Конопниця (Пустомитівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Конопниця
Церква Різдва Пресвятої Богородиці
Церква Різдва Пресвятої Богородиці
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Пустомитівський район
Рада/громада Конопницька сільська рада
Код КОАТУУ 4623683401
Основні дані
Населення 562
Площа 1,67 км²
Густота населення 336,53 осіб/км²
Поштовий індекс 81111[1]
Телефонний код +380 3230
Географічні дані
Географічні координати 49°49′00″ пн. ш. 23°51′27″ сх. д. / 49.81667° пн. ш. 23.85750° сх. д. / 49.81667; 23.85750Координати: 49°49′00″ пн. ш. 23°51′27″ сх. д. / 49.81667° пн. ш. 23.85750° сх. д. / 49.81667; 23.85750
Середня висота
над рівнем моря
319 м
Відстань до
обласного центру
7 км
Відстань до
районного центру
13 км
Найближча залізнична станція Зимна Вода
Відстань до
залізничної станції
5 км
Місцева влада
Адреса ради 81111, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с.Конопниця, тел. 3-14-49
Карта
Конопниця is located in Україна
Конопниця
Конопниця
Конопниця is located in Львівська область
Конопниця
Конопниця

Коно́пниця — село в Україні, в Пустомитівському районі Львівської області. Відстань до обласного центру становить 7 км, до райцентру становить 13 км, що проходить автошляхами міжнародного та місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Зимна Вода становить 5 км.

Село є центром Конопницької сільської ради.

Населення[ред.ред. код]

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 562 осіб[2]:

Мовний склад населення Конопниці, станом на 2001 р.[3]
Мова Число ос. Відсоток
українська 559 99,47
російська 3 0,53

Історія села[ред.ред. код]

Село Конопниця має досить унікальну, особливо цікаву, у порівнянні зі своїми сусідами, історію. Як село, Конопниця виникла на початку ХХ століття. Село розвивалося швидкими темпами. Заселене переселенцями з Західної Польщі, серед яких переважало польське населення — 98 %, а на інші національні групи (німці, євреї, українці) припадало всього 2 %. У передвоєнні часи, під час приходу перших совітів, так і по закінченню Другої світової війни у наслідок великих переселень, депортацій цілих народів радянською владою, склад населення повністю змінився. Село було заселене українцями, росіянами, переселеними з Надсяння, Східної і Південної України та інших місцевостей. Такої трагедії протягом півстоліття зазнавали рідко які населені пункти. Відродившись заново, село стало привабливим для проживання, особливо у часи незалежної України.

Часи Австро-угорської імперії[ред.ред. код]

Вивчаючи матеріали Центрального державного історичного архіву України (м. Львів), Державного архіву Львівської області, можна зробити висновок, що село Конопниця виникло на початку ХХ століття.

Карта 1855 року

Як показують географічні мапи, видані у ХІХ столітті, на території сучасного села Конопниця знаходилися окремі поселення (фільварки). Так на мапі 1855 року показано два фільварки — Францішковка (пол. Franciszkówka) і Лєснічувка (пол. Leśniczówka), а на більш пізній, виданій у 1894 році, окрім вище згаданих показано ще три двори.

Карта 1894 р. місцевості, де тепер знаходиться с. Конопниця

Дуже важливим свідченням відсутності села Конопниця у ХІХ столітті є стаття у «Словнику географічному Королівства Польського і інших країв слов'янських 1890—1902 років»[4], тобто в ній жодного слова про село Конопниця, Львівського воєводства немає. Якщо подивитися статтю про село Зимна Вода, з яким межує Конопниця, то там також воно не згадується, ні в ролі сусідів, ні в приналежності до парафії костьолу св. Катерини.

Перші згадки про село[ред.ред. код]

У Центральному державному історичному архіві України (м. Львів) у географічному каталозі село Конопниця не згадується зовсім. Єдиною прямою згадкою є запис в освітньому каталозі про відкриття школи в селі Конопниця (1914 рік).

Оскільки мешканці села Конопниці були поляками і відповідно римо-католиками, тому записи метричних книг костьолу св. Катерини села Зимна Вода є достовірним свідченням про село. Перший запис, в якому згадується село Конопниця, є під № 37 на сторінці 100 у справі № 2778 (фонд 618, опис № 2) «Метрична книга костьолу с. Зимна Вода 1890—1932 рр. (народження)» про народження 8 листопада 1903 року Владислава Гайдуґи. У 1904 р. вже є чотири записи про народження дітей у селі Конопниця, у 1905 р. — 4 записи, у 1906 р.— 8 записів, у 1907 р. — 8 записів, у 1908 р. — 2 записи, у 1909 р. — 13 записів, у 1910 р. — 5 записів, у 1911 р. — 17 записів, у 1912 р. — 15 записів, у 1913 р. — 11 записів, у 1914 р. — 17 записів. Така кількість народжених дітей (більшість у різних сім'ях) свідчить про швидке заселення села на початку 20-го століття.

У справі № 2777 (фонд 618, опис № 2) «Метрична книга костьолу с. Зимна Вода 1859—1915 рр.,1936 (смерть)» перший запис, в якому згадується село Конопниця, є під № 15 на сторінці 194 про смерть 29 серпня 1905 року Губерта Лємкнера у віці 4 місяці. У 1906 р. також померла одна дитина. Тобто село було заселене молодими людьми.

Важливими є записи справи № 2881 (фонд 618, опис № 2) «Метрична книга костьолу с. Зимна Вода 1908—1920 рр.» про одруження жителів села Конопниця. У всіх пар, які одружувалися на початку 20-го століття і проживали в селі Конопниця, місцем їхнього народження є інші населені пункти Львівського, Краківського воєводств.

