Костенко Ліна Василівна: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Немає опису редагування |
Немає опису редагування Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{Письменник |
|||
|Фото = Lina_Kostenko.jpg |
|||
|Підпис = Ліна Костенко 2006 року |
|||
|Дата народження = 19.3.1930 |
|||
|Місце народження = |
|||
|Дата смерті = |
|||
|Місце смерті = |
|||
|Alma mater = [[Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова]], [[Літературний інститут імені Горького]] |
|||
|Мова творів = [[українська]] |
|||
|Громадянство = {{UKR}} |
|||
|Національність = [[українка]] |
|||
|Рід діяльності = поетеса, письменниця |
|||
|Жанр = вірш, поема |
|||
|Magnum opus = «[[Маруся Чурай (роман)|Маруся Чурай]]», «[[Берестечко (роман)|Берестечко]]» |
|||
|дата народження = [[19 березня]] [[1930 рік|1930]] (94роки) |
|||
|alma mater = [[Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова|Київський педагогічний інститут]] |
|||
|батько = Василь Григорович Костенко |
|||
|премії = {{премія Тараса Шевченка (до 1992)|1987}} |
|||
|мати = Зінаїда Юхимівна Костенко |
|||
|діти = Пахльовська Оксана Єжи-Янівна, Цвіркунов Василь Васильович |
|||
|нагороди = {{Орден Почесного легіону}}|{{Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня}} |
|||
}} |
|||
{{othernames|Костенко}} |
|||
'''Лі́на Васи́лівна Косте́нко''' ({{н|а}} [[19 березня]] [[1930]], [[Ржищів]], [[Київська округа]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська РСР]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]) — українська поетеса-[[шістдесятники|шістдесятниця]], письменниця (історичний [[роман]], твори для дітей), [[дисидент|дисидентка]]. Лауреатка [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Шевченківської премії]] ([[1987]]), [[Премія фундації Антоновичів|Премії Антоновичів]] ([[1989]]), [[Орден Почесного легіону|Ордену Почесного легіону]] ([[2022]]). |
|||
У [[1967]] році разом з [[Тичина Павло Григорович|Павлом Тичиною]] та [[Драч Іван Федорович|Іваном Драчем]] номінована на [[Нобелівська премія з літератури|Нобелівську премію з літератури]]<ref>{{Cite web|title=Тичина, Драч, Костенко… Кого номінували на Нобелівську премію з літератури 1967 року?|url=https://starylev.com.ua/news/tychyna-drach-kostenko-kogo-nominuvaly-na-nobelivsku-premiyu-z-literatury-1967-roku|website=Видавництво Старого Лева|accessdate=2022-07-16|language=ua}}</ref><ref>{{Cite web |url=https://www.svenskaakademien.se/sites/default/files/forslagslista_1967.pdf |title=Перелік номінантів на премію 1967 року |accessdate=11 серпня 2019 |archive-date=20 серпня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180820162750/http://www.svenskaakademien.se/sites/default/files/forslagslista_1967.pdf }}</ref>. |
|||
У радянські часи брала активну участь у [[Дисидентський рух у СРСР|дисидентському русі]], за що була надовго виключена з [[література|літературного]] процесу. Авторка [[Збірка віршів|поетичних збірок]] «Над берегами вічної ріки» ([[1977]]), «Неповторність» ([[1980]]), «Сад нетанучих скульптур» ([[1987]]), роману у віршах «[[Маруся Чурай (роман)|Маруся Чурай]]» ([[1979]], [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Шевченківська премія]] [[1987]]), поеми «Берестечко» ([[1999]], [[2010]]). [[2010]] року опублікувала перший прозовий роман «[[Записки українського самашедшого]]», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок 2011 року<ref>{{Cite web|url=http://life.pravda.com.ua/culture/2011/09/14/85652/|назва=10 найуспішніших книжок: Шантарам VS Самашедший|видавець=[[Українська правда|Українська правда: Життя]]|дата=14 вересня 2011|url-архіву=https://web.archive.org/web/20230126143819/https://life.pravda.com.ua/culture/2011/09/14/85652/|дата-архіву=2023-01-26|мертвий-url=no|дата-доступу=19 лютого 2023}}</ref>. |
|||
Почесний професор [[Національний університет «Києво-Могилянська академія»|Києво-Могилянської академії]], почесний доктор [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівського]] та [[Чернівецький університет Федьковича|Чернівецького університетів]]. |
|||
Відмовилася від звання [[Герой України|Героя України]]<ref name="hero">[http://www.school-library.com.ua/slavetni-ukrajintsi/lina-kostenko.html Ліна Костенко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160309235947/http://www.school-library.com.ua/slavetni-ukrajintsi/lina-kostenko.html |date=9 березня 2016 }}, school-library.com.ua</ref><ref>{{Cite web |url=http://library.hneu.edu.ua/news.php?id=115 |title=19 березня — 85 років від дня народження Ліни Василівни Костенко (1930), української письменниці-шістдесятниці, поетеси. |accessdate=28 лютого 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150428041849/http://library.hneu.edu.ua/news.php?id=115 |archivedate=28 квітня 2015 |deadurl=yes }}</ref>. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України<ref>{{Cite web |url=http://www.uaua.world/1531/ |title=Найвідоміші жінки давньої та сучасної України |accessdate=2 вересня 2017 |archive-date=3 вересня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170903093603/http://www.uaua.world/1531/ }}</ref>. |
