Транспорт Воллісу і Футуни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Воллісу і Футуни M:
Транспортна система Воллісу і Футуни (англ.)
Транспортна система Воллісу і Футуни (англ.)
Територія
Площа 142 км² (221-ше)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Сінгаві (765 м)
Повітряний
Аеропортів 2 (208-ме)
Водний
Узбережжя 129 км
Головний порт Мата-Уту
Адміністрування
Орган Міністерство екології, енергетики і океанів
Голова міністр Сеголен Руаяль

Транспорт Воллісу і Футуни представлений автомобільним [⇨], повітряним [⇨], водним (морським) [⇨], у населених пунктах та у міжміському сполученні громадський транспорт пасажирських перевезень не розвинений [⇨]. Площа країни дорівнює 142 км² (221-ше місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна, видовжена у субширотному напрямку; максимальна дистанція між головними групами островів — 235 км; розміри острова Футуна — 15 x 5 км, Воллісу — 14 x 7 км[2][3]. Географічне положення Воллісу і Футуни дозволяє країні контролювати транспортні шляхи в центральній частині акваторії Тихого океану, між сусідніми країнами Океанії[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 2 аеропорти (208-ме місце у світі), з них 2 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 1 (0)[1].

Волліс і Футуна не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), інтереси країни в організації представляє Франція[5]. Аеропорти Воллісу і Футуни мають літерний код ІКАО, що починається з — NL[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Ліва, Мата-Уту.

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Франція здійснює управління транспортною інфраструктурою заморської території через міністерства заморських територій та екології, енергетики і океанів. Станом на 6 грудня 2016 року міністерства в уряді Бернара Казеньова очолювали міністри Еріка Берейт та Сеголен Руаяль, відповідно[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Wallis and Futuna : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 21 May. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. France : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 21 May. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]