Бережани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Бережани (місто))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бережани
EmblemofBerezhany.png FlagofBerezhany1.png
Герб Бережан Прапор Бережан
Berezhany213.JPG
Панорама Бережан
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Тернопільська область
Район Бережанська міська рада
Код КОАТУУ 6110500000
Перша згадка 1375
Магдебурзьке право 1530
Статус міста з 1530 року
Населення 19 500 (міськрада) (01.12.2017)[1]
Площа 12 км²
Поштові індекси 47500–47504
Телефонний код +380-3548
Координати 49°26′46″ пн. ш. 24°56′19″ сх. д. / 49.44611° пн. ш. 24.93861° сх. д. / 49.44611; 24.93861Координати: 49°26′46″ пн. ш. 24°56′19″ сх. д. / 49.44611° пн. ш. 24.93861° сх. д. / 49.44611; 24.93861
Висота над рівнем моря 297 м
Водойма р. Золота Липа, Бережанський став,Потік(маленька річка)
Міста-побратими Ключборк Польща, Везерсфілд[en] США
Відстань
Найближча залізнична станція Бережани
До обл./респ. центру
 - залізницею 72 км
 - автошляхами 53 км
До Києва
 - залізницею 570 км
 - автошляхами 477 км
Міська влада
Адреса вул. Банкова, 3, м. Бережани, Тернопільська обл.; тел. 2-14-46
Веб-сторінка Бережанська міськрада
Міський голова Володимир Ярославович Музичка

Commons-logo.svg Бережани у Вікісховищі

Карта
Бережани. Карта розташування: Україна
Бережани
Бережани
Бережани. Карта розташування: Тернопільська область
Бережани
Бережани

Бережа́ни — місто обласного значення в Україні, центр Бережанського району Тернопільської області (до складу району не входить). На території міста діє Бережанський державний історико-архітектурний заповідник. Бережани розташовані в мальовничій пагорбистій місцевості, на річці Золота Липа. Залізнична станція на лінії Тернопіль — Ходорів. Міській раді підпорядковані села Рай і Лісники.

Населення — 19,5 тис. осіб (міськрада, 2017), з них українців — 95 %; проживають також росіяни, вірмени, азербайджанці, євреї, татари. Територія міста — 18 км².

Перша згадка про Бережани датується 1375 роком.

Бережани відомі своїми численними архітектурними пам'ятками, збереженими у первісному вигляді. Серед найвизначніших — міська забудова XVII ст., замок, Церква Пресвятої Трійці[2], Вірменська церква та інші.

Географія[ред. | ред. код]

Бережани розташовані на заході Тернопільської області в долині річки Золота Липа, а також на берегах Бережанського ставу. Бережани оточують гори: Сторожиська (398 м), Звіринець (372 м), Бабина Гора (401 м), Лисоня (400 м) та Яришків (408 м).

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Бережан

Археологічні знахідки[ред. | ред. код]

Місцевість навколо Бережан людина заселила здавна. На околицях міста було виявлено залишки трьох стоянок доби пізнього палеоліту. Ці дані занесені до матеріалів і досліджень по археології СРСР, що видавалися ще в 1960 р.[3]

Пізній палеоліт — це приблизно 38-11 тисяч років тому. Зазвичай, люди які залишили нам про себе сліди селилися недалеко від води, тобто від річки Золотої Липи, на високих і сухих берегах, біля лісу. Так археологи на горі Звіринець виявили залишки крем'яної майстерні давніх часів. Висновок про те, що це була майстерня, можна зробити з великої кількості первісних знарядь праці з кременю: різці, скребки, ножі, та багато відходів від крем'яного виробництва — відщепів, пластинок, нуклеусів.

Після відступу льодовика на північ, кочівні гурти найдавнішого населення повільно просувались вгору Дністром і його притоками (Золота Липа) та височини, т. ч. і Бережанщину. Саме сліди цих людей знайшов Юрій Полянський у 1927 році на місці вищезгаданих трьох стоянок. Археологічні розкопки показали, що в межах сіл Мечищів, Саранчуки, Конюхи (нині Козівський район) є сліди селищ неолітичного періоду. З тих знахідок можна судити про те, що тодішня людина займалася примітивним обробітком ріллі, розводила домашню худобу, вміла ліпити глиняний посуд, варити страву, ткати полотно та шити одяг. Одним із занять первісних людей було полювання. Це засвідчують рештки тварин, що тоді водилися. Це ріг північного оленя, гомілкова кістка мамонта, зуб коня, що зберігаються у Бережанському районному краєзнавчому музеї, розташованому у приміщенні міської ратуші. Фонди музею зберігають ще роги оленя, зуб мамонта, колінний суглоб мамонта та інше.

