General Dynamics F-16 Fighting Falcon

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з F-16)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
General Dynamics F-16 Fighting Falcon
F-16 Fighting Falcon
General Dynamics F-16 Fighting Falcon
Призначення: багатоцільовий винищувач 
Перший політ: 20 січня 1974 
Прийнятий на озброєння: 17 серпня 1978 
На озброєнні у: Flag of the United States.svg США,
НАТО НАТО,
Ізраїль Ізраїль,
Південна Корея Південна Корея,
Єгипет Єгипет,
Flag of the United Arab Emirates.svg ОАЕ,
Пакистан Пакистан
Туреччина Туреччина
Всього збудовано: 4540[1] 
Вартість одиниці: $ 34 млн (F-16D Block 52)[2] 
Модифікації: F-16XL 
Екіпаж: 1 особа
Максимальна швидкість (МШ): 2410 км/год
МШ біля землі: 1470 км/год
МШ на висоті: 2660 км/год
Бойовий радіус: 550 км
Практична стеля: 18 000 м
Швидкопідйомність: 254 м/с
Довжина: 15,06 м
Висота: 4,88 м
Розмах крила: 9,96 м
Площа крила: 27,87 м²
Кут стрілоподібності крила по лінії ¼ хорд: 40 °
Порожній: 8 570 кг
Споряджений: 12 000 кг
Максимальна злітна: 19 200 кг
Двигуни: 1 ТРДФ General Electric F110 
Тяга (потужність): 76,3 кН 
Тяга форсажна: 127 кН 
Гарматне озброєння: 1 х 20-мм, М61А-1 Vulcan 
Боєзапас: 511 
Кількість точок підвіски:
Маса підвісних елементів: 7700  кг
Підвісне озброєння AIM-7, AIM-9, AIM-120 AMRAAM, вільнопадні, касетні бомби, запалювальні бомби 
F-16 Fighting Falcon

Дженерал Дайнемікс F-16 «Файтінг Фалкон» (англ. General Dynamics F-16 Fighting Falcon — «сокіл, що б'ється») — багатофункціональний легкий винищувач, розроблений компанією General Dynamics в США. У 1993 General Dynamics продала свій авіабудівний бізнес компанії Lockheed Corporation (нині — Lockheed Martin). Завдяки своїй універсальності і відносно невисокій вартості F-16 користується успіхом на міжнародному ринку озброєнь, перебуваючи на озброєнні 24 країн. F-16 є наймасовішим винищувачем четвертого покоління — на 2009 рік побудовано понад 4400 машин, а станом на 2016 рік експлуатується більше 2,5 тисяч. Хоча F-16 більше не будується для ВПС США, він усе ще виробляється на експорт.

Історія[ред. | ред. код]

З 1972 року F-16 розроблявся в рамках програми LWF (Lightweight Fighter), що б доповнити майбутній F-15 дешевшим літаком. Концепція вимагала високі маневрові характеристики, і можливість атакувати наземні цілі. На відміну від F-15 не вимагалось всепогодності і можливості використання ракет "повітря-повітря" середньої дальності. В фіналі конкурсу приймали участь General Dynamics і Northrop Corporation. Розроблений компанією General Dynamics прототип з позначенням YF-16, вперше піднявся в повітря 20 січня 1974. При цьому політ був незапланований, пілот підняв літак в повітря під час наземного пробігу через помилку електроніки. Прототип Northrop (YF-17), мав двомоторну схему і був дорожчим та складнішим в обслуговуванні, тому за рішенням комісії 13 січня 1975 виграв YF-16. З того часу програма стала називатись ACF (Air Combat Fighter). З середини 1975 по 1978 рік випущено 15 перших літаків. З кінця 1976 до середини 1978 року проведені всі льотні випробування, в 1978 році почалися постачання літаків F-16 ВПС США і в січні того ж року вони стали на озброєння.

7 червня 1975 року YF-16 демонструвався на Паризькому авіасалоні, де було замовлено 348 машин для ВПС Нідерландів, Бельгії, Данії і Норвегії. При цьому Нідерланди і Бельгія висловили бажання налагодити виробництво F-16 в себе. Ім'я «Файтінг Фалкон» було присвоєне літаку в 1980 році.

У 1993 General Dynamics продала свій авіабудівний бізнес компанії Lockheed Corporation (в даний час — Lockheed Martin). Завдяки своїй універсальності F-16 користуються успіхом на міжнародному ринку озброєнь, перебуваючи на озброєнні 24 країн. F-16 — це найбільший і, ймовірно, найзначніший західний проект в області винищувальної авіації. Дотепер побудовано понад 4000 машин. Хоча F-16 більше не будується для ВПС США, він все ще виробляється на експорт.

Характеристики[ред. | ред. код]

F-16 це монопланом з середньорозташованим крилом і одним двигуном в хвостовій частині фюзеляжу. Фюзеляж типу напівмонокок суцільнометалевий з однокілевим оперенням. Плавне спряження крила і фюзеляжу дозволяє забезпечити створення фюзеляжем додаткової підйомної сили на великих кутах атаки. Конструкція на 78,3 % виконана з алюмінієвих сплавів, 4,2 % складають титанові сплави, 4,2 % — вуглепластик і 3,7 % — сталь. Для забезпечення простоти експлуатації літак має 228 люків і зйомних панелей. Двигун має підфюзеляжний повітрозабірник.

Кабіна обладнана регенеративною системою кондиціонування і наддуву. Катапультоване крісло фірми «Макдоннелл-Дуглас» ACESII забезпечує покидання літака на стоянці і у польоті при швидкості 1100 км/год на висотах до 15000 метрів. Система керування літаком - електродистанційна з чотирикратним резервуванням.

