Група 77

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Група 77
KarteGruppe77UN.png
Тип міжнародна організація
Засновано 15 червня 1964
Штаб-квартира Штаб-квартира ООН
Вебсайт g77.org

CMNS: Група 77 у Вікісховищі

«Група 77» (G-77, Group of Seventy-Seven) — міждержавна організація країн, що розвиваються, діюча в рамках ООН та її органів. Рішення про створення угруповання було ухвалене на нараді міністрів країн Азії, Африки та Латинської Америки в 1964 році, а офіційно оформлена вона була на 1-й сесії Конференції ООН з торгівлі та розвитку, що проходила в Женеві 15 червня того ж року. Спочатку членів було 77, але їх число зростало по мірі прийняття нових країн до складу ООН.

Історія[ред. | ред. код]

Назва групи, як і вона сама виникли на 1-й сесії Конференції ООН з торгівлі і розвитку, яка проходила в Женеві в 1964 році, в ході якої країнами, що розвиваються була прийнята «Спільна Декларація сімдесяти семи країн» («Joint Declaration of the Seventy-Seven Countries»). Поступово число країн-учасниць росло і досягло 134 на сьогоднішній день. У радянський період з соціалістичних країн членами «Групи 77» були КНДР, Куба, В'єтнам, Румунія і Югославія.

В рамках «Групи 77» виникли багатонаціональні підприємства, зокрема в Латинській Америці, двосторонні і багатосторонні міждержавні торговельні угоди, а також угоди в інших галузях економіки і господарства, економічні регіональні організації і союзи. Важливі резолюції Генеральної Асамблеї ООН, ЮНКТАД, ЮНІДО, ЮНЕП, ГАТТ, ЮНЕСКО, МФСР і ін. приймаються під впливом політики «Групи 77». Величезний вплив на напрямок діяльності і вироблення спільних позицій «Групи 77» надавав Рух неприєднання.

У 1990-х роках в діяльності «Групи 77» проявилися слабкі сторони, зокрема недостатня усвідомленість ролі прогресивних соціально-економічних трансформацій для подолання економічної відсталості і забезпечення фінансової самостійності країн, що розвиваються, намітилося посилення суперечностей в групі в силу відмінності соціально-економічних та ідеологічних орієнтацій її членів, що послабило їх спільні позиції перед економічним, політичним, і іншими видами тисків, що здійснюються на них розвиненими країнами та транснаціональними компаніями. Проте діяльність «Групи 77» зберігає своє значення і об'єктивну основу для зміцнення спільних позицій країн, що розвиваються у світовій спільноті.

Наради[ред. | ред. код]

Перша нарада міністрів «Групи 77» пройшла в столиці Алжиру 25 жовтня 1967 року. Результатом наради стала Алжирська Хартія, в якій головною своєю метою «Група 77» проголошує створення нового міжнародного економічного порядку. Ця мета так чи інакше простежується в інших документах, прийнятих «Групою 77». У 1976 році на нараді міністрів «Групи 77» були затверджені Декларація та Програма ЕСРС, підтверджена в «Арушській програмі колективного самозабезпечення і рамок для переговорів» (Танзанія, 1979 рік) і доповнена положеннями технічного співробітництва країн, що розвиваються — головним механізмом сприяння ЕСРС.

Ці програми є основоположними в рамках діалогу «Південь — Південь» і найважливішими ланками, що визначають характер спільних дій «Групи 77» зі створення рівноправних і справедливих міжнародних економічних відносин, встановлення нового світового економічного порядку і формування справедливого міжнародного торгового режиму.

Також найважливішими етапами діяльності «Групи 77» є Каракаська (1981 рік) і Буенос-Айреська (1983 рік) наради, і присвячена сорокаріччю «Групи 77» конференція, що пройшла в 2004 році в Сан-Паулу.

Структура[ред. | ред. код]

Організація складається з трьох регіональних підгруп: Африканської, Азіатської та Латиноамериканської[1]. Особливе становище в групі посідає Китай; коли «Групою 77» і Китаєм робиться спільна заява, то вказується, що була вироблена спільна позиція «Групи 77» і КНР (або використовується термін «Група 77 плюс Китай»).[2] Так, у вересні 2008 року Китай погодився разом з «Групою 77» сприяти реалізації цілей розвитку тисячоліття та співробітництву «Південь — Південь». Так як в складі групи є велика кількість країн, що мають різні позиції по ряду питань, всередині «Групи 77» виділяють кілька підгруп, наприклад: Альянс малих острівних держав (АОСІС — AOSIS), країни-члени Організації країн експортерів нафти (ОПЕК), Найменш розвинені країни (НРС) і ін.[3]

«Група 77» має відділи по зв'язках в деяких підрозділах ООН:

