Очікує на перевірку

Вірмени в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтер'єр вірменської церкви у Львові, майстер Теодор Аксентович

Вірмени в Україні — вірменська етнічна меншина, яка проживає в Україні. Вірмени нараховують близько 100 тис. осіб згідно з переписом 2001 року[1]. Вірменське населення в Україні, збільшилося[2] з моменту розпаду СРСР, багато в чому через нестабільність на Кавказі, зокрема через Карабаський конфлікт.

Історія

[ред. | ред. код]
Монастир Сурб-Хач в Криму
Вірменська церква у Чернівцях
Вірменська апостольська церква святого Геворга у Миколаєві

Вірмени на території сучасної України відомі ще із часів початку заселення її слов'янськими племенами. Свідченням цього є «Географія» відомого вірменського вченого VII ст. Ананія Ширакаці. Слов'яно-вірменські культурні зв'язки відображені в ідентичному фольклорному сказанні про заснування міст Києва і Куара.

Визволення Вірменії від залежності арабського халіфату (8–9 ст.) і утворення царства Багратуні (896—1045 рр.) сприяло подальшому розвитку торгово-економічних і культурних відносин з Київською Руссю. Київська Русь у відповідь на звернення вірменських правителів у часи нового арабського вторгнення надавала воєнну допомогу, зокрема, у 913, 943—944 рр. відбулися походи руських військ на Закавказзя. Запровадження християнства на Русі (988 р.) посилило її культурні, політичні, економічні зв'язки з Вірменією, мало вирішальне значення для формування характеру взаємовідносин народів, визначало ще одну лінію — ідейну— їх постійних зв'язків. У вірменській і древньоруській архітектурі, малярстві, літературі й героїчному епосі відбиваються спільні риси. В XI—XII ст. в умовах безперервної боротьби з зовнішніми ворогами вірмени діставали підтримку і допомогу з боку Київської Русі. У 1001 р., за свідченням вірменського історика Асаніка, у Вірменії разом з Візантійським військом було 6 тис. руських вояків. Вірмени брали участь у боротьбі проти навали кочівників на землю України-Русі. У 1062 р. київський князь Ізяслав призвав на службу 20 тисяч вірменів для боротьби з половцями[3].

У XI столітті після нападів сельджуків, падіння вірменської держави і антивірменської політики у Візантії значна частина вірмен переселилася на південь України, перш за все до Криму. В XI столітті окремі вірменські купці, найманці і ремісники служили у князю київському.

Протягом XI—XVII ст. в різних регіонах сучасної України, в основному на території Західної, Правобережної України, Криму, утворюються вірменські колонії (всього відомо 70 вірменських колоній). Тісні взаємозв'язки зумовили збільшення кількості вірмен, які постійно проживали в Україні-Русі. Найбільші колонії були у Львові, Кам'янці-Подільському, Володимирі, Луцьку, Станіславі, Язлівці, Брадах. Важливим стимулом переселення вірмен на українські землі, в основному торгово-ремісничого населення, були сприятливі умови для господарської діяльності, а також надання їм права мати свій суд, самоврядування, церкву. Умови життя і становище вірмен в Україні, територія якої в різні часи входила до складу різних держав, були неоднакові.

«Києво-Печерський Патерик» згадує вірменського лікаря, який лікував Володимира Мономаха.

У 1230 р. галицький князь Лев Данилович запросив вірмен у військо для оборони східного кордону своєї держави.

Реверс пам'ятної монети, Сурб-Хач в Криму

Вони прибули в основному на Кримський півострів, де були створені великі вірменські колонії у Кафі (Феодосія), Судаку і Солхаті (Старий Крим).

