Список претендентів на премію «Оскар» за найкращий міжнародний повнометражний фільм від України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Головна нагорода кінопремії «Оскар»

Список претендентів на премію «Оскар» за найкращий міжнародний повнометражний фільм від України — список фільмів, висунутих Україною на премію «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв і наук у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм» (до 2020 року мала назву — премія «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою).

З моменту створення категорії в 1956 році організатори премії щороку запрошують кіноіндустрії різних країн для висунення їхніх найкращих фільмів на «Оскар»[1]. Нагорода щорічно вручається Академією повнометражному фільму, виробленому за межами США переважно неанглійською мовою[1][2]. Оскарівський комітет спостерігає за процесом і розглядає всі висунуті фільми.

У 1997 році першим національним претендентом на «Оскар» від України став українсько-французький драматичний фільм «Приятель небіжчика» режисера В'ячеслава Криштофовича. 2004 року українсько-російська стрічка «Водій для Віри» російського режисера Павла Чухрая була дискваліфікована Американською академією через недостатню українську участь в її виробництві. Станом на 2023 рік, жодна стрічка від України не була номінована, тільки документальному фільмові «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова вдалося потрапити до шорт-листу (короткого списку можливих номінантів).

Історія[ред. | ред. код]

За радянських часів, єдиним фільмом, створеним на українській кіностудії і номінованим на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою, став «Військово-польовий роман» (1983) режисера Петра Тодоровського. Сценарій стрічки, заснованої на власних спогадах, Тодоровський пропонував різним студіям, але скрізь отримував відмову. У результаті на знімання фільму погодилася Одеська кіностудія, де Петро Тодоровський тривалий час працював на початку кінокар'єри. Бюджет картини склав 380 тисяч радянських рублів[3]. За сюжетом, колишній фронтовик, а нині одружений кіномеханік Олександр Нетужілін, зустрічає жінку, в яку таємно закохався під час німецько-радянської війни. Основне знімання відбулося у павільйонах в Москві, а під Одесою знімали усі військові сцени[4]. 1984 року «Військово-польовий роман» програв на «Оскарі» швейцарській стрічці «Діагональ слона» режисера Рішара Дембо про матч за звання чемпіона світу із шахів між представником СРСР і представником Швейцарії (втікачем із СРСР), алюзії на матч 1978 року між Анатолієм Карповим і Віктором Корчним[5].

У 1997 році Україна вперше, як незалежна держава, висунула свій фільм на здобуття премії «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою. Ним став українсько-французький драматичний фільм «Приятель небіжчика» режисера В'ячеслава Криштофовича, знятий за однойменним романом українського письменника Андрія Куркова[6][7]. Ініціатором створення фільму стала французька сторона, а саме спеціальний фонд при CNC[en], спрямований на співпрацю з Центральною та Східною Європою[8]. Картина розповідає про київського ледаря Анатолія, дружина якого йде до іншого, заможного, чоловіка. З п’яних очей головний герой замовляє суперника кілеру, щоправда, з похміллям змінює в конверті, приготованому для найманця, фото жертви на власне. Рекламою та просуванням стрічки займалась французька сторона[9]. За словами кінокритика Олексія Росовецького, «в Мінкульті палець об палець не вдарили заради її просування. Відомство не вклало жодної копійки в те, щоб про фільм дізналися на Заході, ба більше — навіть не знайшло грошей на перевезення якісних фільмокопій, оплачених французькими продюсерами картини»[10].

У 2003 році дебютна повнометражна робота Олеся Саніна історична драма «Мамай» була обрана претендентом на «Оскар» від України. Також це ще й дипломна робота українського режисера після навчання на кінофакультеті Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, який він закінчив у 1998 році[11]. За словами Саніна, стрічку було висунуто за ініціативою кіноакадемиків, зокрема Мілоша Формана[12].

З Американської академії надійшов лист до України, до Міністерства культури, яке є власником картини, щоб вони розглянули можливість висування цього фільму від держави. Було створено Національний оскарівський комітет, який щорічно зможе висувати українські фільми на здобуття цієї премії.

— Олесь Санін, режисер «Мамая»[13]

В основі фільму — авторська версія виникнення легенди про українського фольклорного персонажа козака Мамая — популярного образу української літератури та живопису XVI—XIX століть. Стрічка поєднує три сюжетні лінії. Перша — «Дума про трьох братів азовських», літературна основа якої датується XVI століттям, друга — «Пісня дервіша про трьох доблесних мамлюків», з епосу тюркських народів, зокрема кримських татарів, третя — написана самим режисером історія про татарську жінку, яка виходжує молодого козака, знайденого при смерті[11]. Фільм був повністю профінансований державою, бюджет склав 280 тисяч доларів США.[12][13]

У 2004 році українсько-російський фільм «Водій для Віри», висунутий на премію «Оскар» від України, було дискваліфіковано Американською академією через недостатню українську участь в її виробництві[14]. Уся творча команда, крім актора Богдана Ступки і продюсера Олександра Роднянського, складалась з росіян[15]. Режисером картини виступив росіянин Павло Чухрай, який в 1997 році отримав номінацію на «Оскар» за російську стрічку «Крадій»[ru]. Основне знімання відбувалося в Криму, декілька сцен було знято в Москві на Красній площі. Події у фільмі відбуваються в Криму, у 1960-ті роки, за сюжетом — радянський генерал наймає молодого сержанта Віктора особистим водієм, розраховуючи одружити його зі своєю недолугою донькою Вірою.[16]

У 2006 році драма «Аврора» режисерки Оксани Байрак була обрана претендентом на «Оскар» від України, однак стрічку не встигли вчасно подати на конкурс. Байрак послалась на «складну політичну ситуацію, постійну зміну міністрів культури та інші несприятливі для кіномистецтва чинники». Втім, організатори премії зробили виключення й допустили «Аврору».[17][18] Фільм розповідає про дівчинку-сироту Аврору, яка отримує величезну дозу радіації після вибуху на Чорнобильській АЕС. Її відвозять на лікування до США, де вона зустрічає свого кумира — зірку світового балету Ніка Астахова. У Міністерстві культури України зазначили, що мали п'ять фільмів на розгляді («Аврора», «Оранжлав», «Помаранчеве небо», «Штольня», «HappyPeople»), але обирали між «Авророю» та «Прорвемось» Івана Кравчишина[19]. За словами віце-президента Асоціації продюсерів України Дмитра Колєснікова, саме вони виступили в якості Українського оскарівського комітету і рекомендували Мінкульту картину Байрак[20].

