Ґ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Літера Ґ)
Перейти до: навігація, пошук
Літера Ґ
Cyrillic letter Ghe with upturn.png
Unicode (hex)
велика: U+0490
мала: U+0491
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ Ӓ Ә Ӛ Ӕ Ғ Ӷ
Ҕ Ӗ Ҽ Ҿ Ӂ Җ Ӝ
Ҙ Ӟ Ӡ Ӥ Ӣ Ӏ Ҋ
Қ Ҟ Ҡ Ӄ Ҝ Ӆ Ӎ
Ҥ Ң Ӊ Ӈ Ӧ Ө Ӫ
Ҩ Ҧ Ҏ Ҫ Ҭ Ӳ Ӱ
Ӯ Ү Ұ Ҳ Һ Ҵ Ӵ
Ҷ Ӌ Ҹ Ӹ Ҍ Ӭ  
Застарілі літери
Ҁ Ѹ Ѡ Ѿ Ѻ Ѣ ІА
Ѥ Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ
Ѳ Ѵ Ѷ        
Літери кирилиці

Літера «Ґ» (ґе, ге з гичкою (гачком)) — позначає проривний задньоязиковий приголосний (аналогічний англійському «g» чи російському «г»), п'ята літера українського алфавіту, використовується в словах як аґрус, ґава, ґанок, ґедзь, ґніт, ґрати, ґрунт, ґудзик, ґуля, дзиґа, ґелґати та інших. Назва літери [ґе] вживається як іменник середнього роду: велике Ґ, мале ґ.

Літера «Ґ» використовується також у тарашкевиці — класичному правописі білоруської мови та в циганській абетці діалекту російських циган.

Історія[ред.ред. код]

Українська мова належить до тих індоєвропейських мов, у яких проривний звук [ґ] колись перейшов у [г]. У праслов'янській мові всі слова вимовлялися з [ґ]. Потім у деяких слов'янських мовах: в українській, у білоруській, у чеській, у словацькій, у верхньолужицькій він перейшов у [г], який позначає гортанний задньоязиковий приголосний, фарингальний звук, четверта літера нашої абетки.

Але звук [ґ] залишився у деяких українських словах, а згодом в українську мову почали потрапляти іншомовні слова і виникла потреба відтворювати цей проривний [ґ]. Тому у пам'ятках староукраїнської мови з XIV століття він передавався на письмі буквосполукою «кг» (кгвалт, кгрунт, Кгедимінович, Скиркгайло, розкга, мозкгови). Вживали його і за пізніших часів, хоч дедалі рідше. У XIX столітті на цю давню традицію орієнтувалися лише поодинокі автори — Олексій Павловський у першій граматиці живої української мови (1818), С. Писаржевський (1840), видавці альманаху «Молодик» (1843), «Записок» Південно-західного відділу Російського географічного товариства (1873) та видавець Іван Бецький (1843).

На думку сучасних дослідників, в українську мову літера 'ґ' проникла завдяки численним їдишизмам та германізмам. Зокрема з їдишу запозичені такі слова: ґанок, ґвалт, ґрати, ґешефт та ін. З німецької мови в свою чергу запозичені: ґвинт, ґрунт, дзиґа та ін.[джерело не вказано 569 днів]

Також існував варіант запису цього звука через запозичену з латинської абетки літеру g (gраты, gроно, проgресъ, Gанжа, Gалаgанъ). У 19 столітті цю літеру вживали Амвросій Метлинський (1839), Левко Боровиковський («Байки й прибаютки», 1852), Пантелеймон Куліш («Граматка», 1857, та ін.), видавці журналу «Основа» (1861–1862), упорядник збірника «Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номис (1864). Останнім прихильником цього варіанту запису був харківський літератор М. Лободовський, який 1910 р. обстоював латинську літеру, бо «і чепурна, і навчає чужої мови букву». Свої окремі, нетрадиційні знаки пропонували, щоправда безуспішно, Микола Гатцук, Каленик Шейковський.

Літери Ґґ прописом

Історично, звук [ґ] чергувався з [дз], хоч у більшості сучасних говірок таке чергування занепало, поступившись місцем [ґ]-[з].

Особливе написання ґ вперше застосовується у Пересопницькому Євангелії (1556–1561). А в 1619 році її вводить до алфавіту Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці», запозичивши курсивний різновид грецької гамми (γ), яку в західноєвропейській та польській традиціях вимовляли як проривний звук. Вона використовувалась і у «Лексиконі» Памво Беринди (1627) — ґвалтъ, ґезъ, ґузы, педаґоґъ, румиґаю. Широке використання цієї літери простежується за численними рукописними документами й друками XVII–XVIII ст.

