Очаків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 19 лютого 2022, заснована на цій версії.
Очаків
Герб Очакова Прапор Очакова
Очаківська районна рада і районна адміністрація
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район Миколаївський район
Засноване 1492
Статус міста з 1938 року
Населення ▼ 14 360 (01.01.2017)[1]
Площа 12,49 км²
Поштові індекси 57500
Телефонний код +380-5154
Координати 46°37′07″ пн. ш. 31°32′21″ сх. д.H G O
Водойма Дніпро-Бузький лиман, Чорне море
День міста 10 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Миколаїв
До станції 69 км
До обл./респ. центру
 - автошляхами 59,9 км
До Києва
 - автошляхами 539 км
Міська влада
Адреса 57500, Миколаївська обл., м. Очаків, вул. Соборна, 7-А
Вебсторінка Очаківська міськрада
Міський голова Бичков Сергій Миколайович

Очаків у Вікісховищі

Карта
Очаків. Карта розташування: Україна
Очаків
Очаків
Очаків. Карта розташування: Миколаївська область
Очаків
Очаків
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Очаків.

Оча́ків (давніше Ачі-Кале) — місто в Миколаївському районі Миколаївської області України, колишній адміністративний центр Очаківського району. Розташоване на північному березі Дніпровсько-Бузького лиману за 59 км на південний захід від Миколаєва (автошлях Т 1513) та за 35 км від автодороги Миколаїв—Одеса (східніше 67 км від Одеси). Площа території міста 1249 га. Населення — 14,5 тис. мешканців (2016 р.).

Етимологія

Очаківський пляж
Захід сонця в Очакові
Очаківські схили біля моря, краєвид з берега
Пам'ятник герою штурму Очакова бригадиру І. Горичу
Свято-Миколаївський собор (колишня мечеть)
Очаківський військово-історичний музей імені О. В. Суворова
Пам'ятник Петру Шмідту
Один з очаківських причалів
Очаків. Вигляд на Дніпро-Бузький лиман.

Назва міста походить від турецької назви міста Ачі-Кале тур. Özi (Фортеця Озі) (джерела перекладають її як «фортеця біля моря» або «фортеця на проході»).[2] У руській (українській) транскрипції воно з часом одержало звучання приблизно як «Очаков» (Ачаков) чи «Очаків», звідси й походить сучасна назва міста[3].

Природні умови

З квітня по жовтень 150—160 сонячних днів, середня температура повітря в цей період становить +25,7 °C. Пік температури доводиться на червень-серпень +32,6 °C. Протягом року постійно вітряно, середньорічна сила вітру 6,5—8,4 м/с. Температура води в теплий період +24—26 °С.

Історія

Очаків розташований на узбережжі Чорного моря, біля гирла Дніпра, неподалік від місця розташування стародавньої мілетської колонії Ольвія (VII століття до н. е.) і грецької колонії Алектор (I-III століття н. е.).

За Київської Русі й у часи Литовсько-Руського князівства місто називалося Дашів. Великий князь Литовський Вітовт (1392–1430) сприяв побудові в 1415 р. Дашівського замку (фортеці) поблизу гирла Дніпра для захисту від татарських набігів,[4] вперше згадуваної у договорі між правителями Литви (князем Свидригайлом) і Польщі (королем Ягайлом) в 1431 р.[5]

В 1480-ті роки Дашів захопили кримські татари.

Ймовірно, сучасне місто Очаків було засноване в 1492 році кримським ханом Менґлі-Ґераєм, на місці литовської фортеці Дашів: у листі своєму васалу — великому князю московському Івану III — Менґлі-Ґерай повідомляв про намір побудувати місто на Дніпрі й просив для цього грошей[джерело?]. Звістка ця датується початком літа 1492 року. Іван ІІІ дав гроші.[6] Це місто на Дніпрі — Очаків. Спочатку (з кінця XV ст.) фортеця називалася Кара-Кермен (з крим. Qara Kermen — «чорна фортеця»)[7], або за назвою річки, Узу-Кале. Пізніше, на початку XVI століття, татари підпали під владу Туреччини, і фортеця отримала назву на турецький лад Ачі-Кале (Аче-Кале; фортеця біля виходу в відкрите море). З часом ця назва в російській мові трансформувалася (прононсом) в Очаків.