Модифікації[ред. | ред. код]

F-16А/B[ред. | ред. код]

F-16A  —одномісний багатоцільовий винищувач в основному для дій в світлий час доби. Перший серійний варіант F-16. На літаках цієї модифікації використовувались двоконтурні турбореактивні форсовані двигуни Pratt & Whitney F100-PW-200 з тягою 6655 кгс, на форсажі - 10810 кгс. Система керування озброєння складалася з імпульсно-доплерівського радара «Вестінгауз» AN/APG-66, який забезпечив F-16 всепогодність застосування (яка не передбачалась проектом), але не мав можливості підсвітлювання цілі для ракет з напівактивною головкою наведення. Інша авіоніка включала в себе пристрій попередження про радіолокаційне опромінення AN/ALR-69 і підвісний контейнер з станцією активних завад. Озброєння винищувача — шестиствольна авіаційна гармата General Electric М61-А-1 (6000 пострілів на хвилину, 515 набоїв), до шести КР (керованих ракет) ближнього бою AIM-9L/M/P «Sidewinder», а також некеровану зброю "повітря-поверхня", на дев'яти вузлах підвіски загальною масою до 5420 кг.

F-16В  — двомісний навчально-бойовий варіант F-16А. Виробництво для ВПС США припинене в 1985 році. Через збільшені розміри кабіни, не мав фузеляжного паливного бака, що зменшило запас палива на 17%.

Літаки F-16 випускались серіями - «блоками»: 1, 5, 10, 15. Перші три серії майже не відрізнялись, а «блок 15» був модернізований за програмою "MSIP I": хвостове оперення отримало більшу площу, оновлено радар і встановлено нову радіостанцію «HaveQuick». В 1988 році випускались літаки серії 15OCU (Operation Capability Upgrade) з новими двигунами Pratt & Whitney F100-PW-220 з цифровою системою управління, новий індикатор на лобовому склі, вдосконалену інерційну навігаційну систему на лазерних гіроскопах. В підвісному контейнері могла кріпитись станція радіоелектронної боротьби AN/ALQ-131. Озброєння доповнилось керованими ракетами "повітря -повітря" середньої дальності з активною головкою наведення AIM-120 AMRAAM.

В 1990-тих роках відбулася модернізація F-16A/B за проектом MLU (Mid-Life Upgrade). Радар замінювався на новіший AN/APG-66(V)2, новий ширококутний індикатор на лобовому склі. Було замінено бортовий комп'ютер, додано нові індикатори і встановлено комбіновану інерційно-супутникову навігаційну систему. До озброєння додали керовану зброю "повітря-поверхня". В цей ж час 24 літаки «блоку 10» було пристосовано до використання 30-ти мм. чотириствольної гармати GAU-13/A, модифікація позначається «блок 10CAS».

Для ВПС Національної гвардії США було модифіковано 279 F-16A/B, ця модифікація отримала позначення F-16ADF і використовувалась для протиповітряної оборони. Модифікація відрізнялась збільшеним радіусом дії радіостанції і можливістю використовувати ракети середньої дальності AIM-7 з напівактивною головкою наведення.

Хоча виробництво було завершене в березні 1985 року, в 1990-х Тайвань замовив літаки цієї модифікації. Серія отримала назву «блок 20» і відрізнялась від MLU новішим радаром AN/APG-66(V)3.

F-16С/D[ред. | ред. код]

Програма модернізації "MSIP II" призвела до появи нової модифікації - F-16С/D. F-16C — одномісний вдосконалений багатоцільовий винищувач (Поставляється ВПС США з липня 1984 року) і двомісний варіант F-16D (Поставляється ВПС США з вересня 1984 року). Перша серія цих літаків отримала позначення «блок 25». Головна відмінність став радар AN/APG-68, який відрізнявся від попереднього більшою дальністю дії, більшою точністю і ширшим набором функцій. Був встановлений ширококутний індикатор на лобовому склі і два блоки дипольних відбивачів і інфрачервоних пасток AN/ALE - 40. Озброєння збільшилось на ракети повітря-поверхня AGM-65D «Maverick».

Наступний блок - «блок 30» мав нові двигуни General Electric F110-GE-100 з тягою 7790 кгс (на форсажі - 12985). Оновили дипольні відбивачі і ІЧ пастки до новіших AN/ALE-47 (чотири блоки). Оновився і бортовий комп'ютер. Паралельно випускався «блок 32», який відрізнявся двигунами Pratt & Whitney F100-PW-220. В майбутньому всі моделі з двигуном General Electric мали номер з «0» в кінці, а з Pratt & Whitney - «2». Для імітації ймовірного противника (Су-27) в 1986 - 1987 роках також випускались літаки на основі «блоку 30», але без засобів РЕБ, ІЧ пасток і вбудованої гармати. Ці літаки отримали позначення F-16N (TF-16N - двомісний варіант), але були зняті з озброєння до 1995 року. У другій половині 1980-х років літаки F-16C/D були обладнані засобами зниження помітності (металізований ліхтар кабіни з внутрішньої сторони, застосовані радіопоглинальні матеріали в зоні повітрозабірників).

«Night Falcon» і серія «Блок 50»[ред. | ред. код]

З грудня 1988 р. почався випуск серії «Блок 40/42» «Night Falcon» з підвісними контейнерами прицільно-навігаційної маловисотної системи LANTIRN (навігаційний контейнер AN/AAQ-13, прицільний - AN/AAQ-13) , РЛС APG-68V, цифровою системою управління польотом, системою автоматичного проходження рельєфу місцевості і новий пристрій попередження опромінення AN/ALR-56M. Зі збільшенням кількості обладнання підвищився злітна вага літака, що спричинило за собою посилення шасі.