Цікаву знахідку знайдено у 1935 році в с. Вибудів, що колись належало до Бережанського повіту. Селяни викопали скриньковий гріб з кількох кам'яних плит. Це швидше всього рештки представника напівкочового племені, що прийшло на наші землі з земель над Віслою і Сяном. Але ця знахідка на жаль, не була науково — опрацьована і досліджена. В с. Підвисоке теж розкопано могилу з обрядово-скороченими кістяками й кам'яними бойовими топірцями та глиняним посудом, прикрашеним відтисками шнурка. На жаль, поки що, ми дуже мало знаємо про той період на Бережанщині, коли на зміну каменю прийшов новий ужитковий матеріал — бронза (від середини ІІІ до поч. І тисячоліття до нашої ери). Але знайдена археологами бронзова сокира у с. Завалів (нині Підгаєччина), наконечні бронзові стріли у с. Потутори є доказом, що цей період в житті Бережанщини теж не випадкове з сув'язі поколінь. А в селі Волиця і Рибники є залишки поселення доби бронзи. Біля Бережан та в с. Котові археологи відшукали кілька глиняних посудин, що відноситься до так званої висоцької культури, це вже залізна доба (VI—IX ст.). Ці знахідки дають можливість уявити на якому рівні стояв розвиток хліборобства і скотарства, зародження первісного суспільства на території краю.

Розвиткові територій сприяло їх знаходження на торговельному римському шляху, про що свідчать викопані римські монети у селах Котові і Мечищеві.


Польський період[ред. | ред. код]

Ескіз Бережанського замку

За даними Кароля Шайнохи, Бережани були передані королем Ягайлом у власність бояринові Васькові Тептуховичу, синові Васька Тептуха з Тисмениці[4]. Рафал Несторув уважає, що перша писемна згадка походить з 1445 року, коли тодішній власник Бережан Петро Цебровський свідчив у львівському суді під час слухання справи щодо злочину, вчиненого його селянами з сіл Бережани, Лісники, Лапшин[5].

23 січня 1464 р. в «Актах ґродських і земських» згаданий шляхетний Якуб, officialis Бережан.[6] 4 червня 1464 р. поселення згадане як власність Ядвиґи з Бережан (лат. magnifica Hedwiga de Brzeschany) — на той момент вдови Яна (Івана) Бучацького — старости теребовельського,[7] згадані їх сини Ян та Сиґізмунд[8]. 1469 року Бережани були королівщиною[5]. Наступні згадки — 20 червня 1474 р.,[9] 10 березня 1475 р.[10]

Магдебурзьке право Бережани отримали 1530 р. Тоді король Сиґізмунд I Старий передає Бережани у власність руському воєводі Миколаю Сенявському. До Бережан входили передмістя Підзамче, Містечко та Адамівка.

У 16-18 ст. містом володіли магнати Сенявські. За часи володіння містом родини Сенявських Бережани славилися своїм оборонним комплексом, а також архітектурним піднесенням. Після смерті останнього представника родини Сенявських — Адама-Миколи — замок переходить у власність його доньки Марії-Софії та її чоловіка — князя Августа-Олександра Чорторийського. Так замок з 1726 року потрапляє до родини Чарторийських. З другої половини XVIII ст. опиняється в руках Любомирських після заміжжя доньки А.-О. Чорторийського Ізабели[11] (Єлизавети, †1816[12]) за князем Станіславом Любомирським (бл. 1720—1783)[13]. Їх донька Александра (1760—1836) у 1776 році вийшла замж за Станіслава Костку Потоцького. З 1816 переходить до відомої родини Потоцьких.

Під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648 міщани-українці підтримали повстанців; 1649 і 1655 козацькі загони штурмували замок.

1695 року в місті було 404 будинки, 3475 жителів.

Чимале спустошення серед населення міста спричинили пошесті чуми у 1652, 1709, 1760, 1772 роках і епідемія холери у 1830 році. Про деякі жертви тих стихійних нещасть згадується в міських актах.

До початку XVII ст. міщани не мали родових прізвищ. В актах записано тільки хресні імена з описом даної особи, ремесла або якоїсь прикмети, як: Михайло — кравець, Іван — малий тощо

Австрійський період[ред. | ред. код]

Berezhany12.jpg

Від 1772 Бережани належали до Австрії; 1781 стали повітовим містом. Від 1789 в місті діяла гімназія, в якій в 1899—1901 навчався Мирон Зарицький, згодом видатний український математик, професор Львівського державного університету. 1895 року заснована філія «Просвіти».

Після прохання українців міста відкрити українські класи в гімназії за розпорядженням повітового старости поліція змушувала відкликати підписи під петицією.[14]

24 вересня 1909 року було відкрито залізничне сполучення між Бережанами та Львовом (через Перемишляни). Таке сполучення 1839 р. (залізниця Бохня — Львів — Бережани) пропонували Александр Фредро, Лєон Сапєга.[15]

1914—1918 роки, І світова війна[ред. | ред. код]

У серпні-вересні 1916 у боях на горі Лисоня поблизу Бережан Легіон УСС героїчно стримував натиск російської армії. Під час 1-ї світової війни місто зазнало значних руйнувань.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 12 000 осіб.[16]

До лав УСС вступили уродженці Бережан:

  • 1 сотня[17]
    • стрілець Пришляк Гриць, 1896 р. н.
  • 3 сотня[18]
    • стрілець Копцюх Осип, 1898 р. н.
  • 5 сотня[19]
    • стрілець Коник Іван, 1898 р. н.
  • 8 сотня[20]
    • стрілець Сенишин Микола, 1895 р. н.