В 1493 році черкаські козаки під проводом князя Богдана Глинського, старости м. Черкаси, захопили щойно збудовану кримськими татарами фортецю. В 1502 році приступом захопили турки. В 1523 р. Очаків спалили козаки Остафія Дашкевича, який його неодноразово атакував разом із Предславом Лянцкоронським.

В 1526 році фортеця перейшла у володіння османів (Сілістра). До кінця XVII століття околиці Очакова неодноразово атакували козаки, війська подільських старост. У бою під містом 1529 року в полон потрапив Юрій Язловецький. 20 вересня 1545 р. війська під командуванням брацлавського й володимирського старости князя Федора Санґушка, теребовлянського старости Бернарда Претвича, черкаського — князя Андрія Пронського штурмували Очаків.[8] 1568 року війська під командуванням серадзського воєводи Альбрехта Ласького здобули Очаків, але повернулися з труднощами, переслідувані татарами[9].

В 1626 році, за правління султана Мурада IV фортецю було значно розширено: зведено кам'яну стіну, яка з'єднала між собою стару цитадель із двома фортами Пияле-паші й Хасан-паші. На той час у фортеці османи тримали десятитисячне військо. 1669 р. запорозькі козаки кошового отамана Івана Сірка зруйнували фортецю й звільнили 7 тисяч полонених. З історією Очакова пов'язане ім'я козацького ватажка Семена Палія — керівника вдалого набігу на Очаків запорожців 1690 року.

Російська імперія розглядала Очаків як стратегічний форпост на північному узбережжі Чорного моря. Російські війська фельдмаршала Б. Х. Мініха в 1737 році обложили й захопили місто, але рік потому змушені були покинути — за умовами Белградського договору 1739 року Очаків залишився за Османською імперією. Після російсько-османської війни 1735—1739 року Очаків став головною базою турецького флоту на північних берегах Чорного моря.

Штурм Очакова 6 грудня 1788 року. Картина Януарія Суходольського
Докладніше: Облога Очакова (літо 1737) та Облога Очакова (осінь 1737)

Остаточно Очаків був захоплений 6 грудня 1788 року, коли Чорноморське козацтво під орудою кошового отамана Сидора Білого за допомогою війська під командуванням князя Потьомкіна штурмом захопили фортецю. Цьому передувала перемога Олександра Суворова, що під його орудою діяли козаки отамана Антона Головатого, звитяга яких прискорила перемогу Російської імперії у війні, коли козаки з меншими силами знищили турецький десант, який 1 серпня 1787 висадився на Кінбурнській косі. У битвах при форті Кінбурн, у Дніпровсько-Бузькому лимані, при облозі й штурмі Очакова своєю безстрашністю й героїзмом відзначилися загони козаків Чорноморського війська, очолювані кошовим отаманом Сидором Білим, а після його загибелі — Захаром Чепігою. Загальна кількість Чорноморського козацтва під час здобуття фортеці Очаків та оборони Кінбурнської фортеці сягала 20 000 осіб.

Докладніше: Кінбурнська баталія (1787) та Облога Очакова (1788)

В 1792 році на місці зруйнованої турецької фортеці було закладено місто Очаків, яке стало портовим містом, губернським центром Новоросії, району, що охоплював землі на північ від морського узбережжя між річками Південний Буг і Дністер. Перший православний храм Очакова на честь Святого Миколи Чудотворця був переробленою турецькою мечеттю, над якою надбудували дерев'яний купол, а з часом прибудували кам'яний вівтар[10][11]. 1794 року був розроблений проєкт будівництва в Очакові найпотужнішого морського порту Російської Імперії на Чорному морі, але зі стрімким зростанням «новонародженої» в 1794 році сусідньої Одеси значення Очакова як торгового порту поступово було втрачено. 1859 року в заштатному місті Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 4823 особи (2427 осіб чоловічої статі та 2396 — жіночої), налічувалось 676 дворових господарств, існувала православна церква, єврейська синагога й молитовна школа, парафіальне училище, лікарня, поштова станція, купецька гавань, 32 млини[12].

Під час Першої світової війни на укріплення Очакова й Кінбурна покладалося прикриття Дніпровсько-Бузького лиману з моря.