З грудня 1991 р. стали випускатися серії «Блок 50» і «Блок 52». Ці машини мають РЛС APG-68(V)3, новий ІЛС, поєднаний з системою нічного бачення, потужнішу ЕОМ, а також пристрої розкидання диполів ІК пасток. Ці останні варіанти F-16 обладнані двигунами F110-GE-229 IPE і F100-PW-220 IPE з форсажною тягою в 13500 кгс. Деякі літаки отримали можливість використовувати протирадіолокаційні ракети AGM-88B HARM, для керування ними підвішувався ще контейнер AN/ASQ-213 HTS. Модифікація з такими ракетами позначалась F-16CJ/DJ.

Наступні модифікації[ред. | ред. код]

До другої половини 90-тих років «Fighting Falcon» перестав масово випускатись для ВПС США, проте продовжував продаватись в інші країни. З врахуванням вимог замовників було розроблено декілька спеціальних модифікацій:

  • F-16ES. Для Ізраїлю в 1994 році розробляли модифікацію на основі F-16C з збільшеною дальністю польоту. Модель отримала додаткові паливні баки (бойовий радіус - 1600 км.). Але Ізраїль вирішив закупити F-15I.
  • F-16E/F «блок 60». Серійна модифікація що вироблялась для ВПС ОАЕ. Модель мала РЛС AN/APG-80 з активною фазовою решіткою, здатною одночасно працювати з цілями на землі і в повітрі. З'явилась вбудована в корпус електронно-оптична станція, що дозволила використовувати високоточну зброю без підвісних контейнерів, також інтегрували станцію РЕБ з активними завадами AN/ALQ-165. На літаках використовували оптоволоконну шину передачі даних. Озброєння зросло на ракети ближнього бою повітря-повітря AIM-132 ASRAAM і повітря-поверхня AGM-84 SLAM-RM. Літак став важчим і для компенсації був використаний двигун F110-GE-132 з форсажною тягою 14750 кгс.
  • F-16I. Модифікація для Ізраїлю, подібна на F-16E, але з простішою РЛС AN/APG-68(V)9.
  • QF-16. У 2010 році ВПС США уклали контракт з Boeing вартістю $ 69 млн на серійну конверсію в літаки-мішені 126 винищувачів F-16, що виробили свій ресурс.[3] Безпілотні QF-16 повинні замінити парк застарілих і близьких до зносу машин QF-4.
  • RF-16C (F-16R) — розвідувальний варіант.
  • F-16V - модифікація для F-16, яка була розроблена через затримку в розробці винищувача п'ятого покоління F-35. Перший політ прототипа відбувся 27 жовтня 2015 року. Модель має бути обладнана РЛС AN/APG-83 з активною фазовою решіткою і можливістю слідкувати за 20 цілями. Також оновлено обладнання кабіни. Хоча ВПС США не зацікавлене в модифікації, літаки можуть продаватись іншим країнам.

Технічні характеристики[ред. | ред. код]

Винищувач F-16 має такі основні характеристики:

  • Розмах крила — 9,45 м
  • Довжина літака — 15,03 м
  • Висота літака ‑ 5,09 м
  • Площа крила ‑ 27,87 м²
  • Маса порожнього літака в кілограмах:
    • F-16A — 7365
    • F-16В — 7655
    • F-16C — 8275
    • F-16D — 8855
  • Маса палива в кілограмах:
    • F-16A/C — 3105
    • F-16B/D — 2565
  • Злітна маса (розрахункова з повним запасом палива) в кілограмах:
    • F-16A, F-16C/D — 11839.
  • Посадочна швидкість — 226 км/г.
  • Практична стеля — 15240 м.
  • Практична дальність — 1315 км, перегінна дальність — 3890 км.

Озброєння винищувача — шестиствольна авіаційна гармата General Electric М61-А-1 (6000 пострілів на хвилину, 511 набоїв), до шести КР (керованих ракет) ближнього бою AIM-9L/M/P «Sidewinder». У варіанті винищувача-бомбардувальника — може нести КР класу «повітря-поверхня», а також керовані бомби з лазерною і оптоелектронною системами наведення, звичайні бомби Mk.82, Mk.83 і Mk.84. F-16ADF можуть нести УР класу «повітря-повітря» середньої дальності AIM-7 «Sparrow». Можливе використання КР класу «повітря-поверхня» AGM‑65A/B/D «Maverick».

Експлуатація у ВПС США[ред. | ред. код]

Прототип під позначенням YF-16 (№ 72-01567) вперше піднявся в повітря 21 січня 1974 року, коли під час пробіжки по аеродрому пілот був змушений злетіти, щоб уникнути аварійної ситуації. Перший політ за програмою випробувань відбувся 2 лютого того ж року. У наступному році з'явився F-16A, а в 1977 р. — двомісний F-16B. Відповідно до серією «Блок 15» (програма ступінчастою модернізації), літаки цих варіантів обладнані стабілізатором збільшеної площі. Програма вдосконалення F-16 прийнята так само Бельгією, Данією, Нідерландами, Норвегією і США. Відповідно до стандарту «Блок 15», були поліпшені всі раніше випущені машини, на яких встановлені нова РЛС AGP-66 (V2A) і індикатор на лобовому склі. З жовтня 1986 р. ВПС США, приступили до модернізації 270-ті F-16A/B за програмою ADF для переобладнання літаків у винищувачі-перехоплювачі ППО. Ці машини отримали вдосконалену РЛС, здатну відстежувати дрібні цілі, і ПУ для ракет AIM-7 «Sparrow», здатних вражати об'єкти за межами візуальної видимості. F-16 ППО можуть нести 6 УР AIM-120, AIM-7а бо AIM-9 класу «повітря-повітря».

