Піхва жінки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Піхва жінки
Scheme female reproductive system-uk.svg
Піхва у жіночій статевій системі
Rugae vaginales.jpg
Латинська назва Vagina
Анатомія Грея subject #269 1264
Система Статева система
Артерія Маткова артерія, Піхвова артерія
Вена Піхвово-маткове венне сплетіння, піхвова вена
Нерв Симпатична: поперекове сплетіння; Парасимпатична: тазове сплетіння
Лімфа Поверхневий паховий лімфовузол, внутрішній паховий лімфовузол
Попередник Мюллерові канали
MeSH Vagina
Dorlands/Elsevier Vagina

Commons-logo.svg Піхва жінки у Вікісховищі

Жіноча пі́хва, вагіна (лат. vagina, грец. κόλπος) — внутрішній статевий орган жінки, який бере участь у процесі злягання, при пологах є частиною пологового каналу. Являє собою м'язову еластичну трубку 8-12 см завдовжки, діаметром 2-3 см (у дорослих), яка верхнім кінцем охоплює шийку матки, а нижнім відкривається у статеву щілину. 

Етимологія

Термін «піхва» є калькою з латинського «vagina», яке мало два значення: «піхви», «футляр для меча» (первісне) і «жіночий статевий орган» (пізніше). Слово «піхва» («піхви» — в однині) стало українським науково-медичним терміном. Так само утворений і аналогічний термін у російській та болгарській мовах — «влагалище» (від старосл. «влагалище» — «піхви», «місткість», «вмістище»), і словенський nóžnica (за тим же зразком). Схоже з українською звучать назви цього органа у білоруській (похва) і західнослов'янських мовах (польськ. pochwa, чеськ. pochva, словац. pošva). Щодо походження цих слів існують різні версії. Згідно з одною з гіпотез, походять від праслов'янського *pošъva («оболонка», «обшивка»), зв'язаним з дієсловом «пошивати», яке змінилось під впливом «поховати»[1]. Пор. також «пішва» («підковдра») і «пошивка» («наволочка»). Можливо, що звідси також походять слова «пахва» і «пах».

Слово «пизда» на новгородській берестяній грамоті

Питомо українська назва піхви — «пизда» — у сучасній мові вважається непристойною. Здавна воно означало не тільки піхву, але й вульву. Це слово відоме всім слов'янським мовам: рос. пизда, біл. пізда, польськ. чеськ., словац. pizda, серб.-хорв. pízda/пи́зда (пристойний відповідник для вульви — «stidnica»/«стидница»), словен. pizda.[2] Також запозичене у румунську та молдавську мови (pizda/pizdă). Загальнослов'янське «пизда» споріднене з латиським pīzda (також «peža», пристойний відповідник — «maksts»), литовським pyzda (значення аналогічні слов'янським), давньопруським peisda («сідниці»).[3] Уживане зараз щодо жіночих статевих органів, колись це слово мало інше значення — «сідниці», «гузка» (Пор. англійське сленгове «fanny» у британському варіанті означає «вульва», «піхва», а в американському — «сідниці»). Згідно з етимологією, запропонованою американським лінгвістом Ериком П. Гемпом у 1968 році, праслов'янське *pizda походить через прабалтослов'янське *pīˀsdāˀ від праіндоєвропейського *písdeh₂ (утворене з коренів *h₁epi  — «на», «чим» і *sed- — «сидіти»). Буквально: «на чому сидять», «чим сидять».[4]

Окрім слова «піхва», в українській мові останнім часом широко уживається і слово «вагіна», запозичене з латини. Хоча воно буквально значить «піхва», ним часто неправильно зовуть також і вульву — зовнішні жіночі статеві органи. Незважаючи на те, що це слово — латинське за походженням, самі давні римляни уживали його тільки у значенні «футляр для меча», «піхви», у той час як для позначення жіночих статевих органів (як піхви, так і вульви) у них існували інші слова. Це могли бути як евфемізми: «sinus» (буквально — «пазуха») і «fossa» («яма»), так і їхнє пряме позначення — «cunnus», яке, припускають, було питомою латинською назвою вульви і піхви[5]. (слово «cunnus» — чоловічого роду, відома також форма жіночого роду — «cunna»). Щодо походження цього слова висувалося кілька версій. Воно вважалось вельми непристойним, уживалося у непристойних написах (графіті) і «пріапеях» (соромітних віршиках)[6]. Похідними від нього є непристойні назви жіночого статевого органа у багатьох романських мовах: фр. con, кат. cony, ісп. coño, гал. cona, порт. cona, сард. cunnu, староіт. cunnaкалабрійських говірках слова «cunnu» and «cunna» означають «дурень» і «дурна» відповідно; у східнороманських мовах латинське слово не зберіглося, будучи витісненим слов'янським pizda/pizdă[7]). Від цього слова походить і термін «кунілінгус».