Від групи щороку направляються представники-координатори в різні структури ООН. У 2007 році представниками «Групи 77» в інших підрозділах ООН були:[4]

  • в Нью-Йорку (ООН): Мунір Акрам (Пакистан)
  • в Римі (ИФАД і ФАО): Ламія Саггаф (Кувейт)
  • в Женеві (ЮНКТАД): пан Хосе Делмер Урбізо (Гондурас)
  • в Найробі (ЮНЕП): г-н Джісмун Каср (Індонезія)
  • в Парижі (ЮНЕСКО): Мохамед Захір Азіз (Афганістан)
  • у Відні (ЮНІДО): Сайед Гала Ельдін Ельсайед Еламін (Судан)
  • у Вашингтоні (МВФ і Світовий Банк): Феліса Мицелии (Аргентина) — представник «Групи 24» (G-24).

Головою у внутрішній структурі організації є представник від країни приймаючої обов'язки голови. Щороку з усіх держав-членів групи вибирається нова головуюча країна.

Щорічно в Нью-Йорку на Генеральну Асамблею ООН «Група 77» направляє своїх міністрів закордонних справ. Періодично Міністри від «Групи 77» беруть участь у з'їздах інших організацій при ООН: ЮНКТАД, ЮНІДО, ЮНЕСКО та ін. Також групою організовуються періодичні конференції присвячені річницям «Групи 77». Так, в червні 1989 року в Каракасі пройшла конференція, присвячена 25-річчю групи, в червні 1994 року в Нью-Йорку — конференція до 30-річчя організації, а в червні 2004 року в Сан-Паулу організована конференція до 40-річного ювілею «Групи 77». Також групою організовуються з'їзди міністрів щодо вирішення питань в рамках виділених проектів, наприклад за напрямом «Південь — Південь». З 1995 року проходять збори представників від країн-членів групи з питань в будь-яких галузях і сферах (торгівля, інвестиції, фінанси, сільське господарство, енергетика та ін.):

У 1982 році в рамках «Групи 77» створено міжурядовий координаційний комітет (МКК — IFCC) з питань економічного співробітництва країн, що розвиваються (ЕСРС), який розробляє і пропонує рекомендації для нарад міністрів «Групи 77». На нарадах МКК розглядаються і приймаються програмні рішення «Групи 77»:

Члени[ред. | ред. код]

Засновники[5][ред. | ред. код]

  1. Афганістан Афганістан
  2. Алжир Алжир
  3. Аргентина Аргентина
  4. Бенін Бенін
  5. Болівія Болівія
  6. Бразилія Бразилія
  7. Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо
  8. Бурунді Бурунді
  9. Камбоджа Камбоджа
  10. Камерун Камерун
  11. ЦАР ЦАР
  12. Чад Чад
  13. Чилі Чилі
  14. Колумбія Колумбія
  15. ДР Конго ДР Конго
  16. Республіка Конго Республіка Конго
  17. Коста-Рика Коста-Рика
  18. Домініканська Республіка Домініканська Республіка
  19. Еквадор Еквадор
  20. Єгипет Єгипет
  21. Сальвадор Сальвадор
  22. Ефіопія Ефіопія
  23. Габон Габон
  24. Гана Гана
  25. Гватемала Гватемала
  26. Гвінея Гвінея
  27. Гаїті Гаїті
  28. Гондурас Гондурас
  29. Індія Індія
  30. Індонезія Індонезія
  31. Іран Іран
  32. Ірак Ірак
  33. Ямайка Ямайка
  34. Йорданія Йорданія
  35. Кенія Кенія
  36. Кувейт Кувейт
  37. Лаос Лаос
  38. Ліван Ліван
  39. Ліберія Ліберія
  40. Лівія Лівія
  41. Мадагаскар Мадагаскар
  42. Малайзія Малайзія
  43. Малі Малі
  44. Мавританія Мавританія
  45. Марокко Марокко
  46. М'янма М'янма
  47. Непал Непал
  48. Нікарагуа Нікарагуа
  49. Нігер Нігер
  50. Нігерія Нігерія
  51. Пакистан Пакистан
  52. Панама Панама
  53. Парагвай Парагвай
  54. Перу Перу
  55. Філіппіни Філіппіни
  56. Руанда Руанда
  57. Саудівська Аравія Саудівська Аравія
  58. Сенегал Сенегал
  59. Сьєрра-Леоне Сьєрра-Леоне
  60. Сомалі Сомалі
  61. Шрі-Ланка Шрі-Ланка
  62. Судан Судан
  63. Сирія Сирія
  64. Танзанія Танзанія
  65. Таїланд Таїланд
  66. Того Того
  67. Тринідад і Тобаго Тринідад і Тобаго
  68. Туніс Туніс
  69. Уганда Уганда
  70. Уругвай Уругвай
  71. Венесуела Венесуела
  72. В'єтнам В'єтнам
  73. Ємен Ємен