Перспективні програми[ред. | ред. код]

F-16CG

Програми подальшого вдосконалення F-16 включають CCV (літаки з конфігурацією, яка визначається системою управління) і AFTI — експериментальна машина з потрійною цифровою системою управління польотом і великими підфюзеляжних гребенями. F-16XL безхвостової схеми, міг мати потужне озброєння, велику дальність польоту і кращу маневреність в порівнянні з вихідним F-16. Перший політ нового літака відбувся в липні 1982 р., проте льотні випробування за цією програмою були згорнуті наприкінці 80-х рр. за ініціативою ВПС США, а два побудованих літака були передані NASA для дослідницьких цілей.

Оператори[ред. | ред. код]

Країни-оператори F-16 Fighting Falcon

Наведено загальна кількість F-16, отриманих країною-замовником або перебувають у процесі постачання на кінець 2007 року.

Норвезький F-16A в небі над Балканами
Можливі
  • Словаччина Словаччина — В липні 2018 року словацький уряд ухвалив рішення придбати F-16 Block 70/72 на заміну наявному парку МіГ-29. Заплановано придбати 14 літаків найновішої модифікації обладнаних радарами AESA Northrop Grumman AN/APG-83 SABRE, сума контракту може становити $2,91 млрд[19].

США[ред. | ред. код]

ВПС США використовує найбільшу кількість F-16, загалом було отримано 2230 літаків (664 F-16A, 122 F-16B, 1238 F-16C і 206 F-16D). Станом на кінець 2016 року в строю залишалось близько 950 одиниць F-16C/D ( з них 330 в Національній гвардії), це майже половина всіх винищувачів країни. В бойових частинах використовують тільки моделі з «блоків 40/42 і 50/52», деякі старіші модифікації використовують допоміжні частини. В резерві ще зберігаються моделі «блоку 30». З чотирнадцяти бойових ескадрилій, що використовують F-16, дев'ять знаходяться за кордоном: одна в Німеччині, дві в Італії, дві в Японії і три в Кореї. На території США три ескадрильї ВПС «блоку 50» служать в 20-тому винищувальному крилі (авіабаза Шоу, Південна Кароліна), дві ескадрильї «блоку 40» в 388 винищувальному крилі (авіабаза Хілл, штат Юта), крім бойових ескадрилій F-16 використовують ще шість випробувальних ескадрилій і двох ескадрильях «Агресорів». В Національній гвардії служить ще 14 ескадрилій, і в резерві ВПС - дві.

Всі F-16A/B виведені з бойового складу, але частина з них перероблюється в радіокеровані літаки мішені QF-16A, також такій переробці підлягають перші модифікації F-16C. Перші випробування QF-16A/C пройшли в 2012 році, а в березні 2015 вже взяли на озброєння.

Наявні на озброєнні моделі постійно модернізуються, в період з 2002 до 2011 року більше 200 літаків «блоку 50/52» і 420 «блоку 40/42» пройшли модернізацію за програмою CCIP. Вони отримали новий комплекс бортового обладнання, зокрема нашоломні приціли JHMS. Разом з системами LANTIRN, з'явилась можливість використовувати новіші прицільні контейнери AN/AAQ-28 «Lighting» і AN/AAQ-33 «Sniper».

Європа[ред. | ред. код]

Бельгія[ред. | ред. код]

Бельгійські ВПС отримали 160 винищувачів (136 F-16A і 24 F-16B) в 1979—1991 роках, які були виготовлені за ліцензією на бельгійській фірмі SABCA. Станом на 2016 рік на озброєнні залишалось ще 54 модернізовані версії F-16AM/BM (1-ша і 350-та ескадрильї на авіабазі Флоренн, 31-ша і 349-та ескадрильї на авіабазі Кляйне Брогель). В ході модернізації було встановлено прицільні контейнера AN/AAQ-33 «Sniper», нашоломні приціли JHMCS. Арсенал поповнився керованими авіабомбами JDAM і GBU-27 Paveway III/IV. Бельгійські F-16 мають залишатись на озброєнні, ще до 2025 року.

14 жовтня 2018 року під час ремонтних робіт стався прикрий інцидент: механік випадково привів у дію 20-мм гармату M61A1 Vulcan на одному з F-16, пострілами з неї був підпалений інший F-16, полум'ям з якого був пошкоджений третій літак F-16[20].

Нідерланди[ред. | ред. код]

ВПС Нідерландів отримали 213 F-16 (177 F-16A, 36 F-16B) виготовлених нідерландською фірмою «Fokker» в 1979-1992-тих. В середині 2016 року в строю залишалось ще 61 винищувач (52 F-16AM і 9 F-16BM), при цьому 10 літаків розташовані в США, на авіабазі Люк (Арізона), де готуються нідерландські пілоти. Інші розділені на три ескадрильї: 312 і 313 на авіабазі Волкер, і 322-га на авіабазі Леоварден. До 2024 року планується замінити їх на F-35A.

Норвегія[ред. | ред. код]

Норвегія в 1980-1984 році отримали 60 F-16A і 12 F-16B, виготовлених компанією «Fokker». В 1989 році ще два F-16B було закуплено в США, для заміни втрат. Станом на 2016 рік в строю залишається 45 F-16AM i 10 F-16BM розміщених в 331, 332 і 338 ескадрильях (авіабази Будьо і Орлан). Норвезькі F-16 планується замінити на F-35.

Данія[ред. | ред. код]

Загалом ВПС Данії отримали 77 F-16: 46 F-16A і 12 F-16B нідерландського виробництва («Fokker») в 1980-1983 році, ще 12 нідерландських машин в 1987-1991 роках, і 7 американських винищувачів в 1994 і 1997 роках для компенсації втрат. До 2016 року в строю залишилось 30 літаків F-16AM/BM розділених між 727 і 730 ескадриліях на авіабазі Скрюдструп. Їх теж планують замінити на F-35.