Опис

Розташування

Розташування піхви і навколишніх органів у черевній порожнині

Піхва являє собою трубку, яка лежить у середині малого таза, у стоячому стані розташована дотично до вертикальної лінії, прямуючи від низу і від переду догори і дозаду. Піхвова трубка майже пряма, з невеличким вигином, опуклість якого повернена дозаду, а увігнутість допереду. Вхід у піхву (introitus vaginae) починається у присінку піхви — частині вульви. Нагорі піхва обмежена піхвовою частиною матки (роrtio vaginalis uteri), яка видається у її прозір так, що навколо утворюється кільцеподібна заглибина — піхвове склепіння (fornix vaginae), у якому виділяють чотири відділи: передній, задній і два бокових. Задній відділ значно глибший, ніж передній. Попереду піхва межує зі сечівником, від якого відділена уретрально-піхвовою перегородкою (septum urethro-vaginale), а вище — зі сечовим міхуром, відділеним від неї міхурово-піхвовою перегородкою (septum vesico-vaginale). Позаду піхви лежить пряма кишка, яка унизу відділена від неї товщею промежини, а вище прилягає до її задньої стінки, яка входить тут до складу прямокишково-піхвової перегородки (septum recto-vaginale), а нагорі знову відходить від неї. Між піхвою і прямою кишкою тут розташована прямокишково-маткова заглибина очеревини, дно якої знаходиться, у середньому, на межі верхньої чверті задньої піхвової стінки і трьома нижніми чвертями. З боків піхва відділена від кісткових стінок малого таза частково м'язами, частково сполучною тканиною, у якій розташовані судини з нервами.

Піхва — порожнистий орган, який майже безпосередньо сполучається зі зовнішнім середовищем, проте, за звичайних умов вона не містить у собі повітря, при чому передня її стінка впритул прилягає до задньої так, що на поперечному розрізі прозір піхви має вигляд літери Н. Оскільки піхва верхньою частиною задньої стінки межує з порожниною очеревини, вона знаходиться під дією внутрічеревного тиску, який у звичайних станах (стоячому, сидячому, лежачому) — додатний. Якщо надати жінці колінно-ліктьового стану, при якому внутрічеревний тиск стає від'ємним і розкрити піхвовий отвір, тоді повітря увійде до піхви і розтягне її порожнину. Цим прийомом користувалися старі гінекологи під час проведення деяких операцій, наприклад, зі зашивання піхвових свищів[8]. За деяких патологічних умов (нещільно замкнена статева щілина і пониження внутрічеревного тиску) зовнішнє повітря може входити до піхви. При різкій зміні стану і при підвищенні тиску повітря виходить з піхви з шумом, який нагадує вихід газів з кишечника. Ця патологія відома як flatus vaginalis або garrulitas vulvae, її лікування оперативне[9].

Розміри

Розміри піхви дорослої жінки визначити трудно: вона здатна сильно розтягатися. Зазвичай довжина її передньої стінки 7-8 см, задньої 9-10 см. Ширина ще непостійніша: піхвова трубка вужча у нижньому кінці, у середині розширяється, а на верхньому кінці знову трошки звужується. У збудженому стані розміри збільшуються до 13-19 см, у більшості жінок дорівнюють 15-16 см, що приблизно відповідає довжині збудженого статевого члена.

Унаслідок пологів, особливо стрімких, народження великих дітей, розміри піхви, її еластичність можуть мінятися, а чутливість під час зносин зменшуватися. Довжина може збільшитися на 1-2 см у спокійному стані. У стані збудження — без помітних змін.

Стінка піхви

Слизова оболонка піхви під мікроскопом

Стінка піхви складається з трьох оболонок:

  • Унутрішньої слизової оболонки (tunica mucosa);
  • Середньої м'язової оболонки (tunica muscularis);
  • Зовнішньої сполучнотканинної оболонки (tunica adventitia).
Відкритий піхвовий отвір. Видно слизову піхви зі складками

Усередині піхва вислана слизовою оболонкою, покритою багатошаровим пласким епітелієм, клітини якого містять глікоген. З нього утворюється молочна кислота, яка визначає оптимальні умови існування лактобактерій, так званих піхвових паличок (паличок Додерлейна). Кисле середовище вмісту піхви і наявність паличок перешкоджають розвиткові патогенних мікробів. Підепітеліальний шар складається з переплітених між собою сполучнотканинних волокон зі значною домішкою еластичної тканини; на поверхні він утворює ясно виражені сосочки. Залоз у слизовій, як правило, нема, але зустрічаються лімфатичні фолікули. Поверхня слизової оболонки нерівна: вона утворює поперечні складки або зморшки (rugae vaginales), особливо виражені у нижніх відділах, на передній і задній стінках, де вони утворюють цілі комплекси або стовпчики (columnae rugarum anterior et posterior). Columna anterior під самим сечівником утворює кілеподібний виступ — carina urethralis.

Ззовні від слизової лежить м'язова оболонка (tunica muscularis), у якій переважають подовжні гладкі м'язові пучки, що наверху переходять у мускулатуру шийки матки. Втім, зустрічаються циркулярні пучки, що дає підставу розрізнювати у м'язовій оболонці два шари: унутрішній циркулярний і зовнішній подовжній. У нижній частині піхвової трубки, де вона проходить через отвір у тазовому дні (hiatus genitalis), до гладких м'язів приєднуються поперечносмугасті з різноманітних м'язових шарів тазового дна.

Найбільш зовнішня оболонка стінок піхви — сполучнотканинна (tunica adventitia). Вона складається з сполучної тканини, місцями щільної, а місцями, особливо у верхній частині піхвової трубки, позаду і по боках — пухкої (паравагінальної клітковини).

Загальна товщина піхвових стінок у різних відділах неоднакова, зазвичай три міліметри. У товщі бокових відділів піхвових стінок, особливо в області бокового склепіння, можна іноді виявити рештки Вольфових каналів (про них див. Розвиток) у вигляді невеличких порожнин різноманітної форми, висланих одношаровим або багатошаровим епітелієм. Ці порожнини іноді стають вихідними пунктами розвитку піхвових кіст[10].

