Клімкін Павло Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павло Клімкін
Павел Климкин
Павло Клімкін
Прапор
Заступник Міністра закордонних справ України
21 квітня 2010 — 29 квітня 2011
Міністр: Костянтин Грищенко
Прапор
Заступник Міністра закордонних справ України — керівник апарату
29 квітня 2011 — 22 червня 2012
Міністр: Костянтин Грищенко
Прапор
11-й Посол України в ФРН
22 червня 2012 — 19 червня 2014
Попередник: Василь Химинець (т. п.)
Наступник: Василь Химинець (т. п.)
Прапор
12-й Міністр закордонних справ України
з 19 червня 2014
Прем'єр-міністр: Арсеній Яценюк (2014—2016)
Володимир Гройсман (з 2016)
Президент: Петро Порошенко
Попередник: Андрій Дещиця (в. о.)
 
Партія: позапартійний
Освіта: Московський фізико-технічний інститут
Рід занять: фізик
Діяльність: дипломат
Народження: 25 грудня 1967(1967-12-25) (49 років)
Курськ, Російська РФСР, СРСР
Національність: росіянин
Громадянство: СРСР СРСРУкраїна Україна
Дружина: Наталія Клімкіна
Марина Юріївна Михайленко
Діти: два сини
Нагороди:
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Павло́ Анато́лійович Клі́мкін (рос. Павел Анатольевич Климкин; нар. 25 грудня 1967, Курськ, Російська РФСР, СРСР) — український державний діяч і дипломат російського походження, Надзвичайний і повноважний посол, з 19 червня 2014 року  — Міністр закордонних справ України в першому та другому урядах Арсенія Яценюка й в уряді Володимира Гройсмана[1].

У 2010—2012 роках працював заступником міністра закордонних справ України, з 2011 року керував апаратом міністерства. Одночасно очолював делегацію України на переговорах про підписання історичної Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. 30 березня 2012 року він парафував цю угоду своїм підписом. Після того був призначений послом України в Німеччині, де працював до 2014 року.

Життєпис[ред.ред. код]

Перші роки[ред.ред. код]

Народився 25 грудня 1967 у Курську, Російська РФСР, СРСР.[2] З 1991 року проживає в Україні[3].

У 1991 році закінчив Московський фізико-технічний інститут, де вчився на факультеті аерофізики та космічних досліджень за спеціальністю «фізика та прикладна математика». Після закінчення інституту переїхав в Україну. Першою роботою молодого науковця стала праця у відділі № 10 Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона НАН України, який досліджував фізико-хімічні процеси у зварювальній дузі.[2] Наступні два роки Клімкін працював науковим співробітником того ж інституту.[4] Однак, вже 15 вересня 1993 року він звільнився за власним бажанням та змінив наукові дослідження на дипломатію.[2]

Початок дипломатичної кар'єри[ред.ред. код]

Наступні кілька років фізик працював аташе, згодом третім, а потім другим секретарем Департаменту військового контролю та роззброєння Міністерства закордонних справ України.[4] За словами самого Клімкіна, він отримав цю роботу випадково, оскільки у той час планував їхати до Сполучених Штатів Америки писати дисертацію. Його знайомі запропонували спробувати себе у роззброєнні[2], адже після розпаду СРСР Україна активно розв'язувала проблему роззброєння і в міністерстві потребували людей з технічною освітою.[5] Спочатку пропозиція Клімкіна не дуже вразила, але потім він втягнувся у роботу. У Департаменті роззброєння працював до 1997 року. Його керівником у цей час був майбутній міністр закордонних справ України Костянтин Іванович Грищенко, з ім'ям якого тісно пов'язана наступна кар'єра Клімкіна і чиїм заступником він став згодом.[2]

Свою першу роботу за кордоном Клімкін отримав у березні 1997 року, коли його було відряджено на посаду третього секретаря посольства України у Федеративній Республіці Німеччина.[6] Тоді Грищенко працював вже заступником міністра закордонних справ України.[2] Згодом молодий дипломат став другим секретарем посольства за науково-технічними та політичними питаннями.[7] Тоді у Німеччині, він працював до 2000 року.

