Щербицький Володимир Васильович: відмінності між версіями

Зовнішні зображення
	Дружина – Щербицька Рада Гаврилівна
	Сімейне фото – Володимир Васильович з дружиною, донькою та сином
	Родина Щербицького В.В.
	Генеральний секретар партії Л.І. Брежнєв з Першим секретарем ЦК КПУ В.В. Щербицьким

Володимир Васильович Щербицький
	Володимир Васильович Щербицький
10-й Перший Секретар ЦК КПУ
	25 травня 1972 — 28 вересня 1989
Попередник	Петро Юхимович Шелест
Наступник	Володимир Антонович Івашко
Народився	17 лютого 1918; Верхньодніпровськ, Катеринославська губернія, УНР (нині Дніпропетровська область, Україна)
Помер	16 лютого 1990 (71 рік); Київ, Українська РСР, СРСР
Похований	Байкове кладовище
Відомий як	політик
Громадянство	УНР→ СРСР
Національність	українець
Alma mater	УДХТУ
Політична партія	КПУ
У шлюбі з	Щербицька Рада Гаврилівна (дівоче прізвище — Жеромська) (1923—2015)
Діти	син Валерій (1946—1991) і дочка Ольга (1953—2014)
Рідня	мати - Тетяна Іванівна Щербицька
	Орден Переможного лютого
Підпис	[[Зображення: \|128px]]
	Медіафайли у Вікісховищі

Інтерактивний перегляд історії

[перевірена версія]

← Попереднє редагування Наступне редагування →

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Версія за 09:24, 3 січня 2019

Володи́мир Васи́льович Щерби́цький (17 лютого 1918, Верхньодніпровськ, Катеринославська губернія, УНР (нині Дніпропетровська область, Україна) — 16 лютого 1990, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський партійний і державний діяч, поборник зросійщення, активно боровся з дисидентами.

Життєпис

Народився 17 лютого 1918 в селянській родині.

У 1934-1935 — інструктор, пропагандист Верхньодніпровського районного комітету ЛКСМУ Дніпропетровської області.

Навчався на механічному факультеті Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, після закінчення якого (1941) працював інженером-механіком, заступником головного механіка Верхньодніпровського дослідного заводу.

Член ВКП(б) з 1941.

У 1941-1942 — навчання у Військовій академії хімічного захисту.

У 1942-1946 — служба в Червоній армії: начальник хімічної служби, бригади, помічник начальника хімічного відділу Закавказького фронту, а потім Закавказького військового округу.

У 1946-1948 — завідувач бюро планово-попереджувального ремонту Дніпродзержинського коксохімічного заводу Дніпропетровської області, секретар партійного бюро Дніпродзержинського коксохімічного заводу імені Орджонікідзе.

З 1948 — на партійній роботі. У січні — серпні 1948 — завідувач організаційно-інструкторським відділом Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області.

У серпні 1948 — грудні 1951 — 2-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області.

У грудні 1951 — серпні 1952 — партійний організатор ЦК ВКП(б) Дніпровського металургійного заводу імені Дзержинського міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

У серпні 1952 — лютому 1954 — 1-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КПУ Дніпропетровської області.

У лютому 1954 — грудні 1955 — 2-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ. У грудні 1955 — грудні 1957 — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ.

У грудні 1957 — травні 1961 — секретар ЦК КПУ.

28 лютого 1961 — 28 червня 1963 — голова Ради Міністрів Української РСР.

У липні 1963 — грудні 1964 — 1-й секретар Дніпропетровського промислового обласного комітету КПУ.

У грудні 1964 — жовтні 1965 — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ.

15 жовтня 1965 — 8 червня 1972 — голова Ради Міністрів Української РСР.

25 травня 1972 — 28 вересня 1989 — 1-й секретар ЦК КПУ.

З вересня 1989 — на пенсії.

Член Ревізійної Комісії КПУ у 1952-1954. Кандидат в члени ЦК КПУ у 1954-1956. Член ЦК КПУ у 1956-1990. Член Президії (Політбюро) ЦК КПУ у грудні 1957 — вересні 1989.