Період ЗУНР[ред. | ред. код]

У листопаді 1918 — липні 1919 — повітовий центр ЗУНР[21] 4 листопада в повіті Бережани було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[22] В Бережанському замку[23] розташовувалась Начальна команда (генштаб) УГА.[24] Тоді розпорядженням № 3 від 13 листопада 1918 Державного секретаріату військових справ ЗУНР було утворено Бережанську округу — військовий округ на території ЗУНР. Округа включала Бережанський, Бібрський, Перемишлянський, Підгаєцький і Рогатинський повіти[25]. 22 — 23 грудня 1918 року в Бережанському замку — Ставці НКГА — відбулась державна нарада за участи Президента Е. Петрушевича, державного секретаря Д. Вітовського, генерала М. Омеляновича-Павленка, командирів груп УГА Г. Коссака, О. Букшованого, О. Микитки, А. Бізанца, А. Кравса та інших; розглядали план подальшого ведення війни.[26]

З 11 листопада 1918 р. до липня 1919 р. посадником (міським головою) Бережан був Тимотей Старух. За іншими даними, його попередниками були професор гімназії Осип Насельський, директор Олександр Бородайко.[27]

Польський період[ред. | ред. код]

19191939 — під владою Польщі.

Місто було адміністративним центром сільської гміни Бережани, а саме місто утворювало окрему міську гміну.

Більшовицький період[ред. | ред. код]

До 1939 року працювала «Рідна школа». Від вересня 1939 — у складі УРСР; згодом — райцентр. У 1940 почали працювати педагогічна, торговельна і деревообробна школи, краєзнавчий музей, Будинок культури, бібліотеки. Органи НКВС розпочали масові репресії проти населення.

Більшовики пограбували багатьох міщан під виглядом «націоналізації». Відступаючи, вони спалили будівлю колишнього «Українбанку».[28]

Під час війни[ред. | ред. код]

25 червня 1941 Бойові загони ОУН тричі за день штурмували тюрму в Бережанах[29]. Від 7 липня 1941 до 22 липня 1944 Бережани — під німецько-нацистською окупацією. Із серпня 1941 — окружний центр. К. Вихопець, Г., Т. Концевич, А. Концевич — жителі села, одні з праведників народів світу[30]

22 липня 1944 р. війська Першого українського фронту в ході Львівсько-Сандомирськой операції: 1 гв. А − 127 сд (генерал-майор Говоров Іван Павлович) 107 ск (генерал-майор Гордєєв Дмитро Васильович)[31] взяли місто.

Радянський період[ред. | ред. код]

У незалежній Україні[ред. | ред. код]

13 травня 2015 року Постановою Верховної ради України Бережани набули статусу міста обласного значення.[32]

Населення[ред. | ред. код]

1 січня 2012 року в місті мешкало 18119 осіб.

Економіка[ред. | ред. код]

Колись в місті працювало 12 промислових і 6 сільськогосподарських підприємств, зокрема ВАТ — Бережанський склозавод, цегельні заводи, кахельний цех, макаронна фабрика, консервний завод, (радіотехнічний) завод «Мікрон», виробничий комбінат, «Сільгосптехніка», птахофірма «Бережанська»… — з усього переліченого (можливо) працюватиме (після реконструкції) лише завод «Керамік»…

З нових підприємств працюють: торговельна компанія «Гласс Трейд» — (виробництво і декорація скляних виробів), ТОВ «Христина» (виробництво та реалізація гофротари, надання транспортно-експедиційних послуг).

Через війну на сході України — відновив роботу Другий ремонтний завод засобів зв'язку.

Культура, освіта[ред. | ред. код]

Статуя Ісуса Христа на центральній площі Ринок у м. Бережани.

Діють Бережанський агротехнічний інститут, 4 загальноосвітні школи, гімназія, 4 дитсадки, 2 лікарні, поліклініка, дитячий пульмонологічний санаторій, міжрайонний тубдиспансер, Будинок культури, клуб, музична та художня школи, 4 музеї (Бережанський краєзнавчий музей, Бережанський музей книги, Літературно-меморіальний музей Богдана Лепкого, Музей переслідуваної Церкви).

Продовжують роботу товариство «Боян», осередок товариства «Просвіта». Працюють 7 народних колективів художньої самодіяльності, зокрема Бережанський народний аматорський хор «Просвіта», Бережанський жіночий камерний хор.

Місто Бережани, є місцем проведення щорічних фестивалів Рурисько та Фестивалю Бережанського Замку.