Наступні два роки, у 2000—2002 роках, після повернення на Батьківщину він працював першим секретарем та радником з питань ядерної та енергетичної безпеки Департаменту економічного співробітництва МЗС України. А вже 2002 призначено начальником відділу економічного та секторального співробітництва з Європейським Союзом Департаменту європейської інтеграції.[4] Саме тоді розпочалася його робота у сфері поглиблення відносин України та Європейського Союзу, що у майбутньому вивело його на вершину дипломатичної кар'єри.

Майбутній міністр працював на цій посаді два з половиною роки, а у вересні 2004 року поїхав працювати радником-посланником посольства України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, де працював до березня 2008 року.[2] Там же, у Лондоні, Павло Анатолійович працював також тимчасовим повіреним у справах України. На той час через так званий «Касетний скандал» український дипломатичний корпус був змушений пояснювати своїм іноземним партнерам те, що відбулося в Україні. Тим же самим займався й Клімкін.[8] На той час Грищенко був вже міністром закордонних справ.[2]

З березня 2008 по квітень 2010 року Клімкін працював директором Департаменту Європейського Союзу Міністерства закордонних справ України.[4] Тоді Павло Клімкін почав працювати в сфері європейської інтеграції України. Тоді ж почалося просування нового проекту Європейського Союзу — так званого «Східного партнерства», яким Клімкін почав займатися майже відразу[9][10], а також і скасуванням візового режиму.[11] Саме цю посаду дипломат обіймав, коли 9 жовтня 2009 року міністерство очолив Петро Порошенко. Майбутній президент, працюючи міністром, неодноразово заохочував Павла Анатолійовича. Так у серпні 2009 року його нагородили Почесною грамотою Кабінету Міністрів України за поданням міністерства, а за три місяці, у грудні того ж року, Порошенко оголосив Клімкіну подяку Міністерства.[2]

Робота в апараті міністерства[ред.ред. код]

Навесні 2010 року міністр закордонних справ Костянтин Грищенко ініціював масштабну кадрову ротацію в українському дипломатичному корпусі. У процесі цих змін першим заступником Грищенко пропонувалося призначити тодішнього Надзвичайного і повноважного посла України в Сполучених Штатах Америки Олега Шамшура, заступниками ж міністра планувалося призначити Надзвичайного і повноважного посла України у Чеській Республіці Івана Кулебу та Павла Клімкіна.[12]

Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 950-р від 21 квітня 2010 року, яке підписав Прем'єр-міністр України, Микола Азаров, Павла Клімкіна було призначено заступником міністра закордонних справ[13] Костянтина Грищенка[2], а вже за рік, 29 квітня 2011 року року згідно з указом Президента України № 542/2011, Клімкіна було призначено керівником всього апарату міністерства.[14] У грудні 2010 року Клімкін отримав дипломатичний ранг Надзвичайного та повноважного посла.[15] Під час роботи в апараті міністерства закордонних справ Клімін кілька років очолював делегацію України на переговорах про підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.[2] Його попередником на цій посаді був Костянтин Єлісєєв.

На той час Клімкін та очолювана ним делегація вела переговори зі своїми європейськими колегами, метою яких було отримання Україною перспективи членства в Європейському Союзі. 11 листопада 2011 року було завершено переговори щодо договору на рівні переговорних команд, а також перемовини про текст угоди, який стосується політичного діалогу, юстиції та внутрішніх справ, інституційної частини.[16] Вже 30 березня 2012 року саме Павло Клімкін парафував цю угоду своїм підписом.[2]

Надзвичайний і повноважний посол[ред.ред. код]

Павло Клімкін та обербургомістр Кельну, Юрґен Ротерс, під час урочистого візиту посла України в ФРН до Кельну, 11 квітня 2013

На посаді заступника міністра працював ще кілька місяців після парафування угоди і 22 червня 2012 року його було звільнено з посади керівника апарату.[17] У той же день, згідно з указом Президента України № 411/2012 від 22 червня 2012 року, Павло Клімкіна було призначено Надзвичайним і повноважним послом України у Федеративній Республіці Німеччина.[18] Попередником Клімкіна на цій посаді була Наталя Зарудна, яка не володіла вільно німецькою мовою, тому призначення Клімкіна, який знав мову, в Німеччині було добре сприйнято. Тим більше, що він вже мав досвід роботи в українському представництві у цій країні. На новій посаді Клімкін неодноразово зустрічався не лише з колегами з Міністерства закордонних справ Німеччини, але й з депутатами Бундестаґу ФРН, керівниками його профільних комітетів, а також з представниками засобів масової інформації. За твердженнями деяких журналістів, представляючи Україну в Німеччині, Президентом якої на той час був Віктор Янукович, Клімкін зберігав тверезе мислення та здоровий скептицизм щодо тодішнього глави держави[2].