У нас досі немає комітету, який би відбирав фільми на «Оскар». Його ми плануємо створити 26 жовтня. Оксані Байрак всі документи готували ми, і за наші гроші вона поїхала до Лос-Анджелеса. А от Мінкультури подає це, наче виключно свою заслугу.

— Дмитро Колєсніков, віце-президент Асоціації продюсерів України[20]

Викладач української мови та культури, директор українського кіноклубу Колумбійського університету в Нью-Йорку Юрій Шевчук у листі до українських ЗМІ поставив під питання прозорість і демократичність процесу обрання «Аврори» та наголосив на відсутності прокату в Україні у визначений Американською Кіноакадемією термін (мінімум 7 днів комерційних показів)[21]. За словами режисерки Оксани Байрак, з 2015 року фільм «Аврора» заборонений до показу в Україні через участь у ньому російського актора Дмитра Харатьяна, особи, яка створює загрозу національній безпеці Україні[22][23]. Сама Байрак після анексії Криму у 2014 році переїхала до Росії, де неодноразово висловлювалась на підтримку Володимира Путіна та Збройних Сил Російської Федерації[23].

У 2008 році Україна висунула на здобуття премії «Оскар» трилер «Ілюзія страху» режисера Олександра Кірієнка, знятий за однойменним романом українського політика Олександр Турчинова. Фільм розповідає історію успішного бізнесмена Ігоря Короба, який втрачає все після бандитського «наїзду», але обіцяє помститися будь-якою ціною. Продюсерами стрічки виступили сам Турчинов, віце-президент Асоціації продюсерів України Дмитро Колєсніков та український журналіст Юрій Бутусов. За словами Бутусова, гроші на знімання — півмільйона доларів — надали «різні приватні інвестори». Голова служби кінематографії Ганна Чміль заявила, що через те, що «Ілюзія страху» знята російською мовою, стрічка може не пройти оскарівський відбір.[24][25]

Продюсери звернулися з проханням замінити російськомовний оригінал на українськомовний дубляж. Це може дати підстави оскарівському комітету не розглядати цю заявку. Був вже подібний випадок із фільмом «Водій для Віри», який подавали від України, але який був знятий російською. Була офіційна відмова.

— Ганна Чміль, Голова служби кінематографії[25]

Також за словами Чміль, окрім «Ілюзії страху», жоден з українських фільмів того року, як наприклад «Богдан-Зиновій Хмельницький» Миколи Мащенка, «Владика Андрей» Олеся Янчука, «Райські птахи» Романа Балаяна та «Мелодія для катеринки» Кіри Муратової, не відповідав оскарівським вимогам, і ніхто не виявив бажання змагатися за премію. «Тому коли звернулися продюсери «Ілюзії страху», Міністерство культури їх підтримало», — заявила Чміль.[25]

У 2011 році Український оскарівський комітет розглядав чотири кінокартини: «Аня, Волга, рок-н-рол» Костянтина Коновалова, «Кохаю і крапка» Валерія Ямбурського, альманах короткометражок «Мудаки. Арабески», «У суботу» Олександра Міндадзе. Проте, голова Комітету режисер Олег Фіалко заявив на прес-конференції, що жоден із кандидатів не відповідає вимогам Американської академії кінематографії.[26]

Фільми, що розглядалися, і справді не відповідали вимогам американської кіноакадемії. Але справа не лише в якості кіно, а й у його кількості. Цього року просто не було з чого обирати номінанта. Українське кіно, як і було, так і залишається у глибокій кризі. Це не тільки цього року. Взагалі, упродовж останніх 20 років ми спостерігаємо одну й ту саму картину. Просто у середині двотисячних, коли було трошки більше державної підтримки, тоді, здається, найбільше вийшло на рік фільмів у прокат — дванадцять. У 90-ті роки по два повнометражні фільми, а в останні роки — приблизно п'ять. Але це дуже мало насправді.

— Володимир Войтенко, кінокритик[26]

У 2012 році історична мелодрама «Той, хто пройшов крізь вогонь» режисера Михайла Іллєнка була обрана претендентом на «Оскар» від України[27]. Український оскарівський комітет при Асоціації продюсерів України обирав з-поміж двух картин — «Той, хто пройшов крізь вогонь» Іллєнка і «Будинок із вежкою» Єви Нейман[28]. Голосування було таємним. Претендента обрали 5 голосами проти 3 із числа присутніх членів Комітету[29]. Стрічка знімалася протягом 5 років, бюджет склав 16 мільйонів гривень, з яких більше 10 мільйонів виділило Держкіно. Фільм розповідає історію життя українського льотчика Івана Додоки, який проходить німецький полон, радянські табори, і зрештою, потрапляє до Канади, де стає вождем індіанського племені. Сценарій частково оснований на реальних фактах життя Героя Радянського Союзу Івана Даценка, частково — на розслідуваннях ЗМІ та легендах[24].

У 2013 році за право представляти Україну на «Оскарі» змагалися три фільми: «Вічне повернення» Кіри Муратової, «Параджанов» Сержа Аведікяна[en] та Олени Фетісової, «Хайтарма» Ахтема Сеітаблаєва[30]. 12 вересня того ж року Український Оскарівський комітет оголосив переможця — байопік «Параджанов». За нього проголосували 6 членів Комітету з 10, «Вічне повернення» та «Хайтарма» отримали по 2 голоси кожен[31]. «Параджанов» був знятий у копродукції України, Франції, Грузії та Вірменії за підтримки Державного агентства України з питань кіно, Arte France, кіностудії «Інтерфільм», Грузинського та Вірменського Національних кіноцентрів. Бюджет склав 2 мільйона євро. Стрічка стала дебютною повнометражною роботою українки Олени Фетісової та француза Сержа Аведікяна, який і зіграв у фільмі головну роль українсько-вірменського режисера й художника Сергія Параджанова, з котрим Аведікян товаришував довгий час. Фільм розповідає про двадцятирічний період із життя відомого кінорежисера, на який припали знімання його головних фільмів — від «Тіней забутих предків» до «Ашик-Керіба», нескінченні конфлікти з радянською владою, складні стосунки з сім'єю, екстравагантні вчинки та арешт, в'язниця, подальше заслання до Грузії.[31]