Релігія[ред. | ред. код]

Діють релігійні громади:

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

Бережани внесені до списку історичних міст і селищ 1-ї категорії цінності України; 2001 р. місту надано статус Державного історико-архітектурного заповідника.

Панорама Бережан

До державного реєстру пам'яток архітектури національного та місцевого значення зокрема внесені Бережанська ратуша, церква Пресвятої Трійці, церква святого Миколая, Бережанський замок, замковий костел Святої Трійці, костел святих апостолів Петра і Павла (з дзвіницею), костел святого Миколая і монастир бернардинів, костел Різдва Діви Марії, а також окремі громадські та житлові споруди кінця 19-початку 20 століття.

Цікавим виразником стилю ампір виступає цілий ряд житлових бережанських будинків з мансардами та «пухкими», за висловлюванням Григорія Логвина, колонами. Час їх появи припадає на кінець XVIII-поч. XIX ст. Архітектурний модерн представлений у Бережанах декількома об'єктами.

Пам'ятники та меморіальні дошки[ред. | ред. код]

Пам'ятник провіднику Організації українських націоналістів Степанові Бандері (2005)

У Бережанах споруджено:

  • меморіальний комплекс жертвам німецько-радянської війни (1978, скульптор Е. Мисько),
  • пам'ятники Т. Шевченку (1993, скульптор М. Посекіра, Л. Яремчук) та Богданові Лепкому (1997, скульптор Іван Сонсядло),
  • встановлено погруддя А. Чайковського (1996, скульптор І. Сонсядло) та Д. Мирона-Орлика,
  • меморіальні таблиці І. Франкові (1981), М. Шашкевичу (1987, скульптор І. Козлик), Б. Лепкому (1991, скульптор К. Сікорський),
  • пам'ятний знак до 50-ліття депортації українців із Лемківщини (1996),
  • пам'ятник «Героям Чорнобиля» (2007)[34]

Меморіальна дошка на честь 125-річчя від дня народження І. Я. Франка встановлена по вул. Чайковського, будинок 11 (скульптор Зеновій Мігоцький). Сюди влітку 1894 року Іван Франко приїздив на запрошення письменника Андрія Чайківського для ознайомлення з книгозбірнею в с. Краснопуща, побував він також у приміському селі Рай (нині околиця м. Бережани)[35].

Восени 2008 року було відкрито пам'ятник Івану Павлу ІІ. Бюст із бронзи встановили біля римо-католицького костьолу Різдва Діви Марії. Після урочистої літургії його освятили священики двох традиційних християнських конфесій міста. До встановлення пам'ятника долучилася римо-католицька громада Бережан і мешканці Ключборга, який є побратимом Бережан. Виготовили бюст у Польщі. На пам'ятному знаку українською та польською мовами викарбувано напис[36]:

« Українська земле, дякую тобі за приклад вірності Євангелії. Йоанн-Павло ІІ. Київ. 24 червня. 2001 року »

Некрополі[ред. | ред. код]

Єврейська надгробна плита (мацева) з написом івритом, єврейське кладовище в м. Бережани

На міському цвинтарі-меморіал німецьким воїнам, полеглим у 1-у світ. війну.

На міському кладовищі поховані такі відомі діячі:

  • Радянські воїни:
    • підполковник Тонкін Петра Федорович (1900-22 липня 1944 рр.), воював у 911-му артполку 340-ї стрілецької дивізії. Загинув в боях за визволення Бережанського району. На кладовищі встановлено пам'ятник-надгробок з пірамідальним багатоступінчастим обеліском.
    • лейтенант Петро Сосенко, який загинув у боях з гітлерівськими загарбниками під Бережанами в липні 1941 р. Встановлено пам'ятник—надгробок з пірамідальним багатоступінчастим обеліском.
    • лейтенант Браїлко Олександр Степанович (19241944 рр.) — льотчик-винищувач авіапідрозділу, що входив до складу Другої Повітряної Армії. Загинув біля хутора Запуст.

Окрім того, на міському кладовищі є братська могила радянських воїнів. На братській могилі встановлений пам'ятник, який являє собою скульптуру воїна (повний зріст) на прямокутному постаменті. При визволенні міста загинуло близько 100 радянських воїнів, які поховані у братській могилі.

Є окреме кладовище Радянських воїнів. На кладовищі є три братські та сім індивідуальних могил, в яких поховано близько 200 радянських воїнів. Посередині кладовища встановлено обеліск Слави.

Герби[ред. | ред. код]

Засоби масової інформації[ред. | ред. код]

Інтернет-видання[ред. | ред. код]

  • Бережанський інформаційний портал — інформаційний ресурс, створений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Адреса — info.berezhany.net. На порталі розміщені місцеві новини, афіша, блоги, оголошення та інша інформація.
  • 20 хвилин Бережани — новинний портал Медіакорпорації «RIA». Адреса — 20minut.ua/Novyny-Berezhan.