Член Центральної Ревізійної Комісії КПРС у 1956 — 1961. Член ЦК КПРС у 1961 — 1990. Кандидат у члени Президії (Політбюро) ЦК КПРС у жовтні 1961 — грудні 1963 і у грудні 1965 — квітні 1971. Член Політбюро ЦК КПРС у квітні 1971 — вересні 1989.

Депутат Верховної Ради УРСР 4-11-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 5-11-го скликань. З травня 1972 року член Президії обидвох Верховних Рад. Народний депутат СРСР у 1989 — 1990.

Файл:Памятник Щербицкому.jpg

Пам'ятник у Верхньодніпровську

З ім'ям Щербицького пов'язане посилення зросійщення України (під приводом здійснення процесу «злиття націй»), суворе переслідування діячів українського дисидентства, яке призвело фактично до його розгрому; зокрема з його ініціативи партійні з'їзди в Україні та вся діяльність партійного й державного апарату велася російською мовою. На роботі Щербицький спілкувався виключно російською.^[1]

Повністю підтримував політичний курс генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брєжнєва, не чинив опору обмеженню прав УРСР. Після приходу до влади Михайла Горбачова 1 березня 1985 не підтримав «перебудову». Щербицький дозволив будівництво на території республіки низки АЕС, в тому числі й Чорнобильської, у перші дні аварії на ЧАЕС намагався приховати трагедію. У період Щербицького 20 квітня 1978 прийнято нову Конституцію УРСР.

Правління Щербицького припало переважно на період розвиненого соціалізму, в цей час радянська економіка, переважно завдяки налагодженню постачання сировинних енергоносіїв до Західної Європи, функціонувала більш-менш стабільно, тому рівень життя жителів СРСР виріс, у порівнянні з попередніми періодами.

Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості^{[джерело?]}. Велося інтенсивне містобудування, майже в кожному населеному пункті УРСР будувалися багатоповерхові житлові будинки за типовими проектами, великі міста забудовувалися цілими мікрорайонами та житловими масивами таких будівель. Зазвичай такі житла були позбавлені будь-яких естетичних якостей, низьким був і технічний рівень будівництва. Натомість продовжувалося інтенсивне будівництво монументів та споруд в стилі соцреалізму, що мали пропагандистське значення для диктатури компартії. За наказом Щербицького у Києві було збудовано меморіальний комплекс «Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945» (відкритий 9 травня 1981), музей В. Леніна, хоча Ленін ніколи не був у Києві, монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції на честь Жовтневого перевороту, здійснено реконструкцію Хрещатика. Підтримував розвиток спорту, особливо ФК «Динамо». Депутат Верховної Ради від Верхньодніпровського виборчого округу.

28 вересня 1989 пішов у відставку з посади першого секретаря Компартії України внаслідок звільнення пленумом ЦК КПУ у зв'язку з похилим віком. Наступником став Володимир Івашко.

Помер у 1990 у Клінічній лікарні «Феофанія», офіційно від запалення легенів, за твердженнями деяких істориків (Гаманюк М.I.) ймовірно покінчив життя самогубством.^[2] Похований на Байковому кладовищі.

Родина

Дружина — Щербицька Аріадна Гаврилівна (дівоче прізвище — Жеромська) (1923 — 11 листопада 2015).

Їхній шлюб зареєстровано 13 листопада 1945 о 13 годині у Тбілісі, де в той час 27-річний капітан Щербицький служив у танковій бригаді Закавказького військового округу.

Діти: дочка Ольга (померла у 2014), син Валерій (помер у 1991). Ольга та Валерій померли після тривалої хвороби у клінічній лікарні «Феофанія».

Відзнаки та нагороди

Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 13.09.1977), двічі кавалер ордена Жовтневої Революції (16.02.1978, 1982), лауреат Ленінської премії (1982). Нагороджений вісьмома орденами Леніна (1958, 1968, 1971, 1973, 1974, 13.09.1977, 1983, 16.02.1988), орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (1985), медалями, почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (16.02.1978).

