 213 002 [11]
    1934 287 095 [12]
    1939 401 000 [13]
    1946 435 000 [14]
    1956 639 900 [15]
    1965 802 400 [16]
    1975 965 700 [17]
    1985 1 121 800 [18]
    1992 1 114 900 [19]
    2001 1 091 772 [20]
    2011 1 202 761 [21]
    2015 1 286 383 [22]
    2016 1 307 376

    Населення Софії протягом багатьох років
    (числа приведені в тисячах)

    Софія є найбільшим містом в Болгарії. У 1870 році налічувалося близько 19 000 жителів. Згідно з першого офіційного перепису в Князівстві Болгарії (1881 р), найбільше місто в нинішніх болгарських землях було Русе з 26 163 жителів, а потім Варна з 24 555, третій Шумен 23 093, і Софія знаходиться на четвертому місці з 20 501 жителів.[17] У той час, етнічно населення Софії ділилося наступним чином: 56 % становили болгари, 30 % євреїв, турків 7 % і 6 % циган.[18] У 1880 Костянтин Іречек зазначає, що в Софії було 20 сіл з близько 5 000 будинків.

    Через кілька років після звільнення міста населення почало поступово зростати, в основному за рахунок іммігрантів з усієї Болгарії, але в основному з Радомира, Трана, Брезника, Самокова, Орханіє і Тсаріброда. У період з 1900 по 1946 рік населення міста зазнає найбільшого зростання — від 68 000 до понад півмільйона людей.

    До 2015 року в Софії зареєстровано 1,426,519 осіб, які вказали поточну адресу проживання в Софійському муніципалітеті, з яких 1 286 383 є резидентами Софії[19]. За даними перепису 2001 року, в районі Софії живуть 1 177 577 осіб, з яких 559 229 чоловіків (47,5 %) і 618,348 жінок (52,5 %) або на 1000 чоловіків приходиться 1106 жінок, У Софії живуть 1 094 410 осіб, 518 149 чоловіків і жінок 576 261. В найбільшому районі Люліні проживає 120 117 жителів, а в Младості — 110,877 жителів, Подуяне — 75,312 жителів і в Красному Селі 72 773 жителів. Більшість жителів столиці мають від 18 до 64 років (790,180 осіб), а людей у віці до 18 років (201 202), а також тих, хто старше 65 років (183,049). Середній вік склав 38,3 років.[20]

    Щільність населення на кінець 2000 р склала 909,1осіб/км². На думку деяких газет, фактичне число людей, що проживають в столиці, більше 2 мільйонів чоловік.[21] Відповідно до заяв офіційних осіб щорічно з провінції в Софію на постійне проживання приїжджає в межах від 25 000 до 45 000 осіб[22]. Це викликає багато проблем для міста — переповненість, збільшення кількості автомобілів, пробки, забруднення повітря, житлова криза, відсутність паркувальних місць і багато іншого.

    Народжуваності на 1000 осіб склала 7.9 дітей, а до 2001 року вона перебуває в постійному стані занепаду. Коефіцієнт смертності становив 12,2 на 1000 і продовжує рости. На підставі цих даних щорічне зниження чисельності населення було б 4,3 проміле. Справді, через приплив людей з сільської місцевості населення збільшується. Дитяча смертність становить 11 дітей на 1000 народжених живими. У 1980 році це було 18.9 на 1000. З 2001 року рівень народжуваності в Софії постійно зростає, досягаючи 13 проміле. Це створює проблему з дитячими садками, число яких зменшилося вдвічі, в довгостроковій перспективі зниження народжуваності після 1989 року.