Радіостанції[ред. | ред. код]

  • Говорить радіо Бережани — районна комунальна радіостанція. Засновник — Бережанська районна рада. В ефірі — інформаційні, культурологічні, просвітницькі, розважальні програми та передачі для дітей. Веде мовлення на 1-му каналі проводової мережі за наступним графіком: понеділок, середа, п'ятниця — 06:30-06:44; вівторок, четвер — 11:40-11:59 (час мовлення не використовується під час трансляції пленарних засідань Верховної Ради України); субота — 12:30-12:59. Не працює з 2015 року.
  • Бережани — онлайн-радіостанція, що є частиною «Бережанського інформаційного порталу» — info.berezhany.net. Веде мовлення за адресою radio.berezhany.net. В ефірі — місцеві новини, інтерв'ю з відомими та цікавими особистостями, сучасна музика, замовлення пісень, оголошень, привітань. Не працює з 2016 року.

Друковані періодичні видання[ред. | ред. код]

  • Береж інфо — незалежна рекламно-інформаційна газета. Заснована у 2006 В. Ціпліцьким. Редактор — В. Якимів. Інформування населення про новини та діяльність підприємств та громади Бережанського району, поради фахівців та корисні поради, спорт і дозвілля. Новини газети розміщуються на «Бережанському інформаційному порталі» — info.berezhany.net, частиною якого вона є.
  • Бережанське віче — щотижнева газета Бережанської районної ради і райдержадміністрації. Виходить від вересня 1990 на зміну газеті «Нове життя». Основна тематика — висвітлення життя району, питань національного відродження[37]. Сайт газети — viche.ber.te.ua (не оновлюється).
  • Жайвір — незалежний літературно-мистецький, історико-краєзнавчий альманах. Виходить неперіодично від січня 1992. Шеф-редактор — Б. Романишин, редактор — Н. Волинець. До редколегії різного часу входили П. Вільчинський, В. Павук, Я. Шургот[38].

Колишні періодичні видання[ред. | ред. код]

  • Бережанська ратуша — газета Бережанської міської ради. Заснована у 2002. Редактор — Я. Шургот. Висвітлює економічно-господарське й культурно-мистецьке життя міста[39].
  • Бережанський вісник — щотижнева газета, орган повітової Української Національної Ради ЗУНР. Виходила від 30 січня до травня 1919. Редактором був М. Західний, відп. за ред. Т. Старух. У логотипі видання зазначено, що це «політична, просвітна і господарська часопись», призначена для українського громадянства. Серед рубрик — «В світі», «У нас на Вкраїні», «Урядовий відділ», «В повіті», «Бережани», «Звідомлення Українського генерального штабу»[40].
  • Бережанські вісти — щомісячна газета міжвоєнного періоду, яка виходила у Бережанах з 1935 року. Видавець і відповідальний редактор — Ю. Поплавський[41].
  • Книжочка миссійна — журнал-місячник. У Бережанах вийшло кілька номерів цього журналу — у 1890, ч. 1, 3; 18911893; 1894, ч. 8—12; 1895, ч. 1—4 на друкарні А. Цехольського)[42].

Транспорт[ред. | ред. код]

Бережани розташовані на автошляху М12 (E50). Автодорогою Т 2004 сполучені з автодорогою Н18.

З Бережанської автостанції є постійне автобусне сполучення з містами: Тернопіль, Івано-Франківськ, Київ, Львів, Чернівці, Долина, Трускавець, Монастириська, Стрий, Рогатин, Самбір, Підгайці, Калуш, Заліщики та інші.[43].

Місто давно має потребу в об'їзній дорозі.[44]

Також є залізнична станція Бережани, яка на сьогодні не працює.

Історія виникнення залізничної дороги через Бережани[ред. | ред. код]

У 1882 році здійснили трасування лінії від Задвір'я до Бучача через Бережани і Підгайці, яке провів інженер Генріх Шпальке. Ось як прореагувала газета «Діло» (1891 рік, № 170) з цього приводу:

«Пишуть з Бережан, що інженери покінчили вже трасу з Галича на Бережани до Тернополя і визначили місце на дворець коло Бережан, але не в місті, як того всі бажали, але аж за Потуторами, 8 км від Бережан.»

Питання про будівництво залізниці Персенківка-Винники-Перемишляни-Бережани-Підгайці постало в 1901 році, коли було дано концесію на цей проект. Був опрацьований проект лінії від Персенівки до Винник, далі через Перемишляни і Бережани — до Підгаєць. Таким чином, локальна (місцева) колія Львів — Підгайці була дана на відкуп концесіонерам, тобто людям, які вклали інвестиції (гроші) у будівництво цієї колії. Концесію підписано 19.08.1905 року. Інвесторами були князь Роман Потоцький; власник бережанських маєтків, професор Адам Чижевич; власник підгаєцьких маєтків Адам Третер. Наступні чотири роки велися перемовини з державою та потенційними інвесторами, в тому числі з Львівським магістратом, який за умову своєї участі в проекті поставив вимогу будівництва нового вокзалу неодмінно на території міста. Будівельні роботи розпочалися у 1905 році і тривали до 1909 року.