Про появу села Конопниця на початку 20-го століття також свідчить карта, перероблена з карти 1892 р. і підписана 11.08.1904 р., на якій у селі Конопниця вже нараховується більше ніж двадцять будинків.

Карта дійсна на 1904 р. (мірила 1:75000)

Про зародження і розвиток села на початку 20-го століття також свідчить наказ про відкриття 1 вересня 1914 р. школи у селі Конопниця.

Карта Військового інституту географічного (Польща) дійсна на 1923 р. (мірила 1:100000)

У 1930-х роках село Конопниця продовжувало розбудовуватися. Про це свідчить карта, видана в 1923 р. Військовим інститутом географічним (Польща).

Конопниця у часи Другої Речі Посполитої (1919—1939 рр.)[ред.ред. код]

Оскільки за національним складом населення села Конопниця було поляками, то, очевидно, що з утворенням у 1918 році Польської Республіки розквіт села продовжувався. За адміністративним поділом село входило у гміну Кальтвасер (пізніше Зимна Вода), яка належала до Львівського повіту, який входив у Львівське воєводство. У Державному архіві м. Львова збереглися документи правління Львівського староства повіту і Львівського воєводства. Серед них є такі, в яких згадується село Конопниця. Так про належність с. Конопниця до гміни с. Кальтвасер вказує поданий у 1931 році список складових гміни для проведення перепису населення (справа № 1328, фонд № 7, опис № 1). У Державному архіві м. Львова є список власників будинків у гмінах Львівського повіту станом на 1931 рік (справа № 1338, фонд № 7, опис № 1). У цьому списку с. Конопниця належить до гміни Кальтвасер (тепер це частина с. Зимна Вода) і вказане як присілок. Будинки № 1-35 належали до с. Кальтвасер, будинки № 36-65 знаходилися в с. Конопниця біля гостинця (так в той час називали трасу Львів-Краків), а будинки № 66-117 — у Конопниці (село). Отже, хоча с. Конопниця входило в управління гміни с. Кальтвасер, але воно було значно більшим. Серед власників були в основному поляки, тільки декілька українців (Заяць Іван, Паньо Северин, Карванський Ілько, Качмарик Василь) і родина євреїв Манделькон М.(в будинку якої була корчма). У 1937 році площа с. Кальтвасер разом з с. Конопниця становила 407,73 га. У той же час с. Зимна Вода мало площу 794,18 га, Зимна Відка — 962,73 га, Рудно — 679,31 га. У тому ж 1937 році гміна була у с. Зимна Вода, до якої належали громади Кальтвасер, Білогорща, Рудно, Скнилів, Скнилівок і Зимна Відка. Тобто окремо від Кальтвасеру Конопниці не виділяли в окрему громаду. 24 листопада 1935 року в с. Конопниця була створена Читальня Товариства народної школи (затверджена повітовим староством 23.01.1936 р). У це товариство входило 18 членів, ініціатором заснування Читальні був Чаплинський Еміль з Зимної Води. Було обрано керівництво у складі: Зубрицький Томаш (землероб і солтис) — голова; Стахак Владислав (землероб) — заступник голови; Чарніцький Ігнатій (землероб) — секретар; Король Ян (землероб) — заступник секретаря; Грибова Катерина (дружина землероба) — скарбник; Гриба Микола (землероб) — заступник скарбника; Шимак Йосип (керівник школи) — член правління. У 1938 році було переобрано нове правління Товариства. До його складу у ролі бібліотекара увійшов новий керівник школи Лаба Владислав. 20 серпня 1937 року у с. Конопниця було організоване товариство «Коло господинь села» у складі 15 членкинь. Це товариство очолювали: Юзефа Пундукова — голова; Броніслава Стись — заступник голови; Катерина Марковска — секретарка; Францішка Крочак — заступник секретарки; Марія Рейнова — скабничка.

25 квітня 1938 року громада с. Кальтвасер звернулася до Повітового староства у Львові з проханням про перейменування с. Кальтвасер на с. Конопниця (справа № 2388, фонд № 7, опис № 1 Державного архіву м. Львова). Обґрунтуванням було, по-перше, те, що у с. Кальтвасер (напевно разом з с. Конопниця) проживало 75 % поляків і 25 % інших національностей, зокрема німців і русинів (так поляки називали українців), а по-друге, що поряд з назвою Кальтвасер використовується назва Конопниця. До звернення доклали 109 підписів жителів. На підтримку перейменування 1 грудня 1938 року до Повітового староства у Львові звернулося «Коло Товариства школи народної ім. Вл. Реймонта у Зимній Воді-Рудному». На цьому ж листі 22.12. 1938 р. вказано, що справа про перейменування розглядається у Львівському воєводстві. Як видно з документів про вибори громадської ради 12 лютого 1939 року (справа № 2578, фонд № 7, опис № 1 Державного архіву м. Львова) вже немає громади Кальтвасер, а є Воля Конопницька, яка й об'єднувала с. Кальтвасер і с. Конопниця. У тому ж документі вказано, що на 31 липня 1939 року солтисом громади Волі Конопницької був Стахак Владислав (який проживав у с. Конопниця, а народився 6.09.1886 р. у с. Русоціце біля Кракова). Підсолтисом був Месснер Ян, який народився 17.05.1870 р. у с. Кальтвасер і там же проживав. Ті ж самі особи у 1937 році вказані як солтис і підсолтис у громаді Кальтвасер (справа № 2287, фонд № 7, опис № 1 Державного архіву м. Львова). Що і свідчить про перейменування с. Кальтвасер і с. Конопниця в одне село Воля Конопницька. Оскільки Друга Річ Посполита у вересні 1939 року на теренах Львівщини перестала існувати, тому нова назва Воля Конопницька не прижилася: Кальтвасер став частиною Зимної Води і залишився тільки у пам'яті старожилів, а Конопниця залишилася окремим селом.