Польща[ред. | ред. код]

У 1997 польський уряд підняв проблему заміну парку винищувальної авіації, який на той час був представлений МіГ-21 та Су-22. Країні було потрібно приблизно 100 «універсальних» винищувачів для заміни 350 застарілих радянських машин. У конкурсі узяли участь Dassault Mirage 2000, Saab JAS 39 Gripen та F-16. Однак амбіційні плани наштовхнулись на відсутність грошей у державному бюджеті. Тому у листопаді 1998 року британська British Aerospace, шведська Saab та німецька Daimler-Benz Aerospace отримали замовлення на модернізацію за західними стандартами винищувачів МіГ-29.

Проте в грудні 2002 року було прийнято рішення про закупівлю 48 F-16 «Block 52+» (36 C та 12 D). Контракт на рекордну для Східної Європи суму в $3.5 мільярдів був підписаний у квітні 2003 року. В ньому було прописано, що складання двигунів буде проводитися в Польщі, як і виготовлення частини обладнання. Крім того, в цю суму входила підготовка пілотів, а також запасні двигуни, ракети та бомби. Перший літак польського контракту піднявся в повітря 14 березня 2006[21]. Винищувачами укомплектували три ескадрилії: 3-тю і 6-ту в Познані, і 10-ту в Ласку. Разом з літаками Польща закупила прицільні контейнери AN/AAQ-33 «Sniper» і розвідувальний комплекс RAPTOR (DB-110), і також авіаційне озброєння (керовані ракети AIM-9X, AIM-120C, AGM-65, керовані бомби JDAM і GBU-27 Paveway III). В 2017 році добавились крилаті ракети AGM-158A JASSM.

Португалія[ред. | ред. код]

ВПС Португалії отримали в цілому 45 літаків (включаючи 38 F-16A і 7 F-16B). Було закуплено дві партії: перша - в рамках програми Peace Atlantis I в 1994 році поставлені 20 F-16A/B Block 15OCU, і у рамках програми Peace Atlantis II в 1999 році поставлено 25 F-16A/B Block 15, які раніше перебували на озброєнні ВПС США (з них п'ять машин призначалися для розбору на запчастини). Літаки, закуплені в 1999 році, поступово проходять модернізацію до стандарту MLU, отримали нашоломні приціли JHMCS, прицільні контейнери AN/AAQ-28 «Lighting», вдосконалені станції РЕБ і навігаційну систему. Перший модернізований літак надійшов в 301-у ескадрилью в 2003 році. За час експлуатації в льотних пригодах втрачені дві машини (у 2002 і 2008 роках). Станом на 2016 рік 30 F-16 перебувають на озброєнні двох ескадрилей, що базуються на авіабазі Монте-Реал — 201-й «Falcões» і 301-й «Jaguares».

Греція[ред. | ред. код]

ВПС Греції отримали загалом 170 F-16C/D. В 1989-1990 40 літаків «блоку 30» (34 F-16C, 6 F-16D), в 1997-1998 40 літаків «блок 50» (32 F-16C i 8 F-16D), в 2002-2004 - 60 «блок 52+» (40 F-16C, 12 F-16D) , а в 2009-2010 - 30 «блок 52М» (18 F-16C, 12 F-16D). Станом на 2016 рік в строю залишалось ще 155 літаків в восьми ескадриліях.

Румунія[ред. | ред. код]

Румунія для заміни старих МіГ-21 в 2014 році закупила 12 F-16AM/BM в Португалії. В 2016-2017 машини були поставлені в 53-тю ескадрилію на авіабазі Фетешті.

Італія[ред. | ред. код]

Італія в 2003-2004 році орендувала 30 F-16A і 4 F-16B в США, як тимчасову заміну доки ще не завершились поставки Eurofighter Typhoon. До 2012 року ці машини були повернені в США.

Близький Схід і Африка[ред. | ред. код]

Туреччина[ред. | ред. код]

В 1987 - 1995 роках ВПС Туреччини отримали 43 літаки «блок 30» (34 F-16C і 9 F-16D), і 117 модифікації «блок 40» (102 F-16C i 15 F-16D). В 1996-1999 роках ще 80 винищувачів модифікації «блок 50» було виготовлено турецькою компанією Turkish Aerospace Industries за ліцензією, в 2011-2012 було виготовлено ще 30 літаків «блоку 50+», хоча планувалось поставити 50[22] Станом на 2016 рік на озброєнні Туреччини перебуває 240 винищувачів F-16, також проводиться модернізація машин модифікації «блок 30/40» до стандарту 50+. Загалом літаками F-16 озброєно 11 ескадрилій.

Ізраїль[ред. | ред. код]

В 1980-1981 році до ВПС Ізраїлю надійшло 75 F-16 (67 A i 8 B), в 1986-1988 75 машин «блоку 30» (15 F-16C i 24 F-16D), в 1991-1993 60 машин «блоку 40» (30 F-16C i 30 F-16D), в 1994 року ще 36 F-16A i 14 F-16B (списаних в ВПС США), і нарешті в 2003-2009 102 F-16I. Загалом Ізраїль отримав 362 літаки (найбільша кількість літаків після США), але в 2016 були зняті з озброєння останні F-16A/B, і в ВПС Туреччини на озброєнні перебуває більше машин. Ізраїльські літаки мають свої назви в ВПС: F-16A/B - «Нец» («Яструб»), F-16C/D - «Барак» («Блискавка»), F-16I - «Суфа» («Гроза»). Літаками F-16C/D озброєно п'ять ескадрилій (три на авіабазі Раман Давід, і дві на авіабазі Хацор), F-16I мають три ескадрилії на авіабазі Рамон і одна в Хацерімі.

