Піхва жінки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Піхва у жіночій статевій системі

Жіноча пі́хва, вагіна (лат. vagina, грец. κόλπος) — внутрішній статевий орган жінки, який бере участь у процесі злягання, при пологах є частиною пологового каналу. Являє собою м'язову еластичну трубку 8-12 см завдовжки, діаметром 2-3 см (у дорослих), яка верхнім кінцем охоплює шийку матки, а нижнім відкривається у статеву щілину. 

Етимологія

Термін «піхва» є калькою з латинського «vagina», яке мало два значення: «піхви», «футляр для меча» (первісне) і «жіночий статевий орган» (пізніше). Слово «піхва» («піхви» — в однині) стало українським науково-медичним терміном. Так само утворений і аналогічний термін у російській та болгарській мовах — «влагалище» (від старосл. «влагалище» — «піхви», «місткість», «вмістище»), і словенський nóžnica (за тим же зразком). Схоже з українською звучать назви цього органа у білоруській (похва) і західнослов'янських мовах (польськ. pochwa, чеськ. pochva, словац. pošva). Щодо походження цих слів існують різні версії. Згідно з одною з гіпотез, походять від праслов'янського *pošъva («оболонка», «обшивка»), зв'язаним з дієсловом «пошивати», яке змінилось під впливом «поховати»[1]. Пор. також «пішва» («підковдра») і «пошивка» («наволочка»). Можливо, що звідси також походять слова «пахва» і «пах».

Питомо українська назва піхви — «пизда» — у сучасній мові вважається непристойною. Здавна воно означало не тільки піхву, але й вульву. Це слово відоме всім слов'янським мовам: рос. пизда, біл. пізда, польськ. чеськ., словац. pizda, серб.-хорв. pízda/пи́зда (пристойний відповідник для вульви — «stidnica»/«стидница»), словен. pizda.[2] Також запозичене у румунську та молдавську мови (pizda/pizdă). Загальнослов'янське «пизда» споріднене з латиським pīzda (також «peža», пристойний відповідник — «maksts»), литовським pyzda (значення аналогічні слов'янським), давньопруським peisda («сідниці»).[3] Уживане зараз щодо жіночих статевих органів, колись це слово мало інше значення — «сідниці», «гузка»[4]. Згідно з етимологією, запропонованою американським лінгвістом Ериком П. Гемпом у 1968 році, праслов'янське *pizda походить через прабалтослов'янське *pīˀsdāˀ від праіндоєвропейського *písdeh₂ (утворене з коренів *h₁epi  — «на», «чим» і *sed- — «сидіти»). Буквально: «на чому сидять», «чим сидять».[5] Аналогічно в праіндоєвропейській мові утворене слово *nisdós (з коренів *ni — «на», «вниз», і *sed- — «сидіти»; буквально: «де сидять», «у чому сидять»), від якого походить українське «гніздо», а також латинське nīdus, англійське nest, санскритське «ніда»  (नीड) — з аналогічними значеннями[6].

Окрім слова «піхва», в українській мові останнім часом широко уживається і слово «вагіна», запозичене з латини. Хоча воно буквально значить «піхва», ним часто неправильно зовуть також і вульву — зовнішні жіночі статеві органи. Незважаючи на те, що це слово — латинське за походженням, самі давні римляни уживали його тільки у значенні «футляр для меча», «піхви», у той час як для позначення жіночих статевих органів (як піхви, так і вульви) у них існували інші слова. Це могли бути як евфемізми: «sinus» (буквально — «пазуха») і «fossa» («яма»), так і їхнє пряме позначення — «cunnus», яке, припускають, було питомою латинською назвою вульви і піхви[7]. (слово «cunnus» — чоловічого роду, відома також форма жіночого роду — «cunna»). Щодо походження цього слова висувалося кілька версій. Воно вважалось вельми непристойним, уживалося у непристойних написах (графіті) і «пріапеях» (соромітних віршиках)[8]. Похідними від нього є непристойні назви жіночого статевого органа у багатьох романських мовах: фр. con, кат. cony, ісп. coño, гал. cona, порт. cona, сард. cunnu, староіт. cunnaкалабрійських говірках слова «cunnu» and «cunna» означають «дурень» і «дурна» відповідно; у східнороманських мовах латинське слово не зберіглося, будучи витісненим слов'янським pizda/pizdă[9]). Від цього слова походить і термін «кунілінгус».