1940—1946 рр. — роки виникнення сучасної української громади села[ред.ред. код]

Роки великих випробувань як для народу (нації) в цілому, так і для конкретної громади є народженням чогось нового, кращого. Так і для села Конопниці час Другої світової війни, неодноразової зміни кордонів держав, великих переселень народів є часом заснування сучасної української громади села. Як це було, свідчать спогади багатьох мешканців села, зокрема, Копитко (Горун) Анастасії Іванівни.

Як відомо, 1 вересня 1939 р. почалася Друга світова війна, а вже 17 вересня 1939 р. землі Західної України, у тому числі Львів і Конопниця, були приєднані до Української радянської соціалістичної республіки (УРСР), так тоді називалася Україна у складі Радянського Союзу. На цей час на території Конопниці проживали поляки і тільки декілька родин українців (Паньо, Очерклевич, Заяць, Філяс). Також була корчма, яку утримували родини євреїв (Майлях, Манделькон).

Прихід радянської влади був ніби мирним, однак привів для багатьох родин до жахливих наслідків. Основним завданням, яке вирішив здійснити мілітаризований Радянський Союз, це утворити на місці густонаселених районів військовий полігон (тепер відомий як Яворівський полігон). Питання звільнення території під полігон вирішували глобально. Національних патріотів, заможних господарів вивезли у Сибір (тепер Російська Федерація). Вивозили з усіх населених пунктів Західної України, у тому числі багатих поляків з села Конопниця. На звільнені таким чином господарства привозили родини з сіл, призначених під полігон (Вишенька, Курники, Тростянець, Щирець).

Фрагмен карти з розташуванням сіл (обведені лінією), з яких переселені родини у с. Конопниця

Все було добре організовано. Після виселення найкращих родин до Сибіру в усіх інших питань до визволителів не виникало. З усіх сіл Львівської області, які не переселялися, господарів з возами (на цей час це був єдиний засіб перевезення на селі) відправили у села району полігону. У кожне село прибуло багато возів. Оскільки це згадувала Копитко Анастасія, то мова, в основному, буде іти про село Щирець Яворівського району, а ще точніше хутір Козаки. Виселення відбувалося у кінці квітня 1940 року, у Страдну П'ятницю. Дозволяли брати все рухоме майно (на той час це був одяг, реманент, бочки, скрині, жорна тощо, частина цього скарбу в деяких сім'ях збереглося до цього часу), худобу, запаси зерна. З села Щирець у село Конопниця привезли родину Горун (два брати Дмитро і Іван, їх сім'ї поселили в один будинок, давши кожній сім'ї по кімнаті) і родину Мандрик. Оскільки на той час було «звільнено» у кожному селі по декілька будинків, то сім'ї з однієї родини і села були розсіяні по всій Львівській області і навіть по інших областях. Але це їм ще дуже «пощастило», тому що інші села, зокрема Курники, було переселено у Бессарабію (тепер Молдавія) на місце виселених у Сибір німців.

На той час (до 1951 р.) у селі Конопниця ще не було колгоспу, тому кожній родині була надана (повернута взамін забраної під полігон) земля для ведення сільського господарства (гектари). Сім'ї утримувалися з того, що виростили на землі, вигодували худобу, можливо дещо продали у Львові (дрова для пічок, ягоди, фрукти). Працювати потрібно було так, щоб утримати сім'ю, а під час війни ще здавати примусово продукти на армію (спочатку німецьку, пізніше радянську, ще пізніше на відбудову, так звана контрибуція).

Окрім масового переселення галицьких селян радянська влада «ощасливила» ще мобілізацією молодих чоловіків до армії. Їх призвали у травні 1941 року, а в червні вже почалася війна між Німеччиною і Радянським Союзом. Що могли зробити чоловіки «від плуга» проти механізованої досвідченої німецької армії? Загинути і пропасти «без вісті». Так і сталося з першим чоловіком Анастасії Горуном Дмитром і ще багатьма іншими.

Друга світова війна почалася в с. Конопниця майже непомітно. 22 червня бомбили «льотніско» (аеродром) на Скнилові (Львів), через два тижні приїхали на мотоциклетках німці. Поводилися дуже культурно і строго. У перші дні забрали сім'ї євреїв (їх доля у селі невідома до цього часу). Якщо було відомо, що хтось веде неправильний спосіб життя (нічого не робить, краде), то таку людину забирали і її більше ніхто не бачив. Люди в селі жили своїм звичним життям землеробів, тільки мусили здавати накладену контрибуцію (податок) на армію. Під час війни в селі Конопниця проживали спільно поляки (більша частина) та українці. Жили дружно, допомагали одні одним. Німецька комендатура (тодішній уряд) була в селі Рудно. Їхнім представником у селі Конопниця був староста. Також під час війни у село Конопниця переїхали деякі сім'ї, які були переселені з полігону в інші села, зокрема, родини Пелещишин, Микитчак.