Кровопостачання

Артеріальною кров'ю піхва забезпечується: у верхній своїй частині — з шийково-піхвової гілки маткової артерії (ramus cervico-vaginalis arteria uterinae), у середній — з гілок нижньої міхурової артерії (arteria vesicalis inferior), нижня частина отримує кров з середньої гемороїдальної (arteria haemorrhoidalis media) і внутрішньої соромітної (arteria pudenda interna) артерій. Піхвові стінки дуже багаті на венозні судини, які утворюють там цілі сплетіння. Лімфатичні шляхи з нижньої третини піхви йдуть разом з лімфатичними шляхами зовнішніх статевих органів до пахових залоз. З верхніх двох третин вони йдуть разом з лімфатичними шляхами маткової шийки і нижньої частини тіла матки, які розташовані у нижніх частинах маткових зв'язок, і вливаються у залози, що лежать біля бокової стінки таза (підчеревні, здухвинні, бокові крижеві)[10].

Іннервація

Нерви піхви, подібно нервам матки і найближчих до неї відтинків маткових труб, виходять з цервікального нервового сплетіння Франкенгейзера, при чому серед них є як симпатичні, так і спінальні. У товщі піхвової стінки між подовжнім і циркулярним м'язовими шарами знаходиться нервове сплетіння з м'якушевих і безм'якушевих нервових волокон; безм'якушеві волокна, відходячи від цього сплетіння, проникають у товщу м'язових шарів і утворюють, у свою чергу, густі сплетіння на поверхні м'язових пучків. Звідси також відходять гілки, що забезпечують кінцевими руховими апаратами м'язові клітини. У слизовій оболонці знаходяться кінцеві нервові тільця (колби Краузе) різноманітних типів[10].

Мікрофлора

Лактобактерії навколо клітин піхвового епітелію

(Докладніше див. Мікрофлора піхви)

Анатомічні особливості піхви і його фізіологічні функції створюють особливі умови для існування мікроорганізмів. Слизова оболонка багата на глікоген, який слугує живильною речовиною для бактерій. Протягом менструального циклу склад мікрофлори змінюється. Він також залежить від віку, оскільки пов'язаний з гормональною активністю. Кліматичні умови, інтимна гігієна, расова належність, наявність хронічних захворювань, стан імунної системи та багато інших чинників також справляють свій вплив. Всі мікроорганізми, які живуть у піхві, можна поділити на три групи:

  • Облігатні мікроорганізми — найпоширеніші, які постійно присутні у піхві;
  • Факультативні мікроорганізми — які можуть зустрічатися тільки у частини жінок;
  • Транзиторні мікроорганізми — випадково туди занесені.
Біфідобактерії

Основними мешканцями піхви є лактобактерії або палички Дедерлейна, які належать до облігатної мікрофлори. Їх налічують багато видів, причому кілька з них можуть бути представлені у мікрофлорі одночасно. Лактобактерії активно заселяють піхву і закислюють його, перешкоджаючи тим самим росту і розмноженню інших бактерій. Деякі види лактобактерій здатні синтезувати перекис водню, який слугує ще одною перешкодою для патогенної мікрофлори. Ще одною відзнакою лактобактерій є їхня здатність міцно триматися за слизову оболонку. Вони покривають стінки піхви суцільним шаром і не дають прикріпитися іншим мікробам. Рідше зустрічаються біфідобактерії. Вони синтезують деякі амінокислоти і вітаміни, і також пригнічують розмноження кишкових паличок, стафілококів і клебсіел. Окрім лакто- і біфідобактерій, мікрофлора представлена пептострептококами, бактероїдами, стафілококи, стрептококами, гарднерелями, грибками роду Candida тощо. Порушення нормальної мікрофлори піхви називається піхвовим дисбактеріозом[11][12].

Статева гомологія

Зовнішні чоловічі та жіночі статеві органи розвиваються з тих же зародкових структур (статевого горбка з навколишніми тканинами), отже, вони є гомологічними: голівка клітора гомологічна голівці пеніса, печеристе тіло і ніжки клітора гомологічні печеристому тілу пеніса; кліторальні цибулини під шкірою малих губ — губчастому тілу, крайня плоть клітора, великі і малі статеві губи гомологічні крайній плоті пеніса, чоловічій калитці й покривній шкірі пеніса відповідно, бартолінові залози піхви гомологічні Куперовим (бульбоуретральним) залозам в основі пеніса.

Проте, внутрішні статеві органи чоловіка та жінки здебільшого не є гомологічними, бо виникають з різних утворень: чоловічі — з Вольфових каналів, жіночі — з Мюллерових. Лише деякі внутрішні статеві органи гомологічні: чоловічим сім'явипорскувальним каналам відповідають придатки яєчника (і ті й другі розвиваються з Вольфових каналів), жіночий піхві — чоловіча маточка у кишені передміхурової залози, а фаллопієвим трубам — привіски придатка яєчка (всі вони розвиваються з Мюллерових каналів).

Розвиток

Нагорі: утворення вольфових (червоний колір) і мюллерових (синій колір) проток. У центрі: утворення піхви і матки з мюллерових проток

Внутрішньоутробний розвиток

Жіночі і чоловічі статеві органи, хоча і розрізнюються за будовою, тим не менш мають спільні зачатки. На початковій стадії розвитку існують спільні клітини, з яких і утворюються статеві залози, зв'язані зі сечовими і статевими протоками (протоки мезонефроса). Зі двох пар проток (вольфових і мюллерових) у період диференціювання статевих залоз розвивається тільки одна пара: у чоловічих ембріонів — Вольфові, у жіночих — Мюллерові. Вольфові протоки у жіночих ембріонів редукуються на придатки яєчника (epoophoron) та навколояєчникові придатки (paroophoron), а з верхніх частин мюллерових проток на третьому місяці утворюються маткові труби з розширенням на верхніх кінцях; їх захоплюють яєчники, які опускаються у таз. Нижні частини мюллерових проток оточуються мезенхімними клітинами і утворюють непарну трубку, яка на другому місяці розділяється валиком. Верхня частина цієї трубки обростає мезенхімними клітинами, потовщується і утворює матку, а з нижньої частини розвиваються піхва разом з покривом задньої поверхні дівочої пліви. Вважалося, що нижня частина піхва (присінок) розвивається зі сечостатевого синусу (sinus urogenitalis)[13].