Чисельність вірменів в Україні зросла протягом XII—XV століть в результаті міграції. Це призвело до появи нової назви Кримського півострова в середньовічних літописах — Armenia Magna (Велика Вірменія) або Armenia Maritima (Морська Вірменія) в середньовічних літописах. Невеликі вірменські громади були засновані в центральній Україні, включаючи Київ, і західних регіонах — Поділлі та Галичині. Вірмени у цих регіонах розмовляли та вели діловодство на вірмено-кипчацькій мові.

У 1267 році Львів став центром вірменської єпархії, а освячений в 1367 році вірменський собор у цьому місті — єпархіальним.

У Львові в 1510 році вірмени отримали від польського короля Сигізмунда І дозвіл судитися за своїм власним правом — статутом львівських вірмен, однак вони не допускалися в роботу міського магістрату (у міському самоврядуванні могли брати участь тільки католики).

Важливим центром вірменської колонізації став Кам'янець-Подільський (в XVI столітті там було 300 вірменських сімей), де вірмени мали свій магістрат. Поселення вірмен були в Києві, Луцьку, Галичі, Снятині, з часом в Станіславові.

Після захоплення Криму Османською імперією в 1475 році, багато кримських вірмен переїхали в ці північно-західні регіони України. В Галичині і на Поділлі працювали вірменські друкарні, а в 1618 р. Ованес Карматенянц видав «Альгіш Бітікі» («Молитовник») — єдину у світі друковану книгу вірмено-кіпчацькою мовою[4], яка була письмовим варіантом розмовної мови вірмен в Криму і в Україні. Після прийняття частиною вірмен унії (1630 рік) з католицькою церквою, вірмени в Речі Посполитій поступово асимілювалися серед місцевого населення, а частина з них емігрувала до Криму.

Вірменська церква в Харкові

В окремих містах України був вірменський суд, на чолі якого стояв вірменський війт (представник адміністративної влади). Суд розглядав усі без винятку громадянські і карні справи, які стосувалися вірмен. «Судебник» Мхітара Гаша, який був діючим законом у Вірменії і дозволяв існування вірменських юридичних інститутів в західноєвропейському середовищі, був основою судочинства. Він був збірником феодальних законів і захищав, перш за все, інтереси панівних верхівок протягом кількох століть. Наявність вірменського суду як державного органу мала виняткове значення для життя вірмен в іноземному середовищі, захисту їх прав і маєтності. Це сприяло збереженню духовної і матеріальної культури вірменського народу. Наприкінці XVIII ст. самоврядування у вірменських колоніях було ліквідоване, що й сприяло їх занепаду у більшості міст України.[3]

У 1778 році велика група кримських вірмен покинула територію Османської імперії і поселилася в межах Російської імперії. Однак через двадцять років після входження Криму до складу Російської імперії, на заклик російського уряду туди повернулися багато з переселенців повернулися і прибули нові групи вірмен з Османської імперії.

Вірменські хачкари в Феодосії

У першій половині XX століття в Галичині налічувалося 5,5 тисяч вірменів-католиків за віросповіданням, як правило польськомовних. Вони мали 9 парафіяльних церков, 16 каплиць, монастир сестер-бенедиктинок у Львові. Львівська архиєпархія вірменокатоликів перебувала в безпосередньому підпорядкуванні Папи Римського і проіснувала до кінця Другої світової війни, коли була знищена радянською владою.

У 1944 році кримські вірмени були депортовані з півострова поряд з греками, болгарами і кримськими татарами, однак їм дозволили повернутися в 1960-і роки.

Після 1991 року спостерігається відродження Вірменської католицької церкви в Україні. 28 листопада 1991 в Україні було офіційно зареєстровано єпархію Вірменської апостольської церкви, громади якої зараз діють у Львові, Києві, Одесі, Харкові, Дніпрі, а також у деяких містах Криму.

З вересня 1994 року видається газета вірменської громади України «Арагац». Видання мало кількатисячний наклад українською та вірменською мовами, виходила як додаток до газети Верховної Ради України «Голос України».