У липні 1944 р. радянська армія звільнила м. Львів і відповідно село Конопниця від німців. Бойові дії у селі тривали протягом декількох днів, але їм передував відступ німецької армії. Це був масовий рух солдатів, машин. Зовсім не так мирно як у 1941 році. Тому жителі села змушені були переховуватися подальше від гостинця (так тоді називали дорогу Львів-Перемишль), ховати худобу, щоб не забрали. Разом з німцями з села виїхала частина поляків, які боялися приходу радянської влади і виселення до Сибіру.

Новий прихід радянської влади спочатку майже нічого не змінив у житті селян. Вони дальше працювали і тепер вже здавали контрибуцію на радянську армію. Працювали жінки і діти, бо чоловіки були на фронті. Продовжувалась мобілізація тих, кого не забрали до війни і тих, хто досягнув призовного віку.

Оскільки в селі з від'їздом поляків і черговим виселенням на Сибір неугодних появилися незаселені будинки, радянська влада вирішила переселити жителів села Курники, які були переселені у 1940 році у Бесарабію, восени 1945 р. у село Конопниця. Це була ще одна трагедія. Великі сім'ї з дітьми, без заготовлених на зиму продуктів харчування переселили на нове місце. Це були родини Балущак, Журавський, Малашняк, Малюга, Пеленьо, Труба, Юсько.

Ще одна частина жителів села — це переселені у листопаді 1946 р. родини українців з села Ямна Долішня гміни Риботичі Перемишльського повіту Жешівського воєводства (тепер територія Польщі) (родини Герчак, Слюсарчик, Шмілик). Це переселення здійснювалося згідно документу «Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР», воно передувало так званій операції «Вісла». Згідно цієї ж угоди з села Конопниця виїхали до Польщі майже всі родини поляків. Про трагедію українців на Перемищині і їх примусове виселення правдиво написав учасник цих подій, Йосип Михайлович Свинко у своїй монографії "Ямна: знищене село Перемишльського краю (природа, історія, спогади). - Тернопіль: Астон, 2015. - 228 с". У цій книжці наведено списки усіх сімей, виселених у 1945-1946 рр. Також дуже детально описано про український національно-визвольний рух на території Польщі, структуру і учасників УПА.

Таким чином, на початок 1950-х років село Конопниця внаслідок великих переселень перетворилося у суто українське село. Це був час становлення сучасної громади села. З однієї сторони, майже до кінця 20-го століття відбувалося «притирання» таких різних за ментальністю людей, було багато складностей, але, з іншої сторони, це породило дуже толерантну, терпеливу, культурну громаду села. Чисто українську, інколи аж за дуже.

Освіта[ред.ред. код]

Загальні відомості про школу[ред.ред. код]

Конопницька школа (в недалекому минулому початкова, тепер — загальноосвітня  школа І ступеня) є однією з найстаріших шкіл Пустомитівського району за часом заснування. Сьогодні Конопницька школа є опорною серед 10 шкіл І ступеня Пустомитівщини з питань організації навчально-виховного процесу та внутрішкільного керівництва у малочисельній школі.

Школа має свою емблему: усміхнене сонечко щоранку зустрічає учнів своїм лагідним поглядом, ніби нагадує, що наша школа — це: «Школа радості для дітей. Школа творчості для вчителів. Школа спокою для батьків і громадськості.»

Урочистим гімном учнів Конопницької школи стала пісня «Рідна школа» на слова Анатолія Матвійчука, музику до якої уклала вчитель школи Марія Панахид:

                          День осінній, день святковий
                          Тепле літо догора.
                          І зібралась біля школи
                          Галаслива дітвора.
                             Приспів: Рідна школо, мила школо, 
                                          Нас веди за кроком крок.
                                          Не забудемо ніколи 
                                          Неповторний твій урок.
                          Мудрий вчитель гляне в очі,
                          Імена запам’ята.
                          Терпеливо і охоче
                          Поведе нас крізь літа.
                             Приспів.
                          Все, що маєм, все, що знаєм,
                          Понесем у майбуття,
                          Щоб у нашім ріднім краї
                          Квітло радісне життя.
                             Приспів.

1914—1939 роки[ред.ред. код]

1 вересня 1914 р. почалося життя Конопницької школи. Громада присілку с. Зимна Вода з метою розбудови населеного пункту і створення повноцінного, окремого від Зимної Води села, вирішила відкрити школу. З цією метою (зі згоди та підтримки крайової влади) громада придбала будинок польської письменниці Марії Конопницької. Ця добротна цегляна будівля, вкрита дахівкою, оточена садом і квітами, була розташована біля траси, яка вела на захід до Перемишля (Польща) і на схід — до Львова. З часом школа стала центром села, яке отримало назву Конопниця.

Фактично Конопниця як село почало своє існування із відкриттям школи на цих землях. Школа мала статус народної однокласової. Навчання велось польською мовою, бо переважна більшість жителів села були поляками, українців — кілька родин. Громада села опікувалась всіма видатками на утримання школи, влада ж оплачувала працю вчителя. Першим навчав дітей у школі молодий вчитель Лаба Войтек, пізніше — пані Беднарська. Приміщення школи було розділено на дві половини: права половина — класна кімната з окремим входом; ліва половина — житлові кімнати і кухня — помешкання вчителя, яке також мало окремі два входи. Про початок навчальних занять у школі щоранку сповіщав дзвін, прикріплений на фронтоні будинку.