9 вересня 2014 року Український Оскарівський комітет оголосив, що на здобуття премії «Оскар» Американської кіноакадемії в номінації «Фільм іноземною мовою» у 2014 році вони висувають від України драму «Поводир» Олеся Саніна (всього у відборі брали участь три українські стрічки: «Поводир», «Плем'я» та мюзикл «Трубач»). Рішення Оскарівського комітету спровокувало скандал в українській кіноспільноті,[32] зокрема творці фільму «Плем'я» стверджували, що у процедурі голосування мали місце грубі порушення.[33][34]

У 2017 році одразу три українських фільми були висунуті на премію Американської кіноакадемії: від Литви — «Іній» режисера Шарунаса Бартаса, від Словаччини — «Межа» Петера Беб'яка, від України — документально-ігрова стрічка «Рівень чорного» Валентина Васяновича[35]. Претендента від України обирали з-поміж восьми стрічок: «Війна химер» (документальний фільм), «Dzidzio Контрабас», «Жива», «Микита Кожум’яка» (анімаційний фільм), «Рівень чорного», «Стрімголов», «Червоний», «Чужа молитва». У підсумку, «Рівень чорного» Васяновича отримав 9 із 14 голосів членів Оскарівського комітету. Ще чотири члени проголосували за стрічку «Стрімголов» режисерки Марини Степанської, один голос отримала драма «Чужа молитва» Ахтема Сеітаблаєва[36]. «Рівень чорного» було знято компанією «Гармата Фільм», бюджет склав 10 тисяч доларів. Стрічка розповідає про весільного фотографа Костянтина, у житті якого настає чорна смуга[37].

У 2018 році у національному відборі на премію «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв і наук у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою» від України взяли участь шість фільмів: «Брама», «Вулкан», «Донбас», «Кіборги», «Коли падають дерева» та «Міф» (документальний)[38].

23 серпня 2019 року Український Оскарівський Комітет оголосив на прес-конференції про висування від України на премію «Оскар» фільму «Додому» дебютанта Нарімана Алієва[39]. Стрічка стала єдиною, яка брала участь у національному відборі[40]. Голова Українського оскарівського комітету Алік Шпилюк на запитання, з чим він пов'язує участь у нацвідборі лише одного фільму, припустив, що інші продюсери не захотіли конкурувати з «Додому» або ж не знайшли ресурсів, щоб це зробити[41].

Щоб податися на «Оскар», потрібно витратити певні ресурси — фінансові, людські, моральні, часові. Мабуть, деякі продюсери вирішили, що їм не варто витрачати ці ресурси.

— Алік Шпилюк, голова Українського Оскарівського Комітету[41]

2 вересня 2022 року Український Оскарівський Комітет відзвітував про участь у національному відборі на 95-ту церемонію премії «Оскар» тільки одного учасника — фільму «Клондайк» режисерки Марини Ер Горбач[42]. Проте, 5 вересня з'явився другий учасник — фільм «Снайпер. Білий ворон» Мар'яна Бушана[43]. За повідомленням Комітету, ця стрічка не потрапила відразу до переліку поданих «через незалежні від організаторів технічні моменти», але «після повторної детальної перевірки доєдналась до нацвідбору»[43].

У вересні 2023 року Український Оскарівський Комітет отримав п'ять заявок на участь у відборі на 96-ту церемонію премії «Оскар», серед яких три документальні фільми «20 днів у Маріуполі», «Терикони» та «Залізні метелики» та дві ігрові кінострічки «Памфір» і «ШТТЛ»[44]. Програмний директор компанії «Артхаус Трафік», яка займалась дистрибуцією фільму «20 днів у Маріуполі» в Україні, заявив, що цю стрічку не можуть подати на «Оскар», бо вона фінансувалася виключно американською компанією Associated Press без участі української сторони[45].

В Україні існує закон про кінематографію, який передбачає, що українським національним кінопродуктом може вважатися лише фільм, створений українською продюсерською кампанією. Хоча над цим фільмом працювали українські журналісти, він фінансувався американською компанією Associated Press.

— Ілля Дядик, програмний директор компанії «Артхаус Трафік»[45]

Незважаючи на це, 18 вересня шляхом голосування претендентом від України було обрано фільм «20 днів у Маріуполі» режисера Мстислава Чернова[46].

Рік Учасники національного відбору від України Дж
1997 Приятель небіжчика [6]
2003 Мамай [13]
2004 Водій для Віри [14]
2006 Аврора · Оранжлав · Помаранчеве небо · Прорвемось · Штольня · HappyPeople [19][20]
2008 Ілюзія страху [25]
2011 Аня, Волга, рок-н-рол · Кохаю і крапка · Мудаки. Арабески · У суботу [26]
2012 Будинок із вежкою · Той, хто пройшов крізь вогонь [28]
2013 Вічне повернення · Параджанов · Хайтарма [30]
2014 Плем'я · Поводир · Трубач
2016 Гніздо горлиці · Пісня пісень · Українські шерифи [47]
2017 Війна химер · Dzidzio Контрабас · Жива · Микита Кожум’яка · Рівень чорного · Стрімголов · Червоний · Чужа молитва
2018 Брама · Вулкан · Донбас · Кіборги · Коли падають дерева · Міф
2019 Додому [39]
2020 Атлантида · Мої думки тихі · Земля блакитна, ніби апельсин
2021 Відблиск · Носоріг · Погані дороги · Стоп-Земля · Чому я живий
2022 Клондайк · Снайпер. Білий ворон [43]
2023 20 днів у Маріуполі · Залізні метелики · Памфір · Терикони · ШТТЛ [44]

Порядок відбору[ред. | ред. код]

Відбором фільмів займається Український Оскарівський Комітет.

Правила відбору[ред. | ред. код]

Правила відбору, що висуваються Американським Оскарівським Комітетом[ред. | ред. код]

Згідно з умовами премії Оскар, фільмами у цій категорії повинні бути повнометражні художні чи документальні фільми, зняті за межами США, мовою що домінує в діалогах фільму не повинна бути англійська[48], стрічка повинна бути в прокаті в країні, від якої подається заявка, не менше 7 днів поспіль, та творчий контроль над створенням фільму повинен належати громадянам або резидентам країни, яка подає заявку.