Робота у Німеччині припала на час, коли відносини між Україною та Європейським Союзом в цілому та Німеччиною зокрема почали погіршуватися. Не в останню роль у цьому зіграла й так звана «Справа Тимошенко» і різка реакція західноєвропейських країн на неї. За словами колишніх колег Павла Анатолійовича, він, на відміну від колег, ніколи не боявся інформувати своє керівництво про дійсний стан речей, зокрема, про міжнародну реакцію у «питанні Тимошенко».[6]

Відмова від європейської інтеграції України, оголошена другим урядом Миколи Азарова у листопаді 2013 року, поставила під сумнів багатолітню діяльність Павла Клімкіна.[2] Однак, не зважаючи на це, його критики закидають Клімкіну те, що Павло Анатолійович, які і всі інші українські посли, не висловив жодної підтримки Євромайдану, а також не підписував жодних листів і звернень своїх колег дипломатів. Щоправда, у листопаді 2013 року, після тодішньої постанови уряду, український посол в ефірі німецької радіостанції Rundfunk Berlin-Brandenburg[en] висловив розчарування рішенням влади України «призупинити» євроінтеграцію. Це відбулося саме тієї неділі, коли напередодні Вільнюського саміту в Києві вперше зібралося багатотисячне віче незгодних з позицією влади.[6] На початку Російсько-української війни 2014 року Павло Клімкін представляв Україну у складі тристоронньої контактної групи з реалізації мирного плану зі встановлення миру та спокою на Сході України. Окрім представника України на переговорах брав участь Надзвичайний і Повноважний посол Росії в Україні Михайло Зурабов і Спеціальний представник Генерального секретаря ОБСЄ Гайді Тальявіні.[19] На посаді посла дипломат пропрацював до 19 червня 2014 року.[20]

Наприкінці весни 2014 року Президентом України було обрано колишнього керівника Павла Клімкіна Петра Порошенка.[21] На той час міністерство закордонних справ тимчасово очолював Андрій Дещиця.[22] За інформацією журналістів, Петро Порошенко при виборі нового керівника цього міністерства спирався на думку трьох експертів із зовнішньої політики — Надзвичайного і Повноважного посла України в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії Володимира Хандогія, представника України при Європейському Союзі Костянтина Єлісєєва та Надзвичайного і Повноважного посла України в Королівстві Норвегія Юрія Оніщенка. Саме Єлісєєва після перемоги на позачергових президентських виборах Порошенка називали найвірогіднішим претендентом на посаду глави МЗС. Окрім того, також подейкували, що міністром стане Валерій Чалий, який у часи роботи Порошенка в МЗС був його заступником.[6] Згодом Президент, згідно з Конституцією, подав до парламенту кандидатуру в уряд країни — новим очільником закордонного відомства України Порошенко запропонував обрати саме Павла Анатолійовича.[22] Виконувач обов'язків міністра Андрій Дещиця, у свою чергу підтримав подання Президента, оцінивши майбутнього міністра, як «ефективного фахівця».[23]

Робота міністром[ред.ред. код]

Міністр Клімкін та державний секретар США, Джон Керрі, на початку двосторонньої зустрічі у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, 25 червня 2014 року