Опис

Розташування

Розташування піхви і навколишніх органів у черевній порожнині

Піхва являє собою трубку, яка лежить у середині малого таза, у стоячому стані розташована дотично до вертикальної лінії, прямуючи від низу і від переду догори і дозаду. Піхвова трубка майже пряма, з невеличким вигином, опуклість якого повернена дозаду, а увігнутість допереду. Вхід у піхву (introitus vaginae) починається у присінку піхви — частині вульви. Нагорі піхва обмежена піхвовою частиною матки (рогtio vaginalis uteri), яка видається у її прозір так, що навколо утворюється кільцеподібна заглибина — піхвове склепіння (fornix vaginae), у якому виділяють чотири відділи: передній, задній і два бокових. Задній відділ значно глибший, ніж передній. Попереду піхва межує зі сечівником, від якого відділена уретрально-піхвовою перегородкою (septum urethro-vaginale), а вище — зі сечовим міхуром, відділеним від неї міхурово-піхвовою перегородкою (septum vesico-vaginale). Позаду піхви лежить пряма кишка, яка унизу відділена від неї товщею промежини, а вище прилягає до її задньої стінки, яка входить тут до складу прямокишково-піхвової перегородки (septum recto-vaginale), а нагорі знову відходить від неї. Між піхвою і прямою кишкою тут розташована задня Дугласова кишеня очеревини, дно якої знаходиться, у середньому, на межі верхньої чверті задньої піхвової стінки і трьома нижніми чвертями. З боків піхва відділена від кісткових стінок малого таза частково м'язами, частково сполучною тканиною, у якій розташовані судини з нервами.

Піхва — порожнистий орган, який майже безпосередньо сполучається зі зовнішнім середовищем, проте, за звичайних умов вона не містить у собі повітря, при чому передня її стінка впритул прилягає до задньої так, що на поперечному розрізі прозір піхви має вигляд літери Н. Оскільки піхва верхньою частиною задньої стінки межує з порожниною очеревини, вона знаходиться під дією внутрічеревного тиску, який у звичайних станах (стоячому, сидячому, лежачому) — додатний. Якщо надати жінці колінно-ліктьового стану, при якому внутрічеревний тиск стає від'ємним і розкрити піхвовий отвір, тоді повітря увійде до піхви і розтягне її порожнину. Цим прийомом користувалися старі гінекологи під час проведення деяких операцій, наприклад, зі зашивання піхвових свищів[10]. За деяких патологічних умов (нещільно замкнена статева щілина і пониження внутрічеревного тиску) зовнішнє повітря може входити до піхви. При різкій зміні стану і при підвищенні тиску повітря виходить з піхви з шумом, який нагадує вихід газів з кишечника. Ця патологія відома як flatus vaginalis або garrulitas vulvae, її лікування оперативне[11].

Розміри

Розміри піхви дорослої жінки визначити трудно: вона здатна сильно розтягатися. Зазвичай довжина її передньої стінки 7-8 см, задньої 9-10 см. Ширина ще непостійніша: піхвова трубка вужча у нижньому кінці, у середині розширяється, а на верхньому кінці знову трошки звужується. У збудженому стані розміри збільшуються до 13-19 см, у більшості жінок дорівнюють 15-16 см, що приблизно відповідає довжині збудженого статевого члена.

Унаслідок пологів, особливо стрімких, народження великих дітей, розміри піхви, її еластичність можуть мінятися, а чутливість під час зносин зменшуватися. Довжина може збільшитися на 1-2 см у спокійному стані. У стані збудження — без помітних змін.