Історична динаміка

[ред. | ред. код]

Динаміка чисельності вірмен на території України за переписами[5]

Рік Чисельність Частка
1926 21 344 0,07 %
1939 34 611 0,11 %
1959 28 024 0,07 %
1970 33 439 0,07 %
1979 38 646 0,08 %
1989 54 200 0,10 %
2001 99 894 0,21 %

Розміщення

[ред. | ред. код]
Частка вірменів у населенні за переписом 2001 року)

Сьогодні найбільша концентрація вірмен в Україні спостерігається в Донецькій області (15 700, 0,33 % від населення, збільшилася з 1989 року в 2,5 рази), друга за кількістю — в Харківській області — 11 тисяч (збільшилася з 1989 року в 2 рази), третє у Дніпропетровській області.[6]

Розміщення вірмен в Україні по регіонам відповідно по перепису населення України 2001 року[7][8]

Місце Регіон Кількість вірмен
1 Донецька область 15 734
2 Харківська область 11 157
3 Дніпропетровська область 10 683
4 Автономна Республіка Крим 8 769
5 Одеська область 7 440
6 Луганська область 6 587
7 Запорізька область 6 411
8 Київ 4 935
9 Херсонська область 4 548
10 Миколаївська область 4 277
11 Кіровоградська область 2 994
12 Полтавська область 2 678
13 Київська область 2 341
14 Черкаська область 1 749
15 Севастополь 1 319
16 Сумська область 1 183
17 Хмельницька область 1 159
18 Львівська область 1 139
19 Вінницька область 1 091
20 Чернігівська область 934
21 Житомирська область 820
22 Закарпатська область 490
23 Волинська область 322
24 Рівненська область 314
25 Івано-Франківська область 282
26 Чернівецька область 279
27 Тернопільська область 259

Урбанізація серед вірменів України за даними переписів населення:[9][9][10][11]

1970 1989 2001
міського 31 101 93,0 % 46 856 86,5 % 79 145 79,2 %
сільського 2 338 7,0 % 7 344 13,5 % 20 749 20,8 %
всього 33 439 100,0 % 54 200 100,0 % 99 894 100,0 %

Мова

[ред. | ред. код]
Див. також: Вірменська мова в Україні

Вірмено-кипчацька мова — мова вірмен, що жили у 16—17 століттях великими колоніями в Кам'янці-Подільському, Львові, Луцьку, Аккермані, Яссах, Едірне (Адріанополі) та інших містах України, Речі Посполитій, Молдовського князівства, Румунії.

Входить до кипчацько-половецької підгрупи тюркських мов. Носії вірмено-кипчацької мови позначали свою мову як хипчах тілі«кипчацька мова», бизим тіл «наша мова» (в протилежність вірменській) і татарча «по-татарськи».[12]

Рідна мова вірменів України за результатами переписів населення.[9][10][11]

  1970 1989 2001
вірменська 38,4 % 49,0 % 50,4 %
російська 58,6 % 47,5 % 43,2 %
українська 2,6 % 2,9 % 5,8 %
інша 0,4 % 0,6 % 0,6 %

За переписом 2001 року, серед вірменів України вказали на вільне володіння мовами:[9][13]

Вільне володіння мовами серед вірменів УРСР за даними перепису 1970 р.:[11]

Населені пункти, у яких під час перепису 2001 р. вірменську мову назвали рідною понад 10 % населення[14] (курсивом позначені населені пункти з населенням менше 25 осіб)

