Інститут голів держадміністрацій в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 21:33, 13 лютого 2022, створена 95.158.41.37 (обговорення) (категоризація)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
України
Категорія КатегоріяІнші країни

Інститу́т голі́в держадміністра́цій в Украї́ні, Голова державної адміністрації (у побутовому мовленні також — губернатор, намісник) — інституція виконавчої влади в Україні, представників Президента на місцях.

Законодавчий статус

Обласні та місцеві державні адміністрації діють на підставі Закону України «Про місцеві державні адміністрації», затвердженого Верховною Радою України 9 квітня 1999 року[1].

Основні завдання

Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

  • 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
  • 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;
  • 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;
  • 4) підготовку та схвалення прогнозів відповідних бюджетів, підготовку та виконання відповідних бюджетів;
  • 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
  • 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
  • 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Повноваження

До відання місцевих державних адміністрацій належить вирішення питань:

  • 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;
  • 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;
  • 3) бюджету, фінансів та обліку;
  • 4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики;
  • 5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв’язку;
  • 6) науки, освіти, культури, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, сім’ї, жінок, молоді та дітей;
  • 7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;
  • 8) зовнішньоекономічної діяльності;
  • 9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;
  • 10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Див. також

Примітки

Джерела

Посилання