Стінка піхви

Слизова оболонка піхви під мікроскопом

Стінка піхви складається з трьох оболонок:

  • Унутрішньої слизової оболонки (tunica mucosa);
  • Середньої м'язової оболонки (tunica muscularis);
  • Зовнішньої сполучнотканинної оболонки (tunica adventitia).
Відкритий піхвовий отвір. Видно слизову піхви зі складками

Усередині піхва вислана слизовою оболонкою, покритою багатошаровим пласким епітелієм, клітини якого містять глікоген. З нього утворюється молочна кислота, яка визначає оптимальні умови існування лактобактерій, так званих піхвових паличок (паличок Додерлейна). Кисле середовище вмісту піхви і наявність паличок перешкоджають розвиткові патогенних мікробів. Підепітеліальний шар складається з переплітених між собою сполучнотканинних волокон зі значною домішкою еластичної тканини; на поверхні він утворює ясно виражені сосочки. Залоз у слизовій, як правило, нема, але зустрічаються лімфатичні фолікули. Поверхня слизової оболонки нерівна: вона утворює поперечні складки або зморшки (rugae vaginales), особливо виражені у нижніх відділах, на передній і задній стінках, де вони утворюють цілі комплекси (columnae rugarum anterior et posterior). Columna anterior під самим сечівником утворює кілеподібний виступ — carina urethralis.

Ззовні від слизової лежить м'язова оболонка (tunica muscularis), у якій переважають подовжні гладкі м'язові пучки, що наверху переходять у мускулатуру шийки матки. Втім, зустрічаються циркулярні пучки, що дає підставу розрізнювати у м'язовій оболонці два шари: унутрішній циркулярний і зовнішній подовжній. У нижній частині піхвової трубки, де вона проходить через отвір у тазовому дні (hiatus genitalis), до гладких м'язів приєднуються поперечносмугасті з різноманітних м'язових шарів тазового дна.

Найбільш зовнішня оболонка стінок піхви — сполучнотканинна (tunica adventitia). Вона складається з сполучної тканини, місцями щільної, а місцями, особливо у верхній частині піхвової трубки, позаду і по боках — пухкої (паравагінальної клітковини).

Загальна товщина піхвових стінок у різних відділах неоднакова, зазвичай три міліметри. У товщі бокових відділів піхвових стінок, особливо в області бокового склепіння, можна іноді виявити рештки Вольфових каналів (про них див. Розвиток) у вигляді невеличких порожнин різноманітної форми, висланих одношаровим або багатошаровим епітелієм. Ці порожнини іноді стають вихідними пунктами розвитку піхвових кіст[12].

Кровопостачання

Артеріальною кров'ю піхва забезпечується: у верхній своїй частині — з шийково-піхвової гілки маткової артерії (ramus cervico-vaginalis arteria uterinae), у середній — з гілок нижньої міхурової артерії (arteria vesicalis inferior), нижня частина отримує кров з середньої гемороїдальної (arteria haemorrhoidalis media) і внутрішньої соромітної (arteria pudenda interna) артерій. Піхвові стінки дуже багаті на венозні судини, які утворюють там цілі сплетіння. Лімфатичні шляхи з нижньої третини піхви йдуть разом з лімфатичними шляхами зовнішніх статевих органів до пахових залоз. З верхніх двох третин вони йдуть разом з лмфатичними шляхами маткової шийки і нижньої частини тіла матки, які розташовані у нижніх частинах маткових зв'язок, і вливаються у залози, що лежать біля бокової стінки таза (підчеревні, здухвинні, бокові крижеві)[12].

Іннервація

Нерви піхви, подібно нервам матки і найближчих до неї відтинків маткових труб, виходять з цервікального нервового сплетіння Франкенгейзера, при чому серед них є як симпатичні, так і спінальні. У товщі піхвової стінки між подовжнім і циркулярним м'язовими шарами знаходиться нервове сплетіння з м'якушевих і безм'якушевих нервових волокон; безм'якушеві волокна, відходячи від цього сплетіння, проникають у товщу м'язових шарів і утворюють, у свою чергу, густі сплетіння на поверхні м'язових пучків. Звідси також відходять гілки, що забезпечують кінцевими руховими апаратами м'язові клітини. У слизовій оболонці знаходяться кінцеві нервові тільця (колби Краузе) різноманітних типів[12].