|||
== Життєпис == |
== Життєпис == |
||
Народилася [[19 березня]] [[1930 рік|1930]] року в місті Ржищеві у вчительській родині Василя Григоровича та Зінаїди Юхимівни Костенків. |
Народилася [[19 березня]] [[1930 рік|1930]] року в місті Ржищеві у вчительській родині Василя Григоровича та Зінаїди Юхимівни Костенків. |
Версія за 09:43, 19 березня 2024
Життєпис
Народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищеві у вчительській родині Василя Григоровича та Зінаїди Юхимівни Костенків.
1936 року родина переїхала із Ржищева до Києва. З 1937 до 1941 рр. навчалася у школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові, де на той час жила родина. Школу спалили 1943 року разом з усім селищем. Цьому присвятила вірш «Я виросла у Київській Венеції».
Потім навчалась у середній школі № 123 на Куренівці[1][2]. У 1945 році школу відвідав нарком освіти УРСР П. Г. Тичина, якому учениця подарувала свою рукописну збірку[3]. Перший вірш Ліни було опубліковано у дитячій газеті «Зірка» (1946).[4] По закінченню школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила 1956 року.
У шлюбі з інститутським однокурсником[5], польським письменником Єжи-Яном Пахльовським[6] 18 вересня 1956 року народила доньку Оксану (українська письменниця та культуролог, професор, викладає українську в Римському університеті ла Сап'єнца). Вдруге одружилася з українським кінознавцем Василем Цвіркуновим, керівником Київської кіностудії імені Довженка в 1960-х[7]. 28 травня 1969 року народила сина Василя (програміст).
Діяльність
Шістдесятниця
Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих шістдесятників створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.
Збірки віршів Костенко «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес аудиторії й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) закріпила успіх й засвідчила творчу зрілість поетеси, поставивши її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.
На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 року, її критикують за «аполітичність», знято з плану знімання фільм за сценарієм Костенко «Дорогою вітрів».
8 квітня 1963 року на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології Андрія Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів Миколи Вінграновського, Івана Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.
1963 — зняли з друку книжку віршів Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.
У ці роки вірші Ліни Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
У 1965 році Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над Михайлом Осадчим і Мирославою Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з Іваном Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (нині «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Богдана Гориня як наймолодшого з арештованих. Ці зусилля не вплинули на перебіг судів, але мали величезне моральне значення.
У травні 1966 року в Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Ліні Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала Івана Світличного, Опанаса Заливаху, Михайла Косіва і Богдана Гориня.
У 1968 написала листи на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Ліни Костенко радянська преса довгі роки не згадувала. Мисткиня працювала «в шухляду».
1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології Валентином Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року удостоєна Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка[8].
Перу Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).
Нове століття
Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» (2010), мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. примірників. На додруковування додаткового тиражу, за словами директорки видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала[9].
2010 року вийшов перший роман Костенко — «Записки українського самашедшого»[9][10]. Твір викликав ажіотаж і тимчасовий дефіцит у книгарнях, що призвело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний наклад роману становив 80 тисяч[11][12].
У січні 2011 року Костенко вирушила в тур-презентацію першого роману[13]. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах[14]. Але 9 лютого письменниця перервала тур.
Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру — написано в офіційній заяві видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» |
Зустрічі Костенко з читачами Кривого Рогу та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані[15][16].
У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій, а через рік, у 2012 році, у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшла поетична збірка «Триста поезій. Вибране».
9 квітня 2012 року, у день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь»[17].
У липні 2018 року Ліна Костенко підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова[18].
