Розпад Росії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Один з варіантів розпаду Російської Федерації

Розпад Росії — фактичні процеси[1], гіпотетичні сценарії і прогнози розпаду Російської держави[2].

Росія відчуває дезінтеграційні процеси, причому останні несуть в собі небезпеку її розпаду.

Процес розпаду проходить певні стадії. До них російські дослідники відносять події періодів Смутних часів, розпаду Російської імперії, розпаду СРСР. Вчені з інших країн, що вивчають процеси розвитку та розпаду Росії[3][4][5][6][7], зазначають, що занепад Росії розпочався ще до смутних часів. І мілітаризм та експансія від тих часів є характеристиками занепаду Росії, а не її величі та бурхливого розвитку. Неодноразові спроби реформування та модернізації держави[8] не призвели до бажаних результатів, — не в останню чергу тому, що імперський центр не зміг дати раду з національним питанням, як стосовно підкорених народів так і російського. Російська імперія зруйнувалася ще до того, як сформувалася російська нація і російська національна держава.

Інші імперії, подібно до Росії, втрачали колонії, але для них втрата імперії не означала втрати своєї національної держави. Для Росії втрата імперії означає втрату держави.

Процес дезінтеграції імперії продовжується, і оточуючий Росію світ повинен підготуватися до найгіршого для Росії сценарію: розпаду держави і, можливо, навіть її краху[7].

Історичне тло[ред. | ред. код]

К. Ф. Лебедєв. Вступ армії Лжедмитра I в Москву
Розпад Російської імперії станом на вересень 1918
Танки в Москві під час перевороту 1991 року
Спроби розширення автономії або вийти із складу Росії в 1990-2000 роках

У російській історії були періоди, протягом яких від неї відпадали значні території.

Смутні часи[ред. | ред. код]

Докладніше: Смутні часи

Кінець XVI — початок XVII сторіччя. Після занепаду династії Рюриковичів, внутрішньої боротьби за владу та війн із західними країнами, Росія зазнала значні територіальні втрати. Смоленськ був втрачений на довгі десятиліття, західна і значна частина східної Карелії перейшла під владу шведів. Росія втратила вихід до Фінської затоки. Шведи безперешкодно змогли на сторіччя взяти собі її узбережжя, так звану Інгерманландію.

Розпад Російської імперії[ред. | ред. код]

Завдяки майже постійній експансії Росія стала велетенською і, разом із тим, не досить добре розвинутою імперією. Швидке розширення кордонів на південь і схід були свідченням не стільки її власної сили, скільки занепаду Золотої Орди та Османської імперії. На заході і півночі Росія намагалася конкурувати з імперськими потугами Стокгольма, Берліна, Парижа, Лондона й Відня. Щоб витримувати геополітичну конкуренцію із Західною Європою, Російська імперія була змушена «озахіднюватися». Для російського центру це стало можливим завдяки готовим ресурсам для цього на західних кордонах держави, західні окраїни для Росії стали «власним Заходом», як цивілізаційно так і економічно розвинутіші за російське етнічне ядро.

Близько середини XIX століття Російська імперія постала перед новою потребою швидкої модернізації, що призвело до парадоксального результату: чим більше докладалося зусиль, тим більше сама імперія приходила до занепаду. До краху імперського проекту модернізації призвело постання модерних націй та масових національних рухів. Імперський центр протягом столітть не міг дати собі раду з національним питанням, що і стало, від того часу, головною причиною внутрішньої слабкості й остаточного розпаду імперії. Як і в випадку зі створенням, розвитком та зміцненням імперії, західні окраїни відіграють провідну роль у її розпаді [4].

1917 року після Лютневої революції почались активні процеси дезінтеграції, що відбувалися в економіці, соціальній структурі, громадській і політичній сферах Російської імперії, це завершилось припиненням існування Російської імперії. З неї вийшли території, які пізніше стали або частиною незалежних держав, таких як Польща, Фінляндія і Румунія, або створювали свої власні державні формування. Розпочалася громадянська війна, яка завершилась перемогою більшовиків.

Розпад СРСР[ред. | ред. код]

Докладніше: Розпад СРСР

1991 року завершився початковий етап розпаду СРСР, який був імперським державним формуванням зі столицею в Москві. Його розпад призвів до перетворення 15 республік СРСР: Литви, Латвії, Естонії, Білорусі, ​​України, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Туркменістану і Таджикистану — на самостійні держави.