Додаткові правила відбору, що висуваються Українським Оскарівським Комітетом[ред. | ред. код]

З 2019 року, згідно з оновленим «Регламентом роботи Українського Оскарівського комітету» до нього було внесено наступні зміни:[49][50]

  • оригінальний запис діалогу, а також готовий фільм має бути переважно українською або кримськотатарською мовою (уточнення: не менше 90 % всіх діалогів мають бути українською чи кримськотатарською, згідно з вимогами до «українського національного фільму» що описані у Законі України «Про кінематографію»).
  • стрічка повинна мати свідоцтво «національного фільму» або статус «фільму спільного виробництва» відповідно до Європейської конвенції «Про спільне кінематографічне виробництво» чи інших чинних міжнародних угод у сфері кінематографії.

Список претендентів від України[ред. | ред. код]

Академія кінематографічних мистецтв і наук з 1956 року запрошує кіноіндустрії різних країн представляти свої найкращі фільми на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою. Foreign Language Film Award Committee спостерігає за процесом і розглядає всі представлені фільми. Після цього вони шляхом таємного голосування визначаються п'ять номінантів на цю нагороду. Нижче наведений список фільмів, що були представлені Україною на розгляд академії.

Рік
(Церемонія)		 Фільм Режисер Основна мова фільму Результат
1997
(70-а) 		Приятель небіжчика[51] В'ячеслав Криштофович українська (проф. дубльований)
російська (оригінал) 		Не номінований
2003
(76-а) 		Мамай[52] Олесь Санін основна: українська, (епізодично кримськотатарська) Не номінований
2004
(77-а) 		Водій для Віри[53] Павло Чухрай російська (оригінал) Дискваліфікований1
2006
(79-а) 		Аврора[54] Оксана Байрак російська (оригінал) Не номінований
2008
(81-а) 		Ілюзія страху[55] Олександр Кірієнко українська (проф. дубльований)
російська (оригінал) 		Не номінований
2012
(85-а) 		ТойХтоПройшовКрізьВогонь[56][57] Михайло Іллєнко основна: російська (епізодично українська, кримськотатарська та англійська) Не номінований
2013
(86-а) 		Параджанов[58] Олена Фетісова, Серж Аведікян українська (проф. дубльований)
російська (оригінал) 		Не номінований
2014
(87-а) 		Поводир[59] Олесь Санін основна: російська (епізодично українська та англійська) Не номінований[60]
2016
(89-та) 		Українські шерифи[61] Роман Бондарчук основна: російська (епізодично українська) Не номінований[62]
2017
(90-та) 		Рівень чорного[63] Валентин Васянович без слів Не номінований[64]
2018
(91-ша) 		Донбас[прим. 1][66] Сергій Лозниця українська (багатоголосе закадрове озвучення)
російська (оригінал) 		Не номінований[67]
2019
(92-га) 		Додому[68] Наріман Алієв основна: кримськотатарська, (епізодично українська, російська) Не номінований[69]
2020
(93-тя) 		Атлантида[70] Валентин Васянович українська (оригінал) Не номінований[71]
2021
(94-та) 		Погані дороги[72] Наталка Ворожбит українська (багатоголосе закадрове озвучення)
російська (оригінал) 		Не номінований
2022
(95-та) 		Клондайк Марина Ер Горбач українська, російська,
чеченська, нідерландська 		Не номінований
2023
(96-та) 		20 днів у Маріуполі Мстислав Чернов українська, російська,
англійська 		Шорт-лист

Примітки:

1 У 2004 році фільм Водій для Віри був дискваліфікований через переважне російське виробництво. Фільм знімався переважно в Україні за співпраці між російськими та українськими кінокомпаніями, але фільм був знятий російською мовою, російським сценаристом-режисером (Павло Чухрай, який представляв Росію в цій категорії й виграв номінацію на Оскар в 1997) і п'ять із шести найголовніших акторів були росіянами.

Список претендентів, знятих за участю України, але висунутих від інших країн[ред. | ред. код]

У 2006 році стрічка «9 рота» спільного виробництва України, Фінляндії та Росії була обрана претендентом на «Оскар» від останньої[73]. Основне знімання відбувалося в Криму у 2004 році за участю Збройних Сил України та їх військової техніки[74]. «Уся техніка була справжньою, масовка — солдати строкової служби, а декоратори — український будбат», — заявив режисер кінокартини Федір Бондарчук[75]. Стрічка розповідає про долю групи із семи солдатів-новобранців, покликаних на термінову службу до Збройних сил СРСР наприкінці 1980-х років і відправлених на війну в Афганістан. З 2014 року фільм заборонений до показу в Україні через участь у ньому російського актора Михайла Пореченкова, особи, яка створює загрозу національній безпеці Україні[76]. Режисер «9 роти» Федір Бондарчук також був занесений до списку заборонених осіб в Україні[77].

У 2016 році Люксембург висунув на премію «Оскар» стрічку «Голоси Чорнобиля», зняту режисером Полом Крухтеном[en] за книгою «Чорнобильська молитва» білоруської журналістки і письменниці, лауреата Нобелівської премії з літератури, Світлани Алексієвич, присвяченій аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році[78]. Дозвіл на екранізацію надала сама авторка[79]. Фільм, який був знятий в Україні, розповідає історії свідків Чорнобильської катастрофи: вчених, ліквідаторів, журналістів, вчителів та простих мешканців[80].

У 2017 році одразу дві країни висунули кінокартини, зроблені за участю України, на премію Американської кіноакадемії[81]. Литва висунула на «Оскар» фільм «Іній», створений за співробітництва України, Франції й Польщі[82]. За сюжетом стрічки, молода литовська пара Рокас та Інга погоджується доставити автобус із гуманітарною допомогою в Україну, але волею долі потрапляють на лінію фронту війни на Донбасі, і саме тут починають розуміти цінність життя й наскільки вони близькі один до одного. Знімання фільму відбувалося безпосередньо біля лінії фронту за участі місцевого населення та реальних військових, що в той час перебували в зоні Антитерористичної операції на сході України. Усі персонажі, яких дорогою зустрічають головні герої, — не сценарно прописані ролі, а випадкові люди, реальні історії яких потрапили у сюжет фільму.[83] Словаччина обрала своїм претендентом вироблений спільно з Україною фільм «Межа»[84]. Стрічка розповідає про словацького злочинця Адама Крайняка, який займається контрабандою цигарок на прикордонній території між Україною та Словаччиною. Через посилення контролю за кордоном, напередодні вступу Словаччини до Шенгену, Адам зазнає невдачі при спробі перевезти чергову партію контрабанди, чим спричиняє цілу низку неочікуваних наслідків. Станом на 2017 рік, «Межа» стала найкасовішою стрічкою на всю історію кінопрокату Словаччини, заробивши два мільйони доларів за 16 тижнів, а також встановила два рекорди: у перший день показів фільм подивилося понад 16 тисяч осіб, а за перший вікенд — понад 69 тисяч глядачів[84][85].