Згідно з постановою Верховної Ради України № 1528-VII від 19 червня 2014 року, яку підписав Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов, Павла Анатолійовича Клімкіна було призначено на посаду міністра закордонних справ України.[24] Під час голосування за пропозицію Президента призначення Клімкіна підтримали 335 народних депутатів України з 411 зареєстрованих у сесійній залі[25], при тому, що фракція партії «Свобода» не голосувала з принципових міркувань.[2] Після цього в парламенті новий міністр склав присягу українському народові.[26] У деяких засобах масової інформації зазначалося, що звільнення Андрія Дещиці зі своєї посади напряму пов'язано з інцидентом біля посольства Російської Федерації в Україні. Так деякі російські мас-медіа, зокрема «gazeta.ru», зазначали, що саме завдяки цьому інциденту Клімкін очолив міністерство.[27]. Однак, інші журналісти, зокрема Сергій Лещенко, говорили про те, що рішення про призначення Клімкіна було ухвалено задовго до подій 14 червня на Повітрофлотському проспекті. У своїй статті, присвяченій першим призначенням нового Президента, Лещенко також висловив думку, що «Павло Клімкін останні роки був обличчям європейської інтеграції України».[2] Призначення Клімкіна на цю посаду було сприйнято доволі позитивно серед експертів з міжнародних відносин та політиків. Зокрема, про його кандидатуру добре висловились правознавець і дипломат Олена Зеркаль[22], колишній генеральний консул України у Стамбулі Богдан Яременко[28], народні депутати України Григорій Немиря та Леся Оробець.[26] А білоруський журналіст Павло Шеремет в інтерв'ю російському телеканалу «Дождь» зазначив:

« …цікава фігура нового міністра закордонних справ… …призначення Клімкіна призведе до розриву шаблону у багатьох російських політиків, політологів, журналістів і пропагандистів…
Оригінальний текст (рос.)

…нтересна фигура нового министра иностранных дел… …назначение Климкина приведет к разрыву шаблона у многих российских политиков, политологов, журналистов и пропагандистов…

 »

— Павло Шеремет, [29]

Призначення Клімкіна на посаду міністра припало на час одного з найбільших викликів українській дипломатії. На час російсько-української війни від міністерства закордонних справ та усіх українських дипломатів вимагалася реформа українського дипломатичного корпусу. Зокрема, за твердженням Богдана Яременка, міністерство було розбалансоване з часів президентства Віктора Ющенка та Віктора Януковича, також він зазначив, що відомство не фінансувалося в достатній мірі вже кілька років. Окрім того, однією з найважливіших задач нового міністра було відновлення діалогу з Росією задля припинення російсько-української війни.[28] Своє перше програмне інтерв'ю на посаді міністра Павло Клімкін дав журналісту Hromadske.tv Мустафі Найєму 20 липня 2014 року одразу після збиття Boeing 777 біля Донецька російськими терористами.[30] Згодом Павло Клімкін також дав інтерв'ю російському телеканалу РБК, яке було знято з трансляції редакцією каналу. До ефіру РБК пустив лише невелику частину запису — ту, що стосувалася газових переговорів між Росією й Україною. У той же час міністерство закордонних справ заявило, що інтерв'ю було піддано редакцією цензурі. Зокрема, було вирізано частину ефіру, де міністр розповідав про європейський вибір України, анексію Криму, а також про те, що агресія Росії збільшує рівень підтримка НАТО тощо.[31]

Після проведення позачергових парламентських виборів 2014 року на першому засіданні Верховної Ради VIII скликання, у четвер 27 листопада перший уряд Арсенія Яценюка пішов у відставку.[32] 2 грудня за кандидатуру Клімкіна на посаду міністра закордонних справ проголосував 351 депутат з 388-ми, зареєстрованих у залі засідань.[33]

14 квітня 2016 року після призначення прем'єр-міністром України Володимира Гройсмана він вніс на розгляд народних депутатів новий склад українського уряду, який парламент проголосував 239 голосами «За» народних депутатів[34][35].

Павло Клімкін (ліворуч) у складі української делегації на, так званому «Мінському саміті», 26 серпня 2014

Робота у сфері національної безпеки[ред.ред. код]

23 червня 2014 року, згідно з указом Президента України № 549/2014, Павла Клімкіна, як міністра закордонних справ, було призначено членом Ради національної безпеки та оборони.[36]. Вже на початку своєї роботи Клімкін лобіював визнання так званих «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями.[37] Також в одному з інтерв'ю він назвав збиття Boeing 777 біля Донецька «актом терору» і це порівняв з терористичним актом 11 вересня. Також Клімкін підкреслив, що Україна здатна забезпечити мир на Донбасі, якщо Росія припинить допомогу терористам. Окрім того, міністр зауважив, що Україна отримує допомогу інших держав, однак ця допомога не передбачає доступу збройних сил інших країн на територію України. Проте, за словами Павла Клімкіна, українській державі потрібна, насамперед, військова допомога.