Єгипет[ред. | ред. код]

34 F-16A i 8 F-16B надійшли до ВПС Єгипту в 1982-1983 роках. В 1986-1988 було поставлено 34 F-16C і 4 F-16D «блоку 32», а з 1991 до 2002 надійшло загальним числом 102 F-16C і 36 F-16D (з них 46 - турецького виробництва). З 2009 до 2015 року надійшло ще 16 F-16C і 4 F-16D літаків «блоку 52+» (постачання затрималось через складну ситуацію в країні). Загалом Єгипет отримав 240 F-16. За клопотанням Ізраїлю з арсеналу єгипетських літаків було вилучено ракети AIM-120, залишивши тільки ракети AIM-9 i AIM-7. Для знищення наземних цілей використовують керовані ракети AGM-65 і протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM. Весною 206 року на озброєнні залишалось ще 209 літаків, в тому числі 32 F-16A/B (модернізованих до стандарту «блоку 42»), на озброєнні дев'яти ескадрилій.

Марокко[ред. | ред. код]

В 2008 Марокко замовило 16 F-16C i F-16D блоку 52+, які були поставлені в 2011-2012 роках. Один F-16C був втрачений в бойових діях в Ємені.

Йорданія[ред. | ред. код]

Через брак коштів ця країна замовляла вже списані з озброєння машини, зокрема в 1997-1998 роках 33 F-16A/B ADF з США, а в 2006-2016 роках ще 46 бельгійських та нідерландських F-16AM/BM. Один винищувач був втрачений під час бойових дій.

Ірак[ред. | ред. код]

В 2009 Ірак замовив в США 46 F-16 блок 52+, з дещо зменшеним арсеналом (з арсеналу виключили керовані ракети AIM-120 i авіабомби JDAM), вони отримали позначення F-16IQ. Перша партія з чотирьох літаків прибула в Ірак літом 2016 року, хоча два роки до цього іракські пілоти тренувалися на них на авіабазі США. Доставка має завершитись в 2018 році.

Бахрейн[ред. | ред. код]

Наприкінці 1980-х Бахрейн вирішив обновити свій парк ВПС. У США були куплені спочатку 12 F-5E/F Tiger II, а потім більш модернові F-16C/D «блоку 40», яких було закуплено 22 (18 одномісних і 4 двомісні).

Азія[ред. | ред. код]

Індонезія[ред. | ред. код]

У рамках програми Peace Bima-Sena Індонезії було поставлено 12 F-16A/B Block 15OCU (у тому числі вісім F-16A і чотири F-16B) в 1989—1990 роках. У середині 1990-х років планувалася закупівля ще дев'яти машин, проте в 1997 році ці плани були анульовані через американську критику на адресу президента Індонезії Сухарто у зв'язку з порушенням прав людини в країні. Після відмови від додаткових закупівель Індонезія збиралася придбати російські Су-30, але у зв'язку з азіатським економічною кризою угода була відкладена на кілька років. У 2008 році було повідомлено про можливі додаткові закупівлі F-16 в період 2010—2014 років.

За час експлуатації в льотних пригодах втрачені дві машини (у 1992 і 1997 роках). Решта 10 літаків знаходяться на озброєння 3-ї ескадрильї ВПС Індонезії «Sarang Naga» (авіабаза Ісвахджуді, Східна Ява). У 1990-ті вони входили до складу пілотажної групи «Elang Biru», поки вона не була розформована.

Бойове застосування[ред. | ред. код]

Перший випадок бойового застосування F-16 зафіксований 26 квітня 1981 року в Лівані.

Офіційна статистика повітряних перемог і поразок F-16[ред. | ред. код]

Згідно з офіційною інформацією ВВС США[23] і НАТО,[24] F-16 ВПС США та країн НАТО здобули в цілому 8 повітряних перемог. Всі перемоги були здобуті в Іраку і на Балканах.

Крім того, згідно з офіційною інформацією ВВС Ізраїлю,[25] ізраїльськими F-16 було здобуто близько 40 повітряних перемог над літаками ВПС Сирії.

Таким чином загальна кількість повітряних перемог F-16 під керуванням пілотів із США, Ізраїлю та країн НАТО становить майже 50 літаків.

На тлі російської збройної інтервенції в Сирію, 24 листопада 2015 р. Турецький винищувач F-16, після численних попереджень, збив російський Су-24 неподалік кордону з Сирією[26]. Пілотам вдалось катапультуватись, проте один загинув, доля іншого не відома (станом на 24 листопада 2015). Через цей інцидент НАТО скликало позачергове засідання[27].

Нижче наведена таблиця з переліком повітряних перемог F-16 згідно з даними США і НАТО та без урахування перемог ВПС Ізраїлю.

Дата ТВД Пілот Країна-оператор Супротивник Спосіб ураження
27.12.1992 Ірак NORTH, GARY L. США МіГ-25 AIM-120
17.01.1993 Ірак STEVENSON, CRAIG D. США МіГ-23 AIM-120
28.02.1994 Балкани ALLEN, STEPHEN L. США Jastreb-Galeb AIM-9
28.02.1994 Балкани WRIGHT, ROBERT G. США Jastreb-Galeb AIM-120
28.02.1994 Балкани WRIGHT, ROBERT G. США Jastreb-Galeb AIM-9
28.02.1994 Балкани WRIGHT, ROBERT G. США Jastreb-Galeb AIM-9
24.03.1999 Балкани P. TANKINK Нідерланди МіГ-29 AIM-120
04.05.1999 Балкани GECZY, MICHAEL H. США МіГ-29 AIM-120

Виходячи з даних, представлених у таблиці, видно що жоден із знищених літаків не був знищений гарматним вогнем, всі літаки були знищені ракетною зброєю.