У 2018 році Ісландія висунила на премію «Оскар» стрічку «Гірська жінка: на війні», зроблену у копродукції з Україною та Францією[86]. За сюжетом, ісландка Гатла, 50-річна диригентка хору, веде таємне життя пристрасної еко-захисниці. Невдовзі головній героїні приходить повідомлення про схвалення її заяви на удочеріння української дівчинки з Донецької області, чиїх батьків забрала російська війна[87]. Фільмування проходило на території Ісландії і України. Вітчизняні краєвиди показані на початку фільму, фігурують у фільмі як ісландські. Також в Україні знімали і сцену на металургійному заводі, з яким, за сюжетом, бореться головна героїня Гатла[88].

У 2019 році Чехія висунила на премію «Оскар» чорно-білу військову драму «Пофарбоване пташеня», зроблену у копродукції з Україною та Словаччиною. Фільм зняв режисер Вацлав Марул[en] за однойменним романом 1965 року, виданим в Україні під назвою «Розфарбований птах», польсько-американського письменника Єжи Косинського[89]. «Пташеня» стало першою стрічкою, знятою міжслов'янською мовою, яка була створена на основі загальнослов'янських граматичних та лексичних елементів для того, щоб сприяти спілкуванню слов'ян з різних країн без попереднього вивчення цієї мови[89]. Режисер обґрунтував своє рішення тим, щоб запобігти звинуваченням у стереотипізації певних націй[90]. Сюжет оповідає про єврейського хлопчика, батьки якого, прагнучи захистити свою дитину від переслідування під час Другої світової війни, відправляють до родички у село десь у Східній Європі, але жорстока доля наздоганяє його і там. Глядачі, не витримуючи сцен жорстокості, тікали з прем'єрних показів на кінофестивалях Венеції, Торонто і Лондону[91][92]. Фільм потрапив до шорт-листу претендентів на Оскар, але номінацію так і не отримав[93].

У 2021 році стрічка «Цензорка» спільного виробництва України, Чехії та Словаччини була обрана претендентом на «Оскар» від останньої[94]. Фільм знімали в Одесі влітку 2019 року в державній Чорноморській жіночій виправній колонії №74, а всі, крім головної героїні, — справжні в'язні та доглядачки. «Цензорка» — дебютна повнометражна ігрова картина словацького режисера і сценариста Петера Керекеша. На батьківщині автора фільм був номінований одразу у десятьох категоріях Національної кінопремії «Сонце в сітці», де перемогу здобув у чотирьох із них, у тому числі за Найкращий фільм[95]. Картина розповідає історію молодої жінки Лесі, яку було засуджено до шести років ув'язнення в одній із виправних установ Одеси через вбивство коханого на ґрунті ревнощів. Вона відбуває покарання у в'язниці разом із сином Колею, тому що не хоче, щоб її дитина опинилась у дитячому будинку — така доля дітей ув'язнених після того, як їм виповниться три роки[96].

У 2023 році від Словаччини була висунута документально-ігрова стрічка «Фотофобія» режисерів Івана Остроховського і Павола Пекарчика, зроблена у копродукції з Україною та Чехією. Фільм розповідає про українського хлопчика Микиту, який разом із родиною ховається від обстрілів РФ у харківському метро[97].

Рік
(Церемонія)		 Країна Фільм Оригінальна назва Мова(-и) Режисер(и) Результат Дж
2006
(79-та) 		Росія Росія 9 рота 9 рота російська Федір Бондарчук Не номінований [73]
2016
(89-та) 		Люксембург Люксембург Голоси Чорнобиля La supplication французька Пол Крухтен[en] Не номінований [78]
2017
(90-та) 		Литва Литва Іній Šerkšnas литовська,
українська,
російська,
французька 		Шарунас Бартас Не номінований [82]
Словаччина Словаччина Межа Čiara словацька,
українська 		Петер Беб'як Не номінований [81]
2018
(91-ша) 		Ісландія Ісландія Гірська жінка: на війні Kona fer í stríð ісландська,
англійська,
українська 		Бенедикт Ерлінґссон Не номінований [86]
2019
(92-га) 		Чехія Чехія Пофарбоване пташеня Nabarvené ptáče міжслов'янська,
чеська,
російська,
німецька 		Вацлав Марул[en] Шорт-лист [93]
2021
(94-та) 		Словаччина Словаччина Цензорка Cenzorka російська,
українська 		Петер Керекеш Не номінований [94]
2023
(96-та) 		Словаччина Словаччина Фотофобія Photophobia українська,
російська 		Іван Остроховський[fr]
Павол Пекарчик
Очікується
 [98]

Див. також[ред. | ред. код]

Зауваги[ред. | ред. код]