(Докладніше див. Ембріональний розвиток людини)

У дитячому віці

Піхва новонародженої розташована паралельно вертикальній осі, її довжина 25-35 мм, склепіння піхви злегка виражені, зокрема, заднє. Піхва стерильна, незабаром виявляють палички Дедерлейна, на кінець першого тижня виявляються коки. Товщина епітеліальної оболонки зменшується з 30-40 шарів до 2-3. У віці 3 років, коли триває процес опускання органів у малий таз, сечовий міхур наближається до її передньої стінки. Вісь піхви починає встановлюватися під гострим кутом до вертикалі, а довжина майже не збільшується. У препубертатному періоді довжина піхви сягає 60 мм, складчастість її стінок стає дедалі вираженою. Реакція піхвового вмісту зсувається у кислу сторону. У пубертатному періоді піхва стає схожою на піхву дорослої, її довжина сягає 80-100 мм.

У дітородному віці

Піхва дорослої жінки має довжину за передньоью стінкою 7-8 см, за задньою — 9-10 см. Ширина її залежно від відділу коливається від 2 до 3 см. У збудженому стані розміри збільшуються до 13-19 см (у більшості жінок 15-16 см). Унаслідок пологів, особливо стрімких, народження великих дітей, розміри піхви, її еластичність можуть мінятися, а чутливість під час зносин зменшуватися. Довжина може збільшитися на 1-2 см у спокійному стані. У стані збудження — без помітних змін. Ширина піхви після пологів збільшується ненабагато — всього на 2-3 мм, складки слизової оболонки дещо згладжуються.

Після менопаузи

З настанням менопаузи рівень естрогену падає. Це змінює умови життєдіяльності лактобактерій і приводить до змін у мікрофлорі піхви. Наслідком цього є сповільнення процесу секреції, що веде до зниження еластичності, потоншення стінок і підвищеної сухості піхви (вульвовагінальної атрофії)[14][15].

Секреція і ступені чистоти

(Докладніше див. Вагінальна секреція)

Піхва зсередини і шийка матки здорової жінки

Хоча слизова оболонка піхви не має залоз, його порожнина завжди містить певну кількість речовини, яка робить поверхню вологою. Секрет піхви складається зі слизу каналу шийки матки, секрету залоз піхвової частини матки, вагінальний транссудат, лактобактерії і інші мікроби, відмерлі клітини піхвового епітелію з одиничними лейкоцитами. До виділень з піхви також додається секрет Бартолінових (вестибулярних) залоз у входу до піхви. У той час як виділення маткових залоз має лужну реакцію, реакція піхвового секрету за нормальних умов — різко кисла. Це спричиняється наявністю у ньому молочної кислоти, яка виробляється з глікогену (він міститься у піхвовому епітелію), втім, суворої відповідності між кількістю його в епітеліальних клітинах і ступенем вмісту молочної кислоти у піхвовому секреті нема.

Піхвовому секрету притаманний специфічний запах, який дещо нагадує запах оселедцевого розсолу. Це зв'язане зі наявністю у секреті триметиламіну, який з одного боку, є продуктом життєдіяльності мікробів, з іншого — має бактерицидні властивості щодо патогенних мікроорганізмів. Хімічний склад і кількість секрету значно варіюють залежно від віку, конституції, стану вегетативної нервової системи, явищ оваріально-менструального циклу, вагітності тощо. Виділяють чотири ступеня чистоти піхвового секрету.

  • Перший ступінь — характеризується різко-кислою реакцією секрету, невеличкою кількістю, присутністю незначного числа клітин епітелію і лейкоцитів, переважанням серед мікробів паличок Дедерлейна, при невеличкій домішці стафілококів, бацил псевдодефтерії і дріжджових грибків. Цей ступінь зустрічається у здорових незайманих дівчат і здорових вагітних, рідше — у невагітних здорових жінок, як тих що не народжували, так і тих, що народжували.
  • Другій ступень — відрізняється від першого лише дещо більшим вмістом лейкоцитів і епітеліальних клітин, а також приєднанням до паличок Дедерлейна вигнутих паличок Менге і невеличкої кількості аеробних і анаеробних коків. Цей ступінь звичайний для більшості здорових жінок, що живуть статевим життям.
  • Третій ступінь — відзначається тим, що при ньому палички Дедерлейна відтісняються на задній план, тоді як палички Менге присутні у ще більшому числі, а головне — знаходяться у величезній кількості анаеробні стрептококи та інші анаеробні мікроорганізми.
  • Четвертий ступінь — характеризується відсутністю паличок Дедерлейна у піхвовому секреті, складом піхвової мікрофлори переважно з анаеробних коків з помірною домішкою анаеробних бацил. При цьому ступені секрет набуває патологічних властивостей: кількість його збільшується, колір стає жовтуватим, реакція нейтральною або лужною, вміст епітеліальних клітин, і особливо лейкоцитів, росте. Частіше цей ступінь зустрічається у гінекологічних хворих, проте може також спостерігатися у жінок зі здоровою піхвою, але з підірваним загальним живленням і послабленою конституцією.

