Донецько-Криворізька Радянська Республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Донецько-Криворізька Радянська Республіка
Українська Народна Республіка Рад Flag of Ukrainian People's Republic of the Soviets.svg
12 лютого 1918 – 19 березня 1918 УНР Flag of Ukraine.svg

Прапор ДКР

Прапор

Розташування ДКР
Донецько-Криворізька Радянська Республіка
Столиця Харків, Луганськ
Мови російська мова
Форма правління Соціалістична республіка
Голова Ради народних комісарів Сергєєв Федір Андрійович (Артем)
Історичний період Перша світова війна
 - Заснування 30 січня 1918
 - Ліквідація 17 лютого 1919

Доне́цько-Криворі́зька Радя́нська Респу́бліка, ДКРР, ДКР — короткочасна радянська республіка, що була проголошена 11 лютого 1918 року на четвертому обласному з'їзді Рад робітничих депутатів Донецького і Криворізького басейнів у Харкові, й формально існувала трохи більше місяця. У різних документах також:

  • Донецька Республіка, Донецька республіка Рад;
  • Республіка Донецького і Криворізького (в деяких документах — Криворогскаго) басейнів;
  • Федеративна республіка Донецького басейну, Донецька Федерація;
  • В усному і неформальному спілкуванні вживалися назви Донкривбас, Кривдонбасс і навіть просто республіка Донбас.[1]

Історія[ред.ред. код]

Передісторія[ред.ред. код]

Приміщення Дворянського зібрання в Харкові

Скрипник стверджував що ідеї «відділення Донецького басейну від України» виникли і «бродили в головах деяких наших товаришів» ще в серпні-жовтні 1917 року.[2]

Україна у 1918 р. зеленим — ДКРР, салатовим — УНР, білим — ЗУНР, синім — Одеська Радянська Республіка, коричневим- РСР Тавриди.

У суботу, 9 грудня, у приміщенні Дворянського зібрання в Харкові відкрився III екстрений з'їзд Рад Донецько-Криворізької області, який був у спішному порядку зібраний, щоб обговорити ставлення до Центральної Ради та «українське питання». На думку автора передмови до матеріалів по ДКР в «Літописі революції» X. Мишкіс, крім усього іншого цей з'їзд «повинен був вирішити питання про організацію республіки» — Донецько-Криворізької республіки.[3]

За словами Бош, меншовицька фракція на з'їзді пропонувала обмежитися прийняттям «постанови, яким Донецько-Криворізька область оголошує себе автономною областю, незалежної ні від української центральної влади, ні від російської», а Харківську Раду вважати «вищим органом влади в області».[4]

Після проголошення Четвертого універсалу Центральної Ради, що оголошував створення незалежної України з поширенням її кордонів на Донецько-Криворізьку область .В середовищі місцевих політичних кіл з'явилася ідея проведення опитування населення яка була підтримана та виконкомом Донецько-Криворізької області (на той момент в ньому складалося 7 більшовиків і 13 меншовиків та есерів). Резолюція закликала до проведення референдуму про політичне майбутнє регіону.[5]

На референдумі з приводу приналежності тих чи інших регіонів до України наполягало тоді і радянське керівництво Росії. Про це недвозначно заявив представник ленінського Раднаркому Йосип Сталін у переговорах по прямому дроту з одним з лідерів Центральної Ради Миколою Поршем 17 листопада 1917.[6]

За словами Магідова вже восени 1917 року виникла ідея створення Донецької республіки Рад. Також пленум виконкому Ради в Харкові відкинув Третій універсал і зажадав референдум про самоврядування краю. На екстренному зїзді меншовиків 3-4 грудня 1917 депутати з Харкова Семен Семків і Арон Сандомирський запропонували виділити Донбас в «особливу самоврядну область»[Джерело?]

Всі ці заяви свідчать про те, що до кінця 1917 — початку 1918 в регіональних організаціях провідних політичних партій Донецько-Криворізької області (включаючи і більшовиків, і меншовиків, і лівих есерів) склався певний консенсус з приводу декількох принципових положень: 1) Донецько -Кріворожскій регіон, включаючи ті райони Донбасу, які перебували в Області Війська Донського, повинен становити єдине адміністративне ціле; 2) Донецько-Криворізький регіон не може бути відірваний від Росії; 3) долю адміністративної приналежності Донецько-Криворізького регіону повинні визначити самі його жителі на референдумі або плебісциті.

IV обласний з'їзд рад Донецько — Криворізької області[ред.ред. код]

14 лютого 1918 (Дата опублікування в газеті).