Відзнаки
- Почесна професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
- Почесна докторка Львівського національного університету.
- Почесна докторка Чернівецького національного університету (2002).
- Лауреатка Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»).
- Лауреатка Премії Антоновичів (1989, за «Сад нетанучих скульптур»).
- Лауреатка Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000).
- Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
- Відмовилася від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»[19].
- Відзнака «Золотий письменник України», 2012[20].
- У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Шимона Редлиха та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.
- У 2015 році малу планету Сонячної системи № 290127 названо Лінакостенко.
- 14 липня 2022 року була нагороджена Орденом Почесного Легіону[21]
Вшанування
У деяких містах України є вулиця Ліни Костенко.
Вірш-присвята поета Сергія Губерначука «Вічно сьогодні жива» (2008)[22].
Переклади
Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською[23], італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші перекладали польською Флоріан Неуважний та Лешек Енгелькінг.
Сама ж поетеса перекладала чеську й польську поезію.
Письменниця-емігрантка Наталя Лівицька-Холодна захоплювалася творчістю Ліни Костенко та присвятила їй три вірші.
Бібліографія
Список видань (хронологічно)
- «Проміння землі» (1957)
- «Вітрила» (1958)
- «Мандрівки серця» (1961)
- «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)[24]
- «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)[24]
- «Над берегами вічної ріки» (1977)
- «Маруся Чурай» (1979, перевидання 1982, 1990)
- «Неповторність» (1980)
- «Сад нетанучих скульптур» (1987)
- «Бузиновий цар» (1987) — для дітей
- «Вибране» (1987)
- «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)
- «Берестечко» (Київ: Український письменник, 1999, перевидання 2007, 2010)
- «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)
- «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)
- «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
- «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)
- «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)
- «Триста поезій. Вибрані вірші» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2012)
Список видань (за типом)
Романи
- «Маруся Чурай»: роман у віршах (Радянський письменник, 1979)
- «Берестечко»: роман у віршах (Український письменник, 1999 ISBN 978-966-579-055-2) (завантажити )
- «Записки українського самашедшого» (Київ, А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010 ISBN 978-966-7047-88-7)[25] (завантажити )
Поеми
Поезії
- «Вже почалось, мабуть, майбутнє…»
- Віяло мадам Полетики
- «Життя іде, і все без коректур…»
- «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки…»
- «Моя любове! Я перед тобою…»
- «Мій перший вірш написаний в окопі…»
- «Очима ти сказав мені: люблю…»
- Пастораль ХХ сторіччя
- Пелюстки старовинного романсу
- Пісенька з варіаціями
- «Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить…»
- «Розкажу тобі думку таємну…»
- Світлий сонет
- «Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!..»
- «Тут обелісків ціла рота…»
- Українське Альфреско
- «Умирають майстри…»
- «Хай буде легко. Дотиком пера…»
- «Чекаю дня, коли тобі скажу…»
Кіносценарії
- «Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А. Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л. Костенко відмовилася від авторства[8].
Публіцистика
- Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала / Вступне слово Богдана Якимовича / Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — 52 с. (Серія «Дрібненька бібліотека», ч. 3) / Виступ у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», вступна лекція перед студентами і викладачами 1 вересня 1999 року / Джерело: Наукові записки. Том 17. Філологія , стор. 3-10 / Національний університет «Києво-Могилянська академія», 1999 / Перша публікація у Інтернеті: Українське життя в Севастополі
Театральні постанови за творами
29 січня 1981 року відбулася прем'єра вистави за «Марусею Чурай» у виконанні акторки Ніли Крюкової та бандуристки Галі Менкуш. У день прем'єри виставу перенесли з Української республіканської філармонії до клубу заводу «Арсенал». Народна артистка України Ніла Крюкова згадує:
Після концерту Ліна Костенко викликала у фоє директора філармонії Аркадія Лобанова: «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» і заліпила йому три ляпаси: «За „Марусю“, за Нілу і за себе!».[26]
Театр «Post Scriptum» випустив три вистави за творами Ліни Костенко:
- «Горохове плем'я», поетична вистава за поезіями Ліни Костенко та Олени Теліги;
- «Циганська Муза», драматична поема, прем'єра вистави відбулася 15 березня 2010 року;
- «Сніг у Флоренції», поетична драма, прем'єра відбулася 9 вересня 2018 року.[27]
9 лютого 2018 року Київський національний академічний театр оперети дебютував із постановкою поетичної драми «Маруся Чурай», над якою працював колектив театру спільно з режисером-постановником Сергієм Павлюком. Ідея поставити «Марусю Чурай» задовго до прем'єри з'явилася у гендиректора і художнього керівника Національної оперети Богдана Струтинського, який свою творчу діяльність починав із постановки творів Ліни Костенко.[28]
Екранізації
- У фільмі Національної кіностудії імені Олександра Довженка «Метелик» (2012) звучить вірш Ліни Костенко «Хуртовини».[29]
Виноски
- ↑ Історія романо-германської гімназії № 123. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018.
