Сергі́й Степа́нович Оста́пенко (* 1881 — † 1937) — українськийекономіст, державний і політичний діяч. Голова Ради Народних Міністрів УНР (від 13 лютого до 9 квітня1919 року). У лютому 1919 року, коли вищі державні органи перебралися до Вінниці, Остапенко перервав членство в УПСР, щоб не виходити зі складу уряду, на чому наполягав ЦК УПСР. Через відставку частини Ради Народних Міністрів УНР Остапенку довелося тимчасово виконувати обов'язки міністра агітації та пропаганди. У цій ролі він 6 лютого1919 року брав участь у переговорах із начальником штабу французької групи військ в Україні полковником Фрейденбергом на станції Бірзула поблизу Одеси. Українці вимагали від представників Антанти визнання їх самостійності та допущення на міжнародну мирну конференцію в Парижі, сприяння у проведенні в Україні соціальних реформ, забезпеченні народовладдя тощо. Переговори виявилися безрезультатними. Уряд Чехівського подав у відставку. Формування нового уряду Директорія доручила Остапенку, який був великим прихильником порозуміння з країнами Антанти. Він очолював уряд від 13 лютого до 9 квітня1919 року.:::::::::::::::: Докладніше
Садиба Лі́бермана міського типа у Києві. Нині Спілка письменників України
Маєток (опрічник) Лі́бермана — пам'ятка історії, мистецтва та архітектури у Києві на Банковій вулиці, 2. Опрічника збудував у 1879 році архітектор Володимир Ніколаєв, що у 1896 році перебудував його на замовлення київського купця та цукрозаводчика Симхи Лібермана у стилі неоренесансу. Сьогодні цей будинок більше відомий як осідок Спілки письменників України. У 1989 році в ньому засновано Народний Рух України за перебудову. Восени 1879 року київський міський архітектор Володимир Ніколаєв, автор багатьох київських споруд різного призначення, зокрема й опрічників, затвердив проєкт одноповерхового, на взір «Г» у плані, кам'яного будинку, який мав бути зведений на місці дерев'яного, що пішов на злам у великій садибі на розі вулиць Інститутської та Банкової. Садиба ця належала генерал-ад'ютанту Федору Трепову, незадовго до того — міському голові Санкт-Петербурга. Відомий він був зокрема тим, що 24 січня1878 року в нього стріляла революціонерка Віра Засулич, протестуючи у такий спосіб проти покарання різками «землевольця» Боголюбова (Ємельянова). Ця акція справила сильне враження на тогочасне суспільство — суд присяжних виправдав терористку, а Трепов, маючи для цього певні мотиви, переїхав подалі від столиці — до Києва. Річ у тім, що ще 1870 року, у зв'язку з будівництвом залізничного мосту через Дніпро, архімандрит Видубицького монастиря о. Арсеній завбачливо звернувся до впливового Трепова по допомогу, наголошуючи, що з пуском залізниці «перед очима в кожного з пасажирів, ніби представницею усієї святині Київської, буде наша Видубицька обитель, зовнішній вигляд котрої справляє сумне враження…». Скориставшись цим, Трепов дав згоду стати опікуном монастиря, зібрав добровільні пожертви на суму 12 715 рублів та виїхав до Києва.:::::::::::::::: Докладніше
Файл:345 Ганцов Всеволод Михайлович фотопортрет арештованого 1929 року.jpgВсе́волод Миха́йлович Ганцо́в (25 листопада (7 грудня) 1892(18921207), Чернігів — 5 жовтня1979, там же) — український мовознавець. Закінчив 1916Петербурзький університет. Учень О. О. Шахматова, Л. Щерби, Я. Бодуена де Куртене, в останньому 1916—1917 викладав. Від жовтня 1918 — професор Київського університету. У 1919—1929 — науковий співробітник ВУАН. Досліджував питання діалектології, історії української мови, українського правопису, лексикографії. У праці «Діалектологічна класифікація українських говорів» (1923) розробив наукові засади діал. членування української мови. Досліджував поліські дифтонги («Характеристика поліських дифтонгів і шляхи їхнього фонетичного розвитку»,1923; «Діалектологічні межі на Чернігівщині», 1925). Від 1920 — керівник Комісії для складання словника української живої мови, від 1924 — співредактор «Російсько-українського словника» (вийшли т. 1—3, К., 1924—1933); одночасно був член Харківської правописної комісії та автором розділу «Фонетика» у проєкті українського правопису (1926). Досліджував проблеми історії української мови, правопису та лексикографії. Заклав основи подальшого розвитку української діалектології, запропонувавши нову класифікацію українських говірок (виділив північні, північно-західні та південно-східні говірки). Член правописної комісії та автор розділу «Фонетика» у проєкті українського правопису (1926), редактор академічного «Російсько-українського словника» (1925–1929). Дослідник автографівТ. Шевченка. Заарештований 1929, засуджений 1930 у справі «СВУ» на 8 років, при чому слідством розглядався як один із ключових авторів ненависного правопису Скрипника. 1938 — ще на 8 років, 1950 висланий у Красноярський край (РФ). 1956 звільнений, мешкав у Чернігові. Реабілітований. 1989 (посмертно).:::::::::::::::: Докладніше
Майже 50% світових запасів марганцевих руд має Україна.
Економічний район Кривбас в Україні є одним з найбільших залізорудних і сталеливарних промислових центрів у Європі.
Низка великих державних музеїв України за роки війни 1941-1945 рр. (тоді в складі СРСР) була агресивно позбавлена трьохсот (300 000) тисяч експонатів. Більшість із них досі перебуває у приватних збірках Західної Європи.
Україна стала першою країною в історії, що добровільно відмовилася від ядерної зброї.
Найдовший з мостів у Києві, завдовжки у 1,543 метри «міст Патона» через річку Дніпро, побудований в 1953 р., став першим в світі як «зварена сталева конструкція».
_location_map.svg)
