Фортифікаційна споруда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Укріплення)
Перейти до: навігація, пошук
Девонширський редут (Бермудські острови), 1614

Фортифікаці́йна спору́да — інженерна споруда, призначена для підвищення ефективності застосування зброї та військової техніки, забезпечення стійкого управління військами, захисту військ і населення від засобів ураження противника.

Підрозділ[ред.ред. код]

За своїм призначенням фортифікаційні споруди підрозділяються:

Раніше до фортифікаційних споруд відносилися також такі види штучних перешкод, як рови, ескарпи, контрескарпи, надовби й інші, тому що вони були невід'ємними елементами фортифікаційних укріплень типу замка, фортеці, форту. Під час Другої світової війни штучні перешкоди стали самостійним елементом укріплених позицій, що отримали назву невибухових загороджень.

Конструктивно фортифікаційні споруди поділяються на відкритого й закритого типу. У спорудах відкритого типу (щілина, окоп, траншея) захисні конструкції влаштовуються не по всьому їхньому контурі й вхід у них не захищений. Такі споруди в 1,5 — 2 рази знижують радіус поразки при вибуху ядерних боєприпасів, а також забезпечують захист від куль, осколків снарядів, мін, авіабомб.

У фортифікаційних спорудах закритого типу захисні конструкції створюються по всьому контуру споруди, включаючи й вхід. Вони забезпечують найкращий захист, як від звичайних засобів ураження, так і від усіх вражаючих факторів ядерної зброї. При відповідному обладнанні фортифікаційні споруди закритого типу забезпечують також і захист від отруйних речовин і біологічних засобів.

За умовами зведення й експлуатації фортифікаційні споруди поділяються на довгострокові й польові.

Довгострокові зводяться головним чином у мирний час із довговічних і міцних матеріалів (залізобетон, броня та інше). Такі фортифікаційні споруди обладнуються системами енерго- та водопостачання, каналізації, вентиляції, що забезпечують можливість тривалого бойового застосування.

Польові фортифікаційні споруди застосовуються, як правило, у воєнний час. Для їхнього устрою використовуються переважно місцеві матеріали (круглий ліс, хмиз, камінь тощо), а також елементи й конструкції промислового виготовлення зі сталі, залізобетону, дерева. Конструкції фортифікаційних споруд розвивалися й удосконалювалися в залежності від засобів і способів збройної боротьби, а також від загального рівня розвитку техніки.

Історія[ред.ред. код]

Після Другої світової війни удосконалювання фортифікаційних споруд було направлене насамперед на скорочення часу на їх зведення, зменшення маси конструкцій і підвищення захисних властивостей. Зміна характеру бойових дій, викликана появою ядерної зброї, зажадало корінного перегляду засобів і способів фортифікаційного обладнання позицій і районів розташування військ. Різке скорочення термінів, що відводять на фортифікаційне обладнання, поставило вимогу створення фортифікаційних споруд, що дозволяють їхнє механізоване зведення й індустріальне виготовлення конструкцій. З'явилися нові типи фортифікаційних споруд промислового виготовлення із залізобетону, хвилястої сталі, синтетичних матеріалів, що мають високі захисні властивостями й допускають їх транспортування разом з військами. Для захисту населення широке розповсюдження отримали споруди, обладнані в підвалах житлових будинків, фабричних і заводських будівель.

У період холодній війни багатьма країнами передбачалося застосування для цих цілей тунелів, метрополітенів, шахт тощо, із розрахунком на тривале перебування в них людей в умовах радіоактивного зараження місцевості й масових пожеж.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Радянська військова енциклопедія «ТАШКЕНТ» — ЯЧЕЙКА» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1981. — Т. 8. — С. 309. — ISBN 00101-150. (рос.)

Література[ред.ред. код]

  • ПІРКО В. О. Оборонні споруди…/ Український культурологічний центр. Донецьке відділення НТШ, Східний видавничий дім — Донецьк, 2007. — 176 с.