Мікрофлора

Лактобактерії навколо клітин піхвового епітелію

(Докладніше див. Мікрофлора піхви)

Анатомічні особливості піхви і його фізіологічні функції створюють особливі умови для існування мікроорганізмів. Слизова оболонка багата на глікоген, який слугує живильною речовиною для бактерій. Протягом менструального циклу склад мікрофлори змінюється. Він також залежить від віку, оскільки пов'язаний з гормональною активністю. Кліматичні умови, інтимна гігієна, расова належність, наявність хронічних захворювань, стан імунної системи та багато інших чинників також справляють свій вплив. Всі мікроорганізми, які живуть у піхві, можна поділити на три групи:

  • Облігатні мікроорганізми — найпоширеніші, які постійно присутні у піхві;
  • Факультативні мікроорганізми — які можуть зустрічатися тільки у частини жінок;
  • Транзиторні мікроорганізми — випадково туди занесені.
Біфідобактерії

Основними мешканцями піхви є лактобактерії або палички Дедерлейна, які належать до облігатної мікрофлори. Їх налічують багато видів, причому кілька з них можуть бути представлені у мікрофлорі одночасно. Лактобактерії активно заселяють піхву і закислюють його, перешкоджаючи тим самим росту і розмноженню інших бактерій. Деякі види лактобактерій здатні синтезувати перекис водню, який слугує ще одною перешкодою для патогенної мікрофлори. Ще одною відзнакою лактобактерій є їхня здатність міцно триматися за слизову оболонку. Вони покривають стінки піхви суцільним шаром і не дають прикріпитися іншим мікробам. Рідше зустрічаються біфідобактерії. Вони синтезують деякі амінокислоти і вітаміни, і також пригнічують розмноження кишкових паличок, стафілококів і клебсіел. Окрім лакто- і біфідобактерій, мікрофлора представлена пептострептококами, бактероїдами, стафілококи, стрептококами, гарднерелями, грибками роду Candida тощо. Порушення нормальної мікрофлори піхви називається піхвовим дисбактеріозом[13][14].

Секреція і ступені чистоти

(Докладніше див. Вагінальна секреція)

Піхва зсередини і шийка матки здорової жінки

Хоча слизова оболонка піхви не має залоз, його порожнина завжди містить певну кількість речовини, яка робить поверхню вологою. Секрет піхви складається зі слизу каналу шийки матки, секрету залоз піхвової частини матки, вагінальний транссудат, лактобактерії і інші мікроби, відмерлі клітини піхвового епітелію з одиничними лейкоцитами. До виділень з піхви також додається секрет Бартолінових (вестибулярних) залоз у входу до піхви. У той час як виділення маткових залоз має лужну реакцію, реакція піхвового секрету за нормальних умов — різко кисла. Це спричиняється наявністю у ньому молочної кислоти, яка виробляється з глікогену (він міститься у піхвовому епітелію), втім, суворої відповідності між кількістю його в епітеліальних клітинах і ступенем вмісту молочної кислоти у піхвовому секреті нема.

Піхвовому секрету притаманний специфічний запах, який дещо нагадує запах оселедцевого розсолу. Це зв'язане зі наявністю у секреті триметиламіну, який з одного боку, є продуктом життєдіяльності мікробів, з іншого — має бактерицидні властивості щодо патогенних мікроорганізмів. Хімічний склад і кількість секрету значно варіюють залежно від віку, конституції, стану вегетативної нервової системи, явищ оваріально-менструального циклу, вагітності тощо. Виділяють чотири ступеня чистоти піхвового секрету.

  • Перший ступінь — характеризується різко-кислою реакцією секрету, невеличкою кількістю, присутністю незначного числа клітин епітелію і лейкоцитів, переважанням серед мікробів паличок Дедерлейна, при невеличкій домішці стафілококів, бацил псевдодефтерії і дріжджових грибків. Цей ступінь зустрічається у здорових незайманих дівчат і здорових вагітних, рідше — у невагітних здорових жінок, як тих що не народжували, так і тих, що народжували.
  • Другій ступень — відрізняється від першого лише дещо більшим вмістом лейкоцитів і епітеліальних клітин, а також приєднанням до паличок Дедерлейна вигнутих паличок Менге і невеличкої кількості аеробних і анаеробних коків. Цей ступінь звичайний для більшості здорових жінок, що живуть статевим життям.
  • Третій ступінь — відзначається тим, що при ньому палички Дедерлейна відтісняються на задній план, тоді як палички Менге присутні у ще більшому числі, а головне — знаходяться у величезній кількості анаеробні стрептококи та інші анаеробні мікроорганізми.
  • Четвертий ступінь — характеризується відсутністю паличок Дедерлейна у піхвовому секреті, складом піхвової мікрофлори переважно з анаеробних коків з помірною домішкою анаеробних бацил. При цьому ступені секрет набуває патологічних властивостей: кількість його збільшується, колір стає жовтуватим, реакція нейтральною або лужною, вміст епітеліальних клітин, і особливо лейкоцитів, росте. Частіше цей ступінь зустрічається у гінекологічних хворих, проте може також спостерігатися у жінок зі здоровою піхвою, але з підірваним загальним живленням і послабленою конституцією.

