Транспорт Австралії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Австралії M:
Транспортна система Австралії (англ.)
Транспортна система Австралії (англ.)
Територія
Площа 7,7 млн км² (6-те)
Рельєф рівнинний
Найвища точка гора Косцюшко (2229 м)
Повітряний
Аеропортів 480 (16-те)
Наземний
Автошляхів 823,2 тис. км (9-те)
Залізниць 36,9 тис. км (7-ме)
Водний
Узбережжя 25,7 тис. км
Головний порт Сідней
Водних шляхів 2,0 тис. км (42-ге)
Найдовша річка Муррей з Дарлінгом ()
Трубопровідний
Трубопроводів 34,72 тис. км
Адміністрування
Орган Міністерство інфраструктури і транспорту
Голова міністр Даррен Джефрі Честер

Транспорт Австралії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 7 741 220 км² (6-те місце у світі)[1]. Форма території країни — складна, видовжена в широтному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 3200 км, зі сходу на захід — 3850 км[2][3]. Відокремлене графічне положення Австралії не дозволяє контролювати важливі світові транспортні шляхи; незначні транспортні потоки з Азії та Європи до Нової Зеландії та Океанії[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Австралії, станом на 2011 рік, дорівнює 823 217 км, з яких 356 343 км із твердим покриттям і 466 874 км без нього (9-те місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 36 968 км (7-ме місце у світі), з яких 3 727 км широкої 1600-мм колії (372 км електрифіковано), 18 727 км стандартної 1435-мм колії (650 км електрифіковано), 14 5135 км вузької 1067-мм колії (2 0755 км електрифіковано)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 480 аеропортів (16-те місце у світі), з них 349 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 131 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 11 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 14 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 155 (16);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 155 (101);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 14 (14)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 11 авіапідприємств, які оперують 175 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 69,3 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 1,89 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

Австралія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — VH, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Австралії мають літерний код ІКАО, що починається з — Y[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Брисбен, Кернс, Дарвін, Фрімантл, Джилонг, Гладстон, Гобарт, Мельбурн, Ньюкасл, Аделаїда, Порт-Кембла, Сідней. Балкерне завантаження залізної руди в портах Дампір, Порт-Гедленд і Валкотт, кам'яного вугілля в портах Далрімпл-Бей і Хей-Пойнт. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Брисбен — 1,0 млн, Сідней — 2,03 млн, Мельбурн — 2,5 млн контейнерів (TEU)[1]. СПГ-термінали для експорту скрапленого природного газу діють у портах: Дарвін, Каррата, Баррап, Кертіс-Айленд.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 41 морського судна з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (75-те місце у світі), з яких: балкерів — 8, суховантажів — 7, газовозів — 4, пасажирських суден — 6, вантажно-пасажирських суден — 6, нафтових танкерів — 5, ролкерів — 5[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 17 (Канади — 5, Німеччини — 2, Сінгапуру — 2, Південно-Африканської Республіки — 1, Великої Британії — 5, Сполучених Штатів Америки — 2); зареєстровані під прапорами інших країн — 25 (Багамських Островів — 1, Домініки — 1, Фіджі — 2, Ліберії — 1, Нідерландів — 1, Панами — 4, Сінгапуру — 12, Тонги — 1, Великої Британії — 1, Сполучених Штатів Америки — 1)[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2011 року становила 2 000 км (42-ге місце у світі)[1]. Головна водна транспортна артерія країни — річкова система МуррейДарлінг.

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Австралії, станом на 2013 рік, становила 30 693 км; трубопроводів зрідженого газу — 240 км; нафтогонів — 3 609 км; інших трубопроводів — 110 км; продуктогонів — 72 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Місто Автобус Міська залізниця Пором Трамвай Легкорейковий Монорельс Тролейбус
Аделаїда Green tickТак Green tickТак Green tickТак (1937—1963)
Балларат Green tickТак (1887—1971)[Прим. 1]
Бендіго Green tickТак (1892—1972; 2008—2009)[Прим. 2]
Брисбен Green tickТак Green tickТак Green tickТак (1885—1969) (1951—1969)
Канберра Green tickТак
Коффс-Гарбор Green tickТак
Дарвін Green tickТак
Джилонг Green tickТак Green tickТак (1912—1956)
Голд-Кост Green tickТак Green tickТак Green tickТак Green tickТак
Гобарт Green tickТак (1893—1960) (1935—1968)
Лонсестон Green tickТак (1911—1952) (1951—1968)
Мельбурн Green tickТак Green tickТак Green tickТак[Прим. 3] Green tickТак Green tickТак
Ньюкасл Green tickТак Green tickТак Green tickТак (1887—1950)
Перт Green tickТак Green tickТак Green tickТак (1899—1958) (1934—1969)
Рокгемптон Green tickТак (1909—1939)
Сідней Green tickТак Green tickТак Green tickТак (1861—1961) Green tickТак (1988-2013) (1934—1959)
  1. Залишено історичну музеїфіковану лінію.
  2. Залишено лінію з постійним рухом для туристів. 2008 року була спроба організувати регулярні пасажирські перевезення.
  3. Поза системою міського транспорту, послуги надаються приватними компаніями.

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство інфраструктури і транспорту. Станом на 1 лютого 2017 року міністерство в уряді Малкольма Блая Тернбулла очолював Даррен Джефрі Честер[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т Australia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 13 September. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Australia : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 13 September. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]