Згідно з даними фірми Дженерал Дайнемікс, станом на 1992 рік жоден F-16 не було втрачено в повітряному бою.[28] Згідно з даними співробітника Агентства історичних досліджень ВПС США Деніела Хаулмена, в 1990-х роках (включаючи військову операцію проти Югославії в 1999 році) літаки F-16 ВПС США не мали втрат у повітряних боях.[29]

Венесуела[ред. | ред. код]

Путч 1992 — у ході невдалої спроби державного перевороту в листопаді 1992 року обидві ескадрильї ВПС країни, збройні F-16, залишилися лояльними уряду. Вони виконували ударні завдання, а також збили 3 літаки заколотників.[30]

Ізраїль[ред. | ред. код]

Відмітки на фюзеляжі ізраїльського F-16 говорять про 6,5 повітряних перемоги і участі в нальоті на іракський ядерний реактор

Громадянська війна в Лівані — 26 квітня 1981 в період загострення ситуації в Лівані ізраїльські винищувачі F-16 брали участь у нальоті на табори палестинських бойовиків. 28 квітня були здобуті перші повітряні перемоги — літаками 117-ї ескадрильї збиті два вертольоти Мі-8 зі складу сирійського військового контингенту в Лівані. 14 липня того ж року F-16 (пілот — Амір Нахум, командир 110-ї ескадрильї) здобув першу повітряну перемогу над літаком, збивши сирійський винищувач МіГ-21.[31]

Напередодні й під час операції «Мир Галілеї» влітку 1982 року F-16 був одним з двох основних винищувачів ВПС Ізраїлю. Він широко застосовувався в повітряних боях з сирійською авіацією, головним чином літаками МіГ-21, МіГ-23МС/МФ і МіГ-23БН. За ізраїльськими даними, всього в квітні-червні 1982 року пілотами F-16 було здобуто 48 повітряних перемог без єдиної втрати. Надалі літаки цього типу продовжували залучатися до рейдів на палестинські бази в Лівані, в ході такого нальоту 23 листопада 1989 року один літак був пошкоджений зенітним вогнем, але згодом повернувся у стрій.[31]

За радянськими і російськими даними, в ході Ліванської війни в повітряних боях було збито не менше 6 літаків F-16, точних цифр їх перемог не наводиться. При цьому стверджується, що 5 F-16 були збиті винищувачами МіГ-23МФ, однак деякі обставини не дозволяють переконливо підтвердити знищення ізраїльських літаків. Як випливає зі статті В. Бабича (служив військовим радником в єдиній сирійської ескадрильї МіГ-23МФ) «МіГ-23МФ у ліванській війні»,[32] всі ці перемоги були зараховані сирійським пілотам на основі їх власних доповідей («За доповідями льотчиків, збито 5 літаків супротивника…»). Ймовірно, інших підтверджень здобутих перемог (уламки літаків, полонені пілоти, записи фотокулемету) у сирійської сторони не було. Також В. Бабич ніяк не доводить істинність своїх заяв (наприклад посилаючись на конкретні документи або офіційних заяв уповноважених осіб Сирії чи СРСР), по суті залишаючи читачеві тільки можливість вірити або не вірити йому на слово.[32]

Див. також Втрати авіації в Ліванській війні (1982)

Наліт на Ірак — 7 червня 1981 вісім ізраїльських F-16 брали участь у нальоті на Іракський ядерний реактор Озірак під Багдадом. Вони входили в ударну групу; прикриття здійснювали шість F-15. У результаті нальоту реактор, який на той час будувався, був пошкоджений.

Друга інтифада — З травня 2001 року F-16 обмежено залучалися до ударів по цілях на території Палестинської автономії у відповідь на терористичні акції палестинський організацій.

Наліт на Сирію — 5 жовтня 2003 року, у відповідь на теракт у ресторані Хайфи, організований угрупованням «Ісламський Джихад», ізраїльські F-16 здійснили наліт на базовий табір угруповання в Сирії.[33]

Операція «Поза межами» — 6 вересня 2007 року чотири F-16 ізраїльських ВПС разом з чотирма F-15 здійснили повітряний напад і знищили сирійський ядерний реактор.[34]

Друга Ліванська війна — У 1990-ті і 2000-ні роки F-16 брали участь у безлічі нальотів на позиції угруповання «Хізбалла» на півдні Лівану. У липні-серпні 2006 року вони активно використовувалися у Другій Ліванській війні. Єдиною втратою став F-16I, що розбився 19 липня з технічної причини під час зльоту; обидва члени екіпажу вижили.[35]

НАТО[ред. | ред. код]

Боснійська війна — F-16 зі складу ВПС декількох країн НАТО брали участь у патрулюванні забороненою для польотів зони над Боснією, введеної в 1993 році. При цьому мав місце один повітряний бій (28 лютого 1994 року), в якому американським винищувачам вдалося збити 4 штурмовики боснійських сербів. У серпні-вересні 1995 року літаки США, Данії та Нідерландів наносили удари по сербських позиціях у рамках операції «Deliberate Force». За час операцій над Боснією загублений один F-16 ВПС США — він був збитий із землі 2 червня 1995 року; пілот катапультувався і через кілька днів був евакуйований.