«Лихі 90-ті»[ред. | ред. код]

Перша чеченська війна завершилась фактичним виходом Чечні із складу Росії на деякий час, почались процеси розколу в інших регіонах: Кавказ, Сибір, Урал, Карелія. Республіка Татарстан увійшла до складу Росії лише в 1994 році. Тим не менш процес розпаду, що набирав оберти, вдалося частково зупинити.

Думка вчених[ред. | ред. код]

Цю тему активно обговорювали Є. Холмогоров, Г. Каспаров, М. Леонтьєв, П. Святенков, К. Ремчуков, К. Родіонов, А. Єлісєєв, І. Прокопенко, Г. Греф, М. Калашников, М. Ремізов, М. Делягін, А. Фурсов, Г. Малинецький, В. Соловей, С. Кургінян, О. Проханов, М. Нарочницька, В. Авер'янов, В. Третьяков, І. Яковенко, Д. Медведєв.[9]

Заступник директора Інституту етнології і антропології РАН Зорін Володимир Юрійович, заявляв що відкладені колись міжетнічні проблеми в Росії потрібно вирішувати, до того ж: «у будь-якої федеративної, багатонаціональної держави є небезпека розпаду»[10].

2011 року вчені Берлінського інституту населення і розвитку представили доповідь «Зникаюча світова держава», згідно з якою кількість жителів РФ буде скорочуватися швидше, ніж передбачає найпесимістичний офіційний прогноз. Згодом, на їхню думку, це може призвести до розпаду Росії.[11]

Російський політолог Дмитро Орєшкін вважає, що найближчим часом розпад РФ малоймовірний, а в перспективі найближчого покоління, тобто 25 років, майже неминучий.[12]

Головною причиною дезінтеграційних процесів в Росії культуролог І. Яковенко вважає нерівномірність процесу ринкової модернізації в різних регіонах країни, як наслідок посилюється економічна відокремленість цих регіонів один від одного. Яковенко виділяє наступні регіони, на які може розпастися РФ: Північ і Південь Росії, Сибір, Північний Кавказ і міжконтинентальна межа[9][13].

Головний науковий співробітник Інституту філософії РАН В. Н. Шевченко при оцінці оглядової статті О. Ю. Маслова «Розпад Росії на початку XXI століття у висловлюваннях сучасників» відзначає, що в ній зібрана велика підбірка статей авторів на тему розпаду Росії: від переконаних прибічників ідеї, що розпад Росії майже неминучий і вже почався, до прибічників ідеї про штучну і умисну спробу розвалити країну[9].

Головною причиною дезінтеграційних процесів і можливого розпаду Росії по оглядовій роботі В. Н. Шевченко «Майбутнє Росії: Стратегії філософського осмислення» виділяється відсутність національної ідеї або проекту (подібного, наприклад, комунізму в СРСР), який об'єднував би усіх людей Росії. Російська державність знаходиться в перехідному стані, в якому активізувалися усі процеси: як інтеграційні, так і дезінтеграційні [9].

Супутніми причинами можливого розпаду Росії в роботі В. Н. Шевченком перераховані: ксенофобські настрої («Росія для росіян»), прагнення народів Росії до сепаратизму, перетворення національних республік у повноцінні держави[9].

У доповіді Ізборському клубу групою аналітиків на чолі з А. Кобяковим названі лінії розколу в сучасному російському суспільстві, які можуть потенційно привести до розпаду держави: соціально-економічна нерівність, міжнаціональні стосунки, відчуження еліт від народу, протиставлення «креативного класу» іншому суспільству[9].

У статті В. Н. Шевченком приведена думка, що фактично розпад вже почався і його ознаками є: правова екстериторіальність, витіснення осіб нетитульної нації в національних республіках з держапарату, радикалізація ісламу[9].

Реагуючи на роботу Джорджа Фрідмана «Наступні 100 років», головний редактор журналу «Росія у глобальній політиці», член президії «Ради з зовнішньої та оборонної політики» Федір Лук’янов вважає «діагноз, що його Фрідман ставить Росії», щодо її неминучого розпаду, «недалеким від істини», оскільки сучасна Росія — це країна «з населенням, що тане, однобокою сировинною економікою, застарілою інфраструктурою, багатющими ресурсами і геополітичним положенням, яке генерує експансіоністські інстинкти», і, внаслідок цього, «вкрай уразлива». При подальших діях з жорсткою і одномірною логікою у неї небагато шансів на успіх[14].