Починаючи з XVIII ст. у більшості діалектних зон нові слова зі звуком [ґ] перестали приходити, оскільки, перебуваючи під російською владою, їх запозичували через російське посередництво, а з огляду на фрикативний [ɣ] у південноросійських говорах і наявність лише одного [g] в літературній російській, що йому регулярно відповідав український [г], кожне [g] літературної російської систематично замінювали українським [г].

Тривалий час ця літера мала лише курсивну форму, потім оформився її сучасний варіант. В українській писемності на позначення проривного задньоязикового звука літера ґ вживалася з перервами: у XVIII — поч. XX ст. (до 1905 року) у підросійській Україні не вживалася, тому що була відсутня в гражданській азбуці, введеній в Росії 1708 р.

З 30-40 років XIX ст., передусім у Галичині, починає більше поширюватись й зрештою переважати літера «Ґ». Першим з галицьких граматистів увів її до своєї граматики 1834 р. Й. Левицький. Звертає на неї увагу М. Шашкевич у брошурі «Азбука і абецадло» (1836), спростовуючи закиди прихильників польської латинки, що нібито українська кирилиця бідна, неспроможна передавати багатьох звуків.

Літера «ґ» в українській абетці. Ілюстрація Георгія Нарбута, 1917 р.

Коли 1848 р. в Галичині виникла можливість заснування української преси, розвитку шкільництва і в зв'язку з цим обговорювалися правописні питання, скликаний у Львові Собор учених руських ухвалив: «на звук g уживати букву слідующої форми ґ». Вона з'являється в першій українські газеті «Зоря Галицка» (1848–1857). Вона була неодмінним елементом усіх основних правописних систем, зокрема затвердженої на початку 90-х років XIX ст. як офіційний правопис у Галичині «желехівки» (за прізвищем лексикографа Є. Желехівського).

Зі скасуванням 1905 р. заборон на українське друковане слово й розвитком преси, видавничої справи в Україні ця літера була введена й тут. Вона ввійшла до складу абетки, схваленої комісією Петербурзької АН. Вживана в класичній лексикографічній праці Б. Грінченка — «Словарі української мови» (1907–1909), в основних органах прес, у виданнях творів, листуванні видатних тогочасних письменників та вчених.

Рекомендовано вживати цю літеру «Найголовнішими правилами українського правопису» (1921) і правописом 1928 року. 1933 року з ідеологічних міркувань її було вилучено з української абетки, під час реформи українського правопису, проведеного Н. Кагановичем і А. Олінтером. У Галичині та на Закарпатті літеру «ґ» вживано до 1939–1944 років.

Під час війни, коли готували нове видання українського правопису, такі авторитети, тонкі знавці мови, як Максим Рильський, Павло Тичина (був тоді наркомом освіти УРСР), намагалися повернути безпідставно вилучену літеру в українську абетку. Проте ні правописом 1946 р., ні його новим виданням 1961 р. її не було реабілітовано.

У наступні роки літератори, педагоги, науковці не раз порушували це питання: дискусії на сторінках журналу «Українська мова і література в школі» (1963), статті Бориса Антоненка-Давидовича «Літера, за якою тужать» (1969) тощо. До бажаної зміни не дійшло, це наукове-культурне питання зараховували до розряду закритих для обговорення тем і вважали проблему остаточно розв'язаною ще 1933 р.

Використання Ґ у «Словнику лінгвістичних термінів» (Д. Ганич, І. Олійник, 1985, стаття «Транскрипція»)

Незважаючи на відсутність літери в абетці, Ґ використовувалася в мовознавчих виданнях як знак транскрипції.

Літеру поновили у третьому виданні «Українського правопису» (1990), і тепер вона має п'яте місце в українській абетці, використовується при класифікаційних позначеннях і означає «п'ятий».

На думку І. І. Огієнка не є бажаним зловживати літерою ґ, намагаючись наближати українську вимову до вимови західних чи східних сусідів і таким чином нехтуючи нашою культурою, настільки ж не варто відкидати уже засвоєні у мові слова на зразок ґрунту чи ґвалту, оскільки вони також є частиною тієї ж старої культури.:[1]

« Ознакою української мови є тільки г (h), чому й чужі слова з [ґ] ми українізуємо, цебто вимовляємо інтелігенція, гімназія, агітувати...
...Вимова г як [h] єсть наша характерна споконвічна ознака, руйнувати яку було б непотрібним нехтуванням своєї старої культури.
 »

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий
код
Юнікод Прописна 1168 0490 002220 00000100 10010000
Рядкова 1169 0491 002221 00000100 10010001
ISO 8859-5
(зі змінами)
Прописна 173 AD 255 10101101
Рядкова 253 FD 375 11111101
Windows-1251 Прописна 165 A5 245 10100101
Рядкова 180 B4 264 10110100
КОІ-8 Прописна 189 BD 275 10111101
Рядкова 173 AD 255 10101101

Ґ у Linux та Mac OS X[ред.ред. код]

Дистрибутиви GNU/Linux та MacOS X підтримують типову українську розкладку, в якій Ґ знаходиться на місці оберненої скісної риски (\) англійської розкладки. Якщо такої клавіші на клавіатурі немає, можна ввести її, затиснувши Ctrl+Shift і набравши її код у unicode: u0490 чи u0491.