Докорінно змінився статус школи з початком Другої світової війни, коли 1 вересня 1939 р. Німеччина віроломно напала на Польщу. Зразу ж у вересні радянські війська перейшли кордон і зайняли наші землі, до цього часу підвладні Польщі. Почався новий етап в житті села і, відповідно, у житті школи. За одну ніч більшість заможних польських родин було вивезено у Сибір, вчителя теж. Так свідчила уродженка села Марія Кравець, полька за походженням, яку не вивезли, бо була заміжня за українцем Кугаєвичем Дмитром. Під час війни навчання у школі не проводились. Приміщення використовувалось німцями як майстерня для ремонту військової техніки.

1944—1989 (радянські роки)[ред.ред. код]

Після закінчення другої світової війни почався радянський період у житті школи. Навчання відновилось і велось уже українською мовою, бо жителями села стали етнічні українці, яких переселили сюди примусово в період з 1940 р. по 1946 р. з сіл Яворівщини, що потрапили в зону новоутвореного військового полігону. Ще частина українців була переселена з українських земель, які відійшли до Польщі. Поляків у селі не залишилося (крім сім'ї Сухан), бо ті, що пережили війну у селі, виїхали у Польщу при відступі німців і просуванні фронту на захід.

У післявоєнні роки вчителями школи, яка вже називалась Конопницька початкова школа Брюховицького району, працювали Пацанівська І. Е., Ковальська П. К., пізніше Вербенець М. А. Нелегкими були ці шкільні роки, бо в одному класі навчались діти різного віку (від 7 до 15 років). Було організовано чотири класи, з першого по четвертий, але навчались вони у двох класах-комплектах: перший клас з третім, а другий з четвертим. Навчалось у школі 53 учні (із Книги обліку учнів за 1949 р.), також були діти і з інших сіл (Суховолі, Бартатова). Шкільний будинок розділили між школою і новоутвореним сільським клубом, який зайняв колишнє приміщення класу. Шкільні класи розмістили в двох житлових кімнатах вчителя, а учительська кімната розмістилась в колишній кухні. Керівником школи, завідувачем, була Пацанівська Ірина Едуардівна.

Радянська влада повністю підпорядкувала навчально-виховний процес у школі комуністичній ідеології: радянська держава найкраща, комуністична партія всім керує і за все відповідає, а Ленін (засновник Радянського Союзу) наймудріший, найвеличніший. Тому всі, а учні насамперед, повинні дякувати і Леніну, і партії, і радянській державі. З цією метою у школі діяли дві ідеологічні організації: жовтенята (учні 1 і 2 класів) і піонери — з 3 класу, із своїм статутом, правилами і піснями. Жовтенята носили на грудях п'ятикутні зірочки з портретом Володі Ульянова (малого Леніна). Піонери пов'язували на шиї червоний галстук (трикутний кусок  шовку).

Із розповідей колишніх учнів відомо, що багато ідеологічних заходів у нашій школі проводилось лише «на папері» (відповідні записи про «проведену» роботу збереглись у Книзі наказів школи). Таке дозоване ігнорування вказівок тодішньої влади тривало весь радянський період життя школи.

Пацанівська І. Е. і Вербенець М. А. працювали разом до 1960 р., до виходу на пенсію Вербенець М. В. На її місце прийняли іншу вчительку Громик Анну Андріївну, бо в школі й далі було два класи-комплекти (до тридцяти учнів в кожному класі).

Анна Андріївна пропрацювала у школі до серпня 1965 р., після чого перевелась на посаду вчителя початкових класів у Суховільську восьмирічну школу. 13 вересня цього ж року на місце Громик А. А. була прийнята Смолинська (Скіряк) Катерина Дмитрівна. Це вперше місцева жителька почала працювати вчителем у школі свого села. Необхідно зауважити, що радянська влада проводила політику перемішування кадрів високої кваліфікації: вчителів, інженерів, лікарів відправляли працювати в іншу місцевість. Тому в с. Конопниця працювали вчителями, фельдшерами прислані з інших місцевостей спеціалісти.

Через рік, у серпні 1966 р., на пенсію вийшла вчителька школи Пацанівська І. Е. Було прийнято на роботу молоду вчительку Гілету Марію Казимирівну, яка і стала завідувачем школи. Прекрасний педагог, вимогливий керівник і добрий організатор — вона зуміла налагодити добрий зв'язок з батьками учнів. Також велику увагу Марія Казимирівна приділяла матеріальному стану школи. З її ініціативи було повністю замінено покрівлю шкільного будинку (дерев'яні балки, дахівку), пізніше викладені та заасфальтовані стежки на шкільному подвір'ї.

Будівля Конопницької школи у радянський період (1960-ті р.)

Реформування школи в цілому, а початкової зокрема: у 1970 р. вона з чотирирічної стала трирічною — привело до скорочення однієї посади вчителя у школі. Автоматично зменшилась кількість учнів у школі, а тодішні закони про школу зобов'язували вчителя навчати одразу в трьох класах, якщо загальна кількість учнів менша 16. Тому Гілета М. К. навчає три класи — перший, другий і третій в одному класі-комплекті у дві зміни. Так триває до 1985 р., до того часу, коли кількість учнів перевищує 16, і знову постає потреба у ще одному вчителеві.

З 1 вересня 1985 р. починає працювати вчителем у школі Малашняк (Копитко) Святослава Федорівна, яка народилася і навчалася у с. Конопниця. До того часу вона 15 років працювала вчителем початкових класів, вчителем географії у школі сусіднього села Суховоля.

Через два роки, у 1987 р., вперше в історії школи дітей починають навчати з шести років. Початкова школа знову стає чотирирічною.