При захворюваннях кількість секрету збільшується настільки, що він витікає зі статевої щілини (піхвові білі); колір зі молочно-білого стає жовтим і зеленуватим (гнійні білі); реакція стає нейтральною або навіть лужною; росте кількість лейкоцитів; змінюється склад флори (зменшується число паличок Дедерлейна і росте кількість числа коків) тощо.

Розвиток

Нагорі: утворення вольфових (червоний колір) і мюллерових (синій колір) проток. У центрі: утворення піхви і матки з мюллерових проток

Внутрішньоутробний розвиток

Жіночі і чоловічі статеві органи, хоча і розрізнюються за будовою, тим не менш мають спільні зачатки. На початковій стадії розвитку існують спільні клітини, з яких і утворюються статеві залози, зв'язані зі сечовими і статевими протоками (протоки мезонефроса). Зі двох пар проток (вольфових і мюллерових) у період диференціювання статевих залоз розвивається тільки одна пара. При розвитку ембріона жіночої статі розвивається мюллерові (сечові) протоки, які утворюються протягом шостого тижня з матеріалу протоки мезонефроса. Вольфові протоки у жіночих ембріонів редукуються на придатки яєчника (epoophoron) та навколояєчникові придатки (paroophoron), а з верхніх частин мюллерових проток на третьому місяці утворюються маткові труби з розширенням на верхніх кінцях; яєчники, опускаючись у таз, захоплюють їх. Нижні частини мюллерових проток оточуються мезенхімними клітинами і утворюють непарну трубку, яка на другому місяці розділяється валиком. Верхня частина цієї трубки обростає мезенхімними клітинами, потовщується і утворює матку, а з нижньої частини розвиваються піхва, а також покрив задньої поверхні дівочої пліви. Існував погляд, що нижня частина піхва (присінок) розвивається зі сечостатевого синусу (sinus urogenitalis)[15].

(Докладніше див. Ембріональний розвиток людини)

У дитячому віці

Піхва новонародженої розташована паралельно вертикальній осі, його довжина 25-35 мм. Склепіння злегка виражені, зокрема, заднє. Піхва стерильна, незабаром виявляють палички Дедерлейна, на кінець першого тижня виявляються коки. Товщина епітеліальної оболонки зменшується з 30-40 до 2-3 шарів. У віці 3 років, коли триває процес опускання органів у малий таз, сечовий міхур наближається до її передньої стінки. Вісь піхви починає встановлюватися під гострим кутом до вертикалі. Довжина майже не збільшується. У препубертатному періоді довжина піхви сягає 60 мм, складчастість її стінок стає дедалі вираженою. Реакція піхвовово вмісту зсувається у кислу сторону. У пубертатному періоді піхва стає схожою з піхвою дорослої, її довжина сягає 80-100 мм.

У дітородному віці

Після менопаузи

З настанням менопаузи рівень естрогену падає. Це змінює умови життєдіяльності лактобактерій і приводить до змін у мікрофлорі піхви. Наслідком цього є сповільнення процесу секреції, що веде до зниження еластичності, потоншення стінок і підвищеної сухості піхви (вульвовагінальної атрофії)[16][17].