Арнольд Тойнбі, проаналізувавши розвиток відомих цивілізацій в історії людства[3], — і серед них російську парість головного масиву православного християнства, — виділив певні етапи їх розвитку, що завершується процесом розпаду. Російська парість православного християнства на другу чверть двадцятого сторіччя християнської ери не тільки ввійшла у фазу своєї світової держави, а вже й проминула її[15]:

Братовбивчі війни з дедалі більшим насильством безперечно становили найпоширенішу причину смертності серед цивілізацій усіх трьох поколінь. У першому поколінні вони, напевне, знищили шумерську та аккадську цивілізації, а ймовірно, ще й мінойську. В другому поколінні — вавилонську, індську, сирійську, еллінську, давньокитайську, мексиканську та юкатанську. В третьому поколінні призвели до розпаду православної цивілізації — як у її головному масиві, так і в російській парості,— далекосхідної в її японській парості, індуїстської та іранської [16].

Відгалуження православно-християнського світу в Росії утворило світову державу наприкінці п'ятнадцятого сторіччя, після об'єднання Москви з Новгородом. Утворення світової держави є знаком занепаду, — хоча це не перший етап розпаду, як, зрештою, і не останній, — і шестеро не західних цивілізацій надломилися внутрішньо ще до того, як затріщали під зовнішнім тиском західної цивілізації.

«Суть занепаду цивілізацій зводиться до трьох етапів: спочатку творча меншість втрачає творчу снагу, далі — нетворча більшість відмовляється від мімезису і — як наслідок — порушується єдність суспільства в цілому». У Росії православно-християнське суспільство було вже надломлене з чисто внутрішніх причин ще до того, як монголи переправилися через Волгу в 1238 році. На Росію західна цивілізація стала тиснути на значно більш ранньому етапі занепаду цивілізацій, але занепад на той час уже розпочався, бо Царство Романових, що його Петро I взявся перетворити на національну державу, яка увійшла би до Західної співдружності націй, була вже світовою державою, котра існувала понад двісті років. А. Тойнбі вказував на «непомильні ознаки» того, що раніше ніж перше англійське судно пришвартувалося в Архангельську, православно-християнська цивілізація в Росії вже стала хилитися до занепаду. В російській історії «доба лихоліття» — в розумінні А. Тойнбі — почалася не з вибухом народних бунтів та заворушень на початку XVII ст., хоча саме ті роки росіяни позначили терміном «смутні часи» (рос. «смутное время»).

Критерієм процесу розпаду цивілізацій є той розкол та розбрат в лоні суспільства, з яких часто починається посилення контролю над середовищем. Намагання посилити контроль над тим чи тим середовищем виступає супровідним елементом розпаду, а не розвитку. Мілітаризм, найпоширеніша характеристика занепаду й розпаду, часто є ефективним засобом посилення контролю суспільства як над іншими людськими спільнотами, так і над неживими силами природи. Оскільки вульгарні оцінки людського процвітання формулюються в термінах могутності й багатства, то перші розділи трагічного занепаду суспільства широка публіка сприймає як розділи величі й бурхливого розвитку. Проте рано чи пізно ілюзії розвіюються, бо невиліковно хворе суспільство, «поділене супроти себе», майже напевне знову вкладе у війну більшу частину тих додаткових ресурсів, людських і матеріальних, які йому пощастило добути війною. Факти засвідчують, що посилення контролю над тим чи тим середовищем частіше виступає супровідним елементом розпаду, а не розвитку[17].

У XIX ст. демократичний націоналізм, який у Німеччині та в Італії об'єднав велику кількість держав у одну державу, став сприяти дезінтеграції багатонаціональних імперійГабсбурзької, Оттоманської та Російської.

У стосунках між центром та окраїнами Російської держави прагматизм був ефективним до середини XIX століття, коли імперія постала перед потребою швидкої модернізації. Модернізація, однак, призвела до парадоксального результату: чим більше докладалося зусиль, тим більше сама імперія приходила до занепаду. Головною причиною краху імперського проекту модернізації стало постання модерних націй та масових національних рухів. Імперський центр не зміг дати собі раду з національним питанням, що й стало головною причиною внутрішньої слабкости й остаточного розпаду Російської імперії. Вже революція 1905–1907 pоків була в першу чергу національною революцією. Як і у зміцненні імперії, так і у її розвалі західні окраїни відіграли провідну роль[4].