При захворюваннях кількість секрету збільшується настільки, що він витікає зі статевої щілини (піхвові білі); колір зі молочно-білого стає жовтим і зеленуватим (гнійні білі); реакція стає нейтральною або навіть лужною; росте кількість лейкоцитів; змінюється склад флори (зменшується число паличок Дедерлейна і росте кількість числа коків) тощо.

Дітородна функція

Одною з головних функцій піхви є його участь у процесі запліднення. Саме у нього вводиться фалос і вивергається сперма, яка накопичується біля заднього відділу піхвового склепіння, прямо перед входом до маткової шийки. Звідти сперматозоїди проникають до матки і фаллопієвих труб.

Під час вагітності піхва готується до пологів: саме через неї проходить плід. Це ставить підвищені вимоги до розтяжності піхви: плід, зокрема його голівка, має пройти через канал, нормальна ширина якого всього 2-3 см. Для того, щоб виконати цю непросту задачу, стається перебудова структури її стінок: піхвові тканини розпушуються, м'язові волокна збільшуються, а сполучні розростаються. На момент пологів пологовий канал (шийка матки, піхва і присінок) добре змащений секретами, стінки піхви стають еластичнішими і здатними до розтягнення — це сприяє полегшенню процесу виходу плоду. При нормальному перебігу пологів вони не здійснюють помітного впливу на піхву.

Після пологів піхва широко розкрита, її стінки набрякають і стають синьо-багровими, на них з'являються тріщини і садна. Якщо пологи пройшли щасливо і не виникло ускладнень, піхва повертається до нормального стану через два тижні після пологів. Тріщини і садна загоюються, набряклість спадає, стінки рожевішають. Піхва повертається до своїх звичайних функцій. У перші вісім тижнів з неї відбуваються специфічні виділення — лохії. Це післяпологовий слиз, який являє собою відмерлі тканини маткової оболонки з домішкою крові. У перший тиждень лохії схожі на менструальні виділення — рясні та зі згустками крові. Надалі їхня інтенсивність зменшується, вони набувають жовтаво-білого кольору, а потім зникають. У разі тривання лохій понад 8 тижнів після пологів, необхідне звернутися до лікаря. Пологи можуть спричинити порушення піхвової мікрофлори (дисбактеріоз), збільшення кількості патогенних мікроорганізмів, наслідком якого може бути запалення піхви (кольпіт)[16].

Піхва і сексуальне життя

Піхва порівняно з вульвою і клітором відносно бідна на нервові закінчення: їх багато тільки при вході та у першій третині, а на решта дві третини відносно малочутлива до дотику та болю. Це є біологічною необхідністю: слабка чутливість основної частини піхви покликана зменшити болісність пологів. Концентрація сенсорних точок поблизу входу й забезпечує відчуття під час зносин та попередніх пестощів, багато які жінки пов'язують задоволення саме з проникненням фалоса у піхву. Іннервація піхви може розрізнюватися у різних жінок, але у більшості іннервована саме передня частина.

Під час сексуального збудження стінки піхви виділяють змазку. Це стається через 10-30 секунд після його початку, кількість змазки збільшується з його наростанням. Вона сприяє зменшенню тертя і полегшує введення фалоса у піхву. Під час сексуального збудження стається і збільшення піхви. Коли верхні відділи піхви збільшуються у розмірах, вони піднімають матку до великого таза, маткова шийка підіймається над піхвовим склепінням, яке таким чином утворює своєрідний «купол»[17]. Збуджена піхва туго охоплює фалос, у цьому також беруть участь м'язи тазового дна.

Одним з питань залишається питання про існування у жінок двох типів оргазмів: кліторального та вагінального (піхвового). Деякі взагалі заперечують вагінальний оргазм, вважаючи, що тільки клітор є органом сексуальної насолоди, аналогічно статевому члену у чоловіків. Інші обстоюють можливість існування обох типів, причому переважання того чи другого типів пов'язують з фізіологічними (а іноді з психологічними) особливостями жінок. Прибічники існування вагінального оргазму припускають у піхві наявність високочутливих областей, стимуляція яких приводить до інтенсивних оргазмів. Одні поміщають таку область на передній стінці піхви, на відстані близько 5 см від входу. Це найбільш відома з них — G-точка. Другі вважають центром жіночої насолоди A-точку у глибині, на відстані одної третини від склепіння. Треті у присінку піхви поміщають ще одну понадерогенну зону — U-точку. Проте, питання про існування цих областей залишається нерозв'язаним[18]. Найпоширеніше пояснення так званого «вагінального оргазму» — оргазм тіла та ніжок клітора, які розташовані глибоко у тілі[19].

Стимуляція

Для стимуляції піхви існують різноманітні пристрої, які належать до категорії сексуальних іграшок.

  • Вагінальні кульки — кульки, що вводяться у вагіну з метою сексуальної стимуляції. (Інше значення: одна з лікарських форм для лікування захворювань піхви)
  • Фалоімітатор — виріб, який імітує чоловічий фалос.
  • Вібратор — електромеханічний виріб, призначений для масажу піхви, а також клітора і задньопрохідного каналу.
  • Страпон — фалоімітатор, що складається з трусиків-ремінців і насадки у вигляді фалоса. Страпонами також називають фалопротези. Використовується жінками, що бажають грати в сексі роль чоловіка.