Міністр також запевнив, що у зовнішньополітичного відомства є дві ідеї забезпечення національної безпеки України. Перша базується на договорі про Асоціацію між Європейським Союзом та Україною і полягає у створенні так званих бойових тактичних груп з різними країнами-членами Союзу. А друга ідея полягає у тому, щоб Україна разом зі своїми східноєвропейськими партнерами, зокрема, Грузією та Молдовою стали союзниками НАТО, не набуваючи членства в альянсі. Він також зазначив, що набуття статусу «союзника НАТО» не має прямого відношення до вступу України до Північноатлантичного альянсу.[30] Окрім того, у ході поглиблення співпраці з альянсом, Клімкін домігся того, що за кілька місяців в Україні запрацювали чотири трастові фонди НАТО.[38]

Реформа дипломатичного корпусу[ред.ред. код]

Після призначення Клімкіна міністром багато послів України були відкликані з країн, де перебували, що було пов'язано з очікуваними кадровими змінами.[30] Окрім того Павло Анатолійович запропонував запровадити тестування для працівників дипломатичної служби, яке мало б стати визначальним при прийнятті на роботу та отриманні закордонних призначень. Зокрема тести, які мають складати дипломати, будуть складатися з п'яти блоків: «Україна» (історія, культура й економіка), «Світова культура», «Країнознавство» (історія, політика, економіка та культура країн перебування), «Спеціалізація» (економіка, європейська інтеграція, міжнародні організації та право, консульські питання), а також «Дипломатичний протокол». Окрім того, планується запровадити спеціальні тренінги для дипломатів, а також введення правила обов'язкового володіння мінімум двома іноземними мовами. За розрахунками команди міністра таку систему планується запровадити вже з 2015 року.[39]

За словами Павла Клімкіна, ставши керівником міністерства закордонних справ України, він вирішив запровадити так звані «хабові посольства» для того, щоб бачити ситуацію не лише в окремих державах, але й в усьому регіоні. Також він додав, що Україна — важлива європейська країна з певними глобальними амбіціями, тому такі хабові посольства планується впровадити не лише там, де є класичні партнери як Сполучені Штати Америки і Європейський Союз, але й у Китаї, Південно-Східній Азії, Південній Америці тощо.[30]

Критика[ред.ред. код]

Деякі журналісти закидали Павлу Клімкіну, що саме за його управління українським дипломатичним корпусом міністр перетворився з політичної фігури у технічну. При цьому ними зазначалося, що зовнішньою політикою країни керує не міністр профільного державного органу, а Президент України. Окрім того міністерству за час головування останнього Клімкіним закидають також низький рівень співпраці з волонтерами та громадськими організаціями. До того ж є деякі суперечності у роботі з суспільною радою міністерства закордонних справ. Також експерти зазначають, що діяльність Міністрества закордонних справ в цілому і міністра Клімкіна зокрема достатньо важко оцінити, адже їх ефективність у зовнішній політиці України напряму залежить від діяльності інших державних органів України.

Що ж стосуються реформ, запропонованих міністром, то експерти та журналісти загалом підтримали ідею заснування так званих «хабів», однак, зауважили, що для реалізації цієї реформи потрібне значне фінансування.[40]

26 листопада 2016 року, після смерті диктатора Фіделя Кастро, пан Клімкін з теплотою згадав кубинського тирана: «Фідель залишиться легендою. Він мав мрії й ідеали, хотів зробити їх реальністю, надихав. Але робив помилки».[41][42]

Нагороди та почесні звання[ред.ред. код]

Особисті дані[ред.ред. код]

Приватне життя[ред.ред. код]

Як зазначають журналісти Української служби BBC, у військовому квитку міністра зазначено, що за національністю він росіянин.[26] Одружений, має двох синів 2004 і 2008 років народження.[44] Дружина Павла Анатолійовича Клімкіна — Наталія Клімкіна також працює дипломатом. Нині вона обіймає посаду першого секретаря Посольства України в Нідерландах і відповідає за питання культури та політики.[2] За даними декларації за 2015 рік дружиною Павла Анатолійовича є Марина Юріївна Михайленко[45] — заступник голови департаменту зовнішньої політики Адміністрації Президента України.[46] Її батько й тесть Павла Клімкіна — генерал збройних сил РФ Юрій Михайленко, який був нагороджений медаллю «За повернення Криму»[47].