Військова операція проти Югославії — У ході повітряної кампанії 1999 року F-16 був одним з основних ударних літаків НАТО; у бойових діях брали участь літаки ВПС США, Бельгії, Данії, Нідерландів, Туреччини. Американські літаки активно використовувалися для боротьби з югославськими радарами. За час кампанії пілоти «Файтінг Фалкон» здобули дві повітряні перемоги над винищувачами МіГ-29, причому одна з них належала льотчику Королівських ВПС Нідерландів. За офіційними даними НАТО, втрати склали один літак, який був збитий 2 травня зенітно-ракетним комплексом С-125; пілот катапультувався і був евакуйований. Сербські і російські джерела стверджують про більш важкі втрати (по одному з видань — не менше 7 «достовірно збитих» F-16.[36])

Військова операція в Афганістані — У повітряних операціях жовтня-грудня 2001 року брали участь тільки американські F-16. У квітні 2002 року один з американських літаків виявився залучений в інцидент «дружнього вогню», атакувавши канадський підрозділ (загинули 4 канадських військовослужбовців). З 2002 року на авіабазі Манас (Киргизстан) дислокувалася змішана ескадрилья, що складалася з F-16 ВПС Данії, Нідерландів і Норвегії. Єдина втрата сталася 31 серпня 2006 року, коли в Афганістані зазнав катастрофи літак Королівських ВПС Нідерландів.

Пакистан[ред. | ред. код]

Афганська війна — Пакистанські винищувачі з середини 1980-х років активно діяли в районі афгано-пакистанському кордону, охороняючи повітряний простір країни від періодичних вторгнень авіації СРСР та Афганістану. У 19861989 роках винищувачі F-16 збили кілька афганських Су-22, Ан-24 і Ан-26, а також один радянський штурмовик Су-25, пілотований Олександром Руцьким (4 серпня 1988 року). Заявлялося також про збиті відразу два винищувачі МіГ-23 в одному бою, що, однак, не відповідає дійсності. 29 квітня 1987 року один з F-16 був втрачений за нез'ясованих обставин — наводилися чотири версії: або винищувач, заходив знизу потрапив під бомби, скинуті з МІГ-23, або був збитий авіагарматою МіГ-23, або перевищив допустиме перевантаження і розвалився в повітрі, або був збитий ракетою своїм веденим.[37]

США[ред. | ред. код]

Війна в Перській затоці — F-16 був наймасовішим бойовим літаком авіації Багатонаціональних сил (усього задіяно 249 одиниць) і зробив найбільшу кількість вильотів (близько 13 450). Застосовувався як ударний літак і для придушення РЛС противника («Дикі ласки»). Не було здобуто жодної повітряної перемоги, втрати склали 3 машини в небойових пригодах напередодні війни і 7 машин у ході війни (як з бойових, так і по небойових причин).[38] Таким чином, відносний рівень втрат склав один літак на 1900 бойових вильотів; живучість однодвигунового F-16 виявилася вищою, ніж дводвигунових A-10 (6 втрат при 8100 вильоти), F-15E

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Харук, А. (2017). Бойові літаки XXI століття. Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля». с. 400. ISBN 978-617-12-3864-0. 

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Iraq Accepts First Lockheed Martin F-16 Aircraft · Lockheed Martin. 
  2. . aspx F-16D Block 52
  3. .cnews.ru/army/news/line/index_science.shtml? 2010/03/10/382157 Boeing: конверсія винищувачів F-16 в безпілотні. rnd.cnews.ru. 10.03.10. Процитовано 2010-03-11. 
  4. The Military Balance 2010. p.247
  5. http://www.f-16.net/f-16_users_article25.html
  6. The Military Balance 2010. p.139
  7. The Military Balance 2010. p.127
  8. The Military Balance 2010. p.250
  9. The Military Balance 2010. p.256
  10. The Military Balance 2010. p.258
  11. The Military Balance 2010. p.150
  12. The Military Balance 2010. p.369
  13. The Military Balance 2010. p.415
  14. The Military Balance 2010. p.431
  15. The Military Balance 2010. p.429
  16. The Military Balance 2010. p.166
  17. The Military Balance 2010. p.266
  18. The Military Balance 2010. p.-40
  19. Słowacja wybrała: najnowsze F-16 za MiGi-29. DEFENCE 24 - Siły zbrojne. 2018-07-11. 
  20. Tom Demerly (2018-10-14). F-16 Completely Destroyed By Another F-16 After Mechanic Accidentally Fires Cannon On The Ground In Belgium. The Aviationist. 
  21. http://www.f-16.net/f-16_users_article15.html
  22. ВВС Турции получили первый «отечественный» F-16 и нацеливаются на F-35
  23. Air Force Historical Research Agency — Aerial Victory Credits
  24. NATO Speech: Press Briefing SecGen SACEUR, 25 March одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дев'ять
  25. http://www.iaf.org.il/Templates/Aircraft/Aircraft.IN.aspx?lang=EN&lobbyID=69&folderID=78&docfolderID=186&docID=18188&currentPageNumber=4
  26. Турецькі винищувачі збили російський СУ-24. Укрінформ. 24 листопада 2015. 
  27. НАТО скликає позачергове засідання через інцидент із СУ-24. Укрінформ. 24 листопада 2015. 
  28. В. Ільїн, М. Левін. Винищувачі. — М.: Вікторія, Аст, 1996. — С. 175.
  29. Daniel L. Haulman. No Contest: Aerial combat in the 1990s
  30. Tom Cooper, Juan Sosa. Venezuelan Coup Attempt, 1992
  31. а б Олег Грановський. Втрати ВПС Ізраїлю в Лівані
  32. а б locwar/bv/mig23mf/mig23mf.html Володимир Бабич. МіГ-23МФ в Ліванській війні
  33. Олег Грановський. Хронологія подій в Лівані
  34. Tal Giladi (March 21, 2018). The Untold Story: IAF Attack of Syrian Nuclear Reactor (en). Israeli Air Force. Процитовано 2018-03-23. 
  35. IDF fighter jet crashes during take-off in Negev; no injuries
  36. В. Ільїн, І. Кудішін. Бойова авіація зарубіжних країн. — М.: АСТ, Астрель, 2001 . — С. 331.
  37. Віктор Марковський. Афганістан. Війна в повітрі
  38. Подробиці втрат див. у статті Список втрат авіації Багатонаціональних сил в ході Війни в Перській затоці