Двоє вчителів Гілета М. і Малашняк С. створили дієвий і творчий колектив, який керувався у своїй праці девізом: «Все для школи, все для дітей». Педагоги шукають найбільш оптимальні методи та форми роботи, спрямовані на всебічне виховання своїх учнів. Це приносить свої результати. Випускники школи стають одними з найкращих учнів середніх шкіл с. Рудно, с. Водяне, с. Оброшино, м. Львова та м. Городка.

Школа у часи незалежної України[ред.ред. код]

З 1 вересня 1989 р. завідувачем Конопницької початкової школи призначено Малашняк С. Ф. 80-ті роки — це час, коли дух вільнодумства, дух перебудови, який почав ширитися Радянським Союзом, радянською ще Україною, торкнувся і с. Конопниця, і життя її школи також. Вперше, у березні 1989 року, на свою відповідальність (радянська влада заборонила відзначати річниці Шевченка) вчителі школи спільно із завідуючою клубом Мерцало Христиною Михайлівною провели у сільському клубі для всієї громади села святковий ранок з нагоди річниці Великого Кобзаря Т. Г. Шевченка. А у травні 1990 року святково відзначили День Матері. Тодішня влада не вітала проведення таких заходів, тим більше у школі, серед дітей.


Та час стрімко наближав нашу незалежність — 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла «Акт проголошення незалежності України». Наша Батьківщина відновила свій суверенітет і свободу. Починаються переміни у політичному житті країни. Школа теж їх відчуває: вносяться зміни у навчальні плани школи, як Міністерством освіти, так і обласним управлінням: спочатку з 4 класу, пізніше — з третього, вивчається іноземна мова (в нашій школі — англійська), запроваджуються, спочатку факультативно, уроки християнської етики з 1 класу; передбачені уроки на вибір учнів та батьків (народознавство, українознавство, я і Україна). Починається активне відродження національних традицій. Школа стає українською по суті та по духу: зникає з навчальних планів початкової школи російська мова, оновлюється зміст підручників (відсутні оповідання та вірші про Леніна, революцію), перестає офіційно існувати в школі піонерська організація.

Виникає потреба у вчителях. Тому запрошуються працювати в школу Панахид (Труба) Марія Іванівна (у 1990 році) та Юсько (Труба) Світлана Михайлівна (у 1992 році). Обидві уродженки і жительки села Конопниця.

З 1992 по 1997 рр. у школі працює чотири вчителі: Гілета М. К., Панахид М. І., Юсько С. М. і Малашняк С. Ф. Хоч не великий, але дружний колектив педагогів-однодумців бере собі за гасло: «Новій школі — новий зміст». Запроваджуються нові традиції святкування державних, національних та релігійних свят не тільки з батьками та учнями, але й залучається громадськість села, організована директором Народного дому Мерцало Х. М. і вчителями школи. Зникає Новорічний ранок з дідом Морозом і Снігуронькою. Зате яке веселе і очікуване Свято Миколая. Жіночий день 8 березня школа перестає відзначати урочисто. А друга неділя травня — справжнє радісне і урочисте свято — День Матері, яке діти відзначають разом з мамами, родиною, усією громадою села.

Школа бере активну участь у святкуванні Дня Незалежності України: 24 серпня починається з подячної молитви у храмі села, панахиди на символічній могилі полеглим за волю України і продовжується урочистостями в Народному домі чи забавами на стадіоні.

У 1997 р. з виходом на пенсію Гілети М. К. у школі продовжують працювати троє вчителів. Збільшується кількість учнів, і один клас-комплект розформовують на два окремі класи.

Починаючи з кінця 90-х років ХХ століття в життя школи впроваджується особистісно-орієнтоване навчання, інноваційні технології, зокрема програми «Крок за кроком» та «Лицем до дитини».

Учителі школи прагнуть іти в ногу з часом. Через те Малашняк С. Ф. як вчитель початкових класів відвідує курси Оксани Винницької за програмою «Лицем до дитини» (1999 р.) і успішно впроваджує цю новизну в життя школи. У 2001 р. навчається на курсах інноваційних технологій як керівник навчального закладу. Педагоги школи активно вивчають і підтримують процес гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу. Це вимагає переосмислення навчальних та виховних завдань, створення нових взаємовідносин між учителем та учнем. У центр уваги ставиться учень з його пізнавальними запитами.

Відповідно до цих цілей і сформовано педагогічні засади роботи школи: не давати знання в готовому вигляді, а вчити дитину вчитися, забезпечуючи:

  • радість спілкування,
  •  радість пізнання,
  •  радість творчості,
  •  радість успіху.

Наповнюючи шкільне життя новим змістом, вчителі кардинально змінюють оформлення класних кімнат. Створюють такі умови загального вигляду школи, які викликають емоційне сприйняття навколишнього, що, в свою чергу, є основою формування допитливості дітей, розвитку моральних засад і рис характеру. Стіни класів в листках — творчих роботах учнів з різних навчальних предметів. Створено куточок «Світ очима дітей», який заворожує кожного, хто переступив поріг школи. У ньому постійно оновлюються тематичні виставки учнівських малюнків: «Україна — наша Батьківщина», «Осінні фантазії», «Різдво в Україні», «Маму я люблю», «Поезія Т.Шевченка в дитячих малюнках» тощо.