  1. ↑ у 2018 році через конфлікт інтересів, фільм обирали лише 12 з 15 тогочасних членів Українського Оскарівського Комітету[65]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б History of the Academy Awards - Page 2 (англ.) . Академія кінематографічних мистецтв і наук. Архів оригіналу за 22 червня 2008. Процитовано 19 вересня 2014.
  2. ↑ Rule Thirteen: Special Rules for the Foreign Language Film Award (PDF) (англ.) . Академія кінематографічних мистецтв і наук. Архів оригіналу (PDF) за 27 серпня 2014. Процитовано 19 вересня 2014.
  3. ↑ Александра Семенова (22 лютого 2019). В шаге от "Оскара": 12 фильмов от СССР и России, обделенных самой престижной кинопремией (рос.) . BBC. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  4. ↑ Таисия Бахарева (4 липня 2013). Николай Бурляев: «История, положенная в основу „Военно-полевого романа“, реальна» (рос.) . «Факти (ICTV)». Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  5. ↑ The 57th Academy Awards (1985) Nominees and Winners. Академія кінематографічних мистецтв і наук. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 16 жовтня 2023.
  6. ↑ а б 44 Countries Hoping for Oscar Nominations. Академія кінематографічних мистецтв і наук. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 16 жовтня 2023.
  7. ↑ Якось у Києві 90-х... «День». 29 травня 2015. Архів оригіналу за 15 лютого 2021. Процитовано 15 лютого 2021.
  8. ↑ Приятель небіжчика. Довженко-Центр. Архів оригіналу за 2 квітня 2023. Процитовано 16 жовтня 2023.
  9. ↑ Лариса Брюховецька (Жовтень 1997). Український фільм у Каннах (Інтерв'ю з В. Криштофовичем). № №5 С.58. «Кіно-Театр». Архів оригіналу за 30 вересня 2023.
  10. ↑ Олексій Росовецький (15 лютого 2021). «Приятель небіжчика»: Фільм про Київ, якого більше немає. Bird In Flight. Архів оригіналу за 15 лютого 2021. Процитовано 15 лютого 2021.
  11. ↑ а б Олесь Санін: Хто боїться Мамая?. «Українська правда». 3 березня 2003. Архів оригіналу за 24 серпня 2023. Процитовано 9 вересня 2023.
  12. ↑ а б Ярослав Шапочка (11 червня 2003). Олесь Санин, режиссер фильма «Мамай», первой украинской художественной ленты, выдвинутой на «Оскара»: «На съемках мне приходилось плевать кровью» (рос.) . «Факти (ICTV)». Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  13. ↑ а б в Марія Копиленко (8 листопада 2003). Історія успіху - український художній фільм номіновано на "Оскара". Deutsche Welle. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  14. ↑ а б Anthony Kaufman. Foreign Oscar Quandary: Academy Nixes "Maria," Colombia Adds "El Rey," and Other Stories from the Foreign-Lingo Category (англ.) . indieWire. Архів оригіналу за 20 грудня 2006. Процитовано 8 липня 2008.
  15. ↑ Дарина Горова (8 листопада 2004). «Оскар» для «Водія»…. «Україна молода». Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  16. ↑ Поліна Попова (3 грудня 2006). «Водій для Віри» чи «Оскар» для Ступки. «Україна молода». Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  17. ↑ Vladimir Kozlov, Nick Holdsworth (1 жовтня 2015). Oscars: Ukraine Misses Foreign-Language Deadline, Requests Extension (англ.) . The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 22 вересня 2016. Процитовано 22 вересня 2016.
  18. ↑ Вікторія Стах (11 листопада 2006). «Три в одному» від Оксани Байрак. «Україна молода». Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  19. ↑ а б "Аврора" номинирована на "Оскар" Картина Оксаны Байрак претендует на "Лучший иностранный фильм" (рос.) . Tochka.net. 1 грудня 2006. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  20. ↑ а б в Аліна Стрижак, Іван Столярчук, Лариса Заможня (24 жовтня 2006). Український фільм побореться за "Оскар". «Газета по-українськи». Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  21. ↑ Юрій Швечук (29 листопада 2006). Як «Аврора» женихалася з «Оскаром». «Детектор медіа». Архів оригіналу за 23 серпня 2019. Процитовано 23 серпня 2019.
  22. ↑ Ірина Гал (29 квітня 2021). «Порошенки та Нищуки будуть піддані анафемі»: Байрак вибухнула через заборону її фільму в Україні. «Факти (ICTV)». Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  23. ↑ а б Дар'я Бережна (15 серпня 2023). Українська режисерка Оксана Байрак поїхала до Санкт-Петербурга. «Фокус». Архів оригіналу за 20 жовтня 2023. Процитовано 15 серпня 2023.
  24. ↑ а б Максим Івануха (3 січня 2020). Підкорити Голлівуд: 12 фільмів, з якими Україна не змогла отримати «Оскар». «Крим.Реалії». Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  25. ↑ а б в г Марта Шокало (30 жовтня 2008). Україна пропонує фільм Турчинова на 'Оскар'. BBC News. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  26. ↑ а б в Валентина Аксьонова (23 вересня 2011). Жодного фільму від України на «Оскар». «Радіо Свобода». Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  27. ↑ Від України за "Оскар" побореться фільм "Той, хто пройшов крізь вогонь" - ЗМІ. «Інтерфакс-Україна». 5 вересня 2012. Архів оригіналу за 22 вересня 2023. Процитовано 22 вересня 2023.
  28. ↑ а б На «Оскар» від України претендують «Будинок з башточкою» і «Той, хто пройшов крізь вогонь». «Детектор медіа». 2 вересня 2012. Архів оригіналу за 22 вересня 2023. Процитовано 22 вересня 2023.
  29. ↑ Україна визначилася з номінантом на "Оскар". «Лівий берег». 6 вересня 2012. Архів оригіналу за 22 вересня 2023. Процитовано 22 вересня 2023.
  30. ↑ а б На здобуття «Оскара» від України претендують «Параджанов», «Хайтарма» та «Вічне повернення». «Детектор медіа». 2 вересня 2013. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 2 вересня 2021.
  31. ↑ а б Фильм "Параджанов" выдвинут на "Оскар"от Украины (рос.) . «Інтерфакс-Україна». 13 вересня 2013. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 2 вересня 2021.