- ↑ Ліна Костенко відзначає своє 85-ліття. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018.
- ↑ Загорулько Р. (19.03.2020). Ліна Василівна Костенко (1930). ЦДАМЛМ України.
- ↑ Руденко В. «Твоїх очей магічна ніжність». Бібліотека Університету "Україна".
- ↑ Костенко — жінка, яка вміє казати «ні»[недоступне посилання з липня 2019] — Повага, 22 січня 2016
- ↑ Станіслав Бондаренко. Ліна Костенко: поет і сталкер в одній особі // The Ukrainians, Volume 3/2002. Архів оригіналу за 6 грудня 2010. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ 19 березня Ліна Костенко відзначає свій ювілей [Архівовано 24 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода. — 2010. — 19 березня.
- ↑ а б Ліна Костенко. Біографія. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ а б Валентина Клименко. Гіркий «миколайчик» від Ліни Костенко // Україна молода, № 238, 21.12.2010. Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ Людмила Яновська. Настав час не нидіти // Урядовий кур'єр, № 239, 21.12.2010[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ За що Ліна Костенко образилася на Львів?. BBC News. 11 лютого 2011. Архів оригіналу за 15 лютого 2011. Процитовано 3 червня 2021.
- ↑ «Українські народні казки» — одна з найбільш багатотиражних національних книг//УНІАН. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 14 грудня 2012.
- ↑ Ліна Костенко відправляється у тур по Україні. Архів оригіналу за 28 січня 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
- ↑ Ліна Костенко зібрала черговий аншлаг у Харкові. Архів оригіналу за 10 лютого 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
- ↑ Ліна Костенко перервала свій тур по Україні — «через інсинуації». Архів оригіналу за 12 лютого 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
- ↑ А-ба-ба-га-ла-ма-га: Ліна Костенко перервала свій всеукраїнський тур. Архів оригіналу за 27 квітня 2022. Процитовано 21 червня 2022.
- ↑ Ліна Костенко: Мені дуже шкода, що я мала рацію. Архів оригіналу за 20 липня 2012. Процитовано 14 грудня 2012.
- ↑ Звертаюсь до всіх моїх друзів. Facebook. Boris Yeghiazaryan. 24 липня 2018. Архів оригіналу за 25 липня 2018. Процитовано 7 листопада 2021.
- ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>
: для виносок під назвоюhero
не вказано текст - ↑ Золоті письменники України. Нагороджені. Архів оригіналу за 31 серпня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.
- ↑ Ліна Костенко отримала найвищу нагороду Франції (фото)
- ↑ «Вічно сьогодні жива» (збірка «Усім тобі завдячую, Любове…» Сергій Губерначук, 2018)
- ↑ Ĺina Kostenko erźaks! Jutavtija (ерзянською) . Syreś Boläeń. Архів оригіналу за 20 листопада 2020. Процитовано 01.11.2020.
{{cite web}}
:|first=
з пропущеним|last=
(довідка) - ↑ а б Володимир Панченко. Богдан Хмельницький. Катарсис: післямова до історичного роману Ліни Костенко «Берестечко»; передрук // День, 19.03.2010. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 6 травня 2013.
- ↑ Ліна Костенко презентувала нову книжку — прозовий роман «Записки українського самашедшого» (Укрінформ). Архів оригіналу за 9 січня 2011. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» [Архівовано 17 листопада 2017 у Wayback Machine.] 12 спогадів актриси Ніли Крюкової // gazeta.ua, Вівторок, 12 листопада 2013 15:34
- ↑ «СНІГ У ФЛОРЕНЦІЇ» — 22 вересня. Театр «Post Scriptum». Архів оригіналу за 25 жовтня 2019. Процитовано 25 жовтня 2019.
- ↑ Прес-конференція з нагоди прем’єри поетичної драми «Маруся Чурай» за Ліною Костенко. Київські театри - Театр оперети в києві, Київський національний академічний театр оперети (ru-RU) . 1 лютого 2018. Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 21 березня 2020.