    За даними перепису 2011 року населення Софії складається з наступних етнічних груп: 1.136 млн болгари (96 %); 18 300 рома (1,5 %); 6500 турки (0,6 %)[23] Близько 17 000 чоловік вказали іншу етнічну групу або не ідентифікували себе. Немає помітної різниці у відсотках від трьох основних етнічних груп в столиці в порівнянні з переписом 2001 року, єдина істотна відмінність це збільшення болгарського населення на 12 000 чоловік.[24] В ході перепису 2001 року також було виявлено кілька менш численних громад в Софії, в тому числі 3,100 росіян, 1700 вірмен, 1200 греків.

    Управління

    Економіка

    В період між світовими війнами основними галузями промисловості в Софії були: борошняна, текстильна, гумова і сигаретна. До бомбардування 1944 років близько 37 % промисловості країни зосереджено в столиці. У цей період починається і розвиток науки, і освіти . Було побудовано ряд університетів, науково-дослідних інститутів, лікарень, фабрик і заводів.

    Сьогодні Софія є найбільшим промисловим центром в Болгарії, перевага віддається розвитку важкої промисловості. У Софії є ​​близько 800 великих підприємств. У Софії зосереджено 75 % чорної металургії, 50 % друку, 15 % електричної і електронної промисловості, 14 % вовняного і взуттєвого виробництва країни. Впроваджується хімічна, текстильна і харчова промисловість. Будівництво, торгівля і транспорт, зв'язують фізичну і соціальну інфраструктуру міста тому досить високо розвинені. Приватний сектор на території муніципалітету Софії зосереджений в основному в сфері торгівлі та послуг. В Софії працюють Софійська фондова біржа і Болгарська фондова біржа.

    Як наслідок централізованої планової економіки близько 50 % ВВП Болгарії припадає на столицю. Тут знаходиться штаб фінансових установ. Середня зарплата в Софії є високою по країні — близько 530 левів, але, за даними статистичних спостережень, беручи до уваги ухилення від сплати податків неофіційна зарплата становить близько 680 левів, а в середньому по країні — 553 Левів.

    Інфраструктура

    Транспорт

    Станція софійського метро

    Софія є найважливішим центром залізничного сполучення Болгарії. В місті розташовано 8 залізничних станцій (Центральний Залізничний Вокзал, Софія-Північ, Іліянці, Подуєне, Іскьр, Захарна фабрика, Горна Баня и Надежда). Нещодавно був відкритий і новий Центральний автовокзал. Також функціонує міжнародний аеропорт.

    В системі міського громадського транспорту діють автобуси, трамваї, тролейбуси. 28 січня 1998 було відкрито метро, яке наразі має 3 лінії, з відхиленнями деяких ліній на околиці міста, з 48 кілометрами колій та 43 станціями [25].

    Докладніше: Софійський тролейбус та Софійський метрополітен

    Культура

    Національний театр Івана Вазова
    Храм-пам'ятник Олександра Невського (1904—1912)

    Театри

    Музеї

    Пам'ятники культури, мистецькі заклади

    Панорама міста

    Софія — панорама з Національного палацу культури

    Видатні особистості

    Софія й Україна

    У Софії в 1889—95 жив, працював і похований М. Драгоманов; 1911 виступала українська театральна трупа О. Суходольського. У 1918—21 діяло посольство УНР (посол О. Шульгин, згодом Ф. Шульга); 1919—20 дипломатична місія УНР видавала журнал «Украинско-Български Преглед» (ред. П. Сікора і Ю. Налисник). По першій світовій війні у Софії виникла невеличка українська колонія, переважно ветеранів Армії УНР. Тут мали осідок централі українських товариств: Української Громади в Болгарії, Українського Об'єднання в Болгарії, а з 1934 — Союзу Українських Організацій у Болгарії.

    З 1920 в Софії діяло Болгарсько-Українське Товариство (гол. І. Шишманов), у 1920-х роках нечисленна Українська Студентська Спілка, руханкове товариство «Січ» тощо, — усіх ліквідовано по Другій світовій війні. У Софії 1921—63 працював скульптор М. Паращук. Після 1945 — жваві культурні зв'язки між Софією і Києвом (гастролі київських солістів, виставки образотворчого мистецтва).