Див. також

Піхва і здоров'я жінки

Догляд

Регулярного догляду потребують тільки зовнішні статеві органи (вульва): піхва здорової жінки завдяки своїй секреції очищає себе сама. Таку процедуру, як спринцювання (промивання піхви) призначає тільки лікар у лікувальних цілях. При цьому курс спринцювання складає всього кілька днів. Спринцювання без медичних показань спричинює порушення її кислотно-лужного балансу, появу сухості слизових оболонок, вимивання з піхви корисних лактобактерій і порушення нормальної мікрофлори. Все це може привести до бактеріального вагінозу і викликати розвиток запального процесу (кольпіту). При уживанні гінекологічних тампонів їх міняють кожні три години, інакше може виникнути сухість і розмноження мікроорганізмів.

(Див. також Догляд за зовнішніми жіночими статевими органами)

Обстеження

Пластиковий гінекологічний розширник

Обстеження піхви проводиться у межах гінекологічного огляду, часто разом з обстеженням матки, маткової шийки та зовнішніх статевих органів. Піхву оглядають на предмет набряклості стінок, знебарвлених ділянок, виразок, а також аномальних виділень.

Для обстеження піхви уживають такі методи:

Хвороби й інфекції

  • Кольпіт або вагініт — запалення піхви;
  • Вульвовагініт — запалення піхви і вульви;
  • Вагінальний кандидоз (вагінальний кандидомікоз, молочниця) — грибкова інфекція, яка спричиняється грибами роду Candida
  • Білі або лейкорея — рясні виділення з піхви з неприємним запахом, які спричиняють свербіж та печіння
  • Гарднерельоз або бактеріальний вагіноз — різновид дисбактеріозу, пов'язаний зі збільшенням кількості бактерій Gardnerella vaginalis у піхвовій мікрофлорі
  • Герпес — висипка на стінках піхви, викликана вірусом герпеса
  • Трихомоноз — запальне захворювання органів сечостатевої системи, що спричиняється найпростішими організмами — трихомонадами;
  • Хламідіоз — венерична хвороба, збудником якої є хламідії
  • Гонорея — венерична хвороба, спричинювана гонококами
  • Доброякісні пухлини — фіброміома, фіброма, міома, ліпома, гемангіома, папілома, кондиломи (бородавки). Іноді спостерігають проростання ендометріоми з прямокишково-маткової заглибини до ректовагінальної перегородки[20]
  • Злоякісні пухлини — карцинома, саркома.
  • Фістули або свищі — патологічні сполучення піхви з іншими органами черевної порожнини. Виділяють міхоропіхвові (між піхвою та сечовим міхуром), уретропіхвові (між піхвою та сечівником), уретеропіхвові (між піхвою та сечоводом), ректопіхвові (між піхвою та прямою кишкою), товстокишково-піхвові, тонкокишково-піхвові фістули.
  • Кісти — патологічні порожнини у піхвових стінках
  • Опущення піхви — зміщення піхви (іноді разом з маткою) наззовні
  • Випадіння піхви — прикінцева стадія процесу опускання
  • Токсичний шок (тампонна хвороба) — синдром, спричинюваний стафілококами, сильне розмноження яких стається через неправильне уживання гінекологічних тампонів. Характерезується підвищенням температури, болями у м'язах, слабістю, блювотою, проносом, почервонінням шкіри, та запамороченням голови.
  • Вульвовагінальна атрофія — зниження еластичності, потоншення стінок і підвищена сухість піхви після менопаузи, яка може спричинити болі під час статевого акту.
  • Вагінізм — судомне скорочення м'язів тазового дна, яке перешкоджає введенню фалоса до піхви.
  • Запах з піхви. Легкий запах є нормальним явищем для здорової жінки, а сильний і неприємний запах з піхви може бути симптомом різних захворювань — частіше за все піхвового дисбактеріозу. Порушення обміну речовин спричиняє посилене вироблення триметиламіну, який надає піхвовим виділенням характерний «рибний» запах[21][22][23].

Травми

Пошкодження піхви виникають частіше за все унаслідок важких пологів, абортів, зґвалтуванні, рідше — унаслідок ударів тупих то гострих предметів, а також мастурбації (через введення у піхву інорідних тіл). Пологові травми стаються при вузькій піхві, недостатній розтяжності її стінок, великій голівці плода, швидкому або затяжному перебігу пологів, вони можуть бути продовженням розривів промежини. Наслідками подібної травми може бути опущення або випадіння статевих органів (піхви і матки), особливу небезпеку становлять невідновлені пошкодження та розриви, а також ті розриви, ушивання яких виконане технічно неправильно. Лікування травм проводять переважно хірургічним шляхом[24].

Аномалії розвитку

Агенезія (уроджена відсутність) піхви

Деякі чинники можуть спричинити порушення ембріогенезу, які приводять до вад розвитку статевих органів. Такими чинниками є: чинники середовища (інтоксикація, температурні впливи), спадкові чинники (хромосомні та генні мутації), обтяжена спадковість (безплідні шлюби, вади розвитку у родичів), вплив стресових ситуацій (війни, голодування, травми), алкоголізм, вплив шкідливих речовин на виробництві, радіація. Аномалії розвитку матки, піхви і сечовидільної системи часто зустрічаються разом: ці органи розвиваються зі спільних зачатків — мюллерових проток. Виділяють такі вади розвитку піхви:

  • Агенезія піхви — повна первісна відсутність піхви, у хворих між великими статевими губами наявна лише незначна заглибина у 2-3 см. Дана аномалія може сполучатися з недорозвитком або повною відсутністю матки (синдромом Майєра-Рокітанського-Кюстера-Хаузера).
  • Аплазія піхви — первісна відсутність частини піхви, спричинене припиненням каналізації піхвової трубки під час її формування (до 18-го тижня).
  • Атрезія піхви — повне або часткове заростання піхви унаслідок запалювального процесу, перенесеного до чи після народження. Іноді піхва має перегородку, яка може йти від склепіння до дівочої пліви. Може сполучатися з дворогою маткою. Окрім подовжньої перегородки, зустрічається і поперечна.
  • Подвоєння піхви — утворюється унаслідок незлиття нижніх частин мюллерових проток. Іноді сполучається з подвоєнням матки і аплазією (одної або обох піхов). Обидві піхви можуть бути відділені одна від одної сечовим міхуром і прямою кишкою, а можуть стикатися стінками. У деяких випадках обидві піхви бувають анатомічно і функціонально повноцінні, в інших — одна з них розвинена слабкіше.
  • Ректовагінальний свищ — патологічне сполучення між піхвою і прямою кишкою. Може бути як уродженою аномалією, так і наслідком хвороби.

Лікування всіх уроджених аномалій піхви хірургічне.

Хірургічне втручання

Операції на піхві включають видалення її ділянок, уражених злоякісними пухлинами, видалення піхви, а також пластику піхви хірургічне виправлення її вроджених або набутих вад. Через піхву може проводитися і гістеректомія — операція з видалення матки.

Оперативне лікування

До хірургічного лікування доводиться вдаватися у разі злоякісних пухлин, коли неефективні методи терапії. Операція є лікуванням вибору тільки при деяких видах раку піхви, бо при ньому необхідна обширніша хірургія, ніж при інших ракових захворюваннях. Виняток складає лікування першої стадії аденокарциноми — при ній проводять комбінацію локального видалення пухлини з навколишніми тканинами та лімфатичними вузлами разом з променевою терапією. Це допомагає зберегти дітородну функцію. Другим винятком є лікування другої стадії плоскоклітинного раку у жінок, яким протипоказана променева терапія.

Обсяг хірургічної операції залежить від стадії захворювання та розміру пухлини. Існують такі типи операцій на піхві:

  • Лазерна хірургія застосування вузького променя світла для знищення ракових клітин (застосовують на 0 стадії)
  • Електрохірургічний розтин петлею — застосовуючи низьковольтні, високочастотні радіохвилі, тонкою дротяною петлею розтинаються поверхневі пухлини (0 стадія)
  • Вагінектомія (видалення піхви) — видалення піхви з навколишніми тканинами.
  • Комбінація вагінектомії і радикальної гістеректомії — видалення піхви, матки з навколишніми тканинами.
  • Лімфаденектомія — видалення лімфатичних вузлів пахової області і внутрішніх органів малого таза
  • Видалення органів малого таза радикальна гістеректомія, вагінектомія, видалення сечового міхура, прямої кишки і частини товстої.

За необхідності видалення всієї піхви або її частини, можливо її відновлення з тканин іншої частини тіла[25].

Пластика

Показаннями до пластики піхви (вагінопластики, кольпорафії) можуть бути:

  • Пошкодження унаслідок невдалих пологів промежини
  • Випадіння матки та стінок піхви
  • Нетримання сечі
  • Порушення процесу дефекації
  • Естетичні показання
  • Генетичні особливості організму, які обумовлюють провисання стінок піхви
  • Звуження входу до піхви унаслідок великого об'єму рубцевої тканини (наявності пологових рубців)
  • Гіпертрофія шийки матки
  • Сильне розтягнення унаслідок пологів

У своїй сукупності вищеперелічені ознаки можуть спричинити зміни сечостатевої системи жінки і пов'язання з ними порушення сексуального життя.

Окремим видом є фемінізувальна вагінопластика, яка може бути показана при зміні статі MtF-транссексуалам.

(Див. докладніше Вагінопластика)

Піхва у культурі і мистецтві

Символізм

Оскільки піхва є внутрішнім органом, сама вона практично не зображалася. В образотворчому мистецтві її заміняла вульва, образ якої міг також символізувати піхву, матку, наприклад індуїстський символ «Йоні». Давньоіндійський трактат «Камасутра» виділяє три види піхви залежно від глибини: «газель» або «лань» (невеличка), «кобила» (середня), «слониха» (велика). Для піхви і вульви («йоні») цей трактат має безліч поетичних назв: Анемон Кохання, Вершина пурпурового Гриба, Внутрішнє серце, Внутрішній Потік, Внутрішня Тераса, Врата Життя, Вузол, Горщечок з Медом, Горнило Пристрасті, Грот Білого Тигра, Грот Насолод, Дзвін, Долина Радощів, Дім Насолод, Духмяна Миша, Зерноподібна Печера, Золота Борозна, Золота Щілина, Золоті Врата, Квітка, Квітка Лотоса, Коштовна Оправа, Коштовні Врата, Коштовний Камінь, Коштовний Тигель, Курячий Язичок (клітор), Ліра, Лотос Її Мудрості, Маленька Дівчинка, Мускусне Узголів'я, Мушля, Нефритові Врата, Нефритові Палати, Перлина, Персик, Печера, Поле Райських Насолод, Престол Насолод, Пурпурові Палати, Розкрита Диня, Серцевина Півонії (матка), Серце Квітки (шийка матки), Скарбниця, Струни Ліри (статеві губи), Таємнича Долина, Таємнича Кімната, Таємничий Тигель, Таємна Порожнина, Таємний Кабінет, Темні Врата, Устриця, Фенікс, Циноброва Печера, Циноброва Розщілина, Червона Перлина, Червоний М'яч, Чиста Лілія, Чутлива Печера[26].