Обласний з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів постановив утворити Раду Народних Комісарів Донецького і Криворізького басейнів.

Обласний з'їзд виділив область в Донецьку Республіку.

Обласний з'їзд ухвалив націоналізувати вугільну промисловість, муніціпалізувати в містечках, селищах та містах будинки великих власників.

Прийняти постанову про введення для шахтарів щорічних двомісячних відпусток.

Обласна Рада народного господарства зміцьнює свій вплив і незабаром приступить до організації постачання рудників товарами споживання через магазини приватних торгівців, які будуть секвеструвати.

На черзі — знищення приватної торгівлі в шахтах.

Пролетаріат починає оволодівати апаратами виробництва та обміну. Ми йдемо вперед.

«Донецький пролетар» (Харків) М 72, 14 лютого 1918[7]

Брестський мир[ред.ред. код]

3 березня було підписано Брестський мир між Петроградом і Берліном. В ДКР ще до звісток про вторгнення німців переважали «прихильники війни до переможного кінця». Чималу роль у визначенні позиції еліти ДКР зіграв глава ВРНГ Н. Осинський (Валеріан Валеріанович Оболенський[ru]). Одне з об'єднаних засідань комітету ДКР і виконкому Рад, 26 лютого, було спеціально присвячене виробленню позиції щодо Брестського миру. Вийшло воно досить бурхливим і мало не переросло в бійку. Зважаючи на бурхливий характер дебатів вся більшовицька делегація покинула зал засідань. В результаті була прийнята есерівська резолюція, яка засуджує ідею укладення миру.[8]

В республіці Донбас в березні прокотилася хвиля протирадянських маніфестацій. Залізничники ст. Авдіївка вимагають установчих зборів. В Люботині, Слов'янську — збройний виступ куркульства. В Катеринославі -демонстрації за установчі збори, спроби роззброєння червоної гвардії.[9]

В останні дні лютого більшовицький актив ДКР провів нічне засідання без Артема, який знаходився у Петрограді, щоб виробити свою позицію з приводу Брестського миру. Основним доповідачем був нарком ДКР Межлаук, він закликав засудити договір. Позицію реалістів на цьому засіданні представляв тільки Ворошилов, який заявив: «в даний момент ми не в змозі воювати». За пропозицією Оболенського більшовика ДКР в час ночі прийняли резолюцію, в якій взагалі взяли відповідальність на себе за організацію опору німцям. У його ж відсутність обласний комітет ДКР під головуванням Васильченка прийняв резолюцію з засудженням підписання Брестського миру. Як би не обробляли Артема, на партійному з'їзді 6 березня 1918, він повністю встав на сторону Леніна.

Нарком Васильченко перед наступом німецьких сил на територію ДКР заявив, що Брестський мир не стосується ДКР: "Щасливий результат для місцевої радянської влади оратор бачить в тому що недавно Проголошена Донецька республіка. Дії того пункту мирного договору, який стосується України, природно не поширюється, на Харків і Донецький басейн ".[10]

У лютому Артем особисто направив ноту кайзеру Німеччини, в якій пояснював що регіон не входить до складу України, і попереджав, що в разі вторгнення в суверенну республіку робітники піднімуться зі зброєю проти окупантов.[11]

6 квітня відбулось останнє засідання Ради Народних комісарів у Харкові, на якому Артем висловив свою позицію у ставленні до Центральної Ради:

« «Рада, що вторглася в межі Донецької республіки, пропонує Радянській владі припинити братовбивчу війну, Рада вважає демократичним світом такий світ, яким територія нашої республіки буде наповнена військами Ради, і воля народу буде розчавлена ​​силою німецьких штиків. Але миру без визнання Донецької республіки обома сторонами бути не може ».[12]  »

Оборона Донецько — Криворізької республіки[ред.ред. код]

Оборона Донецько-Криворізької республіки

В. Ленін у своєму листі до Г. Орджонікідзе 14 березня 1918 р. висловив свою позицію щодо ДКР:

« «Що стосується Донецької республіки, передайте товаришам Васильченку, Жакову і іншим, що як би вони не ухитрялися виділити з України свою область, вона, судячи з географії Винниченка, все одно буде включена в Україну, і німці будуть її завойовувати. Зважаючи на це абсолютно безглуздо з боку Донецької республіки відмовлятися від єдиного з рештою України фронту оборони (виділено. - Н.К.). Межлаук в Пітері, і він погодився визнати Донецький басейн автономною частиною України; Артем також згоден з цим; тому завзятість деяких товаришів з Донецького басейну походить на нічим не обґрунтований і шкідливий каприз, абсолютно неприпустимий в нашому партійному середовищі. Втлумачте все це, тов. Серго, кримсько-донецьким товаришам і добийтеся створення єдиного фронту оборони (виділено. - Н.К.). Ленін».[13]  »

15 березня військові формування ДКР вступили в перший бій з німцями під Бахмачем (див. Битва під Бахмачем).

