Географія Південної Америки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Географія Південної Америки складається з багатьох регіонів та кліматичних зон.

Географія Південної Америки з космосу

Найбільша річка Південної Америки — Амазонка; озера Маракайбо, Патус, Тітікака, Поопо. Багата фауна; в Південній Америці живе 5,6 % населення світу: індіанці (головним чином в районі Анд), білі європейці та чорні африканці, мулати, метиси і самбо; значна частина території безлюдна (переважно басейн Амазонки); найгустіше заселене східне узбережжя; 2/3 населення проживає у містах; міські агломерації: Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес. Південна Америка, четвертий за розмірами материк, майже в два рази більший за Європу (13 % поверхні суходолу Землі), що простягнувся до півдня від Центральної Америки; площа 17864 тис. кв. км; найбільші міста (населення понад 3,5 млн) Буенос-Айрес, Санто-Паулу, Ріо де Жанейро, Богота, Сантьяго, Ліма, Каракас; рельєф: займаючи південну частину суходолу в західній півкулі, Південно-Американський континент простягнувся від Пойнт Галлінас на Карибському узбережжі Колумбії до мису Горн на південному краї острова Горн, що знаходиться поруч з Вогненною Землею. Найпівденніша точка суходолу — мис Фровард на півострові Брунсвік, південне Чилі. Максимальна ширина континенту (5120 км) між Пойнт Паріньяс (Перу) на заході і Пойнт Кокейрос до півночі від Ресіфі (Бразилія) на сході; 5/6 континенту лежить у південній півкулі, а 2/3 у межах тропіків; особливості: озеро Тітікака (найвище від рівня моря судноплавне озеро у світі), Ла Пас (найвище розташована столиця світу), пустеля Атакама, руїни інків у Мачу Пікчу, річки: Амазонка (найбільша у світі і друга за довжиною), Парана, Мадейра, Санто-Франциско, Пурус, Парагвай, Оріноко, Арагуайа, Негро, Уругвай; Найвищий водоспад у світі — Анхель (р. Чурун); виробництво: 44 % світового виробництва кави (Бразилія, Колумбія), 22 % какао (Бразилія), 35 % — цитрусових фруктів, м'яса (Аргентина, Бразилія), соєві боби (Аргентина, Бразилія), бавовна (Бразилія); Аргентина є другим у світі виробником соняшника, Бразилія — найбільший у світі виробник бананів, другий у світі виробник цинку і третій — марганцю, тютюну і манго; Перу другої у світі виробник срібла, Чилі найбільший у світі виробник міді; населення: 285 млн. (1988), щорічний рівень приросту з 1980 по 1985 склав 2,3 %.

Розташування[ред. | ред. код]

Вздовж півн.-зах. і зах. околиці Півд. Америки тягнеться могутній гірський пояс Анд (г. Аконкаґуа, 6960 м), який складається з субширотних і меридіональних хребтів — Північні, Східні, Центральні, Західні, Берегові Кордильєри Анд, між якими лежать внутр. плоскогір'я і плато (Пуна, Альтіплано — в Болівії і Перу) або западини.

Південна частина — Патагонські Анди (вис. до 4058 м) з активним вулканізмом і заледенінням. Велика частина материка зайнята Бразильським (г. Бандейра, 2890 м) і Гвіанським (г. Небліна, 3014 м) плоскогір'ями, розділеними великою Амазонської низовиною (Амазонією).

На північний-захід від Гвіанського плоскогір'я лежить низовина Оріноко, на зах. і півд.-зах. від Бразильського плоскогір'я — рівнини Гран-Чако, Межиріччя, Пампа. На крайньому півдні до Анд примикає плато Патагонії (до 2200 м).

Геологічна будова та рельєф[ред. | ред. код]

За характером геологічної будови й особливостями сучасного рельєфу Південна Америка поділена на дві частини: на сході — древня докембрійська Південно-Американська платформа; на заході — складчастий пояс Анд.

Піднятим ділянкам платформ — щитам — в рельєфі відповідають Бразильське (східна частина континенту) й Гвіанське (північно-східна частина) нагір'я. Їх підняття супроводжувалось утворенням окремих плато й гірських хребтів з крутими, майже вертикальними схилами. Найбільш припіднятою й розчленованою є східна частина Бразильського нагір'я, де виникли брилові гори — сьєри. Найвища точка Бразильського нагір'я — масив Бандейра (2890 м). Найвища точка Гвіанського нагір'я — гора Рорайма (2810 м).

Прогинам Південно-Американської платформи відповідають гігантські низинні рівнини — Амазонська, Оринокська, Ла-Платська. Амазонія займає величезну заболочену низовину від Анд до Атлантичного океану площею понад 5 млн км² і є найбільшою низовиною на Землі.

Андський Захід являє собою одну з найвищих гірських систем земної кулі. З висотою вона вступає лише Тибетсько-Гімалайській гірській країні. 20 вершин Анд піднімаються на висоту понад 6000 метрів. Найвища з них — гора Аконкаґуа (6960 м) знаходиться в Чилійсько-Аргентинських Андах. Анди (продовження Кордельєрів в Південній Америці) — найдовша гірська система планети (близько 9000 км). Формування Анд розпочалось ще в палеозої, в герцинську складчастість. Але основне горотворення в Андах пов'язано з альпійською складчастістю, відтак Анди — переважно молоді гори, що утворилися під час зіткнення літосферних плит на заході материка. У зв'язку з цим в Андах спостерігаються сильний вулканізм (вулкани Льюльяйльяко (6723 м — найвищий на земній кулі), Чимборасо, Котопахі, Санґай, Гуаскаран та інші) й землетруси (найбільшої руйнації завдали землетруси 1960 року — в Чилі, 1970 року — в Перу).