  32. ↑ «Плем'я» проти «Поводиря». Навколо висунутого на Оскар від України фільму розгорівся скандал. «Кореспондент». 12 вересня 2014. Архів оригіналу за 8 березня 2016.
  33. ↑ Творча група фільму «Плем'я» протестує через висунення на «Оскар» стрічки «Поводир». zik. 11 вересня 2014. Архів оригіналу за 14 вересня 2014.
  34. ↑ Євгенія Шидловська (19 вересня 2014). Кого Україна відправляє на Оскар. BBC Україна. Архів оригіналу за 23 вересня 2014.
  35. ↑ Словаччина висунула фільм "Межа" на премію Оскар. «День». 21 вересня 2017. Архів оригіналу за 13 жовтня 2023. Процитовано 20 грудня 2020.
  36. ↑ Стрічка «Рівень чорного» стала претендентом від України на «Оскар» (ДОПОВНЕНО). «Детектор медіа». 29 серпня 2017. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 19 лютого 2018.
  37. ↑ Кампанія з просування українського фільму на «Оскар» може коштувати від $70 тис. «Детектор медіа». 16 серпня 2018. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 19 лютого 2018.
  38. ↑ Від України на «Оскар» хочуть номінуватися шість фільмів. «Детектор медіа». 29 серпня 2017. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 19 лютого 2018.
  39. ↑ а б Вікторія Гірко (12 серпня 2019). Україна визначилася з фільмом-номінантом на Оскар 2020. Факти (ICTV). Архів оригіналу за 12 серпня 2019. Процитовано 12 серпня 2019.
  40. ↑ На «Оскар» від України претендує лише один фільм. 12 серпня 2019. Архів оригіналу за 12 серпня 2019. Процитовано 12 серпня 2019.
  41. ↑ а б Лілія Апостолова (23 серпня 2019). Обрано фільм від України на «Оскар». «Детектор медіа». Архів оригіналу за 23 серпня 2019. Процитовано 23 серпня 2019.
  42. ↑ Ірина Сітнікова (3 вересня 2022). Цьогоріч у національному відборі на «Оскар» візьме участь лише один фільм. Таке вже траплялося раніше. Громадське телебачення. Архів оригіналу за 3 вересня 2022. Процитовано 3 вересня 2022.
  43. ↑ а б в Маркіян Климковецький (5 вересня 2022). У нацвідбір на «Оскар» потрапив ще один фільм. Його не занесли до переліку через технічні проблеми. Громадське телебачення. Архів оригіналу за 5 вересня 2022. Процитовано 5 вересня 2022.
  44. ↑ а б Поліна Горлач (7 вересня 2023). "Памфір" і "20 днів у Маріуполі": 5 фільмів подалися на нацвідбір на "Оскар 2024". Суспільне.Культура. Архів оригіналу за 7 вересня 2023. Процитовано 7 вересня 2023.
  45. ↑ а б Альона Шилова (29 серпня 2023). "20 днів у Маріуполі" планують подати на "Оскар". Суспільне.Культура. Архів оригіналу за 29 серпня 2023. Процитовано 29 серпня 2023.
  46. ↑ Марія Кабацій (18 вересня 2023). "20 днів у Маріуполі" поїде від України на "Оскар". УП.Культура. Архів оригіналу за 18 вересня 2023. Процитовано 18 вересня 2023.
  47. ↑ Обрано три фільми-кандидати на "Оскар" від України. «Українська правда». 31 серпня 2016. Архів оригіналу за 9 вересня 2022. Процитовано 9 вересня 2023.
  48. ↑ до 2006 року це правило звучало як: Запис оригінальних діалогів фільму має бути переважно офіційною мовою країни, яка подає фільм. Виняток може бути зроблено, коли сюжет фільму стосується субкультури, яка живе в нерідній країні
  49. ↑ Регламент роботи Українського Оскарівського комітету – 2019. БУК, 6 липня 2019
  50. ↑ Внесено зміни до Регламенту роботи Українського Оскарівського комітету. БУК, 6 липня 2019
  51. ↑ Так, нам потрібен «Оскар» [Архівовано 25 лютого 2013 у Wayback Machine.] День (газета), 22 січня, 1998
  52. ↑ Історія успіху - український художній фільм номіновано на "Оскара". DW українською, 08.11.2003
  53. ↑ «Водій для Віри» претендує на «Оскара» [Архівовано 25 лютого 2013 у Wayback Machine.] Хрещатик (газета), 12/10/2004
  54. ↑ Фільм Оксани Байрак «Аврора» претендує на «Оскар» [Архівовано 25 лютого 2013 у Wayback Machine.] Хрещатик (газета), 26/10/2006
  55. ↑ «Ілюзія страху» Турчинова не потрапила в номінанти на «Оскар» [Архівовано 25 лютого 2013 у Wayback Machine.] КОМЕНТАРІ:, 14/01/2009
  56. ↑ Український фільм режисера Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» представлятиме Україну на премію «Оскар» [Архівовано 8 вересня 2012 у Wayback Machine.] Zaxid.net,05-09-12
  57. ↑ «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» не потрапив в основний список на премію «Оскар» [Архівовано 25 лютого 2013 у Wayback Machine.] інтернет-газета «Вголос», 21 грудня 2012
  58. ↑ Україна хоче вибороти «Оскар» фільмом «Параджанов» (трейлер)[недоступне посилання з липня 2019] ipress.ua,12.09.2013
  59. ↑ Фільм «Поводир» Олеся Саніна представлятиме Україну на премію «Оскар». Архів оригіналу за 10 вересня 2014. Процитовано 9 вересня 2014.
  60. ↑ Український фільм „Поводир“ вибув із змагання за „Оскар“. Espreso.tv. 19 грудня 2014. Архів оригіналу за 20 грудня 2014. Процитовано 20 грудня 2014.
  61. ↑ На "Оскар" від України номінували фільм "Українські шерифи". «Українська правда». 9 вересня 2016. Архів оригіналу за 9 вересня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.
  62. ↑ Фільм "Українські шерифи" вибуває з боротьби за "Оскар". День. 16 грудня 2016. Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 25 квітня 2017.
  63. ↑ Стрічка «Рівень чорного» стала претендентом від України на «Оскар» (ДОПОВНЕНО). «Детектор медіа». 29 серпня 2017. Архів оригіналу за 29 серпня 2017. Процитовано 29 серпня 2017.
  64. ↑ Український фільм не потрапив до шорт-листа номінантів на «Оскар». Детектор медіа. 16 грудня 2017. Архів оригіналу за 20 грудня 2017. Процитовано 20 грудня 2017.
  65. ↑ Сергій Лозниця та Андрій Дончик не братимуть участі в роботі Українського Оскарівського Комітету // НСКУ, 20.08.2018
  66. ↑ "Донбас" Лозниці поїде від України на "Оскар". «BBC Україна». 29 серпня 2018. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 29 серпня 2018.
  67. ↑ Сергій Васильєв (18.12.2018). «Донбас» припинив «оскарівські» змагання. Бюро української кіножурналістики. Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 18.12.2018.