Розпад Радянського Союзу в останнє десятиріччя XX ст. є завершенням не лише 70-літньої історії багатонаціональної комуністичної імперії, а й фіналом понад 400-літньої історії поліетнічної Російської імперії. Розпад СРСР не варто зводити лише до кризи соціалістичної системи, не враховуючи спадщини Російської імперії. Він є частиною загального процесу зникнення поліетнічних імперій та їх розщеплення на національні держави, прикладом чого в Європі стали Османська та Габсбурзька імперії в XIX і на початку XX ст., а на не європейських територіях — деколонізація. Жовтнева революція та радянська влада всього лише відтягнули розпад Російської імперії на декілька десятиліть[5].

На відміну від інших імперій, які руйнувалися тоді, коли їхні метрополії трансформувалися в «нормальні» національні держави, Російська імперія розвалилася до того, як виникла російська нація і російська національна держава. Важливим чинником краху імперій у 1917 та 1991 роках був конфлікт між імперською державою та російською нацією, чи «суспільством», що формувалися на той час. В обох випадках «Росія» сприяла падінню «Імперії». Це дозволяє зробити висновок, що обидві імперії не змогли вирішити «російського питання» — безумовно, одного з найважливіших для Росії.

Іншим важливим чинником, що сприяв падінню Російської та Радянської імперій було їхнє надмірне розширення. Вони встановили гегемонію над націями й територіями, які відмовлялися визнати Росію та СРСР зразком вищої цивілізацїі, вищою формою розвитку економіки й урядування — якостей, що їх мусить мати імперія, якщо її система управління не базується на самому насильстві. За відсутності такого визнання з боку підлеглих встановлення гегемонії вимагало широкого вживання насильницьких методів, що зробило російське правління в Європі важким тягарем для росіян і ще більше сприяло відчуженню російських людей від їхньої держави. Ці чинники стали додатковими перешкодами у формуванні сучасної російської нації. Включення неросійських національностей в імперську та радянську державу негативно вплинуло на умови життя російських людей. Покликані та примушені своїми урядами (царським та комуністичним) служити великій меті імперії російські люди виявили, що їм дуже складно само ідентифікуватися незалежно від імперії[6].

Для інших імперій, що втрачали колонії, втрата імперії не означала втрати своєї національної держави. Для росіян втрата імперії означає втрату держави.

Можливі причини[ред. | ред. код]

На думку математика Георгія Малинецького, існує п'ять можливих причин розпаду Росії[18]:

  • велика різниця між рівнем доходу різних соціальних шарів;
  • розрив між різними регіонами по рівню доходу;
  • складність комунікацій між різними регіонами країни, що є наслідком нерозвиненості інфраструктури;
  • розлом поколінь;
  • конфесійний і національний розпад.

Можливі сценарії розпаду[ред. | ред. код]

Приведені нижче сценарії, це найпоширеніші моделі розпаду схожих країн, тобто великих, багатонаціональних, централізованих