18 березня німецькі війська вторглися на територію ДКР, зустрівши супротив загону луганських робітників під командуванням Ворошилова. 26 березня уряд Німеччини заявив Росії, що німці мають намір окупувати Катеринославську і Харківську губернію. 28 березня Раднарком ДКР звернувся до населення із закликом боротися проти німецьких окупантів. 29 березня наркоми ДКР Васильченко, Філов, Жаков написали заяви про вихід зі складу Раднаркому в знак протесту проти спроб об'єднати Донецьку республіку з Україною.

6 квітня відбулося останнє засідання Харківської ради.

7 квітня, коли бої з німцями велися вже у Харкові Артем і його соратники опублікували відозву від імені ДКР.

« Всім! Всім! Всім! Київський уряд Ради вторгся в межі нашої Донецько-Криворізької Республіки. Ми заявляємо, що Київський уряд не може посилатися, завойовуючи нашу республіку германо-австрійськими багнетами, ні на які історичні та інші права, крім права на завоювання.  »
Будинок Ради народних комісарів ДКР у місті Луганськ.

8 квітня уряд ДКР на чолі з Артемом залишив Харків і після бою під Змієвом попрямував до Луганська. 9 квітня уряд ДКР прибув до Луганська. 20 квітня в Микитівці Вседонецька військова нарада постановила розпочати евакуацію в Царицин. 22 німці зайняли Юзівку. 24-26/04 війська ДКР тимчасово відкинули німецьку армію на ділянці Родакове — Мілова під Луганском. 26 квітня війська ДКР під керівництвом Ворошилова і Артема почали 68 денний похід на Царицин.

Царицинський похід[ред.ред. код]

Царицинський похід

4 квітня останні донецькі війська залишили територію ДКР. 3 липня після тривалого походу війська ДКР прибули під Царицин. 25 листопада Донецько-Криворізький обком КПбУ звернувся до населення краю з закликом об'єднання України та Росії.

Уряд[ред.ред. код]

Докладніше: Уряд ДКР

На з'їзді 170 делегатів на багатопартійній основі сформували постійно діючий орган — Обласний комітет Рад, який був попередником Ради народних комісарів ДКР. Після цього була створена Рада народніх Комісарів ДКР, і Обласний комітет ДКР. Обласний комітет Рад там інші органи влади в регіоні до осені 1917 припинили своє існування.

Всього було проведено 4 обласних з'їзди рад: I з'їзд 25 квітня по 6 травня 1917 р.

II з'їзд 6 жовтня 1917 р.

III з'їзд 9 грудня 1917 р.

IV з'їзд 27 січня 1918 р

Органи управління Донецької республіки[ред.ред. код]

З'їзд Рад ДКР

Обласний комітет Рад робітничих депутатів Донецько-Криворізької області

Раднарком ДКР

1)Харківська губернська Рада. 2)Катеринославська губернська Рада. 3)Центральний ревком Донбасу (Юзівка​​). 4)Луганський Раднарком

Повітові, міські та сільські Ради.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

ДКР мала контакти з іноземними державами та їх представниками. Справа втому що в Харкові до 1917 року було кілька консульств: Франції, Персії, Бельгії, Швеції, Великобританії. З початком революції деякі консульства припинили свою роботу, але у зв'язку з тим, що в Донбасі були великі підприємства, в які вклали гроші (в першу чергу Франція, Бельгія, Британія), консульства продовжували роботу і намагалися захищати інвестиції своїх громадян. Достовірно відомо, що з керівництвом ДКР активно контактував консул Франції. Обласний комітет кілька разів приймав звернення консула Бельгії, пов'язані з тим же- захистом прав бельгійських інвесторів в Донбасі.

Члени першого повітового виконкому Юзівки.

Обставини змусили керівників ДКР оголосити про введення власної зовнішньої політики. За кілька днів до вступу німців до Харкова Раднарком ДКР самостійно звертався до урядів світових держав про неприпустимість вторгнення німців в республіку, а Артем став підписувати документи як нарком закордонних справ.