Функції

Дітородна

Сексуальна

Медицина

Загальне

Аномалії розвитку

Агенезія (уроджена відсутність) піхви

Деякі чинники можуть спричинити порушення ембріогенезу, які приводять до вад розвитку статевих органів. Такими чинниками є: чинники середовища (інтоксикація, температурні впливи), спадкові чинники (хромосомні та генні мутації), обтяжена спадковість (безплідні шлюби, вади розвитку у родичів), вплив стресових ситуацій (війни, голодування, травми), алкоголізм, вплив шкідливих речовин на виробництві, радіація. Аномалії розвитку матки, піхви і сечовидільної системи часто сполучаються: ці органи розвиваються зі спільних зачатків — мюллерових проток. Виділяють такі вади розвитку піхви:

  • Агенезія піхви — повна первісна відсутність піхви, у хворих між великими статевими губами наявна лише незначна заглибина у 2-3 см. Дана аномалія може сполучатися з недорозвитком або повною відсутністю матки (синдромом Майєра-Рокітанського-Кюстера-Хаузера).
  • Аплазія піхви — первісна відсутність частини піхви, спричинене припиненням каналізації піхвової трубки під час її формування (до 18-го тижня).
  • Атрезія піхви — повне або часткове заростання піхви унаслідок запалювального процесу, перенесеного до чи після народження. Іноді піхва має перегородку, яка може йти від склепіння до дівочої пліви. Може сполучатися з дворогою маткою. Окрім подовжньої перегородки, зустрічається і поперечна.
  • Подвоєння піхви — утворюється унаслідок незлиття нижніх частин мюллерових проток. Іноді сполучається з подвоєнням матки і аплазією (одної або обох піхов). Обидві піхви можуть бути відділені одна від одної сечовим міхуром і прямою кишкою, а можуть стикатися стінками. У деяких випадках обидві піхви бувають анатомічно і функціонально повноцінні, в інших — одна з них розвинена слабкіше.
  • Ректовагінальний свищ — патологічне сполучення між піхвою і прямою кишкою. Може бути як уродженою аномалією, так і наслідком хвороби.

Лікування всіх уроджених аномалій піхви хірургічне.

Травми

Хвороби й інфекції

  • Вагініт — запалення піхви;
  • Вульвовагініт — запалення піхви і вульви;
  • Вагінальний кандидоз (вагінальний кандидомікоз, молочниця) — грибкова інфекція, яка спричиняється грибами роду Candida
  • Білі — виділення з піхви
  • Гарднерельоз (бактеріальний вагіноз)
  • Герпес
  • Трихомоноз — запальне захворювання органів сечостатевої системи, що спричиняється найпростішими організмами — трихомонадами;
  • Кондиломи
  • Хламідіоз
  • Гонорея
  • Доброякісні пухлини
  • Злоякісні пухлини
  • Фістули
  • Кісти
  • Опущення піхви
  • Випадіння піхви
  • Тампонна хвороба
  • Вульвовагінальна атрофія — зниження еластичності, потоншення стінок і підвищена сухість піхви після менопаузи, яка може спричинити болі під час статевого акту.
  • Вагінізм — судомне скорочення м'язів тазового дна, яке перешкоджає введенню фалоса до піхви.
Пластиковий гінекологічний розширник

Паразити

Обстеження

Операції на піхві

Піхва у культурі і мистецтві

Оскільки піхва є внутрішнім органом, сама вона практично не зображалася. В образотворчому мистецтві її заміняла вульва, образ якої міг також символізувати піхву, матку, наприклад індуїстський символ «Йоні». Давньоіндійський трактат «Камасутра» виділяє три види піхви залежно від глибини: «газель» або «лань» (невеличка), «кобила» (середня), «слониха» (велика). Для піхви і вульви («йоні») цей трактат має безліч поетичних назв: Анемон Кохання, Духмяна Миша, Вершина пурпурового Гриба, Внутрішнє серце, Внутрішній Потік, Внутрішня Тераса, Врата Життя, Горщечок з Медом, Горнило Пристрасті, Грот Білого Тигра, Грот Насолод, Долина Радощів, Дім Насолод, Коштовна Оправа, Коштовні Врата, Коштовний Камінь, Коштовний Тигель, Перлина, Зерноподібна Печера, Золота Борозна, Золота Щілина, Золоті Врата, Циноброва Печера, Циноброва Розщілина, Дзвін, Червона Перлина, Червоний М'яч, Курячий Язичок (клітор), Ліра, Лотос Її Мудрості, Маленька Дівчинка, Мускусне Узголів'я, Нефритові Врата, Нефритові Палати, Персик, Печера, Поле Райських Насолод, Престол Насолод, Пурпурові Палати, Розкрита Диня, Мушля, Серцевина Півонії (матка), Серце Квітки (шийка матки), Скарбниця, Струни Ліри (статеві губи), Таємнича Долина, Таємнича Кімната, Таємничий Тигель, Таємна Порожнина, Таємний Кабінет, Темні Врата, Вузол, Устриця, Фенікс, Квітка, Квітка Лотоса, Чиста Лілія, Чутлива Печера[18].