Льодовики Анд надають рельєфу гір різноманітних, часто примхливих, форм. Тут багато гребенів і піків, кріслоподібних заглиблень на схилах гір.

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат субекваторіальний і тропічний, з сухим і вологим періодами, в Амазонії екваторіальний, постійно вологий, на півдні субтропічний і помірний. Визначається географічним положенням її території, особливостями планетарної циркуляції атмосфери, впливом навколишніх водних просторів океанів й океанічних течій, а також особливостями макрорельєфу.

Південна Америка перетинається екватором в північній частині. Тому материк простягся від субекваторіальних широт північної півкулі до помірних широт південної півкулі. В помірні широти заходить лише найвужча частина материка. Таким чином, основна частина материка знаходиться в екваторіальному, субекваторіальному, тропічному і субтропічному поясах й отримує значні суми сонячної радіації.

Основна частина материка розташована в зоні пасатної циркуляції з переважанням на північ від екватора північно-східних, на південь — південно-східних вітрів з боку Атлантичного океану. Повітряні маси з Атлантики насичені вологою (цьому сприяють теплі течії біля східного узбережжя материка) й приносять сильні опади на східне узбережжя материка і, за відсутності перешкод зі сторони рельєфу, проникають аж до Анд, зволожуючи їх східні схили. Внаслідок дії пасатів східні узбережжя Південної Америки дістають близько 2000—3000 мм опадів за рік, а внутрішні рівнинні області подекуди отримують упродовж року понад 1 000 мм опадів[1]. Завдяки цьому Південна Америка є найвологішим материком на Землі.

Вплив Тихого океану в Південній Америці відчутний тільки на вузькій смузі західного узбережжя материка. Це пов'язано з орографічним бар'єром у вигляді Анд, які перешкоджають проникненню повітряних мас з Тихого океану. Крім того поблизу західного узбережжя Південної Америки знаходиться холодна Перуанська течія, яка перешкоджає утворенню опадів. Тому тут утворюється пустеля Атакама, де опади — надзвичайно рідкісне явище. Більша частина західного узбережжя материка отримує 150—200 мм опадів за рік[1].

Південна частина західного узбережжя материка знаходиться в помірних широтах й перебуває під впливом західного перенесення. На західних схилах Патагонських Анд випадає 2000—3000 мм опадів на рік.

В Андах в кожному кліматичному поясі знаходиться область високогірного клімату, де добре виражена висотна поясність. У нижньому поясі гір клімат майже не відрізняється від клімату прилеглих рівнин. Але при піднятті на кожний кілометр підйому відбувається зниження температури на 6°С, зниження тиску на 100 мм ртутного стовпчика, зростає кількість опадів. Анди в Південній Америці перетинають всі кліматичні пояси й мають різну висоту, тому склад висотних поясів на окремих широтах відрізняється. Висотна поясність найкраще виражена в екваторіальному поясі.

Гідрографія[ред. | ред. код]

Більшість річок впадає в Атлантичний океан: Амазонка, Сан-Франсіску, Оріноко, Парана з Парагваєм і інш.

Живлення більшості річок Південної Америки дощове. Лише деякі річки отримують додаткове живлення за рахунок ґрунтових вод, танення снігу й льоду в горах. Всі великі річки материка несуть свої води в Атлантичний океан. До басейну Тихого океану належать короткі гірські річки Анд. Території внутрішнього стоку займають невеликі площі (всього 6 %)[2].

Амазонка — найбагатоводніша річка планети. Вона має найбільший у світі басейн (близько 7,2 млн км²), в якому може розміститися майже вся Австралія. Витоки Амазонки — в Андах, після їх злиття річка кілька тисяч кілометрів тече рівниною. Живиться Амазонка дощовими водами. В неї впадає більш як 500 приток. Ліві та праві притоки розливаються влітку, але оскільки вони розташовані у субекваторіальних поясах Північної та Південної півкуль, то Амазонка повноводна протягом року. Уявлення про величезну масу води, що несе Амазонка, дає її глибина. У нижній течії вона становить понад 100 м. Щосекунди річка скидає в Атлантичний океан у 130 разів більше води, ніж Дніпро. Під час повені вона розливається на 80-100 км.

Парана — друга за величиною річка Південної Америки, яку корінне населення називає «матір'ю моря». Каламутний слід річки помітний в Атлантиці на відстані 100—150 км від берега. За водністю Парана посідає шосте місце з-поміж найбільших річок планети. Парана прокладає свій шлях крізь міцні породи фундаменту платформи, тому для неї звичайними є пороги і водоспади. Мальовничий водоспад Ігуасу на притоці з тією самою назвою спадає з висоти 72 м, розбиваючись на кілька сотень струменів і потоків.

Оріноко бере початок на Гвіанському плоскогір'ї, тому в її долині дуже багато стрімких схилів та уступів, де утворюються водоспади. На одній з приток Оріноко розташований найвищий водоспад світу — Анхель. Його води спадають з висоти 1 054 м. Оріноко також живиться дощовими водами і найповноводнішою буває з червня до серпня.

Рослинність[ред. | ред. код]

Тваринний світ[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]