- ↑ Епізод фільму «Метелик» (2012). YouTube-канал Держкіно України. Процитовано 18 квітня 2021.
Джерела та література
- І. М. Дзюба. Костенко Ліна Василівна [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 222. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- І. М. Дзюба. Костенко Ліна Василівна [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
Посилання
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Костенко Ліна Василівна |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Костенко Ліна Василівна |
Інтерв'ю та виступи
- Ліна Костенко: життя іде і все без коректур… 85
- Ліна Костенко: На сьогодні у нас сформоване громадянське суспільство [Архівовано 7 червня 2008 у Wayback Machine.]
- Ліна Костенко: «Виколупую з-під льоду свій народ»
- Ліна Костенко: Настав наш День Гніву // Українська правда. Життя, 1.02.2011 [Архівовано 6 лютого 2011 у Wayback Machine.]
- Ліна Костенко: «Я повертаюсь. Я вже не буду стояти осторонь» // Український тиждень, 25.12.2010 [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Ліна Костенко про цунамі брехні, що накрило Україну, аборигенів атомних резервацій та про свої чорнобильські повісті // Український тиждень, 8.06.2011 [Архівовано 13 червня 2011 у Wayback Machine.]
- Равнєніє на трибуну. Опис фантасмагоричного параду до 20-річчя незалежності України [Архівовано 27 серпня 2011 у Wayback Machine.]
Про Ліну Костенко
- 2004—2008
- Дмитро Дроздовський. «Поезія Ліни Костенко в часах перехідних і вічних, або післямова до круглого столу» // Дзеркало тижня, № 27 (555), 16.07.2005
- Юрій Андрухович. Абсолютний слух // Дзеркало тижня, № 10 (538), 19.03.2005
- Моя Ліна Костенко [Архівовано 5 березня 2010 у Wayback Machine.] // День, № 50, 19.03.2008
- Дмитро Дроздовський. Камертон поезії Ліни Костенко [Архівовано 3 червня 2015 у Wayback Machine.] // Поетичні майстерні, 2006-03-18 21:31:05
- Група Ліни Костенко в соціальній мережі Вконтакте
- «Я вибрала… долю, а не вірші». Ліні Костенко — 75 // Ніна Банківська, Анатолій Яковець. Дзеркало тижня, № 10 (538), 19.03.2005
- Володимир Панченко. Самотність на верхів'ях. Поезія Ліни Костенко в часи «відлиги» і «заморозків» [Архівовано 11 березня 2011 у Wayback Machine.] // День, № 133, 30.07.2004
- 2010
- Идти за временем, как за плугом… / Виталий Крикуненко, заместитель директора Библиотеки украинской литературы // Артюх Владимир [Архівовано 2 серпня 2020 у Wayback Machine.], Литературная газета № 11 (6266), 24-03-2010 [Архівовано 2 серпня 2020 у Wayback Machine.], Совместный проект Евразийская муза
- Ліна, принцеса воїнів [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Валентина Клименко. Україна молода, 19.03.2010
- Її звитяга зветься «Берестечком» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Україна молода, 19.03.2010
- Інше
- Сайт-присвята Ліні Костенко
- Євгенія Кононенко. Heroine or bad girl? частина 1 [Архівовано 30 січня 2015 у Wayback Machine.], частина 2 [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.], частина 3 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- З книжки «Річка Геракліта». «У часи нуклідів» [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.] // Український тиждень
- Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.
- Ліна Костенко. Поетеса епохи [Архівовано 10 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Анна Шестак, для УП, 10 грудня 2018
- Юрій Бондаренко. Людина — центр історії в романі Ліни Костенко «Берестечко» (до проблеми формування історичної свідомості школярів) // Урок української. — 2004. — № 11-12. — С.26-30.
|
|
- Лауреати премії Антоновичів
- Українські письменниці
- Українські поетеси
- Лауреати міжнародної премії імені Івана Багряного
- Письменники Києва
- Ліна Костенко
- Письменники-автори історичних романів
- Українські письменники XXI століття
- Українські письменники XX століття
- Українські поетеси XXI століття
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Кавалери ордена Почесного легіону
- Українські прозаїки XXI століття
- Українські поетеси XX століття
- Члени Спілки письменників СРСР
- Дисиденти УРСР
- Письменниці XXI століття
- Українські дисидентки
- Українські радянські дисиденти
- Українські романістки
- Українські дитячі письменниці
- Письменниці XX століття
- Великі українці
- Почесні професори Києво-Могилянської академії
- Почесні доктори Львівського університету
- Почесні доктори Чернівецького університету