Визнання республіки[ред.ред. код]

Раднарком РРФСР не визнав Донецько-Криворізьку Республіку ні самостійною республікою, ні частиною Російської Федерації. А в телеграмах представникам РНК в Україні м. Орджонікідзе і В.Антонову-Овсієнку В.Ленін вимагав суворого дотримання суверенітету Радянської України, невтручання в діяльність ЦВК Рад України, тактовності в національному питанні, турботи про зміцнення співробітництва Української і Російської Радянських республік.

Армія[ред.ред. код]

Докладніше: Донецька армія

16 березня 1918 Раднарком ДКР видав « Декрет військових дій», де оголосив про "вступ республіки в Південноросійський військовий союз з метою спільної боротьби з німецькою окупацією ". 27 березня, для оборони Донбасу від німецьких інтервентів, командуючою радянськими військами Півдня Росії В. А. Антонов -Овсієнко видав наказ про формування армії, що отримала назву Донецька

Територія[ред.ред. код]

Донецько-Криворізька Радянська Республіка територіально охоплювала Сумщину, Харківщину, Донеччину, Катеринославщину з Олександрівськом, Херсонщину з Кривим Рогом, Єлисаветградом та частину Області Війська Донського по лінії залізниці Ростов-Лиха (фактично все Лівобережжя) з Таганрогом і Олександро-Грушевським (тепер — Шахти, Росія) зі столицею у Харкові.

На I з'їзді Ради робітничих депутатів Донецької та Криворізької облості, була проведена адміністративна реформа, територію поділили на 12 районів. У кожен район входило 10-20 місцевих рад. Зрештою обласний з'їзд прийняв положення про організаційну структуру СДКо, яка була розбита на 11 районів: Харківський, Катеринославський, Олександрівсько-Грушевський, Юзівський, Рівненсько-Должанський, Криворізький, і Ростово-Донський, Новочеркаський, Таганрозький, Луганський, Чистяківський. Ці територии в результаті і склали ДКР (в обігу уряду ДКР від 7 квітня 1918)

У Раднаркомі ДКР також розробили план адміністративного поділу на наступні економічні райони: Харківський, Катеринославський, Верхньодніпровський, Нижньодніпровський, Бахмутський, Александрогрушевскій, Таганрозький, Ростовський, Маріупольський, Криворізький.

Реакція на створення[ред.ред. код]

  • Резолюція Харківської організації есерів автор Черневський: "За деяких умов, грубого порушення принципу федерації в цьому не можна угледіти т. к. Донецька республіка може бути автономною всередині федеративної одиниці, для нас не обов'язково об'єднання національності в одну територіальну одиницю. В автономній області (Донецької республіці) національне життя ми зможемо здійснювати згідно нашої програме. "
  • Шулим Айзикович Грузман, глава Горлівсько Щербинівського райкому РСДРП (б) по слова очевидців, «був здивований, почувши про цей крок, але проте підтримав його».[14]
  • Юзівський комітет більшовиків. Лідер юзівських більшовиків Ф. Зайцев згадував: «Наша парторганізація і Рада цілком поділяли ідею організації такої республіки»
  • 5 березня 1918 700 шахтарів Богураевскіх рудників що знаходиться в облості Війська Донського прийняли резолюцію: "1 Збори вітає Рада народних комісарів Донецького і Криворізького басесейнов. 2. Збори висловлює глибоку впевненість, що тов. Артем та інші підуть по тому шляху, який намітив Ленін. "
  • 8 березня Бахмутська повітова Рада заявила: «З'їзд Рад Р. К. та С. Д. вітає Донецьку пролетарську республіку, як частина федеральної Російської республіки Рад, вітає Рада народних комісарів, вимагає від нього неухильного проведення в життя декретів, висунутих Жовтневою революцією».[15]
  • Катеринославська рада народного господарства прийняв резолюцію, в якій вітав «відділення Донецького і Криворізького басейнів в автономну республіку»[16]
  • Відозва Горлівсько-Щербинівського ради Донецької Республіки Рад

Критика[ред.ред. код]