Вшанування пам'яті

У місті Верхньодніпровську на проспекті Леніна було встановлено пам'ятник (бронзове погруддя) Володимирові Щербицькому. Його ім’я мала площа в центрі міста, у Верхньодніпровському краєзнавчому музеї створено експозицію (Зал пам'яті), присвячену зв’язкам В.В. Щербицького з регіоном ^[3].
У Дніпрі впродовж 2003 — 2015 існувала вулиця Щербицького (нині — вулиця Олени Блаватської).
Вулиця Щербицького існувала в Кам'янському (з 2016 — вулиця В'ячеслава Чорновола) ^[4].

Див. також

Дніпропетровський клан

Примітки

↑ спогади Леоніда Кравчука → Якубець О. В. Щербицький та ідеологія: до питання щодо причин «маланчуківщини»… — С. 109.
↑ І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.
↑ Історична довідка Верхньодніпровського району
↑ Какие улицы сменили названия в Днепродзержинске

Література

Щербицький Володимир Васильович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 685. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
Володимир Щербицький: Спогади сучасників / за ред. В. Ф. Возіанова, В. К. Врублевського, Ю. Н. Єльченка, Б. В. Іваненка. — К., 2003. — 588 с.
Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 1105.
Табачник Д. Апостол застою. Штрихи до політичного портрета Володимира Щербицького // Вітчизна. — 1992. — № 9. — С. 159—163; № 10. — С. 107—113; № 11. — С. 119—123.
Тронько П. Т. В. В. Щербицький (1918—1990) // Український історичний журнал. — 2003. — № 1. — C. 109—117.
Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 12. — К., 1985. — С. 460.
Шаповал Ю. І.. Щербицький Володимир Васильович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 791. — ISBN 978-966-611-818-2.
Шаповал Ю. І. В. В. Щербицький: особа політика серед обставин часу // Український історичний журнал. — 2003. — № 1. — C. 118—129.
Латиш Ю. В. Володимир Щербицький і Михайло Горбачов: висвітлення взаємовідносин в історіографії та мемуарах // Література та культура Полісся. Вип. 69. — Ніжин, 2012. — С. 283—293.
Латиш Ю. Володимир Щербицький: людина та її епоха // Спільне. — 10 серпня 2017.
Якубець О. В. Щербицький та ідеологія: до питання щодо причин «маланчуківщини» // Український історичний журнал. — 2014. — № 5. — С. 107—125. — ISSN 0130-5247.
Власенко А. К. В. В. Щербицкий и его время. — Харьков, 2009. — 319 с. (рос.)
Врублевский В. К. Владимир Щербицкий: записки помощника: слухи, легенды, документы. — К., 1993. — 254 с. (рос.)
Лесниченко Ирина. Рассказывает дочь Щербицких Ольга… // Факты. — 2010. — 13 нояб. — С. 4. (рос.)

Публікації

[1] спогади Леоніда Кравчука → Якубець О. В. Щербицький та ідеологія: до питання щодо причин «маланчуківщини»… — С. 109.

[2] І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.

[3] Історична довідка Верхньодніпровського району

[4] Какие улицы сменили названия в Днепродзержинске

[1]

[2]

[3]

[4]