До 1909 року увесь Бережанський район був відрізаний від західної частини країни через відсутність залізничної дороги. Хоча, залізнична дорога Тернопіль-Потутори-Ходорів уже існувала але її використовували в комерційних цілях.

Kолія Львів — Підгайці була єдиною ниткою, що зв'язувала столицю Галичини із центром Середнього Опілля загалом і краєм опільським зокрема.

Уряд Австрії підтримав намір прокладання залізниці із стратегічних причин.

Будівництво лінії, що проходить серед пагорбів і далі вздовж Золотої Липи, зіткнулося з численними технічними труднощами, які інженери здолали під керівництвом покійного інженера Косінського, творця цієї та багатьох інших ліній.

Ця лінія значно розширила розвиток цієї частини країни. Залізниці вдалося швидко пройти і, ймовірно, все, що було необхідно для розвитку і транспортувало сільськогосподарські плоди, годуючи їх значними внутрішніми ринками. Його створення сприяло будівництву великих комерційних млинів та інших промислових об'єктів.(Станіслав Сташко, начальник залізничної станції у Бережанах, рік відсутній)

Залізничну станцію у Бережанах було офіційно відкрито у 1897 році, а запуск маршруту Львів-Бережани-Підгайці відбувся аж 29 вересня 1909 року

Нещодавно санкціонована нова залізнична лінія Львів-Підгайці зі станцією в Бжежанах, ймовірно, в значній мірі сприяла б виконанню гарячого бажання, і здавалося, що тільки мрії могли б бути приховані за одягом реальності. Будівництво залізниці буде коротким, як вони запевняють, час початку, завершення і введення в експлуатацію. Бжезани стануть передмістям Львова, місцем екскурсій для молоді, з метою відпочинку і відпочинку для жителів столиці. (1905 рік)

Дмитро Бартків згадував своє рідне село Котів як головним чином українське із декількома польськими родинами.

Коли Дмитро мав 11 років, його батько віддав його у бережанську загальну школу для хлопчиків. Ми вирушили туди кінною підводою і прибули у Адамівку, де зустріли декілька євреїв, що знали мого батька. Він сказав їм, що відвозить мене до школи, щоб зробити з мене пана, джентльмена. Дмитро щоденно їздив у Бережани до школи залізницею. Ранковий потяг був переповнений сільськими дітьми, що їхали на навчання у Бережани. Дмитро згадував щоденне добирання від залізничної станції до загальної школи для хлопчиків. (Дмитро Бартків, рік публікації відсутній)

27 червня 1914 року З Бережан їхав спеціальний потяг до Львова на свято 100-ліття народження Тараса Шевченка. Мав відбутися січово-сокільський крайовий здвиг і святковий концерт. Потяг, замаяний зеленню, прикрашений національними прапорами, на кожній залізничій станції забирав січове братство. Під звуки власних оркестрів і спів могутніх хорів їхало півтори тисячі січовичок і січовиків.

Біля 1915 року, будинок залізничної станції у Бережанах був сильно пошкоджений російськими військами. А від листопада 1918 року до липня 1919 року залізниця підпорядковувалась ЗУНР.

Щороку Бережанщина все більше відчувала важливість нової залізничної лінії, але час від початку її заснування і до початку світової війни було занадто коротким, щоб вплинути на реалізацію усіх проектів.

Світова війна сильно зачепила залізницю Бережанщини. Саме там розпочалось озброєння армії та й самі бої були найжорстокішими.

Золота Липа була захисним валом для російської армії, тому й залізнична лінія на річці була сильно пошкоджена. Станції, мости, залізничні колії були зруйновані, а рейки використовувалися для будівництва притулків для солдатів. Залізниця розпочала процес відновлення лінії, коли російська армія відійшла на схід але потім, більшовики знову знищили все, що було відновлено. Ці останні два вторгнення сильно спустошили залізничну лінію, оскільки руйнування залізниці було без будь-яких планів або цілей. Тільки «Відновлена ​​Польща» взяла на себе реконструкцію зруйнованих об'єктів.

Повідомляємо, що залізнична лінія запрацює з осені, завдяки доброті та допомозі видатних колишніх учнів гімназії середньої школи в Бережанах, які сьогодні займають високі позиції на наших залізницях (Автор — Станіслав Сташко, начальник залізничної станції у Бережанах)

Станом на 1930 р. розроблювані проекти туристичних маршрутів по Поділлю також передбачали серед перспективних об'єктів й екскурсійне відвідування Бережанського замку. Серед найважливіших туристичних місцевостей Тернопільського воєводства, пропонованих на 1934 р. для молодіжних (зокрема шкільних) відвідувань, окремо виділено історико-архітектурні та природні об'єкти Бережан (і знову з домінуванням замкового комплексу). А серед дводенних краєзнавчих мандрівок, які були розроблені представниками Львівського краєзнавчого товариства у 1937 р., одна проектувалася по маршруту Львів — Бережани — Тернопіль (приїзд поїздом до Бережан, огляд пам'яток міста, ночівля в шкільному туристичному закладі, на наступний день — поїздка до Тернополя, звідти — до Гримайлова на Медобори).