Клімкін володіє англійською та німецькою мовами, має базові знання французької й іспанської мов.[26]

Декларування доходів і майна[ред.ред. код]

Згідно з декларацією про доходи за 2013 рік, Клімкін заробив у 2013 році 44 тисячі гривень, а члени його сім'ї — 537 тисяч гривень, у тому числі 521 з них було отримано від передачі в оренду майна. Сім'я володіла двома машинами — BMW X5 та Škoda Felicia, 2008 і 2000 років випуску. Окрім того, члени родини володіли двома квартирами на приблизно 50 і 164 квадратних метрів.[44] Станом на кінець 2014 року Павло Анатолійович Клімкін заробив у тому році 99 тисяч гривень, а члени його сім'ї — 149 тисяч гривень, у тому числі 132 з них було отримано від передачі в оренду майна.[48]

Станом на той же рік він заробив 611 тисяч гривень, у тому числі дохід від відчуження майна — 536 тисяч гривень. Члени родини також заробили 369 тисяч гривень, у тому числі дохід від відчуження майна — 215 тисяч гривень. Станом на той же рік члени сім'ї Клімкіна володіли земельною ділянкою площею 1000 квадратних метрів і двома квартирами — 68 і 30 (третина жилої площі) квадратних метрів. Також автомобіль Škoda 2000 року залишався на той час у власності міністра, а у членів родини був автомобіль Volvo S40 2008 року.[45]

Політичне життя[ред.ред. код]