@@ Рядок 38: / Рядок 38: @@
 {{ряд2|{{Орден Переможного лютого}}}}
 }}
 [[Файл:Индира Ганди и Секретарь ЦК КПУ В.В.Щербицкий в Киеве в 1982 году.jpg|thumb|302px|Секретар ЦК [[Комуністична партія України|КПУ]] В.&nbsp;В.&nbsp;Щербицький зустрічає [[Індіра Ганді|Індіру Ганді]] у Києві, 1982. Фото [[Бормотов Олександр Тимофійович|О.&nbsp;Т.&nbsp;Бормотова]]]]
-'''Володи́мир Васи́льович Щерби́цький''' ([[17 лютого]] [[1918]], [[Верхньодніпровськ]]&nbsp;— [[16 лютого]] [[1990]], [[Київ]])&nbsp;— український радянський партійний і [[державний діяч]], поборник [[Русифікація України|русифікації]], активно [[Дисидентський рух у СРСР#Культурне життя періоду «застою»|боровся з дисидентами]].
+'''Володи́мир Васи́льович Щерби́цький''' ([[17 лютого]] [[1918]], [[Верхньодніпровськ]], [[Катеринославська губернія]], [[УНР]] (нині [[Дніпропетровська область]], [[Україна]]) — [[16 лютого]] [[1990]], [[Київ]], [[Українська РСР]], [[СРСР]])&nbsp;— український радянський партійний і [[державний діяч]], поборник [[Русифікація України|зросійщення]], активно [[Дисидентський рух у СРСР#Культурне життя періоду «застою»|боровся з дисидентами]].
 == Життєпис ==
-Народився [[17 лютого]] 1918 року в селянській родині.
+Народився [[17 лютого]] 1918 в селянській родині.
-У 1934&nbsp;— 1935&nbsp;р.&nbsp;— інструктор, пропагандист Верхньодніпровського районного комітету [[ЛКСМУ]] Дніпропетровської області.
+У 1934-1935 — інструктор, пропагандист Верхньодніпровського районного комітету [[ЛКСМУ]] Дніпропетровської області.
 Навчався на механічному факультеті [[Український державний хіміко-технологічний університет|Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту]], після закінчення якого ([[1941]]) працював інженером-механіком, заступником головного механіка Верхньодніпровського дослідного заводу.
-Член [[ВКП(б)]] з 1941 року.
+Член [[ВКП(б)]] з 1941.
+У 1941-1942 — навчання у Військовій академії хімічного захисту.
+У 1942-1946 — служба в Червоній армії: начальник хімічної служби, бригади, помічник начальника хімічного відділу Закавказького фронту, а потім Закавказького військового округу.
+У 1946-1948 — завідувач бюро планово-попереджувального ремонту Дніпродзержинського коксохімічного заводу Дніпропетровської області, секретар партійного бюро Дніпродзержинського коксохімічного заводу імені Орджонікідзе.
+З [[1948]] — на партійній роботі. У січні&nbsp;— серпні 1948 — завідувач організаційно-інструкторським відділом Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області.
+У серпні 1948&nbsp;— грудні 1951 — 2-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області.
-У липні 1941&nbsp;— 1942&nbsp;р.&nbsp;— навчання у Військовій академії хімічного захисту. У 1942&nbsp;— 1946&nbsp;р.&nbsp;— служба в Червоній армії: начальник хімічної служби, бригади, помічник начальника хімічного відділу Закавказького фронту, а потім Закавказького військового округу.
+У грудні 1951&nbsp;— серпні 1952 — партійний організатор ЦК ВКП(б) Дніпровського металургійного заводу імені Дзержинського міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
-У 1946&nbsp;— 1948&nbsp;р.&nbsp;— завідувач бюро планово-попереджувального ремонту Дніпродзержинського коксохімічного заводу Дніпропетровської області, секретар партійного бюро Дніпродзержинського коксохімічного заводу імені Орджонікідзе.
-Від [[1948]] року на партійній роботі. У січні&nbsp;— серпні 1948&nbsp;р.&nbsp;— завідувач організаційно-інструкторським відділом Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області. У серпні 1948&nbsp;— грудні 1951&nbsp;р.&nbsp;— 2-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області.
+У серпні 1952&nbsp;— лютому 1954 — 1-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КПУ Дніпропетровської області.