До середини січня 1942 року, євреї могли відносно вільно пересуватися у місті і довкола. 15 січня «Бережанські Вісті» надрукували оголошення: «Євреї, які без дозволу залишать призначене їм житло, як і ті, що дадуть їм сховок, підлягають страті». Остаточно гетто було облаштоване наприкінці місяця. Перша масова облава і депортація у табір смерті у Белжці були проведені у Бережанах у вересні 1942 року. Ними керувала тернопільська Поліція Безпеки із допомогою української міліції. Натовп поляків, українців і фольксдойче спостерігав жахливу і трагічну сцену. Майже 2000 євреїв були повантажені у 50 вантажних вагонів на бережанській залізничній станції і вивезені у західному напрямку. Лише декілька, яким вдалося зіскочити з потяга і уникнути куль німецького або українського ескорту та повернулися у Бережани.

Мунд був свідком однієї з депортацій на місцевій залізничній станції. «Я бачив приречену процесію євреїв, що йшли на станцію: жінки, чоловіки і діти. Це була жахлива сцена, особлива через дітей. Я знав, що їх вивозять у табори смерті, що всі ці люди приречені.»

У 1944 році німецькі війська, відступаючи, знищили лінію на відрізку від Винник до Підгайців. Опісля, усю привабливість ленінської аграрної політики галичани відчули після другого «визволення». На першому засіданні бюро обкому 23 квітня 1944 р. у Чорткові, стояло питання про виконання поставок зерна у фонд Червоної Армії, доведено до всіх районів план весняного посіву, в тому числі і Бережанському. На всіх партійних зборах піднімалось одне і те саме питання — про збір урожаю, виконання планів заготівель і збереження зерна. Бережанський райком клопотав про відбудову залізничної лінії Бережани — Потутори, щоб можна було вивозити зерно, що нагромадилось у райцентрі.

Більшість місцевих поляків, як і нечисленні євреї, залишили Бережани у 1945 році. Так як залізниця до Бережан була зруйнована німцями при відступі, тому вони сідали на вантажні потяги у Потуторах із усім своїм майном, включно з коровами і козами. Один свідок згадував, що «біля залізничної станції у Потуторах, в чистому полі, ми будували хатки з дашок і гілок. Там ми і поселилися в очікуванні потяга. Ми не знали куди ми їдемо, ми не були впевнені у своєму майбутньому. Так ми жили десь місяць, постійно у диму багать і голодною худобою, яка безперервно ревла».

Залізничний міст через вулицю Тернопільську був зруйнований і колію на Львів було розібрано саме від цього місця. Було відновлено лише лінію Бережани-Потутори.

В 1958 році було відбудовано приміщення залізничної станції. Питання про відновлення лінії Винники-Бережани для більшовиків не поставало. Відновлення лінії несло за собою великі витрати і доцільності використання її, влада не бачила. З того часу, залізниця не отримує серйозних змін і по сьогодні.

Залізнична дорога у Бережанах стала кінцевою станцією (тупіком) та функціонувала як для пасажирських та вантажних перевезень.

У 1991 році було створено «Укрзалізницю».

У 2011 році «Укрзалізниця» скасувала залізничні пасажирські перевезення «Бережани-Тернопіль». Колії використовуються лише для вантажних перевезень. Залізнична каса все ще працює, але найближчим місцем відправлення для пасажирів є станція в селі Потутори.

Відомі особи[ред. | ред. код]

З Бережанами пов'язані долі багатьох визначних діячів культури, науки, медицини, політики України і Польщі. У Бережанах ці люди або народилися, або вчилися, або працювали, або гостювали, або друкувалися: Маркіян Шашкевич, Іван Франко, Богдан та Левко Лепкі, М. Яцків, С. Твердохліб, Андрій Чайковський, Осип Маковей, Франц Коковський, Володимир Гнатюк, З. Кузеля, Л. Джулинський, Олена Кульчицька, Мар'ян Якубець, Едвард Ридз-Сміґлий, Яків Струхманчук, М. Мороз, Володимир Савчак, Спиридон Литвинович, М. Лабунька, О. Ковшевич, Денис Січинський, Соломія Крушельницька, А. Пацлавський, Е. Якимів, І. Легкий, В. Огірко, Т. Гриценко, Л. Мігоцький, Олег Шупляк, Роман Гермак, Плиска Михайло, отець Нижанківський Остап.

У місті перебував курфюрст Саксонії та король Польщі Август III Фрідріх[51].

1655 року у замку перебували шведські війська.