Сценарій Історичні приклади Нинішня ситуація в Росії
Сильне послаблення центральної влади в Москві в наслідок урядового перевороту чи кризи влади. Нова влада недієздатна, починається боротьба за владу, як результат анархія, керувати загальнодержавними інфраструктурами та сферами життя не можливо, регіони вимушені відокремитись.[19][20] Російська імперія Розпад Російської імперії. Позбувшись централізованої влади в державі, навіть групи невеликих поселень, деякі міста, регіони із власною культурою, та колишні адміністративно-територіальні одиниці, були змушені проголошувати свої нежиттєздатні республіки-одноденки, які під час громадянської війни переходили "з рук в руки". Влада в Росії досить централізована, регіони підконтрольні центру.
Посилення націоналізму та релігійної нетерпимості в якомусь мононаціональному регіоні. Цей регіон виходить із складу Росії в результаті війни, інші мононаціональні регіони бажають брати з них приклад. Також можливе збільшення ролі якоїсь однієї нації або релігії над усіма іншими, що посилить націоналізм інших регіонів.[21][22] Югославія Розпад Югославії. Передумовами для розпаду серед багатьох причин виділяють значне посилення націоналізму в регіонах, та великосербський шовінізм. Коли із складу союзу захотіли вийти Хорватія, і Словенія, це дало поштовх усім іншим національностям задуматись над своєю незалежністю. Словенці, хорвати, угорці — католики; серби, чорногорці, частина македонців, частина албанців — православні; боснійці, частина албанців — мусульмани. Між цими релігійними громадами існували давні суперечності, непорозуміння і взаємні образи. Як і у будь-якої багатонаціональної країни етнічні регіони мають деякою мірою сепаратистські настрої, присутнє явище націоналізму.
Економічна криза, сильно ослаблює Росію. Економічно сильні регіони вже не бажають годувати слабкі та дотаційні регіони та їх "відпускають", або економічно сильні регіони виходять із федерації силою. Також економічний спад часто викликає загострення вже існуючих соціальних та політичних проблем, що також послаблює країну.[23][24][25] Flag of Portugal (1640).svg Розпад Португальської колоніальної імперії. В XIX столітті Португалія втрачає свою могутність, Наполеонівські війни, економічний занепад, ліквідація монархії та інше, призвели спершу до припинення експансіонізму, а потім змусило годувати за рахунок метрополії португальські колонії в Африці. Не дивлячись на успішне придушення спроб відокремлення таких країн як Ангола, Мозамбік, та інших, їх з рештою довелось визнати незалежними, через те що вони стали економічним тягарем для Португалії. Рівень економічного розвитку в регіонах не рівномірний, економічні санкції щодо Росії негативно впливають на її економіку.
Росія розпочинає війну із зовнішнім ворогом, та програє, частину її регіонів анексує ворог, в інших регіонах можливі вище зазначенні сценарії. Третій Рейх Третій рейх. Після поразки в Другій Світовій Війні частина території Німеччини була поділена між Чехословаччиною, Польщею, Францією, Югославією, Австрією та СРСР, а на решті території існували зони окупації, пізніше реорганізовані у дві країни: НДР та ФРН. Загарбницькі війни сусідніми країнами не ведуться, але сама Росія є державою-агресором.
Занепад загальнодержавної ідеї.[26][27] СРСР Розпад СРСР. Ідеологія комунізму виявилась не життєздатною в кінці ХХ століття, це була одна з причин розпаду СРСР. Офіційно Росія не має загальнодержавної ідеології. Та не офіційно, іноді виділяють ідеологію "російського світу".

Думка політиків[ред. | ред. код]

В 2011 під час засідання в Гудермесі Володимир Путін заявив щодо виходу Кавказу зі складу Росії: «Якщо це відбудеться, зразу ж, саме в цю секунду — навіть не в годину, а у секунду — знайдуться ті, хто захоче зробити те саме з іншими територіальними утвореннями Росії. Й це стане трагедією, яка торкнеться кожного без винятку громадянина Росії»[28].

В інтерв'ю журналу «Експерт» у квітні 2005 року Дмитро Медведєв сказав: «Якщо ми не зуміємо консолідувати еліти, Росія може зникнути як єдина держава. <…> Наслідки будуть жахливими. Розпад Союзу може здатися постановкою в дитячому садку в порівнянні з державним колапсом у сучасній Росії».

Олександр Дугін вважає, що якби у Росії з'явився новий, ще радикальніший, ніж В. Путін, лідер, що провів би реформи у «народному та соціальному дусі у внутрішній політиці», то можна було би запобігти «різким і травматичним подіям» у РФ. Потрібна також «послідовна державна національна ідеологія». Але підстав очікувати такого розвитку у Росії немає. У реальності ж правляча еліта починає впроваджувати проект «вічного путінізму», тобто перетворення статус-кво в нескінченне повторення одного і того ж, в свого роду «день бабака». Правляча еліта переоцінює «ідіотизм і пасивність російського народу». Суспільство ж може задуматись над можливою альтернативою і вимагати ясності у шляхах розвитку країни.

Якщо ж цього не станеться, то розпад державності почнеться в прискореному темпі. Адже і відносини з суб'єктами федерації, що мають яскраво виражену етнічну специфіку, будуються на Путіні і його жорсткій лінії в справі російського суверенітету. Найменше коливання в цьому питанні миттєво все відкине в ситуацію 90-х і знову зробить розпад Росії цілком вірогідною загрозою [29].