населений пункт район область вірменськомовних, %
с-ще НАГІРНЕ БАХМУТСЬКИЙ РАЙОН ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ 28,6
с. НОВА ЗОРЯ БІЛОЗЕРСЬКИЙ РАЙОН ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ 27,9
с. АГРАФЕНІВКА ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОН ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ 26,3
с. В'ЯЗІВКА ЯКИМІВСЬКИЙ РАЙОН ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ 23,8
с. ЗАВГОРОДНЄ ВАЛКІВСЬКИЙ РАЙОН ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ 22,2
с. ЗАЙЦІВКА ВАЛКІВСЬКИЙ РАЙОН ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ 20,0
с. СЛІПУШИНСЬКЕ ГОЛОПРИСТАНСЬКИЙ РАЙОН ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ 18,2
с. ПЕТРЕНКИ ДИКАНСЬКИЙ РАЙОН ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСТЬ 18,2
с. КУСТОРІВКА КРАСНОКУТСЬКИЙ РАЙОН ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ 18,2
с. СТЕПАНІВКА ВІЛЬШАНСЬКИЙ РАЙОН КІРОВОГРАДСЬКА ОБЛАСТЬ 15,0
с. ЛОЗОВЕ БАХМУТСЬКИЙ РАЙОН ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ 14,6
с. БЛАГОДАТНЕ БАХМУТСЬКИЙ РАЙОН ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ 13,9
с. ЯСНА ПОЛЯНА ВЕСЕЛІВСЬКИЙ РАЙОН ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ 13,8
с. КАРПІВКА РОЗДІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОН ОДЕСЬКА ОБЛАСТЬ 13,7
с. БОРОВЕ ХАРКІВСЬКИЙ РАЙОН ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ 13,5
с. ДРУЖНЕ ЦЮРУПИНСЬКИЙ РАЙОН ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ 13,1
с. ЗАРІЧНЕ БІЛОЗЕРСЬКИЙ РАЙОН ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ 12,2
с. ЯБЛУНІВКА КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСТЬ 11,4
с. КОКОЛОВЕ ДОБРОВЕЛИЧКІВСЬКИЙ РАЙОН КІРОВОГРАДСЬКА ОБЛАСТЬ 10,3

Вірменська апостольська церква в Україні

[ред. | ред. код]
Вірменська церква в Феодосії

За даними на 2007 рік Вірменська апостольська церква найбільше була поширена в Автономній Республіці Крим (7 громад), Донецькій (2 громади) і Одеській (також 2 громади) областях[15].

Діяльність

[ред. | ред. код]

В Україні функціонує низка громадських об'єднань вірменської діаспори. Більшість із них входить до Спілки вірмен України.

Діяльність цих організацій, здебільшого, спрямована на надання різного характеру допомоги представникам вірменської діаспори (зокрема, юридичної, моральної, матеріальної), та сконцентрована довкола вивчення та розповсюдження вірменської культури, а також спортивних активностей.

Вірмено-український артжурнал TheNorDar

[ред. | ред. код]

З 2011 року видається вірмено-український журнал TheNorDar, яркий став партнером спеціальної номінації «Пам'ятки вірменської культури в Україні» української частини фотоконкурсу Вікі любить пам'ятки, в результаті чого на Вікісховищі були сформовані списки вірменських пам'яток України з їх фотографіями[16]

Пам'ятки

[ред. | ред. код]
Див. також: Вірменська культурна спадщина в Криму
Вірменська церква в Івано-Франківську

У місцях середньовічних поселень вірмен збереглися кам'яні хрести — хачкари. У Львові, Кам'янці-Подільському, Івано-Франківську, Бережанах, Кутах, Снятині, Городенці, Лисеці, Жванці, Луцьку, Язловці, Тисмениці, Ізмаїлі, Білгород-Дністровському, Ялті, Феодосії, Євпаторії та інших містах України збереглися старовинні вірменські церкви та каплиці, а недалеко від міста Старий Крим — монастир Сурб Хач (Святий Хрест), який зараз реставрується.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вірменські пам'ятки в Україні

Вірмени, що загинули за незалежність України (Герої Майдану)