+У лютому 1954&nbsp;— грудні 1955 — 2-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ. У грудні 1955&nbsp;— грудні 1957 — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ.
-У грудні 1951&nbsp;— серпні 1952&nbsp;р.&nbsp;— партійний організатор ЦК ВКП(б) Дніпровського металургійного заводу імені Дзержинського міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. У серпні 1952&nbsp;— лютому 1954&nbsp;р.&nbsp;— 1-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КПУ Дніпропетровської області.
+У грудні 1957&nbsp;— травні 1961 — секретар [[Центральний комітет Комуністичної партії України|ЦК КПУ]].
-У лютому 1954&nbsp;— грудні 1955&nbsp;р.&nbsp;— 2-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ. У грудні 1955&nbsp;— грудні 1957&nbsp;р.&nbsp;— 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ.
+лютого 1961&nbsp;— 28 червня 1963 — голова Ради Міністрів Української РСР.
-У грудні 1957&nbsp;— травні 1961&nbsp;р.&nbsp;— секретар [[Центральний комітет Комуністичної партії України|ЦК КПУ]].
+У липні 1963&nbsp;— грудні 1964 — 1-й секретар Дніпропетровського промислового обласного комітету КПУ.
-лютого 1961&nbsp;— 28 червня 1963&nbsp;р.&nbsp;— голова Ради Міністрів Української РСР.
-У липні 1963&nbsp;— грудні 1964&nbsp;р.&nbsp;— 1-й секретар Дніпропетровського промислового обласного комітету КПУ. У грудні 1964&nbsp;— жовтні 1965&nbsp;р.&nbsp;— 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ.
+У грудні 1964&nbsp;— жовтні 1965 — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ.
-жовтня 1965&nbsp;— 8 червня 1972&nbsp;р.&nbsp;— голова Ради Міністрів Української РСР.
+жовтня 1965&nbsp;— 8 червня 1972 — голова Ради Міністрів Української РСР.
-травня 1972&nbsp;— 28 вересня 1989&nbsp;р.&nbsp;— 1-й секретар [[ЦК КПУ]].
+травня 1972&nbsp;— 28 вересня 1989 — 1-й секретар [[ЦК КПУ]].
 З вересня 1989&nbsp;— на пенсії.
-Член Ревізійної Комісії [[КПУ]] у 1952&nbsp;— 1954&nbsp;р. Кандидат в члени [[ЦК КПУ]] у 1954&nbsp;— 1956&nbsp;р. Член [[ЦК КПУ]] у 1956&nbsp;— 1990&nbsp;р. Член Президії (Політбюро) [[ЦК КПУ]] у грудні 1957&nbsp;— вересні 1989&nbsp;р.
+Член Ревізійної Комісії [[КПУ]] у 1952-1954. Кандидат в члени [[ЦК КПУ]] у 1954-1956. Член [[ЦК КПУ]] у 1956-1990. Член Президії (Політбюро) [[ЦК КПУ]] у грудні 1957&nbsp;— вересні 1989.
-Член Центральної Ревізійної Комісії [[КПРС]] у 1956&nbsp;— 1961&nbsp;р. Член [[Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу|ЦК КПРС]] у 1961&nbsp;— 1990&nbsp;р. Кандидат у члени Президії (Політбюро) [[ЦК КПРС]] у жовтні 1961&nbsp;— грудні 1963&nbsp;р і у грудні 1965&nbsp;— квітні 1971&nbsp;р. Член Політбюро [[ЦК КПРС]] у квітні 1971&nbsp;— вересні 1989&nbsp;р.
+Член Центральної Ревізійної Комісії [[КПРС]] у 1956&nbsp;— 1961. Член [[Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу|ЦК КПРС]] у 1961&nbsp;— 1990. Кандидат у члени Президії (Політбюро) [[ЦК КПРС]] у жовтні 1961&nbsp;— грудні 1963 і у грудні 1965 — квітні 1971. Член Політбюро [[ЦК КПРС]] у квітні 1971&nbsp;— вересні 1989.
-Депутат [[Верховна рада УРСР|Верховної Ради УРСР]] 4-11-го скликань. Депутат [[Верховна рада СРСР|Верховної Ради СРСР]] 5-11-го скликань. З травня [[1972]] року член Президії обидвох Верховних Рад. Народний депутат СРСР у 1989&nbsp;— 1990&nbsp;р.
+Депутат [[Верховна рада УРСР|Верховної Ради УРСР]] 4-11-го скликань. Депутат [[Верховна рада СРСР|Верховної Ради СРСР]] 5-11-го скликань. З травня [[1972]] року член Президії обидвох Верховних Рад. Народний депутат СРСР у 1989&nbsp;— 1990.
 [[Файл:Памятник Щербицкому.jpg|міні|Пам'ятник у [[Верхньодніпровськ]]у]]