Долучилися пізніше[ред. | ред. код]

  1. Ангола Ангола
  2. Антигуа і Барбуда Антигуа і Барбуда
  3. Багамські Острови Багамські Острови
  4. Бахрейн Бахрейн
  5. Бангладеш Бангладеш
  6. Барбадос Барбадос
  7. Беліз Беліз
  8. Бутан Бутан
  9. Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина
  10. Ботсвана Ботсвана
  11. Бруней Бруней
  12. Кабо-Верде Кабо-Верде
  13. Коморські Острови Коморські Острови
  14. Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар
  15. Куба Куба
  16. Джибуті Джибуті
  17. Домініка Домініка
  18. Екваторіальна Гвінея Екваторіальна Гвінея
  19. Еритрея Еритрея
  20. Фіджі Фіджі
  21. Гамбія Гамбія
  22. Гренада Гренада
  23. Гвінея-Бісау Гвінея-Бісау
  24. Гаяна Гаяна
  25. Кірибаті Кірибаті
  26. Лесото Лесото
  27. Малаві Малаві
  28. Мальдіви Мальдіви
  29. Маршаллові Острови Маршаллові Острови
  30. Маврикій Маврикій
  31. Федеративні Штати Мікронезії Micronesia
  32. Монголія Монголія
  33. Мозамбік Мозамбік
  34. Намібія Намібія
  35. Північна Корея Північна Корея
  36. Науру Науру
  37. Оман Оман
  38. Палестина Палестина
  39. Папуа Нова Гвінея Папуа Нова Гвінея
  40. Катар Катар
  41. Сент-Кіттс і Невіс Сент-Кіттс і Невіс
  42. Сент-Люсія Сент-Люсія
  43. Сент-Вінсент і Гренадини Сент-Вінсент і Гренадини
  44. Самоа Самоа
  45. Сан-Томе і Принсіпі Сан-Томе і Принсіпі
  46. Сейшельські Острови Сейшельські Острови
  47. Сінгапур Сінгапур
  48. Соломонові Острови Соломонові Острови
  49. ПАР ПАР
  50. Південний Судан Південний Судан
  51. Суринам Суринам
  52. Есватіні Есватіні
  53. Таджикистан Таджикистан
  54. Східний Тимор Східний Тимор
  55. Тонга Тонга
  56. Туркменістан Туркменістан
  57. ОАЕ ОАЕ
  58. Вануату Вануату
  59. Замбія Замбія
  60. Зімбабве Зімбабве

Президенство у групі[6][ред. | ред. код]

Президенство Рік
Індія Індія 1970–1971
Перу Перу 1971–1972
Єгипет Єгипет 1972–1973
Іран Іран 1973–1974
Мексика Мексика 1974–1975
Мадагаскар Мадагаскар 1975–1976
Пакистан Пакистан 1976–1977
Ямайка Ямайка 1977–1978
Туніс Туніс 1978–1979
Індія Індія 1979–1980
Венесуела Венесуела 1980–1981
Алжир Алжир 1981–1982
Бангладеш Бангладеш 1982–1983
Мексика Мексика 1983–1984
Єгипет Єгипет 1984–1985
Соціалістична Федеративна Республіка Югославія Соціалістична Федеративна Республіка Югославія 1985–1986
Гватемала Гватемала 1987
Туніс Туніс 1988
Малайзія Малайзія 1989
Болівія Болівія 1990
Гана Гана 1991
Пакистан Пакистан 1992
Колумбія Колумбія 1993
Алжир Алжир 1994
Філіппіни Філіппіни 1995
Коста-Рика Коста-Рика 1996
Танзанія Танзанія 1997
Індонезія Індонезія 1998
Гаяна Гаяна 1999
Нігерія Нігерія 2000
Іран Іран 2001
Венесуела Венесуела 2002
Марокко Марокко 2003
Катар Катар 2004
Ямайка Ямайка 2005
ПАР ПАР 2006
Пакистан Пакистан 2007
Антигуа і Барбуда Антигуа і Барбуда 2008
Судан Судан 2009
Ємен Ємен 2010
Аргентина Аргентина 2011
Алжир Алжир 2012
Фіджі Фіджі 2013
Болівія Болівія 2014
ПАР ПАР 2015
Таїланд Таїланд 2016
Еквадор Еквадор 2017
Єгипет Єгипет 2018
Палестина Палестина 2019
Гаяна Гаяна 2020
Гвінея Гвінея 2021

Примітки[ред. | ред. код]