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Архів оригіналу за 30 листопада 2010. Процитовано 20 грудня 2009.
  2. ↑ Перепис. Архів оригіналу за 24 листопада 2007. Процитовано 20 грудня 2009.
  3. ↑ а б Міронова І. С. Національні меншини України / Міронова І. С. — Миколаїв-Одеса: ТОВ ВіД, 2006, — с. 221. http://lib.chdu.edu.ua/pdf/metodser/87/ [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Видавництво Львівського братства. Архів оригіналу за 6 травня 2015. Процитовано 20 грудня 2009.
  5. ↑ Переписи населення Російської Імперії та СРСР. Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 21 червня 2013.
  6. ↑ Дані стосовно найчисленніших національностей за регіонами України. Архів оригіналу за 24 листопада 2007. Процитовано 20 грудня 2009.
  7. ↑ 2001 Ukrainian census — Nationality. Архів оригіналу за 31 жовтня 2004. Процитовано 20 грудня 2009.
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 травня 2012. Процитовано 21 червня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. ↑ а б в г Всеукраїнський перепис населення 2001. Розподіл населення за національністю та рідною мовою. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 9 липня 2013.
  10. ↑ а б Перепис 1989. Розподіл населення за національністю та рідною мовою (0,1). Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 7 червня 2022.
  11. ↑ а б в Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. Том IV — М., Статистика, 1973
  12. ↑ ГАРКАВЕЦЬ, Олександр. ВІРМЕНО-КИПЧАЦЬКІ РУКОПИСИ В УКРАЇНІ, ВІРМЕНІЇ, РОСІЇ (PDF). Академія Наук України. Архів оригіналу (PDF) за 15 листопада 2017.
  13. ↑ Перепис 2001 року. Розподіл населення окремих національностей за іншими мовами, крім рідної, якими володіють. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 9 липня 2013.
  14. ↑ Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 21 червня 2013.
  15. ↑ Портрет избирателя: религия. Архів оригіналу за 6 вересня 2009. Процитовано 20 грудня 2009.
  16. ↑ Конкурс Вікімедіа виявляє нові пам'ятки вірменської культури

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Вірмени України: довід. вид. / упоряд.: М. Чепіжко ; редкол.: С. Асланян та ін. — Київ: Сигла, 2013. — 141, [2] с. : іл., портр. ; 30 см. — Назва, назва паліт., текст парал. укр., вірмен. — ISBN 978-966-2606-02-07
  • Ілюстрована енциклопедія вірменської культури в Україні з каталогізованим додатком переліку пам'яток вірменської культури в музеях та заповідниках: у 2-х т. = Иллюстрированная энциклопедия армянской культуры в Украине с калогизированным приложением перечня памятников армянской культуры в музеях и заповедниках / Ірина Гаюк. — Львів: Афіша, 2012. — ISBN 978-966-325-171-4.
Т. 1. — 2012. — VII, 980 с. : іл. — Текст: укр., рос. — Покажчики геогр., імен., іл. : с. 537—613. — Бібліогр. : с. 614—623. — ISBN 978-966-325-172-1
Т. 2. — 2012. — 415 c. — Текст: укр., англ. — ISBN 978-966-325-173-8
  • Культура і мистецтво вірменської діаспори в Україні: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Львів, 19—20 листоп. 2011) / упоряд. і відп. ред. А. Ясіновський. — Львів: Укр. католиц. ун-т, 2012. — 175 с. : іл., портр. ; 22 см. — У надзаг.: Каф. класич., візант. і середньовіч. студій Укр. Католиц. ун-ту. — Текст укр., рос. — Бібліогр. в підрядк. прим. — ISBN 978-617-607-101-3
  • Органи самоврядування і право вірменських громад в Україні (ХІV—XVIII ст.): монографія / О. С. Попович ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. — Дрогобич (Львів. обл.): Коло, 2011. — 309 с. ; 21 см. — Бібліогр.: с. 271—307 (321 назва) та в підрядк. прим. — 100 пр. — ISBN 978-966-2405-90-3
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вірмени_в_Україні&oldid=40843563