(Докладніше див. «Йоні»)

Поширенним сюжетом міфології є Vagina dentata — піхва з зубами. Цей міф можна знайти в багатьох культурах.

(Докладніше див. Vagina dentata)

За думкою відомого психоаналітика З. Фрейда, у сновидіннях жіночі статеві органи зображаються символічно за допомогою всіх предметів, які мають властивість обмежувати простір, тобти які здатні приймати у себе. Це копальні, печери, шахти, посудини, пляшки, ящики, кишені тощо. Хоча деякі символи більш стосуються матки (шафи, печі, кімнати), їхні виходи, двері все рівно слугують символами статевого отвору. Цвітіння і квіти теж — символи жіночих геніталій, оскільки квіти є статевими органами рослин. Символом жіночого начала є сад (пор. «Пісня Пісней»), серед інших символів піхви — туфля і шкатулка коштовностей[19].

(Див. також «Вульва у культурі і мистецтві» і «Символізм вульви»)

Загальне сприйняття

Символізм

У літературі і мистецтві

Психолінгвістика

Стимуляція

Для стимуляції піхви існують різноманітні пристрої, які належать до категорії сексуальних іграшок.

  • Вагінальні кульки — кульки, що вводяться у вагіну з метою сексуальної стимуляції. (Інше значення: одна з лікарських форм для лікування захворювань піхви)
  • Фалоімітатор — виріб, який імітує чоловічий фалос.
  • Вібратор — електромеханічний виріб, призначений для масажу піхви, а також клітора і задньопрохідного каналу.
  • Страпон — фалоімітатор, що складається з трусиків-ремінців і насадки у вигляді фалоса. Страпонами також називають фалопротези. Використовується жінками, що бажають грати в сексі роль чоловіка.

Штучна піхва

Термін має два значення:

  • Штучна піхва (штучна вагіна) — пристрій для стимуляції чоловічого статевого члена, який має форму жіночої піхви й імітує її анатомічну будову. Належить до сексуальних іграшок, продається у спеціалізованих магазинах (секс-шопах).
  • Штучна піхва — пристрій, уживаний у ветеринарії, призначений для забирання сперми у плідників для наступного штучного осіменіння[20].

(Докладніше див. Штучна вагіна)

У тварин

Піхва як повноцінний орган існує тільки у самиць плацентарних і сумчастих ссавців. В інших хребетних тварин з внутрішнім заплідненням (птахи, плазуни, однопрохідні ссавці) піхву замінює клоака, через яку і потрапляє сім'я самця. Проте, «піхвою» можуть звати також задній відділ яйцевода деяких інших тварин (нематод). У мух цеце у розширеному яйцеводі («піхві») розвивається личинка.

(Див. докладніше Піхва ссавців)

Цікаві факти

  • Усупереч поширеній думці, розміри піхви до і після вагітності розрізнюються вельми незначно: на 2-3 мм у довжину. Відчуття зменшення щільності при введенні фалоса пов'язане з тим, що після пологів рельєфність її стінок дещо згладжується[21].
  • Піхва у порівнянні з вульвою і клітором бідна на нервові закінчення, особливо на больові. Головні ділянки чутливості — присінок і перша третина від входу[21].
  • Так зване «накачування м'язів піхви» не має ніякого стосунку до її м'язової оболонки: вона складається з гладких волокон, які не піддаються тренуванню. Вправами можна зміцнити тільки м'язи тазового дна.

Посилання

Примітки