    13 грудня 1992 у Софії перебував з офіційним візитом міністр закордонних справ України Анатолій Зленко. 1996 року в Софійському університеті почали викладати українську мову (проф. Іван Стоянов).

    Галерея

    Відомі люди

    Література

    Посилання

    Примітки

    1. ↑ а б в НСИ Националният регистър на населените места
    2. ↑ http://cnig.gouv.fr/wp-content/uploads/2020/02/CNT-PVM_r%C3%A9vis%C3%A9_2020-01-27-1.pdf
    3. ↑ София по данни на Единния класификатор на административно-териториалните и териториалните единици (ЕКАТТЕ).
    4. ↑ По това време София се е разбирала като средищно разположена, защото според Санстефанския мирен договор към България влизали териториите на областта Македония, Западните покрайнини и Северна Добруджа.
    5. ↑ Освен другите източници, в тази статия са използвани и материали, предоставени от Столичната община и независима статистическа агенция.
    6. ↑ http://wikimapia.org/#lang=en&lat=42.650122&lon=23.133087&z=10&m=b
    7. ↑ Справка за гр. София, общ. Столична, обл. София (столица) към 01.10.2015 г., сайт на Националния статистически институт.
    8. ↑ https://github.com/yurukov/Bulgaria-geocoding/blob/master/settlements_neighbors.csv
    9. ↑ Архивна, обобщена информация за времето в България 1952—2010 г., по данни от NOAA, stringmeteo.com.
    10. ↑ «Дружба», «Надежда» и «Павлово» са с най-мръсен въздух в София", Валери Серафимов – директор на отдел «Мониторинг на въздуха» в Изпълнителната агенция по околна среда, mediapool.bg, видяно на 16 март 2012
    11. ↑ Класация на европейски градове по показател замърсяване за 2015 г.
    12. ↑ Petri Patricii excerpta Vaticana, 190: Κωνσταντίνος εβουλεύσατο πρώτον εν Σαρδική μεταγαγείν τά δημόσια· φιλών τε τήν πόλιν εκείνην συνεχώς έλεγεν «η εμή Ρώμη Σαρδική εστι.» — Константин най-напред възнамерява да пренесе управлението в Сардика; и понеже обича този град, често казва: «Сардика е моят Рим».
    13. ↑ Сава Бобчев, Сердика – Материали за изучаване топографията, устройството на архитектурата на града, пространна карта на Сердика, София 1943 г., Печатница придворна.
    14. ↑ Сава Бобчев, Къде е била резиденцията на император Константин Велики в Сердика, Арх и Арт Форум, брой 28/15.07.2010 г.
    15. ↑ [1][2] Миломир Богданов, Ще позволим ли да изтрият историята ни, Арх и Арт Форум, брой 31/31.07.2008 г.
    16. ↑ Theophanes Confessor. Chronographia, стр.485
    17. ↑ http://statlib.nsi.bg:8181/bg/lister.php?iid=DO-010000070
    18. ↑ Кираджиев. = 125 години столица. 1879-2004 година.. — Софія : Светлин, 2006. — ISBN 978-954-617-011-8.
    19. ↑ ГРАО
    20. ↑ Разпределение на населението в София по постоянен и настоящ адрес
    21. ↑ zagrada.bg
    22. ↑ Всяка година над 20 000 души се преселват в София, News.bg, 15.09.2008 г.
    23. ↑ Официални данни от преброяването през 2011 г. [Архівовано 25 вересня 2011 у Wayback Machine.] – По местоживеене, възраст и етническа група.
    24. ↑ Официални данни от преброяването през 2001 г. – По области и етническа група.
    25. ↑ Обща информация - Metropolitan Sofia. www.metropolitan.bg. Процитовано 25 січня 2021.
    Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Софія
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Софія&oldid=34708194