  • ВУЦВК і Народний секретаріат радянської УНР висловилися проти утворення ДКРР в особі Миколи Скрипника який заявив: «Створення ДКР це удар в спину російській мирній делегації, яка дає бій німецьким імперіалістам.»
  • Голова Ради робітничих депутатів Донецької та Криворізької облості лівий есер Лазар Голубовський: «Ми повинні висловитися проти утворення Донецької республіки, в основі якої чисто економічна ознака.»
Федір Сергєєв — голова Ради народних комісарів ДКРР
  • Партія Українських есерів заявила у своїй резолюції: "Заслухавши питання про утворення Донецької республіки і беручи до уваги, що виділення Донецького басейну являеться актом протидержавним, що з економічної точки зору немає ніякої необхідності в цій республіці, Виконавчий Комітет Ради селянських депутатів, твердо стоячи на платформі соціалізму і на принципі націй на самовизначення, висловлюємося проти створення Донецької республіки, включаючи Донецький басейн і Харківську губернію "
  • Рішення Катеринославської Ради яка «висловилася проти створення Донецької республіки»
  • Свердлов а телеграмі від 17 лютого на ім'я Артема говорить: «Харьков. Совдеп. Сергееву-Артему. Виділення вважаємо шкідливим …»
  • Межалук при зустрічі з Артемом заявив: "За вказівкою т. Леніна ми попрямували до т. Сталіна, який повідомив нам, що ЦК вважає неправильним виділенням ДКР зі складу Української Радянської республіки "
  • Антонов-Овсієнко: «Це відділення робочих (виділено. — Н. К.) районів від України, як раз в момент, коли її Радянський уряд в Києві особливо потребувало політичної організаційної під тримки (виступ проти Центральної Ради на Брест-Литовських переговорах з німцями), мені видається і досі серйозним державним промахом».[17]

Повстання і заколоти в ДКР[ред.ред. код]

Ліквідація[ред.ред. код]

На 2 Всеукраїнському з'їзді Рад у Катеринославі, що відбувався з 17 по 19 березня 1918 року Артем, виконуючи настанови Леніна про необхідність створення «єдиного фронту боротьби трудящих України проти ворогів внутрішніх і зовнішніх» заявив, що Донецько-Криворізька Радянська Республіка становить складову частину Радянської України. Керівники республіки взяли участь у роботі з'їзду і увійшли до складу ВУЦВК та Народного Секретаріату.

Військові формування ДКРР влилися до збройних сил (єдиний фронт оборони) радянської України, були підпорядковані їхньому командувачу В.Антонову-Овсієнку.

17 лютого 1919 було прийнято постанову Ради Оборони РРФСР про ліквідацію Донецько-Криворізької радянської республіки.[18]

Рада оборони РРФСР під головуванням Леніна прийняв короткий постанову про долю Донецької республіки: «Просити т. Сталіна через Бюро ЦК провести знищення Крівдонбасса». На це Сталін заявив:

« ..."Ніякого Донкривбасу не буде і не повинно бути, пора б кинуть займатися дурницями".  »

Доля народних комісарів ДКР[ред.ред. код]

Територія ДКР в часи її найбільшого поширення.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Після ліквідації Донецько-Криворізької республіки, колишні землі Області Війська Донського, що входили до її складу, стали частиною Донецької губернії Української СРР. 1924-го року Таганрог, Шахти, Каменськ-Шахтинський з навколишніми землями були повернуті до складу Росії, а в Україні залишилися такі міста сучасних Донецької і Луганської областей, як Макіївка, Харцизьк, Амвросіївка, Красний Луч та Краснодон.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: стр 15.2 т. — М., 1924—1933.
  2. Скрипник, Вибрані твори, стр. 161;
  3. Матеріали та документи про Донецько — Криворізьку республіку, стр. 246.
  4. Бош, Евгения: Год борьбы. стр. 135—136.
  5. Борьба за власть Советов в Донбассе, стр. 236—237.
  6. Сталин, т. 17, стр. 56–57.
  7. Борьба за всласть советов в Донбассе. Сталино 1957. с. 296
  8. Артем на Украине. Документы и материалы. — Харьков, 1961.
  9. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: стр 14, 2 т. — М., 1924—1933.
  10. Наш Юг, 27 феврля 1918 г.
  11. Донецько-Криворізька радянська республіка: історико-політичний аспект: автореф. дис … канд. іст. наук / О. О. Поплавський . — Дніпропетровськ: Б.в., 2010 . — 20 с.
  12. Артем на Украине. Документы и материалы. — Харьков, 1961.
  13. Из истории гражданской войны в СССР / Сб. документов и материалов.
    1918— 1922. В 3-х т. — М.: Сов. Россия, 1960. — Т. 1. — 831 с.
  14. Fridgut. т 2, стр. 352.
  15. Кихтев, стр. 222 «Комунисты Донбасса в период подготовки и проведения Великой Октябрьской социалистической революции». Киев ГИПЛ УССР 1954.
  16. Ревгук В. Я. Донецько-Криворізька республіка. Харків ХГУ 1974
  17. Антонов-Овсеенко В. Строительство Красной Армии в революции.
     — М.: Красная Новь, 1923. — 64 с.
  18. 15 мифов и правда о Донецко-Криворожской республике. // Еженедельник «2000», № 8(547) 25.02.-3.03.2011.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.