-З ім'ям Щербицького пов'язане посилення [[русифікація|русифікації]] України (під приводом здійснення процесу «злиття націй»), суворе переслідування діячів українського [[дисидентський рух|дисидентства]], яке призвело фактично до його розгрому; зокрема з його ініціативи партійні з'їзди в Україні та вся діяльність партійного й державного апарату велася [[російська мова|російською мовою]]. На роботі Щербицький спілкувався виключно російською.<ref>спогади Леоніда Кравчука → ''Якубець О.''&nbsp;В.&nbsp;Щербицький та ідеологія: до питання щодо причин «маланчуківщини»…&nbsp;— С. 109.</ref>
+З ім'ям Щербицького пов'язане посилення [[русифікація|зросійщення]] України (під приводом здійснення процесу «злиття націй»), суворе переслідування діячів українського [[дисидентський рух|дисидентства]], яке призвело фактично до його розгрому; зокрема з його ініціативи партійні з'їзди в Україні та вся діяльність партійного й державного апарату велася [[російська мова|російською мовою]]. На роботі Щербицький спілкувався виключно російською.<ref>спогади Леоніда Кравчука → ''Якубець О.''&nbsp;В.&nbsp;Щербицький та ідеологія: до питання щодо причин «маланчуківщини»…&nbsp;— С. 109.</ref>
-Повністю підтримував політичний курс генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, не чинив опору обмеженню прав УРСР. Після приходу до влади М. Горбачова [[1 березня]] [[1985]]&nbsp;р. не підтримав «перебудову». Щербицький дозволив будівництво на території республіки низки АЕС, в тому числі й Чорнобильської, у перші дні аварії на [[ЧАЕС]] намагався приховати трагедію. У період Щербицького [[20 квітня]] [[1978]]&nbsp;р. було прийнято нову [[Конституція УРСР|Конституцію УРСР]].
+Повністю підтримував політичний курс генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брєжнєва, не чинив опору обмеженню прав УРСР. Після приходу до влади Михайла Горбачова [[1 березня]] [[1985]] не підтримав «перебудову». Щербицький дозволив будівництво на території республіки низки АЕС, в тому числі й Чорнобильської, у перші дні аварії на [[ЧАЕС]] намагався приховати трагедію. У період Щербицького [[20 квітня]] [[1978]] прийнято нову [[Конституція УРСР|Конституцію УРСР]].
 Правління Щербицького припало переважно на період [[Розвинений соціалізм|розвиненого соціалізму]], в цей час радянська економіка, переважно завдяки налагодженню постачання сировинних енергоносіїв до Західної Європи, функціонувала більш-менш стабільно, тому рівень життя жителів СРСР виріс, у порівнянні з попередніми періодами.
-Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості{{джерело}}. Велося інтенсивне містобудування, майже в кожному населеному пункті УРСР будувалися багатоповерхові житлові будинки за [[Типове проектування|типовими проектами]], великі міста забудовувалися цілими [[мікрорайон]]ами та житловими масивами таких будівель. Зазвичай такі житла були позбавлені будь-яких естетичних якостей, низьким був і технічний рівень будівництва. Натомість продовжувалося інтенсивне будівництво монументів та споруд в стилі [[соцреалізм]]у, що мали пропагандистське значення для диктатури [[КПРС|компартії]]. За наказом Щербицького у Києві було збудовано меморіальний комплекс «[[Національний музей історії України у Другій світовій війні|Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945&nbsp;рр.]]» (відкритий [[9 травня]] [[1981]]&nbsp;р.), [[Український дім|музей В. Леніна]], хоча [[Ленін]] ніколи не був у Києві, [[Монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції (Київ)|монумент Жовтневої площі]] на честь [[Жовтневий переворот|Жовтневого перевороту]], здійснено реконструкцію [[Хрещатик]]а. Щербицький підтримував розвиток спорту, особливо [[Динамо (Київ)|ФК «Динамо»]]. Депутат [[Верховна Рада УРСР|Верховної Ради]] від Верхньодніпровського виборчого округу.
+Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості{{джерело}}. Велося інтенсивне містобудування, майже в кожному населеному пункті УРСР будувалися багатоповерхові житлові будинки за [[Типове проектування|типовими проектами]], великі міста забудовувалися цілими [[мікрорайон]]ами та житловими масивами таких будівель. Зазвичай такі житла були позбавлені будь-яких естетичних якостей, низьким був і технічний рівень будівництва. Натомість продовжувалося інтенсивне будівництво монументів та споруд в стилі [[соцреалізм]]у, що мали пропагандистське значення для диктатури [[КПРС|компартії]]. За наказом Щербицького у Києві було збудовано меморіальний комплекс «[[Національний музей історії України у Другій світовій війні|Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945]]» (відкритий [[9 травня]] [[1981]]), [[Український дім|музей В. Леніна]], хоча [[Ленін]] ніколи не був у Києві, [[Монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції (Київ)|монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції]] на честь [[Жовтневий переворот|Жовтневого перевороту]], здійснено реконструкцію [[Хрещатик]]а. Підтримував розвиток спорту, особливо [[Динамо (Київ)|ФК «Динамо»]]. Депутат [[Верховна Рада УРСР|Верховної Ради]] від Верхньодніпровського виборчого округу.
-[[28 вересня]] [[1989]] Щербицький пішов у відставку з посади першого секретаря Компартії України внаслідок звільнення пленумом [[ЦК КПУ]] у зв'язку з похилим віком. Наступником став [[Івашко Володимир Антонович|Володимир Івашко]].
+[[28 вересня]] [[1989]] пішов у відставку з посади першого секретаря Компартії України внаслідок звільнення пленумом [[ЦК КПУ]] у зв'язку з похилим віком. Наступником став [[Івашко Володимир Антонович|Володимир Івашко]].
-Помер у [[1990]] році у [[Клінічна лікарня "Феофанія"|Клінічній лікарні «Феофанія»]], офіційно від [[запалення легенів]], за твердженнями деяких істориків (Гаманюк М.I.) ймовірно покінчив життя самогубством.<ref>[http://histpol.pl.ua/pages/content.php?page=3490 І.&nbsp;З.&nbsp;Підкова, Р.&nbsp;М.&nbsp;Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.]</ref> Похований на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі.]]
+Помер у [[1990]] у [[Клінічна лікарня "Феофанія"|Клінічній лікарні «Феофанія»]], офіційно від [[запалення легенів]], за твердженнями деяких істориків (Гаманюк М.I.) ймовірно покінчив життя самогубством.<ref>[http://histpol.pl.ua/pages/content.php?page=3490 І.&nbsp;З.&nbsp;Підкова, Р.&nbsp;М.&nbsp;Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.]</ref> Похований на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі.]]
 == Родина ==
@@ Рядок 104: / Рядок 114: @@
 Дружина&nbsp;— [[Щербицька Аріадна Гаврилівна]] (дівоче прізвище&nbsp;— Жеромська) (1923&nbsp;— 11 листопада 2015).
-Їхній шлюб зареєстровано 13 листопада 1945 року о 13 годині у [[Тбілісі]], де в той час 27-річний капітан Щербицький служив у танковій бригаді Закавказького військового округу.
+Їхній шлюб зареєстровано 13 листопада 1945 о 13 годині у [[Тбілісі]], де в той час 27-річний капітан Щербицький служив у танковій бригаді Закавказького військового округу.
-Діти: дочка Ольга (померла у 2014 році), син Валерій (помер у 1991 році). Ольга та Валерій померли після тривалої хвороби у [[Клінічна лікарня "Феофанія"|клінічній лікарні «Феофанія»]].
+Діти: дочка Ольга (померла у 2014), син Валерій (помер у 1991). Ольга та Валерій померли після тривалої хвороби у [[Клінічна лікарня "Феофанія"|клінічній лікарні «Феофанія»]].
 == Відзнаки та нагороди ==

Щербицький Володимир Васильович: відмінності між версіями

Версія за 09:24, 3 січня 2019

Зміст

Життєпис

Родина

Відзнаки та нагороди

Вшанування пам'яті

Див. також

Примітки

Література

Публікації

Навігаційне меню

Щербицький Володимир Васильович: відмінності між версіями

Версія за 09:24, 3 січня 2019

Життєпис

Родина

Відзнаки та нагороди

Вшанування пам'яті

Див. також

Примітки

Література

Публікації

Навігаційне меню

Пошук