Транспорт Французької Полінезії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Французької Полінезії M:
Транспортна система Французької Полінезії (англ.)
Транспортна система Французької Полінезії (англ.)
Територія
Площа 4,2 тис. км² (175-те)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Орохена (2241 м)
Повітряний
Аеропортів 54 (87-ме)
Наземний
Автошляхів 2,6 тис. км (171-ше)
Водний
Узбережжя 2525 км
Головний порт Папеете
Адміністрування
Орган Міністерство екології, енергетики і океанів
Голова міністр Сеголен Руаяль

Транспорт Французької Полінезії представлений автомобільним [⇨], повітряним [⇨], водним (морським) [⇨] , у населених пунктах та у міжміському сполученні громадський транспорт пасажирських перевезень не розвинений [⇨]. Площа країни дорівнює 4 167 км² (175-те місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна; максимальна дистанція з півночі на південь — 2100 км, зі сходу на захід — 2300 км; розмір найбільшого острова (Таїті) — 30 x 60 км[2][3]. Географічне положення Французької Полінезії дозволяє контролювати транспортні шляхи в центральній частині південної половини акваторії Тихого океану[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Французькій Полінезії, станом на 1999 рік, дорівнює 2 590 км, з яких 1 735 км із твердим покриттям і 855 км без нього (172-ге місце у світі)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 54 аеропорти (87-ме місце у світі), з них 45 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 9 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 2 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 5 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 33 (4);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 5 (5)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано (у Франції) 2 авіапідприємства, які оперують 21 повітряним судном[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

Французька Полінезія не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), інтереси країни в організації представляє Франція[5]. Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — F-OH, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Французької Полінезії мають літерний код ІКАО, що починається з — NT[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головний морський порт країни: Папеете.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 12 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (107-ме місце у світі),[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що зареєстровані під прапорами інших країн — 12 (Камбоджі — 1, Франції — 11)[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Франція здійснює управління транспортною інфраструктурою заморської території через міністерства заморських територій та екології, енергетики і океанів. Станом на 6 грудня 2016 року міністерства в уряді Бернара Казеньова очолювали міністри Еріка Берейт та Сеголен Руаяль, відповідно[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л French Polynesia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 21 May. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. а б (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. France : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 21 May. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]