Лернейська гідра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лернейська гідра
дав.-гр. Ὕδρα
Батько Тифон[1]
Мати Єхидна[2]
Брати, сестри Ортр, Цербер, Химера, Сфінкс і Немейський лев
Геракл та Іолай борються з гідрою. Зображення на етруській кераміці (525 рік до н. е.)

Гі́дра (грец. Ὕδρα, латинізація Hydra), Лерне́йська гідра (грец. Λερναία Ὕδρα) — чудовисько давньогрецької міфології, багатоголова змія, дочка Тифона й Єхидни, жила в болоті біля міста Лерна на Пелопоннесі і спустошувала навколишню місцевість. Знищення гідри було другим подвигом Геракла. Переносно гідра — запеклий ворог.

Походження і шкода[ред. | ред. код]

Гідра була народжена Тіфоном і Єхидною та вихована Герою на шкоду Гераклу[3]. За Діодором, це був стоголовий дракон; Сімонід нараховує в неї 50 голів, інші — лише 7; середня з голів була безсмертна. Деякі перекази наділяють гідру ще й крилами чи собачим тулубом. Дихання гідри отруювало все довкола, а саме чудовисько спустошувало родючі землі[4]. За Сервієм, гідра вивергала воду, якою затоплювала довколишні землі, чим і створила болота[5]. Вона оселилася біля міста Лерна, неподалік від якого знаходилися святилища Деметри, Діоніса і Афродіти[6].

Знищення Лернейської гідри[ред. | ред. код]

Геракл та Лернейська гідра

Коли Еврістей наказав Гераклові вбити потвору, герой узяв собі на допомогу Іолая. Афіна вказала героєві де знаходиться лігвище гідри і порадила вигнати звідти чудовисько запаленими стрілами. Іолай вигнав гідру з лігва, а Геракл стиснув потвору руками, однак гідра обвилася навколо нього. Коли ж Геракл став збивати чудовиську голови довбнею, замість кожної збитої стали виростати по дві нові[7].

Гера послала на допомогу гідрі величезного рака, що поранив Геракла в п'яту, але сам був розтоптаний. Після цього Геракл наказав Іолаєві підпалити найближчі гаї, щоб розжареними головешками припікати збиті голови. Сервій зазначав, що вогнем Геракл спочатку висушив землю і перекрив усі створені гідрою джерела[5]. Гідра більше не могла відрощувати нові голови з припечених місць і Геракл зміг дістати мечем до основної, золотої безсмертної голови[8]. Відтявши безсмертну голову, він закопав її біля дороги в Елеунт і навалив зверху скелю. Тулуб герой розрубав на шматки, а отруйною кров'ю, що витікала з них, змазав свої стріли. Завдяки цьому Гераклові стріли стали смертельними навіть завдаючи малої подряпини[9].

На подяку ракові Гера помістила його сузір'я на небі. Еврістей відмовився зараховувати Гераклові подвиг, оскільки той здійснив його не самотужки[10].

Трактування міфу про гідру[ред. | ред. код]

Павсаній вважав гідру реальною великою змією, причому описував її з однією головою[11]. Сервій в евгемеричній традиції пояснював, що гідра уособлює джерела підземних річок, які періодично пробивалися на поверхню[12].

Робертом Грейвсом міф про гідру пов'язувався зі жрицями води в Лерні (можливо, вони ж постають як данаїди). Їх було 50, звідки кількість голів чудовиська за Сімонідом. Число голів у 7 вказує на 7 джерел, з яких витікала основна річка цієї місцевості — Амімона. Вірогідно, міф про знищення Лернейської гідри відображає викорінення місцевих культів родючості. Жриці культів продовжували діяти у навколишніх платанових гаях, поки ахейці або дорійці не спалили їх[13].

На його ж думку міф відображає обряд випробувань, які повинен був пройти претендент на царський престол. Кульмінацією обряду, після битви зі звірами, було пірнання у воду за золотою коштовністю. За припущенням Грейвса, рак був доданий вже пізніми міфографами, щоб пояснити включення сузір'я Рака до зодіаку[13].

Природний відповідник[ред. | ред. код]

Міфологічний образ має відповідник у природі. Відома мала прісноводна безхребетна тварина, з відрізаної навіть невеликої частинки тіла якої може вирости ціла. За цю особливість тварина дістала свою назву від міфічної гідри.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Любкер Ф. Typhoeus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1429.
  2. Любкер Ф. Echidna // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 448.
  3. Гесіод. Теогонія 313 і далі
  4. Еврипід. Геракл 420 і далі.; Аполлодор. Цит. тв.; Симонід. Цит. за: Схолії до «Теогонії» Гесіода 313; Діодор Сицилійський IV.11; Гігин. Міфи 30.
  5. а б Коментарі до «Енеїди» Вергілія VI.287
  6. Павсаній II.37.2 і 5; II.36.6-8.
  7. Гесіод. Теогонія 313 і далі; Аполлодор. Цит. тв.; Гігин. Цит. тв.; Сервій. Коментарі до «Енеїди» Вергілія VI.287.
  8. Аполлодор. Цит. тв.; Гігін. Цит. тв.; Діодор Сицилійський IV.11; Гесіод. Цит. тв.
  9. Еврипід. Йон 192 і далі.; Гесіод. Теогонія 313 і далі.; Аполлодор. Цит. тв.
  10. Еврипід. Іон 192 і далі.; Гесіод. Теогонія 313 і далі.; Аполлодор. Цит. тв.
  11. Павсаній ІІ.37.4
  12. Коментар до «Енеїди» Вергілія VI.287
  13. а б Graves, Robert (15 травня 2018). The Greek Myths: The Complete and Definitive Edition (англ.). National Geographic Books. с. 124–125. ISBN 978-0-241-98235-8. 

Посилання[ред. | ред. код]