Геополітичний коридор[ред. | ред. код]

У Росії три важливих коридори: Оренбурзький, Кудимкарскій і Бодайбинский. При гіпотетичному розпаді РФ територія поза республік може утворити три держави: Росія (Європейська), Сибірська республіка, Далекосхідна республіка.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Див. Розпад Російської імперії, Розпад СРСР
  2. Як Російська держава, враховуючи спадкоємність політики і правонаступництво, розглядаються Всеросійська імперія, Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, Союз Радянських Соціалістичних Республік, Російська Федерація.
  3. а б Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 1./Пер. з англ. В. Шовкуна.— К.: Основи, 1995.— 614 с.; Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 2./Пер. з англ. В. Митрофанова, П. Таращука.— К.: Основи, 1995.— 406 с.
  4. а б в Ярослав Грицак. Передмова.— В кн.: Каппелер, Андреас. Росія як поліетнічна імперія: Виникнення. Історія. Розпад / Перекл. з нім. Х. Назаркевич, наук. ред. М. Крикун.— Львів: Вид-во Українського Католицького Університету, 2005. — С. IX—X.
  5. а б Каппелер, Андреас. Росія як поліетнічна імперія: Виникнення. Історія. Розпад / Перекл. з німецької Х. Назаркевич, наук. ред. М. Крикун [=Історія країн світу, 2], Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2005.— С. 1.
  6. а б Роман Шпорлюк. Падіння царистської імперії та СРСР: російське питання і надмірне розширення імперії.— ДУХ І ЛІТЕРА № l-2 1997, С. 100—136.
  7. а б Putin May Want to Be an Emperor, but Russia Isn’t an Imperial Power. By Alexander J. Motyl | The Foreign Policy Group, OCTOBER 28, 2019, 3:40 PM
  8. Див. Реформи Петра I, Реформи Олександра II, Лютнева, Більшовицька революція від Жовтневого перевороту до Культурної революції, Колективізації та Індустріалізації, Перебудова
  9. а б в г д е ж Философские науки — 2/2015. В. Н. Шевченко. К дискуссиям вокруг темы «Распад России»: В поисках оптимальной формы Российского государства Архівовано 2016-09-20 у Wayback Machine.
  10. Образкова М. Розпад країни може бути не тільки політичним
  11. Вчені: Росію чекає демографічний крах, а в подальшому розпад
  12. Розпад Росії неминучий в найближчі 25 років
  13. Росія може зникнути як єдина держава
  14. Федор Лукьянов, главный редактор журнала «Россия в глобальной политике», член президиума «Совета по внешней и оборонной политике». Образ нежеланного завтра.— В кн.: Джордж Фридман. Следующие 100 лет: Прогноз событий XXI века.— М.: Эксмо, 2010.— 336 с.
  15. Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 1./Пер. з англ. В. Шовкуна.— К.: Основи, 1995.— С. 279.
  16. Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 1./Пер. з англ. В. Шовкуна.— К.: Основи, 1995.— С. 286.
  17. Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 1./Пер. з англ. В. Шовкуна.— К.: Основи, 1995.— С. 269—358.
  18. Беляев, Э. Действительно ли России близится к распаду, как предсказывают математики?. — Ойкумена. Регионоведческие исследования.
  19. Життя після вождя, Що буває коли лідер не повернувся
  20. Тотальна централізація веде до розпаду, – учений Вадим Штепа
  21. Націоналізм в світовій історії
  22. Розпад Югославії, причини
  23. Причини та наслідки всесвітньої економічної кризи 1929-1933 рр
  24. Як помирають імперії: панування створюється і утримується військовою силою, підкупом еліт і пропагандою, а гине через гроші
  25. Е. Беляев. Чи дійсно Росія наближається до розпаду, як пророкують математики?.
  26. До дискусії навколо теми «РОЗПАД РОСІЇ» У ПОШУКАХ ОПТИМАЛЬНОЇ ФОРМИ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  27. ІСТОРІЯ СУЧАСНОГО СВІТУ, ПІДНЕСЕННЯ І ЗАНЕПАД ІДЕОЛОГІЙ
  28. «Если это произойдет, тут же, в эту же секунду — даже не час, а секунду — найдутся те, кто захотят сделать то же самое с другими территориальными образованиями России, — заявил Владмир Путин. — И это станет трагедией, которая затронет каждого без исключения гражданина России» (рос.).— Отделение Кавказа от России приведет к развалу страны Российская Газета 2011
  29. Александр Дугин. Путин или Сверх-Путин: тезисы по статье Владислава Суркова «Долгое государство Путина».— Газета «Завтра», 00:15 12 февраля 2019

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]