Творча і натхненна праця вчителів отримала достойну оцінку. За рішенням атестаційної комісії при відділ освіти Пустомитівської районної державної адміністрації вчителям школи Малашняк С. Ф.(1993 р.), Панахид М. І.(1994 р.) і Юсько С. М. (2002 р.) було присвоєно кваліфікаційну категорію «Вчитель вищої категорії». Крім цього, Малашняк С. Ф. є «Відмінником освіти України» (з 1994 р.) і має звання «Вчитель-методист» (з 1997 р..). Конопницька школа стала єдиною в районі, в якій усі вчителі мають таку високу педагогічну кваліфікацію. Тому і не дивно, що на базі школи не раз проводились області чи районні семінари-зустрічі:

  •  методичне об'єднання вчителів початкових класів;
  •  семінар-тренінг для інспекторів-методистів районних відділів освіти усієї Львівщини;
  • районні семінари завідувачів початкових шкіл з техніки життєдіяльності навчального закладу.

За результатами рейтингової оцінки роботи загальноосвітнього закладу Конопницька школа була двічі нагороджена відділом освіти Пустомитівської райдержадміністрації за перше місце  у номінації «Найкраща загальноосвітня школа І ступеня»:

  •  Дипломом у 2003—2004 навчальному році;
  •  Грамотою у 2011—2012 навчальному році.

З метою ширшого впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес  вчитель школи Юсько С. М. у 2009 р. пройшла навчання і отримала сертифікат зі спецкурсу «Intel. Навчання для майбутнього». У 2010 р. Світлана Михайлівна була учасником регіонального конкурсу «Галицький проект — 2010». Її проект «Символи України», який брав участь у номінації «Найкращий навчальний проект для учнів 1-4 класів», зайняв 8 місце у цьому престижному західноукраїнському конкурсі. Відтоді у школі впроваджується використання інформаційно-комунікаційних технологій при викладанні навчальних предметів відповідно до Державного стандарту освіти України.

У 2012 р. Світлана Михайлівна Юсько пройшла навчання зі спецкурсу "Методика викладання предмету «Сходинки до інформатики», і це дало змогу з 2013—2014 навчального року запровадити новий навчальний предмет «Сходинки до інформатики» для учнів 2-4 класів.

Школа у нашому селі завжди привітна і охайна. До цього доклали своїх рук та старань ті, хто працював тут прибиральницями в різний час існування школи, а саме:

  • Питько Анна Олексіївна (до 1958 р.);
  • Жмут Михайло Олексійович (1958—1967 рр.);
  • Колбун Катерина Йосипівна (лютий 1967 р. — січень 1971 р.);
  • Берещак Єва Петрівна;
  • Дучак Параскевія Іванівна;
  • Козак Катерина Петрівна;
  • Малюга Катерина Василівна;
  • Труба Ольга Іванівна;
  • Кміть Надія Василівна (2001—2003 рр.);
  • Колодійчик Ярослава Михайлівна (від 2003 р.).

Співпраця з громадою села[ред.ред. код]

Віддаючи себе творчій праці з дітьми, вчителі школи відчувають постійну і надійну підтримку громади села. Склався чотирикутник партнерства: школа — влада — громада — церква. Незважаючи на недофінансування освіти, цей чотирикутник на місці вирішує проблеми школи, розуміючи, що інвестиція у дитину найкраще окуповується.

Одним із основних напрямів діяльності вчителів є її спрямованість на співпрацю з батьками. Школа не може ефективно функціонувати без участі та допомоги сім'ї, без взаємодії з батьками. Якщо сім'я зацікавлена у вихованні особистості дитини, то сили школи потроюються. Така співпраця має гарні наслідки, в цьому ми переконались на власному досвіді. Батьки учнів беруть активну участь у покращенні матеріально-технічної бази школи, в ремонті та оформленні класних кімнат.

Для кожної дитини важливо, що батьки робитимуть для неї, а ще важливіше, що вони робитимуть із нею. Тому з перших місяців навчання дитини у школі батьки заохочуються до участі у проведенні святкових ранків, виховних заходів та сімейних свят, екскурсій у музеї м. Львова, культпоходів в театри та кінотеатри.

Громада Конопниці, проводячи газифікацію села (1991 р.) за власні кошти, не залишила осторонь школу: збудувала котельню, підвела газ, провела в будинку водяне опалення, спільне для потреб школи і сільського клубу.

Завжди в історії села Конопниця школа спільно з клубом (Народним домом) була і залишається осередком відновлення і збереження національних свят і традицій. Плідна співпраця вчителів школи і керівників народного дому Мерцало Христини, Стах Любові і Малюги Ольги дає змогу проводити цікаві змістовні святкові ранки і концерти для громадськості села.

Утворення (правильніше — відновлення) сільської ради в селі Конопниця (лютий 1995 р.) дало новий поштовх до зміцнення матеріальної бази школи. За сприянням сільського голови Сич Параскевії Олексіївни, місцевих депутатів та батьків учнів оновлено фасад та перекрито новим шифером дах будинку школи.

Обрання у 1998 році сільським головою Пристайка Володимира Івановича посилило роль сільської влади у житті школи. З ініціативи депутатів сільської ради, при підтримці голови Пристайка В. в одному класі замінено підлогу (2001 р.), поставлено нову гарну огорожу (2003 р.), обкладено каменем фундамент будівлі, викладено плитами стежки на подвір'ї, дооформлено дитячий спортивний майданчик, збудовано і естетично облаштовано внутрішкільний туалет.