За даними сайту politrada.com, Павло Клімкін найбільше пов'язаний з такими політиками як Євген Буркат, Костянтин Грищенко, Андрій Олефіров, Руслан Спірін та Олександр Щерба.[5]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рада затвердила новий Кабмін Гройсмана (повний список, фото). ukranews.com. Українські новини. 2016-04-14. 
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Лещенко С. А. Команда Петра Порошенка. Перші призначення // Українська правда. — 19-06-2014.
  3. Климкин Павел. ЛІГА.Досье. Процитовано 2017-03-05. 
  4. а б в г Клімкін Павло Анатолійович - Міністр закордонних справ України. Офіційний сайт Міністерства закордонних справ України. 
  5. а б Климкин Павел Анатольевич. Досье и компромат. politrada.com. 
  6. а б в г Силіна Т. МЗС: Клімат Клімкіна // Дзеркало тижня. Україна. — 20-06-2014. — № 22.
  7. Павел Климкин. Censor.net. 
  8. Замовникам смерті Гонгадзе дозволяють уникнути покарання - міжнародні журналісти. Українська правда. 16-09-2014. 
  9. У МЗС вважають, що "Східне партнерство" більше треба ЄС, ніж Україні. Українська правда. 25-03-2009. 
  10. У Кабміні вивчають, чи може Тимошенко поїхати в Прагу з Ющенком. Українська правда. 05-05-2009. 
  11. Україна просить ЄС скасувати плату за візи, але це нічого не означає. Українська правда. 11-09-2009. 
  12. Грищенко перетрусить МЗС і посольства. Українська правда. 15-04-2010. 
  13. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2010 року № 950-р «Про призначення Клімкіна П. А. заступником Міністра закордонних справ України». Офіційний сайт Кабінету Міністрів України. 
  14. Указ Президента України № 542/2011 «Про призначення П.Клімкіна заступником Міністра закордонних справ України - керівником апарату». Офіційний сайт Президента України. 
  15. Клімкін Павло Анатолійович. dovidka.com.ua (ru). 
  16. Силіна Т. Павло Клімкін: «Чи є перспектива?» // Дзеркало тижня. Україна. — 25-11-2011. — № 43.
  17. Указ Президента України № 410/2012 «Про звільнення П.Клімкіна з посади заступника Міністра закордонних справ України - керівника апарату». Офіційний сайт Президента України. 
  18. Указ Президента України № 411/2012 «Про призначення П.Клімкіна Надзвичайним і Повноважним Послом України у Федеративній Республіці Німеччина». Офіційний сайт Президента України. 
  19. Гарбарчук Ю. (08-06-2014). Ми маємо на цьому тижні припинити вогонь - П. Порошенко. unn.com.ua. 
  20. Указ Президента України № 542/2014 «Про звільнення П.Клімкіна з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України у Федеративній Республіці Німеччина». Офіційний сайт Президента України. 
  21. Відбулася інавгурація п'ятого президента України: курс на ЄС і мирний план для Донбасу. УНІАН. 07-06-2014. 
  22. а б в Чи знає росіянин Клімкін музичний фольклор про Путіна?. gazetavv.com. 18-06-2014. 
  23. Дещиця підтримав кандидатуру Клімкіна на посаду голови МЗС. УНІАН. 18-06-2014. 
  24. Постанова Верховної Ради України № 1528-VII від 19 червня 2014 року «Про призначення Клімкіна П.А. Міністром закордонних справ України». Офіційний сайт Президента України. 
  25. ВР підтримала призначення нового генпрокурора і голови МЗС. УНІАН. 19-06-2014. 
  26. а б в г Євроінтегратор Клімкін очолив МЗС. Досьє. Офіційний сайт Української служби BBC. 16-06-2014. 
  27. Украинский МИД отдали русскому. gazeta.ru (ru). 18-06-2014. 
  28. а б «Клімкін повинен виконати роль героя, який почистить Авгієві стайні української зовнішньої політики», – Яременко. mfaua.org. 20-06-2014. 
  29. Павел Шеремет: «Назначение Климкина главой МИД Украины разорвет шаблон у российских пропагандистов». Офіційний сайт телеканалу «Дождь» (ru). 18-06-2014. 
  30. а б в г Найєм М. Павло Клімкін: Ми не будемо грати в зручний для когось сценарій // Українська правда. — 20-07-2014.
  31. Клімкін: "Крим є і буде українським". Інтерв'ю, заборонене в РФ. Європейська правда. 01-11-2014. 
  32. Уряд склав повноваження перед новообраним Парламентом. Офіційний сайт Кабінету Міністрів України. 27-11-2014. 
  33. Рада призначила Клімкіна міністром закордонних справ. УНІАН. 02-12-2014. 
  34. Гройсман представив новий Кабмін, депутати підтримали. slovoidilo.ua. 14-04-2016. 
  35. Рада затвердила новий Кабмін Гройсмана (повний список, фото). ukranews.com. Українські новини. 2016-04-14. 
  36. Указ Президента України № 549/2014 від 23 червня 2014 року «Про зміни у складі Ради національної безпеки і оборони України». Офіційний сайт Президента України. 
  37. Климкин уверен в мировом признании "ДНР" и "ЛНР" террористами. obozrevatel.com (ru). 20-07-2014. 
  38. Клімкін пообіцяв, що 4 трастові фонди НАТО почнуть свою роботу в Україні не пізніше початку 2015 року. Офіційний сайт проекту «Слово і Діло» - народний контроль. 
  39. Клімкін вперше змусить дипломатів складати тести і вчити мови. Українська правда. 10-12-2014. 
  40. Павел Климкин: в технической позиции. politrada.com. 30-06-2015. 
  41. Pavlo Klimkin on Twitter. Twitter. Процитовано 2016-11-27. 
  42. Pavlo Klimkin on Twitter: "Fidel залишиться легендою. Він мав мрії й …. archive.is. 2016-11-27. Процитовано 2016-11-27. 
  43. Указ Президента України від 19 червня 2017 року № 165/2017 «Про відзначення державними нагородами України»
  44. а б Декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік. Офіційний сайт Міністерства закордонних справ України. 28-03-2014. 
  45. а б Декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік. Офіційний сайт Міністерства закордонних справ України. 21-03-2016. 
  46. Дипломат и дочь генерала. Стало известно на ком женился глава МИД Павел Климкин. strana.ua. 04-04-2016. 
  47. Жена Климкина о медали "За возвращение Крыма" у ее отца: "Российская агрессия разрушает семьи"
  48. Декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік. Офіційний сайт Міністерства закордонних справ України. 25-03-2015. 

Посилання[ред.ред. код]

Література та джерела[ред.ред. код]


Попередник:
Василь Химинець (т. п.)
20112012
Logo of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine with abbreviation in Ukrainian.svg
11-й Посол України у Федеративній Республіці Німеччина

20122014
Наступник:
Василь Химинець (т. п.)
2014—Нині
Попередник:
Андрій Дещиця (в. о.)
2014
Logo of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine with abbreviation in Ukrainian.svg
12-й Міністр закордонних справ України

19 червня27 листопада 2014
З 2 грудня 2014 року
Наступник:
Нині на посаді