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Місто Країна Дата угоди
Ключборк Польща Польща 16.06.2001
Миколаїв Україна Україна ∞ — ∞

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. її помилково називають також Троїцьким собором
  3. Береговая Н. А. Палеолетические местонахождения СРСР. — С. 81, 128
  4. Szajnocha K. Jadwiga a Jagiełło, 13741413. — Lwów : nakładem awtora, 1861. — T. III. — S. 315. (пол.)
  5. а б Nestorów R. Brzeżany. Wiadomości na temat miasta i jego zabytków // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Antykwa, 2007. — T. 15. — 599 il. — S. 29. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ​ISBN 978-83-89273-49-9​.
  6. Акти ґродські і земські. — Львів, 1887. — Т. 12. — С. 393 (пол., лат.)]
  7. Родовід Бучацьких (пол.)
  8. Акти ґродські і земські. — Львів, 1887. — Т. 12. — С. 294.
  9. Акти ґродські і земські. — Львів, 1887. — Т. 12. — С. 411.
  10. Акти ґродські і земські. — Львів, 1887. — Т. 12. — С. 379. (пол.) (лат.)
  11. Бемко Володимир. Бережани — Бережанщина // Бережанська Земля. — Т. 1. — С. 18.
  12. Książęta Czartoryscy (02) (пол.)
  13. Lubomirscy (01) (пол.)
  14. Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — С. 179. ISBN 5-7773-0359-5
  15. Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — C. 52.; іл. ISBN 978-617-655-000-6
  16. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 23, іл. ISBN 5-7707-7867-9
  17. s:Українські Січові Стрільці 1914-1920/Поіменний список бойових відділів 1 полку Українських Січових Стрільців#1 сотня
  18. s:Українські Січові Стрільці 1914-1920/Поіменний список бойових відділів 1 полку Українських Січових Стрільців#3 сотня
  19. s:Українські Січові Стрільці 1914-1920/Поіменний список бойових відділів 1 полку Українських Січових Стрільців#5 сотня
  20. s:Українські Січові Стрільці 1914-1920/Поіменний список бойових відділів 1 полку Українських Січових Стрільців#8 сотня
  21. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 76, іл. ISBN 5-7707-7867-9
  22. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр.
  23. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… С. 152
  24. В. Зорик, І. Синишин. Бережани… С. 104
  25. В. Ханас. Бережанська округа (1918—1919) // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 106. — ISBN 966-528-197-6.
  26. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… С. 152
  27. Додатки / Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад — грудень 1918 року)
  28. Бережанська Земля: Історично-Мемуарний Збірник. — Ню Йорк — Лондон — Сидней — Торонто, 1970. — Т. 1. — С. 148.
  29. Інститут історії України
  30. Бергер Е. — «Русалка Дністрова». — 1994. — Грудень.
  31. [1] (Посилання не працює)
  32. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 травня 2015 року № 398-VIII «Про віднесення міста Бережани Бережанського району Тернопільської області до категорії міст обласного значення». / Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2015. — № 25. — С. 201.
  33. На Тернопільщині Бережанське благочиння УАПЦ прийнято до складу УПЦ Київського Патріархату
  34. Будар, Тетяна (4 травня 2008). Пам'яті героїв-«чорнобильців». Бережанське Віче (18). с. 2. 
  35. Тернопільська обласна організація українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Пам'ятники Івану Франку на Тернопільщині. Тернопіль. Редакційно видавничий відділ управління по пресі 1981
  36. [2]
  37. В. Савчук. «Бережанське віче» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 106. — ISBN 966-528-197-6.
  38. М. Друневич. «Жайвір»// Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 569. — ISBN 966-528-197-6.
  39. Н. Волинець. «Бережанська ратуша» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 106. — ISBN 966-528-197-6.
  40. Б. Мельничук. «Бережанський вістник» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 106–107. — ISBN 966-528-197-6.
  41. Б. Мельничук. «Бережанські вісти» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 110. — ISBN 966-528-197-6.
  42. Б. Мельничук. «Книжочка миссійна» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 99. — ISBN 966-528-199-2.
  43. Розклад руху автобусів з станції «Бережани» на 2008 рік
  44. Бережани (Тернопільська область). Стадіон «Нива» // ЯК ВИГЛЯДАЄ УКРАЇНСЬКА ФУТБОЛЬНА ГЛИБИНКА (ФОТО)
  45. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів: «Тріада плюс», 2010. — 228 с., іл. с. 177
  46. Б. Мельничук, Б. Савак. Стеткевич Лев Васильович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 594. — ISBN 978-966-528-318-8.
  47. Я. Мазурак, С. Ткачов, В. Ханас. Ґаватович Якуб… — С. 445.
  48. Jerzy Dunin-Borkowski. Almanach błękitny. Genealogia żyjących rodów polskich. — Lwów, 1909. — S. 1102 (книга) (1121 інт). (пол.)
  49. Brzozowski S. M. Potocki Jakub Ksawery Aleksander (1863—1934) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 23. (пол.)
  50. Гуцал П. Сатке Владислав // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 230. — ISBN 978-966-528-279-2.
  51. Ханас В. Август ІІІ // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 19. — ISBN 966-528-197-6.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]