На місцевих виборах 2006 року перемогу здобула Питько Світлана Іванівна. Зміна сільського голови не призвела до змін у ставленні влади села до потреб і проблем школи. Навпаки, сільський голова Питько С. І. (випускниця школи) з перших днів своєї праці на цій посаді вишукує будь-які можливості для підвищення ролі школи у житті села, усвідомлюючи, що школа виконує сьогодні не тільки освітню функцію, а й культорологічну. Справедливо кажуть: де є школа, там живе село. Тісно співпрацюючи з сільською владою і батьками учнів, школа отримує гарні наслідки. Так, у 2008 році шкільні приміщення зазнали великого капітального ремонту: замінено двері у всіх кімнатах, повністю перетерто стіни і стелі, встановлено підлогу в коридорі та учительській, підвісну стелю в коридорі, куплено карнізи та занавіски на вікна, підлоги покрито офісним лінолеумом. На фасаді будинку школи встановлено фігуру Миколая Чудотворця, свято якого дуже чекають і люблять діти.

Якраз в цей час (літо 2008 р.) велику участь в оновленні школи взяли підприємець Залізний Іван Іванович з дружиною Іриною Євгенівною, жителі c. Конопниці і батьки першокласниці Катерини. За власні кошти вони придбали для школи нові сучасні парти, учительські та дитячі столи з кріслами, кухонний стіл, книжкові шафи, шафу-купе, шафу для одягу, тумби для наочності, красиві люстри, туалетний столик з дзеркалом та умивальником, музичний центр і комп'ютер з принтером, сучасний газовий котел.

Влітку 2013 р. до вирішення проблем школи долучився новий житель села Барщовський Тарас. Будівля школи та Народного дому набула гарного сучасного вигляду.

Школа і церква — це ті храми науки і духу, які тримають і підносять село. А Конопниця була селом без церкви, без надійної та могутньої сили у зміцненні людського духу. З побудовою в селі церкви Різдва Пресвятої Богородиці школа отримала велику допомогу у повноцінному християнському вихованні дітей. Від закладення та освячення каменя під фундамент храму (21 вересня 1992 року) священики о. Богдан, о. Петро, о. Роман всіляко підтримували дії школи на відродження та оновлення духовного змісту освіти. Вони проводили у школі уроки християнської етики, бесіди з катехизму. З приходом на парохію о. Аскольда (1997 р.) діти залучаються до занять у недільній катехитичній школі, до участі у дитячому братстві та прощ до святих місць. Стало доброю традицією починати і закінчувати навчальний рік молитвою у сільському храмі за участю дітей, вчителів та батьків.

Спільна невтомна праця на ниві освіти дала добрі результати. Насамперед, це високий відсоток мешканців села з вищою освітою і ще вищий з середньою спеціальною. У перші повоєнні роки це були поодинокі випадки: Шмілик Андрій, Марчак Іван, Дучак Микола, Скіряк Катерина і Скіряк Марія, які закінчили вищі навчальні заклади м. Львова.

Конопницька школа завжди була і є початковою школою, першою ланкою в освіті загалом. Тому продовжували своє навчання випускники школи (в давніші часи) переважно у Водянській школі (тепер — Зимноводівська школа), Руднівській — СШ № 74 м. Львова, невелика кількість — у СШ № 55 м. Львова. Згодом учні йшли навчатись у Бартатівську восьмирічну школу, пізніше — в Оброшинську СШ, з 1978 року — у Городоцьку СШ № 2. У 2003 році відкрилась нова сучасна школа у с. Лапаївка. З того часу переважна більшість дітей продовжує своє навчання у Лапаївській ЗОШ І-ІІІ ступеня, а також у спеціалізованих школах, ліцеях та гімназіях м. Львова.

Випускники школи[ред.ред. код]

Міцні знання, отримані у Конопницькій школі, дали можливість багатьом учням досягти відмінних успіхів і закінчити середні навчальні заклади з срібними і золотими медалями. Серед випускників школи є вчителі, лікарі, інженери, економісти, юристи.

Випускник школи Скіряк Іван Дмитрович, закінчивши факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка та телевізійну режисуру в м. Києві, працює режисером державної телерадіокомпанії «Львів». Є автором багатьох літературних програм. Нагороджений грамотами Міністерства телебачення і радіомовлення, Львівської обласної ради та Львівської обласної державної адміністрації та багатьма грамотами державної телерадіокомпанії «Львів». Його програма «Довкілля нашого краю» нагороджена дипломом за І місце у фестивалі «Калинові острови».

Випускник школи Мерцало Ярослав Юрійович, директор ТзОВ "Науково — виробничої фірми «Мерто — ЛТД» у 2008 році був удостоєний Почесного звання «Лицар Вітчизни» з врученням «Золотого Хреста честі і звитяги» за високу національну гідність, патріотизм та активну участь у розбудові Української держави.

Одна з випускниць школи — Копитко Марія Федорівна, закінчивши у 1978 р. з відзнакою факультет прикладної математики Львівського національного університету імені Івана Франка, захистила у 1987 р. дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. Має звання старшого наукового працівника. Працювала науковим працівником, доцентом факультету прикладної математики ЛНУ ім. І. Франка. Опублікувала близько ста наукових праць у вітчизняних і закордонних виданнях. Нагороджена Подякою міського голови за багаторічну сумлінну працю і вагомий внесок у розвиток науки і освіти м. Львова.

Випускник школи Чорний Тарас Ярославович, закінчивши Львівську духовну семінарію УГКЦ, був висвячений у сан священика. У даний час служить парохом у с. Чишки, Пустомитівського району.

Багато тих, хто почав своє навчання у початковій школі села, стали успішними підприємцями, дбайливими господарями.

Історичні пам'ятки[ред.ред. код]

Сакральні споруди[ред.ред. код]

  • Церква Різдва Пресвятої Богородиці. Побудована за проектом архітектора Подоляка І. І. у 1993 році.

Пам'ятки монументального мистецтва[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]


Географія Львівської області Це незавершена стаття з географії Львівської області.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.