  68. ↑ «Додому» - на "Оскар". kino-teatr.ua/uk/, 23 серпня 2019
  69. ↑ Український фільм «Додому» не ввійшов до шортлиста «Оскара». Детектор медіа. 17.12.2019. Архів оригіналу за 9 січня 2020. Процитовано 17.12.2019.
  70. ↑ Фільм “Атлантида” став національним претендентом на “Оскар” від України. usfa.gov.ua. 24 вересня 2020
  71. ↑ "Атлантида" режисера Васяновича не потрапила до короткого списку "Оскара". ua.interfax.com.ua. 10.02.2021
  72. ↑ Претендентом від України на боротьбу за "Оскар" став фільм Наталки Ворожбит "Погані дороги" [Архівовано 24 вересня 2021 у Wayback Machine.]. usfa.gov.ua. 2021
  73. ↑ а б Фильм "9 рота" выдвинут на соискание премии "Оскар" (рос.) . ЛІГА.net. 26 вересня 2006. Архів оригіналу за 30 вересня 2023. Процитовано 26 вересня 2006.
  74. ↑ Олена Юрченко (17 червня 2013). Александр Роднянский: "Я был единственным, кто свалился в телик из ниоткуда" (рос.) . КП в Україні. Архів оригіналу за 30 вересня 2023. Процитовано 17 червня 2013.
  75. ↑ Ольга Клінґенберґ (2005). Рота, підйом!. № № 47 (575) 3-9 грудня 2005 року. Дзеркало тижня. Архів оригіналу за 30 вересня 2023.
  76. ↑ Фільми з Пореченковим заборонили. Канали просять просіяти продукцію РФ. Українська правда. 4 листопада 2014. Архів оригіналу за 23 січня 2019. Процитовано 20 вересня 2019.
  77. ↑ Мінкульт назвав 112 діячів культури, які загрожують нацбезпеці України. Українська правда. 22 вересня 2017. Архів оригіналу за 23 січня 2019. Процитовано 22 вересня 2017.
  78. ↑ а б Elsa Keslassy (14 вересня 2016). ‘Voices From Chernobyl’ to Represent Luxembourg in Foreign-Language Oscar Race (англ.) . Variety. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 17 вересня 2016.
  79. ↑ У світ вийшов фільм про Чорнобиль, знятий за книгою Світлани Алексієвич. «Українська літературна газета». 7 квітня 2016. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 17 вересня 2016.
  80. ↑ Ольга Солонарь (5 апреля 2016). Чернобыльская молитва: фильм по книге Светланы Алексиевич (рос.) . Deutsche Welle. Архів оригіналу за 31 января 2022. Процитовано 5 апреля 201.
  81. ↑ а б Словаччина висунула на «Оскар» українсько-словацький фільм «Межа». «Детектор медіа». 21 вересня 2017. Архів оригіналу за 17 липня 2018. Процитовано 21 вересня 2017.
  82. ↑ а б Литва висунула на «Оскар» фільм «Іній», який створений за підтримки Держкіно України. «Детектор медіа». 10 вересня 2017. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 10 вересня 2017.
  83. ↑ В прокат виходить копродукційна військова драма про події на сході України «Іній» (ТРЕЙЛЕР). «Детектор медіа». 19 лютого 2018. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 19 лютого 2018.
  84. ↑ а б Олена Ребрик (22 вересня 2017). Українсько-словацький фільм «Межа» представить Словаччину на «Оскарі». Громадське телебачення. Архів оригіналу за 3 вересня 2022. Процитовано 3 вересня 2022.
  85. ↑ Олена Ребрик (10 серпня 2017). Українсько-словацький фільм «Межа» встановив рекорд прокату у Словаччині. Громадське телебачення. Архів оригіналу за 3 вересня 2022. Процитовано 3 вересня 2022.
  86. ↑ а б За Оскар змагатиметься ще один фільм, у створенні якого брала участь Україна. Українська правда. 20 вересня 2018. Архів оригіналу за 23 січня 2019. Процитовано 20 вересня 2018.
  87. ↑ Ярослав Підгора-Гвяздовський (15 серпня 2018). Жінка починає, і – виграє. Кіно дня. «Укрінформ». Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 15 серпня 2018.
  88. ↑ Ганна Беловольченко (12 серпня 2018). «Гірська жінка: на війні»: фільм з гарним візуалом, але що з ідеєю. «Дивись.info». Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 12 серпня 2018.
  89. ↑ а б Дмитрий Десятерик (20 грудня 2020). «Моїм найбільшим бажанням було зробити правдиву історію». «День». Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 20 грудня 2020.
  90. ↑ Валерія Плєхотко (15 грудня 2020). «Пофарбоване пташеня»: наслідки вічного кола помсти. «Лівий берег». Архів оригіналу за 15 грудня 2020. Процитовано 15 грудня 2020.
  91. ↑ Bridie Pearson-Jones (4 вересня 2019). Audience members fight each other to escape first screening of Holocaust film The Painted Bird (англ.) . The Daily Mail. Архів оригіналу за 4 вересня 2019. Процитовано 4 вересня 2019.
  92. ↑ Christos Tsirbas (12 вересня 2019). ‘The Painted Bird’ Holocaust Drama Prompts Mass Walkout at Toronto (англ.) . The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 12 вересня 2019. Процитовано 12 вересня 2019.
  93. ↑ а б Український фільм «Додому» не ввійшов до шортлиста «Оскара». «Детектор медіа». 17 грудня 2019. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 17 грудня 2019.
  94. ↑ а б Україно-словацький фільм представлятиме Словаччину на премії "Оскар-2022". «5 канал». 20 жовтня 2021. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  95. ↑ Наталія Гулій (12 квітня 2022). Успішна історія продовжилась: фільм "Цензорка" здобув 4 головні нагороди Словацької кінопремії. «24 Канал». Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 20221.
  96. ↑ Анна Мальгина (31 января 2022). "Мы ничего не придумываем". Интервью с режиссером Петером Керекешем, снявшем фильм о заключенных женской колонии в Украине (рос.) . «Настоящее время». Архів оригіналу за 31 января 2022. Процитовано 31 января 2022.
  97. ↑ Марина Баранівська (21 вересня 2023). Створений у копродукції з Україною фільм «Фотофобія» став кандидатом від Словаччини на премію «Оскар». «Детектор медіа». Архів оригіналу за 21 вересня 2023. Процитовано 21 вересня 2023.
  98. ↑ FNE Oscar Watch 2024: Slovakia Selects Photophobia as Oscar Contender (англ.) . FilmNewEurope.com. 27 вересня 2023. Архів оригіналу за 27 вересня 2023. Процитовано 27 вересня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Список_претендентів_на_премію_«Оскар»_за_найкращий_міжнародний_повнометражний_фільм_від_України&oldid=41884377