У листопаді 1917 — січні 1918 року Очаків перебував у складі Української Народної Республіки.[13]

У радянські часи з 1928 по 1937 рік під керівництвом генерал-лейтенанта інженерних військ Дмитра Карбишева в Очакові було побудовано низку військових об'єктів: військовий порт, аеродром «Очаків», гідроаеродром «Каборга», у військову інфраструктуру було включено фортифікаційну гідротехнічну споруду на острові Первомайський.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 160 жителів міста[14].

1938 року надано статус міста (з включенням в міську смугу населених пунктів Очаківської селищної ради і Чижиківської сільради).[15][16]

Див. також: Очаків у роки німецько-радянської війни

В 1980-х роках розпочалося будівництво Дніпровсько-Бузького гідровузла: насипано Східну гідротехнічну споруду (площею 27 га), що викликало численні протести громадян, побудовано порт, виконано упорядкування узбережжя, побудовано Східна промислова зона.

Пам'ятки

Фонтан
Файл:Очаків. Меморіал загиблим українським воїнам .jpg
Очаків. Меморіал загиблим українським воїнам. 2018 р.
Див. також: Пам'ятки Очакова

У місті Очаків на обліку перебуває 10 пам'яток архітектури та 30 пам'яток історії й одна — монументального мистецтва.

17 червня 2015 року в Очакові було знесено пам'ятник Леніну, поставлений 1969 року. На його місці 23 серпня того ж року до Дня Державного Прапора України відкрили перший у Миколаївській області світловий фонтан.[17]

13 жовтня 2016 року по вул. О. Зінченка під патронатом А. Лучки, військовослужбовців Очаківського військового гарнізону за кошти волонтерів та небайдужих мешканців міста Очакова відкрито меморіальний комплекс пам'яті загиблим воїнам АТО. Виконав роботу майстер Сергій Коршун. Вартість робіт склала приблизно 277 000 грн.

Музеї

Музей мариністичного живопису імені Судковського

Заповідники

Люди

Народилися

Мешкали

Інше

Примітки

  1. ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. ↑ Сучасна назва, на думку дослідників, походить від турецького багазначного слова очак (аджаг) — рід, рудник, вогнище, рівчак.
    Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. Наук.-попул. вид. — К.: Либідь, 2001. — 304 с. — ISBN 966-06-0183-2
  3. ↑ Історія Очакова на narod.ru [Архівовано 16 жовтня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ Микола Аркас. Історія України-Русі
  5. ↑ А. С. Ивченко. Вся Украина. Путеводитель. — К.: НПП «Картографія», 2005. — 656 с. — ISBN 966-631-618-8 (рос.)
  6. ↑ Н.Полонська-Василенко. Історія України. Т.1. — с.339.
  7. ↑ Див також Очаков — все-таки не Кара-Керман?(рос.)
  8. ↑ В.Сергійчук. Дмитро Вишневецький.- К.: Україна, 2003. 192 с. ISBN 966-524-129-X с. 44
  9. ↑ М. Бельський, Хроніка, стор. 1166.
  10. ↑ Інгульський степ. Збірник / Упорядник В.А. Сердюк. – К.: Ярославів Вал, 2018. – 456 с.
  11. ↑ История Очаковского Свято-Николаевского военного собора. mk.archives.gov.ua. Процитовано 20 січня 2022.
  12. ↑ рос. дореф. XLVII. Херсонская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по сведеніям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ комитетомъ Министерства Внутреннихъ делъ. СанктПетербургъ. Въ типографіи Карла Вульфа. 1868. LXXX + 191 стор.
  13. ↑ https://w.histrf.ru/articles/article/show/ochakov
  14. ↑ Очаків. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
  15. ↑ Відомості Верховної Ради СРСР. — 1938. — № 21. — 15 грудня. — С. 4.
  16. ↑ СССР: Административно-территориальное деление союзных республик / Ред. и предисл.: П. В. Туманов. — Доп. к 1-му изд. (Изменения 1.10.1938 – 1.03.1939). — М. : Изд. «Ведомости Верховного Совета РСФСР», 1939. — С. 87.(рос.)
  17. ↑ В Очакове на месте снесенного Ленина открыли световой фонтан // Преступности НЕТ, 24.08.2015 (рос.)

Джерела

Література

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Очаків
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Очаків&oldid=34409403