Транспорт Латвії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Латвії M:
Транспортна система Латвії (англ.)
Транспортна система Латвії (англ.)
Територія
Площа 64,6 тис. км² (124-те)
Рельєф рівнинний
Найвища точка гора Гайзінькалнс (312 м)
Повітряний
Аеропортів 42 (101-ше)
Наземний
Автошляхів 72,4 тис. км (65-те)
Залізниць 2,2 тис. км (68-ме)
Водний
Узбережжя 498 км
Головний порт Рига
Водних шляхів 300 км (92-ге)
Трубопровідний
Трубопроводів 1,3 тис. км
Міський
Метрополітени Рига
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту
Голова міністр Ульдіс Аугуліс

Транспорт Латвії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 64 589 км² (124-те місце у світі)[1]. Форма території країни — складна, видовжена в широтному напрямку, складається з двох нерівних частин, меншої західної, більшої східної та перемички між ними, де розташовується головний транспортний вузол і столиця країни, місто Рига; максимальна дистанція з півночі на південь — 270 км, зі сходу на захід — 450 км[2][3]. Географічне положення Латвії дозволяє країні контролювати морські транспортні шляхи Балтійським морем між країнами Північної Європи; сухопутне сполучення між країнами Балтії[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Латвії, станом на 2013 рік, дорівнює 72 440 км, з яких 14 707 км із твердим покриттям і 57 733 км без нього (64-те місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2008 рік, становила 2 239 км (68-ме місце у світі), з яких 2 206 км широкої 1520-мм колії, 33 км вузької 750-мм колії[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 42 аеропорти (101-ше місце у світі), з них 18 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 24 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 1 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 3 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 4 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 3 (0);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 7 (24)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 3 авіапідприємства, які оперують 47 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 2,5 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 2,27 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

Латвія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — YL, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Латвії мають літерний код ІКАО, що починається з — EV[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Рига, Вентспілс.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 11 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (113-те місце у світі), з яких: суховантажів — 3, танкерів для хімічної продукції — 1, вантажно-пасажирських суден — 4, нафтових танкерів — 2, ролкерів — 1[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 3 (Естонії); зареєстровані під прапорами інших країн — 79 (Антигуа і Барбуди — 16, Белізу — 9, Коморських Островів — 2, Домініки — 2, Грузії — 1, Ліберії — 5, Мальти — 8, Маршаллових Островів — 19, Російської Федерації — 2, Сент-Вінсенту і Гренадин — 15)[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, цілорічно 2010 року становила 300 км (92-ге місце у світі)[1]. Головні водні транспортні артерії країни: Даугава і Лієлупе.

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Латвії, станом на 2013 рік, становила 928 км; продуктогонів — 415 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту. Станом на 26 вересня 2016 року міністерство в уряді Маріса Кучинскіса очолював Ульдіс Аугуліс[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с Latvia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Latvia : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]