Ґ у Windows[ред.ред. код]

Операційна система Microsoft Windows має вбудовану підтримку літери Ґ в українському розкладові клавіш: її слід набирати, затиснувши Alt-Gr («правий альт»), за допомогою клавіші літери «Г»; при утриманні клавіш Shift та Alt-Gr маємо відповідно велику літеру Ґ. Також на деяких (не всіх) клавіатурах є окрема клавіша, розміщена між лівим Shift'ом та «Я», яка в режимі української розкладки використовується для друку літери «Ґ».

У кириличній не українській розкладці клавіатури символ Ґ визивається затисненою клавішею Alt з набором Num-цифр 0165, символ ґ — комбінацією Alt+0180.

Чинний правопис[ред.ред. код]

§ 15. Літера Ґ.

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давнозапозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґешефт, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.
Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.

§ 87. G, H

G і h звичайно передаються літерою г: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, гоніометр, грандіозний, графік, грог, ембарго, лінгвістика, міграція; гандбол, гегемонія, гектар, гербарій, герцог, гінді (мова), гіпотеза, горизонт, госпіталь, гугенот, гумус; Гаага, Гавана, Гавр, Гарвард, Гаронна, Гвінея, Гельсінфорс, Гельсінкі, Гіндустан, Гренландія, Греція, Йоганнесбург, Люксембург; Ганнібал, Гейне, Гете, Гізо, Гомер, Горацій, Горн, Гюго, магомет.
В окремих словах англійського походження h передається як х: хобі, хокей, хол, Хемінгуей та ін.

Проект правопису 1999 року[ред.ред. код]

Положення проекту правопису 1999 року щодо літери «ґ» розширює випадки її вживання на власні назви іншомовного походження (крім назв країн) та незасвоєні іншомовні слова для відтворення відповідного проривного звуку.

§ 15. Літера Ґ

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґонт(а), ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик, ремиґати тощо та похідних від них, а також у власних назвах — топонімах України: Ґорґани (гірський масив у Бескидах), Ґоронда, Уґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґан, Ґалятовський, Ґеник, Ґерзанич, Ґердан, Ґжицький, Ґиґа, Ґоґа, Ґойдич, Ґонта, Ґриґа, Ґула, Ломаґа та інші.

§ 95. G

1. Літеру g, яка у відповідних мовах позначає дзвінкий проривний звук ґ, у загальних назвах та у власних географічних назвах на письмі передаємо буквою г: агент, агітатор, агресія, багаж, газ, гараж, гарантія, гастролі, гвардія, генерал, глобус, гольф, граната, інтелігенція, легіон, магістр, міграція, навігація, прогрес, регіон, регістр, регулярний, серфінг; Англія, Бельгія, Гамбія, Гвінея, Гренада, Греція, Грузія, Катанга, Парагвай, Рангун, Чикаго та інші.

2. У власних назвах людей (іменах, прізвищах) відповідно до g у мові-джерелі пишемо ґ, а відповідно до h — г: Верґілій, Ґеорґ Вільгельм, Фридрих Геґель, Ґеорґ Фридрих Гендель, Васко да Ґама, Магатма Ґанді, Федерико Ґарсія Лорка, Вінсент ван Ґоґ, Ґрета Ґарбо (Ґустафссон), Едвард Ґриг, Курт Ґеорґ Кісинґер, Томаш Ґарріґ Масарик, Клемент Ґотвальд, Ґустав Гусак та інші.

3. Літеру g передаємо буквою ґ у не засвоєних українською мовою іншомовних словах, а також в іншомовних словосполуках, що транслітеруються засобами української графіки: лат. альтер еґо (alter ego) — друге я, персона нон ґрата (persona non grata) — небажана особа, фата морґана (fata morgana) — марево; франц. Ґран-прі (grand prix) — найвища нагорода на конкурсі, змаганнях; англ. ґудбай (good bye) — до побачення; нім. «Фольксваґен» («Volkswagen») — назва автомобільної фірми, «Зюддойче цайтунґ»(«Süddeutsche Zeitung») — назва газети тощо.

4. Відповідно до вимови літеру g у словах англійського походження передаємо через дж: менеджер (manager), Джордж (George); у словах італійського походження — через дж: Джованні (Giovanni), Джотто (Giotto), Джузеппе (Giuseppe); у словах французького походження — через ж: кортеж (cortège), Жерар (Gerard), Жорж (Georges). Але традиційно Генуя (Genova).

Перелік слів з літерою Ґ у словниках[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Огієнко І. Нариси з історії української мови: система українського правопису. — Варшава, 1927.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]