Лісовик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілюстрація з обкладинки сатиричного журналу «Лісовик» № 1 1906 року.

Лісови́к[1] (також лісу́н і полісу́н[2][3], гайови́к[4][5], лішак) (пол. Leszy, borowy, laskowiec, boruta [6]) — за народними повір'ями, людиноподібна істота, що мешкає в лісі; бог вовків, що опікується їхнім прогодуванням.[3]

Опис[ред. | ред. код]

За легендами лісун має подобу дуже старого кошлатого діда. Часто малий зростом. Носить коричневе вбрання, волохату шапку з куниці. Зокрема так його зобразила письменниця Леся Українка у «Лісовій пісні». Його характерною особливістю була відсутність тіні.

Лісовик є символом небезпеки, яка підстерігає людину в лісі. Образ лісовика перегукується з іншими міфологічними образами: мавок, чугайстра, хухи і навіть блуду.

Лісовик, як і Полісун, живе із своїм сімейством на деревах і в пустках хат. Вподобляють і дупла сухих дерев.Чому сухих? Тому, що, як у народі кажуть: «Закохався, як чорт у суху грушу», там ховається всяка нечиста сила, з якою вони компанюють.
Лісовик такий, як чоловік, але буває заввишки, як дерева в лісі. А Полісун у траві такий заввишки, як трава. При всій своїй схожості з людьми у лісових духів тіні нема. Усе має тінь, а в них нема! В Лісовика, як і в людей, є і жінка, є і діти. Коли Лісунка не має своїх, то краде чужих, особисто тих дітей, яких проклинають рідні. Така дитина, яка побувала в Лісовика, вміє ворожити.

Полюбляє Лісовик кричати в лісі. Часом здіймає галас, змушує блукати людину, збиває її з дороги. Як і Полісун, перекидається знайомою людиною, заводить з нею розмову, а потім веде її, сплутавши дороги, далеко в ліс, у густі нетрі та болота. Багато їх можна бачити Купальської ночі, тоді їм так регочеться як ніколи!proridne.net/Українська%20міфологія/Лісовик.html

Мавки недаремно бояться Лісовика, бо знають, що в лісі живе ще одна лісова людина, її називають заклятою, або Чугайстром. Він примушує чоловіка танцювати, граючи на сопілці. Люди кажуть, що він голий, рогатий і волохатий; ходить лісами, блукаючи. Ніяка звірина не може його з’їсти, ані людина вбити, бо так йому «пороблено». Кажуть, що він мавок чатує, зарившись у листя, а коли та підійде, то вбиває її і їсть. Мавки бояться Лісовика не тому, що він буває сердитий, а тому, що він їм нагадує про ту закляту людину. proridne.net/Українська%20міфологія/Лісовик.html

Повір'я[ред. | ред. код]

Лісовик збиває людей з дороги, усіляко шкодить їм. В українській етнографії побутує погляд на лісовика як на «пастуха від звіра», тобто істоту, що охороняла дрібних звірів від хижаків, мисливців. Лісовики створювали в лісах сім'ї і жили, як звичайні люди (жона лісовика зветься лісунка[7]).

Вважалося, що, якщо людина хоче нашкодити лісу, то лісовик закрутить стежки і людина не вийде ніколи звідти. Ще лісун міг попросити інших мешканців лісу скоїти зле тій людині.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997.
  • Таланчук О. Лісовик // 100 найвідоміших образів української міфології / Під загальною редакцією О. Таланчук. — К.: Орфей, 2002. — С. 170—178. — ISBN 966-96200-0-7.
  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.
  • Легенди та міфи України / уклад. В. П. Товстий. — Харків: Промінь, 2005. — 64 с.: іл.

Примітки[ред. | ред. код]