(Докладніше див. «Йоні»)

Поширеним сюжетом міфології є «Vagina dentata» — піхва з зубами. Цей міф можна знайти в багатьох культурах.

(Докладніше див. Vagina dentata)

За думкою відомого психоаналітика З. Фрейда, у сновидіннях жіночі статеві органи зображаються символічно за допомогою всіх предметів, які мають властивість обмежувати простір, тобто які здатні приймати у себе. Це копальні, печери, шахти, посудини, пляшки, ящики, кишені тощо. Хоча деякі символи більш стосуються матки (шафи, печі, кімнати), їхні виходи, двері все рівно слугують символами статевого отвору. Цвітіння і квіти теж — символи жіночих геніталій, оскільки квіти є статевими органами рослин. Символом жіночого начала є сад (пор. «Пісня Пісней»), серед інших символів піхви — туфля і скринька коштовностей[27].

(Див. також «Вульва у культурі і мистецтві» і «Символізм вульви»)

У літературі і мистецтві

У 1996 році з'явилася серія спектаклів «Монологи вагіни», написана американською феміністкою і драматургом Євою Енслер. Кожен з монологів оповідає про одну з областей сторони життя жінки, зв'язаним з піхвою: секс, менструація, калічення жінок, дітонародження, мастурбація тощо. У них згадуються різні слова для позначення жіночих статевих органів. Піхва там представляється як знаряддя жіночого звеличення, як досконале втілення індивідуальності[28].

Штучна піхва

Термін має два значення:

  • Штучна піхва (штучна вагіна) — пристрій для стимуляції чоловічого статевого члена, який має форму жіночої піхви й імітує її анатомічну будову. Належить до сексуальних іграшок, продається у спеціалізованих магазинах (секс-шопах).
  • Штучна піхва — пристрій, уживаний у ветеринарії, призначений для забирання сперми у плідників для наступного штучного осіменіння[29].

(Докладніше див. Штучна вагіна)

У тварин

Піхва як повноцінний орган існує тільки у самиць плацентарних і сумчастих ссавців. В інших хребетних тварин з внутрішнім заплідненням (птахи, плазуни, однопрохідні ссавці) піхву замінює клоака, через яку і потрапляє сім'я самця. Проте, «піхвою» можуть звати також задній відділ яйцепроводу деяких інших тварин (нематод). У мух цеце у розширеному яйцепроводі («піхві») розвивається личинка.

(Див. докладніше Піхва ссавців)

Цікаві факти

  • Усупереч поширеній думці, розміри піхви до і після вагітності розрізнюються вельми незначно: на 2-3 мм у довжину. Відчуття зменшення щільності при введенні фалоса пов'язане з тим, що після пологів рельєфність її стінок дещо згладжується[30].
  • Піхва у порівнянні з вульвою і клітором бідна на нервові закінчення, особливо на больові. Головні ділянки чутливості — присінок і перша третина від входу[30].
  • Так зване «накачування м'язів піхви» не має ніякого стосунку до її м'язової оболонки: вона складається з гладких волокон, які не піддаються тренуванню. Вправами можна зміцнити тільки м'язи тазового дна.
  • Слово «пизда» є «родичем» слову «гніздо»: «пизда» походить від праіндоєвропейського *písdeh₂, а «гніздо» — від *nisdós (з коренів *ni — «на», «вниз», і *sed- — «сидіти»; буквально: «де сидять», «у чому сидять»), від якого походять як українське «гніздо», так і латинське nīdus, англійське nest, санскритське «ніда»  (नीड) — з аналогічними значеннями[31].

Посилання

Примітки

  1. Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982 - 2009
  2. Appendix:Proto-Slavic/pizda
  3. Appendix:Proto-Balto-Slavic/pīˀsdāˀ
  4. Appendix:Proto-Indo-European/písdeh₂
  5. cunnus. 
  6. Three Sexual Poems by Marcus Valerius Martialis. 
  7. Румунська Вікіпедія
  8. Большая Медицинская Энциклопедия. 
  9. Большая Медицинская Энциклопедия. 
  10. а б в Большая Медицинская Энциклопедия. 
  11. Микрофлора влагалища. 
  12. НОРМАЛЬНАЯ МИКРОФЛОРА ВЛАГАЛИЩА. 
  13. Развитие мужских и женских внутренних половых органов. 
  14. Менопауза. 
  15. Менопауза меняет микрофлору влагалища. 
  16. Влагалище после родов – мифы и действительность, особенности строения, функции, возможные патологии. 
  17. Linda J. Heffner, Danny J. Schust. The Reproductive System at a Glance. 
  18. Sara B. Oswalt. Exploring the Dimensions of Human Sexuality. 
  19. G-Spot Does Not Exist, 'Without A Doubt,' Say Researchers. 
  20. Опухоли влагалища. 
  21. Запах из влагалища — признак болезни. 
  22. Неприятный запах из влагалища. 
  23. Деликатно о неприятном запахе из влагалища. 
  24. Травмы половых органов. 
  25. Опухоль влагалища. 
  26. Камасутра. Энциклопедия любви. 
  27. З. Фрейд. Введение в психоанализ. Лекция десятая (Символика сновидения). 
  28. Ensler, Eve. The Vagina Monologues: The V-Day Edition. 
  29. THE ARTIFICIAL VAGINA. 
  30. а б Познание женского тела: секреты влагалища. 
  31. Appendix:Proto-Indo-European/nisdós